Geum.ru

Національний аграрний університет на правах рукопису Лабенко Олександр Миколайович

Вид материалаДокументы

Содержание


1.3. Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств
Висновки до першого розділу
2.1. Сучасний стан інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств
Таблиця 2.16 Класифікація підприємств за розмірами сільськогосподарських угідь
Капіталозабезпеченість, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Матеріальні витрати, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Кількість господарств у групі
Подобный материал:
1   2   3   4

1.3. Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств


Інвестиції здійснюються за різними формами, видами, способами тощо. З метою обліку, аналізу та планування здійснюють класифікацію інвестицій. Класифікація – це впорядкування по відповідних ознаках розподілу об’єктів заданої кількості за сукупністю правил з метою поліпшення збору, передачі, обробки, зберігання та використання економічної інформації [164, с.221]. Класифікація – (від лат. Classis – розряд і …-«фікація») розподіл предметів за спільними ознаками з утворенням певної системи класів з даної сукупності предметів [143, с.458]. Під об’єктами класифікації розуміють предмети, поняття, властивості або інші елементи множини для якої розробляють класифікацію. В нашому випадку це можуть бути предмети інвестування, його форми.

Виходячи з джерел фінансування інвестиції поділяються на власні, боргові та залучені фінансові ресурси інвестора.

Власні фінансові ресурси інвестора, це: раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких минає в поточному періоді; іммобілізована в інвестиції частина надлишку оборотних активів; реінвестування шляхом продажу частини основних засобів; страхова сума відшкодування збитків, що пов'язані з втратою майна; амортизаційні відрахування; частина чистого прибутку, що спрямована на розвиток виробничої сфери [158, с. 70];

Боргові фінансові ресурси: інвестиційний лізинг (оренда товарів довготермінового користування [158, с. 70]); податковий інвестиційний кредит; цільовий державний кредит (кредит має форму цільових кредитів або кредитних ліній, які застосовуються для підтримки певних галузей народного господарства, їх груп або окремих великих підприємств [158, с. 70]); емісія облігацій компанії; довготермінові кредити банків та інших кредитних структур (за терміном більш ніж один рік, що використовуються для розширення або модернізації виробництва і погашаються з накопиченого прибутку [168, с. 152]);

Залучені фінансові ресурси: емісія акцій компаній; емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній); внесок сторонніх вітчизняних та закордонних інвесторів в статутний фонд; безоплатне надання державними органами та комерційними структурами коштів на цільове інвестування [97, с. 134].

Принциповою різницею між залученими та борговими фінансовими ресурсами є те, що при фінансуванні за рахунок залучених вимагається взамін певна частка статутного капіталу, а за боргові фінансові ресурси сплачується з частини доходу.

Класифікацію джерел фінансування інвестиційної діяльності в сільському господарстві можна зобразити наступним чином (рис. 1.3).

Фонд нагромадження та частина фонду відшкодування сукупного суспільного продукту та, в окремих випадках, національного багатства виступають у вигляді фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність підприємства в усіх її формах здійснюється за рахунок усіх можливих джерел фінансування.

Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності, залежить від рівня централізації інвестицій, від того хто є інвестором і яку форму власності вони представляють, а також від платності кожного виду ресурсів.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Згідно положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби» передбачається застосування п’яти методів нарахування амортизації, а саме: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного та виробничого [112].

У зв’язку з цим вибір раціонального способу обліку основних засобів, оцінка їх величини і особливо раціоналізація методів розрахунку амортизаційних відрахувань має велике значення.

На нашу думку мають застосовувати дегресивні методи нарахування амортизації, які дадуть змогу збільшити відрахування до амортизаційного фонду. Разом з тим слід застосувати методи стимулювання їх до використання амортизаційного фонду на оновлення основних засобів, а не поповнювати недостатні оборотні засоби. Такі дії дадуть змогу оновити основні засоби сільськогосподарських підприємств та зменшити коефіцієнт зношуваності основних фондів.

Також до власних джерел фінансування відносяться кошти отримані від продажу вибулих з експлуатації частини основних коштів.

До інших власних джерел відносять [62, с.247-249] планові нагромадження, економія від зниження собівартості, мобілізація внутрішніх ресурсів, кошти від продажу вибулих (зайвих) основних фондів, а також від продажу цінних паперів.

