Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису Ніколаєв Ігор Станіславович

Вид материала

Документы

Содержание ВступАктуальність теми дисертаційного дослідження. Правосуб’єктність держави Україна в МПрП – Держава Україна як суб’єкт МПрП Загальна характеристика приватно-правових відносин Узагальнюючи результати дослідження особливостей представництва держави Україна в МПрП органи державної влади можна класифікуват Rex v. International Trusstee Держава Україна як суб’єкт МПрП Концесійні відносини з участю держави Україна. Міжнародне та національне концесійне законодавство. Автодорожня концесія – різновид договору концесії. Українське законодавство про угоди про розподіл продукції. Угода про розподіл продукції Сторони угоди про розподіл продукції. Права та обов’язки суб’єктів відносин з обігу облігацій зовнішніх державних позик. Відповідальність держави-емітента. Стаття 14. Повідомлення про укладення концесійного договору Стаття 15. Державний облік угод про розподіл продукції Спадкування майна державою Україна за заповітом 1.Спадкування відумерлого майна регулюється законодавством держави, громадянином якої був померлий. Держава Україна впливає на трудові відносини з іноземним елементом шляхом формування правового механізму їх регулювання. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису Шевчук, 6751.28kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Масляєва, 1066.64kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 596.11kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудроґо на правах рукопису, 1582.35kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО


На правах рукопису


Ніколаєв Ігор Станіславович


УДК 341.9


Держава Україна
як суб’єкт міжнародного приватного права


12.00.03 –

цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник –

Селіванова Ірина Анатоліївна,

кандидат юридичних наук, доцент


Харків 2006

ЗМІСТ


Стор.

Вступ__________________________________________________________________4


Розділ 1

Загальна характеристика приватно-правових відносин з участю України_________14

1.1. Правосуб’єктність держави Україна____________________________________14

1.2. Цивільні (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів

(облігацій зовнішніх державних позик) відносини з участю України____________65

1.3. Специфіка спадкових відносин з участю України________________________106

1.4. Участь держави Україна в трудових відносинах _________________________114


Розділ 2

Імунітет держави Україна_______________________________________________123

2.1. Імунітет держави Україна та його види (судовий, від попереднього забезпечення позову, від примусового виконання рішення, власності)______________________123

2.2. Вирішення Україною проблеми імунітету
(теорія абсолютного та функціонального імунітету) _________________________144


Висновки _____________________________________________________________158


Список використаних джерел ____________________________________________167


Перелік умовних позначень


ГК, ГКУ – Господарський кодекс України

ЗУ – Закон України

ЗУ «Про МПрП» - Закон України «Про міжнародне приватне право»

№2709-IV від 23 червня 2005 року

КМУ – Кабінет Міністрів України

КСУ – Конституційний суд України

МЗС – Міністерство закордонних справ України

Мін'юст – Міністерство юстиції України

МПрП – Міжнародне приватне право

ЦК, ЦКУ – Цивільний кодекс України

ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України

Вступ


Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний міжнародний цивільний оборот та міжнародне приватне право дають багато прикладів нетрадиційних явищ та процесів, одним з яких є розширення участі держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів, спадкових, трудових та інших).

Не поодинокими стали випадки участі держави Україна в якості відповідача в іноземних юрисдикційних органах. При цьому, юрисдикційні органи (суди, арбітражі) зазнають значних труднощів при розгляді конкретних справ, пов’язаних з участю держави Україна, а Міністерство юстиції України, на яке покладено завдання по захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, при представництві інтересів останньої в закордонних судових установах.

В той же час у вітчизняній правовій науці висвітлені лише окремі аспекти участі держави в міжнародних приватноправових відносинах, цілісного ж уявлення про зміст та особливості правосуб’єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіку таких відносин, особливості відповідальності держави Україна за своїми зобов’язаннями, а також особливості природи інституту державного імунітету України та його різновидів у вітчизняній доктрині МПрП досі немає.

Не знайшла глибокого теоретичного обґрунтування та відповідного законодавчого врегулювання проблема імунітету держави Україна з огляду на існування в світовій доктрині МПрП, законодавчій та судовій практиці іноземних держав двох теорій державного імунітету: теорії абсолютного і функціонального імунітету, а також існуючої в світі тенденції відходу від засад теорії абсолютного імунітету в бік застосування ідей функціонального імунітету.

Вищенаведене дозволяє дійти висновку про актуальність розгляду теоретичних проблем статусу держави Україна як суб’єкта МПрП, узагальнення накопиченого в світі досвіду правового регулювання міжнародних приватно-правових відносин з участю держави, сприйняття позитивних тенденцій вирішення проблеми застосування державного імунітету, а також розробки та наукового обґрунтування нових підходів до регулювання цих відносин, що дозволить зробити діяльність держави Україна більш ефективною та підвищити якість захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

Зв’язок роботи з науковими роботами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права і в рамках державної цільової комплексної програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)» № 0186.0.070869.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Виявлення особливостей правового становища держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах, розробка пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з цих питань та визначення шляхів вирішення проблеми держаного імунітету України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:

1. визначити змістовні елементи та особливість правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП;
   
2. дати загальну характеристику цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових та трудових відносин з участю держави Україна;
   
3. визначити природу державного імунітету України як суб’єкта МПрП, дослідити історію його розвитку та розкрити сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо;
   
4. розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яким регулюються міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави Україна та принципи застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.
   

