Geum.ru

Субстратні явища в історії мов

Вид материалаДокументы

Содержание


4. Слов’янська прабатьківщина по берегах Вілії майже весь час була заселена слов’янами, тому в цьому ареалі поняття субстрату ві
Подобный материал:

Субстратні явища в історії мов.


В процесі досліджень етногенетичних процесів у Східній Європі було помічено, що певні ареали характеризуються своїми особливими, хоча і нечисленними мовними ознаками, які продовжують своє існування при змінах мовної приналежності більшості населення. Це можна пояснити субстратними впливами мови автохтонного населення на мову новоприбульців, який робили ті рештки місцевої людності, котрі не захоплювала хвиля міграції. Значимість субстрату довгий час заперечувалося багатьма лінгвістами, в тому числі і Юліусом Покорни, оскільки вплив мови попереднього населення на мову прибульців позначався нерідко лише через кілька поколінь після вторгнення або завоювання, що здавалося неймовірним. Покорни пояснив таке запізнення тим, що підкорений народ до певного часу перебував на нижчих соціальних щаблях і його мова нехтувався у вищих верствах суспільства. Однак після інфільтрації в них представників місцевого населення ставлення до мови змінювалося і тоді починався її вплив, незважаючи на те, що мова могла втратити певні свої риси. Такий підхід, зокрема, може пояснити розчленування латинської мови під впливом різного субстрату в Іспанії, Франції, на Балканах (Pokorny Julius, 1968, 178-180).

В міру потреби при викладі матеріалу ми вже наводили деякі приклади субстратних впливів, є субстратні слова і в етимологічних таблицях, які використовувалися при побудові схем родинних відносин. При цьому вони можуть не відповідати фонетичним закономірностям розглянутих споріднених мов, але, тим не менш, можуть відповідати закону зворотної пропорційної залежності між числом загальних слів в споріднених мовах і відстанню між ареалами їх формування. Це пояснюється тим, що субстратні слова могли бути сприйняті зі споріднених мов попереднього населення зовсім іншої фонології, тому рефлексація субстратних слів у мовах прийшлого населення могла й не відповідати сформованим в них закономірностям. Однак, оскільки конфігурація ареалів залишається тією ж, то сприйнятий субстрат вписується в той же закон зворотної пропорційності. Про це вже говорилося при розгляді слов'янських мов – різний балтійський субстрат зумовив їх формування, можливо, в різний час, але за тією самою моделлю.

Мовний вплив субстрату може мати синтаксичні, фонетичні і лексичні ознаки. Як вважав В.І.Абаєв, "субстратні впливи можуть виявлятися (особливо в фонетиці і в синтаксисі) багато часу після того, як субстратне етнічне середовище давно зникло або розчинилася, а його мова перестала існувати на цій території" (Абаев В.И., 1965, 48). Найбільш стійким є фонетичний субстрат, про що свідчить існування церебральних приголосних в Індії та суміжних територіях Ірану, про що вже говорилося у вступі.

Одною з головних фонетичних ознак півдня Східної Європи треба визнати споконвічне існування на цих теренах фрикативного h. Ця фонема є присутньою в германських, тюркських і іранських мовах. Заміна проривного g у фрикативні γ і h систематично проявилася також в українській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, білоруській мовах, в південному діалекті російської мови, у західних діалектах словенської і частково в чаківському діалекті сербськохорватської. Вперше серйозно питання про причини і час цих змін поставив російський вчений Н. Трубецкой в своїй праці “Zur Entwicklung der Gutturale in den slawischen Sprachen” (Sofija, 1933). Він висловився за праслов’янські корені першої фази переходу g в γ і причину його бачив у фонологічній системі праслов’янської мови. Однак є досить переконливі докази того, що в чеській і словацькій мовах проривне g зберігалося чи не до XII ст. (Komárek Miroslav, 1983, 37-47). Основними аргументами на підтвердження цієї думки є той факт, що тільки у XII ст. на місці g починає з’являтися h у чеських літописах , а запозичення топонімічних назв із словацької в угорську часом мають в собі фонему g. Тим не менше, В.І.Абаєв знаходив можливим пояснювати перехід g в γ (h), котрий є також характерним для вірменської та фрігійської, впливом іранських мов (Абаев В.И., 1965, 44-51). Можливо в чеській і словацькій мовах тенденція до зазначеного переходу мала латентний характер або літописці надто пунктуально слідкували за слов’янським правописом, а словацька топоніміка сама була раніше запозичена з германської або кельтської і в перші часи зберігала первісне g. Ми можемо робити такі припущення, бо якщо поглянемо на повне коло тих мов (а серед них чеська і словацька), для котрих цей перехід є характерним, то можемо зауважити, що прабатьківщини носіїв цих мов концентруються неподалік басейну правих приток Прип’яті. Це наштовхує на думку, що потужне джерело цього фонологічного явища було саме тут. Можна припускати, що це був вплив скіфської (протобулгарської) мови на мови сусідніх етносів, адже в чуваській мові і досі не існує проривного g, на місці якого в давніх тюркських словах систематично виступає фрикативний х. Таким чином виглядає так, що ще з часів трипільського населення на території України існує тенденція заміни проривного g у фрикативний h(γ). Ця тенденція почалася із впливом трипільців на мову тюркських прибульців на Правобережній Україні і продовжувалася на протязі кількох тисячоліть, що підтверджує думку про надзвичайну консервативність фонетичних явищ.

