Робоча навчальна програма з дисципліни " сучасні економічні теорії" окр „Магістр" спеціальність 050102 "Економічна кібернетика " Курс І

Вид материала

Содержание

Комплект контрольних запитань
Методичне забезпечення самостійної роботи з курсу “ сучасні економічні теорії ”
Тема 2. Неокласичний синтез
Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
Тема 4. Сучасні неокласичні економічні теорії
Тема 5. Інституціоналізм
Плани семінарських занять
Список рекомендованої літератури

Подобный материал:

1 2 3

КОМПЛЕКТ КОНТРОЛЬНИХ ЗАПИТАНЬ

Варіант № 1

1. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму

2. Економічні погляди Ф.Ліста

3. Історичні умови виникнення кейнсіанства

Варіант № 2

1. Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.

2. Економічні погляди Б.Гільдебранда.

3. Неолібералізм в Німеччині. В. Ойкен.

Варіант № 3

1. Неолібералізм в Німеччині. А. Мюллер-Армарк, Л.Ерхард.

2. Економічні погляди Г.Шмоллера.

3. Постіндустріальне суспільство А. Тоффлера.

Варіант № 4

1. Соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена.

2. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст. К.Кніс.

3. Економічна програма державного регулювання Кейнса.

Варіант № 5

1. Американський монетаризм. М.Фрідмен.

2. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст В.Зомбарт.

3. Неокейнсіанство. А.Хансен.

Варіант № 6

1. Соціально-технологічний інституціоналізм. Д. Гелбрейт.

2. Австрійська школа маржиналізму. К.Менгер.

3. Сучасні неокласичні економічні теорії: вчення про виробничу функцію К.Кобба, П.Дугласа.

Варіант № 7

1. Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера.

2. Австрійська школа маржиналізму. Ф.Візер, Є.Бем-Баверк.

3. Посткейнсіанство. Дж.Робімсон, Т.Страффа.

Варіант № 8

1. Соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р. Коммонса.

2. Американська школа маржиналізму. Дж.Б. Кларк.

3. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. М.Туган-Барановський.

Варіант № 9

1. Концепція неокласичного синтезу. П.Самуельсон, Дж. Хікс.

2. Кембриджська школа. А.Маршалл.

3. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Р.Орженцький, О.Білімович, М.Столяров.

Варіант № 10

1. Економічна теорія прав власності Р. Коуза.

2. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.

3. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Є.Слуцький.

Варіант № 11

1. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм У. Мітчела.

2. Теорія раціональних очікувань Р.Лукас, С.Фішер.

3. Теорія мультиплікатора Кейнса.

Варіант № 12

1. Неокейнсіанство. Р.Харрод, Є.Домар.

2. Американський інституціоналізм початку ХХ ст. та його напрями.

3. Економіка пропозицій. А.Лаффер, К.Мандель.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ

“ СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ”

Тема 1. Виникнення та розвиток кейнсіанства як загальної основи макроекономічного аналізу

Протягом перших десятиріч XX століття в економічній науці ще панували неокласична школа та маржиналізм, які доводили, що основою раціонального господарювання є вільна, нічим не обмежена конкуренція. Але економічна криза 1929-1933 рр. (відома нам як ”Велика депресія”) спростувала цей дещо ілюзорний погляд на економіку.

В цей же час виникає своєрідна реакція на неокласичну та маржиналістичну школи реакція, визвана до життя саме ”Великою депресією” – ”кейнсіанство” – перша спроба створити теоретичну основу щодо державного регулювання економіки. Свою назву цей один з основних напрямів сучасної економічної думки одержав з прізвища автора своїх концепцій Кейнса. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), відомий економіст, державний та політичний діяч. Він був єдиним поміж вчених-економістів, який у 30-ті роки XX століття висунув такі тези:

– повна зайнятість на основі стихійного регулювання ринку та повної конкуренції є неможливою;

– зведення між собою макроекономіки (інтереси суспільства) та мікроекономіки (інтереси монополій) потребує активного втручання держави в процеси капіталістичного відтворення.

Найбільш відомі праці Кейнса –”Економічні наслідки Версальського мирного договору” (1919) та ”Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936).

