Geum.ru

Загальноосвітня школа №5 І-ІІІ ступенів

Вид материалаРеферат

Содержание


Богословські студії
Подобный материал:
Загальноосвітня школа №5 І-ІІІ ступенів


Реферат на тему:

„Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий”


Виконав учень 11-Б класу

ЗОШ № 5

Сосяк Мар’ян



М. Дрогобич

БАТЬКО МОДЕРНОГО ЕКУМЕНІЗМУ БЛАЖЕННІШИЙ ПАТРІЯРХ ЙОСИФ


(1892—1984)

Є багато різного типу екуменістів. Деякі стали екуменістами з вибору чи призначення, щоби зайняти ста­новище у новітньому церковному житті та підтримувати добрі взаємовідносини між існуючими Церквами. Інші були зрушені любов'ю християнської єдності і сильним ба­жанням об'єднати Містичне Тіло Христа. Ще інші почали працювати для церковної єдності внаслідок їх естетичного почуття, тобто з огляду на красу церковного мистецтва, Богопочитання, обрядовості, святих Тайн, духовності, містицизму, роз'єднаного хрис­тиянського світу. Є також такі, що мають високо роз­винене відчуття суспільних потреб, а тому працюють для миру і суспільної справедливості в контексті співпрацюючих Церков чи спільнот. Нарешті, є й такі, що були змушені ворожими політичними та історичними обставинами стати пророками, мучениками, сповідниками церковної єдності. Саме вони були покликані свідчити про єдність Церкви Пре­святої Трійці своїм приниженням, переслідуванням, ув'яз­ненням і кров'ю.

Дотепер було дуже мало визначних екуменістів, тих харизматиків церковної єдності, що своїм життям, пра­цею і терпінням виявили всі згадані ознаки екуменістів. Унікальною постаттю між ними є ісповідник віри, сл. п. Блаженніший Патріарх Йосиф Кардинал Сліпий (Коберницький-Дичковський).

Частинний перебіг життя, праці та обсягів цієї вели­кої людини можна знайти у 13-ти томах «Творів Патріарха і Кардинала Йосифа», що їх видав Український Католиць­кий Університет ім. св. Климента Папи в Римі.

Богословські студії

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість у Західній Україні, в родині багатого селянина Івана Коберницького, прозваного «Сліпим», та Анастасії Дичковської. Йосиф отримав початкову освіту в селі Заздрість і в сусідньому Вишнівчику, а середню освіту здо­був у Тернополі, де склав матуру з найвищим відзначенням у 1911 році. Восени того ж року він вступив до Духовної семінарії у Львові. В 1912 році Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький вислав Йосифа Сліпого до Інсбруку в Австрії на тамтешній Богословський факультет. Йосиф закінчив студії в 1918 році, здобуваючи докторат св. Богословія на підставі іспитів та докторської дисертації на тему: «Поняття життя за Євангелієм і І Листом св. Івана». Цією працею молодий богослов виявив східньохристиянське відчуття містерії віри і Святого Письма, тісно пов'язане з серйозною та точною західньохристиянською біблійною екзегезою, тобто науковим поясненням Святого Письма. Всі інші наукові праці Йосифа Сліпого позначились тією ж екуменічною якістю, що об'єднувала найкращі елементи східного і західного передання, чи традиції. Згадана дисертація була першою католицькою працею на тему жит­тя св. Івана. Перед нею появилось кілька протестантських праць, а тому мала вона велике екуменічне значення. Моло­дий автор розрізняв у писаннях св. Івана два основні по­няття: «біос», тобто природне біологічне життя, що ним втішаються усі живі істоти включно з людьми, а також «зое» — надприродне життя небесного походження, що є вічне, постійне і Боже, тобто дане Богом як Божа бла­годать. Автор підкреслив, що поняття життя як Божої благодаті не є питанням абстрактної спекуляції, але ві­руючої християнської мислі, що намагається зобразити конкретну Божу дійсність, те таїнственне Боже життя в нутрі людської істоти, що живе у Бозі, є відкуплена Христом і освячена Святим Духом.

30 вересня 1917 року Слуга Божий Митрополит Анд­рей Шептицький рукоположив Йосифа Сліпого на пре­світера у церкві в Уневі. Таким чином Йосиф Сліпий почав свою довгу і блискучу душпастирську працю.