Cлід звернути увагу на те, що в грецькій мові на місці дзвінких проривних g, gu, ĝ виступає дзвінкий фрикативний γ ( Krahe Hans. 1966, 91), хоча звук g з'явився (чи зберігся?) в новогрецькій на місці глухого проривного k в позиції після n (Лопашов Ю.А., 1990, 33). Можна припускати, що тенденція заміни g на γ з'явилася у древніх греків ще на їх прабатьківщині, локалізованої між Нижньої Прип'яттю і Березиной.

Проте перехід g в γ і h може мати причину в менших енергетичних витратах для вимови останніх двох звуків у порівнянні з g. Скажімо, фрикатизація проривних напружених приголосних у грецькій мові почалася тільки в 5-6 ст. до н.е. (Широков О.С., 1983, 72). Приблизно в той же час могла статися заміна g в j(y) в давньоанглійській і північногерманських мовах.

Субстратним впливом може бути також пояснений феномен виникнення виникнення праслов'янських редукованих звуків ъ і ь, котрим є відповідність в чуваській – редуковані ă і ĕ.

Іншим фонетичним субстратом може бути гіпотетичний звук rz. Явище ротацизму, тобто заміна фонеми z (s) фонемою r, відоме в латинській мові з IV ст. до н.е., мало воно місце і в деяких західногерманських мовах (В.Г.Егоров, 1971, 25). Очевидно в цих мовах, як і в тюркських, також існував звук rz, який пізніше перейшов у звичайне r. В чеській мові він зберігся і до теперішнього часу. Деякі фонетичні факти української мови також можуть свідчити на користь існування звуку rz: укр. жерсть – рос. жесть. Це слово запозичене з тюркських мов, в яких воно має значення “мідь, латунь” і має форми jes, zes, zis і т. д. Неясним є укр. р, котре нібито виникло під впливом слова шерсть, що не є переконливим (Фасмер М., 1964; Мельничук О.С.,1982). Факт запозичення українського слова з однієї з тюркських мов може дати пояснення наявності в ньому цього звуку, якщо запозичення сталося в часи, коли в якійсь з тюркських мов звук rz ще існував. Тобто, тюркську праформу можна виводити як *zerz. Тоді, при існуванні паралелі *zelz, стає можливим пояснити досі незрозумілу етимологію праслов’янського *zelzo “залізо”. Українське слово фонетично стоїть найближче до пратюрк. *zelz, але неясно, саме з якої тюркської мови сталося запозичення. В чуваській мові нічого, крім çěрě “кільце” (з *zerze) не знайдено, але це слово семантично досить віддалене. Є ще одна дуже цікава відповідність, яка підтверджує існування фонеми rz. Латинському cursarius, з котрого виводиться поширене в багатьох мовах слово корсар, можна привести такі паралелі: чув. xarsăr “сміkивий”, карач., балк. ğursuz “злий”, тур. hırsız “злодій” та інші тюркські слова. З тюркських запозичене укр. харциз, харцизяка, але є ще польське harcerz «скаут», яке зберегло до наших днів написання, що відбиває існування тої фонеми, про яку йду мова. Звичайно етимологія латинського першоджерела пояснюється з лат. curare “бігти», але, безперечно, тюркські слова семантично стоять набагато ближче. Латинське, польське і українські слова були в разний час запозичені у тюрків, а пізніше латинське слово потрапило в багато європейських мов.

