Geum.ru

Зовнішня політика україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 20. Зовнішня політика України на пострадянському просторі
  1. Україна та Республіка Білорусь: проблеми та перспективи співпраці.
  2. Україно-молдавські відносини як одна з ключових проблем зовнішньої політики і безпеки України (Придністровське врегулювання, загроза приєднання Молдови до Румунії).
  3. Кавказький вектор української політики (Азербайджан, Грузія, Вірменія).
  4. Середньоазійські країни СНД у зовнішній політиці України: економічний аспект (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан).


ЛІТЕРАТУРА
  1. Баликов С. Україна – Узбекистан: відроджується Великий шовковий шлях / С. Баликов // Уряд. кур’єр. – 2003. – 20 лют. – С. 7.
  2. Батенко Т. Королі СНД: Портрети дванадцяти президентів (тенденції та закономірності розвитку в пострадянському просторі) / Т. Батенко. – Львів: Кальварія, 2000. – 216 с.
  3. Беба П. Казахстан-Україна: від Нафти до Космосу / П. Беба // Уряд кур’єр. – 2001. – 20 верес. – С. 4.
  4. Бежуашвілі А. Україна і Грузія: дипломатичні відносини 1918-1920 років / А. Бежуашвілі // Хроніка – 2000-2002. – Вип. 47-48. – С. 20-24.
  5. Бойко Б. Україна – Молдова: сусідські відносини – на міждержавно-правову основу / Б. Бойко // Політика і час. – 1994. – № 1. – С. 12-18.
  6. Гакман С. Возможности и перспективы еврорегионов в контексте межгосударственного сотрудничества Украины, Республики Молдова и Румынии / С. Гакман // Материалы междунар. науч. симпоз., Кишинев, 15-16 октября 1998 г. – Кишинев, 1998.
  7. Гарнетт Ш. Чи настане мир у Придністров'ї? / Ш. Гарнетт, Р. Лебенсон // Політика і час. – 1999. – № 1. – С. 51-62.
  8. Гельман В. Пострадянські політичні трансформації: начерки до теорії / В. Гельман // Політична думка. – 2000. – № 2. – С. 3 – 10.
  9. Гнатышин И. Молдова – один из главных партнеров Украины / И. Гнатышин // Зеркало недели. – 1998. – 19 сентяб.
  10. Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Азербайджанською Республікою (9 грудня 1992 р.) // Урядовий кур′єр. – 1993. – 11 квітня // Режим доступу до джерела: on.com/time1992/period1.php
  11. Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь (17 липня 1995 р., м.Мінськ) // Голос України. – 1997. – 17 травня., Політика і час. – 1995. – № 8 // Режим доступу до джерела: .ua/doc/?code=112_692
  12. Долженков О. О. Україна–Білорусь: досвід політичної трансформації / О. О. Долженков. – О.: Астропринт, 2003. – 264 с.
  13. Карбалевич В. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій / В. Карбалевич // Політична думка. – 2000. – № 1. – С. 38 – 56.
  14. Конституция Республики Беларусь // Режим доступу до джерела: us.net/conendru.php.
  15. Консульська Конвенція між Україною і Грузією (14 лютого 1997 р.) // Урядовий кур′єр. – 1998. – 7 грудня.
  16. Котляров И. В. Республика Беларусь в зеркале социологического мониторинга / И. В. Котляров // Социология. – 1998. – № 4. – С. 62-73.
  17. Малик Я. Й. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі: Навч. посіб. / Я. Й. Малик, Б. Д. Вол, Д. С. Занько. – Львів: Паіс, 2007. – 68 с.
  18. Москвин Л. Б. Многоуровневая система интеграций в СНГ (причины, проблемы, тенденции развития) / Л. Б. Москвин // Вестник Московского университета. Серия 12. Полит. науки. – 1999. –№ 1. – С. 3-17.
  19. Мушкудіані О. Н. З історії українсько-грузинських літературно-культурних взаємин ХІХ – початку ХХ ст. / О. Н. Мушкудіані. – К.: Наук. думка, 1986. – 207 с.
  20. Павленко А. М. Білорусь: політика, економіка, безпека // Стратегічна панорама. – 1998. – № 1-2 / А. М. Павленко // Режим доступу до джерела: gov.ua/book/journal/migder1.php">
  21. Парахонський Б. О. Центральна Азія: геостратегічний аналіз та перспективні можливості для України: Монографія / Б. О. Парахонський, Ю. В. Павленко, А. З. Гончарук. – К.: НІСД, 2001. – 148 с.
  22. Пономарьов О. Федералізація Молдови: вихід з придністровської кризи / О. Пономарьов // Людина і політика. – 1999. – № 4. – С. 20-26.
  23. Толстов С. Перспективы урегулирования приднестровского конфликта: роли и интересы Украины и России / С. Толстов // Материалы междунар. науч. сим-поз., Кишинев, 16-17 октября 1997 г. – Кишинев, 1998.
  24. Угода про розвиток торговельно-економічного співробітництва між Урядом України і Урядом Республіки Грузія (6 серпня 1992 р.) // Режим доступу до джерела: da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=268_029.
  25. Україна у сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. моногр.] / [За ред. Ф. М. Рудича]. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.
  26. Хроніка 2000. Україна – Грузія. – К., 2002. – Вип. 47-48.
  27. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з країнами-сусідами в рамках Співдружності Незалежних Держав. Перше питання присвячене розгляду взаємостосунків з Білоруссю, на які впливають спорідненість культур, спільний кордон, тісні економічні зв’язки тощо. У даному питанні слід прослідкувати розвиток торгівельно-економічного співробітництва, співпраці в галузі зв’язку та транспортного сполучення, військово-технічного співробітництва, охорони навколишнього середовища, врегулювання безвізового в’їзду громадян і перетину кордону. Для повноти розгляду до уваги слід взяти Договір «Про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь» (17 липня 1995 р.). Окреме місце займає й розгляд українсько-білоруського співробітництва щодо спільних проблем, що пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що вимагають від держав постійної уваги й координації зусиль щодо мінімізації її наслідків, організації обміну інформацією стосовно усіх аспектів спільних дій. У даному питанні слід прослідкувати перспективи регіонального співробітництва в рамках Єврорегіону «Буг» між Україною, Білоруссю та Польщею, визначити проблеми, з якими можуть стикатися дві країни, зокрема у сферах регіональної та європейської безпеки, співпраці з НАТО та ЄС, особливо у рамках статусу країни–сусіда ЄС [2; 8; 11–14; 16; 17, с. 44–46; 20; 25, с. 52–53; 27, с. 481–491].

