Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування. 107 Підрозділ 2
| Вид материала | Документы |
- Розділ Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики, 644.37kb.
- «Облік розрахунків з формування статутного фонду та активів, власних коштів акціонерного, 137.31kb.
- Тема загальні засади ділового прогнозування, 195.94kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 624.94kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 840.61kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська, 3807.4kb.
- Тема Методологічні засади статистики, 2576.54kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- Протокол №6 від 14. 06. 2011 р. Теми докторських дисертаційних досліджень(педагогіка), 540.22kb.
- Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999, 108.48kb.
ЗМІСТ
| ВСТУП | 3 |
| РОЗДІЛ 1 Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки неповнолітніх. | 21 |
| ПІДРОЗДІЛ 1.1. Нормативні системи, як еталон соціально виправданої поведінки | 21 |
| ПІДРОЗДІЛ 1.2. Основні положення теорії девіантної поведінки неповнолітніх. | 49 |
| Підрозділ 1.3. Типологізація девіантної поведінки. Співвідношення девіантної та злочинної поведінки. | 83 |
| Розділ 2 Методологія та методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх. | 107 |
| Підрозділ 2.1. Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування. | 107 |
| Підрозділ 2.2. Основні інститути соціалізації. Дисфункції інститутів соціалізації. | 128 |
| Підрозділ 2.3. Методика формування прогностичної моделі. | 148 |
| ВИСНОВКИ | 160 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ | 166 184 |
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВСТУП
Суспільство, як і будь-яка складна система, має свої закони розвитку та функціонування. За умови накопичення певної критичної маси дисфункцій законів життєдіяльності відбувається руйнація системи в цілому. Тому кожне суспільство приділяє значну увагу збереженню і захисту цих законів. Очевидно, що до їх числа належать встановлені в суспільстві зразки поведінки та нормативні системи в цілому. При цьому необхідно зауважити, що нормативні системи формуються у відповідності з існуючою в суспільстві системою цінностей. Як зазначає Н.Смелзер, “суспільна цілісність – почуття того, що суспільство є міцною єдиною структурою, зітканою з різноманітних елементів – формується за умови погодження більшості членів суспільства з прийнятою в даному суспільстві системою цінностей.” .[1, с 130] При цьому система цінностей, забезпечуючи стабільність суспільства, сама є одним із найстабільніших за визначенням Е. Дюркгейма елементів цього суспільства. Очевидно, що Дюркгейм мав на увазі базову систему цінностей (“термінальну” за Рокачем).
Наявність процесу зміни поколінь обумовлює необхідність налагодження ретрансляції основних цінностей і відповідних їм нормативних систем від покоління до покоління. Ще в роботі “Держава” Платон пояснював поступову деградацію державного устрою втратою певної частини системи цінностей при передачі її від покоління до покоління.[2, С.67]
Однак треба враховувати, що суспільні відносини постійно змінюються, змінюються і відповідні їм цінності та норми поведінки. Тому відхилення від встановлених норм поведінки в значній мірі виправдані і об'єктивно обумовлені. Теоретики девіантної поведінки цілком справедливо стверджують, що існує соціально позитивна та соціально негативна девіантна поведінка.[3 c. 74] Отже перед кожним наступним поколінням суб'єктів соціалізації постає питання про необхідність свідомої ревізії системи цінностей та взірців поведінки, що будуть передаватись об'єкту в процесі соціалізації.
Дослідники проблем девiацiї вказують, що в момент виникнення будь-якої девiацiї дуже складно визначити, позитивна вона чи негативна. Тільки через певний час нащадки визначають, позитивний чи негативний вплив здійснює на систему суспільних відносин в цілому конкретний тип девiацiї. У випадку, коли визнається, що певний тип девіантної поведінки позитивно впливає на суспільні відносини, відбувається її інституалізація, тобто ця девiацiя стає нормою. Ми згідні з твердженням, що чи не основною ознакою направленості конкретної девiацiї стає її співвідношення з термінальною системою цінностей. Існує набір цінностей, які, на наш погляд, будуть залишатись недоторканими протягом часу, поки існує людина. Ця теза підтверджується практичною тотожністю основних постулатів щодо поведінки віруючих всіх всесвітніх релігій. В християнстві ці постулати викладені у Біблії (Исход 20:12-17)[4, с.79]. Отже ці норми поведінки стали цінностями людської цивілізації і їх порушення в будь-якому вигляді веде до девiацiй негативного спрямування.