До цих же слів слід віднести слово гусар, яке походить від угор. huszár «гусар». Фасмер бачив в основі угорського слова числівник húsz «двадцять», що абсолютно неможливо з двох причин. По-перше, в угорській мові взагалі немає власного словотворчого суфікса -ar. Якби «гусар» означало спочатку «двадцятий», як вважав Фасмер, то тоді б це слово мало форму húszas, а зовсім не huszár. По-друге, у слові húsz голосний довгий, а в слові huszár – короткий, що теж важливо. Угорське слово співзвучне етноніму хазар, на що вже зверталася увага (Кестлер Артур, 2006, 21). Артур Кестлер вважає, що, крім слова гусар, сюди ж слід віднести слово козак (Там же). У албанській мові є слово kusar «злодій», яке підтверджує всі зроблені припущення. Виходячи з усього цього, первинною формою тюркського слова, яке дало початок усім вище згаданим, було *ğurzurz. У албанському слові обидва первинних звуки rz перейшли в одному випадку в s, а другому – в r, тобто шиплячий вібрант міг навіть в одній мові мати різні трансформації, в залежності від зручності вимови. Беручи все це до уваги, можна інакше подивитися на найменування хозарів харарами Левом Дияконом (Диакон Лев, 1988). Вчені вважають це простою опискою, але насправді така рефлексація якраз і викликана праформою harzarz. Непослідовність переходу початкового rz, очевидно, пов'язана з тим, «що тюркські мов часто уникали двох послідовних r» (Ердаль Марсель, 2005, 129). Рона-Таш вважає, що зазначена у джерелах тюркська форма назви хозар (qazar), «сходить до титулу 'qasar', який походить від імені 'кесар', як і титули 'кайзер' і 'цар'» (Андраш Рона-Таш, 2005, 113). Швидше навпаки, латинський антропонім Caesar походить від тюркського слова.

Той факт, що важливіші фонетичні ознаки двох гілок праслов’янства не мають чіткої границі теж може свідчити про їх глибокий субстратний характер. Консервативні фонетичні явища тісно прив’язуються до певних територій, але в силу свого надзвичайно довгого існування мають розмиті границі. З огляду на це згаданий вище перехід gv, kv → cv, zv може мати ті самі корені як і поділ “кентум”- “сатем”, первісно обумовлений впливами фінських мов. Фінський субстрат зробив великий вплив на російську мову південного діалекту при розселені його носіїв до берегів Волги. Саме цим впливом вчені пояснюють акання, цокання та деякі граматичні явища (Бирнбаум Х., 1990, 8).

Багато лексичних збігів у мовах різних мовних груп, котрі були виявлені в процесі проведених досліджень, також можуть бути пояснені субстратними впливами. Розглянемо найбільш переконливі з них відповідно до етноформуючих ареалів, на котрих спочатку проживали первісні індоєвропейські племена, за ними – германські і іранські, потім – балтські, і останніми – слов’янські. Балтські племена на цих ареалах були асимільовані слов’янами, тому ми не маємо уяви про їх мову, але частину субстратної лексики вони передали слов’янам, котрі на них нашарувались, тому в нашому розгляді ми не будемо відмічати кожен раз, що конкретне субстратне слово мало би бути і в діалекті (чи в мові) того балтського племені, котре займало даний ареал перед слов’янами. Почнемо розгляд із західних ареалів.