У другому питанні слід прослідкувати розвиток та проблемні сфери взаємодій у українсько–молдавських стосунках. Передусім даний розгляд слід розпочати з аналізу Базового договору «Про добросусідство, дружбу та співробітництво», що підписаний 23 жовтня 1992 року, прослідкувати причини його пізньої ратифікації парламентом України (у 1996 році). Особливу увагу слід надати таким напрямам співпраці двох країн європейського спрямування як запровадження спільного прикордонного та митного контролю, демаркації українсько-молдовського державного кордону, активізація торгівельно–економічного та науково–технічного співробітництва тощо. Важливо розглянути роль та результати діяльності України як гаранта та посередника у миротворчому процесі у Придністров’ї, прослідкувати причини невдач у врегулюванні придністровської проблеми. Особливу увагу слід звернути на особливості тристороннього співробітництва між Україною, Молдовою та Румунією у політичній, торгівельно-економічній та гуманітарних сферах [2; 5–7; 9; 17, с. 46–48; 22–23; 25, с. 53–54, 141–156; 27, с. 492–504].

Третє питання присвячене проблемам взаємодії України з державами Кавказького регіону. Зокрема йдеться про співпрацю з Азербайджанською Республікою, яка як нафтовидобувна країна зі значним економічним потенціалом є важливим економічним партнером для України, особливо щодо питань забезпечення альтернативних джерел енергоносіїв, спільної розробки нафтових та газових родовищ. Разом з тим слід прослідкувати розвиток відносин з Азербайджаном у сферах машинобудування, сільського господарства, харчової та легкої промисловості, у сфері воєнно–промислового комплексу, авіабудівній галузі тощо. Окрім цього слід прослідкувати реальні результати діяльності України як посередника у врегулюванні конфлікту навколо Нагірного Карабаху. У даному питанні слід розглянути процес становлення стратегічного партнерства між Україною та Грузією, між якими ще у 1993 році укладено Договір «Про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу». Особливу увагу слід присвятити двостороннім взаємодіям у сферах торгівельно-економічних відносин, машинобудування, агропромислового комплексу, хімічної промисловості, науки, високих технологій, культури та освіти, військовій галузі тощо. У третьому питанні слід з’ясувати роль України під час абхазького та південноосетинського конфліктів. Окрім цього слід проаналізувати спільні зусилля України та Грузії щодо вступу до євроінтеграційних структур, двосторонніх відносин в рамках СНД, створення наддержавних утворень на пострадянському просторі.). Ще однією державою в рамках Кавказького регіону, з якою Україна підтримує тісні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини, є Вірменія. Слід розглянути роль України у стабілізації вірмено-азербайджанських відносин, налагодженні спільних економічних проектів, зокрема щодо транзиту енергоносіїв, ефективного функціонування транскавказької транспортної магістралі тощо. Підсумовуючи дане питання слід визначити основи зовнішньої політики України у Закавказькому регіоні, особливо щодо збалансованості відносин із кожною із закавказьких держав [2; 10; 15; 17, с. 48–52; 18–19; 24; 26; 27, с. 505–518].

У четвертому питанні слід розглянути зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні пріоритети України у середньоазійському регіоні. Зокрема йдеться про відносини з Республікою Казахстан, особливо у галузі важкої, нафтогазової промисловості, машинобудування, енергетики, у сфері науки та технологій. Важливе місце у двосторонніх відносинах між країнами займає ракетно-космічна галузь, адже використовуючи казахстанський космодром «Байконур» країни мають значні можливості для ефективної співпраці у дослідженні й використанні космічного простору. Особливу увагу слід звернути на особливості етнічних зв’язків між обома країнами, проблеми реалізації представниками української національності у Казахстані їхніх соціальних та культурних потреб. Зв’язки України з Туркменістаном є особливо важливими, особливо з точки зору пошуку альтернативних джерел видобутку та постачання газу. В цьому контексті слід брати до уваги реальну ситуацію з монополізацією Росією закупівель туркменського газу та вплив цього чинника на енергопостачання та політику України. У даному питанні також необхідно прослідкувати налагодження та основні напрями економічного співробітництва, проблеми налагодження вільної торгівлі між державами. Українсько–узбецькі відносини також мають статус пріоритетних для нашої країни у середньоазійському регіоні. Ще у 1992 році укладено Договір «Про основи міждержавних відносин, дружбу та співробітництво» між Україною та Республікою Узбекистан, де закладені основи співробітництво у галузі авіації, військово-технічних розробок, розвитку режиму вільної торгівлі, постачання продуктів харчування тощо. Важливе значення має й вирішення питань енергозабезпечення, зокрема постачання газу з Узбекистану, спільна розробка газових та нафтових родовищ. Підсумовуючи дане питання слід виявити та запропонувати шляхи участі України у вирішенні низки прикордонних проблем, які існують у країнах Центральноазійського регіону, які часто не сприяють розвитку стабільних відносин цих країн з іншими державами, зокрема й розширенню співробітництва з Україною [1; 2; 4; 17, с. 53–59; 21; 27, с. 518–536].


