Найбільш важливі закон
| Вид материала | Закон |
- Язування олімпіадних задач з математики, 549.83kb.
- Професії найбільш важливі в Україні, 344.84kb.
- Ринковий механізм ціноутворення, 107.82kb.
- Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності, 1413.72kb.
- У тернополі перетинаються важливі автомобільні й залізничні шляхи. Це єдине місто обласного, 158.28kb.
- Виконав, 144.6kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович, 439.41kb.
- Обудоване на принципах права, свободи І відповідальності, поступово утверджуючись, 21.55kb.
- Завдання сучасної школи розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність, 64.93kb.
- Верховну Раду України (1, Ст. 75). Як показує досвід держав розвиненої демократії,, 2015.61kb.
ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ВТРАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ У ВІДСОТКАХ ХВОРИМ, ЯКИМ ЗАПОДІЯНО УШКОДЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я, ПОВ’ЯЗАНЕ З ВИКОНАННЯМ ТРУДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ
11.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Законодавство про охорону праці складається із Закону «Про охорону праці» (1999 р.), Кодекса законів про працю України, закону «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що потягнули за собою втрату працездатності» і прийнятих у відповідності з ними нормативно-правових актів.
Державна політика в області охорони праці визначається у відповідності до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань.
Державна політика в області охорони праці базується на наступних принципах:
пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції, а також сприянню виробництвам в створенні безпечних і нешкідливих умов праці;
– комплексного рішення задач охорони праці на основі загальнодержавної, відомчих, регіональних програм з цього питання і з врахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в області науки і техніки і охорони навколишнього середовища;
– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх виробництв і суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності і видів діяльності;
– адаптації трудових процесів до можливостей працівника із врахуванням його здоров’я і психологічного стану;
– використання економічних методів управління охороною праці, залучення добровільних внесків і інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями і працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;
– використання світового досвіду організації роботи по покращенню умов і підвищенню безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
11.2. ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Законом «Про охорону праці» підкреслюється, що гарантії прав на охорону праці передбачаються під час укладання трудового договору. Роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці, про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторах та можливі наслідки їх впливу на здоров’я.
Працівнику не може пропонуватись робота, яка згідно з медичним висновком йому протипоказана за станом здоров’я. Допуск до роботи з підвищеною небезпекою і тих, які потребують професійного відбору, допускається лише за наявності висновків психофізіологічної експертизи.
Усі працівники у відповідності з законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що потягнули за собою втрату працездатності.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, що небезпечна для його життя або здоров’я, або оточуючих його людей, або для виробничого чи навколишнього середовища. Працівник зобов’язаний негайно повідомити про це безпосередньо керівника або роботодавця.
Працівника, який за станом здоров’я у відповідності з медичним висновком потребує надання більш легкої роботи, роботодавець повинен перевести з дозволу працівника на таку роботу на термін, який вказаний у медичному висновку, а у випадках необхідності встановити скорочений робочий день і організувати проведення навчання такого працівника по придбанню іншої професії у відповідності до законодавства.
Робітники, які зайняті на важких і з шкідливими умовами роботах, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату роботи в підвищеному розмірі й інші пільги та компенсації, що надаються у відповідності до діючого законодавства.
Крім цього, працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, що пов’язані з забрудненням або з несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безкоштовно за встановленими нормами спеціальна одежа, спеціальне взуття і інші засоби індивідуального захисту, а також миючі й знезаражуючі засоби.
Роботодавці виробництв, що використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з врахуванням рекомендацій лікарів-експертів МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів по безпеці праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Крім цього, у випадках, що передбачені законодавством, роботодавець повинен організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів у відповідності з медичними рекомендаціями. Притягнення інвалідів до понаднормової праці та праці в нічний час не допускається.
Відшкодування шкоди, яка була заподіяна працівнику в результаті пошкодження його здоров’я або у випадках смерті працівника, здійснюється Фондом обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у відповідності з Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві».
Поряд з цим роботодавець може за рахунок особистих коштів здійснювати потерпілим і членам їх сімей додаткові виплати у відповідності з колективним або трудовим договором.