1. Найзахідніший етноформуючий ареал між Віслою, Наревом, Ясельдою і Верхньою Прип’яттю по обидва береги Бугу фактично складається з двох ареалів, границею між котрими є Буг. Очевидно, відповідно до прийнятої концепції, мови, котрі на цьому ареалі формувалися, завжди мали два первинні діалекти. Не про всі мови цього ареалу ми маємо достовірні дані, але це припущення підтверджує мова лужицьких сербів, або лужичан, котра фактично розділяється на дві окремі мови – верхньо- і нижньолужицьку. До лужицької мови на цьому ареалі сформувалася голландська мова а ще раніше – пракельтська мова. При обробці “Історико-етимологічного словника верхньо- і нижньолужицьких мов” (Schuster-Schewc H., 1976-1989.) було знайдено кілька слів, котрі не мають відповідників в інших слов’янських мовах. Два з них мають відповідники у французькій мові: луж. bakut “бекас” – фр. bekot “т.с.”, луж. barliś “базікати” – фр. parler “говорити”. Не маючи іншого пояснення, Шустер-Щевц припускає запозичення лужицьких слів з французької, хоча і вважає це сумнівним. Скорш за все обидва слова виходять до пракельтської мови. А. Доза виводить фр. bekot з лат. beccus (A. Dauzat Albert, 1930), а в етимологічному словнику латинської мови (Walde A, 1965) останнє слово подається з позначкою “галл.”, отже, луж. bakut може бути словом кельтського субстрату. Однак після кельтів цей ареал заселяли германці, і тут почала формуватися голландська мова. Щоб кельтське слово потрапило до лужицької мови, воно мало би бути також і в голландській. Для фр. parler зв’язок із кельтською не виявляється, бо Доза виводить це слово до лат. parabolare, котре ніби запозичене з грецької, але луж. barliś “базікати” може бути поставлене у відповідність також до гол. pralen “хвалитися”. Подібне слово є в німецькій мові, котре в словнику Клюге позначене як неясного походження. Таким чином, не можна виключати того, що корінь *parl із значенням “говорити” був у локальному вжитку в цьому ареалі ще з кельтських часів. Для луж. bakut жодного відповідника в голландській мові не знайдено, але є кілька голландських слів, котрі можна співвідносити із лужицькими. Наприклад гол. vechtjas “вояка” можна порівняти із луж. witoš “солдат”, котрому Шустер-Шевц не знайшов етимології. Голландському stuur “стерно, кермо” може відповідати луж. zdor “довга жердина, котра поєднує задні і передні колеса воза”, а гол. kolf ”дрючок” – луж. kałpina “пагін хмелю” (є також словінське kωlpina “тичка”). Голландським словам є відповідників інших германських мовах, але фонетично голландські слова стоять до лужицьких найближче.

2. Ареал між верхів’ями Бугу і Случчю (пп Прип’яті) спочатку заселяли іллірійці, потім предки сучасних німців (назвемо їх умовно “тевтони”), а пізніше чехи. Іллірійська мова нам невідома, а в чеській мові досить німецьких запозичень різних часів, тому виділення лексичного субстрату ускладнене. Для цього потрібні спеціальні дослідження.

3. Так само ускладнене виявлення субстратних явищ в прабатьківському ареалі протогерманців між Німаном, Ясельдою, Прип’яттю і Случчю (лп Прип’яті). Пізніше тут мешкали готи, а за ними поляки. В нашому розпорядження є недостатньо готської лексики для виявлення субстратних явищ, а наявна майже завжди має паралелі в німецькій.

4. Слов’янська прабатьківщина по берегах Вілії майже весь час була заселена слов’янами, тому в цьому ареалі поняття субстрату відсутнє.

5. В прабатьківському ареалі білорусів мали би проявитися явища балтійського субстрату, але його складно виявити через велику кількість запозичень з литовської мови, котрі непросто стратифікувати.

6. Ареал між Березиною і Дніпром спочатку заселяли тохарці, пізніше – східні балти, а за ними – носії північного російського діалекту. Через бідність наявної тохарської лексики і довге сусідство балтів і слов’ян дослідження субстратних явищ так само ускладнене.

