Уки Логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити в певний порядок розрізнені емпіричні факти І знання, систематизувати їх І визначити точну суть поняття
| Вид материала | Документы |
- Тема уроку, 86.38kb.
- Назва реферату: Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці Розділ, 302.62kb.
- Робоча програма з курсу "Математика" для підготовчого відділення Мета, 148.36kb.
- План Поняття системи маркетингової інформації. Значення та види маркетингової інформації, 161.89kb.
- Реферат з логіки на тему: Логіка Давньої Індії, 199.95kb.
- Уроки розвитку зв’язного мовлення, 460.86kb.
- План Вступ до дисципліни "Логіка". Історичні умови виникнення формальної логіки,, 100.25kb.
- Практикум частина перша 2004, 2585.62kb.
- Навчальна програма, 110.42kb.
- Схід №2 (80) березень-квітень 2007, 151.77kb.
Логіка
1. Прикладне значення логіки як науки
Логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити в певний порядок розрізнені емпіричні факти і знання, систематизувати їх і визначити точну суть поняття. Особливо важливе значення вона має:
а) для наукової діяльності, розвитку творчого мислення;
б) у галузі філософії, бо в ній більше, ніж в інших галузях знань,займаються побудовою абстрактно-логічних конструкцій, понять гранично загального характеру;
в) у наукових суперечках, диспутах, дискусіях, в умінні вести полеміку;
г) в юриспруденції, практиці судової діяльності (обвинувачення,захист тощо);
д) в конкретних економічних науках, коли потрібно здійснити необхідний формалізований аналіз економічної інформації, спрограмувати цю інформацію для ПЕОМ;
є) для точного вираження думок в усній та письмовій мові; є) у парламентській, політичній діяльності.
2.Мислення, мова, мовлення. Мислення з психологічної та логічної точок зору.
Формальний та змістовний аспекти мислення Логіка — це наука, яка вивчає мислення людини.Проте мислення - це вища форма відображення дійсності. І як таке воно вивчається різними науками, як-от: психологія, фізіологія, кібернетика, еволюційне вчення, філософія (гносеологія, теорія пізнання), мовознавство тощо. У кожних з цих наук є свій підхід і свої засоби вивчення мислення, його суті та виявлення. Логіка вивчає мислення на його найвищому рівні і в найбільш важливому значенні. Вона намагається дослідити і утвердити мислення як форму вірного/істиного осягнення (постижения) дійсності і в адекватному висловлюванні цієї істини. Мислення й свідомість взагалі є функцією мозку і відображають процеси та явища об'єктивного світу. ) мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності й здійснюється в логічних форми понять, суджень, умовиводів. ) За допомогою мислення осягають такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою тільки чуттєвих форм іч зображення дійсності, — відчуттів, сприйнять, уявлень. Мислення не може існувати без мови, поза мовою. Без вираження думки у звукових, письмових або інших знаках, символах її
пі можливо передати, а отже, довідатись про її існування. Всі науки користуються засобами природної мови, застосовуючи водночас засоби штучної мови. формальна логіка — наука про формальні мови, а не про мислення. У мисленні формальна логіка вивчає логічні форми й формально-логічні закони побудови думки. . Наша мова служить духовною формою закріплення та передачі накопичених знань. Але оскільки наші уявлення відображують оточуючі предмети та явища, то мова наша повинна пов’язувати слова так, як пов’язані в дійсності предмети і явища, що закріплені в слові. Таким чином виникає можливість відтворювати і пізнавати дійсність за допомогою слів, за допомогою мови: з одних достовірних знань виводити достовірність нових знань. А це вже відбувається не за допомогою відчуттів, а за допомогою розуму. Логіка якраз і вивчає те, яким чином за допомогою розуму, за допомогою раціонального (розумового) мислення слід достовірно фіксувати і достовірно доводити істинність наших знань. Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма мислення. її можна визначити як форму взаємозв'язку частин мислимого змісту.
3.Закони логіки.