За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) і середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У тих випадках, коли потерпілий не може виконувати попередню роботу, проводиться його навчання або перекваліфікація, а також раціональне працевлаштування у відповідності до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій.
Час перебування на групі інвалідності в зв’язку з нещасним випадком на виробництві або з професійним захворюванням зараховується в стаж роботи для призначення пенсії за віком, а також стаж роботи з шкідливими умовами, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.
11.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Згідно з Законом про працю роботодавець повинен створити на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділу умови праці у відповідності з нормативно-правовими актами та забезпечити виконання вимог законодавства відносно прав працівника в області охорони праці.
У зв’язку з цим кожен роботодавець несе безпосередню відповідальність за охорону праці на підприємстві та забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
– створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;
– розробляє участі сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення нормативів та підвищення рівня охорони праці;
– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у залежності від змінювання обставин;
– впроваджує у виробництво прогресивні технології та досягнення науки і техніки, позитивний досвід по охороні праці та ін.;
– забезпечує відповідне утримання будівель і споруд та виробничого обладнання, здійснює моніторинг за їх технічним станом;
– забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків та професійних захворювань, і здійснює профілактичні заходи за даними розслідування цих причин;
– організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання і пристроїв, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам по охороні праці в порядку і терміни, що визначені законодавством, і за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
– розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, що діють на підприємстві, і встановлює правила виконання робіт і поведінки робітників на території підприємства, в промислових приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях у відповідності з нормативно-правовими актами по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами виробництва по охороні праці;
– здійснює контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного й індивідуального захисту, виконання робіт у відповідності з вимогами по охороні праці;
– організовує пропаганду безпечних методів праці і співробітництва з робітниками в області охорони праці;
– приймає термінові заходи для допомоги потерпілим, притягує за необхідності професійні аварійно-рятівні формування у випадках виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.
Працівники зобов’язані:
– турбуватися про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я інших людей у процесі виконання будь-яких робіт або під час находження на території підприємства;
– знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів по охороні праці, правила поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного і індивідуального захисту;
– проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе персональну відповідальність за порушення цих вимог.
На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше роботодавець створює службу охорони праці, а при кількості працюючих менше 50 функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підкоряється безпосередньо роботодавцю.
Розпорядження та представлення спеціаліста по охороні праці може відмінити лише роботодавець.
Роботодавець повинен за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попередніх (перед прийманням на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, що зайняті на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де має місце необхідність у професійному відборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб у віці до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів за необхідності роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводять відповідні закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно з законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я робітника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади в області охорони здоров’я.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягувати робітника, що ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також повинен відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
За необхідності роботодавець повинен забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд робітників:
– за заявою робітника, якщо той вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
– за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я робітника не дає можливості йому виконувати свої трудові обов’язки.
За час проходження медичного огляду за робітником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
Навчання працівників питанням охорони праці проводиться під час прийому на роботу (інструктаж) та в процесі роботи за рахунок роботодавця, у тому числі й по наданню першої медичної допомоги потерпілим.
11.4. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Державне керування охороною праці в Україні здійснюють:
– Кабінет Міністрів;
– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади по нагляду за охороною праці;
– міністерства й інші центральні органи виконавчої влади;
– місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоуправління.
Державний нагляд за виконанням законів і інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:
– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади по нагляду за охороною праці;
– спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
– спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
– спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарчих органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Посадові особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади по нагляду за охороною праці мають право:
– безперешкодно відвідувати підконтрольні виробництва (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які у відповідності з законодавством використовують найману працю, і здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку виконання законодавства з питань, що віднесені до їх компетенції;
– отримувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріалів профілактичної роботи, про причини порушення законодавства і вжиті заходи по їх усуненню;
– видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам і іншим посадовим особам, які у відповідності до законодавства використовують найману працю, міністерствам і іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям і органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження про усунення порушень і недоліків в області охорони праці, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;
– заперечувати, призупиняти, обмежувати експлуатацію виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будов, споруджень приміщень, випуск і експлуатацію машин, механізмів, обладнання, транспортних та інших знарядь праці, виконання певних праць, використання нових шкідливих речовин, реалізацію продукції, а також відміняти або призупиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, що створюють загрозу життю працюючих;
– притягувати до адміністративної відповідальності працівників, що винні в порушенні законодавства про охорону праці;
– висилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній ними посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення таких осіб до відповідальності у відповідності з законом.
