1. Економічні погляди в суспільствах Стародавнього Сходу

Вид материала

Закон

Содержание 26.Нова історична школа та соціальний напрям 27.Економічне вчення К. Маркса. Основні проблеми "Капіталу". 28. Характерні риси та етапи маржиналізму 29.Теоретичні положення австрійської школи граничної корисності. Теорії К.Менгера. Об'єктом досл-ня Основа ек-ної діяльності Центральне місце 30.Теорія граничної корисності Ф.Візер Приватна власність 31 ."Основи теорії цінності господарських благ" Е. Бем-Баверка. Процес утворення цінності Теорія розподілу Зар-пл робітника 3 найхарактерніші методологічні особливості

Подобный материал:

• Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних, 1597.25kb.
• Теми доповідей І рефератів, 49.04kb.
• Філософія Стародавнього Сходу”, 64.17kb.
• План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст., 301.48kb.
• Економіка економічні учення стародавнього світу, 431.99kb.
• 1. Завершальний етап розвитку класичної політичної економії. Джон Стюарт Міль, 227.5kb.
• 1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу, 4128.39kb.
• План: Релігійні уявлення Стародавнього Сходу. Іудаїзм, 220.64kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.

26.Нова історична школа та соціальний напрям70-ті р.19ст., Шмоллер. “Основи заг. вчення про на-родне госп-во.” Осн.теор.засади: емпіризм, опи-совий підхід до вивчення ек-них явищ і процесів, заперечення абстрактного методу пізнання дійс-ності, накопичення істор.фактів і статист.методів для майбутнього раціонального мислення. Наро-дне госп-во в цілому залиш.незмінним , відбува-ються зміни лише в окремих його ланках. Запе-речує існування об’єктивних ек-них з-нів, законо-мірності розв-ку ек-ого життя сус-ва. Ставить зав-ня- сформолювати з-ни на підставі емпіричних фактів. Прихильник міцної спадкової монархії, вперще запровадив “етичний принцип”, доводить ,що госп-ке життя визначається не тільки приро-дою та технікою, а й моральними факторами.

Брентано-“класична ПЕ” ; ”Етика і народне госп-во в історії”. Ігнорував В, стояв на позиції мінової концепції. Рекомендував під-вам надавати пільги і демократизувати права робітникам, використо-вуючи фабричні законодавства, профспілки. Не-вірив у позитивну силу держ. не визнавав її ви-щості. Ідеолог картелей, вбачаючи в них засіб для усунення криз і безробіття. Монополізовання ек-ки розглядав як оздоровчий засіб, ототожнював прибуток із під-ким доходом і з винагородою під-цеві за “творчий дух”. Прихильник з-ну спад-ної родючості грунту,вихваляв дрібне с-г.

Бюхер —“піднесення нац-ної ек-ки”. З позиції мінової концепції розробив періодизації ек-ної іс-торії: 1)замкнене домашне госп-во(В для власно-го спож-ня, госп-во без обміну); 2) міське госп-во (В для зовнішнього спож-ня, безпосередній об-мін); 3) народне госп-во (товари проходять цілий ряд госп-в, перш ніж дійти до спож-чів). Го-ловний критерій періодизаці сус-ва - зміни у сфе-рі обігу. Створив власну класифікацію форм і стадій розв-ку пром- ті: 1-а зв’язується з домаш-нім, замкнутим В; 2-а – з працею ремісника на за-мовлення; 3-я – з працею ремісника на вільному ринку; 4 –а – з домашнім В для скупника; 5-а - з великим фабричним В. Дав власне трактування суті фінансового капіталу як процесу абсолютно-го підпорядкування пром-ого капіталу позичково-му.

Соц-ний напрям у ПЕ Штаммлер, Штольцман.

1897р. німець Рудольф Штаммлер. Основними факторами соц-но-ек-ного про-гресу вважали право (пізніше державу), яке сприяє розв-ку соц-но гар-монічної сус-ної сис-ми. Стверджував, що “соц-не життя” є зовні відрегульованим спільним життям людей. Він розрізняв 2 елементи – форму (спіль-на діяльність людей) і зміст (зовнішнє регулюван-ня, яке здійснюється за допомогою пра­ва, держа-вних з-нів). Першопричину правової домінанти в житті сус-ва предста­вники «соц-ого напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли світ природи, який розвивається за об’єктив­ними з-нами, і світ людського духу, що залежить від сво-боди людської волі. Тому соц-на поведінка люди-ни не є об’єктивно зумовленою і регулюється лише з-ном, державою.

