Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів
| Вид материала | Документы |
- Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних, 1575.87kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Виконання основних показників Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської, 430.89kb.
- Україна-2015: національна стратегія розвитку київ-2007, 1630.59kb.
- Дипломна робота, 296.69kb.
- 338. 439. 62 К. В. Самсонова, студ гр. Фк-08-1, В. О. Буряк, студ гр. Фк-08-1, 118.67kb.
- Іжної співпраці, що в умовах сучасних викликів І загроз, зокрема фінансово-економічної, 65.4kb.
- Стратегія економічного І соціального, 2985.74kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
Додаток 6
Індикатори Європейського інноваційного табло і Україна
Європейське інноваційне табло
У різних країнах світу протягом вже багатьох років розробляються різні комплексні індикатори науково-технічного та інноваційного розвитку. Найбільш відомим з подібних комплексних індикаторів, що набув широкого поширення в останні роки, став європейський інноваційний індекс, який розраховується на основі системи індикаторів науково-технічного розвитку - Європейського інноваційного табло (ЄІТ) – European Innovation Scoreboard (EIS), що дозволяють, на думку експертів ЄС, об'єктивно оцінити рівень науково-технічного розвитку країн-учасниць Співтовариства.
Важливо підкреслити, що, незважаючи на свою назву, «Інноваційне табло» включає в себе і цілу низку показників, що характеризують, зокрема, стан у сфері захисту прав на інтелектуальну власність. Цим підкреслюється внесок об’єктів інтелектуальної власності в інноваційний розвиток економік країн ЄС.
Головна мета створеної системи Європейського інноваційного табло полягає в тому, щоб на основі аналізу даних окремих країн відпрацювати раціональну стратегію ЄС по гармонізації розвитку в рамках «єдиної Європи». Така стратегія передбачає, насамперед, подальшу міжнародну співпрацю в рамках ЄС і розробку нових форм і методів взаємодії між окремими вченими і науково-дослідними організаціями. На основі аналізу отриманої інформації розробляються заходи практичної допомоги тим країнам, які мають відносно невисокі значення показників, що прийняті в якості контрольних. Ці заходи оформлені у вигляді спеціалізованих програм співпраці і надання цільової фінансової допомоги з бюджету ЄС, зокрема, з Структурного фонду.
Створенню системи показників передувала тривала дискусія між представниками різних країн-учасниць Співтовариства і проведення контрольних розрахунків по цілому ряду «показників-кандидатів» на включення в остаточний список. В грудні 2001 року Табло було реалізовано в робочому варіанті, де індикатори сконструйовані на основі стандартних статистичних показників системи EUROSTAT. Спочатку ця система мала у своєму складі сімнадцять індикаторів (основних показників), що відібрані для узагальнення основних факторів і результатів інноваційної діяльності. Вони були розділені на чотири основні групи: людські ресурси, створення нових знань, передача і застосування знань, фінансування інновацій і ринки інноваційної продукції. Згодом кількість показників та їхній склад змінювалися. Зокрема була проведена подальша деталізація показників із виділенням сфери послуг у спеціальну групу, що пов’язано з зростаючою важливістю саме цього сектору у сучасній економіці. Водночас необхідно зазначити, що при аналізі стану НДДКР та інноваційної діяльності саме у цьому секторі виникає багато питань, бо існуючі стандарти для нього залишаються вкрай недосконалими.
Для більш глибокого аналізу можуть залучатися й інші необхідні показники, які, однак, не є обов'язковими при проведенні порівнянь на рівні Комісії ЄС. Крім того, в спеціальних («фокусних») обстеженнях тієї або іншої проблеми, наприклад, стану кадрової складової потенціалу, можуть бути використані й інші набори показників, що включають в себе дані з офіційного набору в модифікованому вигляді.
Показники чітко розподілено на вхідні (оцінюють ресурси наукової та інноваційної діяльності) та вихідні (відображають результативність наукових та науково-технічних робіт та інноваційної діяльності).
Треба зазначити, набір індикаторів було сформовано експертним шляхом на основі ретельного аналізу групи з-понад 50 “показників-кандидатів”, тому подальші зміни у системі цілком імовірні, особливо при змінах у складі експертних груп, що беруть участь у проекті.