Суспільний контроль за виконанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборчих органів і представників.
11.5. РОЛЬ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ
ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ У ВІДШКОДУВАННІ ШКОДИ,
ЩО ЗАПОДІЯНА ПРАЦІВНИКАМ НА ВИРОБНИЦТВІ
У відповідності до Конституції та Закону України «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що привели до втрати працездатності» в Україні створений Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійного захворювання.
11.5.1. Основні обов’язки Фонду:
1) своєчасно і в повному обсязі відшкодовувати шкоду, що була заподіяна працівнику внаслідок пошкодження його здоров’я або у випадках його смерті, виплачуючи йому або особам, що знаходяться на його утриманні:
а) допомогу по тимчасовій непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності;
б) одноразову допомогу у випадках стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісячно грошову суму у випадках часткової або повної втрати працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
д) пенсію в зв’язку з втратою годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
є) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту нанесення цієї шкоди потерпілому;
ж) допомогу дитині, в тому числі й дитині, яка була зачата потерпілим до нещасного випадку (при втраті годувальника);
2) організувати похорони потерпілого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг у відповідності з місцевими умовами;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому у випадках настання нещасного випадку, швидкої допомоги у випадках необхідності його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4) організувати цілеспрямоване і ефективне лікування потерпілого в своїх спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою швидкого відновлення здоров’я потерпілого;
5) забезпечити потерпілому спільно з відповідними службами охорони здоров’я при призначеннях лікарів повний об’єм постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:
а) обслуговування вузькопрофільними лікарями і лікарями загальної практики;
б) догляд медичних сестер вдома, в лікарні або іншому лікувально-профілактичному закладі;
в) акушерський та інший догляд вдома або в лікарні під час вагітності або пологів;
г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;
д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, корегуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
6) вживає всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення і відновлення працездатності потерпілого;
7) забезпечує згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;
8) у відповідності до висновків лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводить навчання, перенавчання та перекваліфікацію потерпілого в особистих навчальних закладах або на договірній основі в інших навчальних закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок пошкодження здоров’я або нанесення моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю;
9) організовує робочі місця для інвалідів самостійно або спільно з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування або з іншими зацікавленими суб’єктами підприємницької діяльності; компенсуючи при цьому витрати виробництва, що не покриваються доходами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;
10) у випадках невідкладної необхідності надавати інвалідам одноразову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та його регіональних управлінь – за рахунок Фонду;
11) сплачувати за потерпілих внески на медичне і пенсійне страхування;
12) організувати притягнення інвалідів до суспільного життя.
Усі перелічені вище соціальні послуги та виплати надаються застрахованим і особам, які знаходяться на його утриманні, незалежно від того, зареєстроване виробництво, на якому відбувся страховий випадок, в Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.
11.5.2. Відшкодування шкоди, що нанесена застрахованому пошкодженням його здоров’я.
Страховими виплатами є грошові суми, що їх Фонд виплачує застрахованому або особам, які мають на це право, при настанні страхового випадку.
Страховий випадок – нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, які нанесли застрахованому професійно обумовлену фізичну або психічну травму.
Вказані грошові суми складаються з:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) в залежності від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї і особам, що знаходились на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
4) страхової виплати пенсії в зв’язку з втратою годувальника;
5) страхової виплати дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання його матері під час вагітності;
6) страхові витрати на медичну і соціальну допомогу.
За наявності факту нанесення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.
Ступінь втрати професійної працездатності потерпілим встановлюється МСЕК за участі Фонду у відсотках у залежності від пошкодження здоров’я потерпілого.
Одноразова допомога визначається з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток ступеня втрати професійної працездатності, який визначений МСЕК.
Середньомісячний заробіток для розрахунків суми страхових виплат потерпілому в зв’язку з втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається за бажанням потерпілого за 12 або три останніх календарних місяці роботи, що передували каліцтву, а в зв’язку з професійним захворюванням – стійкої втрати працездатності.