Р.Штольцман. Праці - «Соц-ні кате­горії» та «Мета в народному госп-ві». Штольцман дотримувався погляду, що В є нейтральним у соц-ому плані і не зв’язаним органічно з конк-ретним сус-ним ладом, Його основу він бачив у сус-ому поділі праці. У такий самий спосіб трактував і суть праці, і що за глибо­кого й послідовного аналізу соц-них відносин треба абстрагува­тися від праці. Він виходив з прин­ципу, що ек-ку підпорядковано моральним ідеалам і вона є за­собом, який використовується людьми для мо-ральних цілей. Метою кап-ного В є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім чле­нам сус-ва. Зар-пл має забезпечувати нор-мальне достойне життя робі­тникам. а прибуток—гідне існування капіталістам.. Різницю між робітни­ками та капіталістами бачив лише в тім, що 1-і є ви­конавцями, 2-і — організа-торами В. Закон вартості. Штольцман розділяв її на два елементи: зар-пл і прибуток. Обидві ці ча-стини мають конкретне функціональне призначе-ння. Суть з-ну в-сті полягає в тім, щоб забезпечи-ти нормальне існування всіх членів сус-ва, регу­лювати їхні доходи.


27.Економічне вчення К. Маркса. Основні проблеми "Капіталу".

Теор. проблеми 1 тому «капіталу». Гл. ціль цього 15 - літнього дослідження - »відкрити эк. закон розвитку совр. о-ва». 1 тім назыв «Процес виробництва капіталу». Гл. проблема - виробництво прибавочної вартості. Усі категорії і процеси в достатньому ступені були роз'яснені попередниками. У 1 томі капіталу розглядаються: гроші як товар, пропорції в процесі обміну, перетворення простого товарного виробництва в капіталістичне, раб. сила як товар, зарплата як його ціна на ринку, перетворення частини прибавочної вартості в капітал і його нагромадження заради розширеного виробництва,  співвідношення частин капіталу,  концентрація і централізація капіталу,  закон відносного перенаселення.

теор проблеми 2 томи «капіталу», його після смерті Маркса дописав Энгельс, (оскільки це була замовлена й оплачена видавцем робота): повний виклад погляду на капітал у той час. Назва: »Процес обороту капіталу». Визначення оборотних форм у створенні прибавочної вартості і капіталу. Визначення протиріч обороту. 1 стадія: кап-ист. купує раб. силу і засоби виробництва, перетворюючи свій капітал із грошей у товар і створює в такий спосіб продуктивний капітал (праця+засобу произв). На 2 стадії виробляється товар, а з ним прибавочна вартість, кот. у 3 стадії -  товару - перетворюється знову в гроші, тільки великі. У такий спосіб капітал 2 рази змінює свою форму. Проблема морального і фізичного зносу капіталу. Матеріальна основа криз - протиріччя між обсягом виробництва й і платоспроможністю ( цей процес 50 років раніш розглянув Оуэн). Теорія реалізації (теж була створена раніш).

Теор проблеми 3 томи «Капіталу», вийшов у 1894, за рік до смерті Э. Тема: «Процес капіталістичного виробництва». Показано механізм вирівнювання норми прибутку.  Розглянуті: переливання кап-ла в області, що гарантують більш високий прибуток, так що однакові капітали обеспеч. усюди однакові прибутки.  Головна конкуренція - усередині галузі.  Розглянуто торговий і позиковий капітал, торгівля грошима, відсоток як плату за користування грошима (першими це зробили ще мерхнув). 4 форми капіталу, що дають відсотки.  Наслідок розвитку кредиту - виникнення акціонерного капіталу:  фіктивного,  кот. не бере участь у виробництві, але відіграє роль при розподілі доходів; теорія реалізації. У землеробстві рассм. абсолютна і диференціальна рента(продовження праць Рикардо). 


