Тема загальні засади ділового прогнозування

Вид материала

Документы

Содержание Оперативні прогнози Короткострокові прогнози Середньострокові та довгострокові прогнози Далекостроковий прогноз З типологією прогнозів тісно пов’язане питання про джерела інформації про майбутнє й способи прогнозування. Класифікація методів прогнозування: інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування. Метод прогнозування Методи математичних аналогій Методи історичних аналогій Рисунок 1 - Класифікація методів прогнозування До індивідуальних експертних оцінок Методи колективних експертних оцінок

Подобный материал:

• Тема. Автобіографія як документ ділового мовлення та літературний жанр, 92.51kb.
• Прогнозування, як інструмент процесу планування, 64.56kb.
• Закон україни, 745.76kb.
• Закон україни, 706.59kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2003, №52, ст. 377 ) Розділ I загальні положення стаття, 540.31kb.
• Закон україни, 683.08kb.
• Тема: Призначення покарання, 217.86kb.
• План вступ. Індивідуальна бесіда як форма ділового спілкування. Культура усного ділового, 98.05kb.
• Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування., 505.43kb.
• Робоча програма курсу базової підготовки оцінювачів за напрямом "Оцінка цілісних майнових, 216.55kb.

Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЛОВОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

1. Необхідність прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень. Типи прогнозів.
   
2. Інструментарій прогнозування.
   
3. Класифікація методів прогнозування: інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.
   

1. Необхідність прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень. Типи прогнозів
   

Суспільне життя неможливе без передбачення майбутнього, без прогнозування перспектив розвитку. Економічні прогнози необхідні для визначення шляхів розвитку суспільства й економічних ресурсів, що забезпечують його досягнення, для виявлення найбільш імовірних і економічно ефективних варіантів довгострокових, середньострокових і поточних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних у даний момент заходів. В умовах науково-технічного прогресу й удосконалення економічної системи держави, прогнозування стає одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики суспільного розвитку.

Менеджмент будь-якого процесу, як правило, відбувається в умовах невизначеності або ризику. Тому, прогнозування є, можливо, найбільш важливою функцією бізнесу, оскільки прогнози є фундаментом для планування діяльності.

Метою прогнозування є зменшення ризику при прийнятті рішень. В бізнесі прогнози є основою для планування:

• випуску продукції;
  
• продуктивності праці та потреби в робочій силі;
  
• обсягу продажів та сегменту ринку;
  
• потреби в сировині тощо.
  

Існує кілька основних понять в галузі прогнозування.

Прогноз – це науково обґрунтоване, ймовірне судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування – специфічний вид пізнавальної діяльності, що припускає дослідження ще не існуючого об'єкта.

Прогнозування – процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на основі вивчення тенденцій його розвитку.

Одним з важливих напрямків прогнозування суспільного розвитку є економічне прогнозування.

Економічне прогнозування – наукова економічна дисципліна, що має своїм об'єктом процес конкретного розширеного відтворення, а предметом – пізнання можливих станів функціонуючих економічних об'єктів у майбутньому, дослідження закономірностей і способів розробки економічних прогнозів.

Економічне прогнозування – це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям передбачення як випереджуючого відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. В залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза – судження, що характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези складають теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези цим останнім дається якісна характеристика, яка виражає загальні закономірності їх поведінки.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, але й на кількісних параметрах, і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об’єкта також і кількісно. Таким чином, прогноз від рівняється від гіпотези більшою вірогідністю. В той же час, зв'язки прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердими, однозначними – прогноз має імовірнісний характер.

План визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку досліджуваного об'єкта. В плані фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань та прийняті управлінські рішення. Його головна відмітна риса – визначеність і директивність завдань. Таким чином, передбачення одержує в плані найбільшу конкретність і визначеність.