З поняттям логічної форми тісно пов'язане поняття формальнологічного закону.
Довільний формально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки. Формально-логічні закони не залежать від полі людей, вони не можуть бути порушені без завдання шкоди пізнанню істини.За своїм змістом думки бувають істинними або неістинними, тобто такими, що відповідають або не відповідають дійсності. Нобхідною умовою істинності довільної думки є її логічна правильність, тобто відповідність логічним законам. Але одна тільки логічна правильність ще не гарантує істинності думки.
4.Знаки: синтаксис, семантика, прагматика. Іменя як знаки.
Знак – це матеріальний об’єкт, що зв’язаний із іншим об’єктом та заміщує його (реферує). Кожен знак має 2 складові: 1) ті об’єкти, на які вони показують. 2) смисл об’єкту (десігнат).
Мова також є знаковою системою. Мислення без мови не буває. І предмет, і комунікативний аспект мови єоднаковими. Мовлення відображає сукупний культурний досвід спільнот, а предмет – більше індивідуальний.
Різновиди знаків:
- Індекси (прикметники). Вони є породженням об’єкту (слід людини на піску)
- Знаки-образи імітують певний об’єкт (хтось, з кого створена тінь)
- Знак-символ Слово є символом.
Симантика – дисципліна, що вивчає природу знаків.
Синтаксис – описує зв’язки знаків
Симантичний зв’язок - зв’язок знака із тим, що він означає
Прагматика - зв’язок знака із комунікативним сигналом
5.Поняття як форма мислення (загальна характеристика).
Поняття — одна з форм мислення, з допомогою якої пізнають сутність явищ, процесів, узагальнюютьх істотні ознаки. У поняттях предмети і явища дійсності відобркаються в узагальненій абстрактній формі. Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки (властивості) предметів і явищ. Вони, поняття, утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального (спільного) в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування (відсторонення) від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак. Риси, що виражають подібність або відмнність предметів, називають їхніми ознаками.
Ознаки, що належать багатьом предметам (класові предмети), називаються загальними. Ознаки, притмаанні тільки окремому предметові, називаються відмітними.Ознаки предметів поділяють на основні і похідні, необхідні і випадкові. залежно від кількості істотних ознак предметів, що фіксуються поняттями, останні поділяються на прості і складні. Поняття, які мають за своїм змістом більше одного елемента, розчленовуються на прості або менш прості, або, що те саме, на більш складні і ме нш складні.
6.Зміст та обсяг поняття, їх співвідношення. Фактичний та логічний обсяг поняття.
Відношення обсягів порівнюваних понять
.Змістом будь-якого складного поняття є синтез елементів, їх єдність. Особливість цієї єдності характеризує структуру поняття, у якій істотним є різниця між родовою ознакою (головною частиною) змісту поняття і видовою ознакою (побічною частиною змісту поняття). Головна частина відповідає на запитання: «хто?» або «що?», а побіічна частина — «який?». Побічна частина може бути близькою.або віддаленою, залежно від того, як приєднуються відповідні знаки. до головної частини змісту поняття — безпосередньо чи за допомсгою інших ознак. Зміст поняття становлять усі його елементи, які можуть бути виділені у вигляді окремих понять. Обсяг поняття — це всі інші поняття, для яких воно служить ознакою, головною їх частиною. Обсяг поняття А схематично можна подати так:Аа, Ав, Ас, Асі, Ае... ,Між обсягом і змістом існує таке співвідношення: якщо зміст поняття А знаходиться в змісті поняття В, то це останнє знаходиться в обсязі першого, і навпаки, якщо поняття В міститься в обсязі поняття А, то останнє становить частину змісту першого. Тобто зміст і обсяг поняття перебувають в оберненому відношенні. У цьому суть закону оберненого відношення між обсягом і змістом понять. Якщо складові обсягу поняття не можуть бути частинами змісту інших понять, то вони називаються індивідуумами, а в протилежному випадку -— видами.