Тема 21. Місце України в інтеграційних структурах пострадянського простору
  1. Формування та функціонування СНД.
  2. Проблеми участі України в посткомуністичних інтеграційних проектах (ЄвроАзЕС, ЄЕП, ОЧЕС, ОДКБ, ШОС, «Кавказька четвірка»).
  3. Проблеми функціонування та перспективи розвитку ГУАМ.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Андрієва Т. Історія членства України у Співдружності Незалежних Держав / Т. Андрієва // Юридична Україна. – 2003. – № 9. – С. 35–38.
  2. Батенко Т. Королі СНД: Портрети дванадцяти президентів (тенденції та закономірності розвитку в пострадянському просторі) / Т. Батенко. – Львів, 2000.
  3. Будкін В. Країни СНД у регіональних геополітичних системах / В. Будкін // Політична думка. – 2000. – №3. – С. 45-61.
  4. Гайдуков Л. Ф. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Л. Ф. Гайдуков. – К.: Либідь, 2001. – 624 с
  5. ГУУАМ як міжнародна організація: проект чи реальність? // Режим доступу до джерела: .gov.ua/ukr/conference/krug_stil_GUUAM/ITOG_27.02.2001.phpl
  6. Дергачев А. Национальные интересы Украины и развитие субрегионального сотрудничества / А. Дергачев // Материалы междунар. науч. симпоз., Кишинев, 15-16 октября 1998 г. – Кишинев, 1998.
  7. Зиядуллаев Н. СНГ: современное состояние и перспективы / Н. Зиядуллаев // Экономист. – 1998. – № 3. – С.84-90.
  8. Михайленко О. Теоретичні підходи до питання про шляхи подальшого розвитку держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав / О. Михайленко // Вісн. Укр.Акад. держ. упр. – 2003. – № 1. – С. 443-455.
  9. Михалева Н. А. Конституционное право зарубежных стран СНГ: Учеб. пособ. / Н. А. Михалева. – М.: Юристъ, 1998. – 350 с.
  10. Міжнародні відносини і євроатлантичне майбутнє України: Підручник / [Балабін В. В., Плахотнік О. В., Безносюк О. О., Коряк В. І. та ін. / За заг. ред. Балабіна В. В.]. – К.: ТОВ «Інфодрук», 2008. – 358 с.
  11. Міхєєв Ю. Воєнно-технічні аспекти стратегічного партнерства України в межах СНД / Ю. Міхєєв // Нова політика. – 1999. – №4. – С. 5-8.
  12. Мхітарян М. І. ГУУАМ і світ: Чорноморсько-Каспійський вимір глобальних викликів та національні інтерес України / М. І. Мхітарян // Політика і час. – 2002. – № 12. – С. 58–64.
  13. Нариси з історії дипломатії України / [Під ред. В. А. Смолія]. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.
  14. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сб. документов / Межпарламент. ассамблея СНГ, ... [Сост.: Ю. А. Дмитриев, Н. А. Михалева]. – 2-е изд. – М.: Манускрипт, 1997. – 663 с.
  15. Проблеми та перспективи взаємин України з державами ГУУАМ та Євразійськогоекономічного співтовариства: [Матеріали наук. семінару] // Політ. думка. – 2001. – № 1-2. – С. 89-109.
  16. Стратегический курс России с государствами-участниками Содружества Независимых Государств // Дип. вестн. – 1995. – № 10.
  17. Тарасюк Б. ГУУАМ: витоки та перспективи. Аспекти співробітництва в галузі безпеки / Б. Тарасюк // Нац. безпека і оборона. – 2001. – № 7. – С. 79-80.
  18. Ткаченко В. А. Співдружність Незалежних Держав та національні інтересиУкраїни / В. А. Ткаченко. – К.:Ін-т громад. суп-ва, 1998. – 99 с.
  19. Україна у сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. моногр.] / [За ред. Ф. М. Рудича]. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.
  20. ХXI век: Европейский Союз и Содружество независимых государств / РАН. Ин-т Европы. – М.: Интердиалект+, 1998. – 324 с.
  21. Чекаленко Л. Д. Регіональне об'єднання ГУУАМ: пошук самоідентифікації / Л. Д. Чекаленко // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць Київ. нац. ун–ту ім. Т.Шевченка, 2002. – Вип. 34. – С. 83 – 92.
  22. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Дана контрольна робота присвячена інтеграційним структурам, що утворилися на пострадянському просторі, зокрема Співдружності Незалежних Держав (СНД). Перше питання присвячене формуванню та розвитку СНД. Йдеться про об’єднання держав колишнього єдиного геополітичного простору, які взяли на себе зобов’язання розвивати рівноправне взаємовигідне співробітництво, особливо щодо формування і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків, у галузі митної політики, захисту навколишнього середовища, гуманітарній сферах тощо. У даному питанні слід прослідкувати процес утворення цього об’єднання, його структуру, здобутки та втрати у розвитку. Особливу увагу доцільно надати з’ясуванню застережень, які висловила наша держава щодо протидії перетворенню СНД у наддержавну структуру, та загалом проаналізувати причини стриманої позиції України щодо набуття членства в СНД (неприєднання до Статуту СНД та інших глобальних угод, супротив утворенню спільної військової організації, об’єднанню прикордонних військ тощо. Увагу слід зосередити також на здобутках та ефективності миротворчої та антитерористичної діяльності в рамках СНД, особливо на застосуванні досвіду міжнародних організацій, зокрема ООН та ОБСЄ, у врегулюванні локальних та міждержавних конфліктів. Водночас у даному питанні слід розкрити особливості економічного, військового, правового співробітництва країн Співдружності, налагодження міжпарламентської співпраці. Підсумовуючи дане питання, слід з’ясувати перспективи розвитку та реформування СНД, пошуку нових ефективних форм співпраці [1–3; 4, с. 563–572; 7–9; 10, с. 82–86; 13, с. 624–635; 14; 16; 18; 20; 22, с. 554–578].

У другому питанні слід проаналізувати перспективи розвитку інтеграційних угрупувань, які утворилися в рамках СНД. Важливо прослідкувати їх реальну спроможність на пострадянському просторі, виявити недоліки у їх діяльності, зазначити здобутки. Передусім йдеться про Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), що відображає інтеграційні наміри Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії і Таджикистану щодо: створення режиму вільної торгівлі, митного союзу, а з часом формування єдиного економічного простору. Друге питання присвячене також взаємодії України з державами, що входять до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір), до Шанхайської організації співробітництва (ШОС), метою яких є посилення військової співпраці та забезпечення колективної безпеки країн регіону, відкриття «антитерористичного фронту» від Атлантики до Тихого океану для боротьби з міжнародним тероризмом. Слід проаналізувати перспективи та значення для України активного співробітництва цих організацій, особливо у контексті посилення позицій Росії та Китаю на пострадянському просторі, зокрема й щодо видобутку та транспортування енергоносіїв. «Кавказька четвірка» є об’єднанням Азербайджану, Вірменії, Грузії та Росії по забезпеченню безпеки і стабільності на Кавказі. У цьому питанні слід проаналізувати напрями співпраці України з країнами Кавказького регіону, особливо у контексті врегулювання регіональних конфліктів, протидії міжнародному тероризму, взаємодії у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, захисту навколишнього середовища та запобігання природним і техногенним катастрофам. Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) є одним з пріоритетних напрямів діяльності України на регіональному рівні. Йдеться про співпрацю країн Чорноморського регіону, зокрема у сфері створення транспортного коридору Європа–Кавказ–Азія (TRACECA), будівництва нафто- та газопроводів, здійснення комунікаційних проектів між Азією та Європою, співробітництва у галузі науки, техніки, освіти, захисту навколишнього середовища. У цьому питанні необхідно розглянути перспективи розвитку ОЧЕС у її співпраці з ЄС, визначити її переваги порівняно з іншими регіональними утвореннями пострадянського простору. Для розгляду специфіки економічної співпраці пострадянських країн слід брати до уваги процес утворення та функціонування Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) між Росією, Білоруссю, Україною та Казахстаном. У контексті зовнішньоекономічної діяльності України варто зазначити про вигоди держав від такого об’єднання, водночас беручи до уваги постійний контроль російської сторони над роботою ЄЕП та реальні можливості реалізації національних інтересів України [6; 10, с. 71–74; 11; 16; 22, с. 588–600].