Під час мирових переговорів у Бересті в 1918 році новий цісар Австро-Угорської імперії Карл фон Габсбург обі­цяв створити Український Університет у Львові. З огляду на це Митрополит Андрей послав поновно о. д-ра Йосифа Сліпого до Інсбруку продовжувати свої студії у напрямку габілітації, тобто професорської праці з дозволом викладати в університеті. Молодий богослов знову здивував усіх, бо протягом одного року закінчив свою габілітаційну працю екуменічним твором під назвою «Наука про Трійцю візантійського Патріарха Фотія». Ця праця з'явилася дру­ком в Інсбруці, в журналі «Цайтшріфт фюр католіше Тео-льогі», в томах 44 (1920) і 45 (1921). Цю працю з великим зацікавленням, а то й і з захопленням прийняв цілий науко­вий світ. Вона отримала чудові рецензії в католицьких, пра­вославних і протестантських наукових та богословських журналах, а тим самим відіграла велику екуменічну роль. У цій праці Йосиф Сліпий накреслив різні підходи до містерії Пресвятої Трійці та до походження Святого Духа у східньому та західньому християнстві. Він схарактеризував Патріарха Фотія як визначного полеміста, але також як здібного спекулятивного богослова. Він довів, що на Заході відкинули вчення Патріарха Фотія на підставі розпові­дей і чуток, а не на підставі оригінальних творів Фотія, що залишились незнаними середньовічним богословам на Заході.

Під час свого другого перебування в Інсбруці о. д-р Йо­сиф Сліпий, крім богословських студій, заглибився у різні споріднені ділянки, особливо у класичні і біблійні мови, в мистецтво, зокрема церковне, у різні аспекти і ділянки істо­рії. В 1920 році він переїхав до Риму, де перебував до 1922 року. Під час свого перебування в Римі він невпинно працю­вав і закінчив дворічний курс у Григоріанському Універси­теті, щоб здобути високий титул «магістер аггрегатус», що його йому признано у 1924 році на підставі праці «Про принцип видихування у Пресвятій Трійці. Історично-догматична розвідка» (Львів, 1926). У цьому творі Йосиф Сліпий намагався з гармонізувати розходження поглядів відносно славного Філіокве, або про походження Святого Духа у Нікейсько-Царгородському символі віри, що ми його співаємо у наших церквах під час св. Божественних Літургій. Автор підкреслив, що спекулятивний аналіз доводить, що немає дійсної різниці між висловами «і від сина» та «через сина». Академічний світ прийняв цей екуменічний богословський твір з ентузіязмом.

Під час свого перебування в Римі о. Йосиф студіював також в Анджелікум, тобто в училищі Чину Отців Домініканів, що сьогодні офіційно зветься Папським Університетом св. Томи з Аквіну. Тут о. Йосиф досліджував вплив схолястичної філософії св. Томи на християнський схід. Одно­часно він студіював східньохристиянські богословії, лі­тургії та іконографії у Папському Інституті Орієнтальних Студій. Його неймовірним зусиллям, працьовитості і просто фізичній силі, здавалося, не було міри.

У час цього величезного розумового зусилля і підготов­ки до екуменічної діяльності прийшла нагода до практичної екуменічної дії. Наприкінці 1921 року до Риму прибув Митрополит Андрей Шептицький і замешкав у монастирі 00. Редемптористів при Вія Меруляна. Це дало нагоду о. Йосифові відвідувати великого Митрополита і вчитись від нього багатьом речам про церковно-політичні справи, про східні Церкви взагалі та про Українську Греко-Католицьку Церкву зосібна. Кожного разу, коли Митрополита Андрея відвідували важливі репрезентанти або дипломати, о. Йосиф Сліпий був там присутній. Крім того, він супрово­див Митрополита Андрея кілька разів на авдієнцію у Свя­тішого Отця Папи Венедикта XV-го, як і до різних амбасад у Римі.