28. Характерні риси та етапи маржиналізму

1-им проявом ек-них ідей буржуазного сус-ва став меркантилізм. У Зах. Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головна передумова появи меркантилізму - розклад феодалізму та зародження кап-зму. Прискорило розв-к кап-ого В ви­никнення світового ринку. (зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Зах. Європи. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. У центрі уваги мерканти­лістів опиняється «породження» грошей гро­шима. Предмет досл-ня – сфера обігу. На­віть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова купець. Метод досл-ня — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстракт­ного.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні поло­ження:1). багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах, тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей; 2). В створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; 3). Безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші; 4). сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утво­рюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; 5). не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства - джерелом багатства є лише зовнішня торгівля; 6). ба­ланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше ку­пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі­знилися).Конкретна меркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своєму розв-ку. Це ранній меркантилізм, (монетарна система), і розвинутий мерканти­лізм (мануфактурний).Ранній виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Представники - Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошо­вого балансу, яка мала 2 зав-ня: по-1-е, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-2-е — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви­трачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночас­ною забороною їх вивезення.

Мануфактурний до­сяг свого розквіту у XVII ст. Представниками - Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпечення активного торгового саль­до. Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага­чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди­ним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак­тивного балансу.


29.Теоретичні положення австрійської школи граничної корисності. Теорії К.Менгера.

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа ПЕ, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної кор-сті. Засновник - К. Менгер. У працях «Основи ПЕ» (1871) та «Дослідження про методи соц. наук і ПЕ зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну кор-сть» у го­ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис­-ма поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу ек-них процесів і їхніх факторів.

ПЕ має вивчати свідо­мість суб'єкта госп-ня, тобто психологію людини, що за­йнята в ек-ній сфері. Об'єктом досл-ня було індивідуаль­не госп-во як типовий елемент буржуазного сус-ва. Сус-не В розглядали як суто арифметичну суму таких ок-ремих елементів. Для того щоб вивчити і розкри-ти з-ни ек-ки в цілому, треба було спочатку вив-чити механізм їхньої дії на прикладі 1-го Ізольдо-ва­ного госп-ва, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність госп-в. Такий метод дослідження отримав на­зву «робінзонат».

Обстоюючи позиції мінової концепції, обмежували ек-ні відносини лише ринковими зв'язка­ми, то-бто відносинами обміну, які є засад­ними в істори-чних досл-нях, оск визначають пропор­ції, котрі формуються у В і надають йому відповідного хар-ру.

Основа ек-ної діяльності психологія суб'єкта госп-ня, яка зумовлює його потреби, мотиви дія-льності й усю його ек-ну поведінку. При цьому об'єктивний хар-р розв-ку сус-ого В і властивих йому з-нів повніс­тю ігнорувався. В їхніх сис-мах усі ек-ні суб'єкти цілком од­норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Ек-ні з-ни в такому разі стають наслідком взаємодії інди-ві­дуальних рішень.

Центральне місце посідає теорія «граничної кор-сті».Прийняті в ПЕ кате­горії «товар» і «в-сть» були замінені поняттями «благо» і «цінність». За-перечували, що в-сть є вті­ленням сус-не необхід-ної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію в-сті суб'єктивним змістом.

Доміну­ючим фактором блага вони вважали його спож-ну в-сть, або кор-сть(загальна власти­вість мат благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін­дивіда, підвищити його добробут). В-сть вини-кає внаслідок взаємозв'язку між потребою люди-ни й ек-ими благами, що можуть її задоволь­нити.

Пропозиція таких товарів завжди буває > або <, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або змен-шення пропозиції. Таким чином людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропо-зиції (взаємозв'язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби, визначають в-сть). В-сть - обов'язкова умова, від якої зале-жить задоволення потреб. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значен-ня для добробуту людини, а тому не буде цін­ним.

В-сть (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою кор-стю, яку має остання од. йо-го запасу. Зі збільшенням або зменшенням к-ті благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної кор-сті). В-сть товару визначає не найбільша чи середня кор-сть, а його найменша (гранична) кор-сть за даних обставин. В-сть товару народжується з використання його у спож-ні, а не з того, скільки було витраче­но колись на його В.