7. Класифікація понять. Поняття та категорії
Загальні поняття називаються категоріями. У них найбільший обсяг і найменший зміст. Приклади категорій: «річ», «властивість», «буття», «простір», «час», «рух». У рамках філософії категорії менш загальної філософської теорії можуть бути видовими відносно категорій більш загальної філософської теорії. Наприклад, буття і суспільне буття, свідомість і суспільна свідомість.
8. Визначення змісту поняття.
Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки (властивості) предметів і явищ. Вони, поняття, утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального (спільного) в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування (відсторонення) від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак.
Поняття виражаються словами, але в логічному мисленні слова завжди наповнюються узагальненим і абстрактним змістом. Цим слова-поняття, з якими має справу Логіка, відрізняються від буденних уявлень-слів, якими позначаються конкретні речі. Логіка мислить поняттями. Логічне, раціональне, мислення оперує не уявленнями (не представлениями), а поняттями. В цьому розуміння Логіка стоїть на точці зору тих філософів (наприклад, Декарт, Гоббс, Лейбніц, Гегель), що кажуть: “Істина – дочка розуму, а не відчуттів”. Зміст поняття становлять всі його елементи, що можуть бутивиділені у вигляді окремих понять.
9.Узагальненя ті обмеження поняття. Поділ поняття.
Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним.
Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення об’єму і змісту цього поняття. Таким чином:
А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”, то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття “Слав’янин» буде расове поняття«Біла раса”, а потім: “Людина” -“Ссавець” - “Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого узагальнення називаються категоріями.
Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться його ознаки).
Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку, роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони – узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам.
Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:
1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не “Кішка – Домашня іграшка – атракціон – колеса».
2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх, загальних щодо вихідного, понять
3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно. Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує необхідність становлення всієї дійсності.
1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення. Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо дійти до всього, що нам заманеться.
2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить, згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого змістом і в той же час меншого за лбсягом.
3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа – тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета, який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.
Поділ понять. Правила поділу.
При вивченні поняття самого по собі потрібно розкрити його обсяг, тобто розподілити на групи складові елементи, які входять в це поняття. Логічна операція, що розкриває обсяг поняття називається діленням (поділом) поняття . Поділ понять – це не розчленування того предмета/явища, що виражається в понятті (це не розклад людини на члени його тіла: рука, голова, вуха.... або тони картоплі по мішках, бо в таких розчленуваннях не утримується ознака людини, не виявляється чогось нового в понятті картоплі), а виявлення в цьому понятті тих складових, менших за обсягом, понять, які входять до складу, (охоплюються) даного поняття.
Ознака (принцип), за яким поділяється поняття, називається основою поділу; поняття, яке ділиться, – діленим, а поняття, які ми одержуємо в наслідок, ділення – членами поділу.
Правила поділу понять:
1.За основу поділу поняття слід брати лише одну ознаку. Людей, наприклад можна діли за ознакою статті (чоловіча, жіноча), чи за ознакою віку (немовля, дитина, юнак, дорослий), чи за ознакою раси, нації, освіти тощо. Але не можна одноразово проділяти людей на чоловіків, жінок і циган; чи за національністю і шкільними класами.
Сама ознака основи поділу повинна бути суттєвою. Немає ніякого сенсу поділяти людей на тих, хто переступає через поріг спочатку лівою чи спочатку правою ногою.
2. Члени поділу повинні повністю виключати одне одного. Тобто поділ поняття слід провести так, що серед членів ділення не було понять сумісних: рівнозначних, підпорядкованих чи перехресних. Якщо внаслідок поділу поняття дерево, ви одержали поняття дерев: листяних, хвойних, кісточкових і паркових, значить діленні відбулося з порушенням правил.
3. Члени ділення і своїй сумі повинні дорівнювати (вичерпати) обсяг поняття діленого. Якщо обсяг суми членів ділення менша за обсяг поняття діленого, то таке ділення є неповним (щось пропущено), а якщо сума більша, то логічне ділення виявилося надмірним (щось зайве).