Між прогнозом і планом існують розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз – імовірнісний характер. План – це однозначне рішення, у тому числі й тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же за самою своєю природою має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування являє собою дослідницьку базу планування, що має, однак, власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів заснована на прогностичних методах, у той час як планування спирається на більш суворі і точні методи балансових та інших розрахунків.

Ще одна відмінність прогнозування від планування полягає в тому, що воно, будучи складовою частиною планування, існує, самостійно. Виражається це, зокрема, в тому, що існують економічні процеси, які не завжди піддаються плануванню, але є об'єктами прогнозування. До них відносяться, наприклад, демографічні процеси, існуючий попит населення на предмети споживання, рівень розвитку приватного господарства, склад родин, статево-вікова структура населення тощо.

Прогнози повинні передувати планам та містити оцінку ходу (процесу), наслідків виконання (або невиконання) планів, охоплювати все, що не підлягає плануванню. Вони можуть охоплювати будь-який проміжок часу.

Прогноз та план можуть розроблятися незалежно один від іншого. Але, щоб план був ефективним, оптимальним, йому повинен передувати прогноз, за можливістю, безперервний.

Процес прогнозування складається з ряду етапів, кожний з яких вирішує певну задачу:

• визначення задачі – уточнюється об'єкт прогнозу, формуються мета і задачі, визначається точність і час випередження прогнозу;
  
• формування об'єкта прогнозу відповідно до поставленого завдання – визначається структура об'єкта, виділяються основні фактори, з'ясовується їх підпорядкованість, ієрархічність, взаємозв'язок;
  
• збір ретроспективної інформації про об'єкт – визначаються джерела інформації, розробляється методика переробки і подання інформації, встановлюються її обсяги;
  
• формалізація задачі - розробляється методика формалізованого подання інформації й здійснюється вибір класу моделей опису об'єкта прогнозу;
  
• вибір методів і алгоритми – серед відомих вибирається найбільш придатний метод прогнозування, розробляється відповідний алгоритм і оцінюється точність прогнозу;
  
• моделювання на основі ретроспективних даних оцінки якості моделі;
  
• видача результатів прогнозу.
  

Важливе теоретичне і практичне значення має науково обґрунтована типологія (класифікація) прогнозів і планів, яка будується в залежності від різних критеріїв і ознак. Відносно прогнозів, то до числа найбільш важливих з них відносять:

• масштаб прогнозування;
  
• час (горизонт, термін) прогнозування;
  
• функції прогнозування;
  
• характер об’єкта та ін.
  

За масштабом прогнозування виділяють:

• макроекономічний і структурний (міжгалузевий і міжрегіональний) прогнози;
  
• прогнози розвитку галузевих комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, сфери обслуговування населення та ін.);
  
• прогнози галузеві і регіональні;
  
• прогнози на рівні окремих підприємств;
  
• прогнози виробництва окремих продуктів.
  

За часом упередження (це відрізок часу, на який розраховується прогноз) розрізняють оперативні (до одного місяця), короткострокові (від кількох місяців до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (від 5 до 15-20 років) та далекострокові (більше 20 років) прогнози.

Оперативні прогнози використовуються для прийняття рішень в умовах, що склалися, без спроби, як правило, змінити ці умови. Невизначеність в результаті короткострокового періоду часу незначна. Передбачає, що в прогнозованому періоді не відбудеться суттєвих змін об’єкта дослідження – ні кількісних, ні якісних. Оперативні прогнози містять, як правило, детально-кількісні оцінки події, що очікується. Методи, які використовуються для розробки оперативних прогнозів, повинні бути простими і недорогими.

Короткострокові прогнози використовуються при розробці квартальних і річних планів. Невизначеність дещо вища в порівнянні з оперативним прогнозуванням. Передбачає лише кількісні зміни. Оцінка подій відповідно надається кількісна. Особа, що приймає рішення, може активно впливати на хід процесів, які відбуваються.