Якщо професійне захворювання встановлене після переходу (звільнення) потерпілого з роботи, з якою воно пов’язане. Середній заробіток визначається за 12 місяців, за бажанням потерпілого, за три останніх повних календарних місяці до часу переходу (звільнення) з цієї роботи.
Якщо у потерпілого не набереться 12 або три повних календарних місяці роботи протягом 24 місяців, які передували каліцтву, встановленню стійкої втрати професійної працездатності або переходу (звільнення) робітника з роботи, з якою пов’язане пошкодження здоров’я, середньомісячний заробіток визначається за фактичний час роботи протягом останніх трьох місяців (двох або одного у випадках, коли потерпілий пропрацював тільки два або один календарний місяць), що передував цьому, шляхом ділення суми заробітку на кількість відпрацьованих днів за цей період. Визначений таким способом середньоденний заробіток помножується на кількість робочих днів за місяць, що вираховуються в середньому за рік.
Середньомісячний заробіток у вказаний період підлягає корекції на час встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності з урахуванням підвищення тарифних ставок, посадових окладів відповідних працівників виробничого підрозділу (дільниці, цеху) виробництва, де працював потерпілий до моменту пошкодження здоров’я, або індексації доходів у відповідності з законодавством. Відкоректований середньомісячний заробіток не може бути більше середньомісячного заробітку відповідного працівника.
Страхові виплати у випадках смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які знаходились на утриманні померлого або які мали право на день його смерті на отримання від нього допомоги, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше десятимісячного строку після його смерті.
У випадках смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятилітньої заробітної плати потерпілого і, крім цього, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожну особу, яка знаходилась на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після смерті потерпілого.
У випадках смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання суми страхових виплат особам, що мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку за винятком частки, що припадала на потерпілого і працездатних осіб, які знаходились на його утриманні, але які не мали права на ці виплати.
Сума страхових виплат кожній особі, яка маэ таке право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на таких осіб, на їх кількість.
Сума виплати особам, які втратили годувальника, проводиться в повному розмірі без урахування призначеної їм пенсії у випадках втрати годувальника і інших доходів.
Висновок про причинний зв’язок смерті інваліда з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання проводиться на запит Фонду МСЕК на підставі даних медекспертної справи, довідки про причину смерті або даних патолого-анатомічного розтину та ін.
Моральна шкода, що нанесена умовами виробництва і яка не потягнула за собою втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладенням характеру нанесеної моральної шкоди й за подання відповідного висновку медичних органів (висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікувально-консультативної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого). Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної платні, що встановлена на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
11.6. ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ МСЕК СТУПЕНЯ ВТРАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ У ВІДСОТКАХ ПРАЦІВНИКАМ, ЯКИМ ЗАПОДІЯНО УШКОДЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я, ПОВ’ЯЗАНЕ З ВИКОНАННЯМ ТРУДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ
Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку МСЕК встановлює відповідно до ступеня втрати професійної працездатності у відсотках по відношенню до його середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я (наказ міністра охорони здоров’я № 212 від 22.11.1995 р.).
Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником у повному розмірі, тобто без урахуванням розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходу) і стипендії (наказ міністра охорони здоров’я № 212).
11.6.1. Загальні положення
На МСЕК покладені наступні обов’язки:
а) встановлення професії, з якою пов’язане пошкодження здоров’я, та рівня обмеження життєдіяльності потерпілого, причину, часу настання та групи інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я;
б) встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потерпілим, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням ними трудових обов’язків;
в) встановлення потреби у додаткових видах відшкодування (догляд, харчування, протезування, санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування тощо) та визначення інших необхідних видів медичної і соціальної допомоги;
г) встановлення розміру додаткових виплат на розробку та реалізацію індивідуальної програми реабілітації потерпілого;
д) встановлення факту наявності моральної шкоди;
є) огляд непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого і мають право на відшкодування шкоди, а також осіб, які не були на утриманні померлого, але мали на день його смерті право на одержання від нього утримання;
ж) визначення медичних показань на право одержання потерпілим автомобіля і протипоказань до керування.