Об’єкт дисертаційного дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні приватно-правові відносини з участю держави Україна: концесійні, щодо розподілу продукції, випуску цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкові, трудові, а також відносини, що виникають при притягненні України до відповідальності за порушення зобов’язань.

Предмет дисертаційного дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є правосуб’єктність держави Україна як суб’єкта МПрП та нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави Україна, що становять об’єкт дисертаційного дослідження; практика національних та закордонних юрисдикційних органів, вітчизняні та іноземні наукові джерела, в яких викладені теоретичні обґрунтування та висвітлені думки вітчизняних і закордонних вчених із зазначеної проблеми.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження застосовувались такі методи дослідження: історико-правовий – при аналізі розвитку юридичної думки щодо правосуб’єктності держави та природи державного імунітету; порівняльно-правовий – у ході порівняння теорії абсолютного та функціонального імунітету держави; формально-юридичний – при аналізі норм чинного та перспективного законодавства; системно-функціональний – при дослідженні специфіки правосуб’єктності держави та її змістовних елементів; логічний метод – при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного права Ануфрієвої Л. П., Бєлова А. П., Бліщенко І. П., Богуславського М. М., Вольфа М., Галенської Л. Н., Данилькевич І. І., Дахно І. І., Довгерта А. С., Доріа Ж., Задихайло Д. В., Звекова В. П., Іссада М., Кібенко О. Р., Кисіль В. І., Корецького В. М., Коха Х., Курганової Л. Б., Ле Ба Донг, Лунца Л. А., Магнус У., Маришевої Н. І., Матвеєвої Г. К., Мацько А. С., Медведєва О. А., Мережко А. А., Нешатаєвоє Т. М., Панова В. П., Попова А. А.,Раапе Л., Садикова О. Н., Селіванової І. А., Сімсон О. Е., Степанюк А. А., Фединяк Г. С., Фединяк Л. С., Федорова О. Н., Федосеєвої Г. Ю., Юлдашева О. Х., міжнародного публічного права Баймуратова М. А., Киселёва І. Я., Маланчука П., Тимченко Л. Д., цивільного права і процесу Борисової В. І., Комарова В. В., Кузнєцової Н. С., Первомайського О. О., Саніахметової Н. О.,
Слюсаревського М. М., Спасибо-Фатєєвої І. В., Харитонова Є. О., Яроцького В. Л. та ін.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. У дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі проведено комплексний аналіз особливостей статусу держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права.

1. Вперше у вітчизняній науці МПрП виділено змістовні елементи правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП, а саме:

1. правоздатність  здатність держави Україна мати права та обов’язки суб’єкта МПрП;
   
2. дієздатність  здатність держави Україна своїми діями створювати права та набувати обов’язки суб’єкта МПрП. В структурі дієздатності держави Україна як суб’єкта МПрП виділено наступні елементи:
   

• правочиноздатність – здатність держави Україна здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків у відносинах з іноземним елементом;
  
• трансдієздатність – здатність держави Україна мати представників;
  
• некомерційна господарська дієздатність – здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність;
  
• деліктоздатність – здатність держави Україна нести цивільно-правову відповідальність;
  
• тестаментоздатність – здатність держави Україна бути спадкоємцем.
  

На підставі комплексного аналізу особливостей правового статусу держави Україна в міжнародному приватно-правовому спілкуванні, запропоновано власні визначення поняття «правосуб’єктність держави Україна в МПрП» та «держава Україна як суб’єкт МПрП».

« Правосуб’єктність держави Україна в МПрП – це цільова (спрямована на задоволення загальнодержавних та суспільно значущих потреб) соціально-правова передумова можливості (здатності) її участі в цивільно-правових відносинах з іноземним елементом, основу якої складає державний суверенітет, а зміст –правоздатність та дієздатність».

« Держава Україна як суб’єкт МПрП – це наділена цільовою правосуб’єктністю політична організація суспільства, яка за допомогою органів виконавчої влади, а також інших її представників, з метою задоволення суспільних потреб та реалізації загальнодержавних задач, вступає від свого імені в міжнародні приватно-правові відносини».

2. Вперше комплексно визначено особливості правосуб’єктності держави Україна як суб’єкта МПрП, які полягають в тому, що: її підґрунтя становить державний суверенітет; правоздатність та дієздатність держави Україна виступають як єдине ціле – її правосуб’єктність; держава Україна в МПрП наділена імунітетом; держава Україна: 1) реалізуючи свою суверенну законодавчу функцію, розробляє правове поле, яким регулюються міжнародні приватні відносини; та 2) сама бере участь в цих відносинах як рівноправний суб’єкт.

Обґрунтовано, що правосуб’єктність держави Україна не є безмежною. Вона обмежується громадянським суспільством – всередині країни, та міжнародним правом – за її межами.

