Geum.ru

Доцент кафедри методики та

Вид материалаДокументы

Содержание


О.В. Запорожець
Твори Бориса Грінченка про дітей і для дітей.
Подобный материал:
Алла Миколаївна Гончаренко,

доцент кафедри методики та

психології дошкільної і початкової освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка,


кандидат педагогічних наук


Література як засіб духовно-душевного розвитку

особистості у дошкільному дитинстві


Літературні зразки – оздоба виховання дитини. Дитяча література відіграє важливу роль у вихованні духовно багатої, розвиненої свідомої особистості. Значущість літератури в тому, що вона є фактором виховання, засобом і способом педагогічного впливу на дитину. Художнє слово сприяє прищепленню естетичних смаків, формуванню загальнолюдських цінностей.

Мудра думка

Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками, воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів – живого, реального мовлення.

В.Сухомлинський

Кожен у дитинстві купався у чарах казок та оповідок, дивувався чарівним перетворенням, щиро радів перемозі справедливості й добра. Відчуваючи себе поруч з цим дивом, хочеться бути красивим і чистим душею. Віра в те, що у реальному житті може бути так, як і у казкових сюжетах, дозволяє дитині сприймати довкілля як дружнє, безпечне середовище. Найменших вводимо у чарівний світ через казки про тварин, старші захоплюються чарівними та соціально-побутовими казками.

Сучасність означена екологічними проблемами, що є наслідком зверхнього чи байдужого ставлення людини до природи. Тривалий час людина спонукала свій розум до пошуку виправдання своїх руйнівних вчинків: так треба для прогресу, для панування людини. Задля виховання природовідповідної та природодоцільної поведінки дитини послуговуймося фольклорно-літературними зразками, що пробуджують почуття. А почуття здатні мурувати міцний бар’єр антигуманним вчинкам. Екологічне світосприймання легше закладати на основі синтезу знань дитини про свій внутрішній і про навколишній простір, про своє місце в ньому. Знання, що їх забарвлено позитивними почуттями, стануть підмурком становлення свідомої особистості, здатної до життя в гармонії з природою.

Схильність дошкільника до персоніфікації (олюднення) предметів, явищ, об’єктів або понять відбивається у фольклорних творах, що й робить їх бажаними. Дитина вірить, що тварини і рослини уміють діяти і говорити так, як у вірші Леоніда Полтави «Хто як говорить»:

Все, що живе на світі,

Уміє розмовляти.

Уміють говорити зайці і зайченята,

По-своєму говорять і риби серед моря,

І у садочку пташка, і у траві комашка...

Говорять навіть квіти з блискучими зірками...


У такий спосіб малюк будує зрозумілі й близькі зв’язки з довкіллям, знаходить для себе пояснення буття Всесвіту, проводить аналогію з власною життєдіяльністю. Це сприяє розвитку системи ціннісних ставлень до світу, до самих себе. З надією звертаємося до давньої як світ казки, в якій і сучасна дитина знайде втіху й насолоду, красу і мораль, збагатиться чужим досвідом та набуде свого.

Втім свого часу Народний комісаріат освіти вилучив з програм дитячих садків казку, як і весь фольклор, оголосивши її шкідливою, що вона нібито несе ворожу ідеологію, відриває дітей від реальної дійсності, не відповідає принципам соціалістичного реалізму, викликає нездорове фантазерство. Похід з лозунгом „Геть казку з дитячого життя!” тривав більше десяти років.

Та формування цілісного світобачення дитини неможливо уявити без казкового етапу, без тісного контакту з його персонажами. Своє буття дошкільник наповнює казковими сюжетами: привнесенням елементів костюмів привабливих персонажів у свій одяг, наслідуванням манери їхньої поведінки, повторюванням фраз, приспівок, програванням чи переказуванням фрагментів сюжету, малювання тощо.

Мудра думка

У дитини в ході сприймання казки формуються певні реалістичні тенденції. Слухаючи казку, дитина підходить до її оцінки з реалістичних позицій, чітко диференціює елементи фантазії з реальними подіями.

О.В. Запорожець



Письменники і поети, які знайшли в собі хист та бажання писати для дітей, базувалися на народній творчості, не оминаючи казки як величного жанру та невичерпного джерела. Сучасній дитині не бракує літератури, проте відповідальність щодо її добору покладається на дорослих. Особливий інтерес викликають ті автори, які тривалий час були забуті або їхні твори не здобули належного поширення.

Л.П.Морар – поетеса з Івано-Франківщини у ніжно-тремтливих віршах виливає любов до дітей, наближаючи світ природи до їхнього сприйняття й розуміння. З глибини життєвої мудрості та досвіду В.І.Косовський дарував дітям поетичну гармонію Природи та Людини. Явища природи та поважне входження людини у той таємничий світ дохідливо та мило бринять у творах О.Тимофеєвої.