Під плановими нагромадженнями розуміється відношення встановленого розміру надходжень і вартості будівельно-монтажних робіт, які проводяться господарським способом.

Економія від зниження собівартості являє собою зменшення у розмірі певного відсотка собівартості продукції (робіт, послуг).

Сума мобілізації внутрішніх ресурсів визначається співставленням нормативу оборотних активів з джерелами його забезпечення, а також розміру кредиторської заборгованості на початок і кінець запланованого року. П.А. Лайко та М.В. Мних [96, с.249] наводять формулу для розрахунку розміру мобілізації внутрішніх ресурсів:

; (1.2)

де, – очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок запланованого року;

– планова потреба в оборотних активах на кінець запланованого року;

– сума приросту (зниження) кредиторської заборгованості на цей же час.

Також підприємство може отримати додаткові фінансові кошти від продажу вибуваючих чи зайвих основних фондів, а також від продажу цінних паперів.

На сучасному етапі реалізації аграрних реформ, українські сільськогосподарські підприємства, мають дуже обмежену можливість для самофінансування, так як у більшості своїй є збитковими або малоприбутковими. Тому сільськогосподарські підприємства дедалі більше залежать від державних та недержавних інвестиційних ресурсів. Пороте відсутність гнучкого виробничо-фінансового механізму їх використання поряд з низьким рівнем ліквідності частини підприємств сільського господарства створюють значні перешкоди розвитку інвестиційної діяльності в сільськогосподарському виробництві.

Залучені фінансові ресурси – це кошти, отримані від емісії та продажу акцій, пайових та інших внесків у статутний фонд, емісія інвестиційних сертифікатів, безкоштовне цільове інвестування, що надається державними органами та комерційними структурами [75, с.119].

Однією з головних переваг використання акцій в якості інструменту фінансування інвестицій є відсутність необхідності фіксованих виплат по звичайних акціях і відносно невелика вартість обслуговування в якості дивідендних виплат за привілейованими акціями. Головним недоліком цього інструменту фінансового ринку для менеджменту підприємства є необхідність допуску до управління компанією нових акціонерів. Крім того, маловідомі на ринку підприємства, чиї акції неліквідні, повинні проводити досить довгу та кропітку роботу із залученням інвестиційних консультантів, потребує додаткових затрат та призводить до збільшення вартості використання вказаного інструменту фінансування інвестицій.

Боргові (позикові) фінансові ресурси – це банківські і державні (бюджетні) кредити, облігаційні позики, лізинг, вексельне кредитування, інвестиційний податковий кредит і т.д. [5, с.76; 75, с.120]

Банківські кредити для задоволення інвестиційних потреб підприємства використовують нечасто у зв’язку з їх високою вартістю. Крім того, банківські кредити незручні також і своєю короткотерміновістю. Ще однією перешкодою на шляху залучення кредитних ресурсів є застава. Вона повинна бути досить ліквідною, щоб у випадку неповернення суми кредиту або невиплати відсотків по ньому її можна було реалізувати за короткий термін. Заставою можуть бути будинки, обладнання, запаси продукції та інші активи. Однак в умовах, коли основні фонди підприємства значно зношені, а конкурентоздатність продукції недостатньо висока, питання забезпечення заставою стоїть надзвичайно гостро.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Венчурне інвестування, як правило, здійснюється в малі і середні приватні або приватизовані підприємства в формі акціонерного інвестування, на відміну, наприклад, від банківського кредитування; або в формі середньо-довгострокового кредитування під кредитне забезпечення у вигляді застави або зобов’язань (поруки) третіх осіб.

В міжнародній практиці зустрічаються комбіновані форми венчурного фінансування, за яких частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту. Капітал для інвестицій може надаватися як корпоративними так і індивідуальними венчурними інвесторами.

Основними перевагами венчурного фінансування є довготерміновий, від 3-7 років, термін фінансування, без заставна схема отримання грошових коштів, а також те, що розмір інвестицій не пов'язаний напряму з поточним оборотом компанії.