На сьогодні індикатори Європейського інноваційного табло представлені у п’ятьох групах, які відображають різноманітні аспекти інноваційного розвитку:
1. “Рушійні сили інновацій” – індикатори, які відображають стан та структуру інноваційного потенціалу.
2. “Створення нових знань” – індикатори, які відображають рівні фінансування у НДДКР.
3. “Інновації та підприємництво” – індикатори, які відображають рівні інноваційної активності на підприємствах (фірмах).
4. “Застосування” – індикатори, які відображають зайнятість та комерційну діяльність в інноваційних секторах.
5. “Інтелектуальна власність” – індикатори, які відображають патентну активність.
При аналізі індикаторів ЄІТ експертами Європейської Комісії застосовуються такі підходи:
– показники окремих країн і ЄС в цілому порівнюються з аналогічними показниками безперечних світових лідерів інноваційного розвитку – Японії та США;
– більшість показників орієнтовані на оцінку ефективності (а не загального обсягу) інноваційної діяльності;
– порівняльні кількісні оцінки наводяться за окремими групами показників.
Офіційно затверджена система індикаторів Європейського інноваційного табло науково-технічного розвитку країн-членів ЄС зі змінами та доповненнями, що відбулись у 2006 році, представлена нижче у таблиці 1.
Таблиця 1
Індикатори Європейського інноваційного табло
| № | Найменування індикатора |
| 1 | “Вхідні” індикатори – рушійні сили інновацій |
| 1.1 | Особи з вищою освітою в галузі технічних та природничих наук серед населення у віці 20-29 років (кількість на 1000 мешканців відповідного віку) |
| 1.2 | Особи, що мають закінчену вищу освіту, серед населення у віці 25-64 років (кількість на 100 мешканців відповідного віку) |
| 1.3 | Ступінь використання населенням широкополосного Інтернету (кількість ліній широкополосного Інтернету на 100 мешканців) |
| 1.4 | Особи, що беруть участь у програмах підвищення кваліфікації (навчання) для населення у віці 25-64 років (кількість на 100 мешканців відповідного віку) |
| 1.5 | Рівень освіти юнацтва (питома вага осіб у віці 20-24 років, які мають як мінімум повну середню спеціальну освіту, серед населення відповідного віку) |
| 2 | “Вхідні” індикатори – створення нових знань |
| 2.1 | Витрати некомерційного сектору на НДДКР (% ВВП) |
| 2.2 | Витрати комерційного сектору на НДДКР (% ВВП) |
| 2.3 | Витрати на НДДКР у високотехнологічному та “середньо –високотехнологічному” секторах промисловості (% загальних витрат на НДДКР у промисловості) |
| 2.4 | Підприємства, що отримують кошти на інноваційну діяльність з некомерційних джерел (% від загальної кількості як інноваційних, так і неінноваційних підприємств) |
| 3 | “Вхідні” індикатори – інновації та підприємництво |
| 3.1 | Малі та середні компанії, що займаються інноваціями для власних потреб (% від загальної кількості МСК) |
| 3.2 | Малі та середні компанії, що беруть участь у спільних інноваційних проектах у промисловості (% від загальної кількості МСК) |
| 3.3 | Витрати на інноваційну діяльність (% у загальному товарообороті) |
| 3.4 | Венчурний капітал, що призначений на фінансування ранніх стадій роботи компаній (% ВВП) |
| 3.5 | Витрати на інформаційні та комунікаційні технології (% ВВП) |
| 3.6 | Малі та середні компанії, що використовують організаційні інновації (% від загальної кількості МСК) |
| 4 | “Вихідні” індикатори – застосування |
| 4.1 | Особи, зайняті у високотехнологічних сегментах сектору послуг (% від загальної чисельності робочої сили) |
| 4.2 | Експорт високотехнологічної продукції (% від загального експорту) |
| 4.3 | Продаж нової продукції на ринку (% від загального товарообороту) |
| 4.4 | Продаж нової для фірми промислової продукції, але не нової на ринку (% від загального товарообороту) |
| 4.5 | Особи, зайняті у високотехнологічному та “середньо – високотехнологічному” секторах промисловості (% від загальної чисельності робочої сили) |
| 5 | “Вихідні” індикатори – інтелектуальна власність |
| 5.1 | Патенти ЄС на 1 млн. населення |
| 5.2 | Патенти США на 1 млн. населення |
| 5.3 | Патенти “тріадних груп” на 1 млн. населення |
| 5.4 | Нові торгові марки ЄС на 1 млн. населення |
| 5.5 | Нові зразки промислового дизайну ЄС на 1 млн. населення |
До шостого видання “European Innovation Scoreboard 2006” включені інноваційні індикатори та аналіз тенденцій їх розвитку та змін, що стосуються 27 країн-членів ЄС (нові члени – Болгарія та Румунія), а також Туреччини, Ісландії, Норвегії, Швейцарії, США та Японії.
