Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів
| Вид материала | Документы |
- Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних, 1575.87kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Виконання основних показників Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської, 430.89kb.
- Україна-2015: національна стратегія розвитку київ-2007, 1630.59kb.
- Дипломна робота, 296.69kb.
- 338. 439. 62 К. В. Самсонова, студ гр. Фк-08-1, В. О. Буряк, студ гр. Фк-08-1, 118.67kb.
- Іжної співпраці, що в умовах сучасних викликів І загроз, зокрема фінансово-економічної, 65.4kb.
- Стратегія економічного І соціального, 2985.74kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
VІIІ. Приведення нормативно-правової бази у відповідність із завданнями Стратегії
Для приведення нормативно-правової бази науково-технологічної та інноваційної діяльності у відповідність із завданнями Стратегії необхідно:
1. Законодавчо затвердити пріоритетні напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку України та механізм їх формування і реалізації, що запропоновані в проектах відповідних законів, розроблених на основі результатів виконання Державної програми науково-технологічного та інноваційного розвитку України (2004–2006 рр.) та з врахуванням змін і доповнень до них за результатами нової Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку України.
2. Розробити, законодавчо закріпити і ввести в дію механізми стимулювання інвестицій у наукові дослідження і розробки, а також в сферу освіти, подібні до тих, які застосовуються в розвинених країнах світу (вилучення з бази оподаткування підприємств і організацій коштів, витрачених на наукові дослідження і розробки або на підтримку навчальних закладів, прискорена амортизація наукових приладів та експериментального обладнання науково-дослідних установ та інноваційних підприємств і т.п.).
3. Вдосконалити нині чинний Закон «Про інноваційну діяльність», передбачивши в ньому реальні механізми стимулювання інноваційної діяльності виробничих підприємств і організацій, особливо спрямованої на реалізацію визначених державою пріоритетних напрямів.
4. Відновити діяльність Державного інноваційного фонду, передбачивши його наповнення шляхом певних відрахувань від валового доходу (доцільними для України є 1,5–2%) всіх платників податку.
5. Вдосконалити Закон «Про державні цільові програми», особливо в напрямку конкретизації механізму їх формування і управління та більш повного використання переваг програмно-цільового підходу.
6. Внести зміни і доповнення до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», передбачивши при цьому:
- запровадження ефективної системи управління формуванням державної науково-технологічної та інноваційної політики, яка забезпечувала б дієву координацію дій всіх органів виконавчої влади при втіленні в життя такої політики, чітко визначала б їх компетенцію і відповідальність за досягнення поставлених нею цілей;
- вдосконалення системи науково-технологічних пріоритетів шляхом запровадження їх ієрархії зі специфічними для кожного її рівня механізмами державної підтримки та відповідальності за їх реалізацію;
- чітку регламентацію організації конкурсів при визначенні виконавців науково-технічних та інноваційних проектів, яка гарантувала б об’єктивну експертизу відповідних пропозицій, виключала б зайві бюрократичні процедури і формальності, які лише імітують наявність конкурсу і служать прикриттям для різного роду «тіньових» схем, і водночас передбачала б персональну (аж до кримінальної) відповідальність посадових осіб за зловживання в цій справі;
- запровадити митні пільги для науково-дослідних установ, що закуповують наукові прилади та експериментальне обладнання за кордоном;
- передбачити створення в країні розгалуженої інфраструктури обслуговування науки, зокрема прокату наукових приладів та обладнання, істотне вдосконалення системи науково-технологічної інформації та більш широке впровадження сучасних інформаційно-комунікативних систем;
- запровадження надійної системи моніторингу науково-технологічної та інноваційної діяльності, відслідковування ходу реалізації державних пріоритетів у цій сфері.
7. Здійснити кодифікацію законів, що регулюють правовідносини у даній сфері, розробити й запровадити Кодекс законів про науково-технологічну та інноваційну діяльність. Ним мають бути унормовані принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності. Зокрема:
- необхідне унормування акціонерного фінансування, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми;
- через вагу кредитування як другого виду фінансування слід приділити увагу програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування;
- має бути продуманий підхід до створення мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування;
- слід легалізувати діяльність так званих «бізнес-янголів» – приватних осіб, які мають фінансовий та психологічний досвід для кредитування інновацій;
- необхідне створення «фонду фондів», який акумулював би кошти від численних джерел приватного і державного походження і розподіляв би їх між іншими фондами, які б в свою чергу спрямовували їх на відповідні напрямки фінансування згідно з програмами та іншими чинниками;
- нагальним є створення державно-приватної страхової компанії, якою б здійснювалося страхування венчурних проектів від притаманних цій ризиковій діяльності збиткових результатів.