3. Вперше запропоновано класифікацію органів державної влади, які виступають в міжнародному приватно-правовому обороті від імені держави Україна, за характером відносин, в які вони вступають, а саме: 1) органи виконавчої влади, які укладають від імені держави Україна правочини в сфері МПрП і беруть участь в договірних відносинах (наприклад, Міністерство економіки); 2) органи виконавчої влади, які від імені держави Україна беруть участь у вирішенні міжнародних цивільно-правових суперечок та представляють її інтереси в іноземних юрисдикційних органах (наприклад, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Кабінет Міністрів України).

4. Вперше запропоновано класифікацію представництва держави Україна в МПрП за його видами на: 1) законне представництво (представники – органи державної виконавчої влади); 2) договірне представництво (представники – фізичні та юридичні особи).

5. Подальшого розвитку отримала концепція участі держави Україна в господарській діяльності. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права визначено, що некомерційна господарська діяльність держави Україна – це явище об’єктивно властиве сучасній соціальній державі. Аргументовано, що держава Україна не може здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність.
З огляду на характер господарської діяльності держави та відсутність мети – отримання прибутку, таку діяльність треба кваліфікувати як некомерційну господарську діяльність держави Україна.

З огляду на особливості відносин, в які держава Україна вступає в сфері міжнародного приватного права, вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність введення в законодавство України поняття «економічна діяльність», під яким розуміється один із видів економічної активності суб’єкта, форма його участі в суспільному виробництві та спосіб отримання засобів для забезпечення його життєдіяльності. По наявності ознаки професіоналізму вона ділиться на активну економічну діяльність (діяльність з виробництва та реалізації товарів, робіт або послуг) та пасивну (наприклад, передавання державою майна у концесію, за угодами про розподіл продукції, випуск облігацій зовнішньої державної позики та ін.). Активну економічну діяльність треба кваліфікувати як господарську, яка по наявності мети отримання прибутку ділиться на підприємницьку (з метою отримання прибутку) та некомерційну господарську (без мети отримання прибутку).

6. Подальшого розвитку та додаткової аргументації набула концепція вирішення проблеми розмежування відповідальності держави Україна і державних підприємств шляхом відмови від існування такої організаційно-правової форми як державне підприємство на користь створення на їх базі господарських товариств та відмови від таких правових інститутів як право господарського відання і оперативного управління.

7. Подальшого розвитку та додаткової аргументації набула позиція, що:
1) держава несе повну цивільно-правову відповідальність за зобов’язаннями створених нею органів державної влади та зобов’язаннями, які виникли в результаті діяльності її представників (юридичних та фізичних осіб, органів місцевого самоврядування); 2) держава не несе відповідальності за зобов’язаннями юридичних осіб з державною участю (крім казенних підприємств), а юридичні особи з державною участю не несуть відповідальності за зобов’язання держави.

8. Вперше у вітчизняній науці МПрП аргументовано позицію, згідно з положеннями якої до відносин, в яких держава Україна виступає як суб’єкт МПрП застосовуються правила колізійного права на загальних підставах. Така позиція відповідає сучасним національним доктринальним поглядам, законодавчій та судовій практиці, і дозволяє реалізувати всі можливості колізійного права з урахуванням особливостей кожної конкретної ситуації.

9 Вперше дана загальна характеристика цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових) та трудових відносин з участю держави Україна через призму елементів правосуб’єктності держави.

10. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано висновок, що встановлена новим ЦК відмова держави від спадкування виморочного майна, яке знаходиться за кордоном, не відповідає суверенним інтересам держави Україна як суб’єкта МПрП. З метою законодавчого врегулювання цього питання запропоновано внести відповідні зміни в ЦК.

11. Вперше визначено, що оскільки держава Україна виступає учасником міжнародних відносин як суверен і як приватна особа, вона бере участь в трудових відносинах з іноземним елементом в трьох формах: 1) шляхом розробки механізму правового регулювання; 2) шляхом здійснення організаційних заходів; та 3) в якості роботодавця. Причому, в перших двох випадках держава Україна виступає в якості суверена, а в третьому як приватна особа, тобто як суб’єкт МПрП.

12. Запропоновано власне визначення поняття імунітету держави Україна в МПрП: «Імунітет держави Україна – це міжнародний приватно-правовий інститут, який ґрунтується на її суверенітеті, полягає в тому, що жодна держава світу не підпорядковується юрисдикції іноземної держави, і визначає специфіку притягнення держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права до міжнародної цивільно-правової відповідальності».

13. Подальшого розвитку та додаткового обґрунтування набула концепція вирішення проблеми державного імунітету в Україні.

Обґрунтовано, що практика застосування Україною теорії абсолютного імунітету, не сприяє захисту її інтересів стосовно дій судів іноземних держав, які підтримують теорію функціонального імунітету.

З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету пропонується ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав
від 16 травня 1972 року (Базель), та привести положення законодавчих актів України у відповідність до принципів теорії функціонального імунітету.