В межах даного дослідження ми розглядатимемо девiацiї виключно негативного спрямування. Аналіз існуючих теорій девіантної поведінки свідчить, що саме ці теорії дають відповідь на два з чотирьох основних питань, що складають предмет кримінології – “причини та умови злочинності”, “особа злочинця”. Тобто теорії девіантної поведінки дають пояснення, яким чином соціальне оточення індивіда формує мотиваційну сферу особи, а також як константи конкретної мотиваційної сфери, сформованої на певному етапі життя, реагують на зовнішні подразники (соціальні умови).
Проблеми особистісних деформацій, що обумовлюють девіантну поведінку особи, з моменту відродження кримінології як науки на території СРСР активно розробляли провідні кримінологи (Г.А. Аванесов[5, 6], Ю.М. Антонян[7-12], А.І. Алєксєєв[13,14], Р.М.Абизов[15, 16], М.М. Бабаєв[17, 18], Ю.Д. Блувштейн[19,20,21], Т.С.Барило[22], Н.І. Ветров[23,24], Я.І. Гілінський[25, 26], О.М. Джужа[27, 28], А.І. Долгова[29-34], А.П. Закалюк[35, 36], А.П. Зелінський[37-41], К.Є. Ігошев[42-44], А.М. Костенко[45-47], В.М. Кудрявцев [48-50], І.П. Лановенко[51,52] Ф.А. Лопушанський,[53] Г.М. Міньковський,[54-58] та інші)
Поступальний розвиток суспільства обумовлений і обумовлює постійну зміну суспільних відносин. При цьому необхідно зауважити, що, як правило, зміни відбуваються поступово і в незначній частині всього масиву суспільних відносин, інакше настане хаос. Тому ми можемо стверджувати, що будь-які із нині існуючих суспільних відносин колись були відхиленням по відношенню до усталеної форми, яку вони замінили. Але якщо замінюються форми і структура відносин, то будуть мінятися і відхилення від них. Тому проблема вивчення девіантної поведінки завжди буде актуальною.
Актуальність тем, подібних обраній, також полягає в об'єкті дослідження. Особливість молоді як соціально-демографічної групи визначається не лише тим, що вона є однією з самих масових груп суспільства, але й тим, що майбутнє суспільства з високим ступенем вірогідності можна прогнозувати, виходячи із стану справ у процесі соціалізації молодого покоління.
Враховуючи нестійку ціннісну орієнтацію молодої людини, більшість дослідників девіантної поведінки констатують, що питома вага девіантних дій молоді об'єктивно вища, ніж у інших груп населення. В той же час, враховуючи ряд об’єктивних причин, в тому числі і фізіологічні особливості цього періоду розвитку людини, девіантні прояви молоді в цілому і неповнолітніх зокрема, як правило, носять значно менший суспільно небезпечний характер ніж у девіантів середнього віку. Тобто питома вага деліктів та злочинів в девіантній поведінці неповнолітніх значно менша, ніж у дорослого населення. Але необхідно пам'ятати, що кожний делікт, а тим більше злочин неповнолітнього, враховуючи перспективу розвитку особи, несе потенційно значно вищу суспільну небезпеку, ніж у дорослої людини. За умови відсутності адекватного стимулювання поведінки неповнолітнього девіантні прояви можуть інституалізуватися як норми і будуть засвоєні як цінності в межах інструментальної системи цінностей. Саме тому у всі часи і у всіх народів проблема соціалізації молодого покоління розглядалась як першочергове завдання суспільства. При цьому дисфункції соціалізації кримінологами досліджуються саме в контексті детермінуючого фактора девіантної поведінки неповнолітніх.
Практично з моменту виникнення і до цього часу проблематика, пов'язана з поведінкою неповнолітніх, що порушують нормативну систему права, була і залишається пріоритетним напрямком досліджень вітчизняних і зарубіжних кримінологів.
Необхідно зауважити, що тривалий час становлення та розвиток української кримінологічної школи відбувався в межах кримінологічних шкіл російського царату та Радянського Союзу. Природно й сучасна українська кримінологічна школа є спадкоємицею всіх здобутків і, нажаль, недоліків вказаних шкіл. Практично всі сучасні провідні кримінологи України не тільки виховувались на традиціях радянської кримінологічної школи, але і вагомо впливали на їх формування. Враховуючи сказане, надалі по тексту під вітчизняною кримінологічною школою ми будемо розуміти українську і радянську кримінологічні школи.