Крім того, А.А.Пересада [125, с.182] відносить до джерел фінансування інвестиційної діяльності страхові внески та внески до Пенсійного фонду вважаючи, що суми цих коштів беруть участь у забезпеченні відтворення виробничих сил як засобів праці та робочої сили. Ми з таким твердженням не погоджуємося, так як ці фінансові ресурси надходять на фінансування інвестиційної діяльності, не прямо, а опосередковано.


Висновки до першого розділу

  1. Інвестиційна діяльність являє собою вкладення інвестицій (інвестування) та сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та фізичних осіб щодо реалізації інвестицій. Ефективність інвестиційної діяльності характеризується системою показників, що відображають співвідношення пов’язаних з інвестиціями затрат і результатів, що показують економічні переваги одних інвестицій над іншими. Економічна ефективність інвестиційної діяльності являє собою загальну економічну категорію для будь-якого виду підприємницької діяльності, вона визначається зіставленням економічного результату з витратами на досягнення цього результату. Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору інвестиційного проекту. Нажаль при цьому дуже мало приділяється уваги соціальній ефективності інвестиційної діяльності. На нашу думку економічну та соціальну ефективності слід об’єднати в одному визначенні, а саме, «якість інвестицій», під яким слід розуміти властивість інвестицій, після їх здійснення, створювати більший економічний ефект та/або давати позитивний соціальний ефект.
  2. Інвестування та фінансування подібні в тому, що вони як процес орієнтований на платежі є тотожними, також, за своєю метою – як інвестування так і фінансування передбачають отримання певного позитивного ефекту, економічного соціального та екологічного. Так як фінансування яке здійснюється в межах державних фінансів, в більшій мірі передбачає отримання соціального чи екологічного позитивного ефектів, а економічний є похідним, то фінансування в межах корпоративних фінансів – навпаки, передбачається в першу чергу, отримання позитивного економічного ефекту, а соціальний і екологічний є похідними.
  3. Значна кількість трактувань категорії «інвестиції» зумовлює потребу в їх узагальненні. З цією метою категорію «інвестиції» запропоновано визначати з точки зору макро- та мікроекономіки.
  4. Інвестиційній діяльності в сільському господарстві притаманні свої особливості, в тому числі і по відношенню і джерел її фінансування, саме тому нами було обґрунтовано поділ джерел фінансування інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств на власні, позикові і залучені фінансові ресурси.

РОЗДІЛ 2

Стан і тенденції інвестиційНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ сільськогосподарських підприємств


2.1. Сучасний стан інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств


Як відомо, найважливішим чинником економічного зростання є інвестиції. Це підтверджується практикою багатьох країн, які досягли значного економічного піднесення. В Японії, Китаї, Чехії, Словаччині, Румунії та інших країнах у 90-х роках частка валового внутрішнього продукту, що використовувалась на інвестиційні потреби, становила 35-40% [45, с.641].

У 1990 р. обсяги інвестицій в основний капітал економіки України були найвищими і досягли 55 млрд. грн (у порівняльних цінах), а їх частка у валовому внутрішньому продукті становила 19%. Норма нагромадження капіталу була на рівні таких країн, як Франція, Канада, США, Італія. Висока інвестиційна активність була і в сільському господарстві. У структурі інвестицій в економіку частка галузі у 1991 р. становила майже 23 %. На інвестиційні потреби використовувалося 15-16% обсягу валової доданої вартості сільського господарства. Завдяки цьому вдалося досягти достатнього рівня забезпечення агарного сектора матеріально-технічними ресурсами, підтримувати порівняно високий рівень виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечувати його прибутковість [40, с.304].

Обсяги інвестицій безпосередньо залежать від частки валової доданої вартості, що використовується на нагромадження. Тому в умовах економічної кризи 90-х років інвестиційні процеси в Україні суттєво загальмувалися. В цілому за 1990-2003 рр. валова додана вартість створена в економіці України зменшилася в 1,8 раза, а інвестиції в основний капітал – у 2,3 раза.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Отже, із значення часткових коефіцієнтів кореляції витікає, що найбільшим впливом на прибуток сільськогосподарських підприємств відзначаються три фактори: X1 – капіталозабезпеченість; X2 – продуктивність праці; X5 – матеріальні витрати.