8. Слід кардинально підвищити дієвість державних органів, на які покладені функції оформлення та охорони прав інтелектуальної власності, інформації про видані патенти та свідоцтва і укладені договори тощо, створити судово-виконавчу інфраструктуру захисту інтелектуальної власності, розгляду і розв’язання спорів у цій сфері. Зокрема, необхідно передбачити:
- розробку концепції створення й функціонування в Україні спеціалізованого патентного суду;
- удосконалення механізму запобіжних заходів з припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності;
- розробку методології й методики доказування (у тому числі збору й фіксації доказів) по даній категорії справ.
Законодавча система України в галузі інноваційного розвитку потребує суттєвого посилення норм, які визначають відповідальність органів влади і всіх учасників інноваційних процесів за повне і ефективне виконання законодавства.
Додаток 1
СПИСОК
організацій, що надіслали свої пропозицій щодо Стратегії
Регіональні адміністрації
1. Вінницька обласна державна адміністрація
2. Волинська обласна державна адміністрація
3. Дніпровська обласна державна адміністрація +
4. Житомирська обласна державна адміністрація
5. Запорізька обласна державна адміністрація
6. Івано-Франківська обласна державна адміністрація
7. Кіровоградська обласна державна адміністрація
8. Київська міська державна адміністрація
9. Луганська обласна державна адміністрація
10. Львівська обласна державна адміністрація
11. Миколаївська обласна державна адміністрація
12. Полтавська обласна державна адміністрація
13. Рівненська обласна державна адміністрація +
14. Сумська обласна державна адміністрація
15. Харківська обласна державна адміністрація
16. Херсонська обласна державна адміністрація +
17. Черкаська обласна державна адміністрація +
18. Чернівецька обласна державна адміністрація
19. Чернігівська обласна державна адміністрація
20. Рада Міністрів АРК
Міністерства і відомства
1. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України
2. Міністерство праці та соціальної політики України
3. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
4. Міністерство охорони здоров’я України
5. Міністерство юстиції України
6. Міністерство фінансів України
7. Міністерство освіти і науки України
8. Міністерство транспорту і зв’язку Україні
9. Міністерство з питань житлово-комунального господарства Україні
10. Міністерство вугільної промисловості Україні
11. Міністерство промислової політики Україні
12. Державне Агентство України з інвестицій та інновацій
13. Державний комітет інформатизації України
14. Національне космічне агентство України
Організації
1. Академія педагогічних наук
2. Академія медичних наук
3. Академія правових наук
4. Українська аграрна академія наук
5. Інститут економіки промисловості НАН України
6. Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України
7. Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України
8. Міжнародний Слов'янський університеті (Харків)
9. Національний університет «Львівська політехніка»
10. Національний Одеський політехнічний університет
11. Придніпровський регіональний центр інноваційного розвитку
Додаток 2
Першоджерела, які були використані і враховані при підготовці проекту
Стратегічні документи, прийняті в ряді країн світу:
- Інноваційна стратегія Словацької Республіки 2007–2013 рр.,
- Національна інноваційна стратегія Чеської Республіки (схвалена у 2004 р.),
- Науково-технологічна і інноваційна стратегія Угорщини 2005–2013 рр.,
- Наукова і інноваційна стратегія Великобританії 2009–2013 рр.,
- Національна інноваційна стратегія Фінляндії (схвалена 2008 р.),
- Науково-технологічна і інноваційна стратегія Ірландії (2006–2013 рр.),
- Інноваційна стратегія Швеції «Інноваційна Швеція» (2004–2010 рр.),
- Довгострокова інноваційна стратегія Японії «Інновації – 2025» (2007 р.).
- Государственная программа инновационного развития Республики Беларусь на 2007-2010 годы
Офіційні матеріали, що відтворюють процес розробки стратегій розвитку напрямів економічної діяльності.
Проект Стратегії розвитку України у період до 2020 року. Розроблений на виконання доручення Кабінету Міністрів України Міністерством економіки України за участю центральних органів виконавчої влади, Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» із врахуванням пропозицій, отриманих від громадських організацій.
Проект стратегії окреслює ключові напрямки реалізації економічної політики Уряду на двох етапах розвитку: середньостроковому – до 2012 року та довгостроковому – до 2020 року. При цьому найбільш детально прописані завдання та заходи Уряду на період 2009–2012 рр., які відповідають основним положення Програми діяльності Кабінету Міністрів «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» і націлені на мінімізацію впливу фінансової кризи на економіку України та вихід з кризи. Завдання другого етапу розвитку (на період 2013–2020 роки) зосередженні на забезпеченні повноцінного сталого розвитку на основі створення ефективної національної інноваційної системи та підвищення конкурентоспроможності економіки України та досягненні високої адаптивності до зовнішніх збурень.
Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М. Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництва, 2008. – 226 с.
Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 9 серпня 2008 року №698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р «Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні».