Науково-теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних висновків і пропозицій для вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна та порядок застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності, та у правозастосовчій практиці Міністерством юстиції України під час захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, Міністерством закордонних справ України та Кабінетом Міністрів України при вирішенні питання про застосування заходів, щодо держав, які порушують права та інтереси України.

Результати дослідження можуть бути використані у науковій та навчально-педагогічній діяльності, в навчальному процесі при викладанні курсу „Міжнародне приватне право” або при підготовці підручників та навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки та результати дисертаційного дослідження отримано на підставі особистої роботи автора. Дисертація є наслідком самостійної дослідницької діяльності, в якій деякі аспекти висвітлено вперше в науці МПрП, інші, що раніше аналізувалися в літературі, переосмислено та розглянуто по-новому з урахуванням нагальної потреби модернізації українського МПрП.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях: 1 грудня 2003 року на науково-практичній конференції: «Застосування норм нового цивільного законодавства в діяльності органів нотаріату, державної виконавчої служби, реєстрації актів цивільного стану»; 10 лютого 2004 року на міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації»; 26 лютого 2004 року на ХV Харківських політологічних читаннях; 29-30 травня 2004 року на міжнародній науковій конференції «Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики»; 25 травня 2004 року на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні»; 2 грудня 2004 року на науково-практичній конференції «Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації»; 15 грудня 2004 року на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економічного, соціально-політичного та правового захисту суб’єктів освітнього процесу».

Матеріали дисертації були використані в курсі „Міжнародне приватне право”, який викладається автором в Харківському гуманітарному університеті „Народна українська академія” та при розробці методичних матеріалів з цього курсу: Международное частное право: Программа, пл. семин. и практ. занятий для студентов 4 курса фак. «Бизнес-упр.» / Нар. укр. акад. [Каф. правоведения; Авт.-сост. И. С. Николаев]. – Х.: Изд-во НУА, 2003. – 16 с.; Международное частное право: Метод. указания к изучению курса и задания для выполнения контр. работ студентами 4 курса фак. «Бизнес-упр.» заоч. формы обучения / Нар. укр. акад. [Каф. правоведения; Авт.-сост. И. С. Николаев]. – Х.: Изд-во НУА, 2004. – 16 с.

Розроблені автором пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює відносини держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права, направлено до Департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України для удосконалення вітчизняного законодавства, яким регулюються відносини держави Україна як суб’єкта міжнародного приватного права і визначається її статус як учасниці приватних правовідносин з іноземним елементом, а також при вирішенні проблеми державного імунітету України, під час захисту Міністерством юстиції України інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли відображення в 11 публікаціях: у 4 статтях, з яких 3 опубліковані у фахових виданнях, та у 7 тезах доповідей.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИВАТНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

З УЧАСТЮ УКРАЇНИ


1.1. Правосуб’єктність держави Україна


Україна завжди була активним членом міжнародного співтовариства, є членом ООН. Вже на початок 90-х років двадцятого сторіччя вона була учасницею понад 120 міжнародних договорів, з-поміж яких найважливішими є Статут ООН [212], Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року і багато інших.

З проголошенням незалежності в Україні почала формуватися власна міжнародно-правова концепція. Так, в Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року вперше зафіксовано поняття державного суверенітету, який визначається як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади України в рамках її території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередньо зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній та спортивній сферах.

Становлення України як самостійної держави сприяло розвитку її міжнародного спілкування та розширенню участі в міжнародному цивільному обігу. Тому практичного значення набуло визначення статусу держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом.

Окремі аспекти правового становища держави як учасниці цивільно-правових відносин висвітили вітчизняні та іноземні науковці – Ануфрієва Л., Богуславський М., Борисова В., Данількевич І., Дмитрієва Г., Довгерт А., Звеков В., Іванов А., Іссад М., Кібенко О., Лунц Л., Нешатаєва Т., Спасибо-Фатєєва І., Толстой Ю., Фединяк Г., Федоров О. та інші, але цілісного уявлення про особливості правосуб’єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіку таких відносин та особливості відповідальності держави Україна за своїми зобов’язаннями в правовій літературі досі немає.

Перш ніж говорити про участь держави Україна у відносинах цивільно-правового характеру з іноземним елементом, треба розкрити сутність такого явища суспільного життя як держава, визначити особливості її правосуб’єктності та сформулювати визначення поняття держави Україна як суб’єкта МПрП.

Традиційно в міжнародному спілкуванні держава Україна розглядається в якості суб’єкта міжнародного публічного права, хоча таке розуміння сутності сучасної держави не можна вважати цілісним. Пов’язано це з тим, що за суб’єктним складом міжнародні відносини, в яких бере участь держава Україна, можна поділити на два види:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Потім в не меншому масштабі ця проблема постала по закінченню Другої світової війни для країн Східної Європи та Азії, а також держав, що розвиваються, які здійснювали в 60 – 70-ті роки ХХ сторіччя націоналізацію іноземної власності на своїх територіях після проголошення ними політичної незалежності від метрополій. Націоналізація в країнах, які розвиваються, слугувала цілям досягнення економічної незалежності. До зазначеного періоду, однак, міжнародне право вже мало достатню кількість документів, які формують юридичну базу для проведення націоналізації: Декларація принципів міжнародного права 1970 р.¹, резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 1805 “Про національний суверенітет над природними ресурсами”², Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974 р.³, а також Декларація по встановленню нового міжнародного економічного порядку 1974 року¹.