Коефіцієнт варіації прибутку по усій сукупності підприємств становить 128 %, що не допустимо з точки зору коректності застосування методів регресійного аналізу. Таке значення коефіцієнту варіації свідчить, що сукупність не є однорідною і містить нетипові підприємства. Тому другим етапом дослідження була їх класифікація щодо виділення з усієї сукупності декілька типових груп.

З економічної точки зору це означає, що для вивчення впливу незалежних змінних на залежну до вибірки слід включити об’єкти, наближені за своїми характеристиками, тобто типові.

Для формування такої сукупності найбільш придатними є методи теорії класифікації або розпізнавання образів [56]. Суть цих методів полягає у тому, щоб на підставі заданого набору показників, які виділені як основні характеристики класу, віднести кожний об'єкт сукупності до того класу, від якого він найменш всього відрізняється. Для цього необхідно виділити характеристики, за якими буде описано об'єкт. Набір таких характеристик називається образом об'єкту. Задача системи класифікації - віднести заданий об'єкт до певного класу. В основі методів, за якими йде класифікація об'єктів, покладено три основні принципи [56]:
  • принцип перерахування членів класу, який полягає в тому, що коли об'єкт порівнюється з еталоном і відноситься до того класу, до якого належить еталон, якщо він з ним співпав;
  • принцип спільності властивостей. Основним припущенням в цьому методі є те, що об'єкти, які належать до одного і того ж класу, мають спільні властивості або ознаки і ці властивості відображають їх схожість;
  • принцип кластерізації. Якщо образи певного класу зображуються векторами, компонентами яких є набір дійсних чисел, цей клас можна розглядати як кластер і виділити тільки ці властивості у просторі образів кластеру. Побудова системи розпізнавання образів, яка ґрунтується на застосуванні даного принципу, визначається взаємним просторовим розміщенням окремих кластерів.

Тому для класифікації об'єктів, характеристиками яких є показники економічної діяльності, найбільш придатним є принцип кластеризації. В основу алгоритмів класифікації за даним принципом покладають міру або функцію віддалення. Вибір функції віддалення в якості інструменту класифікації є природним висновком тих обставин, що найбільш очевидним способом введення міри схожості для векторів образів, які інтерпретуються як точки в евклідовому простори є визначення їх близькості.

Алгоритм виділення кластерів побудовано так, що у процесі кластеризації близькі за параметрами господарства об’єднуються у групи, або ж коли у кластері менше об’єктів ніж зазначено параметром комплектності то він з подальшого розгляду виключається.

В результаті кластеризації нами було отримано п’ять груп підприємств, результат наведено у табл. 2.16. Всі розрахунки по регресійному аналізу проводилися за допомогою комп’ютерної програми «Сігма», яка розроблена спеціалістами ННЦ «Інститут аграрної економіки».

Кластеризація підприємств за розміром сільськогосподарських угідь є найбільш логічною при поділі підприємств за одним показником. Сільськогосподарські угіддя є одним із найважливіших показників виробничого потенціалу підприємств, по тому, як він використовується, можна робити висновки щодо ефективності виробництва у даній групі підприємств або на основі даних типового представника такої групи.

Аналіз табл. 2.16 свідчить, що ми дійсно отримали групи підприємств, що значно відрізняються один від одного. Та хоча прибуток підприємств між собою відрізняються не досить істотно, різниця між іншими показниками видається досить суттєвою. Різко виділяється третя група, до якої віднесені підприємства із середньою площею сільськогосподарських угідь 512,2 га, отже ці підприємства виявилися найбільш прибутковими. Це зумовлено найбільшою капіталозабезпеченістю – 301,1 тис. грн., що в свою чергу забезпечило найвищу продуктивність праці 43,2 тис. грн. валової продукції на одного працівника. Наступна по прибутковості 4 група підприємств, це ті, які мають середню площу 3374 га . Прибуток у цій групі складає 29,4 тис. грн, що на 10 % менше від прибутку підприємств третьої групи. Відповідно у цій групі менша і капіталозабезпеченість.