Економічна наука, за Кейнсом, повинна сприяти вирішенню питань:

1) розподіл загального доходу поміж трьома факторами виробництва (праця, капітал, земля); 2) забезпечення повної зайнятості населення.

Державне регулювання економіки, за Кейнсом, повинно здійснюватися у таких сферах: – відтворення суспільного капіталу; – нагромадження та споживання; – повна зайнятість населення; – грошовий обіг та кредит. Кейнсіанський метод дослідження економіки на відміну від індивідуально-психологічного методу австрійської школи, є зорієнтованим на загальні, суспільні процеси та явища, або економічні процеси й явища.

Економічні процеси – це відображення психології господарюючих об’єктів. Ці процеси представлені, за Кейнсом, через: – кількісні зв’язки капіталістичної економіки; - дії певних мас, класів і соціальних груп. Економічні явища Кейнс поділяє на групи:

1) незалежні змінні, серед яких: схильність до споживання; гранична ефективність капіталу; гранична норма проценту;

2) залежні змінні, серед яких: обсяг зайнятості; національний доход.

Кейнс розглядає економічні явища у вигляді категорій типу:

– сукупний попит та пропозиція;

– сукупний (або національний) доход;

– сукупна зайнятість;

– сукупні інвестиції.

Економічне прогнозування, за Кейнсом, має за мету з’ясування кількісних зв’язків поміж економічними явищами, а за головну мету – переборення такого економічного феномену, як криза. Своєму вченню Кейнс дав назву ”загальна теорія зайнятості”. І, таким чином, вперше поставив питання щодо необхідності державного регулювання в економіці. Одне з головних місць у вченні Кейнса займає макроекономічна модель.

Стан економіки може бути представлений двома ситуаціями:

1. СПр<СПо, тобто очікуваний доход покриває витрати – економіка знаходиться у стані, близькому до рівноваги, виробництво працює нормально, зайнятість забезпечено.

2. СПр>СПо, тобто витрати перевищують очікуваний доход – економічна криза, недовантаження виробництва, безробіття.

Роль державного регулювання Кейнс вбачає у забезпеченні постійного ”ефективного попиту”, а саме першої ситуації. Коли ж економіка потрапляє у другу ситуацію, держава тим більше повинна докласти зусиль, щоб забезпечити ”ефективний попит”. Згодом Кейнс винаходить свій так званий ”основний психологічний закон”: ”Психологія суспільства є такою, що згідно зростанню зайнятості і збільшенню сукупного доходу суспільства зростає і особисте споживання... але меншою мірою, ніж національний доход”. Внаслідок цього відставання зростає та частина національного доходу, що йде на збереження.

Моделі економічного зростання Харрода і Домара – це однофакторні моделі. Основним їх положенням було те, що динамічна рівновага вимагає певної відповідності виробництва і попиту. Якщо буде сталою норма нагромадження капіталу і стала капіталовіддача, то стійким буде і темп росту національного доходу.

Більш складні моделі економічного зростання розробляли Е.Хансен, Д.Хікс, Д.Дьюзенберрі та ін. Це модіфіковані неокейнсіанські моделі механізму циклічних коливань, зміни галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу, залучення та аналізу конкретних економічних даних, що зумовлюють циклічність економічного розвитку. Так, Хансен, аналізуючи циклічність економічного розвитку, приходить до висновку, що рушійною силою розвитку виробництва є науково-технічний прогрес, який зумовлює нові інвестиції.

На відміну від ортодоксальних кейнсіаців ліве кейнсіанство, яке сформувалося в Кембріджі на чолі з Джоан Робінсон, вважає причиною економічних криз неефективний попит. Але на відміну від Кейнса головною причиною неефективного попиту визнають нерівномірність розподілу національного доходу. Ефективний попит ліві неокейнсіанці пов’язують з підвищенням заробітної плати, скороченням військових витрат, обмеженням монополій.

Тема 2. Неокласичний синтез

Найбільш видатним представником цієї концепції виступив лауреат Нобелівської премії з економіки, консультант конгресу та президента США, один із найвидатніших економістів-теоретиків XX ст. Пол А. Самуельсон.

