Geum.ru

Загальний огляд системи вищої освіти україни керівник дослідження – Тарас Фінніков

Вид материалаДокументы

Содержание


3.1. Структура персоналу вищих навчальних закладів
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

3.1. Структура персоналу вищих навчальних закладів


Основні кількісні характеристики персоналу вищих навчальних закладів та динаміка їх змін

Традиційно, усіх працівників вищих навчальних закладів поділяють на професорсько–викладацький склад (педагогічні та науково–педагогічні працівники), науково-дослідний склад (спеціалісти, що виконують науково-дослідні, проектно-конструкторські та технологічні роботи), навчально–допоміжний (методисти, лаборанти тощо) і адміністративно–господарський персонал. Керівний склад, зазвичай, не відокремлюють в окрему категорію, оскільки переважну більшість керівних посад у вищих навчальних закладах обіймають педагогічні та науково–педагогічні працівники.

Викладачі вищих навчальних закладах І-ІІ pівнів акpедитації мають статус педагогічних пpацівників, а вищих навчальних закладів ІІІ-ІV pівнів акpедитації та закладів післядипломної освіти – науково-педагогічних пpацівників. Статус педагогічних та науково–педагогічних працівників забезпечує певні державні соціальні гарантії щодо оплати праці, відпусток та пенсійного забезпечення.

До науково–педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації відносять: ректора (президента, начальника), проректорів, деканів, заступників деканів, завідуючих кафедрами, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів, асистентів, а також деяких інших посадових осіб.

До педагогічних працівників вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації відносять: директора (завідуючого, начальника), заступників директора, завідуючих відділеннями, кабінетами та лабораторіями, викладачів усіх спеціальностей, а також деяких інших посадових осіб.

У 2000–2001 навчальному році навчальний процес у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акре­дитації забезпечували близько 80 тис. штатних викладачів, з яких 6,9 тис. докторів та 39 тис. кандидатів наук; 6,7 тис. осіб мали вчене звання професора, 28,9 тис. — доцента. На умовах часткової зайнятості у цих закладах працювали додатково 12,8 тис. штатних викладачів і 16,6 тис. викладачів, які не входять до штатного складу цих закладів, а працюють в різних освітніх, наукових та інших організаціях.

За останні п’ять років загальна чисельність штатного викладацького складу вищих навчальних закладах III—IV рівнів акре­дитації збільшилася на 2,7%, у тому числі кількість докторів наук збільшилась на 21%. Водночас, кількість штатних викладачів на умовах часткової зайнятості зросла майже вдвічі, а кількість викладачів, які не входять до штатного складу цих закладів, збільшилась на 45%. Чисельність інших категорій викладачів лишилась практично незмінною.

В умовах досить інтенсивного збільшення чисельності студентів, спостерігається стійка тенденція до зниження питомих показників викладачів – докторів наук та професорів, і, особливо, кандидатів наук й доцентів, у розрахунку на 100 студентів денної форми навчання. Так, у порівнянні з 1995/96 навчальним роком чисельність докторів наук на 100 студентів денної форми навчання знизилася з 0,93 до 0,81 (на 13%); професорів з 1,03 до 0,81 (на 21,5%); кандидатів наук з 6,23 до 4,63 (на 25,5%); доцентів з 4,8 до 3,52 (на 26,5%). Ще більше різняться ці показники на регіональному рівні. А саме: чисельність докторів наук на 100 студентів денної форми навчання знаходиться в межах 0,3 (Кіровоградська область) — 1,2 (м. Київ), кандидатів наук — 2,7 (Полтавська обл.) — 5,8 (Чернівецька область). Середні показники по Україні відповідно становлять 0,8 та 4,6.