Класична західна доктрина визнає право держави на експропріацію, під якою розуміється як націоналізація у власному сенсі слова, так і реквізиція (конфіскація) будь-якої власності, в тому числі іноземної, але за умов дотримання вимог про те, що експропріація має здійснюватися, по-перше, у суспільних інтересах, по-друге, на законних підставах, по-третє, без дискримінації та має супроводжуватись “швидкою, адекватною та ефективною компенсацією”. Наведене складає “формулу Халла”, яку зафіксовано в обміні нотами між державним секретарем США К. Халлом та урядом Мексики. Тим не менш важливо підкреслити, що націоналізація не носить характеру карного заходу, що властиво конфіскації як покаранню окремих осіб або категорій осіб. Націоналізація – це акт держави, який може стосуватися як іноземних, так і національних фізичних та юридичних осіб².

Л. Ануфрієва зазначає, що держави, які розвиваються, підтримують доктрину всеосяжного та повного суверенітету над природними ресурсами та розглядають право на націоналізацію як похідне від державного суверенітету, внаслідок чого виплата компенсацій базується не на формулі “швидка, адекватна та ефективна”, а розраховується з врахуванням усіх обставин (“колоніальне панування”, “розкрадання іноземними компаніями природних багатств країни” і т. д.). Це призводить до значного зменшення розмірів виплат. В результаті, наприклад, за 20 років здійснення великої кількості актів націоналізації – з 1956 по 1976 роки – лише в трьох випадках виплачена компенсація відповідала зазначеному спектру вимог: в Бразилії (1964 р.), Замбії (1969 р.) та Перу (1976 р.). Зрозуміло, що велика кількість нині існуючих держав, які мають власність в таких країнах, але ніяким чином не причетні до колоніального минулого, не поділяють подібних підходів. Однак в 1973р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 3171 було підтверджено право держав, які звільнилися, самим визначати форми та розмір компенсації [2, С. 161-168].

В зв’язку з наведеним і з метою захисту іноземних інвестицій, а також сприянню їх залученню на територію України, нашою державою укладено міжнародні угоди з багатьма країнами світу¹, які наступним чином регулюють питання націоналізації та експропріації державою іноземних інвестицій.

В цих угодах визначається, що інвестиції інвесторів будь-якої Договірної Сторони не будуть націоналізовані, експропрійовані або піддані заходам, що мають ефект, еквівалентний націоналізації або експропріації на території іншої Договірної Сторони, окрім як задля суспільних цілей. При цьому експропріація провадитиметься за належним судочинством, на недискримінаційній основі та супроводжуватиметься умовами про виплату негайної, адекватної та ефективної компенсації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Ю. Білоусов слушно зазначає, що держава може брати участь і в особистих немайнових відносинах. Але вона може мати лише такі особисті права, які не суперечать її правовій природі. Наприклад, відповідно до ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII² держава Україна може набувати у спадщину майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, крім особистих немайнових прав автора. Вона набуває право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора [28, С. 247].


2. Трансдієздатність держави Україна як суб’єкта МПрП.

Відповідно до положень ЦК держава Україна є самостійним учасником цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК), але набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади (ст. 170 ЦК). А у випадках та в порядку, встановлених законом або іншим нормативно-правовим актом, від імені держави за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи (ст. 173 ЦК).

Таким чином держава Україна як суб’єкт МПрП може виступати в міжнародному цивільному обігу двома способами:

1. через власні органи, якими є органи виконавчої влади, в межах визначеної законом компетенції;
   
2. через інших представників, якими можуть бути органи місцевого самоврядування, фізичні чи юридичні особи.
   

Участь держави Україна як суб’єкта МПрП в міжнародних невладних не міждержавних відносинах приватно-правового характеру через власні органи. Коли держава Україна як суб’єкт МПрП виступає через власні органи, це можуть бути будь-які органи виконавчої влади, які наділені відповідною компетенцією для участі в цивільному обігу від імені України. Відповідно до вимог ст. 170 ЦК така компетенція визначається виключно законом.

В більшості випадків така компетенція органів виконавчої влади визначена на рівні підзаконних нормативно-правових актів¹, що є суттєвим недоліком діючого законодавства. Така компетенція має визначатися виключно законом.

Певні повноваження для участі в міжнародному спілкуванні від імені держави Україна можуть надаватися Кабінету Міністрів України, Прем’єр-міністрові, Національному банку, міністерствам, відомствам. Так, відповідно до пунктів 3, 4 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 1996 року, вказані суб’єкти державної виконавчої влади реалізують державну політику у відповідній сфері економіки та представляють уряд України за його дорученням у міжнародних відносинах [230, С. 136].

