Ю. А. Атракція як один з чинників успішності

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
159.9

Агачева Ю.А.

Атракція як один з чинників успішності особистості педагога

У навчально-виховному процесі, зокрема у початковій ланці освіти, дуже актуальним є питання формування гармонійно розвиненої, успішної особистості школяра. Оскільки вчитель впливає і на самооцінку дитини, й на мотивацію навчання, то саме від професійної майстерності педагога залежить формування моральних якостей, відповідального ставлення до навчання, довільності поведінки та діяльності у молодших школярів.

Як зазначається у «Педагогіці» М.М. Фіцули, особистість – це людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального – неповторного [4].

У психологічній літературі під особистістю розуміється соціалізований індивід, котрий утілює найсуттєвіші соціально значущі властивості [2].

Особистість є найголовнішим в кожній людині, найважливішою її соціальною ознакою, яка представляє собою системну якість. А її, в свою чергу, можна сформувати у спільно-розподільній діяльності та міжособистісному спілкуванні.

Навчально-виховний процес передбачає, перш за все, гармонійну спільно-розподільну діяльність для успішного розвитку дитини, яка можлива тільки за успішності особистості педагога.

Значення та результативність взаємодії вчителя з учнями, в тому числі й молодшими школярами, залежить від багатьох чинників, але, насамперед, від наявності комунікативних, експресивних, гностичних тощо [1].

Всі вище перелічені чинники, якими має володіти успішний педагог, мають безпосереднє відношення до міжособистісного спілкування, взаємодії, взаєморозуміння, тобто атракції.

Атракція – виникнення при сприйнятті людини людиною привабливості однієї з них для іншої, як прояв емоції, яка відображає гармонізацію взаємовідносин та спільної діяльності, що формується в результаті філософського узагальнення, синтезу раціонально-теоретичного і чуттєво-емпіричного знання [3].

Успішний педагог має володіти педагогічним тактом, який проявляється у толерантному ставленні до дітей, їхніх батьків та колег. Успішній особистості вчителя притаманна така форма поведінки, як: природність, довіра, доброзичливість, уважність у міжособистісній взаємодії.

Враховуючи той факт, що саме вчитель початкових класів найбільшою мірою формує самооцінку школяра, відповідно важливо, щоб самому педагогу була притаманна адекватна самооцінка. Інакше про яку позитивно розвинуту особистість школяра можна заводити мову взагалі.

Успішне виконання педагогом своїх функцій – необхідна умова формування учнівського колективу, становлення особистості школярів, підготовки їх до наступаючого дорослого життя [5]. А задля успішного керування спільно-розподіленою діяльністю у навчально-виховному процесі початкової ланки освіти актуальним й найголовнішим є наявність у вчителя як професійних якостей, знань, умінь та навичок, так і психологічної бази, духовної наповненості, моральних чинників, які останнім часом все більше й більше отримують розповсюдження, об’єднуючись таким поняттям у психологічній науці як атракція. Завдяки врахуванню чинників останньої відбувається гармонізація міжособистісної взаємодії у спільно-розподіленій діяльності, виховуючи успішну особистість дитини під пильним впливом та прикладом успішної особистості педагога, його поведінки, ставлення до себе, учнів, батьків, колег, оточуючих людей тощо та особливостей міжособистісного спілкування з ними.


Використана література
  1. Загальна психологія: Навч. посібник / О.Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2005. – 464 с.
  2. Ильин Е.П. Психология общения и межличностных отношений. – СПб.: Питер, 2009. – 576 с.
  3. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 688 с.
  4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 232 с.
  5. Социальная психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / А.В.Петровский, В.В.Абраменкова, М.Е.Зеленова и др.; Под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – 224 с.