4. Поділ має бути безперервним, без перескакувати на наступний рівень ділення. Не можна, наприклад ділити птахів на диких, домашніх і гусей. Гуси тут входять в поняття птахів через поняття домашні птахи.
10.Судження як форм амислення. Судження і висловлювання.
Судження - це висловлювання про предмети та явища з вказівкою на приналежність чи відсутність у них (даних понять) певних ознак. Якщо судження відповідають об’єктивному стану предметів і явищ, їх називають істинними (правдою); якщо не відповідають – хибними (брехнею).
Судження завжди висловлюються реченням, але не кожне речення є судженням. Речення окличні (Іване!), запитальні (Де ти живеш?), емоційні (Фу! Гидота!) та називні (Шорох. Робкое дыханье. Трели соловья. Серебро и колыханье сонного ручья. – А.А.Фет) не є судженнями. Речення складаються з головних (Підмет, Присудок) та другорядних частин (Означення. Додаток. Обставини). В судженні немає другорядних частин.
Структура судження. В судженні завжди і обов’язково є об’єкт (предмет, явище), про який ведеться мова. Це може виражатися одним словом або декількома словами В логіці об’єкт судження називається Суб’єктом (Subjectum) і позначається латинською буквою S.
Все те, що сказано про S в судженні, називається Предикатом (Predicatum) і позначається латинської буквою Р.
Предикат – те, що приписується суб\єкту;
– та нова інформація, яку ми отримуємо;
В судженні про суб’єкт (S) певні ознаки (Р) йому можуть приписуватися або заперечуватись. Тому є дві форми структури суджень: S є Р або S не є Р. “Є” і “не-Є” називається зв’язкою термінів судження.
За складом Суб’єкта і Предиката в судження можуть бути простими (з одного S і одного Р) або складними (з декількох S чи Р, чи першого і другого разом).
11.Модальність та значення суджень. Двозначні ті багатозначні логіки.
Значення судження - довести зв’язок між об’єктом та предикатом певному критерію.
Модальна логіка є розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань. Існують такі види модальних логік і модальних висловлювань: алетичні, епіcтемічні, темпоральні, деонічні. Алетічні висловлювання веключають такі модальності: «необхідно», «модливо», «випадково» та їх модифікації. Епістемічні включають до свого складу такі модальності: «знаю», «вірю», «вважаю», «доведено», «відомо», «спростовано» тощо. Темпоральні висловлювання включають такі очінки змісту, у яких необхідні уточнення з використанням часових характеристик:«було так, що», «буде так, що», «раніше», «пізніше», «одночасно» та інш. Деонтичні висловлювання характеризують наявність або відсутність в судженні певних норм за опомогою таких модальностей: «обов’язково», «необов’язконо», «дозволено», «недозволено» тощо.
12. Суб’єкт і предикат в одиничних та категоричних судженнях.
Судження – це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв'язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами.Атрибутивні С, у яких ствердж або запереч певні властивості, що належать предмету: S є P, S не є P. Ці С наз ще категоричними. Атрибутивні С є видом простих С.
Атрибутивні С:
1.Загальностверджувальне (ASP) наз таке судження, яке за кількістю є загалним, а за якістю стверджувальним
2.Частковостверджуване (ISP) наз таке атрибут судження. Яе за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальним
3.Загальнозаперечувальні (ESP) наз атриб судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю заперечувальне
4.Частковозаперечувальне (OSP) наз таке судження часткове за кількість і заперечувальне за якістю
13.Суб’єкт і предикат в атирбутивних та реляційних судженнях
Судження класифікуються шляхом їх поділу за ознакою їх структурних особливостей, тобто за ознаками структури Предиката, Зв’язки, Суб’єкта, модальності і типологічних союзів.
За ознакою предиката судження бувають: судженнями існування, судженнями відношення і судженнями атрибутивними.