Наприклад, Міністерство юстиції України згідно з п. 42 ст. 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, виступає як представник інтересів Президента України і Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України і судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами. Згідно «Порядку здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах», затвердженого 25 червня 2002 року Указом Президента України № 581/2002, Міністерство юстиції України є відповідальним органом у випадках розгляду закордонними юрисдикційними органами позовів (скарг, звернень) до держави України як суб’єкта МПрП.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Відповідно до статті 237 ЦК України представництво – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК).

Таким чином, треба зробити висновок, що в цивільних відносинах з іноземним елементом держава Україна виступає як особливий самостійний суб’єкт, але в усіх правовідносинах, в які держава Україна вступає в сфері МПрП, її інтереси представляють та від її імені виступають уповноважені державні органи та інші представники (юридичні, фізичні особи та органи місцевого самоврядування за спеціальним дорученням).

Узагальнюючи результати дослідження особливостей представництва держави Україна в МПрП органи державної влади можна класифікувати:

За характером відносин, в які державні органи вступають в міжнародному приватно-правовому обороті від імені держави Україна, вони розділяються на:

1. органи виконавчої влади, які укладають від імені держави Україна правочини в сфері МПрП і беруть участь в договірних відносинах (наприклад, Міністерство економіки);
   
2. органи виконавчої влади, які від імені держави Україна беруть участь у вирішенні міжнародних цивільно-правових суперечок та представляють її інтереси в іноземних юрисдикційних органах (наприклад, Міністерство юстиції України, Міністерство Закордонних справ України, Кабінет Міністрів України).
   

Представництво держави Україна в МПрП за його видами можна класифікувати на:

1) законне представництво (представники – органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування);

2) договірне представництво (представники – фізичні та юридичні особи).


3. Некомерційна господарська дієздатність держави Україна як суб’єкта МПрП.

З появою в 1991 році в законодавстві України поняття підприємницька діяльність виникло питання про те, чи може держава України як суб’єкт МПрП здійснювати підприємницьку діяльність. Відповіді на це питання не містив ні
ЗУ «Про підприємництво¹» як загальний акт в сфері підприємництва, ні будь-який інший нормативно-правовий акт. Відповіді на це питання немає і у вітчизняній доктрині МПрП.

Зі вступом у дію в 2004р. Господарського кодексу України, це питання не лише не вирішено, але й розширено та загострено. Участь держави Україна в міжнародних господарських відносинах є досить поширеним сьогодні явищем. В зв’язку з чим визначення здатності держави до участі в міжнародних господарських відносинах та її статусу в цих відносинах є доволі актуальним, хоча і досить складним, з точки зору впевненості в можливості винайти остаточну відповідь, яку одностайно сприйме весь науковий загал, питанням.

Чи може держава Україна бути суб’єктом господарювання? Шляхом системного тлумачення положень ч.1 ст. 1, ч.2 ст. 9, ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України, а.1 преамбули, ст.1, ст.3 та ст.4 Господарського кодексу України доходимо висновку, що держава Україна діє в цивільних (особистих немайнових та майнових) відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Положення Господарського кодексу визначають особливості регулювання майнових відносин суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність, тому ГКУ є спеціальним законом у сфері господарювання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Використовуючи для вирішення цієї правової колізії досвід Російської Федерації та з огляду на особливості відносин в які держава Україна вступає в сфері МПрП, необхідно ввести в законодавство України поняття економічної діяльності. Економічна діяльність – це більш широке поняття, ніж господарська діяльність. Під економічною діяльністю розуміється один із видів економічної активності суб’єкта, форма його участі в суспільному виробництві та спосіб отримання засобів для забезпечення його життєдіяльності. По наявності ознаки професіоналізму вона ділиться на активну економічну діяльність (з виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг) та пасивну (розміщення грошових коштів в кредитних установах, передавання майна в оренду, довірче управління, розпорядження власним майном, в тому числі шляхом внесення до статутних фондів підприємств та ін.). Активну економічні діяльність треба кваліфікувати як господарську, яка по наявності мети отримання прибутку ділится на підприємницьку (з метою отримання прибутку) та некомерційну господарську (без мети отримання прибутку).

В цьому випадку, наприклад, надання державою Україна платних послуг можна кваліфікувати як активну економічну діяльність без ознак підприємницької (без мети отримання прибутку), тобто некомерційну господарську діяльність, а передавання майна у концесію, за угодами про розподіл продукції та випуск облігацій зовнішньої державної позики – як пасивну економічну діяльність.


4. Деліктоздатність держави Україна як суб’єкта МПрП.

Особливості відповідальності держави Україна в МПрП. Інститут міжнародно-правової відповідальності відомий давно. Проте і досі серед науковців не вщухають дискусії щодо пов’язаної з ним проблематики. А. Мацько та
О. Кісілевич вказують, що з ускладненням міжнародних відносин зростає потреба світового співтовариства в чіткому правовому регулюванні цих відносин як на національному, так і на міждержавному рівні. Існування міжнародних відносин було б неможливе, коли б суб’єкти цих відносин не несли відповідальність за свою поведінку, вважають автори [107, С. 394-400]. В світлі цього, наукова розробка проблеми відповідальності держави Україна в МПрП набуває важливого теоретичного та практичного значення. Не менш складним і актуальним, є питання розмежування міжнародної цивільно-правової відповідальності держави Україна, органів державної влади та юридичних осіб з державною участю, а також інших представників, якими можуть бути органи місцевого самоврядування, фізичні чи юридичні особи.