Митрополит Андрей і о. Йосиф теж відвідували разом численні римські церкви, музеї, галереї й історичні місця. Все це дуже поширило круговид о. Йосифа і підготовило його до душпастирської, наукової, дипломатичної та еку­менічної активності. Також не може бути сумніву, що ве­ликий Митрополит вже тоді готовив о. Йосифа Сліпого на свого наступника. У 1922 році отець Йосифа запрошено до Велеграду в Моравії на унійний з'їзд науковців з ділянки богословія, історії церков, мистецтвознавства, літургіки тощо. Ці з'їзди започаткував у 1907 році Митрополит Андрей за співучасті визначих екуменістів зі східніх католицьких і православних церков, а також з латинської та протестантських церков. Вибрано місто Велеград на центр секретаріату цих з'їздів і як місце їх проведення на пошану до свв. Кирила і Методія, учителів слов'ян. Акти цих з'їздів оприлюд­нено в серії «Акта Академіє Велеградензіс» та в інших виданнях. Їх організувало місцеве Апостольство свв. Кирила і Методія, але інспі­рація прийшла від Митрополита Андрея Шептицького, його ж обрано першим головою тих з'їздів. Під впли­вом Митрополита Андрея учасники з'їздів організували т. зв. Велеградську Академію, що мала за завдання сту­діювати чи досліджувати християнський схід і проблеми християнської єдності. Досягнення Академії були великі. Сімнадцять томів Акта Академіє Велеградензіс були першою великою збіркою екуменічних творів сучасної доби.

Ми не сміємо забути, що у першій половині ХХ-го століття ідея християнської єдності не була поширена се­ред католиків та інших християн. У тому часі було мало апостолів єдності Христової Церкви. Всі екуменісти з Ве­леграду були справжніми піонерами, що намагались розбу­дити християнське сумління як живим, так і писаним сло­вом. Були це професори різних європейських богословських факультетів, ректори і духівники семінарій, видавці та ре­дактори книг і богословських журналів, монахи, світські свя­щеники, семінаристи і миряни. Серед делегатів були репре­зентанти майже всіх словянських і західньоевропейських народів.

Унійний з'їзд у Велеграді в 1922 році був першим з'їздом після І світової війни. Отець Йосиф взяв у ньому активну участь та оприлюднив про цей з'їзд обширний звіт на сторінках «Ниви» (1922). Ці унійні з'їзди відбулись у 1922, 1924, 1927, 1932 і 1936 роках. їх назавжди перервала II світова війна у 1939 році. Під час тих Велеградських з'їздів о. проф. д-р Йо­сиф Сліпий виголосив три важливі доповіді, а саме: «Про вартість св. Томи Аквінського і його вплив на східне Богословіє», «Про семикратне число Тайн у Східніх (хрис­тиян) як зв'язь єдности і збереження віри» і «Про культ свв. Кирила і Методія в Україні».

У дуже короткий час о. проф. д-р Йосиф Сліпий став одним з найвизначніших членів велеградської групи науков­ців. Одначе він вирішив поширювати екуменізм у широких масштабах поза науковим світом. На Четвертій Священичій Конференції про Єдність Церкви у Пінську він ви­голосив класичну екуменічну доповідь п. н. «Візантинізм як форма культури». В цій доповіді автор змалював усі чотири елементи візантійської культури і окрес­лив, що таке помісна, чи автономна, Церква в одній Христовій Церкві, з усіма її релігійними, богословськими, канонічними, мистецькими, політичними і загально-куль­турними елементами. Немає сумніву, що тим він причинився до підготовки «Декрету про Східні Католицькі Церкви», як і «Пастирської конституції про Церкву в модерному світі», що вперше розглядала проблематику культури на форумі вселенського собору.

За благословенням Митрополита Андрея Шептицького о. ректор Йосиф Сліпий за допомогою Українського Науко­вого Богословського Товариства організував Унійний з'їзд для кліру цілої Галицької Митрополії, що відбувся у грудні 1936 року у Львові. Отець ректор був головою З'їзду і виголосив глибоке за змістом привітальне слово та на­укову доповідь п. н. «Погляд на з'єдинені і нез'єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними». Завдяки великому організаційному хистові о. ректора Йосифа Слі­пого унійний з'їзд у Львові був дуже успішним і мав вели­кий вплив на пробудження екуменічного духу серед нашого священства.