Атрибутивними (від латинського слова attributio – ознака, властивість) дають знання про властивості предмета чи про його належності до певного класу предметів. В залежності від цього атрибутивні судження бувають:
1.Судженнями ознак, в яких Суб’єкту (S) приписується або заперечується наявність тих чи інших ознак (Р).
Дошка (є) чорна. Сніданок – не (є) смачний.
2.Судженнями включення, в яких зазначається, що Суб’єкт належить до певного класу предметів.
Т.Г. Шевченко – великий поет українського народу.
3.Формули цих суджень такі: S є P або S не є P.
В підручниках по логіці інколи атрибутивні судження оголошуються судженнями простими, а останні діляться не лише за ознаками Предиката, а одноразово (сукупно) за ознаками Предикати і Суб’єкта. З таким підходом Прості судження можна розділити на:
Загальностверджувальні: Всі S є Р;
- Загальнозаперечні: Жодне S не є Р;
- Частково стверджувальні: Деякі S є Р;
- Частковозаперечні: Деякі S не є Р.
14.Класифікація простих категоричних атрибутивних суджень за якістю та кількістю.
В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.
Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень:
1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.
2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”.
3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р . Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.
15.Відношення між судженнями. Логічний квадрат. Заперечення судження.
Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного квадрата».
Розподіленим наз таке поняття (термін), яке в даному С взято в його повному обсязі. Нерозподіленим наз таке поняття (термін), яке взято частково, не в його повному обсязі.
У загальноствердних С (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і розподіленими, і нерозподіленими.
У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та предиката (Р) завжди є розподіленими.
У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта (S) завжди нерозподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як правило, є також нерозподіленими.
У частковозаперечних С (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди є нерозподіленим, а на місці предиката (Р) – завжди розподіленим.
16.Складні судження. Поняття логічного сполучника. Таблиці істинності. Таблиці істинності.
Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”.
Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні.
З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний.
Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.
Умовне судження (імплікація) – це поєднання двох простих суджень за допомогою логічної зв’язки “якщо..., то”. В ньому істинність першого судження (антедецента – основи, підстави) достатня для того, що визнати істинність судження другого (консеквента - наслідку). Наприклад: Якщо іде дощ, то тротуар мокрий. Якщо воду нагріти до 100 градусів, то вона за нормального тиску закипить. В ньому антецедент прийнято позначати буквою “р”, консеквент - “q”, змістовну зв’язку між ними – вертикальною лінією з приєднаною до неї стрілкою.17.Еквіваленція та імплікація (пряма та обернена): їх змістовне та формальне тлумачення як логічних сполучників.
Імплікація — це логічний сполучник, який буде хибним лише в тому випадку, коли перше висловлювання (антецедент) — істинне, а друге висловлювання (консеквент) — хибне. У всіх інших випадках імплікація є істинною.
Деякі умови для існування або виникнення певної події (ситуації, дії) можуть бути і необхідними, і достатніми. Для фіксації таких випадків застосовується логічний сполучник «еквіваленцій».
Еквіваленція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тих випадках, коли логічні значення його складників співпадають. Цей логічний сполучник буде хибним, коли логічні значення його складників не співпадають.
Логічний сполучник «еквіваленція» інколи ще називають подвійною імплікацією, що є цілком закономірним з огляду на те, що еквіваленція фіксує необхідні і достатні умови деякої події (ситуації, дії).
Логічні сполучники в правових контекстах Знання визначень логічних сполучників та вміння виявляти логічну форму того чи іншого правового закону може значно допомогти юристам при витлумаченні законодавства. Можна навіть стверджувати, що без знання логічної форми закону з'ясувати його смисл взагалі неможливо. Якщо юрист хоче не тільки запам'ятати текст закону, вивчити його напам'ять, а й зрозуміти, про що в ньому йдеться, тоді увагу слід приділяти не тільки аналізу змісту цього документа, а й виявленню його логічної форми, при визначенні якої важливо вміти розрізняти логічні сполучники.