Він синтезував всі досягнення економічної думки від А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса до Д.М. Кейнса та М.Фрідмена та Р.Лукаса, тобто доктрини, здавалось би, протилежні за змістом, і тим самим визначив сучасний підхід до вивчення економічних проблем на основі неокласичного синтезу. Самуельсон підкреслював, що економічна наука розвивається, вона не може догматично сприймати економічні явища, повинна відображати особливості конкретного етапу розвитку, його проблеми і використовувати методи, що дозволяють їх вирішити. Особливе місце ідея неокласичного синтезу зайняла у третьому виданні його підручника ”Економікс” (1955), де він зробив прогноз, що такий синтез допоможе подолати відстань між мікроекономікою та макроекономікою і приведе їх до взаємодоповнюючої єдності.

Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу характеризується відходом, як це спостерігається у П.Самуельсона, від позицій кейнсіанства і злиттям з неокласичним напрямом. Послідовники неокласичного синтезу відмічають, що дослідження факторів економічного зростання не можна обмежувати лише пошуком їх комбінацій. Необхідно також вивчати умови, за яких вони реалізуються, а темпи економічного зростання не повинні досягатися будь-якою ціною. Загальне економічне зростання не повинне викликати соціальних потрясінь.

Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм

В другій половині 20 століття за умов становлення інтенсивного типу виробництва та посилення його циклічності обґрунтування ролі, місця і функцій факторів економічного зростання набуло особливого значення.

В центрі неокласичного підходу до проблеми економічного зростання знаходиться ідея оптимальності ринкової системи як само регульованого організму, яка зумовлює найбільш повне використання всіх факторів господарюючими суб’єктами та економікою в цілому. А відтак, немає необхідності втручатися державі в процеси оптимізації факторів росту, бо вони визначаються вільною конкуренцією та ринковими законами.

На при кінці 20-х років XX століття математиком Ч.Коббом та економістом П.Дугласом на основі граничного аналізу була сформульована виробнича функція. Головна ідея виробничої функції полягала в тому, що процес саморегулювання економічного росту ґрунтується на постійному контролі за рівнем віддачі окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів у їх використанні господарюючими суб’єктами. Згодом функція Кобба-Дугласа модифікується введенням таких факторів росту: віку основного капіталу, масштабів виробництва, кваліфікації працівників, тривалості робочого часу та ін. Таким чином, Б.Уолл, Е.Денісон, Р.Солоу намагалися врахувати вплив НТП та ефективність використання факторів з ростом масштабів виробництва. Він поставив під сумнів трактування НТП як третього незалежного фактору економічного росту. Суть його позиції в цьому питанні полягає в тому, що НТП не існує поза факторами праці та капіталу, і запропонував визначати його через кількісну та якісну зміну цих факторів. Новими складовими виступають вже капітал і технічні зміни. Теоретичним основам вимірювання нововведень присвячувалися праці відомих економістів кейнсіанського: Д.Хікс, Д.Робінсон, Р.Харрод, які запропонували, виходячи з умови фіксованого співвідношення праці та капіталу в нагромаджуваній частині національного доходу, вважати показником технічного прогресу приріст заробітної плати та прибуток при незмінній кількості факторів, зайнятих у виробництві.

Не зважаючи на деякі розбіжності в підходах до розробки моделей, починаючи з другої половини XX ст. все важче стало відрізнити кейнсіанський та неокласичний напрями дослідження. Головна розбіжність між ними полягала, головним чином, в мірі втручання держави в суспільні відтворювальні процеси.

Тема 4. Сучасні неокласичні економічні теорії

Монетаризм як економічне вчення склалося у сучасному вигляді в 50-70 роках XX ст. Класиком сучасного монетаризму по праву вважається Мілтон Фрідмен (1912). Першим вихідним положенням монетаристської концепції є віра в систему вільної конкуренції, в те, що тільки вона здатна забезпечити макроекономічну стабільність. Другим постулатом монетарної доктрини виступає необхідність обмеження державного втручання в економіку, скорочення частки ВНП, яка іде на потреби держави. Наступний постулат монетаризму полягає в переносі центру тяжіння досліджень і практичних рекомендацій в галузь кредитно-грошових відносин. Гроші, на думку М.Фрідмена та його послідовників, виступають єдиним найважливішим фактором, який визначає рівень виробництва, зайнятості і цін.