Третє місці по результативності серед аналізованих груп підприємств займають підприємства п’ятої групи (59 підприємств), середня прибутковість в даній групі становить 28,1 тис. грн. на 100 га сільськогосподарських угідь при середній площі сільськогосподарських угідь 1102,6 га. В четвертій групі по прибутковості віднесено підприємства (40 господарств), яка практично за всіма показниками незначно відрізняється від показників підприємств п’ятої групи, але площа сільськогосподарських угідь в них у два рази більша. Це може свідчити про неефективне використання землі.

З табл. 2.16 з очевидністю видно, що ми маємо дійсно групи підприємств, які досить сильно відмінні за обсягами використання як землі, так і основних засобів. Середня площа між третьою і четвертою групою відрізняється більше ніж у шість разів, капіталозабезпеченість між 3 та 2 групою в 1,7 раза, прибуток між мінімальним (2 група) та максимальним (3 група) значеннями всього лише на 32,8%.

На п’ятому місці знаходиться група із 46 підприємств середній розмір прибутку в яких становить 24,7 тис. грн. на 100 га сільськогосподарських угідь, а середній розмір площі сільськогосподарських угідь на одне підприємство становить 1637,6 га.

Таблиця 2.16

Класифікація підприємств за розмірами сільськогосподарських угідь

Кластери
Прибуток, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Капіталозабезпеченість, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Продуктивність праці, тис. л.-год на 100 тис. грн. валового доходу
Витрати на оплату праці, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Відрахування на соціальні заходи, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Матеріальні витрати, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Інші витрати, тис. грн на 100 га с.-г. угідь
Площа сільсько-господарських угідь, га
Кількість господарств у групі

Середні значення

1
27,9
232,0
29,1
30,8
2,8
116,4
18,7
2202,3
40

2
24,7
180,9
25,6
23,1
2,5
96,6
17,6
1637,6
46

3
32,8
301,1
43,2
26,4
4,3
114,4
12,6
521,2
27

4
29,4
272,6
39,0
27,7
2,9
125,8
19,8
3374,2
21

5
28,1
200,0
30,7
28,0
2,9
101,4
19,4
1102,6
59

Дисперсія, %

1
20,9
165,4
12,7
19,5
2,3
57,8
9,3
215,7
40

2
16,5
131,0
12,1
15,7
1,8
51,4
7,2
156,3
46

3
23,2
454,9
59,9
33,2
9,1
174,4
8,6
193,3
27

4
21,1
166,7
24,8
13,3
1,8
49,9
11,6
460,4
21

5
31,4
166,4
24,2
18,1
2,2
54,3
18,4
146,8
59

Варіація

1
70,1
71,3
43,5
63,3
82,7
49,6
49,8
9,8
40

2
60,0
72,4
47,1
68,0
72,4
53,2
40,8
9,5
46

3
57,8
151,1
138,7
125,7
211,3
152,4
68,3
37,1
27

4
75,5
61,2
63,7
47,8
62,1
39,7
58,9
13,6
21

5
87,2
83,2
78,6
64,8
75,2
53,6
94,8
13,3
59

Оскільки наша вибірка поділена на 5 груп, то ми, шляхом підстановки вище перерахованих факторів, визначаємо значимі фактори впливу на результативну ознаку в кожному із кластерів.

Найбільш ефективним методом визначення параметрів рівняння регресії є метод найменших квадратів. Застосування цього методу доцільно лише при умові, що незалежні змінні (фактори) між собою не корелюють, або, якщо і корелюють, то коефіцієнти кореляції не перевищують значення 0,5-0,6. При наявності більш тісного зв'язку параметри, отримані за методом найменших квадратів, мають досить велику дисперсію, що не дозволяє отримати статистично значимі оцінки цих параметрів [61].

Для оцінки значимості рівняння регресії застосовується критерій Фішера (F – критерій), який розраховується за формулою [2.2]:

, (2.2)

де МSr – середня сума квадратів, зумовлена регресією;

S2 – середнє квадратичне, зумовлене залишковою варіацією.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

П’ята група господарств (59) має середню площу господарства 1102,6 га. Факторами, які суттєво та позитивно впливають на результативну ознаку є продуктивність праці та матеріальні витрати. Так, збільшення продуктивності праці призведе до збільшення прибутку на 0,88 тис. грн., а збільшення матеріальних витрат – на 0,35 тис. грн. відповідно до середнього рівня прибутку по даній групі господарств [95].