7. В ареалі між Нижньою Березиною, Дніпром, Нижньою Прип’яттю і Случчю (лп Прип’яті) почала формуватися грецька мова, далі тут формувалася північногерманська, і нарешті – первинний діалект української. Однак після українців тут поселилися білоруси, тому субстратні слова грецького походження зустрічаються і в білоруській мові. Давнім субстратним словом цього ареалу є, безперечно *krene “криниця, джерело”, хоча більшість спеціалістів заперечують зв’язок укр. криниця та блр. крыніца з гр. κρηνη “т.с.” Однак Г. Фриск грецьке слово ставить у зв’язок з д. ісл. hrønn, поодиноке серед германських мов. Очевидно північні германці перейняли це слово у решток прагрецького населення цього ареалу, а від них воно потрапило до предків українців, котрі додали до слова слов’янський корінь – иця, а вже від українців слово у формі криниця потрапило до білорусів, росіян і поляків. Так само субстратним запозиченням є укр. ковбик, коблик “пічкур” (Gobio gobio), блр. ковбель “т.с.”. Російська форма колбь є запозиченою, бо українське і білоруське слова стоять ближче до праформи гр. κωβιοσ “пічкур”. Спочатку грецьке субстратне слово потрапило в мову північних германців (пор. ісл. kobbi “молодий тюлень”, шв. kobbe “тюлень”), а пізніше в мову слов’ян, котрі заселили цей ареал. Лаучуте вважала можливим запозиченням блр. келб і рос. колбь з балтійських мов (літ. kilbas "пічкур"), але українське слово і білоруську форму ковбель не приводить (А. Лаучуте Ю.А., 1982, 143). Судячи з фонології, саме литовське слово є запозиченим. Від грецького βλεμμα “погляд, очі” походять ісл. blim-skakka “косити оком” (ісл. skakka “кривина”) та укр. блимати. Вже згадувалася присутність у багатьох слов'янських мовах специфічного слова для позначення присадибної ділянки землі з сінокосом, городом та садом (рус., укр. , болг., левада, блр, лявада, пол. lewada та ін.) Всі ці слова вважаються запозиченими з сгр. λιβαδιον "луг, зрошувана рівнина". Не виключено, що в українській мові левада є грецьким субстратом і з української воно було запозичене в російську, білоруську і польську, а в південнослов'янські мови потрапило з середньогрецької. В своєму словнику М. Фасмер наводить укр. “скопердин” і “шкопирта” як назви гри, в якій кидають палицю так, щоб вона по черзі вдарялася об землю обома кінцями. Фасмер висловлює сумнів, що ці слова походять від гр. σκαπερδα “гра юнаків під час діонісій”, бо в новогрецькій воно відсутнє. Однак це слово потрапило в українську мову саме з давньогрецької через північногерманську, в якій воно, безперечно, існувало, бо ї досі є ісл. skopra “штовхати, кидати, покотити” та ісл. skoppara-kringla “дзига” (ісл. kringla “коло”). Субстратним словом може бути також укр. глипати. Еквівалент йому є в північногерманських мовах: дат. glippe “кліпати, дивитися”, шв. glippa. Є подібне слово і в середньо- і новогрецькій: γλεπω ”дивлюся”, але в давньогрецькій воно не зафіксоване.

Ізольовані лексичні збіжності між українською і грецькою мовами вже неодноразово привертали до себе увагу мовознавців. Зокрема, О.Д.Пономарів (Пономарів О.Д., 1973,) наводить цілий ряд грецько-українських паралелей, серед яких більша частина відносно недавніх запозичень, серед яких єгипта, єродула, спудей, халепа. Ці слова ніколи не були широко поширені в українській мові (може, за винятком “халепи”) і побутували переважно серед духовенства та учнівської молоді, що і пояснює природу запозичення. Однак такі слова як атеринка “краснопірка”, дзема “юшка”, лавута “дурень”, лаката “риболовна сітка”, рамат “вид жіночої хустки”, скорода “осока”, хоча теж мало поширені, в принципі могли бути субстратними запозиченнями з давньої грецької, але для цього подібні слова мали би існувати і в якихось з північногерманських мов. Таких слів при перевірці сучасних словників знайдено не було, тому питання шляху запозичення наведених українських слів має залишатися відкритим. Свого часу Олександр Потебня припускав походження укр. гарний від гр. χαρισ “краса”, проти чого виступали Фасмер і Мельничук (Фасмер М., 1964; Мельничук О.С.,1982). І в цьому випадку в північногерманських мовах паралелей українському слову нема, тому походження його треба поки що вважати неясним.

Відносно недавно була опублікована робота про українсько-давньогрецькі паралелі в антропонімії з цікавим спостереженням:

“При зіставленні хронологічних ліній «давньогрецька мова – сучасність» і «українська мова – давньогрецька» в одних хронологічних рамках, вражаючою виявляється подібність у семантиці, структурі, функціях, творенні, організації антропонімічної системи української і давньогрецької мов, що дозволяє припускати наявність цих спільностей у праслов’янській і єдність їх джерел” (Горпинич В.О., 2006, 36-44).

Шановний автор зазначеної роботи не вважав за потрібне відповісти на моє дворазове до нього звернення з пропозицією іншого пояснення поміченої подібності.

