Культурно-психологічна інтерпретація феномена особистісної успішності. Лебединська І
| Вид материала | Документы |
- Передумови формування особистісної успішності студентів у процесі професійної підготовки, 47.44kb.
- Професійна творчість як фактор успішності майбутніх викладачів вищої школи, 54.01kb.
- 1. Інтерпретація формул Інтерпретація формул логіки висловлювань. Інтерпретація формул, 106.8kb.
- Авторефера т, 260.14kb.
- Нном обществе на рубеже XX-XXI веков проявляется очень широкий интерес к понятию, 269.91kb.
- План роботи Науково-експертної ради з питань успішності впровадження державної екологічної, 32.01kb.
- Умови розвитку професійної успішності учителя, 34.56kb.
- П. Е. Михалицын (Харьков), 161.28kb.
- «манипуляция», 59.66kb.
- Психологічна служба в структурі освіти, якій в 2001, 117.27kb.
Культурно-психологічна інтерпретація феномена особистісної
успішності.
Лебединська І.
Давньогрецька культура часто дивує глибиною постановки проблем, які залишаються актульними і сьогодні. Так виявляється, що перша з відомих, тобто зафіксованих документально, історичних форм демократії залишила нам в спадок у тому числі і психологічний інструментарій побудови демократичного суспільства. Серед якого – тема особистісної успішності.
Відомо, що фахівці інколи визначають давньогрецьку культуру як культуру агональну, де Агон – вогонь, дух боротьби та змагальності. Сучасні історики (А.Зайцев) навіть вважають однією з головних причин розквіту античної культури її агональний характер, її соціально-психологічну настанову на особистісний успіх, який соціально та психологічно підтримувався та вітався: становлення та визнання індивідуальної самоцінності, право на особисту істину, гідність, ініціативу доводилися публічно на Агорі, Олімпі, в театрі, суді, на багаточисельних інтелектуальних диспутах та змаганнях.
Цікавим є те, що тема успіху в давньогрецькій культурі представлена в двох планах: як успіх публічний і як успіх особистий. Дух змагальності, боротьби, полеміки, діалогу, як більш м’яких і толерантних форм інтелектуального змагання, буквально пронизував античну класичну культуру. Але ці культурні та інтелектуальні практики не були самоціллю. Вмотивовані вони прагненням індивідуального успіху. Здається дивовижним наскільки глибоко і ретельно розроблялися античними мислителями проблеми дієтики, режиму дня, які вважалися необхідною передумовою оволодіння людиною самою собою, “модусами проблематизації поводження” (М.Фуко).
Античні мислителі були впевнені, що необхідною умовою оволодіння світом, влади над іншими є влада над самим собою, самоопанування. Агоністичне ставлення до самого себе, двобій із самим собою, між собою та собою, боротьба і взаємодія протилежних сил вважалися витоком внутрішньої енергії людини, її головним ресурсом у владі над самою собою. Полем боротьби за владу над самою собою стають людські бажання. “Треба зайняти по відношенню до них позицію супротивника…Це войовниче ставлення до супротивників є в той же час агоністичним відношенням до самого себе. Боротьба, яку треба вести, перемога, яку треба отримати, поразка, якої можна зазнати, - все це процеси та дії, що існують між собою та собою. Супротивники, яких особа повинна перемогти, не просто в ній самій та поряд з нею. Вони являють частину неї самої.” [ 1 : 79 ].
Соціальні психологи проводили цікаві дослідження зворотнього впливу потреби у досягненні на економічний розвиток суспільства. Вважається, що першим потребу в досягненні як детермінанту економічного розвитку суспільства розглянув М.Вебер ще у 1930. На думку М.Вебера саме розвиток та становлення протестантизму як певної світоглядної системи та ціннісного режиму стимулювало розвиток капіталізму. На цю тему було проведено три відомих дослідження. Вперше в 1956р. Берлью зробив спробу з’ясувати зв’язок між модальним рівнем потреби у досягненні та економічним зростанням у Стародавній Греції. Він розглянув три періоди у розвитку суспільства Стародавньої Греції і встановив безпосередні кореляції між економічним зростанням Стародавньої Греції і потребою в досягненні греків.
Як можна було б проінтерпретувати феномен “античної успішності”?
На думку німецького філософа і теолога Р.Гвардіні світогляд античної людини відрізнявся однією дуже важливою світоглядною рисою. “ Антична людина не виходить за межи світу. Для неї є немислимим питання : що може бути поза світом або понад світом ? В ній живе безпідставне самообмеження, яке не зважується переступити відомі межи ; глибоко вкорінена в античному етосі воля залишатися в межах дозволеного. А по – друге, що , можливо, ще важливіше, за межами цього світу у неї не має точки опори. Світ для неї – це просто все взагалі ; на що їй обіпертися, щоб переступити крізь нього ?” [ 2 : 127 ].
Зрозуміло, що це інтерпретація релігійного мислителя, проте його точку зору поділяють багато вчених, які так або інакше замислювалися над феноменом античної людини. Можливо дійсно, відсутність зовнішних опор змушує людину шукати ресурси та спрямовувати свою енергію і весь свій темперамент в першу чергу на оволодіння собою в цьому світі.
“ І я став проблемою для самого себе ”. Цей мотив Св.Августина стає фактично головною світоглядною настановою, на якій ствердилося християнство, побудувавши свій грандіозний сценарій вже на протиставленні двох світів – профанного і сакрального, зробивши трансцендентальні цінності основою становлення християнської людини. Перші ознаки майбутнього християнського принципу особистісного розвитку Л.Дюмон, приміром, знаходить у засновника Стоі Зенона з Кітіону, який благом називає те, що робить людину незалежною від зовнішних умов та обставин.
Переживши антропологічний шок від прийняття християнських цінностей, європейська культура на певний час втратила тему особистісного успіху, яка не вписувалася в християнський особистісний дискурс. Проте з часом вона відроджується у вигляді феномена слави, яку можна розглядати як мету, межу особистісної успішності. Але антиномія протиставлення земного та небесного, сакрального та профанного, яка є базовою для релігійного світогляду, виявилася і тут у вигляді протиставлення слави християнсько-церковної та феодально-рицарської. Фома Аквінський, наприклад, вважав, що “діяти доброчесно заради земної слави не означає бути істинно доброчесним ”( Summa theologiae. exxxii,art.i ). Св.Ісідор стверджував, що “ ніхто не може водночас об’яти славу божественну і славу віку сього”. Ю.Лотман пише, що аналогічні ідеї можна відшукати і в руських релігійних текстах.
Динаміка теми особистісної успішності в європейському гуманітарному дискурсі на межі античного і християнського світів мала, як ми бачимо, свої особливості, проте залишалася однією з провідних тем культурного досвіду європейської людини.
Література :
- Фуко Мішель Історія сексуальності. Т.2 . Інструмент насолоди. – Х.: Око,1999.
- Гвардини Р. Конец Нового времени // Вопросы философии.- 1990.- № 4