Середньострокові та довгострокові прогнози передбачають як кількісні, так і якісні зміни в явищі, що вивчається, причому в середньостроковому кількісні зміни переважають над якісними. В середньостроковому прогнозі оцінка подій надається кількісно-якісна, в довгостроковому – якісно-кількісна. Прогнози складаються з використанням декількох методів з наступним вибором на підставі прийнятих оцінок найбільш прийнятного. Для довгострокових прогнозів характерно використання комбінації кількісних і якісних методів прогнозування.

Далекостроковий прогноз охоплює перспективу, коли очікуються, настільки значні якісні зміни, що можна говорити лише про найзагальніші перспективи розвитку. При цих прогнозах надають загальні якісні оцінки.

За об’єктами дослідження розрізняють:

• науково-технічні прогнози;
  
• економічні прогнози;
  
• демографічні прогнози тощо.
  

За функціонально-методичною ознакою можна виділити два типи прогнозів: пошукові (дослідницькі або трендові) й нормативні (програмні або цільові).

Пошуковий прогноз – це визначення можливих напрямів майбутнього розвитку прогнозованого об’єкта (його майбутній стан). Це умовне продовження в майбутнє тенденцій розвитку явища, що вивчається, в минулому і сьогоденні, не враховуючи можливі дії, рішення, які можуть кардинально змінити тенденцію, визвати в ряді випадків самоздійснення й саморуйнування прогнозу. Такий прогноз відповідає на питання: що відбувається за умови збереження існуючих тенденцій?

Нормативний прогноз розробляється на база заздалегідь визначених цілей. Його завдання – визначити можливі шляхи й строки досягнення заданого кінцевого стану прогнозованого об’єкта. Це прогнозування досягнення бажаного стану на основі раніше заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Такий прогноз відповідає на питання: яким чином досягнути бажаного?

Обидва типи прогнозу існують одночасно на практиці і використовуються разом. В їх поєднанні виявляється роль прогнозування я к інструмента планування досягнення поставлених цілей. Спонукальна функція прогнозування викликає таку його особливість, як ефект впливу прогнозу на вихідні передумови передбачення. Ефект впливу може бути як позитивним, що викликає прискорення здійснення прогнозу, так і негативним, що гальмує його реалізацію, а в ряді випадків може супроводжуватись саморуйнуванням прогнозу. Обумовлено це тим, що досягнення цілей прогнозу знаходиться в прямій залежності від об’єктивних умов його здійснення. Рішення приймаються, як правило, на основі даних прогнозування. В свою чергу, прийняті рішення впливають на результати здійснення прогнозів. Тому, щоб уникнути конфлікту між прогнозуванням і прийняттям рішень, необхідно систематично коректувати прогноз, в тому числі шляхом його порівняння з цілями розвитку об’єкта прогнозування й їх здійсненням.

В процесі прийняття рішень кожен спеціаліст бажає отримати найбільш прийнятний, найкращий прогноз, вважаючи таким достовірний прогноз. І дійсно, на перший погляд, чим точніше співпадуть прогнозні оцінки і реальна ситуація, тим, при інших рівних умовах, є можливість з більшою впевненістю досягти бажаних результатів.

Однак є дві обставини, які не відповідають наведеному критерію оцінки прогнозу.

Перша обставина, не дуже важлива, полягає в тому, що достовірність прогнозу може бути оцінена тільки після завершення події. Наприклад, про точність прогнозу одержання прибутку за поточний рік можна буде робити висновки тільки після завершення прогнозного періоду, тобто на початку наступного року.

Друга і більш важлива за значенням обставина полягає в тому, що такий критерій оцінки якості прогнозу ігнорує той підхід, за допомогою якого прогнози використовуються для прийняття рішення.

Розглянемо такі поняття як прогноз, що «самоздійснюється» або «самоанулюється»:

- прогноз, що «самоздійснюється» – це такий прогноз, який стає достовірним лише тому, що був зроблений;

- прогноз, що «самоанулюється» – це такий прогноз, який, навпаки, виявиться недостовірним лише тому, що він був зроблений.