18.Кон’юнкція, строга та нестрога диз’юнкція: їх змістовнета формальне тлумачення як логічних сполучників.
Кон'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тому випадку, коли всі його складники будуть істинними. В усіх інших випадках цей логічний сполучник буде хибним.
Диз'юнкція, її умови істинності
У межах логіки висловлювань розрізняють слабку (нестрогу) диз'юнкцію і сильну (строгу) диз'юнкцію.
Слабка (нестрога) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде хибним лише в тому випадку, коли усі його складники будуть хибними. В усіх інших випадках цей логічний сполучник буде істинним.
На відміну від слабкої (нестрогої) диз'юнкції сильна (строга) диз'юнкція передбачає використання сполучника «або»
Сильна (строга) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тих випадках, коли логічні значення його складників не співпадають. Цей логічний сполучник буде хибним, коли логічні значення його складників співпадають.
19. Логіка висловлювань
Логіка висловлювань, або пропозиційна логіка, є необхідною частиною сучасної логіки, її основою. В її рамках основна увага приділяється логічному аналізу структури складних висловлювань. Концепції і методи цієї логічної теорії так чи інакше враховуються, використовуються та розвиваються у багатших та складніших сучасних логічних системах. Пропозиційна логіка має велике прикладне значення: вона досить широко застосовується у багатьох науках, зокрема, у праві, а також у звичайних міркуваннях людей.
Логіка предикатів тісно пов'язана з логікою висловлювань. Перша логічна теорія не є запереченням другої, вона — її продовження. Різниця між цими двома логічними теоріями полягає лише у тому, що в пропозиційній логіці аналізуються тільки складні висловлювання, а в логіці предикатів стає можливим з'ясувати також логічну форму простих висловлювань.
Суб'єкт — це частина висловлювання, в якій відображено предмет думки і який позначається символом S.
Предикат — це частина висловлювання, в якій відображені властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки. Він позначається символом Р.
21. Умовивід як форма мислення (загальна характеристика)
Знання людей за їх походженням діляться на знання безпосередні і знання опосередковані, що одержані з інших істинних суджень шляхом умовиводів.
Умовивід – це форма мислення, за допомогою якого з одного чи декількох суджень виводиться нове судження. Умовивід з істинних посилок веде до нового істинного висновку; він є певним підсумком мислительного акту.
Кожний умовивід складається з вихідних знань (посилань), обґрунтувань (логічних основ виведення) і вивідного знання (заключення, висновку). Посилками називають вихідні відомі судження, з яких робиться висновок в формі нового судження; виводом – сама форма, процес обґрунтування, логічного переходу від посилання до заключення; заключеннями (висновками) – одержані логічним шляхом нові судження.
22.Види умовиводів. Достовірність умовиводів.
В залежності від ступені достовірності, строгості, розрізняють два види умовиводів: необхідні (демонстративні) і правдоподібні (недемонстративні). В останньому випадку забезпечується лише заключення, в якого істинність лише ймовірна.
За мірою обсягу посилання і заключення умовиводи поділяються на дедуктивні (від знання загального до висновку часткового), індуктивні (від знання часткового до висновку загального) та умовиводи за аналогією.
23.Дедуктивні умовиводи: загальна характеристика.
Дедуктивними (від латинського слова “deductio” – виведення) називаються умовиводи, в яких перехід від знання загального до знання часткового є логічно необхідним. Якщо в дедуктивному умовиводі висновок робиться на основі однієї посилки, то такий умовивід вважається безпосереднім. Безпосередні виводи оперують лише змістом елементів (S, P, є і не-є) одного і того ж судження. Якщо ж в дедуктивному умовиводі вивід робиться на основі декількох посилань, то він називається опосередкованим.
Приклад дедуктивного опосередкованого умовиводу (силогізму):
Береза – дерево.
Дерево – рослина.
Береза – рослина
24.Перевірка правильності дедуктивних умовиводів.
