Geum.ru

Конспект лекцій з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності"

Вид материалаКонспект

Содержание


Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7



Статистична теорія застосовує два основних методи контролю: дискретний і безперервний. При дискретному методі перевірка виробів здійснюється при прийомі партії і на виході з виробництва. Безперервний контроль припускає регулярне спостереження за ходом і результатами процесу виробництва.

Виробник контролює якість нової техніки на всіх стадіях виробництва. Якість нової техніки, придбаної споживачем, оцінюється через якість зробленої на ній продукції.

Для рішення обох задач корисна так називана „мала вибірка”.

Сутність методу полягає в тому, що з усієї сукупності (генеральної – N) відбирається мале число одиниць n (вибіркова сукупність не більше 20). Для кожної вибірки обчислюються вибіркова середня ( ) або частка (W) і вибіркова дисперсія ( 2):

; ;


, (m – число дефектів, відмовлень і т.п.);


.


Величина n-1 називається числом ступенів свободи (r) для дисперсії. Це – число варіантів, що можуть мати довільні значення, не змінюючи величини середньої.

У малій вибірці дисперсія генеральної сукупності невідома, тому для її оцінки використовується дисперсія малої вибірки ( 2). Для оцінки параметрів генеральної сукупності за результатами малих вибірок використовується розподіл Стьюдента (t - критерій).

Для кожного значення n у таблицях розподілу Стьюдента мається t - функція і свій розподіл.

Середня і гранична помилки малої вибірки визначаються по формулах:

де


, де t – нормоване відхилення.


Приклад 6.1. Зроблений вибірка 10 одиниць продукції з 100 випущених на новому обладнанні. У вибірці виявлено 2 дефекти (добір безповторний).

По приведеним даним можна визначити частку дефектної продукції у вибірці: W = 0,2.

Дисперсія вибіркової сукупності  = W * (1 - W) = 0,2 * 0,8 = 0,16.

Середнє квадратическое відхилення ( = ) = 0,4.

Тоді середня помилка малої вибірки

.

Отже, частка дефектної продукції в генеральній сукупності:



або

р = 0,2 0,133.

Тоді

.


По таблиці розподілу Стьюдента (таблиці маються у виданнях по математичній статистиці) установлюємо, що імовірність одержання дефектної продукції на новому обладнанні S(t) = 0, 858.

Статистичні методи можуть бути корисні, коли потрібно визначити очікувані результати при внесенні змін або удосконалень у конструкцію машини.

Для цього необхідно провести серію іспитів і проаналізувати їхні результати. Середні значення параметрів удосконалених виробів порівнюються з параметрами контрольної партії, виготовленої в колишніх умовах.

Розрахунок може бути виконаний із застосуванням середніх лінійних відхилень.

При оцінці ступеня удосконалення техніки важливо відповісти на запитання, наскільки нова техніка більш прогресивна і який конкретно ефект одержить споживач від її використання.

Розрахунок переваг нової техніки може виходити з наступних передумов:

1.Порівнюються габарити техніки, що купується і заміщається:

R1 і R0 – відповідно довжина нової і замінної машини;

Г1 і Г0 – ширина нової і замінної машини;

Е1 і Е0 – висота нової і замінної машини.

2. Зіставляється потужність нової і замінної машини:

V1 і V0 – потужність нової і замінної машини;

W1 і W0 – продуктивність нової і замінної машини.

3. Корисно порівняти і трудомісткість обслуговування:

Т1 і Т0 – зона обслуговування на новому і старому устаткуванні.

Перші три параметри мають значення при рішенні питання розміщення нової техніки на наявним у споживача виробничих площах. Такі параметри, як потужність і продуктивність, дозволяють визначити ступінь прогресивності нової техніки. Зона обслуговування дозволяє визначити більш точно необхідне число працівників для обслуговування нової техніки.

Позначимо через

1 – ступінь досконалості за габаритами;

2 – ступінь досконалості по потужності і по продуктивності;

3 – ступінь досконалості за трудомісткістю обслуговування;

 – загальна оцінка ступеня досконалості.

 = | 1| + | 2| + ... + | n|

Подальші розрахунки здійснюються в такий спосіб:

;

;

.