Огляд потерпілого МСЕК проводить за наявності:
– акту про нещасний випадок на виробництві (ф. Н-1);
– акту розслідування професійного захворювання за установленою формою;
– висновку спеціалізованого закладу (НДІ профпатології чи відділень профпатології) про професійний характер захворювання;
– направлення лікувально-профілактичного закладу (ф. 88);
– направлення власника чи профспілкового органу підприємства, установи організації, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання; або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків; або вироку чи рішення суду; або направлення прокурора, слідчого, органу дізнання.
При встановленні втрати професійної працездатності у відсотках і потреби у додаткових видах відшкодування МСЕК виходить тільки з наслідків даної травми чи іншого ушкодження здоров’я потерпілого на виробництві.
У тих випадках, коли травма на виробництві або професійне захворювання погіршили перебіг захворювання, яким потерпілий страждав раніше, ступінь втрати професійної працездатності визначається, виходячи з викликаних ними порушень функцій організму з урахуванням тих, що були раніше.
У разі встановлення декількох професійних захворювань чи іншого ушкодження здоров’я потерпілого, які він одержав під час праці на одному виробництві, МСЕК визначає ступінь втрати професійної працездатності по кожному захворюванню чи іншому ушкодженню здоров’я окремо та враховує загальний відсоток втрати професійної працездатності за сукупністю.
Наприклад:
гр. Н., 54 років, прохідник вугільної шахти, був направлений на МСЕК після обстеження у НДІ гігієни праці і професійних захворювань, де у нього були виявлені: антракосилікоз І-ІІ ст. з дихальною недостатністю І-ІІ ст., вібраційна хвороба І-ІІ ст. Після огляду МСЕК визнала гр. Н. інвалідом ІІІ групи і встановила 50 % втрати професійної працездатності (35 % по антракосилікозу і 15 % по вібраційній хворобі).
У наказі міністра охорони здоров’я № 212 вказано, що у випадках, коли професійні захворювання чи інші ушкодження здоров’я виникли у потерпілого під час роботи на різних підприємствах, то втрата професійної працездатності у відсотках встановлюється по кожному професійному захворюванню чи іншому ушкодженню здоров’я окремо по кожному підприємству. Це породжувало багато суперечок і судових справ. Після створення Фонду по обов’язковому страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань цей пункт наказу втратив свою значущість, тому що всі виплати став здійснювати Фонд.
11.6.2. Коло осіб, які мають право проходити огляд у МСЕК
МСЕК оглядає та робить висновок про ступінь втрати професійної працездатності у відсотках тим працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків на території організації та за її межами, а також під час проїзду на роботу та з роботи на транспорті підприємства, установи, організації.
У наказі міністра охорони здоров’я № 212 вказано, що працівникам, які отримали ушкодження здоров’я під час поїздки на роботу чи з роботи громадським транспортом при виконанні державних чи громадських обов’язків та при інших обставинах, не пов’язаних з виконанням трудових обов’язків, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюють судово-медичні експертні комісії.
У випадках смерті потерпілого від наслідків трудового каліцтва або професійного захворювання (за підтвердженням лікувально-профілактичного закладу) МСЕК, у разі необхідності, приймає на огляд непрацездатних осіб, які знаходились на утриманні померлого працівника і мають право на відшкодування шкоди, а також непрацездатних осіб, які не перебували на його утриманні, але які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.
11.6.3. Встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках
При встановленні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках МСЕК у кожному конкретному випадку визначає ступінь та тяжкість порушення функцій організму, а за відсутності органу – ступінь компенсації втрачених функцій, можливості потерпілим виконувати роботу за певною професією або роботу однакову за кваліфікацією та оплатою, зокрема, можливість виконувати роботу в звичайних або спеціально створених умовах за основною професією чи близькою до неї за кваліфікацією.
Рішення про ступінь втрати професійної працездатності та додаткові види відшкодування МСЕК приймає на підставі огляду потерпілого, даних медичних документів (виписки з історій хвороби, виписки з амбулаторної картки або самої амбулаторної картки та ін.), результатів додаткових методів обстеження з урахуванням соціально-трудових факторів (професійного маршруту, професії, умов праці, характеру, обсягу виконуваної роботи, освіти тощо).