8. Ареал, розташований між Тетеревом, Случчю (пп Прип’яті) та Прип’яттю, заселяли давні італіки. Як було показано вище, у італіків і хетів були сусідні ареали, пізніше місце італіків зайняли англосакси, а останніми в цих місцях поселилися предки сучасних словаків. У хеттській мові було слово uellu "луг", у латинській мові йому відповідало valles "долина", походження якого вважається неясним. Від давніх італіків це слово запозичили стародавні булгари: чув. варак "ярок", валак "жолоб" з *vallag (значення "жолоб" розвинулося із значення "яр") і валашка "корито". Анг. valley (кінцеве y в анг. закономірно походить з g), запозичене у давніх булгарів або італіків має обидва значення: 1. "долина", 2. "жолоб". У словацькій мові є слово valov, значення якого ("корито для худоби") розвинулося з "жолоб". Російське овраг, у свою чергу, походить від чув. варак. Немає сумніву, що подібних прикладів має бути більше, якщо наші уяви про етногенетичні процеси у Східній Європі у великій мірі наближаються до істини. Досить впевнено можемо говорити також про такий лексичний субстрат: лат. merus “тільки, лише” – анг. merely “т.с.” – слвц. mirný “т.с.”; лат. pellare “бити, гнати” – анг. pelt “стукати” – слвц. pelat’ “гнати”; лат. faecare “бруднити” – анг. feculence “осад, бруд”- слвц. fakat’ “бруднити”. В наведених прикладах словацько-латинські паралелі взяті з етимологічного словника чеської і словацької мов (А. Machek V., 1957). До цього можна додати ще такий ряд, про котрий вже йшла мова вище: лат. valles “долина” – анг. valley 1. “долина”, 2. “жолоб” – слвц. valov “ясла, корито”. В англійській мові дуже багато запозичень з латинської, і серед тих запозичень мали би бути субстратні, і хоча відокремити їх досить складно, деякі приклади можна знайти. Наприклад, Порціг спеціально пов’язує лат. sulcus “борозна” з д.анг. sulh “т.с.”. Хоча подібні слова є і в інших індоєвропейських мовах, тільки в латинській і в давньоанглійській ці слова мають те саме значення (Порциг В., 1964, 167). Іншою подібною парою є лат. collis і д.англ. hyll, обидва “пагорб”. Латинське і давньоанглійське слова, за Порцігом, “мають однакову ступінь аблаута і форми суфікса, тоді як в інших (в словах інших індоєвропейських мов, споріднених з цими двома – В.С.) репрезентована вища ступінь аблауту ті інші типи похідних утворень” (Там же, 163). Махек вважає також, що слвц. kurit’ “гнати” і prikurit’ “прибігти” споріднене із лат. currare “бігти”. Це словацьке слово теж може бути субстратним запозиченням, але споріднені слова є також в грецькій і литовській, а в англійській слово того самого кореня current є пізнішим запозиченням з латини, тому впевненості бути не може.