В-сть ураховує витрати, але не визначається ними. Витрати визначаються граничним продук-том, а в-сть останнього залежить від міри необхі-дності його для життєдіяльності людини.

За аналізу то­варів та попиту на них обов'язково постає проблема, зв'язана з ви­значенням часу використання товару — споживається він негай-но чи призначений для використання в майбутньому. Неможливо ви­значити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також рі-вень його пропозиції. Більше того, к-ть товарів, які можна використати в даний момент, може бу-ти змінною величиною, тяжіти до нуля або товар може протягом строку використання втра­чати якісь важливі властивості. Повна сис-ма класифікації товарів за рангами грунтується на елементі часу. Для товарів 2-ої черги встановлюється за-лежність від використання товарів 1-ої черги, 3-я черга залежить від 2-ої тощо. Виробничий про-цес у такому разі залежатиме від взає­мозв'язку часу випереджання та відставання, починаючи з моменту підвищення початкового попиту.


30.Теорія граничної корисності Ф.Візер

Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях «Походження й основні з-ни гос­п-кої цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «З-н влади» (1926), використовуючи принцип граничної кор-сті для оцінки в-сті витрат В.

Стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат В, а цінність останніх — гранич-ною ко­р-стю граничного споживчого блага. Трак-тував витрати як кор.-сть, що приносять у жерт-ву. З-н Візера: в-сть витрат В є похідною від в-сті продук­ту. Представники даної школи ототожню-вали працю із засобами В, унаслідок чого праця розглядалася не як процес взаємо­дії людини і природи, а як мат річ.

ПЕ є прикладною психологією, а її зав-ня – пояснити всі ек-ні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльнос­ті окремі люди. В-сть товару він виводив із кор-сті Менгера, указу-ючи, що кор-сть товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності пот-реб і можливості товару ці потреби задовольняти

За об­меженої пропозиції попит триває до точки маржинальної кор-с­ті. Більше того, маржинальна в-сть стає мірою в-сті.

Критикував теорію трудової в-сті. Дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, зак-ладено у в-сть товару. Розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для сус-ва. Дотримую­чись концепції 3-х факторів, стверджу-вав, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а по­тім визна-чати, яка саме частка в-сті може належати кож-ному фактору. Пропонував порівнювати цінність даного предмета спож-ня з цінністю ін. предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в ін. пропорціях. Цей метод назвали методом продного внеску.

Вихідним пунктом ПЕ є суб'єкт, індивідуум, а оск в цього суб'єк­та є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у ек-ому процесі. Для аналізу брали індивідуума, котрий не займається В. У цілому виробництво відіграє другорядну роль і тільки ускладнює госп-ку картину. Важали, що на початку ек-ого аналізу питання В можна не брати до уваги. Мат блага - обмеженні. Правильно вирішивши проблеми робінзонівсько-го (індивідуаль­ного) госп-ва, можна розв'язати всі ек-ні проблеми су­с-ва.

Приватна власність - вічна категорія, що випли-ває із самої суті економії, оск існує постійна супе-речність між потребами людей і обмеженими за-пасами предметів для задоволення цих по­треб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. Приват­ну власність по-роджують рідкість та обмежена к-ть предметів спож-ня.


31 ."Основи теорії цінності господарських благ" Е. Бем-Баверка.

Бем-Баверк у працях «Основи теорії цінності госп-ких благ» (1886), «Ка­пітал і прибуток» (1889), «Теорія К. Маркса та її критики» (1896), а також у ін. своїх досл-нях дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її суб'єктивістською концепцією процента.

Цінності набирають мат блага тоді, коли реаль-ний запас мат благ цього роду настільки незнач-ний, що для задоволення від­повідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що пе­вна сума потреб має залишитись незадоволе-ною. І навпаки, не мають цінності ті мат блага, які є в нашому розпорядженні в такій к-ті, що з їх-ньою допомогою можуть бути не тільки пов­ністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знахо-дить собі застосування. Поняття цінності є вира-женням зв'язку між сус-ним явищем ціни та інди-відуально-психологічним явищем одиничної оцін-ки. Основа цінності – кор-сть блага. Він розріз-няв 2 види кор-сті: просту (абстрактну) і каліфі-ковану (конк­ретну). Абстрактна розглядалася як кор-сть взагалі, що при­таманна мат благам, які є в достатній к-ті. Кор-сть од. блага в даному разі до уваги не бралася. Кваліфікованою кор-стю на-ділялися блага, запас яких обме­жений і зменше-ння його хоча б на 1-у од. негайно позначає­ться на добробуті індивіда. Таке розмежування кор-сті зв'язува­лося з формуванням цінності мат благ.