Більшість провідних представників вітчизняної кримінологічної школи так чи інакше займались проблемами, пов’язаними з противоправною поведінкою неповнолітніх та молоді. Особливо плідно в цьому напрямку працювали: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, Т.С.Барило Н.І. Ветров, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.П. Зелінський, К.Є. Ігошев, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, С.Я.Лихова, А.Й. Міллер Г.М. Міньковський, М.М.Міхеєнко, П.П. Михайленко О.Я Светлов, А.П.Тузов, М.П.Чередніченко, Я.М.Шевченко, та інші
Тільки за останнє десятиліття було опубліковано ряд монографічних досліджень провідних українських кримінологів, присвячених проблемі протиправноїої поведінки неповнолітніх та молоді. Авторами цих досліджень стали: Г.С.Барило, А.М.Костенко, І.І.Лановенко, Ф.А.Лопушанський, П.П. Михайленко, А.Й.Міллєр, В.К.Негоденко, О.Я.Светлов, А.І.Селецький, С.А. Тарарухін, А.П.Тузов. та інші. Суспільствознавці стверджують, що в нинішній історичний період процес соціалізації в Україні зіштовхується з рядом проблем як глобального, так і регіонального характеру.
Об'єктивно процес соціалізації має певну ваду. Як правило, кожне наступне покоління в межах сім'ї – основного інституту соціалізації - отримує систему цінностей своїх батьків. Протягом тривалого часу розвитку людства самі темпи розвитку забезпечували збіг культурного та соціального циклу протягом декількох поколінь. Існує значна кількість робіт дослідників цивілізаційних процесів, в яких стверджується, що починаючи з ХХ ст. ці цикли почали не співпадати на рівні “батьки-діти”, а вже з середини ХХ ст. протягом одного покоління змінювалось декілька культурних циклів. [59-69], Тобто доводиться констатувати, що людство зіштовхнулось з проблемою, коли безпосередні суб'єкти соціалізації – батьки знаходяться в дезадаптивному стані. Засвоєна ними на адаптивному етапі соціалізації система цінностей та норм поведінки відстає від реально існуючого рівня суспільних відносин, при цьому з кожним роком збільшується неадекватність засвоєних на індивідуальному рівні та реально існуючих, обумовлених певним рівнем розвитку суспільних відносин системи цінностей та норм поведінки. Розбіжність культурного та соціального циклів безумовно є глобальною проблемою. В той же час на території України спостерігається низка детермінант дисфункції процесу соціалізації, притаманних пострадянським державам.
Докорінна зміна суспільних відносин при відсутності чіткої програми реорганізації суспільства привела до затяжної економічної, політичної та соціальної кризи. Довготривала криза в усіх сферах суспільного життя стала детермінантою дисфункцій основних інститутів соціалізації, що за умов стабілізації загальних показників злочинності у 1999 та 2000 роках привело до збільшення питомої ваги злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю. До того ж викликають значне занепокоєння зміни, що відбуваються в структурі злочинності неповнолітніх,
За даними Державного Комітету статистики України, протягом десяти років - з 1990р. до 2000р. - кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види корисливої злочинності, зросла: за крадіжки приватного майна у 1.7 рази, за розкрадання колективного та державного майна у 2.2 рази. Дані тенденції можна пояснити довготривалою економічною кризою.[Див. табл. 1]
Таблиця 1
КІЛЬКІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ОКРЕМІ ВИДИ ЗЛОЧИНІВ
| | 1990 | 1995 | 1998 | 1999 | 2000 |
| Всього засуджено | 12659 | 16745 | 18165 | 17652 | 20016 |
| За розкрадання колективного та державного майна | 2712 | 5011 | 5009 | 4972 | 6006 |
| Крадіжки приватного майна | 4623 | 6151 | 7004 | 6931 | 7987 |
| Грабежі приватного майна громадян і розбої | 1782 | 2387 | 2194 | 2055 | 2196 |
| Навмисні вбивства і замахи на вбивство | 93 | 147 | 206 | 183 | 257 |
| Навмисні тяжкі тілесні ушкодження | 156 | 155 | 225 | 171 | 233 |
| Зґвалтування і спроби зґвалтування | 671 | 276 | 187 | 149 | 106 |
| Хуліганство | 1068 | 1302 | 1681 | 1546 | 1475 |
| Порушення правил безпеки та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами | 252 | 63 | 59 | 53 | -- |