9. Ареал між Десною, Сулою і Дніпром спочатку заселяли предки вірменів, пізніше тут оселилися іранці, мова яких розвинулася у афганську, а ще пізніше тут почала формуватися словенська мова. У вірменській мові можна знайти дуже багато відповідностей іранським мовам. Здебільшого це запозичення з перської. Знайти можливий вірменський субстрат в лексиці афганської мови складно, але його можна виявити в граматиці. І у вірменській, і в афганській мовах інфінітив утворюється з допомогою закінчення -al, -el, яке додається до основи слова. Наприклад, вірм. horēl «рити», афг. xərəl «рити, розривати». Це ж слово може бути, крім того, також і лексичним субстратом. В своєму етимологічному словнику словенської мови Франц Безлай вважає можливим пов’язувати словен. bek (стара форма bъkъ) “вогнище, піч” із вірм. boc “вогонь” та bosor “червоний”, обґрунтовуючи це тим, що це слово не може бути автохтонно слов’янським і не може бути запозиченим з вульгарної латини (є лат. focus “вогнище”, споріднене з вірменським словом) з фонологічних причин, хоча йому залишалося неясним “яким шляхом воно прийшло до південних слов’ян” (А. Bezlaj France, 1976, 16). З вірменським bosor може бути пов’язане також афг. busar “тліюча зола”, поодиноким серед іранських мов. Таким чином, шлях запозичення словенського слова був від протовірменського субстрату через праафганську до мови пізнішого слов’янського населення цього ареалу. Безлай пов’язує також слвн. bed, серб. бêд “повітря”, з перс. bаd “повітря”, “вітер”. Слово цього кореня у значенні “вітер” є в багатьох іранських мовах, в тому числі і у афганській, тому не є виключеним, що слов’янські слова є іранським субстратом. В багатьох слов’янських мовах наявне слово lopta/lapta (словен. lopta, серб. лопта і т.д.) із значенням “м’яч”, “гра в м’яча” (рідше “палиця, якою б’ють по м’ячу”). Фасмер виводить це слово від “лопати”, і це пояснення повторюється в “Етимологічному словнику української мови” (А. Фасмер М, 1967, А. Мельничук О.С., 1989). Однак є дві причини сумніватися в такій етимології. По-перше значення “палиця, якою б’ють по м’ячу” можна знайти тільки у російській і білоруській мовах, а в решті слов’янських мов воно має значення “м’яч”, “куля”, “грудка”. По-друге, в македонській мові це слово має форму лопка. В іранських мовах поширене слово lap/lop/lob із значенням “м’яч”, “щока”, “щось опукле”. Ці факти дають підставу припускати, що слово lopta мало первісну форму lop-ka (-ka - суфікс) і є іранським субстратом в російській та південнослов’янських мовах і було запозичене з них у мови західної слов’янської гілки. Іранським субстратом можуть бути також словен. šiba, серб. шиба “прут, лозина” (перс. šiba, тал. šiv, курд. şiv “т.с.”), а також словен. hrana, серб. храна “їжа” та деякі інші (Трубачев О.Н., 1965).

10. В ареалі між Десною та Іпуттю за припущенням спочатку мешкали давні фрігійці, пізніше предки согдійців (сучасних ягнобців), а із первісних слов’янських племен тут проживали предки сучасних сербів і хорватів. Річка Снов виразно розділяє цей ареал на дві половини, тому поділ первісного слов’янського племені на сербів і хорватів міг статися ще на давній прабатьківщині. Однак субстратні явища тут прослідкувати тяжко, бо ми майже не маємо лексичного матеріалу з фрігійської мові, а з ягнобської він дуже бідний. Тим не менше, на субстратні впливи прасогдійської мови на сербсьхорватську можуть вказувати такі паралелі: серб. обл. будиjа “індичка” – ягн. búdina “перепілка”, серб. бува “муха” – ягн. buvva “блоха”, серб. кулаш “буланий кінь” – ягн. kulo “т.с.”, серб. кућа “хата” – ягн. kuč “сімейство”, серб. чука “вівця” – ягн. šok “баран”. Є також кілька сербськохорватських слів, котрим є відповідники в інших іранських мовах: серб. баджа “карапуз” – сп. ір. bača “хлопчик”, серб. кириjа “квартирна, орендна плата” – ягн. kîro “коштувати”, курд. kerin “купувати”. Окремо, в порядку гіпотези, можна сказати про можливий зв’язок поодинокого серед іранських мов ягн. γayk “дочка” із слов’янськими словами типу гайка. Фасмер подає його з позначкою “трудное слово”. У сербській мові воно має ширше значення, ніж у східнослов’янських, а саме – 1. “гайка”; 2. “хомутик прицільної рамки”; 3. “пересувне кільце на повіддях”, тому воно може бути в цій мові найдавнішим і походити від давнього іранського субстрату, якщо прийняти до уваги аналогію: нім. Mutter 1. “мати”; 2. “гайка”.