В 60-х роках в США була створена американським економістами Р.І.Лукасом, Т.Дж.Сарджентом та Н.Уоллесом теорія раціональних очікувань. Ця теорія поділяє загальновизнане в економічній теорії переконання, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб’єкти збирають та осмислюють інформацію при формуванні очікувань відносно речей, які представляють для них грошовий інтерес. Інакше кажучи, ”раціональні” люди використовують всю наявну інформацію, в тому числі і інформацію про те, як функціонує економіка і як держава проводить економічну політику. Це дозволяє їм передбачити наслідки змін в економіці – та відповідним чином приймати рішення, котрі максимізують їх добробут.

Економіка пропозиції. Найбільш відомими представниками теорії економіки пропозиції виступили А.Лаффер, П.К.Робертс та інші.

На першому місці в цій теорії знаходяться фактори, що збільшують зростання потенційного обсягу виробництва, зокрема таких, як збільшення заощаджень та інвестицій, реформа державного регулювання, зменшення оподаткування. Макроекономічна політика має зосереджуватися головним чином на збільшенні економічного зростання у довгостроковому періоді, а не на короткостроковій економічній стабілізації.

Другою складовою економіки пропозиції виступає провідна роль стимулів, які впливають відповідно на працю, заощадження й підприємництво.

Результатом аналізу причинно-наслідкового зв’язку між фіскальною політикою та сукупною пропозицію стала модель (крива) Лаффера. Вона ілюструє, що якщо податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження до бюджету спочатку зростають, а згодом починають спадати. Причиною цього є зниження прибутковості виробництва, що призводить до спаду ділової активності, скорочуються обсяги інвестування, фізично зменшується об’єкт оподаткування. Крім цього, збільшується сфера нелегального бізнесу. Прагнення держави мати стабільний рівень надходжень примушує її в такій ситуації надалі збільшувати ставки податків до того часу, коли вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх.

Отже, основним у теорії ”економіки пропозиції” було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування, що негативно впливає на ділову активність. Зниження ставки податку в короткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу активність, що, зрештою, позначиться на їх обсязі. Лаффер вказав на необхідність визначення оптимальної ставки податку, яка на його думку залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, культурних, психологічних та інших чинників.

Тема 5. Інституціоналізм

Назва ”інституціоналізм” походить від латинського слова ”institution” – звичай, вказівка, настанова. Ця течія політекономії виникла наприкінці XIX - на початку XX століття як реакція на свавілля монополій, а також внаслідок кризи консервативного напряму політекономії. ”Інституції” – це звичаї, традиції, правові, етичні та інші прояви суспільної психології.

Отже, характерним для інституціоналізму є неекономічне трактування економічних явищ та процесів, а саме:

1) рушійною силою суспільного розвитку інституціоналісти називають сім’ю, державу, монополію, профспілки тощо;

2) економічні категорії (власність, товар, гроші, кредит, прибуток) інституціоналісти вважають виключно формою прояву психології суспільства;

3) головним об’єктом вивчення інституціоналісти мають еволюцію суспільної психології, без урахування розвитку продуктивних сил й виробничих відносин.

Розвиток інституціоналізму можна поділити на кілька етапів:

20-30 рр. ХХ ст. – стара, або ”практична”, школа, що була опозицією монополістичному капіталізму, до якої належали Веблен, Коммонс, Мітчел;

40 рр. ХХ ст. – ”позитивістська” школа, що здійснила перехід від опису явищ до практичних рекомендацій по економічній реформі президента Рузвельта, до неї належали Кларк, Берлі, Мінз;

60-70 рр. ХХ ст. – неоінституціоналізм, представники якого (Гелбрейт, Ростоу) визначили залежність економічних процесів від розвитку індустрії.