Третє питання присвячене діяльності та розвитку ГУАМ (об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови, а раніше й Узбекистану, який вийшов з організації в березні 2006 року). У цьому питанні слід прослідкувати процес налагодження економічних та політичних відносин особливого партнерства між країнами, встановлення широкого співробітництва та регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем. Особливе місце у діяльності ГУАМ займає й поглиблення співробітництва з країнами Заходу, адже чотири країни наголошують на розвитку співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі, на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини. Водночас слід розглянути основні проблемні моменти функціонування утворення, беручи до уваги складність у визначені пріоритетних завдань утворення: або економічне співробітництво (позиція Узбекистану й Молдови), або розвиток нафтотранспортного коридору (позиція України), або створення системи регіональної безпеки (позиція Грузії), а також позицію Росії, яка вбачає в діяльності ГУАМ загрозу своїм національним інтересам і розглядає одним із засобів експансії НАТО в Каспійсько-Чорноморському регіоні. У третьому питанні варто визначити місце України у даному об’єднанні як стабілізатора і гаранта стабільності в регіоні, що сприяє інтеграції країн ГУАМ у світову спільноту, водночас поліпшує власне політичне та економічне становище, посилює свій регіональний вплив тощо. На закінчення слід прослідкувати перспективи існування та реформування даного об’єднання – від оптимістичних (перетворення ГУАМ в самостійну потужну і впливову організацію, до якою почнуть прилучатися нові члени) до песимістичних (її остаточний розпад) [5; 12; 15; 17; 21; 22, с. 578–588].


Тема 22. Україна та міжнародні фінансові структури
  1. Процеси економічної глобалізації та місце в них України.
  2. Реалізація зовнішньополітичних цілей України через участь у СОТ.
  3. Специфіка взаємодії України з МВФ, Світовим Банком, ЄБРР.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Андрійчук В. Вектори розвитку. Зовнішньоекономічна політика в контексті розвитку стратегій економічного і соціального розвитку України / В. Андрійчук // Політика і час. – 2004. – № 7, 8. – С. 9 –11.
  2. Андрійчук В. Глобалізація, інтеграція та економічна безпека України / В. Андрійчук // Політика і час. – 2000. – № 9. – С. 61–72.
  3. Багрова І. В. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посіб. / [І. В. Багрова, О. О. Гетьман, В. Є. Власюк; За ред. І. В. Багрової]. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 384 с.
  4. Базилюк Я. Б. Про пріоритети України у здійсненні економічної інтеграції / Я. Б. Базилюк // Стратегічна панорама. – 2005. – № 1. – С. 81–86.
  5. Воронова Є. М. Україна в міжнародній торгівлі / Є. М. Воронова, А. А. Мазаракі. – К.:КДТУ, 1998. – 274 с.
  6. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности=International Economic Organizations: Regulating role in International Economic Relations and Business Activities: Учеб. пособие / И. Н. Герчикова. – М.: Изд-во АО Консалтбанкир, 2000. – 624 с.
  7. Гребельник О. П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник / О. П. Гребельник. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 384 с.
  8. Дюмулен И. И. Всемирная торговая организация / И. И. Дюмулен. – М.: Экономика, 2003. – 271 с.
  9. Єгоров О. Б. Митна економіка (Україна – СОТ – ЄС): Посібник / О. Б. Єгоров. – Одеса: Пласке ЗАТ, 2005. – 226 с.
  10. Жук М. В. Комерційні відносини України: Підручник / М. В. Жук. – Чернівці: Рута, 2003. – 576 с.
  11. Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів: Збірник матеріалів VІ міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспіран-тів УАЗТ 12 травня 2006 року. – К.: УАЗТ, 2006 – 268 с.
  12. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій / А. Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.
  13. Ковбасюк Ю. Участь Європейського банку реконструкції і розвитку вреформуванні економіки України / Ю. Ковбасюк // Економіка України. – 2002. – № 4. – С. 17-21.
  14. Козак В. В. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. посіб. / В. В. Козак. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 608 с.
  15. Майєр Дж. М. Основні проблеми економічного розвитку / Дж. М. Майєр, Дж. Е. Раух, А. Філіпенко. – К.: Либідь, 2003. – 688 с.
  16. Медведчук С. Захист зовнішньоекономічних інтересів України / С. Медведчук // Регіон. економіка. – 2000. – №2. – С. 196-200.
  17. Міжнародні відносини і євроатлантичне майбутнє України. Підручник / [Балабін В. В., Плахотнік О. В., Безносюк О. О., Коряк В. І. та ін.; За заг. ред. Балабіна В. В.]. – К.: ТОВ «Інфодрук», 2008. – 358 с.
  18. Міжнародні організації економічного співробітництва: Довідник / [Відп. ред. Н. Г. Діденко]. – К.: НІПМБ, 2005. – 114 с.
  19. Міжнародні організації: Навч. посіб. / [За ред. О. С. Кучика]. – К.:Знання, 2005. – 497 с.
  20. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / [За ред. Б. І. Гуменюка]. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – 198 с.
  21. Назаров В. А. Международная экономическая интеграция: Учеб. пособие для ву-зов / В. А. Назаров. – М., 1998.
  22. Осташ І. Вступ до СОТ: завдання і перспективи / І. Осташ // Голос України. – 2001. – 20лип. (№127). –С. 5.
  23. Пархоменко В. Д. Україна в сучасних інтеграційних процесах. Україна – СОТ / В. Д. Пархоменко, І. О. Бодяковська, А. П. Гончаренко. – К.: УкрІНТЕЛ, 2006. – 28 с.
  24. Педос В. А. Торговые партнеры Украины: (Информ.-аналит. справ.) / В. А. Педос / [Науч. ред. Лысикова Л. Э.]. – К.: Либра, 1998. – 411 с.
  25. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: тексти офіційних документів. – К.: Вимір, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.
  26. Система світової торгівлі: Практичний посіб. / Пер. з англ. – К.: К.І.С., 2002. – XXIV. – 348 с.
  27. Сучасні проблеми економічного розвитку України // Стратегічна панорама. – 1999. – № 3 // Режим доступу до джерела: .gov.ua/ukr/publishing/panorama%203~4_99/index_panorama 3_4.php.
  28. Україна на міжнародних ринках: проблеми та перспективи (Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека та оборона. – 2000. – №6 // Режим доступу до джерела: kov. org.ua /ukr/journal_pos.php?y=2000&cat=6&pos=17.
  29. Царенко О. М. Економіка України і світу / О. М. Царенко, А. С. Захарчук. – Суми: Універ. кн., 2000. – 320 с.
  30. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.
  31. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні / Р. Шпек // Уряд, кур'єр. – 1996. – 2 квіт. – С. 5.
  32. Шреплер Х.-А. Межународные экономические организации: Справочник / Х.-А. Шреплер. – М.: Междунар. отношения, 1999. – 455 с.
  33. WTO website (Офиційний сайт ВТО) // Режим доступу до джерела: rg/


