Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування. 107 Підрозділ 2
| Вид материала | Документы |
- Розділ Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики, 644.37kb.
- «Облік розрахунків з формування статутного фонду та активів, власних коштів акціонерного, 137.31kb.
- Тема загальні засади ділового прогнозування, 195.94kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 624.94kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 840.61kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська, 3807.4kb.
- Тема Методологічні засади статистики, 2576.54kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- Протокол №6 від 14. 06. 2011 р. Теми докторських дисертаційних досліджень(педагогіка), 540.22kb.
- Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999, 108.48kb.
Неповнолітніми та за їх співучастю скоєно 37,2 тис. злочинів (із кількості закінчених розслідуванням у 1999 р.) Майже кожний другий злочин неповнолітніх – тяжкий.
Дані наведені за статистичним збірником Державного комітету статистики[69 c.231]
При цьому неможливо пояснити економічними умовами зростання абсолютних показників таких насильницьких злочинів, як навмисні тяжкі тілесні ушкодження, навмисні вбивства та замахи на вбивство. В даному випадку ми можемо зробити припущення, що насильницькі злочини обумовлені значною деградацією систем цінностей суспільства, молоді і особи.
Тому виникає потреба детального аналізу місця системи цінностей в процесі формування мотиву злочинної дії і особливо мотивації злочинної діяльності. Згідно висунотої нами гіпотези система цінностей виступає еталонним сигналом в процесі мотивування. Одже виявлення загальної структури системи цінностей може дозволити досліднику прогнозувати поведінку особи взагалі і особи неповнолітнього зокрема.
Важливо пам'ятати, що вікова категорія - неповнолітні - через кожні два роки повністю змінюється. Тому більш наглядно демонструє стан процесу соціалізації молоді таблиця, наведена нижче. В цій таблиці показано, який відсоток серед злочинів окремого виду скоїли особи у віці від 14 до 30 років [Див. табл. 2]
Констатація суспільствознавцями факту довготривалої кризи в усіх галузях суспільного життя та її наслідків ставить перед науковцями в галузі суспільних наук, в тому числі і перед кримінологами, завдання створення програм, направлених на подолання даної кризи та її наслідків. До того ж сама криза висунула вимоги що до цих програм. За наявності дуже обмежених економічних ресурсів програми повинні при мінімальних затратах в найкоротший термін давати максимальний ефект.
Таблиця 2
Питома вага молоді у віці до 30 років, засудженої за окремі види злочинів(у відсотках до загальної кількості засуджених за відповідні злочини)[63, c.230]
| | 1990 | 1995 | 1998 | 1999 | 2000 |
| Всього засуджено | 57,6 | 51,1 | 52,3 | 53,9 | 55,0 |
| За розкрадання колективного та державного майна | 53,9 | 45,9 | 52,7 | 54,7 | 56,6 |
| Крадіжки приватного майна | 74,3 | 61,3 | 60,8 | 62,5 | 64,2 |
| Грабежі приватного майна громадян і розбої | 82,1 | 79,0 | 76,0 | 77,3 | 77,8 |
| Навмисні вбивства і замахи на вбивство | 40,9 | 39,4 | 44,7 | 45,5 | 46,4 |
| Навмисні тяжкі тілесні ушкодження | 39,0 | 33,8 | 41,0 | 41,0 | 41,4 |
| Зґвалтування і спроби зґвалтування | 84,5 | 79,2 | 77,1 | 73,2 | 73,1 |
| Хуліганство | 75,3 | 56,2 | 61,7 | 65,5 | 67,.0 |
Згідно Указа президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” виділено окремий напрямок діяльності державних установ та громадських організацій – “мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище” [70, c.24]
Як видно з конкретних пунктів даної програми та переліку державних інститутів, що відповідають за реалізацію цих пунктів, Програма спрямована на реалізацію комплексного підходу до організації профілактики правопорушень серед неповнолітніх і молоді, який активно впроваджується і в теорії, і на практиці. Тільки за останні роки в різних галузях наукових знань були захищені ряд кандидатських та докторських дисертацій, присвячених вирішенню проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді
В галузі кримінології: Мороз В.Ф. “Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми)”; Лановенко И.И. “Концепция ранней профилактики половых преступлений”; Быргеу М.М. “Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное и антиобщественное поведение.”; Клименко А.П. “Криминологические последствия саморазрушающегося поведения молодёжи”; Колб О.Г. “Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в слідчих ізоляторах МВС України”;
В галузі педагогіки, соціології та психології: Перепилиця Т.Г. “Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків”; Пономаренко Г. О. “Профілактика девіантної поведінки учнівської молоді у системі діяльності правоохоронних органів”; Козубовська І.В. “Рання профілактика протиправноїої поведінки неповнолітніх”; Терещенко В.И. “Система профилактики правонарушений среди детей и подростков средствами гуманизации современной школы”; та інші.