Соціально-психологічний інституціоналізм Веблена. Торстейн Верлен (1872-1920) вважав економічні процеси залежними від психології, біології та антропології. Найбільш вагомі праці Веблена – ”Теорія дозвільного класу” (1899), ”Теорія бізнесу і підприємництва” (1904), ”Місце науки в сучасній цивілізації” (1919).

Т.Веблен відомий, як критик капіталізму та приватної власності, особливо, власності рантьє. Пропонував замінити владу рантьє владою технократів (промислового капіталу). Інституції (або рушійні сили розвитку суспільства) за Вебленом, це – батьківські почуття; материнський інстинкт; смак до добре виконаної роботи; потяг до знань.

Еволюція суспільної структури – за Вебленом, це процес природного добору інститутів, і ні в якому разі не наслідок класової боротьби. Тому, вважав Веблен, поведінка людей обумовлюється підсвідомими мотивами, інстинктами, звичаями та традиціями. Вони (ці інстинкти тощо) перш за все можуть виявитися через турботу за родину, а згодом перерости у турботу за суспільство й людство. Т.Веблен відомий також як критик марксизму. З його точки зору, марксизм помиляється, бо базується на ремісницькій ручній праці. Проте на сучасному етапі розвиток суспільства визначений індустріальною технікою. Тому, каже Веблен, причиною суспільних протиріч є суперечності поміж галузями ”матеріального виробництва” та ”бізнесу”. Тобто, вважає Веблен, класова боротьба не має жодного відношення до протиріч у суспільстві.

Соціально-правовий інституціоналізм Коммонса.

Джон Коммонс (1862-1945) вважав економічні процеси залежними від психології та права. Основні праці Коммонса – ”Правові основи капіталізму” (1924), ”Інституціональна економіка” (1934), ”Економічна теорія трудових дій” (1950).

Рушійними силами суспільного розвитку Коммонс називав ”колективні інститути”: родина; виробничі корпорації, торговельні об’єднання; тред-юніони (профспілки); держава.

Суспільство, за Коммонсом, складається з професіональних груп, що співпрацюють між собою. Ті ж конфлікти, що виникають під час співпраці професійних груп, є фактором суспільної еволюції.

Головна мета суспільства – виправлення існуючих суспільних суперечностей шляхом реформ та удосконалення юридичних норм. Завдання держави – усунення конфліктних ситуацій та регулювання ”розумної вартості” юридичними засобами.

Конюнктурно-статистичний інституціоналізм Мітчела.

Уільям Мітчел (1874-1948) вважав економічні процеси залежними від антропології, математичних розрахунків, фізично-географічних процесів та ринкової кон’юнктури. Його найбільш відома праця – ”Лекції про типи економічної теорії” (1935). За Мітчелом, на капіталістичну економіку впливають такі фактори: фінанси; грошовий обіг; кредит. Державне регулювання з використанням цих факторів допомагає не тільки врегулювати економічний розвиток, а більш того – запобігає циклічним коливанням в економіці та кризовим явищам у суспільстві.

Відповідно до поглядів одного з найвідоміших американських вчених-економістів, Уільяма Ростоу, людське суспільство в своєму розвитку має пройти кілька певних етапів (”стадій”).

1 стадія – ”традиційне суспільство” – первісне, рабовласницьке та феодальне суспільства, включно до XVIII століття, або докапіталістичний розвиток людського суспільства.

2 стадія – ”перехідне суспільство” – виникнення сучасних типів промислових підприємств та банків.

3 стадія – ”зрушення, або зліт” – швидкий розвиток промисловості й сільського господарства за рахунок таких факторів, як: збільшення інвестицій до рівня, що перебільшує 10 % національного доходу; стрімкий розвиток однієї або кількох галузей обробної промисловості; наявність такої суспільної системи, що дозволяє використовувати стимули економічного зростання.

4 стадія – ”рух до зрілості” – забезпечення стабільного перевищення випуску продукції відносно зростання населення.

5 стадія – ”суспільство високого масового споживання” – виробництв предметів споживання та послуг відіграє визначальну роль в економіці.

6 стадія – ”вік пошуку якості”. У.Ростоу вважає, що під час економічного зростання будь-яка економічна система досягне однакового рівня (”стадії”) розвитку, незалежно від політичного устрою. Тому немає потреби в посиленні тоталітарних методів.