А. Іванов слушно зазначає, що за загальним правилом державу Україна кожного разу, коли вона стає учасником цивільно-правових відносин, може бути притягнуто до відповідальності за порушення прав та інтересів іншого учасника цих відносин [32, С. 166]. Тому, одним з актуальних питань вітчизняного МПрП залишається визначення особливостей притягнення держави Україна до цивільно-правової відповідальності за її зобов’язаннями.

Цивільно-правова відповідальність держави може наступати як за невиконання цивільно-правових зобов’язань, так і за деліктними зобов’язаннями. Так, Білоусов Ю. вважає, що за шкоду, заподіяну прийняттям закону про припинення права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкоду, завдану державними органами (ст.ст. 1173-1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК) наступає цивільно-правова відповідальність держави Україна. В окремих випадках на державу покладено обов’язок по відшкодуванню шкоди в інших випадках, визначених законодавством (наприклад, ст. 1207 «Обов’язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину» ЦК) [28, С. 246].

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК держава Україна діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та відповідає за своїми зобов’язаннями своїм майном, крім майна, на яке згідно закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК). Таким виключенням законодавчо надано можливість створення спеціального режиму майнової недоторканності державної власності.

Необхідність запровадження такого спеціального режиму недоторканності державного майна може бути викликана міркуваннями необхідності забезпечення економічного суверенітету та безпеки держави Україна. Але, на наш погляд, такі спеціальні режими не повинні створювати для держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах режиму домінування. Тобто, існування таких режимів має залишатися виключенням з правила, обумовленим об’єктивною необхідністю захисту загальнодержавних інтересів, не перетворюючись на правило.

Чинне законодавство України дає нам наступні приклади такого виключення:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Концепція розмежування відповідальності держави та її юридичних осіб знайшла відбиття і на міжнародно-правовому рівні. Так, відповідно до положень
п.1 ст. 27 Європейської конвенції про державний імунітет (Базель) від 16.05.1972р. [70] держава та її юридичні особи, наділені самостійною правоздатністю подавати до суду позови, розглядаються як самостійні суб’єкти, що, як наслідок, несуть самостійну відповідальність¹.

На основі викладеного слід зробити висновок, що в МПрП треба відмежовувати відповідальність за зобов’язаннями держави Україна та утворюваних нею юридичних осіб. Україна не відповідає по зобов’язанням створених нею юридичних осіб, а останні не відповідають по зобов’язанням України, крім випадків, прямо передбачених в законодавстві. Такими випадками можуть бути, наприклад, видача державою гарантій по зобов’язанням інших суб’єктів.

Проблему розмежування відповідальності держави Україна та таких юридичних осіб з державною участю, як державні підприємства, можна вирішити шляхом запровадження механізму реорганізації державних підприємств у господарські товариства.

Необхідність реорганізації державних підприємств обумовлена наступними причинами. По-перше, така організаційно-правова форма юридичних осіб як державні підприємства залишилась Україні у спадок від СРСР і не відома іноземним правопорядкам, а тому є незрозумілою для іноземних партнерів. Вони відчувають недовіру до них як до суб’єктів господарської діяльності.

По-друге, майно державним підприємствам держава передає не у власність, а на праві господарського відання чи оперативного управління. Зазначені інститути також невідомі іноземним правопорядкам, а їх правова сутність є не зрозумілою для іноземних суб’єктів. Тому їх наявність в правовій системі України скоріш стримує розвиток відносин у державному секторі економіки, ніж стимулює їх розвиток. Тим більш, що, як відмічалося раніше, право господарського відання є по суті правом власності.

По-третє, не маючи формально повноважень власника, державні підприємства повинні кожен крок, пов'язаний з розпорядженням переданим їм майном, погоджувати з його власником – державою. В випадку перетворення державних підприємств в господарські товариства, це питання буде вирішуватися нормами корпоративного права.

В четвертих, у випадку виникнення у державних підприємств зобов’язань виникає питання – хто саме має нести відповідальність за такими зобов’язаннями: держава – власник майна підприємства, чи саме підприємство – особа, внаслідок дій (бездіяльності) якої виникли зобов’язання. І навпаки, у випадку виникнення зобов’язань у держави чи її органів, часто виникають спроби задовольнити вимоги кредиторів держави за рахунок майна державних підприємств.

Слід відзначити, що в останньому випадку, при наявності бажання та заінтересованості в досягненні певного результату, діюче українське законодавство дає можливість обґрунтувати обидві позиції. Судова практика має непоодинокі випадки ухвалення протилежних рішень з цього питання, приклади яких наведено раніше.