Наведений вище далеко не повний перелік тематики наукових досліджень вчених різних галузей знань, спрямованих на розв'язання проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, підтверджує тезу про необхідність вирішувати дану проблему як міжгалузеву.
Забезпечити максимальний ефект будь-якого процесу можливо лише при наявності науково обґрунтованого прогнозу. Практика діяльності правоохоронних органів, в тому числі і в галузі профілактики, засвідчує, що максимальний профілактичний ефект досягається за умови комплексності заходів, направлених на покращення ситуації взагалі та заходів, направлених на індивідуальну профілактику діяльності осіб, чия мотиваційна сфера з високою вірогідністю вказує на можливість девіантних дій, в тому числі й злочинних. Саме тому практично з кінця 60-х - початку 70-х років, тобто з моменту відродження радянської кримінології, цілий ряд вітчизняних авторів плідно працювали в галузі індивідуального кримінологічного прогнозування: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн,[71] А.П. Закалюк,[36] А.Ф. Зелінський,[72] А.П.Іващенко,[73] Г.М. Міньковський,[74] А.А. Новіков,[75] Ю.В. Солопанов. [76,77]
Методологічним базисом створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування стали діяльнісний підхід в психології та неофункціональний підхід в соціології. Згідно діяльнісного підходу дослідник, вивчивши вчинки об'єкту дослідження, може встановити певні константи психічної структури і відповідно прогнозувати наступні вчинки в залежності від ситуації. З точки зору неофункціонального підходу людина є об’єктом соціалізації конкретного соціального середовища і в значній мірі психічні константи є продуктом цього середовища. Ця теза не суперечить психології, оскільки самі психологи вказують на наявність певних здібностей та задатків, які в залежності від умов соціалізації можуть або розвиватись, або деградувати.
Значна частина створених методик індивідуального кримінологічного прогнозування була присвячена кримінологічному прогнозуванню поведінки неповнолітніх. Це не дивно, зважаючи на описану вище актуальність дослідження соціально-демографічної групи неповнолітніх та молоді.
Найбільш вдалою, на наш погляд, виявилась методика, запропонована А.П.Закалюком. Йому в цій методиці вдалось позбутися вад, притаманних методикам того періоду. Зокрема методика А.П.Закалюка була максимально адаптована до суб'єкту збору та інтерпретації прогностично значимих факторів. І до цього часу, на наш погляд, дана методика за умови адаптації до нових соціальних умов може використовуватись стосовно неповнолітніх, що знаходяться на обліку в КМСН. Відповідно необхідно буде також змінити суб'єкт прогнозування з дільничного інспектора міліції на оперуповноваженого КМСН.
А.П. Закалюк створював свою методику на замовлення і в інтересах МВС СРСР, тому можна стверджувати, що вказана методика є методикою індивідуального прогнозування рецидиву делінквентної і злочинної поведінки неповнолітнього.
В процесі даного дисертаційного дослідження автор поставив перед собою мету: на підставі існуючих теорій девіантної поведінки молоді створити методику індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, передбачених національними програмами та Указами Президента: “Діти України” - програма, затверджена Указом Президента України від 18.01.1996 р. №63/96; Указ Президента від 18.03.98 р. №200/98 “Про комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації”. Крім того, в Указі Президента України від 25 грудня 2000 року “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” окремий розділ присвячено профілактиці протиправної та злочинної поведінки неповнолітніх та молоді – “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”.
Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої ради Національної Академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень Академії й кафедри кримінології та юридичної соціології.
Мета і задачі. Кінцевою метою даного дослідження є створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього, яка б дозволила охопити процесом прогнозування весь масив неповнолітніх а не тільки тих, хто вже потрапив в коло зору міліції (як в методиці А.П.Закалюка).Поставлена мета досягається послідовним вирішенням наступних задач:
- Аналіз та адаптація до українських умов існуючих теорій девіантної поведінки неповнолітніх та молоді з метою виявлення детермінант такої поведінки.
- Відбір та аналіз функціонування основних інститутів соціалізації, їх дисфункцій та наслідків цих дисфункцій.
- Вибір суб'єкту збору прогностично значимої інформації.
- Вибір прогностично значимих факторів за двома ознаками:
а)достовірність інформації, наявної у суб'єктів її збору щодо прогностично значимих факторів;
б)питома вага прогностично значимих факторів в процесі формування девіантної поведінки.
Об'єкт дослідження: Причини та умови формування особи неповнолітнього девіанта в сучасній Україні.
Предмет дослідження: Прогностично значимі фактори та їх питома вага у процесі формування особи неповнолітнього девіанта.
Методологія та методика. Методологія даного кримінологічного дослідження ґрунтується на теоретичних засадах діяльнісного підходу в психології та неофункціоналізму в соціології. Методологічною основою даної роботи став структурно-функціональний аналіз процесу соціалізації особи та процесу формування окремої дії та діяльності взагалі. Окремий підрозділ роботи був присвячений типології кримінальної зараженості особи.
В процесі проведення і написання емпіричної частини роботи методологічною базою було обрано типологічний підхід створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки особи. Питома вага окремих прогностично значимих показників виявлялась методами: вивчення документів (наглядових справ КМСН) анкетування, опитування, експертних оцінок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що зроблено спробу комплексного монографічного дослідження теорій девіантної поведінки молоді з точки зору виявлення детермінант протиправної й злочинної поведінки неповнолітніх. У процесі теоретичних досліджень було:
- обґрунтовано необхідність розмежування понять девiант, делінквент, злочинець, запропонована нова інтерпретація та емпірична верифікація термінів “девiант”, “делінквент”;
- створені циклічні моделі формування мотиву окремого поведінкового акту та мотивації життєдіяльності;
- запропоновано нове місце системи цінностей особи в моделі процесів формування мотиву дії та мотивації життєдіяльності;
- дана нова типологія кримінальної зараженості особи виходячи із двох системовизначаючих ознак:
а) нормативні системи, відносно норм яких відбувається відхилення поведінки особи;
б) стійкість установок на порушення нормативних приписів;
- внаслідок проведених емпіричних досліджень отримана нова методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.
Практичне значення. Отримана модель індивідуального кримінологічного прогнозування дозволяє регулярно проводити прогнозування поведінки всього масиву неповнолітніх, що навчаються. Отримана інформація може стати фактором, що консолідує зусилля всіх передбачених Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” суб'єктів профілактики правопорушень неповнолітніх.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були оприлюднені на:
- “Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи”, на засіданні секції №7 “Проблеми дитинства і молоді в сучасній Європі”.[78, с.261-266]
- Науково-практичних семінарах з питань профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх в обласних центрах Чернігів, Суми, Харків, та районних центрах Прилуки, Ахтирка.
- Дванадцятій Всеукраїнській науково-практичній конференції-форумі “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” [9, с 636-640]
Публікації. Матеріали дисертаційного дослідженея були опубліковані в наступних виданнях:
- Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №1. - С. 179-184
- Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. - С. 81-87
- Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх.// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №3. - С. 81-87
- Джужа О.М., Корецький С.М. Запобігання поширення СНІДу серед неповнолітніх та молоді// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №4. - С. 179-184
- Корецький С.М. Окремі аспекти загальносоціальної та спеціальної профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу // Бюлетень з обміну досвідом роботи / МВС України. - Київ, 2001. - №131. - С.34-37
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
ВИСНОВКИ
1.Суспільству, як і будь-якій складній системі, притаманні закони функціонування та розвитку. Одним з провідних законів функціонування суспільства є нормативне регулювання поведінки особи.