Європейський інноваційний індекс.
З метою визначення відносних позицій кожної країни в ЄС у галузі інноваційного розвитку експертами Комісії ЄС розраховується загальний інноваційний індекс (ЗII) – Summary Innovation Index (SII), який безпосередньо пов’язаний з показниками науково-технічного та інноваційного розвитку.
Експертами Комісії ЄС запропонований так званий європейський інноваційний індекс. Значення індексу визначається для кожної країни з метою визначення її відносних позицій в ЄС в області інноваційного розвитку. Він напряму пов'язаний з показниками науково-технічного і інноваційного розвитку кожної країни і спочатку обчислювався як сума кількості індикаторів, значення яких на 20%, або більше, вище за проценти середніх значень для ЄС, мінус кількість індикаторів, значення яких на 20% нижче середньоєвропейських. При цьому, при конструюванні формули індексу експерти ЄС використали евристичний підхід. Так, порогове значення 20% вибране значною мірою довільно, хоч при виборі порогових значень, рівних 15% або 25% спостерігалася дуже висока кореляція результатів, отриманих у всіх трьох випадках. Іншим спрощенням стала «згортка» індикаторів патентної активності (вони підсумовуються з ваговим коефіцієнтом 0.5). Це привело до скорочення загальної кількості індикаторів, що використовувалися, на одну одиницю. Потрібно також зазначити, що не для всіх країн існують повні набори індикаторів. Для США і Японії (дані по цих країнах використовуються в порівняльному аналізі) можна розрахувати значення від половини до двох третин індикаторів.
У теперішній час для підрахування відповідних значень використовується підхід, пов’язаний з використанням усіх компонентів та нормалізацією відповідних значень окремих коефіцієнтів.
Уперше показники ЄІТ для України і Росії були розраховані 2007-го року в рамках спеціального проекту BRUIT, виконаного за сприяння Європейського Співтовариства.
Таблиця 2
Рівень науково-технічного та інноваційного розвитку деяких країн за значенням інноваційного індексу, 2006
| Країна | Значення індексу |
| Країни-лідери | |
| Швеція | 0,68 |
| Фінляндія | 0,64 |
| Швейцарія | 0,61 |
| Японія | 0,61 |
| США | 0,59 |
| Данія | 0,57 |
| Німеччина | 0,54 |
| Люксембург | 0, 51 |
| Країни- „послідовники” | |
| Великобританія | 0,48 |
| Ізраїль | 0,48 |
| Франція | 0,45 |
| Нідерланди | 0,44 |
| Бельгія | 0,44 |
| Австрія | 0,43 |
| Країни – „помірні інноватори” | |
| Норвегія | 0,35 |
| Словенія | 0,34 |
| Естонія | 0,32 |
| Чехія | 0,32 |
| Італія | 0,30 |
| Португалія | 0,28 |
| Іспанія | 0,27 |
| Литва | 0,26 |
| „ Наздоганяючі” країни | |
| Угорщина | 0,24 |
| Росія | 0,23 |
| Україна | 0,23 |
| Латвія | 0,22 |
| Польща | 0,21 |
| Хорватія | 0,20 |
| Греція | 0,20 |
| Болгарія | 0,19 |
| Румунія | 0,16 |
| Турція | 0,08 |
Якщо розглянути положення різних країн в Європейському інноваційному табло, можна побачити, що Росія і Україна разом з більшістю країн Центральної і Східної Європи знаходяться в групі «наздоганяючих» держав. Таблиця 2 демонструє ранжування країн на основі комплексного індикатора інноваційного розвитку. Трактувати цей індикатор варто як показник того, наскільки економічне зростання країни базується на інноваціях. Очевидно, що інновації в термінах ЄІТ повинні розумітися в більш широкому контексті, ніж просто технологічні нововведення. Вони відображають різні аспекти нововведень, дослідження і розробки, власне нововведення, а також показники їх дифузії, включаючи показники поширення нових знань і ступінь використання інформаційних технологій.