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Наприкінці 90-х років ХХ століття до процесів глобалізації долучилися майже всі регіони земної кулі. Йдеться про посилення тенденцій економічної, технологічної, інформаційної та соціальної взаємозалежності різних країн. У контексті реалізації та забезпечення національних інтересів України слід брати до уваги захист і просування її економічних інтересів. Передусім йдеться про інтеграцію України у світову економіку з урахуванням забезпечення економічної безпеки країни, про повноправну її участь у міжнародних економічних організаціях, про сприяння українському експорту, про пошук нових та розширення вже наявних ринків, сприяння залученню іноземного капіталу тощо. У першому питанні слід прослідкувати процес розробки концепцій та програм розвитку економічних взаємодій з різними регіонами світу і регіональними міжнародними форумами та організаціями. Зокрема йдеться про програми співпраці України та Європейського Союзу, Плани дій Україна–НАТО, програми співробітництва з окремими країнами регіону, ЦЄІ, ЦЕФТА, структурами СНД, ОЧЕС, СОТ тощо [1–4; 7; 10–11; 14–16; 21; 24; 27–29; 30, с. 287–288].

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) мав визначальне значення для всієї економічної політики України. У другому питанні слід розглянути становлення, структуру та цілі функціонування ГАТТ/СОТ, проаналізувати систему правових норм міжнародного життя, які встановлює та контролює їх дотримання ця організація. Увагу слід присвятити процесові вступу України до СОТ, прослідкувати особливості визнання Україною міжнародних правил, яких повинні дотримуватися країни-члени у здійсненні торгівельних відносин, зокрема щодо лібералізації зовнішньої торгівлі, забезпечення прозорості торгівельних процедур, скасування тарифних обмежень та зниження митних зборів тощо. У цьому питанні слід проаналізувати позитивні та негативні наслідки участі України в СОТ, прослідкувати підвалини нарощування економічної активності та умови економічного зростання нашої держави [3–6; 8–9; 12, с. 74–75; 17, с. 58–64; 18–20; 22–23; 25–26; 30, с. 288–293; 32–33].

Третє питання присвячене співпраці України з міжнародними фінансовими структурами, зокрема з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), Світовим Банком (Міжнародний Банк реконструкції і розвитку), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР). Україна стала членом МВФ у 1993 році, і сьогодні ця організація, метою створення якої було сприяти розвиткові міжнародного співробітництва, врегульовувати валютні курси і контролювати їх дотримання, надає нашій державі значну фінансову допомогу (позичає кошти), особливо у час подолання фінансової кризи. Світовий банк також фінансує низку програм у нашій державі, зокрема кошти надаються на розвиток інститутів державного управління, фінансування реконструкції гідроелектростанцій, на проекти у галузі енергетики, газопостачання, сільського господарства, охорони здоров′я, освіти, зв′язку, водопостачання та водоочищення тощо. ЄБРР також допомагає Україні у фінансування довгострокових державних програм, а саме: у кредитуванні енергетики, будівництва залізниць, сільського та житлово-комунального господарства, розвитку середнього і малого бізнесу. Важливе значення мають зобов’язання ЄБРР щодо Чорнобильського фонду «Укриття», фінансові ресурси якого є необхідними для завершення проекту будівництва нового саркофага [6; 12, с. 69–74; 13; 17, с. 56–58; 18–20; 30, с. 293–295; 31; 32].