В основі оцінки ступеня досконалості можуть бути й інші техніко-економічні характеристики. Число параметрів, що зіставляються, залежить від особливостей техніки. Однак, суть - саме у відшуканні позитивних і негативних відхилень нової техніки від замінної.

Приклад 6.2. Сума негативних відхилень (узятих по абсолютній величині по габаритах 1 = 1,1; сума позитивних відхилень по потужності і продуктивності 2 =2,4; сума позитивних відхилень по зоні обслуговування  3 = 3,4.

Отже, нова техніка більш досконала |1,1 + 2,4 + 3,4| у 6,9 рази.

Відзначимо, що проводячи іспиту нової техніки, варто враховувати, що результати одиничних іспитів параметрів нової техніки можуть виявитися випадковими.

Якщо |xнов - х3| > t, те ефект удосконалення вважають значимим. У противному випадку, зміни, внесені в конструкцію або технологію, не приведуть до бажаного результату.

Іспит техніки – це процес, пов’язаний з послідовною зміною станів у часі. Наприклад, комп’ютер у даний час справний, а через якийсь час перестав працювати. Відбулася подія, називане відмовленням. Відмовлення є характеристиками надійності.

Характеристика надійності заснована на двоїстій оцінці стану елементів і виробів: працездатне, непрацездатне. Відмовлення - це подія, у результаті якої окремий елемент або весь пристрій не працює. Відмовлення розглядається як випадкова подія. Усі характеристики надійності носять ймовірносний характер.

Іспитові піддається деяке число виробів Nо і фіксуються моменти виникнення відмовлень. Іспити припиняються, як тільки будуть установлені закономірності відмовлень.

Основні характеристики надійності:

P(t) – імовірність безвідмовної роботи;

q(t) – імовірність відмовлення [q(t) = 1 - P(t)];

b(t) – частота відмовлень;

 (t) – інтенсивність відмовлень;

Тср. – середній час безвідмовної роботи.

Імовірність безвідмовної роботи характеризує імовірність відсутності відмовлень при заданих умовах експлуатації протягом визначеного заданого інтервалу часу:

P(t) = p(t1 > tзад.),

де

t1 – час наробітку на відмовлення;

tзад. – заданий час роботи.

Безвідмовна робота техніки і поява відмовлення – події несумісні і протилежні.

Імовірність безвідмовної роботи – убутна функція часу, що володіє властивостями: у початковий момент часу (при t = 0) Р(0) = 1, а при t Р (t) прагне до нуля.

Частота відмовлення визначається по формулі:

,

де

n(t) – число зразків техніки, що відмовили за одиницю часу;

N0 – число зразків, що піддалися іспитам в інтервалі.

Відзначимо, що n(t) = N(t) - (Nt + t),

де

Nt – кількість зразків, що справно працювали на початку інтервалу t і, що залишилися працездатними в кінці цього інтервалу.

Інтенсивність відмовлень:

,

де

n(t) – число зразків, що відмовили за одиницю часу;

– середнє число справне зразків, що працювали, за той же проміжок часу.

Середній час безвідмовної роботи визначається як математичне очікування безперервної випадкової величини – часу роботи техніки.

Управління якістю нової техніки може здійснюватися і на основі експертних оцінок. Для цього залучаються незалежні експерти, найбільш компетентні в даному виді техніки.

Крім знання технічних характеристик і технології експерт повинний володіти ситуацією на ринку нововведень, щоб віддати перевагу саме тій техніці, що буде користуватися попитом на ринку. Експертові необхідно висловитися і щодо ціни на нову техніку.

Експерти відбирають сукупність параметрів, що характеризують кожен представлений зразок техніки з погляду експлуатаційних, технологічних, конструкторських, ергономічних і інших властивостей.

Між різними характеристиками техніки існує взаємозалежність. Тому може бути застосований регресійний аналіз для оцінки взаємозв’язку характеристик.

Після визначення параметрів експерти оцінюють їхню значимість. Кожен експерт виставляє оцінки параметрам і планує них. Потім обробляються й аналізуються результати експертизи.

Найбільш кращий метод парних порівнянь з використанням бальних оцінок.