До науково–дослідного складу відноситься близько 10 тис. керівників, наукових співробітників та спеціалістів науково–дослідних інститутів, центрів, відділів, секторів та лабораторій у складі вищих навчальних закладів III—IV рівнів акре­дитації. До кінця 1980-х років ці підрозділи виконували великий обсяг договірних науково–дослідних та дослідно–конструкторських робіт на замовлення державних установ та промисловості, передусім, в інтересах оборонного комплексу СРСР. Протягом 70-х – 80-х років обсяги цієї діяльності постійно зростали, що дозволяло залучати до роботи в цьому секторі вищої освіти в кінці 80-х років понад 20 тис. співробітників, більшості з яких довелось шукати нову роботу в останні десять років.

Навчально–допоміжний персонал державних вищих навчальних закладів III—IV рівнів акре­дитації підпорядкованих Міністерству освіти і науки України складає близько 18–20 тис. осіб, а адміністративно–господарський – близько 35 тис. осіб (включаючи співробітників студентських гуртожитків). Істотних зрушень в чисельності цих категорій персоналу не спостерігається.

За даними одного з сайтів Міністерства освіти і науки України (try.edu-ua.net) у 1998 році кадровий склад державних вищих закладів освіти III-IV рівня акредитаціі, підпорядкованих цьому Міністерству, за статевими ознаками характеризувався наступним чином: чоловіки складали 59,3%, а жінки – 40,7% персоналу. У тому числі серед керівного складу та адміністрації чоловіки складали 68,7%, а жінки –31,3%, серед професорсько–викладацького складу 58,2% і 41,8%, а серед науково–дослідного складу 59,3% і 40,7% відповідно. Причому слід зазначити, що питома вага жінок у кожній категорії персоналу була найменшою серед вищих посадових осіб і найвищою серед посадових осіб нижчого рівня. Наприклад, серед ректорів та проректорів жінки складали лише 4,3%, деканів та заступників деканів – 19,9%, завідуючих кафедрами – 18,1%, професорів – 11,5%, доцентів – 32,3%, старших викладачів – 51,8%, викладачів та асистентів –64,1%. Аналогічні тенденції (з певними варіаціями в закладах Міністерства охорони здоров’я) характерні для вищих навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форми власності.

Цікавим є розподіл році кадрового складу вищих закладів освіти III-IV рівня акредитації Міністерства освіти і науки України за віковими ознаками. Працівники у віці до 29 років складали – 9,4%, 30–39 років – 19,4%, 40–49 років – 27,9%, 50–59 років – 26,1%, 60–69 років – 14.1%, 70 років і старше – 3,0%. Доречно відмітити порівняно низьку питому вагу працівників у віці до 40 років, що є наслідком зниження популярності наукової та педагогічної праці в умовах ринкової трансформації економіки.

Ще більш тривожною є та обставина, що майже 42% ректорів перетнули межу пенсійного віку, до цієї ж вікової категорії належали понад 30% завідуючих кафедрами і 54% професорів. Водночас, лише 13% доцентів мали вік до 40 років.

Яскравим проявом технократичного минулого системи вищої освіти України є фаховий склад ректорів. У закладах Міністерства освіти і науки України понад 68% ректорів мали технічну та фізико–математичну освіту і лише 10% мали економічну та юридичну освіту.

Звертає на себе увагу той факт, що лише 30% завідуючих кафедрами мають стаж науково–педагогічної роботи менше 20 років. Це означає, що перспективні науковці в найбільш плідній період своєї наукової діяльності не мають змоги створювати самостійні наукові колективи, залучати необхідні ресурсні можливості, формувати власні наукові школи. Гірше того, лише 28,7% доцентів мають стаж науково–педагогічної роботи менше 15 років, що прямо вказує на штучне стримування наукового і професійного зростання викладачів. При цьому кандидати наук переважають докторів на посадах завідуючих кафедр.

Завдяки інтеграції закладів різного типу поступово поліпшується кадрова ситуація у вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації. До навчально-виховного процесу залучено 1,7 тис. кандидатів наук, з них 0,7 тис. на штатні посади.