Тема 23. Становлення і розвиток відносин України з країнами Близького та Середнього Сходу
  1. Національні інтереси України в регіоні: економічний та безпековий аспекти (Ізраїль, Арабський Схід).
  2. Розвиток україно–іранських відносин в контексті інтеграції України у європейські та євроатлантичні структури.
  3. Україна–Туреччина: розвиток відносин та потенційні загрози національній безпеці.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Бадрак В. Сказання про золото Іраку... а також про нетравлення шлунка української влади / Валентин Бадрак // Дзеркало тижня. – 2009. – 28 листопада — 4 грудня. – №46 (774).
  2. Балера О. В. Взаємовідносини між Ізраїлем та Україною у 1991 – 2001 рр.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Балера О. В. – Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна — Х., 2003. — 18 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  3. Білан В. Близький Схід як сфера наших інтересів / Віталій Білан // Дзеркало тижня. – 2009. – 7 — 13 листопада. – №43 (771).
  4. Богомолов О. Набіль Шаат: «Прошу Вас, тільки не в Ялті»... / Олександр Богомолов // Дзеркало тижня. – 2001. – 20 — 26 жовтня. – № 41 (365).
  5. Василенко С. Українська геополітика: південний вектор / Василенко С. // Віче. – 2002. – №6. – С. 59–63.
  6. Векторы внешней политики Ирана // Россия в глобальной политике. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта.
  7. Власенко О. Україна-Ізраїль і перспективи співробітництва / Власенко О., Діброва С. // Хроніка-2000. – 1998. – Вип. 21-22. – С. 417-425.
  8. Дашкевич М. П. Наш інтерес на півночі Африки: [Щодо перспектив екон. співробітництва України й Алжиру: Бесіда з Надзв. і Повнов. Послом України в АНДР Михайлом Павловичем Дашкевичем / Записав Олександр Біттнер] / Дашкевич М. П. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 11 грудня. – №231. – С. 14.
  9. Захарченко А. Шляхи і засоби мінімізації негативного впливу арабсько-ізраїльського конфлікту на українсько-ізраїльські і українсько-арабські відносини / Алла Захарченко // Національний інститут стратегічних досліджень: Публікації. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  10. Згурець С. Надуманные проблемы: сотрудничество с Ираном, Ираком и Ливией активизировались / Згурець С. // Компаньон. – 2002. – 5 апреля. – С. 10-13.
  11. Каспрук В. Перша жінка-посол Єгипту в Україні: [Мона алі Хашаб розмірковує про майбутнє України і Єгипту] / Каспрук В. // Шлях перемоги. – 2003. – 14 травня. – С. 11.
  12. Касьяненко М. Україна і Туреччина не зводять співробітництво тільки до танкового тендеру: [За підсумками візиту турец. міністра оборони С.Чакмакоглу] / Касьяненко М. // День. – 2001. – 14 серп. – №144. – С. 3.
  13. Кім В. Київ наводить політичні мости з Єгиптом й Алжиром / Кім В. // Дзеркало тижня. – 2002. – 21 груд. – С. 5.
  14. Кочешков А. Фактор североиранской нефти в мировой политике / Кочешков А. // Международная жизнь. – 2008. – №7. – С. 77–89.
  15. Матвєєв В. Украина – Израиль: истоки дружбы / Матвєєв В. // Відродження. – 1998. – №5. – С. 30-32.
  16. Новий рівень відносин з Ліваном // Урядовий кур’єр. – 2002. – 24 квітня. – С. 1–3.
  17. Парахонський Б. У ситуації «вакууму безпеки»: шляхи протистояння викликам європейській безпеці у Чорноморсько-Близькосхідному ареалі / Парахонський Б. // Політика і час (ПіЧ). – 2004. – №9. – С. 12-24.
  18. Парахонський Б. О. Стратегічні інтереси України в країнах Чорноморського регіону та проблеми національної безпеки: Монографія / Парахонський Б. О., Гончар М. М., Кузнецов В. Л. – К.: НІСД, 2001. – 134 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  19. Петрушенко М. Перська затока: обнадійливі перспективи: [Щодо політ.-екон. співробітництва України з країнами однойм. регіону] / Микола Петрушенко // Урядовий кур’єр. – 2003. – 18 січня. – №10. – С. 1, 3.
  20. Рилач В. О. “Арабська Швейцарія” відроджується: [Про стан укр. – ліван. міждерж. відносин: Бесіда з Надзв. і Повнов. Послом України в Ліван. Республіці Валерієм Олександровичем Родичем / Записав Андріан Галач] / Рилач В. О. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 21 грудня. – №239. – С. 10.
  21. Сєров Д. І. Становлення та розвиток політичних і економічних відносин України з країнами Арабського Сходу (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Д. І. Сєров; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. — О., 2006. — 20 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  22. Стадніченко Р. В. Геополітична кон′юнктура та геостратегічні імперативи сучасних відносин з країнами Середнього Сходу: Туреччиною, Іраном, Афганістаном / Стадніченко Р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2001. – Вип 28. – Ч. ІІ. – С. 80–86.
  23. Стадніченко Р. В. Україна в геополітичних інтересах країн Середнього Сходу: Туреччини, Ірану, Афганістану: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Р. В. Стадніченко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 20 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  24. Стурбованість ситуацією на Близькому Сході. Заява МЗС // Урядовий кур’єр. – 2006. – 5 серпня.
  25. Тер-Оганов Н. К. Газовый ОПЕК и геополитические расчеты Ирана / Н. К. Тер-Оганов // Фарси – государственный язык Ирана: Аналитика российских СМИ. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта.
  26. Україна і позаєвропейський світ: Навчальний посібник / Катиренчук Б. А., Гетьманчук М. П. [та ін.]. – Львів: Військовий інститут. – 278 с.
  27. Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки-2006: Монографія / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2006. – 576 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  28. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник для студ. ВНЗ / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.
  29. Черник П. П., Ткачук П. П. Діяльність структур інформаційно-психологічних операцій (на прикладі воєнної кампанії в Іраку) / Ткачук П. П., Черник П. П. // Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-політичні трансформації та геополітичні виклики сучасності: Матеріали міжвузівської науково-практично конференції, присвяченої 14-річчю незалежності України (Львів 8 жовтня 2005 р.). – Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”. – С. 69-84.
  30. Швед В. Я. Трансатлантичний чинник у контексті реалізації стратегічних завдань Української держави на Близькому і Середньому Сході / Швед В. Я. // Стратегічні пріоритети. – 2007. – №1(2). – С. 173–180. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;
  31. Швед Р. М. Близький і Середній Схід у контексті стратегії національної безпеки США: висновки для України / Швед Р. М. // Стратегічна панорама. – 2006. – №2. – С. 45–49.
  32. Шишкіна В. О. Українсько-турецьке співробітництво як фактор регіональної безпеки: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 [Електронний ресурс] / В. О. Шишкіна; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 20 с. – Режим доступу до ресурсу: ссылка скрыта;


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розгляд першого питання слід приділити розвитку відносин України з державами, створеними семітськими народами (єврейським та арабськими) на Близькому Сході та на Півночі Африки.

В першу чергу, слід розглянути історію, сучасний стан та перспективи українсько-ізраїльських стосунків, зокрема пов’язані із скасуванням візового режиму між двома державами та діяльністю діаспор (української в Державі Ізраїль та єврейської в Україні). Необхідно розкрити зміст проблем у двосторонніх стосунках, а саме – проблеми сприйняття Голокосту та Голодомору обома суспільствами, окремих спалахів юдофобії в Україні та впливу Ізраїлю на стосунки України з мусульманськими країнами. Слід розкрити зміст двосторонньої співпраці у сфері військових та медичних технологій, експорту вітчизняної сільськогосподарської та промислової продукції [2-4; 7; 9; 15; 24; 26, с. 128-132, 143-15; 27, с. 522, 532; 28].

Також необхідно розглянути специфіку взаємодії України з Палестинською автономією та Ліваном, врахуваши вплив складнощів арабо-ізраїльських відносин на двосторонню співпрацю і спроби української миротворчості (перебування військового контингенту під егідою ООН в Лівані та намагання посередництва між ПА та Ізраїлем). Розглянувши історію, сучасний стан та перспективи двосторонніх стосунки необхідно врахувати наявність української діаспори в цих державах і арабської діаспори та студентів в Україні, відзначити значення цих країн для розширення вітчизняного промислового експорту та реекспорту українських товарів та послуг через ці країни в інші країни регіону [4; 9; 16; 20-21; 26, с. 154-166].

Висвітлюючи стосунки України з монархіями Перської затоки (Об’єднані Арабські Емірати, Королівство Саудівська Аравія, Королівство Кувейт та ін.) слід проаналізувати становлення та розвиток двосторонніх стосунків, відзначивши роль цих країн у забезпеченні українського доступу до ринків регіону, зокрема, збройних, експорту продукції військового та цивільного машинобудування, металургії, розвитку туризму, а також для отримання вітчизняною економікою доступу до накопичених арабськими монархіями інвестиційних коштів та ресурсів нафти і газу [3; 5; 9; 10; 19; 21; 26 с. 161-164, 166-167, 169; 27-28; 30-31].

Відносини з арабськими країнами Африки (Єгипет, Алжир, Лівія, Туніс) слід розглянути під кутом економічних інтересів України в регіоні пов’язаних із експортом продуції металіргії та машинобудування, руд, різноманітних будівельних та освітніх послуг і, водночас, видобутком та імпортом в Україну нафти та нафтопродуктів [3; 8-11; 13; 21; 26, с. 158-161; 28; 30-31].

Особливу увагу слід приділити неоднозначним українсько-іракським стосункам – їх минулому, сучасному та можливим перспективам. Необхідно розкрити роль України у становленні промисловості (зокрема нафтової) та інфраструктури Іраку, розкрити роль Збройних Сил України під час стабілізаційної місії в Іраку та українські інтереси в цій країні (імпорт нафти, продаж озброєнь, нафтового обладнання та будівельних і конструкторських послуг, залученням місцевих студентів у вітчизняні виші тощо) [1; 3; 10; 19; 21; 26, с. 132-143; 27, с. 521-535; 28-31].