Зразки техніки (їхні параметри) пред’являються попарно одному або декільком експертам. Експерт віддає перевагу одному об’єктові в порівнянні з іншим або вважає їх рівними, використовуючи нормовану шкалу (у якій дана ступінь переваги). Наприклад, може бути застосована шкала із сьома розподілами (S = 3; 2; 1; 0; -1; -2; -3). Порівнюються зразки А и В. Оцінка переваги може здійснюватися по наступному принципі:

– сильна перевага А;

– перевага А;

– слабка перевага А;

– відсутність переваги;

– слабка перевага В;

– перевага В;

– сильна перевага В.

Результати експертного опитування вважаються надійними, якщо погодженість думок експертів висока. Ступінь погодженості думок експертів оцінюється шляхом розрахунку коефіцієнта конкордації (W):

,

де

m – кількість оцінюваних варіантів

N – число експертів

S – різниця між сумою квадратів сум і середнім квадратом суми рядків.

Приклад 6.3. Визначити ступінь погодженості думок експертів по параметрах зразків техніки. Різним параметрам привласнені наступні ранги:

R1
R2
R3
R4
Сума рядків
Квадрат суми

1
2
3
2
8
64

3
1
2
5
12
144

1
2
3
3
7
49

1
5
3
2
13
169

2
1
4
2
8
64

Разом









48
490


.




Коефіцієнт конкордації має границі . При 0,3 < W – погодженість думок експертів незадовільна; при 0,3 < W < 0,7 – середня; при W > 0,7 – висока.

У нашому прикладі погодженість думок експертів незадовільна.

Інноваційні менеджери підприємства-виробника і підприємства-споживача можуть бути спостерігачами в експертній комісії, але не брати участь в оцінці пред’явленого зразка.

При визначенні переваги враховується і ціна нової техніки, що важливо як для підприємства - виробника, так і для підприємства-споживача.

Ціна відбиває економічні інтереси. Ціна споживання - витрати, пов’язані з придбанням нової техніки: транспортування; монтаж; навчання персоналу й ін. Для споживача важливий мінімум ціни споживання, а не продажної ціни. До цього прагнуть багато західних фірм-виробників, пропонуючи споживачеві провести розрахунок витрат на експлуатацію техніки, що придбається.

Управління якістю виробленої нової техніки важливо для правильного відображення в специфікаціях усіх якісних параметрів, що має значення для виходу на ринок і організації системи післяпродажного обслуговування.


КОМПЛЕКСНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Принципи вимірювання ефективності інновацій випливають із суті розуміння самої інновації.

Інновація — це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних стосунках, науці, культурі, освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності, тобто використання чогось нового, прогресивного, перспективного. Але це нове, прогресивне, перспективне не завжди з повною яскравістю проявляється на поверхні. Його треба виявити, сприйняти, переконатися, довести при організації фінансування інноваційних проектів, визначити їх привабливість для інвесторів. Інновація, інноваційний проект є моделлю майбутньої інновації, позаяк кожна інновація повинна працювати на перспективу, прогресивний розвиток того чи іншого підприємства, галузі, народного господарства в цілому.

Виходячи із цього поняття інновації і завдань, що стоять перед інноваціями порівняно із «звичайними» інвестиційними проектами, реалізація інновацій має наступні принципові особливості:

1. Вищий ступінь невизначеності параметрів проекту (прогнозованих результатів, термінів розробки і реалізації, витрат доходів), що суттєво зменшує достовірність попередньої фінансової оцінки проекту. Це вимагає додаткових критеріїв відбору, що ґрунтуються на зборі великої кількості необхідної інформації, щоб не виконувати додаткової роботи, яка призвела би до зростання витрат на розробку проекту;

2. Орієнтація на довгострокові результати, що вимагає суворого підходу до прогнозування результатів та до врахування фактору часу;

3. Необхідність залучення висококваліфікованих досвідче­них наукових фахівців;

4. Можливість припинення реалізації проекту без суттєвих втрат матеріальних і грошових ресурсів. Причини припинення реалізації проекту можуть бути різні, наприклад, неможливість подальшого фінансування проекту, виявлення прорахунків ефективності чи доцільності інновації тощо;

5. Висока ймовірність отримання вищих результатів проекту, які не очікувались, проте мають комерційну привабливість. Це дає можливість розраховувати на швидку дифузію проекту і на потенційно високі прибутки.