У наказі міністра охорони здоров’я № 212 вказано, що у випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настало різко виражене обмеження життєдіяльності, що призвело до різко вираженої соціальної дезадаптації та потреби у постійному сторонньому догляді або допомозі, встановлюється 100 відсотків втрати професійної працездатності.
Як правило, такі особи визнаються інвалідами 1-ї групи. В той же час ступінь втрати професійної працездатності МСЕК, як показала практика, може встановлювати від 85 до 100 % .
У наказі міністра охорони здоров’я № 212 вказано, що у випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настало різко виражене обмеження життєдіяльності, що призвело до вираженої соціальної дезадаптації, але вказані порушення не викликають потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі і потерпілий може виконувати роботу в пристосованих умовах, втрата професійної працездатності становить від 80 до 70 відсотків.
Практично такі особи МСЕК визнаються інвалідами 2-ї групи, а ступінь втрати професійної працездатності встановлюються їм від 65 до 80 %.
У випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настає значне зниження можливостей соціальної адаптації з урахуванням соціального фактора та наявності робочих місць встановлюється:
а) 50–60 відсотків при втраті працездатності за основною професією та можливостях працевлаштування потерпілого на роботі з нижчою кваліфікацією;
б) 30-40 відсотків, якщо потерпілого можливо використовувати на роботі за своєю професією, але при суттєвих змінах умов праці (наприклад, зниження об’єму виконуваної роботи) та зниженні заробітної плати.
Як правило, такі особи визнаються МСЕК інвалідами 3-ї групи, а ступінь втрати професійної працездатності встановлюється від 30 до 60 % у відповідності з вищевикладеними пунктами.
Якщо внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання немає підстав для визнання хворого інвалідом, але за станом здоров’я потерпілий потребує незначного обмеження виконуваної роботи, що призводить до незначного зниження заробітної плати, МСЕК встановлює до 25 відсотків втрати професійної працездатності.
Рішення МСЕК про причинний зв’язок професійного захворювання із конкретною професією (посадою), яка сприяла розвитку захворювання та терміном його настання, приймається на підставі висновку спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу (НДІ професійних захворювань, профпатологічного відділення тощо) і це зазначається у довідці про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби в додаткових видах допомоги, яка надається потерпілому.
11.6.4. Відшкодування додаткових витрат
Фонд (власник) проводить страхові виплати потерпілому при проведенні медичної, професійної та соціальної реабілітації відповідно до висновків МСЕК.
Додаткові витрати визначаються згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда.
Витрати на медичну реабілітацію (діагностичні, лікувальні засоби тощо) визначаються МСЕК на підставі висновків та рахунків лікувально-профілактичних закладів, довідок про їх вартість, рецептів.
Витрати на додаткове харчування (харчування, яке призначається додатково до існуючих дієт, коли не в повній мірі задовольняються потреби організму хворого в харчових речовинах та енергії) компенсуються у наступних випадках:
а) коли при перебуванні хворого в стаціонарі або спеціалізованому реабілітаційному закладі виникає потреба у лікувальному харчуванні, яке цей заклад не може забезпечити;
б) занепаду харчування ІІ чи ІІІ ступеня інвалідів 1-ї або 2-ї груп;
в) коли у потерпілого внаслідок морфофункціональних змін, що настали через трудове каліцтво чи професійне захворювання має місце надмірна втрата поживних речовин, яка підтверджується функціональними методами дослідження.
Додаткове харчування призначається на конкретно встановлений термін за раціоном харчування, який складає дієтолог чи лікуючий лікар та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою чи підписом головного лікаря (директора).
Витрати на протезування компенсуються потерпілому згідно з висновком МСЕК про потребу в протезуванні.
За висновком МСЕК потерпілий забезпечується допоміжними побутовими технічними засобами за його рахунок, а якщо функціональні порушення пов’язані з перенесеною травмою чи професійним захворюванням – за рахунок Фонду (власника).
За наявності у потерпілого наслідків травми або професійного захворювання відповідно до висновків МСЕК медичних показань для одержання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, а також витрати на придбання пального, ремонт і технічне обслуговування, навчання керування автомобілем.