11. В басейні Сожу між Верхнім Дніпром та Іпуттю була прабатьківщина давніх індійців, пізніше тут почала формуватися праосетинська мова і, нарешті, південний діалект російської мови. Багато індійсько-осетинських та осетинсько-російських паралелей наводить в своєму словнику В.І.Абаєв (А. Абаев В.И., 1958-1989). Якщо дещо доповнити його дані, то субстратні явища проступають досить виразно: д.-інд. vraja “стадо” – осет. ärwaz “стадо оленів”; д.-інд. bala “військова сила” – осет. bal “група, загін”; д.- інд. bаla “дитина” – осет. bälon “голуб” – лит. balañdis “т.с.” – рос. “баловать”; д.- інд. dаrika “дівчина” – осет. dalys “однорічний баранчик” – лтш. dиls “син” – рос. давись “одноліток”; осет. ärvgä “ласка” (зоол.) – рос. оврак, оврашка “хом’ячок”; осет. cybyr “короткий” – рос. чупырка “коротун”; д.- інд. pakşa “бік”, “крило” – осет. fax “т.с.” – лтш. paksis “ріг будинку” – рос. пакша “ліва рука”; д.- інд. manаy “подобатися” – осет. imonaw “ніжний” – рос. манить та ін.; осет. käläx “слизька дорога” – рос. каляга; осет. k°yr “щабель у гарби” – рос. кур “шворінь”; осет. käbyla, qybyl “цуценя” – рос. кобель; д.- інд. aryati „вихвалити” – рос. орать „кричати”; д.- інд. anga “член тіла” – осет. ong “т.с.”; осет. qilun “дитина” – рос. діал. килун “молодий кабанчик”; д.- інд. čhag “коза” – осет. säg “т.с.”; д.- інд. s’ila “камінь” – осет. sela “плаский круглий камінь”; д.- інд. stubh “галасувати” – осет. stuf “галас, звук”; д.- інд. stūka “пасмо волосся” – осет. styg “пасмо, кучер”; д.- інд. tomara “спис, дротик” – осет. tomar “спрямовувати” – рос. діал. томар “стріла”; д.- інд. tuvara “терпкий” – осет. twag “кислий”; д.- інд. vāsī “вид сокири” – осет. wäs “сокира”; осет. xorz “добрий” – рос. хорошо. Є в російській мові слово неясного походження булка, котрому нема надійних відповідників в жодній з мов. Можливо воно походить від осет. булкъ “ріпа”, якщо зміна значення обумовлена подібністю форми цих двох їстівних предметів. Як бачимо, список досить великий, але частина російських слів може бути не субстратного походження, а запозиченими з мови мокша, в яку вони могли потрапити або з давньої осетинської, або мати з нею спільне джерело запозичення. Для прикладу, осет. syxsy “костяниця” має паралель з рос. діал. шикша “якась ягода”, але є мокша шукштору “смородина” (тору – інший корінь), тому питання осетинського субстрату в російській мові потребує спеціального вивчення, приймаючи до уваги, що осетини якийсь час проживали у сусідстві з мордвою, а пізніше мордва сусідувала із росіянами. Крім того, в мордовській мові, як це зазначалося раніше, є певна група слів, котрі мають паралелі в індійській (напр. морд. врьгаз – д.- інд. vrkas “вовк”). Отже це питання надзвичайно складне.

12. В крайньому східному ареалі загального індоєвропейського терену на вододілі допливів Дніпра і Волги почала формуватися фракійська мова, потім тут відокремилися протокурди, після чого тут оселилися балти, а за ними ті слов’яни, котрі стали предками сучасних болгар. Про фракійську мову нам відомо дуже мало, а можливі лексичні сходження між нею і болгарською можуть бути віднесені вже до балканського субстрату. Отже, є сенс шукати поки що болгарсько-курдські паралелі. В етимологічному словнику болгарської мови (Георгиев В.Л., Гълъбов Ив., 1971) болг. багазяй “сват” подане з позначкою “неясно”. Це слово може бути пояснене на курдському грунті: курд. bava “батько” і zava “зять” при zayin “народжувати” та zoy “син” в афганській. Так само неясним є походження назви однієї з рослин бозлан, котру можна пояснити при допомозі курд. boz “сірий” та lam “листок”. Болгарському хубав “гарний” може відповідати курд. xob “гарний”, хоча це слово є спільноіранським.

Є слова іранського походження, поширені в деяких або в багатьох слов’янських мовах, про які не можна з певністю сказати, яким шляхом і в який час вони потрапили до них. Це такі слова як баддя, бахча, баштан, калита, торба, топор, хосен та багато інших. Однак є такі слова, ареал поширення яких дозволяє бачити в них іранський субстрат. Наприклад, від д.ір. šát (афг. šát, перс. šähd) походять серб. сат, болг. сът, макед. сот, словен. satovje, рос. соты “стільники”, котрим досі спеціаласти не дали переконливої етимології. Так само іранським субстратом є серб., болг. патка, макед. паток “качка” (перс. bät “качка”, тал. bêt“гусь”).