Припустимо, що в засобах масової інформації виступили відомі і авторитетні спеціалісти зі своїми прогнозами про значне посилення інфляції. Реакція більшості громадян в таких випадках достатньо відома: почнеться масове позбавлення від готівкових збережень, придбання товарів «про запас». Наплив грошових коштів на ринок приведе до росту цін, і інфляція таким чином неминуча. Це характерний приклад прогнозу, що «самоздійснюється».

Інший випадок. Короткостроковий прогноз сповіщає зрив за певних причин виконання плану з реалізації продукції. В такому випадку компетентна особа, що приймає рішення, здійснить всі від неї залежні заходи, щоб усунути перешкоди, і тим самим запобігти або хоча б пом'якшити небажані наслідки, взявши під контроль ситуацію. І якщо ці дії своєчасні і ефективні, поставлені цілі будуть досягнуті, а прогноз в такому випадку виявиться недостовірним. Це характерний приклад прогнозу, що «самоанулюється».

Спеціаліст, що приймає рішення, буде робити все можливе, щоб прогноз, який він вважає бажаним, був реалізованим. Якщо ж прогноз небажаний, то спеціаліст уживе всі заходи, щоб виключити або хоча б перешкодити наслідки його реалізації. Таким чином, й в реалізації подій завжди буде мати місце елементи або прогнозу що «самоздійснюється», або що «самоанулюється».

Чи можливо в прикладі прогнозу, що “самоанулюється”, стверджувати, що оскільки прогноз виявився недостовірним, а отже, і помилковим, він не має цінності для спеціаліста, що приймає рішення?

Але якщо б прогнозу не існувало, спеціаліст не став би прикладати зусилля, щоб виключити небажані для себе розгортання подій, і наслідки в такому випадку були б вкрай негативні.

В протилежному випадку, якщо розгортання подій бажане, то спеціаліст своїми діями намагається всіляко досягти бажаного результату.

І в тому, і в іншому випадку спеціалісти виходили не з достовірності прогнозу, а з його корисності в процесі прийняття рішень.

Звідси випливає важливий висновок: не достовірність є критерієм якості прогнозу, а його корисність в прийнятті рішень. Корисність же прогнозу для цілей прийняття рішень залежить від логічної структури, що прийнята в прогнозі, і якості використаної інформації.

2. Інструментарій прогнозування
   

З типологією прогнозів тісно пов’язане питання про джерела інформації про майбутнє й способи прогнозування.

В основі прогнозування лежать три взаємодоповнюючих джерела інформації про майбутнє:

1. накопичений досвід, що базується на знаннях закономірностей розвитку явищ та процесів, що досліджуються;
   
2. умовне продовження на майбутнє (екстраполяція) тенденцій, закономірностей розвитку, які в минулому та сьогоденні добре відомі;
   
3. побудова моделей майбутнього стану того чи іншого явища, процесу відповідно до очікуваних і бажаних змін низки умов, перспективи розвитку яких досить добре відомі.
   

Відповідно з цим існують три способи розробки прогнозів, що взаємно доповнюють один одного:

• експертний спосіб – ґрунтується на попередньому зборі інформації (анкетування, інтерв’ювання, опитування) з метою упорядкування, об’єктивізування суб’єктивних оцінок прогнозного характеру. Особливе значення мають експертні оцінки. Опитування населення в практиці прогнозування застосовується досить рідко;
  
• екстраполяція – вивчення попереднього розвитку об’єкту та перенесення закономірностей його розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє;
  
• моделювання – побудова пошукових та нормативних моделей об’єкта, що прогнозується, з урахуванням можливих або очікуваних змін в його стані на період упередження прогнозу за даними про масштаби та напрями змін. Найбільш ефективна прогнозна модель – це система рівнянь. Однак використовують різні види моделей – матриці, графічні зображення, імітації тощо.
  