У циклі екуменічних писань о. Йосифа важливе місце займає його доповідь під назвою «Унійні змагання в остан­ньому півстолітті», що він її виголосив на VI Священичій Конференції про Єдність Церкви у Пінську в 1937 ро­ці. Можна по різному роз­цінювати ті конференції.їх організувала виключно Поль­ська римо-католицька Церква, а тому деякі тенденції були шкідливі правдивому екуменічному рухові і духові. Там велику роль відігравали польські політичні і світські інте­реси.

Після першої світової війни Польща стала незалежною державою, і польське священство почало наполягати на своїх традиційних та історичних правах і вважати себе єдиними правдивими місіонерами Християнського Сходу, покликаними до цього самим Божим Провидін­ням. Отці Єзуїти Польської Провінції почали тоді дуже жваву місіонерську діяльність між українцями і білору­сами на тих східніх землях, що були включені у польську державу після І світової війни. Українській Греко-Католицькій Церкві було заборонено виконувати будь-яку місіонерську чи екуменічну діяльність на цих землях, тобто на Волині, Поліссі, Підляшші, Посянні і Холмщині. Польські власті не допустили Преосв. Йосифа Боцяна, Єпископа Луцького, виконувати душпастирську працю у своїй власній єпархії. Ті самі заборони та обмеження польські власті наки­нули також усім греко-католицьким священикам на цих теренах. Таким чином, місіонерська діяльність стала моно­полією польських римо-католицьких священиків і їхньої Церкви. Більше того, польські власті у тісній співпраці з польською римо-католицькою Церквою почали проводити в життя політику полонізації всіх меншин, а греко-католиків змушувати покинути свій рідний обряд і переходити на латинський. Якщо хтось з греко-католиків хотів дістати по­саду у державному апараті чи шкільництві, у польському війську чи навіть у приватному секторі, мусив перенести метрику до костела, тобто перестати бути членом греко-католицького обряду і Церкви і перейти до польської римо-католицької Церкви. Священичі конференції у Пінську були якраз форумом для цієї страшної, несправедливої імперіяльної та антиекуменічної польської політики.

Якимсь чудом о. ректор Йосиф Сліпий отримав запро­шення на VI Конференцію у Пінську в 1937 році, де виго­лосив спокійну і добре удокументовану доповідь україн­ською мовою п. н. «Унійні змагання в останнім півстоліт­ті». У першій частині цього реферату о. Йосиф продискутував екуменічну ситуацію до І світової війни та проілюстру­вав усе як католицькими, так і православними докумен­тами. Проблему єдності Церков він підтвердив цитатами з папських документів та висловами важливих осіб. З не­ймовірною об'єктивністю о. Йосиф змалював ті трудно­щі, що спиняли прихід більш прихильної атмосфери для екуменічної дії. Він підкреслив необхідність знання усіх дотичних документів, щоб зберегти екуменічний рух від невдач і розчарування. У другій частині реферату автор змалював деяке поліпшення обставин для екуменічної ді-яльности після І світової війни, але остеріг, що ще існує ба­гато пересудів та упереджень, що прикриті блискучим плащиком.

В екуменічному русі, переконував він, мусить панувати холодний розум і чесність, щоб не стати жертвою ілюзій.

Академічна кар'єра о. проф. д-ра Йосифа Сліпого мала теж екуменічний характер. У 1922 році він повернув з Риму до Львова. Зразу ж Митрополит Шептицький найме­нував його професором догматики у Львівській Духовній семінарії. Молодий професор негайно почав широку на­укову та екуменічну діяльність. Він став засновником Українського Богословського Наукового Товариства, а від 1926 року — його постійним головою. В 1923 році він заснував науковий журнал «Богословія», що виходив аж до вибуху II світової війни в 1939 році. У 1943 році, тобто за часів нацистської окупації, йому вдалося видати одне число того ж журналу, відновити його появу у 1963 році, після прибуття до Риму з каторги і заслання в Сибірі. О. Йосиф Сліпий був головним редактором «Богословії». Як журнал, так і УБНТ мали цілком екуменічний характер, бо на­полегливо працювали для зближення та об'єднання Церков.