Загальне значення результуючого індексу ЄС виявилося досить високим у Росії і України (0,23), але значною мірою це пов'язано з тим, що значення кількох показників, по яким не вдалося знайти відповідні дані, не були включені в розрахунки для України. Загалом це значення виявилося вищим, ніж значення для Туреччини і деяких інших країн, але істотно нижчим за значення країн-лідерів ЄС: від Швеції Україна і Росія, наприклад, відстали приблизно в три рази.
Для України основна проблема при обчисленні результуючого індексу ЄС полягає в тому, що далеко не всі показники ЄІТ можна отримати за допомогою наявної статистики. Окрім того, інтерпретація окремих показників і методика їхніх розрахунків не завжди співпадає з міжнародними стандартами (це зауваження стосується, зокрема, особливостей обліку витрат на НДДКР і розрахунку чисельності персоналу в еквіваленті повної зайнятості). Багато які показники можуть бути розраховані тільки на основі експертних оцінок або додаткових розрахунків. Зауважимо, що для здійснення таких розрахунків повинні використовуватися не тільки дані власне статистики науки і інновацій, але і показники соціальної статистики, статистики діяльності малих і середніх підприємств і т.п. У той же час, ці дані можуть бути отримані в ході відповідних опитувань під час проведення спеціалізованого інноваційного обстеження за методикою європейського інноваційного обстеження підприємств. Виходячи з того, що Україна проголосила намір приєднатися в майбутньому до ЄС, було б доцільним провести відповідне обстеження і в Україні. На сьогодні подібний експеримент реалізується в кількох областях України, що допоможе істотно підвищити рівень достовірності отриманої початкової інформації. Щоправда, кількість областей є невеликою, а в обстеженні беруть участь лише промислові підприємства. Проте, можна зазначити, що частина показників, які містяться в анкеті, вже використовується в існуючих формах статистичної звітності. Тому виникає потреба в узгодженні змісту анкети обстеження і діючих статистичних форм. Таке узгодження може призвести до скорочення кількості показників, що характеризують науково-технічну і інноваційну активність в Україні, які збираються щорічно. Таким чином, з'являється можливість навіть дещо зменшити об'єми робіт зі збору та обробки первинної інформації, що збирає Держкомстат України на основі використання стандартних статистичних форм.
Загалом, по Україні були розраховані відповідні показники практично по всіх наявних групах, однак далеко не всі групи були представлені досить повно. Якщо узагальнити отримані дані, то можна скласти таблицю 4, в якій в концентрованому вигляді зібрана інформація про інноваційний потенціал країни.
Як ми вже згадували, початкова таблиця по Україні не заповнена в тій же мірі, що і таблиця для Росії через часткову відсутність даних. Проте, навіть ці обмежені дані свідчать про те, що Україна значно відстає від середніх показників по ЕС25 по індикаторах можливостей в сфері інформаційних технологій і потенціалу інновацій в промисловості. У цьому сенсі Україна не володіє такими перевагами, як Росія, яка, незважаючи на існуючі проблеми, має досить сприятливу структуру промисловості по показниках потенційної технологічної інтенсивності, особливо, якщо розглядати структуру тільки обробної промисловості.
Потрібно зазначити, що хоч в Україні, як і в інших колишніх соціалістичних державах, показники рівня освіти населення і виробничих можливостей в промисловості є досить високими, рівень технологічного оновлення виробництва і інноваційної активності підприємств залишається відносно низьким.
Таблиця 4
Україна у співставленні з ЕС25: узагальнені підсумки
| Індикатор | Україна / ЕС25 (%) |
| Можливості в сфері інформаційних технологій | 69,0 |
| Можливості в сфері досліджень і розробок | 68,0 |
| Можливості структури промисловості | 47,8 |
| Патенти, торгові марки, промислові зразки | 0,1 |
Відносні показники витрат на НДДКР у ВВП порівняно високі, але динаміка їх зміни відстає від аналогічної динаміки в розвинених і країнах, що швидко розвиваються. В найближчому майбутньому нарощування інноваційного потенціалу України значною мірою має забезпечуватися за рахунок посилення «вхідних» потоків, направлених на оновлення і збільшення, а також більш ефективне використання ресурсів в інноваційній сфері.