МСЕК не рідше одного разу на три роки, а для інвалідів 1-ї групи щороку робить висновок про потребу потерпілого з даним ушкодженням здоров’я в санаторно-курортному лікуванні.
Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається МСЕК потерпілому за прямими наслідками трудового каліцтва чи професійного захворювання.
В разі необхідності супроводу потерпілого МСЕК виносить рішення про потребу в супроводі, що є підставою для відшкодування витрат на його проїзд, сплату добових і компенсацію витрат на житло.
У тих випадках, коли санаторно-курортне лікування необхідно потерпілому не у зв’язку з даним каліцтвом чи професійним захворюванням, рішення про потребу у такому лікуванні МСЕК не виносить, а потерпілий забезпечується санаторно-курортною путівкою у звичайному порядку.
Висновок МСЕК щодо потреби потерпілого у постільній та натільній білизні виноситься на підставі рішення ЛКК про таку потребу згідно з нормативами, затвердженими МОЗ України.
МСЕК встановлює потребу потерпілому у необхідних видах догляду:
а) спеціальним медичним доглядом забезпечуються інваліди, які потребують життєво важливих, щоденних, багаторазових медичних маніпуляцій (ін’єкції, перев’язки, промивання порожнин тіла тощо);
б) звичайного постійного догляду потребують інваліди, які не можуть самостійно вживати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо;
в) побутового догляду потребують інваліди, які проживають у несприятливих соціально-побутових умовах (відсутність водогону, центрального опалення, каналізації, громадського транспорту тощо), а також за відсутності можливостей до розміщення одиноких інвалідів у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах ветеранів війни та праці.
Відповідно до індивідуальної програми реабілітації, складеної МСЕК, Фонд (власник) за згодою потерпілого повинен забезпечити його навчання, перенавчання та працевлаштування, якщо внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання він не може виконувати попередню роботу.
Відшкодування шкоди працівникові проводиться у відповідності до індивідуальної програми реабілітації та протягом терміну втрати професійної працездатності, який встановлюється МСЕК, а також на період надання потерпілому інших медичних та соціальних послуг.
11.6.5. Терміни переогляду потерпілих у медико-соціальних експертних комісіях
Переогляд інвалідів для встановлення ступеня втрати професійної працездатності проводиться через 1–3 роки в залежності від характеру наслідків трудового каліцтва чи професійного захворювання і можливості повного чи часткового відновлення працездатності після проведення всіх запланованих реабілітаційних заходів.
Після реалізації індивідуальної програми реабілітації потерпілого ступінь втрати професійної працездатності у відсотках без зазначення терміну переогляду встановлюється:
а) при анатомічних дефектах відповідно до «Інструкції про встановлення груп інвалідності», що затверджена Міністерством охорони здоров’я у 2004 році;
б) при неефективності всіх можливих реабілітаційних заходів;
в) при стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів та систем організму;
г) чоловікам у віці понад 60 років, жінкам – понад 55 років;
д) громадянам, які мають право на пенсію за пільговим пенсійним забезпеченням (додаток до наказу міністра охорони здоров’я № 238 від 5 серпня 1998 р.).
Потерпілим, що навчаються у середніх, середніх спеціальних, вищих навчальних закладах, аспірантурі, ступінь втрати професійної працездатності переглядається після закінчення навчання.
Переогляд потерпілих раніше зазначеного терміну, а також потерпілих, яким ступінь втрати професійної працездатності встановлений безстроково, може бути проведений за їх заявою, при зміні стану здоров’я та працездатності, за заявою Фонду (власника підприємства або установи), якщо аргументи, що викладені в заяві, визнані обґрунтованими або при виявленні фактів необґрунтованого рішення МСЕК чи винесення рішення на підставі підроблених документів чи за постановою суду.
Оскарження рішення первинної МСЕК про встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках здійснюється таким чином, як і оскарження встановленої групи інвалідності: потерпілий протягом одного місяця має право подати про це письмову заяву у обласну чи центральноміську МСЕК, або до медико-соціальної комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу (управління) охорони здоров’я. Комісія, що проводила огляд, або відділ (управління) охорони здоров’я в триденний термін з дня одержання заяви повинні надіслати усі наявні документи разом з заявою до обласної або центрально-міської МСЕК, які повинні не пізніше одного місяця провести переогляд хворого.