3. Класифікація методів прогнозування: інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.
   

Бурхливий розвиток прогностики як науки за останнє десятиріччя привів до створення багатьох методів, процедур, прийомів прогнозування За оцінками зарубіжних та вітчизняних експертів вже нараховується більше 150 методів прогнозування, хоча на практиці використовується 15-20.

Метод прогнозування – сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у розглянутому періоді часу вивести судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об'єкта.

В існуючих джерелах представлені різні класифікаційні принципи методів прогнозування.

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак методів прогнозування є ступінь формалізації, що досить повно охоплює прогностичні методи. Другою класифікаційною ознакою можна назвати загальний принцип дії методів прогнозування, третім - спосіб одержання прогнозної інформації.

У більшості класифікаційних схем методи прогнозування розділяються на три основні класи:

• екстраполяції;
  
• експертних оцінок;
  
• моделювання.
  

При такому поділі методам екстраполяції протиставляються як самостійний клас методи моделювання.

Область застосування основних класів методів прогнозування показана в таблиці.

Вид прогнозу	Клас методів прогнозування
	екстраполяційні	моделювання	експертні
Короткостроковий	+	+	+
Середньостроковий	-	+	+
Довгостроковий	-	-	+

З одного боку, побудова моделей має на меті розкрити закономірність розвитку досліджуваного об'єкта чи процесу на деякій ретроспективній ділянці. І якщо модель побудована правильно й адекватно відбиває зв'язки і властивості реального об'єкта, вона може бути основою для екстраполяції, тобто для перенесення деяких висновків про поводження моделі на об'єкт. Це і є прогнозування поводження об'єкта шляхом екстраполяції тенденцій, що виявляються на моделі.

З іншого боку, методи екстраполяції є не що інше як використання теоретичних і емпіричних моделей перемінних поза ретроспективною ділянкою спостережень за даними залежностей між ними на ретроспективній ділянці. Таким чином, застосування екстраполяції в прогнозуванні завжди припускає використання яких-небудь моделей. Тому будь-яке моделювання є основою для екстраполяції.

Всі методи за ознакою “інформаційна підстава методу” поділяються на три класи:

• фактографічні;
  
• комбіновані;
  
• експертні.
  

Фактографічні – базуються на фактичній інформації про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток. В експертних методах використовується інформація, яку надають фахівці-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їх думок.

Комбіновані – методи зі змішаною інформаційною основою. У свою чергу, класи експертних і фактографічних методів підрозділяються на підкласи за методами обробки інформації.

Експертні - методи, засновані на думках експертів у даній галузі знань з наступною обробкою отриманих результатів з метою виявлення основних критеріїв і тенденцій, властивих об'єкту.

Експертні методи розділяються на два підкласи:

• прямі експертні оцінки;
  
• експертні оцінки зі зворотним зв'язком.
  

Прямі експертні оцінки будуються за принципом одержання і обробки незалежної узагальненої думки колективу експертів (чи одного з них) при відсутності впливу на кожного експерта думок іншого експерта і всього колективу.

Експертні оцінки зі зворотним зв'язком у тому чи іншому вигляді реалізують принцип зворотного зв'язку на основі впливу на оцінку експертної групи (одного експерта) думок, що отримані раніше від цієї групи.

Експертні методи в прогнозуванні застосовуються в таких випадках: при відсутності доволі представницької і достовірної статистичної характеристики об'єкта; великої невизначеності середовища функціонування об'єкта для тих галузей промисловості, що зазнали сильного впливу нових відкриттів; дефіциті часу чи в екстремальних ситуаціях.

Широке застосування експертні оцінки знаходять при прогнозуванні основних напрямків науково-технічного прогресу, суспільної і політичної сфер діяльності.

Клас фактографічних методів поєднує три підкласи:

• методи аналогій;
  
• випереджальні методи;
  
• статистичні методи.
  