Очевидно, що, незважаючи на реалізацію цілої низки спільних проектів і декларації про необхідність інноваційного шляху розвитку, рівні науково-технічного і інноваційного розвитку України і країн-лідерів ЄС істотно відрізняються. Найбільше це стосується проблем захисту інтелектуальної власності, і в дещо меншій мірі - відсталої структури економіки. Необхідно буде зробити значні зусилля для зближення цих рівнів.
Щодо показників, які знаходяться у групі „Інтелектуальна власність”, то взагалі необхідно відзначити, що вони не розраховуються вітчизняною статистикою, а збираються відповідними міжнародними установами (на рівні, наприклад, ЄС) чи національними патентними відомствами США та Японії.
Таблиця 5
Показники інтелектуальної власності ЄІТ для України, 2006 р.
| Вихідні” індикатори – інтелектуальна власність | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | Укр/ЄС25 |
| Патенти ЄС на 1 млн. населення | 0,08 | 0,02 | 0,02 | 0,11 | 0,02 | 0,06 | 0,0005 |
| Патенти США на 1 млн. населення | 0,35 | 0,43 | 0,56 | 0,29 | 0,44 | 0,38 | 0,006 |
| Патенти “тріадних груп” на 1 млн. населення | | | | | | | |
| Нові торгові марки ЄС на 1 млн. населення | 0 | 0,02 | 0 | 0,02 | 0,02 | 0,11 | 0,001 |
| Нові зразки промислового дизайну ЄС на 1 млн. населення | | | | | 0,11 | 0,02 | 0,0002 |
Значення відповідних показників для України залишаються достатньо низькими: необхідно вжити екстрених заходів щодо суттєвої активізації патентування на найважливіших світових ринках.
У доповнення до розрахунків індикаторів Інноваційного табло в рамках проекту BRUIT був проведений аналіз заходів інноваційної політики, що використовуються в країні.
Цей аналіз показав, що інноваційна політика України включає в себе обмежений набір інструментів. Структура цих інструментів політики свідчить про наявність дуже великого акценту на прямих державних заходах, в першу чергу – на безпосередньому виділенні коштів на ті чи інші програми, що містять інноваційні чи науково-технічні компоненти. Заходи непрямого стимулювання інноваційної діяльності і зокрема створення об’єктів інтелектуальної власності, практично не працюють в українській економіці. Такий підхід не в повній мірі відповідає цілям розвитку національної інноваційної системи. Окрім того, це робить державну політику недостатньо ефективною. Багато які правильні загалом заходи дуже часто неможливо впровадити через боротьбу різних політичних сил. Деякі ініціативи, наприклад, робота ефективних технопарків, припиняються без досягнення загального консенсусу, що в кінцевому результаті гальмує процес модернізації економіки. Тут важливо зазначити, що держава повинна, безперечно, слідкувати за реалізацією принципу „справедливого” та рівного ставлення до різних суб’єктів господарювання, ставлячи бар’єри на шляху тих, хто штучно намагається отримати додаткові привілеї. Але у той же час, слід звернути увагу на те, що майже у всіх розвинених країнах світу діють різноманітні стимули щодо заохочення науково-технічної та інноваційної діяльності.
Зі стратегічної точки зору існує необхідність перегляду балансу між заходами для стимулювання інновацій в бізнесі-середовищі і інструментами прямого державного фінансування через інноваційні (науково-технічні) програми.
Більш детальний аналіз стану науково-технічного та інноваційного потенціалу України та рекомендації щодо удосконалення національної інноваційної політики містяться у роботах [1,2].
Слід зауважити, що у другій половині 2008 року у переліку показників було проведено серйозні зміни, але принципи, за якими проводився відбір, та основні формули для проведення розрахунків залишилися такими ж самими. У найближчий час у ЦДПІН НАНУ буде проведено аналіз стану науково-інноваційної сфери України вже за оновленою системою індикаторів ЄС.
Література:
- Россия и Украина в свете индикаторов Европейского инновационного табло/ под ред. Ивановой Н.И. и Егорова И.Ю.. – Киев: Госкомстат Украины, 2008. – 93 С.
- Анализ инновационной политики России и Украины по методологии Европейского сообщества/ под ред. Ивановой Н.И., Егорова И.Ю., Радошевича С. – Москва: ИМЭМО РАН, 2008. – 237 С.