Процес утворення цінності поділяв на 2 етапи. 1-й він зв'язував з утворенням суб'єктивної цінно-сті - індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Як­що кор-сть абстракт-на, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність =0. Величина кор-сті, що її забезпечує лю­дині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності. Цінність речі вимірюється величиною граничної кор-сті - мінімальна кор-сть, що її отри-мує від даного виду мат блага людина.

2-й етап в утворенні цінності блага зв'язував із «об'єктивною» цінністю, яка формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропози-ції. Через вирівню­вання суб'єктивних оцінок ство-рюється якась нова «середня» цін­ність, що її мо-жна розглядати як об'єктивну. Отже, об'єктивна цін­ність формується під впливом попиту і пропо-зиції, належне співвідношення яких забезпечує-ться на ринку автоматично — через вільну конку-ренцію.

Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія приписування». Вона спирається на теорію 3-х факторів Ж. Сея, хоча фактори В вони назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу — землі, праці і капіталу, — має бути «припи­сана» відповідна частина спожи-вчих благ, що вироблені цими факторами. «Приписування» тре­ба здійснювати з урахуван-ням граничної кор-сті «виробни­чих благ», визна-чених граничною кор-стю вироблених з їхньою допомогою благ.

Зар-пл робітника мусить бути меншою ніж ство-рювана цим робітником в-сть.

Бем-Баверк пояс-нював це тим, що робітник, отримуючи зар-пл, може одразу придба­ти собі «мат блага», а під-ць мусить нагромаджувати капітал для В «благ май-бутнього», що потребує від нього «утримання».

Відтак під-ць має одержати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на осо-бисті потреби. Порівнюючи негайне спож-ня робі-тника і відкла­дене спож-ня під-ця, заявляв, що благо, котрим людина користується сьогодні, не-рівноцінне тому благу, яким вона користуватиме-ться завтра, оск цінність теперішніх благ за ін. однакових умов завжди > ніж цінність таких са-мих благ у майбутньому.

Праця — це «благо майбутнього», бо вона ство-рює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робіт­ник стає власником «майбутнього ча-су». Під-ць, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді зар-пл. Отже, вони обмінюються цими благами. З часом праця ство­рює якісь певні блага, і ці блага через більш ни-зьку оцінку майбут­ніх благ порівняно з теперіш-німи, за в-стю колись перевищува­тимуть зар-пл. Це перевищення і становитиме процент, а точні-ше, прибуток під-ця. Процент (прибуток) вини-кає у ре­з-ті впливу фактора часу на в-сть благ. Процент – рез-т «очікування» під-ця, а його дже-ре­лом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх госп-ких благ. Відтак процент розглядався як «ві-чна» і «природна» категорія.

Запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо­би В є рез-том обхідних (непрямих) методів у В, які неминуче стають причиною того, що спож-ня пере­носиться на майбутнє. Прямі методи В передбачають задоволення потреб прямо й од-разу. Засоби В негайного за­доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак «това-ри, які можуть бути використані за асортимен­том і к-тю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які бу-дуть використані у майбутньому». Це припущен-ня і лягло в основу його теорії про дохід з капі-талу. Цим з-ном він обґрунтовував і суть процен-та. Доводив, що коли хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертати­ся до нього з процентом, тобто з різницею між в-стю теперіш­нього і майбутнього блага.

3 найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-1-е, ідеалістичне відобра­ження ек-них процесів і явищ; по-2-ге, викорис-тання в якос­ті головного об'єкта досл-ня, не сус-ого В, а індивідуально-го госп-ва; по-3-є, визнан-ня примату спож-­ня над В.