У Національній доповіді окреслюються тактичні та стратегічні пріоритети подальшого розвитку вітчизняного підприємництва
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 27.12.2008 р. № 1656-р Про схвалення Стратегії розвитку вітчизняної авіаційної промисловості на період до 2020 року.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія, План вiд 05.11.2008 р. № 1413-р Про схвалення Стратегії розвитку державної статистики на період до 2012 року.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 06.08.2008 р. № 1088-р Про схвалення Стратегії розвитку туризму і курортів.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 16.07.2008 р. № 1051-р Про схвалення Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія, Заходи вiд 24.10.2007 р. № 911-р Про схвалення Стратегії застосування міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 17.10.2007 р. № 888-р Про схвалення Стратегії модернізації системи управління державними фінансами.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 16.01.2007 р. № 11-р Про схвалення Стратегії виконання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат.
Кабінет Міністрів України; Постанова, Стратегія, Заходи вiд 16.01.2007 р. № 34 Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки.
Кабінет Міністрів України; Постанова, Стратегія вiд 21.07.2006 № 1001
Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року (зі схемами).
Кабінет Міністрів України; Постанова, Стратегія вiд 24.06.2006 № 879
Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 15.03.2006 № 145-р. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.
Верховна Рада України; Постанова вiд 21.02.2006 № 3454-IV Про прийняття за основу проекту Закону України про затвердження Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Стратегія вiд 15.12.2005 № 525-р. Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи.
Кабінет Міністрів України; Розпорядження про План заходів, спрямованих на реалізацію пріоритетів діяльності центральних органів виконавчої влади вiд 02.04.2008 № 569-р. Проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2009-2018 роки та на період до 2039 року.
Передбачає три періоди реалізації. Головне завдання на першому етапі розвитку (2009 - 2010 роки) - це відтворення технологічної бази галузей, продукція яких користається стабільним попитом на ринках, що вже сформувалися або розширюються за рахунок активного імпортозаміщення. Основна проблема першого етапу – створення економічних, інфраструктурних і інституційних основ переходу до інноваційної моделі розвитку.
На другому етапі (2011–2013 роки) основним завданням стає створення виробництв, що реалізують новітні технологічні уклади, і вихід на внутрішній і зовнішній ринки з наукомісткою продукцією світового рівня. Результатом реалізації цього етапу повинне стати забезпечення конкурентних переваг у перспективних секторах ринку, де вітчизняна продукція не була раніше представлена, а в окремих випадках – формування нових напрямів попиту, у задоволенні якого вітчизняна наукомістка продукція відіграватиме домінуючу роль.
На третьому, інноваційному етапі розвитку (2013–2018 роки) при збереженні і закріпленні позитивних тенденцій у промисловості мають бути створені науково-технічні і виробничі передумови для кардинального технологічного переозброєння основних економічно значущих секторів виробництва і збільшення частки сучасної конкурентоспроможної на світовому рівні продукції. Передбачається створення умов для переключення попиту на вітчизняні інновації.
Стратегія другого і третього періодів планується розроблятися на третьому етапі реалізації кожного попереднього періоду, відповідно.
Інші матеріали, щодо розробки стратегій розвитку напрямів економічної діяльності.
Національна стратегія розвитку «Україна – 2015». Базується на результатах дослідження «Стратегічні виклики суспільству та економіці України у ХХІ столітті» під редакцією В.М.Гейця, В.П.Семиноженка, Б.Є. Кваснюка.
Стрижневою ідеєю стратегії є забезпечення умов для реалізації системного модернізаційного проекту в Україні, спрямованого на консолідацію здорових сил суспільства, держави та бізнесу в єдину загальнонаціональну хвилю модернізації, щоб на цій основі стати повноцінними агентами, здатними самостійно визначати власне майбутнє, а не на досягнення переважно нав’язаних чужих цілей розвитку.
Пілотний проект розбудови регіональної інноваційної системи в Харківській області. Доручення Кабінету Міністрів України від 06.10.2006 р. № 8802/7/1-06.
Пілотний проект має ціллю інтегрувати потенціал та ресурси основних суб’єктів розвитку території – науково-освітніх інститутів, виробничо-підприємницьких, фінансових структур та органів регіональної влади – на перехід від індустріальної до інноваційної моделі регіонального розвитку.
А також:
І.Р. Юхновський. Стратегія розвитку України.
Б.Н. Кузык, Ю.В.Яковец. Россия – 2050: стратегия инновационного прорыва. 2-е изд., - М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2005. – 624 с.
В.В. Путин О стратегии развития России до 2020 г. (Выступление на расширенном заседании Государственного совета РФ 8 февраля 2008 года).
В.С. Білецький Стратегія інноваційного розвитку економіки України та ін.