Методи аналогій спрямовані на виявлення подібності в закономірностях розвитку різних процесів. До них відносяться методи математичних і історичних аналогій.

Методи математичних аналогій як аналог для об'єкта прогнозування використовують об'єкти іншої фізичної природи, інших галузей науки, що мають математичний опис процесу розвитку, який збігається з об'єктом прогнозування.

Методи історичних аналогій як аналог використовують процеси однакової природи, що передують у часі розвитку об'єкта прогнозування.

Випереджальні методи прогнозування засновані на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації, що враховують її властивість випереджати прогрес науки і техніки. До них відносяться методи дослідження динаміки науково-технічної інформації, які використовують побудову динамічних рядів на базі різних видів такої інформації, аналізу і прогнозування на цій основі розвитку відповідного об'єкта (наприклад, огинаючий метод). До випереджального методу можна віднести також методи дослідження й оцінки рівня техніки, засновані на використанні спеціальних методів аналізу кількісної і якісної характеристик рівня якості існуючої і проектованої техніки.

Статистичні методи являють собою сукупність методів обробки кількісної інформації про об’єкт прогнозування, об’єднаної за принципом виявлення математичних закономірностей змін, що містяться в ній, характеристик даного об’єкта з метою одержання прогнозних моделей.

Також методи прогнозування класифікують на види на методичній основі. Кожен вид поєднує методи, що мають як основу однаковий апарат реалізації. Так, наприклад, статистичні методи за видами поділяють на методи екстраполяції та інтерполяції, методи, у яких застосовується апарат регресійного і кореляційного аналізу, методи, що використовують факторний аналіз, і т.д. До статистичних методів прогнозування відносять також і методи евристичної самоорганізації моделей.

Серед статистичних методів, використовуваних при прогнозуванні економічних систем, особливий клас складають методи побудови й оцінки одночасних рівнянь, що відбивають сукупність законів, одночасна дія яких обумовлює поводження об'єкта. Система одночасних рівнянь застосовується, коли виникає складність в моделюванні таких економічних об'єктів, як галузь чи підприємство. І необхідність системного представлення розвитку цих об'єктів на основі прогнозування систем взаємозалежних показників, коли модель розвитку об'єкта не може бути представлена механічною сумою ізольованих рівнянь за окремими показниками. Рівняння моделі мають враховувати не тільки вхідну інформацію, але й причинно-наслідкові зв'язки між показниками, тобто повинні описувати систему показників, що характеризують об'єкт як єдине ціле.

На рис. 1 представлена класифікаційна схема методів прогнозування.




Рисунок 1 - Класифікація методів прогнозування

За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на: інтуїтивні і формалізовані.

Інтуїтивне прогнозування застосовується тоді, коли об’єкт прогнозування або дуже простий, або настільки складний, що аналітично врахувати вплив багатьох факторів практично неможливо. В цих випадках використовують допомогу експертів. Отримані індивідуальні та колективні експертні оцінки використовують як кінцеві прогнози або як вихідні дані в комплексних системах прогнозування. Формалізовані методи прогнозування, відповідно дозволяють аналітично врахувати усі або всі суттєві фактори при складанні прогнозів.

При виборі методів прогнозування важливим показником є глибина випередження (глубина упреждения). При цьому необхідно знати не лише абсолютну величину цього показника, але й співвіднести його з тривалістю еволюційного циклу розвитку об’єкта прогнозування. Для цього можна використовувати безрозмірний показник глибини (дальності) прогнозування, що був запропонований В.Білоконем:

τ = ;

де Δt – абсолютний час випередження;

t_x – величина еволюційного циклу об’єкту прогнозування.

