Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису Ніколаєв Ігор Станіславович

1   2   3   4   5

Законом України “Про концесії” № 997-XIV від 16 липня 1999 року із змінами і доповненнями та Законом України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” № 1286-XIV від 14 грудня 1999 року. Цивільний кодекс України № 435-4 спеціальних норм, присвячених регламентації концесійних відносин не містить. Тому до їх регулювання ЦК застосовується в загальному порядку регулювання договірних відносин. Господарський кодекс України № 436-4 вирішенню питань, пов’язаних з концесійною діяльністю, присвячує главу 40 “Концесії” розділу 8 “Спеціальні режими господарювання”. Але в ньому лише дублються загальні засади Закону України “Про концесії” від 16 липня 1999 року № 997-14.

На рівні підзаконних нормативно-правових актів концесійні відносини регулюють: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 р. № 643, якою затверджено Типовий концесійний договір (Типовий концесійний договір. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 р. № 643 // Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 16); Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 року № 72, якою затверджено Положення про реєстр концесійних договорів (Положення про реєстр концесійних договорів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72 // Офіційний Вісник України. – 2000. - № 3); Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1519, якою затверджено Типовий концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги (Типовий концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1519 // Збірник урядових нормативних актів України. – 2001. - № 4) та інші.

1 Мельников А. Зачем нам нужен этот «прямой раздел»? // Нефть России. - 2001. –№ 3. – С. 40-41

1 Мельников А. Зачем нам нужен этот «прямой раздел»? // Нефть России. - 2001. –№ 3. – С. 40-41; Раздел продукции – раздел России (Новая атака в Госдуме лоббистов интересов западных монополий, в обход базисного закона «О недрах», дешевой распродажи основных ресурсов страны) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: ссылка скрыта

2 Серед них: 1) законодавчі акти. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 року № 1039-XIV. Його дію спрямовано на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

До набрання чинності цього Закону в Україні діяв Указ Президента України «Про угоди про розподіл продукції» від 25 травня 1999 року № 564/99. Прийнявши Закон «Про угоди про розподіл продукції» Верховна Рада законодавчо визначила засади правової регламентації відносин, що виникають на підставі укладення угод про розподіл продукції між інвесторами і державою Україна у сфері користування надрами. Таким чином було створено законодавчий механізм, яким іноземним і вітчизняним компаніям дозволено користуватися багатствами надр України взамін на інвестиції та частку видобутої сировини. Цивільний кодекс України не містить спеціальних положень присвячених регулюванню угод про розподіл продукції. Однак в цілому права та обов'язки сторін угоди про розподіл продукції визначаються згідно з цивільним законодавством України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про угоди про розподіл продукції». Відносини, що не врегульовані цим Законом, у тому числі такі, які виникають у процесі користування землею, надрами та іншими природними ресурсами, регулюються відповідними законодавчими актами України; 2) підзаконні акти: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1756 «Про затвердження Порядку реєстрації проектів угоди про розподіл продукції та державної реєстрації угод про розподіл продукції»; Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 23.10.01 р. № 249, яким затверджено Інструкцію з організації проведення конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції; Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 23.10.01 р. № 249, яким затверджено Інструкцію з розроблення, узгодження та підписання угоди про розподіл продукції.

1 Як наслідок, про намір розпочати видобування нафти на Чорному морі вже заявив концерн "Шелл", зацікавлений у розробці проектів щодо видобутку газу на Дніпровсько-Донецькій западині концерн "Брітіш петроліум". Готові укласти угоду про розподіл продукції ті іноземні компанії, які вже працюють у вітчизняній видобувній галузі. Фахівці припускають, що угоди про розподіл продукції зацікавлять і російські нафтогазові компанії, що сприятиме надходженню російського капіталу у видобувну галузь України.