Додаток 3
Фінансування науки і стан наукового потенціалу України
У стратегії економічного і соціального розвитку України збереження і розвиток наукового потенціалу було проголошено провідним чинником економічної політики держави [1]. Вирішення цього завдання визначається перш за все фінансуванням наукових досліджень і розробок. Загальний рівень фінансування науки вважається однією з ключових характеристик інноваційності країни, її готовності до побудови суспільства, що базується на знаннях [2, 3]. Саме тому, поставивши перед собою мету побудувати в Європі конкурентоспроможну економіку і суспільство, що базується на знаннях, у прийнятій на Лісабонському саміті в 2000 році стратегії Європейське співтовариство визнало необхідним довести витрати на наукові дослідження і розробки до 3% ВВП.
Світовий досвід підтверджує, що потужна реалізація економічної функції власної науки, на її вирішальний вплив на розв’язання проблем технологічного оновлення виробництва в країні, і масштабний випуск конкурентоспроможної продукції можна лише за умови, коли сума витрат на науку перевищує 0,9% (для України, враховуючи, що значна частина ВВП перебуває в тіньовому секторі економіки цей поріг оцінюється близько 1,7% ВВП [2, 3]).
Законодавчо визначено, що бюджетні витрати на цивільні наукові дослідження в Україні мають становити не менше 1,7% ВВП [4].
Однак, як видно з рис.1, на практиці загальні витрати на наукові дослідження і розробки (з усіх джерел) в Україні за останні 15 років коливалися між 1 та 1,5% ВВП, а в 2007 році – 0,96% ВВП. При цьому кошти державного бюджету жодного разу не перевищували 0,5% ВВП (в 2007 – 0,39%).
Рис.1. Порівняння внеску основних джерел фінансування в підтримку української науки*
* побудовано на основі статистичних даних, опублікованих в [5].
Фінансування всіх галузей української науки в поточних цінах з 1995 року постійно зростає, і у 2007 році досягло 6,14 млрд. грн., з них: на технічні науки було виділено 3,49 млрд. грн., на природничі – 1,86 млрд. грн., наукові установи та вузи, що мають багатогалузевий профіль – 0,40 млн. грн., суспільні – 0,32 млн. грн., гуманітарні – 0,072 млн. грн. [5]. Якщо порівняти абсолютні значення 2007 року відносно 1995 року, то збільшення обсягів фінансування відбулося у 9,4 рази.
В той же час, якщо перерахувати зростання витрат на науку за 1995–2007 роки відносно 1995 року, з урахуванням офіційно визнаної інфляції, то картина істотно змінюється.
Як видно з рис. 2, до 2002 року реальне фінансування науки в Україні не перевищувало рівня 1995 року. Більш того у 1996 році воно навіть зменшилось – в основному внаслідок зменшення замовлень вітчизняних підприємств. В 1997 році попит на наукові розробки з боку вітчизняних та зарубіжних замовників виріс, що дозволило повернутись до рівня 1995 року при практично незмінному бюджетному фінансуванні. Проте вже в 1998 році істотно зменшилась бюджетна підтримка науки (на 28%), що, при наявності того ж самого обсягу замовлень, знову відкинуло нашу науку на рівень фінансування, суттєво нижчий ніж у 1995 році.
Рис. 2. Фінансування науки з урахуванням інфляції у відносних одиницях (в цілому та з основних джерел)*
* побудовано на основі статистичних даних, опублікованих в [5].
Ситуація дещо змінилася у 2003 році, коли рівень бюджетного фінансування зріс на 28%, а замовлення українських підприємств – на 30%, що дозволило збільшити загальне фінансування науки в 1,3 рази. Проте вже в 2006 році відбулося зменшення сумарного фінансування, незважаючи на те, що бюджетна підтримка зростала – переважили зменшення як зарубіжних так і вітчизняних замовлень. В результаті в 2007 році ми знову опустилися майже до початкового рівня: з врахуванням інфляції фінансування науки відносно 1995 року збільшилось всього лише на 8,7%. При цьому, починаючи з 2004 року спостерігається чітко виражена тенденція до зменшення замовлень на дослідження і розробки з боку вітчизняних підприємств і організацій (падіння об’ємів цих замовлень відбувається значно швидше, ніж збільшується виділення коштів на науку з державного бюджету, що й зумовлює зменшення сумарного фінансування науки протягом останніх років). Це свідчить про те, що інноваційні процеси у вітчизняній економіці не тільки не наростають, але й ідуть на спад.
Як видно з рис 3. В останні роки найбільш динамічно відбувається збільшення фінансування суспільних наук, ця крива продовжує зростати протягом всього досліджуваного періоду, і порівняно з 1995 роком зросла більш ніж у два рази. В той же час рівень фінансування технічних галузей наук відносно 1995 року зменшився на 10%, хоча і спостерігалося деяке пожвавлення у 2003–2005 роках (в 1,2 рази).