Враховуючи ці принципові особливості щодо розробки і впровадження в практичну діяльність інновацій, підприємство–інноватор оцінює свої виробничі (ресурсні) та фінансово–економічні можливості і вибирає найпривабливіший з його точки зору проект інновацій. Аналізує кон’юнктуру ринку, діагностує виробничі потужності і асортимент продукції, адміністративно–управлінський та науково–технічний персонал фірми.

Необхідний підприємству варіант нововведення повинен задовольняти декілька основних критеріїв, найголовнішими серед яких с ринковий потенціал та розмір очікуваного прибутку.

Виходячи із таких вимог в сучасних умовах, коли виконуються комп’ютерні розрахунки привабливості проектів, в американських фірмах використовують до 30 критеріїв відбору проекту. Вибір здійснюється на основі системи бальної оцінки запропонованих результатів з урахуванням коефіцієнтів вагомості кожного з критеріїв.

При визначенні привабливості проекту, інвестор надає важливого значення таким фінансово–економічним фактором: сумі інвестицій, терміну окупності, рентабельності і ефективності, чистому доходу. Особливого значення ці показники набувають при залученні стратегічного інвестора фінансової установи, яка спроможна профінансувати інновацію.

Однак бувають випадки, коли фінансово–економічні фактори відіграють не головну роль, а другорядну: наприклад, при реалізації екологічних інноваційних програм або програм у культурно–освітній діяльності, які майже завжди є збитковими.

Таким чином, інвестиційна привабливість інноваційного проекту залежить як від фінансово–економічних, так і від позаекономічних факторів. В усіх випадках фінансова політика в інноваційній діяльності пов’язана з мобілізацією капіталу і, виходячи із життєвих циклів інновацій, на початковій стадії інноваційної діяльності необхідно забезпечити інвесторів необхідним капіталом, оскільки цикл створення інновацій є збитковим. Після мобілізації капіталу для інноваційної діяльності необхідно забезпечити розгортання наукових розробок з метою отримання науково–технічної інформації. Після цього наступає етап матеріалізації цієї інформації, розробка технологічного процесу, створення досліджених взірців, доведення до серійного виробництва. З виходом на ринок інновація стає прибутковою, наступає зрілість. На етапі зрілості підприємство отримує максимальні прибутки і має можливість забезпечити нагромадження капіталу, який надалі можна використати в інноваційній діяльності.

На основі перерахованих основних принципів вимірювання ефективності інновацій сформовані критерії і основні показники інноваційної діяльності.

Після відбору інноваційного проекту для реалізації наступає відповідальний етап — використання інновацій і за рахунок цього — отримання відповідного ефекту.

Розрізняють наступні види ефекту від реалізації інновацій — економічний (вартісні показники);

– науково–технічний (новизна, корисність, надійність);

– фінансовий (фінансові показники);

– ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсів);

– соціальний (соціальні результати);

– екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізичного стану навколишнього середовища).

Виділяють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники ефекту за рік.

Тривалість прийнятого розрахункового часу періоду визначається такими факторами:

– тривалістю інноваційного періоду і терміном експлуатації об’єктів інновацій;

– ступенем достовірності вихідної інформації;

– вимогами інвесторів.

Загальним методом оцінки інновації є відношення ефекту (результату) до витрат.

Визначення ефекту і вибір кращого варіанта реалізації інновацій вимагає покриття кінцевими результатами затрат на розробку, виготовлення і реалізацію. При цьому необхідно зіставити одержані результати з результатами використання аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Гостра необхідність швидкої оцінки і правильності вибору інноваційного варіанта виникає на фірмах, що застосовують прискорений варіант амортизації, при якому термін заміни діючого устаткування істотно скорочується.

Основними показниками загальної економічної ефективності інновацій є наступні:

– інтегральний ефект;

– індекс рентабельності інновацій;

– норма рентабельності;

– період окупності.

Їх суть і порядок визначення:

Інтегральний ефект, або чиста теперішня вартість