Незмінний інтерес викликає літературна творчість для дітей наших співвітчизників, які творили літературне диво далеко за межами своєї Батьківщини: Леонід Полтава, Катерина Перелісна (США), Іван Багряний (Німеччина), Галина Чорнобицька (Австралія), Ніна Мудрик-Мриц (Канада) та багато інших. Нашого цвіту по всьому світу… Повертаються в Україну імена тих митців, які гідно працювали задля утвердження українського слова, національних традицій, але довгий час були згірдно і несправедливо забуті, заборонені.

Твори Бориса Грінченка про дітей і для дітей. Після проголошення Незалежності України набула інтенсиву хвиля інтересу до минулого держави. Сьогодні для педагога і дитини є можливість відкрити нові обрії, нові імена, серед яких - Борис Дмитрович Грінченко. Ця постать така велична і світла, глибинна й багатовекторна, що збереже інтерес не одного покоління до дослідження феномену грінченкознавства.

Літературна спадщина Бориса Грінченка має яскраво виражене гуманістичне спрямування. Глибоко й виразно проявляється інтерес письменника до проблеми становлення особистості. Він силою художнього слова розкриває найпотаємніше, виокремлюючи індивідуальне, національне, загальнолюдське у кожній особистості.

Зауважимо принципову позицію Бориса Грінченка: розвивальний вплив через рідне слово. Доцільність використання рідної мови у вихованні й навчанні дітей обґрунтовується принципом природовідповідності. За цим принципом дитину треба вводити у життєвий простір, розширювати його межі, орієнтуючись на природні задатки дитини. Тому прагнути досконалості у формуванні особистості можна лише за умови оволодіння нею рідною мовою, щоб вона купалася в асоціації рідних звуків, значень слів. Мова постає як результат багатьох умов розвитку та існування народу: психологічних, побутових, соціальних тощо. На думку Б.Грінченка, рідномовне середовище є розвивальним для її мислення: не можна розвивати мовлення у відриві від мислення, як і мислення у відриві від мовлення. Як найважливіший доказ доцільності, переваги рідномовного середовища Борис Грінченко наголошує на спадковості задатків людини до опанування рідної мови. Отже, мовленнєва, світоглядна, культурна приналежність характеризують людину як представника певної національності.

Мистецький почерк видатного педагога і письменника важко сплутати, він привертає до себе увагу простотою й доступністю, природністю й душевністю. Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості є загальною характеристикою його літературного доробку. Ставлення до природного, культурного довкілля проявляється у вчинках, мовленні персонажів, що оздоблено автором з високою літературною майстерністю.

Діти не приймають напівправди, умовності, соціально-моральної варіативності, вони прагнуть такої конкретики у вчинках, яка б мала однозначну оцінку: Добро або Зло. Саме такі твори високого виховного потенціалу доцільно використати у педагогічні практиці.

Кожен твір, не зважаючи на констатувальний виклад, постає перед слухачем або читачем як конкретна, цілком зрозуміла точка зору автора, з якої він сприймає і оцінює окремо описану ситуацію. Авторські коментарі, окреслення авторської позиції спрямовані на висловлення співчуття персонажу, уточнення його стану, мотивування його реакцій на довкілля. Щоб доступнішим і прийнятливішим для розуміння дітей видавалося кожне оповідання, Борис Грінченко ніколи не шкодував барв для передачі стану персонажів. Задля цього він послуговується і прийомом „внутрішнього мовлення” героїв, і вдається до невласне прямої мови, і спостерігає за процесами мислення кожного, за пульсацією їхніх думок, за динамікою вияву реакцій на обставини. А для цього використовує слова-означення, слова-ставлення, слова-характеристики, що властиві людині і цілком доступні розумінню дитини дошкільного віку.

Часто у назвах творів Борис Грінченко наголошує на домінуючому або на важливому стані тварин, уподібнюючи їх до людських станів: тиха, ласкава, жалісливий, засмучена, вірить, любила, жалко, страх, радісно, втома, боляче, самотньо. Чом не стани та емоції дитини дошкільного віку? Подібні психічні стани, як то сум, втома, радість, допомога здатна відчути і означити навіть найменша дитина.

Використання системи художніх і мовностилістичних прийомів дозволяє Б.Грінченку яскраво й дохідливо для дитини відтворити складні стани тварин, показати процеси внутрішньої боротьби, де гуманне і антигуманне поперемінно вивищуються. Автор майстерно і непомітно підводить дитину до оцінки подій на основі виробленої орієнтації на моральні норми життєдіяльності. Конфліктність, неоднозначність у контактуванні людини і тварини, тварин між собою наповнює особистість малюка єдністю соціального і психологічного. Це ще раз підкреслює щиру прихильність автора до людини, віру в оптимістичну перспективу розвитку особистості, зацікавлене і авансовано схвальне ставлення до її душевних пошуків.

Добре знаючи свого адресата, Борис Грінченко актуалізував проблему впливу на душу дитини літературним словом як педагогічним засобом, що закладає підвалини для міцних моральних переконань. Сьогодні, в умовах дефіциту духовності, коли душа людей не завжди відкрита чистому і щирому співчуттю, цінність його творів набирає особливої актуальності.