У другому питанні слід прослідкувати становлення та розвиток зовнішньополітичних відносин України з Ісламською Респудлікою Іран. Варто зосередити увагу на договірно–правовій базі взаємин обох держав, зокрема у політичній, торгівельно–економічній та гуманітарній сферах. Особливо слід наголосити на співпраці між Україною та Іраном у рамках міжнародних світових та регіональних організацій (Генеральна Ассамблея та Рада Безпеки ООН, Організація Економічного співробітництва, Організація Ісламська Конференція), спільності позицій щодо необхідності їх реформування. У цьому питанні необхідно також з′ясувати як впливають основні міжнародні актори (США, РФ, ЄС) на становлення відносин співробітництва між двома державами (особливо у енергетичній галузі, у сфері продажу зброї та військової техніки, аерокосмічній та судно- і літакобудівній галузях). Підсумовуючи, слід вказати, чому саме іранський напрям співпраці в Україні називають «новим азимутом» української зовніщшньої політики, беручи до уваги широкі можливості та перспективи подальної співпраці двох держав [6; 10; 14; 22-23; 25; 26 с. 167-169; 27, с. 522-535; 28, с. 190–195; 30-31].

Турецька Республіка є особливим партнером України у збереженні регіональної стабільності. У третьому питанні слід проаналізувати становлення та розвиток відносин між двома державами та основні сфери їх співпраці. На цій основі необхідно з′ясувати, які фактори сприяють перетворенню Туреччини у одного з основних конкурентів України на ринках регіону. У цьому питанні слід розкрити особливу роль Туреччини у підтримці кримських татар (фінансова допомога, підтримка критотатарських організацій, науково–теоретичні розробки з політико–правової та соціально–економічної ситуації на Кримському півострові). Водночас доцільно з′ясувати, як вплине на подальші стосунки України з Туреччиною посилення співпраці останньої з Російською Федерацією (зокрема у енергетичній сфері). Також слід взяти до уваги особливості співпраці Туреччини та ЄС, особливо щодо перспектив вступу України до цієї організації [2; 12; 17-18; 22-23; 26, с. 153-158; 27, с. 525, 527; 28, с. 195–197, 3-32].


Тема 24. Україна та країни Азійсько-Тихоокеанського регіону
  1. Українсько-китайські відносини: перспективи розвитку та шляхи співпраці.
  2. Українсько-японські відносини на сучасному етапі.
  3. Відносини України з Республікою Корея: сучасне та майбутнє.
  4. Шляхи взаємодії України та Індії в глобалізованому світі ХХІ століття.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Алісова О. І. Зовнішньоторгівельні зв’язки України з Республікою Корея / О. І. Алісова, І. П. Мандрик // Науковий вісник Волинського Національного університету ім. Л. Українки. Серія Географічні науки. – 2008. – № 1. – С. 231-235 // Режим доступу до джерела: gov.ua/portal/natural/Nvvnu/geograf/2008_1/4/Alisova_Mandruk.pdf.
  2. Бариская А. П. К вопросу о возможностях стратегического партнерства Украини и Китая / А. П. Бариская // Світова цивілізація і міжнародні відносини. – 2001. – № 2. – С. 142–152.
  3. Бедзик О. Київ-Делі: кроки назустріч / О. Бедзик, С. Лебедько // Урядовий кур′єр. – 1996. – 29 червн.
  4. Білодід Р. Індикатор глобальних змін: [Україна і Півд.-Схід. Азія в ХХІ ст.] / Р. Білодід, С. Шергін // Політика і час. – 2001. – № 4. – С. 25-34.
  5. Гайдуков Л. Основна на сьогодні тенденція українсько-китайські відносини. Історія сьогодення перспективи / Л. Гайдуков // Політика і час. – 2001. – №7. – С. 57-61.
  6. Гайдуков Л. Українсько-китайські відносини: історія, сьогодення, перспективи / Л. Гайдуков // Політика і час. – 2001. – № 7.
  7. Гайдуков Л. Ф. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Л. Ф. Гайдуков. – К.: Либідь, 2001. – 624 с.
  8. Гетьманчук О. Україна, Японія та корисні сусіди / О. Гетьманчук // Режим доступу до джерела: /1000/1600/41671/
  9. Гончарук А. Україна-Китай: нереалізовані можливості та невтрачені перспективи / А. Гончарук // Політика і час. – 1999. – № 2.
  10. Гусаков В. Украина и Центральная Азия / В. Гусаков // Азия и Африка сегодня. – 1999. – №6. – С. 43-46.
  11. Давидович Л. Я. Формування індо–українських відносин після розпаду Радянського Союзу / Л. Я. Давидович // Збірник наукових праць “Гілея”. – 2009. – №21 // Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_21/Gileya21/P9.pdf;
  12. Давидович Л. Я. Історико–політичні чинники формування політики Індії щодо країн пострадянського простору / Л. Я. Давидович // Збірник наукових праць “Гілея”. – 2009. – №20 // Режим доступу до джерела: gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_20/Gileya20/P10.pdf;
  13. Декларація про розвиток та поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною і Китайською Народною Республікою // Зібрання чинних міжнародних договорів України – 2006. –№5. – Кн. 2. - Ст. Д-205. – С. 697 // Режим доступу до джерела: da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=156_057;
  14. Зеленская О. На старте к миллиарду / О. Зеленская // Зекрало недели. – 1997. – №51 (168). – 20 декабр.
  15. Кравцов С. Історія співробітництва України та Індії: початок і становлення / Кравцов Сергій // Вісник Львів. ун-ту. Серія філологічна. – 2008. – Вип. 45. – С. 14–25 // Режим доступу до джерела: gov.ua/portal/natural/vlnu/Fil/2008_45/4.%20Kravtsov.pdf;
  16. Литвин В. Україна і Китай в історичних зв’язках // Голос України: газета ВРУ. – 2004. – №53 (3303).
  17. Мандрик І. П. Основні напрями співробітництва між Україною та Республікою Корея / І. П. Мандрик, О. В. Іпатюк // Науковий вісник Волинського Національного університету ім. Л. Українки. Серія Міжнародні відносини. – 2008. – №6. – С. 50-54 // Режим доступу до джерела: gov.ua/portal/natural/Nvvnu/misnarod_vidnos/2007_7/2/6.pdf;
  18. Мандрик І. П. Основні напрями українсько-японського співробітництва / І. П. Мандрик, О. В. Іпатюк // Науковий вісник Волинського Національного університету ім. Л. Українки. Серія Міжнародні відносини. – 2007. – №7. – С. 37-92 // Режим доступу до джерела: gov.ua/portal/natural/Nvvnu/misnarod_vidnos/2007_7/2/6.pdf;
  19. Микитенко Ю. Україна-Індія: Трохи сонця у холодній воді / Ю. Микитенко // Всесвіт. – 2002. – №11-12. – С. 83-91.
  20. НАЕР: Україна та Республіка Корея співпрацюватимуть у сфері енергоефективності // Режим доступу до джерела: ov.ua/control/uk/publish/article?art_id=243124656 &cat_id=35884
  21. Нариси з історії дипломатії України / [Під ред. В. А. Смолія]. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.
  22. Піховшек В. Україна-Китай: неузгодженість законодавства / Піховшек В’ячеслав // Спостерігач. – К.: УНЦПД. – Жовтень 1994. – №10 // .kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=705;
  23. Пуха Л. Україна і Японія: Моменти культурологічної спільності / Л. Пуха // Укр. культура. – 2001. – № 2. – С. 30-31.
  24. Раджендр Кунар Фай. Ми відкриті для широкого співротібництва / Раджендр Кунар Фай // День – 1997. – 29 січн.
  25. Рощін Г. Г. Участь українських медиків в міжнародних гуманітарних акціях під час ліквідації наслідків потужних землентрусів в Центрально-азійському регіоні (повідомлення перше) / Г. Г. Рощін, Я. С. Кукуруз, А. В. Терентьєва // Український журнал екстремальної медицини ім. Г. О. Можаєва. – 2008. – Т. 9. – №1. – С. 39-45 // Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Ujem/2008-01/39-45.pdf.
  26. Семенець О. Найбільш насичений період. Україна-Індія у ХХІ ст.: перспективи двосторонньої співпраці / О. Семенець // Політика і час. – 2003. – № 9. – С. 3–8.
  27. Спільна Декларація України і Китайської Народної Республіки (6 вересня 1994 р.) // Режим доступу до джерела: on.com/documents/date_6j/pg_gcggwe.php
  28. Султанівський П. Для нас це аж ніяк не шляхопровід (китайська складова української зовнішньої політики) / П. Султанівський // Політика і час. – 1996. – № 11. – С. 32.
  29. Україна і позаєвропейський світ: Навч. посіб. / [Катиренчук Б. А., Гетьманчук М. П. та ін.]. – Львів: Військовий інститут, 2001. – 278 с.
  30. Україна у сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. моногр.] / [За ред. Ф. М. Рудича]. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.
  31. Урусов В. Б. Україно-китайські відносини (1949–1959): автореф. дис. канд. істор. наук / В. Б. Урусов. – К., 2005. – 18 с.
  32. Ходоровський Г. В. В режимі плідного співробітництва / Г. В. Ходоровський // Політика і час. – 1995. – №7. – С. 7.
  33. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Країни Азійсько-Тихоокеанського регіону (Японія, Китай, Республіка Корея, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Австралія, Малайзія) мають важливе значення для зовнішньополітичного курсу України. Передусім йдеться про розвиток відносин у сфері промисловості, новітніх технологій, наукового співробітництва, які передбачають активізацію інвестиційної діяльності країн, набуття позитивного досвіду ефективної двосторонньої та багатосторонньої співпраці. Окрім цього перспективним можу бути залучення України до таких субрегіональних об’єднань, як Азійсько–Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