2.Нормативні системи діють сукупно, захищаючи наявну в суспільстві систему цінностей, яка, в свою чергу, відповідає певному історично сформованому рівню суспільних відносин. Тому на індивідуальному рівні система цінностей виступає еталонним сигналом мотивації поведінки людини.
3.Сукупна дія нормативних систем забезпечує максимально можливу ефективність нормативного регулювання поведінки особи за рахунок:
а)перекриття інформації, що забезпечує відсутність “ білих плям” в поінформованості особи про бажані взірці поведінки;
б)інваріантності форм реалізації, притаманних різноманітним нормативним системам.
4.Суспільству притаманна не тільки нормативно врегульована поведінка, а й відхилення від встановлених норм.
5.Збільшення питомої ваги девіантних дій в усьому масиві поведінкових актів - характерна ознака різкої і кардинальної зміни суспільних відносин і відповідно руйнації системи цінностей, що існувала.
6.З моменту виникнення теорій девiацiї їх стали розглядати не тільки як соціологічні, але й як кримінологічні, що відповідають на два з чотирьох основних питань, які складають предмет кримінології - причини та умови злочинності та особа злочинця.
7.Більшість теорій девіантної поведінки створювались в процесі дослідження причин девіантних дій молоді.
8.Основоположником теорії девiацiї став Е. Дюркгейм. Саме теорія аномії Е. Дюркгейма та теорія дисбалансу соціально схвалених цілей і шляхів їх досягнення Р. Мертона стали методологічним базисом більшості теорій девіантної поведінки.
9.Подальшим розвитком теорії аномії став цілий ряд теорій девiацiї, об’єднаних в напрямок, що отримав назву соціальної дезорганізації, яскравими представниками якого були Шоу та Маккей. Цінність для кримінології цього напрямку теорії девiацiї полягає в тому, що він дає пояснення, яким чином виникає стан безнормності в суспільствах, що зазнають значних соціальних трансформацій.
10.Представники культурологічного напрямку теорій девiацiї Селлін, Міллєр, Сатерленд, Коен та інші акцентують увагу на культурних традиціях субкультур та їх впливі в процесі формування девіанта. Даний напрямок теорії девіантної поведінки озброює кримінолога наступними теоретичними положеннями:
а) “Традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі.
б) Злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків.
в) Обмеження, що існують на шляху вертикальної мобільності, стають впливовим фактором девіацій.
г) Значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, особливо такі елементи: зміна складу населення, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.
д) Існує диспропорція як у можливостях скоєння злочинів, так і в досягненні особистого успіху між окремими районами та суспільством в цілому.
11.Представники напрямку радикальної кримінології (таврування) Беккер, Лемерт підкреслюють важливість такого явища, як вторинна девіація. Актуальність для кримінології положень про вторинну девiацiю полягає в тому, що вони пояснюють механізм формування девіанта у випадку дисфункцій інститутів соціалізації, а також необхідність диференційованого підходу в процесі формування спецконтингенту в місцях позбавлення волі заради вищої ефективності ресоціалізації особи ув’язненого.
12.Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девiацiй є необхідними, але недостатніми умовами поведінки, що відхиляється від встановлених норм. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантної поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девiацiй.
13.Більшість теорій девіантної поведінки належить до теорій “середнього рівня”, тому вони дають пояснення причин та умов конкретних типів девiацiй.
14.Типологія належить до загальнонаукового інструментарію. Тому розробка типології злочинців визнана одним з найважливіших питань кримінології.
15.В процесі теоретичного дослідження ми запропонували провести типологію девiацiї за нормативними системами, що їх порушує девiант. Подальша типологізація проводилась за ознакою стійкості установок особи на вчинення девіантних дій.
16.Проведення типології за системовизначаючою ознакою відхилення від конкретних нормативних систем дозволяє внести уточнення і розмежування у застосуванні термінів: девiант, делінквент, злочинець.
17.Відповідно до наведеної типології:
а) девiант - це особа, чия поведінка відхиляється від нормативних систем, не санкціонованих державою;