Концепція “Індустріального суспільства” Гелбрейта.

Суть цієї концепції Джона Гелбрейта (1908) можна викласти таким чином: застосування складної та все більш досконалої техніки призводить до внутрішнього переродження капіталізму; в економічній системі капіталізму виділяються два різних сектори:

– ”плануюча система” – світ великих корпорацій, що мають владу не тільки щодо цін, технологій та витрат, але й владу над суспільством та державою; ця система є джерелом нестійкості та загострення суперечностей у суспільстві, оскільки прагне до безмежної влади та не враховує у своїх діях суспільні інтереси.

– ”ринкова система” – дрібні фірми, сфера послуг й ремісництва, які позбавлені влади; ця система є джерелом економічних, культурних, духовних та соціальних цінностей у суспільстві.

Часткою концепції ”індустріального суспільства” є концепція ”зрівноважувальних сил”. Певним розвитком концепції ”індустріального суспільства” є також концепція ”суспільства достатку”. Характерною рисою сучасного суспільства є безсумнівна здатність економіки виробити все, чого тільки люди бажають. Тому суспільство повинно задовольняти усі потреби – як індивідуальні, так й суспільні. Щоб досягти рівня дійсного ”суспільства достатку”, суспільство повинно вирішити не тільки проблему виробництва, але й розв’язати проблему розподілу.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Виникнення та розвиток кейнсіанства як загальної основи макроекономічного аналізу

I заняття.

Історичні передумови виникнення кейнсіанства.
Макроекономічна модель Дж.М.Кейнса:

а) сутність теорії ефективного попиту;

б) основний психологічний закон;

в) значення інвестиційного попиту;

г) теорія мультиплікатора;

д) економічна програма.

Неокейнсіанство:

а) теорії циклу і економічного зростання. Принцип акселератора (А.Хансен. С.Харріс, Є.Домар);

б) теорії економічної динаміки (Р.Харрода).

II заняття

Сучасні посткейнсіанські концепції: Дж.Робімсон, Т.Сраффа (ліве кейнсіанство), Н.Калдор.
Проблеми економічного зростання і розподілу в посткейнсіанських теоріях.
Теорія недосконалої конкуренції Дж.Робінсон та теорія монополістичної конкуренції Ед.Чемберліна.
Кейнсіанська теорія та економічна політика.

Тема 2. Неокласичний синтез

Концепція неокласичного синтезу (П.Самуельсон, Дж.Хікс)
Модель Хікса-Хансена

Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм

Еволюція неокласичної теорії на початку XX ст.:

а) перегляд неокласичної концепції ринку;

б) теорія економічного розвитку Й.Шумпетера;

Економічний неолібералізм – провідний напрям сучасної економічної думки:

а) німецькій ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства;

б) австрійська школа економічного неолібералізму.

Тема 4. Сучасні неокласичні економічні теорії

1. Причини та сутність економічного неокласицизму

2. Американський монетаризм М.Фрідмена як панівна теорія неокласицизму

3. Економіка пропозицій (А.Лаффер, К.Мандель).

4. Теорія раціональних очікувань (Т Сарджент, Р.Лукас, С.Фішер).

5. Концепція неокласичного синтезу (П.Самуельсон, Дж.Хікс

Тема 5. Інституціоналізм

Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.
Американський інституціоналізм початку XX ст. та його головні напрямки:

а) соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена;

б) соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р. Коммонса;

в) кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм У.Мітчелла.

Неоінституціоналізм:

а) соціально-технологічний інституціоналізм Д.К.Гелбрейта;

б) економічна теорія прав власності Р.Коуза.

Теорії трансформації капіталізму:

а) теорії неокапіталізму (Дж.М.Кларк, А.Берлі, Г.Мінз)

б)теорія технологічного детермінізму (Ж.Еллюль, Р.Арон, Дж.К.Гелбрейт, П.Дракер).

Футурологічні концепції:

а) ”Постіндустріальне суспільство” А.Тоффлера;

б) суспільство ”нової” цивілізації, цілісної гуманної цивілізації;

в) футурологія і глобальне мислення.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