У першому питанні контрольної роботи слід прослідкувати процес налагодження та розвитку зовнішньополітичних стосунків України з Китайською Народною Республікою. Слід наголосити, що відносини між двома державами мають перспективний характер, особливо у торгівельно–економічній сфері, де укладені угоди про взаємний захист інвестицій, уникнення подвійного оподаткування тощо. Україна і Китай допомагають одне одному у військовій галузі, в розвитку електроніки, ракетно-космічної техніки, в суднобудуванні. Важливе місце займає співробітництво у науково-технічній сфері, коли обидві країні обмінюються новітніми технічними та конструкторськими розробками, розвивають ефективні механізми взаємовигідного трансферу високих технологій. Загалом йдеться про важливість двосторонніх стосунків з Китаєм, особливо щодо зміцнення міжнародного авторитету України, реалізації її національних інтересів в Азійсько-Тихоокеонському регіоні [2; 5–6; 9–10; 13; 16; 21, с. 690–713; 22; 27–29; 31; 33, с. 180–184].

Друге питання присвячене активній співпраці України з Японією. При розкритті цього питання слід зосередити увагу на процесах формування та розвитку двосторонніх відносин, на взаємодіях у фінансовій, енергетичній галузі, у сфері зв’язку, в хімічному, автомобільному бізнесі. Важливим напрямами двосторонніх взаємодій є проблеми нерозповсюдження ядерної зброї, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, адже японський народ добре розуміє проблеми нашої держави та активно надає фінансово-технічну та гуманітарну допомогу [7, с. 590–596; 8; 10; 18; 23; 25; 29; 33, с. 185–187].

Республіка Корея є однією з індустріально розвинутих країн світу, що розглядає Україну як перспективного партнера простору СНД. У третьому питанні слід з’ясувати основні напрями інвестиційної діяльності Республіки Корея в Україні, увагу слід звернути на розвиток стосунків у науково-технічних галузях, зокрема йдеться про авіацію, теплотехніку, матеріалознавство, ядерну енергетику та ядерну безпеку, оптику тощо. у цьому питанні слід з’ясувати перспективи взаємовигідних стосунків у ракетно-космічному напрямі. Аналізуючи двосторонні відносини, слід брати до уваги, що стратегічним військово-політичним та економічним партнером Республіки Корея є США, саме тому налагодження взаємин з Сеулом може позитивно вплинути на подальше зміцнення взаєморозуміння та співпраці України з Сполученими Штатами Америки [4; 10; 17; 20; 29; 33, с. 187–190].

У четвертому питанні слід розглянути процес становлення і розвитку українсько-індійських відносин впродовж 1991-2009 років. З′ясовуючи дане питання, слід відзначити, що розвиток відносин із найчисленнішою демократією планети є важливим для утвердження України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Увагу слід зосередити на аналізі специфіки двосторонньої економічної співпраці, особливо у автомобільній та металургійній галузях, яка реалізується через проникнення в Україну індійського капіталу або капіталу інвесторів індійського походження. Водночас необхідно окресилити проблемні місця у двосторонніх взаємодіях, що зумовлені передусім активною співпрацею Індії з Росією, а України – з Пакистаном і Китаєм. Ще одним проблемним моментом є проникнення в Україну неорелігій, що засновані на базі індуїзму, що загрожує цілісності української культури та соціальної структури через поширення кастового устрою [3; 10; 11–12; 14–15; 19; 24; 26; 29, с. 74–79; 32].