Формалізовані методи прогнозування є дієвими, якщо глибина випередження знаходиться в рамках еволюційного циклу (τ<<1). При τ≈1, тобто при виникненні в рамках періоду, що прогнозується, “стрибка” в розвитку об’єкту прогнозування, необхідно використовувати інтуїтивні методи прогнозування як для визначення сили “стрибка”, так і для оцінки часу його здійснення. В цьому випадку формалізовані методи застосовуються для оцінки еволюційних ділянок розвитку до й після стрибка. Якщо ж в прогнозному періоді існує декілька еволюційних циклів розвитку об’єкта прогнозування (τ>>1), то велике значення мають інтуїтивні методи.

В залежності від загальних принципів діяльності інтуїтивні методи прогнозування можна поділити на дві групи: індивідуальні експертні оцінки та колективні експертні оцінки.

До індивідуальних експертних оцінок відносять наступні методи :

• метод “інтерв'ю”, при якому здійснюється безпосередній контакт експерта з фахівцем за схемою "питання – відповідь";
  
• аналітичний метод, при якому здійснюється логічний аналіз якої-небудь прогнозованої ситуації, складаються аналітичні доповідні записки;
  
• метод написання сценарію, що заснований на визначенні логіки процесу чи явища .в часі за різних умов.
  

Методи колективних експертних оцінок поєднують в собі методи індивідуальних експертних оцінок та статистичні методи обробки цих оцінок. В групу колективних експертних оцінок входять:

• метод "комісій";
  
• "колективну генерацію ідей" ("мозкова атака");
  
• метод "Дельфі";
  
• матричний метод.
  

Ця група методів заснована на тому, що при колективному мисленні, по-перше, більш висока точність результату і, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, що виносяться експертами, можуть виникнути продуктивні ідеї.

У групу формалізованих методів входять дві підгрупи: екстраполяції і моделювання.

До першої підгрупи відносяться методи:

• найменших квадратів;
  
• експонентного згладжування;
  
• ковзних середніх.
  

До другої групи відповідно:

• структурне моделювання;
  
• сітьове моделювання;
  
• матричне моделювання.
  

Розглянуті класи інтуїтивних і формалізованих методів подібні за своїм складом до експертних і "фактографічних" методів. Фактографічні методи засновані на фактично наявній інформації про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток, експертні базуються на інформації, отриманій з оцінок фахівців-експертів.

У клас експертних методів прогнозування входить метод евристичного прогнозування. Це аналітичний метод, суть якого полягає в побудові і наступному усіканні "дерева пошуку" експертної оцінки з використанням якої-небудь евристики. При цьому методі здійснюється спеціалізована обробка прогнозних експертних оцінок, отриманих шляхом систематизованого опитування висококваліфікованих фахівців. Він застосовується для розробки прогнозів науково-технічних проблем і об'єктів, аналіз розвитку яких або цілком, або частково не піддається формалізації. Структура методу евристичного прогнозування містить у собі як основні елементи: синтез граф-моделі об'єкта; формування експертних бригад і оцінки компетентності експертів; формування питань і розробку таблиць експертних оцінок; аналіз роботи експертів; алгоритми обробки таблиць експертних оцінок; спосіб варіації отриманих прогнозів, синтез прогнозних моделей.

Всі методи за ступенем складності можна поділити на симплексні (прості) та комплексні (складні) методи.

Особливе місце в класифікації методів економічного прогнозування мають так звані комбіновані методи, що поєднують різні інші методи. Наприклад, колективні експертні оцінки і методи моделювання або статистичні й опитування експертів. Як вхідна інформація використовується фактографічна і експертна інформація.

Програмний аспект прогнозу полягає у визначенні можливих шляхів досягнення бажаних і необхідних результатів, очікуваної в часі реалізації кожного з можливих варіантів і ступеня вірогідності успішного досягнення результату за тим чи іншим варіантом.

Організаційна сторона прогнозу містить у собі комплекс організаційно-технічних заходів, що забезпечують досягнення визначеного результату за тим чи іншим варіантом. В організаційному аспекті виходять із представлення про наявні економічні ресурси і накопичений науковий потенціал.