Такий стан речей не відповідає сталій міжнародній практиці та інтересам розвитку міжнародного цивільного обігу. Суперечливість в правовому регулюванні, яка призводить до неоднозначності у висновках щодо розмежування відповідальності держави Україна та таких юридичних осіб з державною участю як державні підприємства, призводить до виникнення конфліктів, що завдають шкоди як міжнародному іміджу України, так і її власним економічним інтересам, а також економічним інтересам державних підприємств.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Щодо світової судової практики, то вона не є однозначною. Рішення юрисдикційних органів, з цього питання, можна поділити на дві групи:

1. першу групу складають рішення, при ухваленні яких суди дійшли висновку про те, що до відносин з участю держави мають застосовуватися виключно норми її внутрішнього права.
   

Прикладом рішень першої групи можуть стати рішення Постійно діючої палати правосуддя по сербським та бразильським позикам, ухвалені в 1929 році. За позовом французьких держателів сербських державних позик до югославського уряду палата визнала, що права та обов’язки за цими позиками підкорені не праву Франції, де за ними було випущено облігації, а законам Югославії. На думку Палати, природа суверенної держави проявляється в тому, що дійсність її обов’язків не може бути підкорено іншому закону, крім її власного [12, С. 161].

Такої позиції трималась радянська судова практика, особливо яскраво це видно на прикладі ухвалення рішень про націоналізацію;

2. другу групу складають рішення, при ухваленні яких суди дійшли висновку про те, що до відносин з участю держави мають застосовуватися норми колізійного права на загальних підставах.
   

Прикладом такого підходу є рішення палати лордів Англії по справі Rex v. International Trusstee. Суть її полягала в тому, що британський уряд випустив зобов’язання в Нью-Йорку. Гроші, надані в позику, було сплачено в доларах, усі зобов’язання підлягали реєстрації в Нью-Йорку і там мали переходити від одного володаря до іншого шляхом реєстрації. Платежі мали провадитися (відповідно до опціону) в Америці. Нарешті, позику було гарантовано угодою про заставу, укладеною в Америці. При наявності наведених факторів лорд Аткін заявив, що неспростовний висновок призводить до того, що американське право є властивим угоді правом [20, С. 467], застосувавши до відносин з участю держави іноземне право.


Висновки.

Підсумовуючи викладене у підрозділі та узагальнюючи отримані в ході дослідження результати, на основі комплексного аналізу правосуб’єктності України, слід зробити наступні висновки.

1. Зміст правосуб’єктності України складають: а) правоздатність  здатність держави Україна мати права та обов’язки суб’єкта МПрП; б) дієздатність  здатність держави Україна своїми діями створювати права та набувати обов’язки суб’єкта МПрП. В структурі дієздатності держави Україна як суб’єкта МПрП можна виділити наступні елементи:

• правочиноздатність – здатність держави Україна здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків у відносинах з іноземним елементом;
  
• трансдієздатність – здатність держави Україна мати представників;
  
• некомерційна господарська дієздатність – здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність;
  
• деліктоздатність – здатність держави Україна нести цивільно-правову відповідальність;
  
• тестаментоздатність – здатність держави Україна бути спадкоємцем.
  

2. Особливість правосуб’єктності України полягає в тому, що:

1. її підґрунтя становить державний суверенітет;
   
2. правоздатність та дієздатність держави Україна виступають як єдине ціле – її правосуб’єктність;
   
3. держава Україна в МПрП наділена імунітетом;
   
4. держава Україна: 1) реалізуючи свою суверенну законодавчу функцію, розробляє правове поле, яким регулюються міжнародні приватні відносини; та 2) сама бере участь в цих відносинах як рівноправний суб’єкт.
   

Правосуб’єктність держави Україна не є безмежною. Вона обмежується громадянським суспільством – всередині країни, та міжнародним публічним правом – за її межами.

3. Держава Україна є самостійним суб’єктом МПрП, тому її не можна ототожнювати з утворюваними нею юридичними особами, підтвердженням цього висновку є наведена порівняльна таблиця ознак різних суб’єктів МПрП (держави, юридичних осіб та фізичних осіб); її участь в МПрП опосередкована представництвом (законним чи договірним).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

« Держава Україна як суб’єкт МПрП – це наділена цільовою правосуб’єктністю політична організація суспільства, яка за допомогою органів виконавчої влади, а також інших її представників, з метою задоволення суспільних потреб та реалізації загальнодержавних задач, вступає від свого імені в міжнародні приватно-правові відносини».

Авторські визначення понять «правосуб’єктність держави Україна в МПрП» та «держава Україна як суб’єкт МПрП» пропонується внести до Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року №2709-IV.

1.2. Цивільні відносини з участю України (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик)


Держава Україна є активним учасником цивільно-правових відносин з іноземним елементом. В першому підрозділі дисертаційного дослідження наведені найбільш типові приклади міжнародних приватноправових відносин невладного характеру, в які держава Україна може вступати як суб’єкт міжнародного приватного права. Дана загальна характеристика таких відносин з огляду на специфіку правосуб’єктності держави Україна. В другому підрозділі докладно розглядаються окремі міжнародні цивільні відносини з участю держави Україна. В цих відносинах, проявляються такі риси правосуб’єктності держави Україна, як правочиноздатність, некомерційна господарська дієздатність, трансдієздатність та деліктоздатність.

1.