Додаток 7
Система державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком
За роки незалежності система державного управління науково-технологічною та інноваційною сферою неодноразово перебудовувалась. Первісний задум творців цієї системи зводився до того, що для забезпечення проведення в життя державної політики цій принципово міжгалузевій сфері, необхідно створити центральний орган виконавчої влади, що мав би міжвідомчий вплив, тобто був наділений більш широкими повноваженнями ніж галузеві міністерства і відомства. В 1991 році було створено Комітет з питань науково-технічного прогресу. В 1992 р. його було реорганізовано в Державний комітет з питань науки і технологій. В 1995 р. – в Державний комітет з питань науки, техніки і промислової політики. Проте статус держкомітету в Україні завжди був суттєво нижчим за статус міністерства3, тому кожен з названих органів виконавчої влади фактично був менш впливовим за будь-яке міністерство, тож було прийнято рішення підняти його статус до рівня міністерства і в 1996 році було утворено Міністерство у справах науки і технологій.
Воно було нетиповим міністерством, адже його завдання виходили далеко за межі безпосереднього управління підвідомчими установами, і хоча на відміну від інших міністерств воно намагалося вдаватись до функціональних методів управління та регулювання, але все одно викликало реакцію відторгнення з їх боку – бюрократична система не терпить «вторгнення на підвідомчу територію» інших структур управління. Це було однією з основних причин ліквідації Міністерства у справах науки і технологій у 1998 році й передачі його функцій кільком підрозділам Міністерства освіти і науки. Тим самим були різко знижені можливості централізованого державного впливу на науково-технологічний та інноваційний розвиток за межами прямої відповідальності МОН. Вкрай недостатнє фінансування державних науково-технічних програм, за формування яких відповідало дане міністерство, посилило тенденцію зниження його впливу як на стан справ у галузі науки так і ще більшою мірою – у напрямку інноваційного розвитку економіки.
Проте проблема забезпечення міжгалузевого впливу на інноваційні процеси і забезпечення координації діяльності органів державної влади в цьому напрямку ставилася знову і знову. Одним із кроків у напрямку її вирішення стало створення у грудні 2005 року Державного агентства України з інвестицій та інновацій як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. За час свого існування Агентство поступово об’єднало під своєю егідою цілий ряд елементів інноваційної інфраструктури (Український центр сприяння іноземному інвестуванню, Українську державну інноваційну компанію, Державне підприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм»), що само по собі досить важливо. Хоч створення такої структури органів управління сприяє прогресуючому розриву наукової та науково-технологічної діяльності від інноваційних процесів в економіці.
Аналіз діяльності органів виконавчої влади України свідчить про неприпустиму неузгодженість їх дій при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави і ставить під сумнів саму можливість здійснення послідовної державної політики у цій сфері. Нижче представлена схема наявної в Україні системи органів державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком.
Рис.1. Існуюча система державного управління сферою науки і технологій
Як бачимо, затверджені Верховною Радою України пріоритетні напрями науково-технічної та інноваційної діяльності фактично беруться до уваги тільки МОН та Держінвестицій. Проте «міра пріоритетності» цих напрямів однозначно лімітується сумою коштів, які Мінфін визнає доцільним виділити на їх реалізацію. На протязі останніх 10 років на реалізацію державних науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки виділялось менше одного відсотка коштів, що передбачались державним бюджетом на фінансування наукових досліджень і розробок (за винятком 2000 року, коли на них припало 3 %) хоча законом передбачено, що на ці програми має витрачатися щонайменше 30 % цих асигнувань.
В результаті державні науково-технічні програми, навіть якщо вони зорієнтовані на потреби виробництва, виявляються настільки знекровленими, що справити помітний вплив на нього не в змозі. Наукові установи і університети самотужки також намагаються робити кроки назустріч виробничим підприємствам, проте отримані ними результати також здебільшого не досягають своїх потенціальних споживачів тому, що ситуація в економіці не стимулює попиту на нові технології та інноваційні розробки. Слід зауважити, що, незважаючи на існування Національного центру впровадження галузевих інноваційних програм і того факту, що останнім часом українська держава спорадично виділяє певні кошти на підтримку інноваційної діяльності, доводиться констатувати, що статус державних інноваційних програм, механізми їх формування і реалізації в Україні лишаються законодавчо невизначеними.