У випадках незгоди з рішенням обласної або центральноміської комісій потерпілий може бути направлений на обстеження в інститути експертизи України або на огляд в іншу обласну МСЕК, у тому числі на обласну МСЕК іншої області.
Крім того, рішення МСЕК може бути оскаржене в суді.
11.7. КРИТЕРІЇ ВСТАНОВЛЕННЯ СТУПЕНЯ СТІЙКОЇ ВТРАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ У ВІДСОТКАХ
Наказом міністра охорони здоров’я № 238 від 5 серпня 1998 р. були затверджені «Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності хворих та інвалідів…» і були внесені зміни та доповнення до наказу міністра охорони здоров’я № 212 від 22.11.1995 р.
Слід відзначити, що деякі параграфи цих наказів можуть трактуватись по- різному. В зв’язку з цим, лікарям-експертам МСЕК допомагають методичні Рекомендації для практичного використання інструкції «Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів» за 2000 рік, які були підготовлені співробітниками Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності. В методичних рекомендаціях висвітлюється методологія експертних висновків про встановлення втрати професійної працездатності, а також подана трактовка тих параграфів, в яких можуть бути різні тлумачення.
При огляді хворих у МСЕК лікарі-експерти спочатку визначають ступінь обмеження життєдіяльності, тобто вирішують питання про групу інвалідності. При визначенні групи інвалідності враховуються нозологічна форма захворювання, тяжкість функціональних порушень, професія і вік хворого, заробіток до пошкодження стану здоров’я на виробництві та після нового працевлаштування й інші фактори.
Після цього лікарі-експерти вирішують питання про встановлення відсотків втрати професійної працездатності в залежності від тяжкості функціональних порушень, що викликані травмою або професійним захворюванням, професії і віку хворого та заробітку потерпілого.
При визначенні відсотків втрати професійної працездатності лікарі МСЕК враховують не фактичне працевлаштування, а ймовірне працевлаштування з урахуванням освіти, кваліфікації і фаху потерпілого.
При встановленні відсотків втрати професійної працездатності лікарі-експерти враховують групу інвалідності. При наслідках однієї травми або одного професійного захворювання встановлюються наступні відсотки:
1-ша група інвалідності – 85–100 %;
2-га група інвалідності – 65–80 %;
3-тя група інвалідності – 30–60 %.
У тих випадках, коли потерпілого не визнають інвалідом, ступінь втрати професійної працездатності не повинний перевищувати 25 %.
При легких розладах стану здоров’я і необхідності невеликих обмежень працездатності у своїй професії і пов’язаним з цим зниженням заробітної плати встановлюється мінімальна втрата професійної працездатності у відсотках. При цьому враховується заробітна плата та інтенсивність виконуваної роботи.
При більш виражених функціональних порушеннях, але які відносяться до легких розладів, і дещо більшим зниженням заробітної плати відсотки втрати професійної працездатності встановлюються більш високі.
Якщо у потерпілого мають місце наслідки двох або більше травм або професійних захворювань, встановлюються наступні відсотки:
1-ша група інвалідності – не вище100 %;
2-га група інвалідності – не вище 85 %;
3-тя група інвалідності – не вище 65 %.
У випадках невизнання потерпілого інвалідом сумарні показники втрати професійної працездатності підвищуються на 5–15 %, але не повинні перевищувати 40 %.
У наказі міністра охорони здоров’я України № 238 від 5 серпня 1998 р. мають місце коливання рекомендованих для встановлення показників втрати професійної працездатності від 5 до 20 %. Такі коливання залежать від тяжкості функціональних порушень, що викликані наслідками перенесеної травми або професійним захворюванням, професією, спеціальністю, фахом, заробітною платнею до та після погіршення стану здоров’я, можливостями продовження своєї попередньої роботи, можливостями раціонального працевлаштування, фактичним працевлаштуванням потерпілих, санітарно-гігієнічними умовами роботи на попередній і новій роботі та іншими факторами.