У 1925 році Митрополит Андрей Шептицький призна­чив о. проф. д-ра Йосифа Сліпого ректором духовної семінарії у Львові. Ці велетні перетворили семі­нарію в 1929 році в Українську Греко-Католицьку Ака­демію з рівнем навчання, подібним до богословських фа­культетів Західньої Європи. Таким чином, під впливом двох святців і великих мужів Українська Католицька Церква обновилась науково і стала свідомою своєї великої місії в екуменічній ділянці. Наша Церква набрала тоді міжна­родного значення, бо стала зрілою, автономною і правди­вою помісною Церквою в союзі інших помісних та авто­номних Церков, що творять Вселенську Церкву. Не сміємо забути, що якась Вселенська Церква над помісними Церк­вами не існує. Є лише збір, собор чи союз помісних Церков, що разом творять Вселенську Церкву. Тому не диво, що західній науковий світ, як і православні ієрархи, почали бачити і цінувати блискучі богословські та екуменічні осяги українських католицьких богословів і науковців.

Отець ректор Йосиф Сліпий за допомогою УБНТ поста­рався про створення першорядних богословських під­ручників для наших вихованців. Були вони на високому на­уковому рівні, включали сучасну богословську літературу Заходу, але одночасно віддзеркалювали традиційні східньо-богословські погляди, спосіб мислення і дух. Сам о. ректор почав монументальний твір про Св. Тайни, писаний в дусі синтези східнього і західнього богословія. На жаль, II світова війна перервала цей важливий проект, і лише після війни вдалось видати частину друком.

Друга світова війна перервала науковий та екуменіч­ний розвиток нашої рідної Церкви. Прийшов час пере­слідування, насильного нищення, мучеництва, заслань, невільничої праці та підпільного самозбереження на­шої рідної Церкви. Був це також час відходу у віч­ність Слуги Божого Митр. Андрея Шептицького, і при­хід на Митрополичий престіл його наслідника Йосифа Слі­пого — дня 1 листопада 1944 року. Для нового Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського і Єпископа Кам'янця-Подільського був це початок довгої і страшної хресної дороги, що її він відбув славно, непохитно і свято, як правди­вий ісповідник святої Христової віри. Вісімнадцять років тюрем, заслань, рабської праці, тортур і побоїв — не зламали Блаженнішого Йосифа, і він залишився вірним правдивій єдності св. Христової Церкви. Він відмовився піти на схизму, на зраду і роз'єднання з Апостольським Римським Престолом, відмовився підкоритись Москов­ському Патріархові та Російській Православній Церкві. Був це найвищий, найважчий і найславніший екуменічний і геройський чин безмежного і правдивого українського пат­ріотизму. Був це світлий дороговказ на прийдешні віки не лише для українського народу, але і для цілого культур­ного людства. Був це чин оборони святості людського сум­ління, що його не сміє ніхто ґвалтувати чи топтати.

Всю діяльність Блаж. Патріярха Йосифа після його звільнення із заслання в 1963 році треба належно оціню­вати і розглядати з екумечнічного погляду. Всі його про­повіді, промови і доповіді були витримані в екуменічному дусі. Те саме треба сказати про навчання в УКУ і про всі видання Блаженнішого Патріарха Йосифа. Під час своїх подорожей він в екуменічному дусі відвідував православних ієрархів та протестантських провідників, їхні церкви та установи. Він намагався скріпити церковну, літургічну, ду­ховну і культурну єдність українського народу. В екуме­нічному дусі він підтримував приязні стосунки з не­українськими церковними достойниками і науковцями. Його геройська оборона прав і привілеїв помісної УКЦеркви була в інтересах усіх східніх Церков, бо ж ми все ще найбіль­ша східня католицька Церква і приклад для інших.

Тут йдеться про оборону традиційних прав Києво-Галицьких Митрополитів, змагання за їхню юрисдикцію над цілою діаспорою, синодальне управління нашої рідної Церкви, право вибору єпископів виборчим синодом УКЦ, право висвячувати жонатих кандидатів на пресвітерів то­що.

Врешті, саме прийняття патріаршого титулу на Великдень 1975 року треба вважати важливим екуменіч­ним актом. Патріярх Йосиф був справді ісповідником віри та єдності цілої Вселенської Церкви, але одночасно був вели­ким оборонцем цілого християнського Сходу.