Все це свідчить про те, що структура і принципи управління науково-технологічним та інноваційним розвитком в Україні потребують докорінних змін. Ці зміни повинні бути спрямованими на вирішення двох основних проблем:
- забезпечення координації і узгодження дій всіх без винятку органів виконавчої влади для концентрації ресурсів на провідних напрямах науково-технологічної та інноваційної політики як ключового напрямку державного регулювання розвитку економіки;
- створення національної інноваційної системи, яка відзначалась би структурною повнотою і здатністю належною мірою використати інтелектуальні ресурси країни, її все ще потужний науково-технічний потенціал.
На рис. 2. представлена оптимізована схема управління науково-технологічним та інноваційним розвитком, в основу якої покладено ідею побудови нової науково обґрунтованої системи державних пріоритетів і надання їм директивних функцій шляхом встановлення безпосередньої відповідальності всіх без винятку органів виконавчої влади за їх ефективну реалізацію. Координуючу функцію в даній системі має взяти на себе новостворене Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку.
Це має бути авторитетного центрального органу виконавчої влади, який очолюється одним із керівників уряду. Він формує державні науково-технологічні та інноваційні програми, які виконуються в інтересах всіх міністерств і відомств, контролює і направляє бюджетні витрати в науково-технологічну та інноваційну сферу, організує експертизу рівня та ефективності діяльності наукових колективів.
Для досягнення партнерської моделі взаємовідносин між владою, наукою і виробництвом мають бути створені дорадчі органи:
Рада з питань наукової та інноваційної політики при Президентові України, в якій представлені авторитетні вчені з академічної, університетської та “галузевої” науки. Обраний Радою Голова набуває статусу головного радника Президента України з питань наукової та інноваційної політики.
Координаційна рада з проблем інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки під головуванням прем’єр-міністра України. До неї крім авторитетних вчених входять керівники всіх міністерств, де здійснюється наукова та інноваційна діяльність, керівники державних академій, представники підприємницьких структур, керівники обласних держадміністрацій та ін. Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку здійснює інформаційно-аналітичне забезпечення обох рад.
Як показано на схемі Рис. 2., формування науково-технологічної та інноваційної політики має починатися з організації прогнозно-аналітичних досліджень, в результаті яких готуються пропозиції щодо пріоритетних для України напрямів діяльності в цій сфері.
Ці пропозиції аналізуються і уточнюються Радою з питань наукової та інноваційної політики при Президентові України, Міністерством (Держкомітетом, Агентством) України з питань науки та інноваційного розвитку, розглядаються Координаційною радою з проблем інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки і вносяться Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.
Верховна Рада України остаточно визначає пріоритети та об’єми бюджетного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності. Рішення про пріоритетні напрями науково-технологічної та інноваційної діяльності доводиться до відома всіх міністерств і відомств, місцевих органів влади, які повинні не тільки врахувати їх при визначенні своїх пріоритетів, але й нести пряму відповідальність за їх реалізацію в межах своєї компетенції.
Така система визначення пріоритетів не поширюється на базове фінансування Національних наукових центрів, наукових об’єктів, що становлять національне надбання, а також фундаментальних наукових досліджень у державних академіях наук і провідних університетах. Проте всі наукові організації при організації науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт враховують загальнодержавні пріоритети і приймають участь у їх виробленні.
Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку готує пропозиції щодо розділу видатків бюджету на фінансування науково-технологічної та інноваційної сфер, а також проекти нормативних актів, необхідних для реалізації законодавчих норм і для реалізації науково–технологічної політики держави, координує діяльність всіх державних структур, що беруть участь у реалізації науково-технологічної і інноваційної політики, залучає до її реалізації підприємницькі структури, організує міжнародне науково-технічне співробітництво, на конкурсних засадах формує державні науково-технологічні та інноваційні програми і після затвердження їх Кабінетом Міністрів України організує їх фінансування та контролює хід виконання. Саме такі програми мають стати найбільш вагомим важелем реалізації державних пріоритетів у цій сфері.
У своїй діяльності Міністерство України з питань науки та інноваційного розвитку взаємодіє з усіма міністерствами, які мають у своєму підпорядкуванні наукові установи, спирається на мережу державно-громадських експертних рад. Одним із важливих завдань цього органу виконавчої влади є організація і підтримка державних і недержавних фондів підтримки науки та інновацій, в тому числі венчурних фондів з прямою участю в них держави.