1 Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України: Указ Президента України від 7 квітня 1994 року № 141/94 [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: ссылка скрыта

1 При цьому “юрисдикція” – це слово, вживати яке слід украй обережно. Фактично, цей термін може мати велику низку різних визначень, наголошує П. Маланчук. Іноді він просто означає територію. Наприклад, у справах, що стосуються опіки дітей, британські суди можуть наказати одній із сторін не забирати дитину “з-під юрисдикції суду”, що означає “з Британії”.

Певне значення має вираз “внутрішня юрисдикція”, який вжито у Статуті Організації Об’єднаних Націй, де його перекладено як “внутрішня компетенція”. Найчастіше ж “юрисдикція” стосується повноважень, що здійснює держава відносно осіб, майна або подій. Але знов таки у цьому випадку термін є гібридним, оскільки це можуть бути повноваження ухвалювати закони відносно осіб, майна або подій, про які йдеться (законодавча юрисдикція), повноваження судів держави заслухувати справи, що стосуються осіб, майна або подій, про які йдеться (судова юрисдикція), або повноваження на фізичні втручання, здійснювані виконавчими органами, приміром, арешт осіб, конфіскація майна тощо (виконавча юрисдикція). Див., Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Харків: Консул, 2000. – С. 163

2 Ідея державного суверенітету, незалежності та само поняття суверенітету знайшли своє теоретичне формулювання та юридичне обґрунтування в роботі цього відомого французького юриста “Шість книг про республіку”, яка вийшла у 1576 році (Bodinus. Lex libres de la Republique, 1576).

1 Україна не бере участі в цій Конвенції.

2 Резолюция (72) 2 Комитета министров Совета Европы от 18 января 1972 года (принята на 206-ом заседании представителей министерств) [Электрон. ресурс.]. – Режим доступа: ссылка скрыта

1 Яскравим прикладом з цього приводу може слугувати справа за позовом Ірини Щукіної до суду першої інстанції Парижу в 1993 р. до Російської Федерації з приводу картин із колекції руського мецената Щукіна С. Поряд з вендикаційними вимогами (витребування речі з рук неналежного володільця та повернення їх власнику) заявлялися і вимоги забезпечувального характеру – накладення арешту на картини та каталоги виставки полотен художників-імпресіоністів та Матісса, які проходили в Центрі Помпіду. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що право власності Російської держави не може бути визнано у Франції, оскільки Декрет про націоналізацію, який узаконив безоплатне вилучення картин у власника на користь держави, суперечить французькому публічному порядку. З цього випливає, що власником картин є Ірина Щукіна – єдина спадкоємиця (донька) Щукіна С. І., що залишилася на той час.

Нагадаємо, що в 1954 році у Франції відбулася перша справа з визнання права власності та накладення попереднього арешту на картини Пікассо з тієї самої колекції Щукіна С. І. його першої доньки – Катерини, по якій було винесено відмову. І в тому, минулому, і в теперішньому випадку відмови було мотивовано тим, що французький публічний порядок у розглянутих ситуаціях не було зачеплено в такій мірі, щоб вимагалося застосування негайних заходів, що ці картини було придбано багато років тому іноземним сувереном у його власних громадян, на його власній території та відповідно до законів країни. В рішенні від 16 червня 1993 року міститься констатація, що картини було націоналізовано декретом 1918 року та що обидва російські музеї представляють собою установи публічно-правового характеру. Див, Ануфриева Л. П. Международное частное право: в 3-х т. Том 2. Особенная часть: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – С. 99.

1 Так, наприклад, у справі Аргентинська Республіка проти “Амерада ГЕС Шиппінг Корпорейшн” (1989 року), яка розглядалась у Верховному Суді США, не викликало ніяких труднощів питання про те, щоб надати Аргентині імунітет від позову власника танкера, який під час Фолклендської війни був атакований у відкритому морі військовими літаками Аргентини і зазнав шкоди. Суд відхилив також і зроблену з метою позбавити імунітету заяву позивача про те, що дія Аргентини була порушенням міжнародного права.

2 Толстых В. Л. Международное частное право: коллизионное регулирование. – СПб., 2004. – С. 415.

1 Виграно справи на 10 млрд. Доларів // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 203. – С. 4.