Дедуктивний умовивід — це умовивід, у якому висновок зро лено обов'язково із засновків, які виражають знання достатньо в ликого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня з гальності:
- усі ссавці годують своїх дітей молоком;
- собака — ссавець;
- отже, усі собаки годують своїх дітей молоком.
Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу д підкласу.
Правила виводу повинні задовольняти ряд вимог:
по-перше, з істинних засновків вони повинні давати змогу вив' дити тільки істинні судження;
по-друге, правила виводу в даній логічній системі повинні бу несуперечними (сумісними), тобто не можна одним способом з о них і тих самих засновків виводити висновок «а», а другим епос бом — «не-а»;
25. Традиційна силогістика.
Логіка у своєму розвитку пройшла два головних етапи. Перший етап (рис. 1.1.) пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби Середньовіччя. Цей етап розвитку науки отримав назву традиційного, на ньому логіка існувала майже виключно як логіка формальна. Традиційна вона включала і включає досі такі розділи як: поняття, судження, умовивід, доведення, спростування, гіпотеза. Другий етап пов’язаний з творчістю німецького філософа Г.В.Лейбніца, який є основоположником математичної (символічної) логіки.
(Вивести зцього)
26.Умовиводи за аналогією.
За аналогією називаються умовиводи, в яких на основі належності певної ознаки у одного (першого) предмета робиться висновок про належність цих ознак у всіх подібних предметах/явищах, подібних до першого.
27.Індуктивні умовиводи
Індуктивні умовиводи це один з типів увовиводів за характеров висновку зо підрозділов провдоподібних умовиводів.
Такі умовиводи, на відміну від лостовірних, єне навідними, а вивідними.
В дедуктивному умовиводі ми виводимо із вже відомої інформації, не добавляючи ніякої іншої (але можливо із втратою цієї інформації) інформації.
І таких умовиводах здійснюється перехід від сукупності суджень певних уявлень до висновку, в якому говориться про наявність хар-к всім предм. Даного типу.
Індукція
1) Повна (перелік об.єктів відомий, передбачає достовірність умовиводу)
2) неповна (умовивід тільки може бути правдоподібним, а не достовірним) В свою чергу поділяється на:
- популяру (представник обирається випадково, чим ширше клас, тим менше достовірність)
- наукова (вибірке складається з оглядуна те, щоб максимально повно представити розмаїття представників даного класу).
28.Логічний аналіз поняття причинно-наслідкового зв.язку
Аналіз (гр. - розклад, розбір, розчленування) — логічний прийом, метод дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Виділяють різні види аналізу залежно від специфіки досліджуваного об'єкта. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний аналіз, сутність якого полягає у підході до об'єкта, що вивчається, як структурно-організованої системи, в якій усі елементи органічно і нерозривно взаємопов'язані й, таким чином впливають один на одного. Наприклад, суспільство як цілісна система при системному аналізі розчленовується на економічний, політичний, правовий, моральний та ін. аспекти буття і суспільної свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти досліджуються окремо.
Особливим видом аналізу є логічний аналіз, тобто методологічний підхід до результатів пізнавальної діяльності людей — знання в різних його формах і видах, яке виражене засобами природної і штучної мов на підставі законів науки логіки. Логічний аналіз означає виявлення структурних елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного тексту та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення істинності або хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації ("пояснення", "уточнення") понятійного апарату, через який реалізується це знання, встановлення несуперечності, обгрунтованості, доведеності цього знання.
29.Логіка та діалектика
Діалектика - найзагальніша, завершальна форма філософського знання, а тому є вичерпною формою культури філософського мислення. Діалектика як культура мислення досліджує принципи, форми, які є інваріантними і для мислення про зовнішній світ, і для мислення про саме мислення. Культура мислення у формі філософської діалектики – явище історичне.
суть діалектики як культури мислення – це не тільки твердження, які просто засвідчують її як таку. Мова йде про глибше розуміння суті цієї культури, особливо щодо, знову-таки, здатності мислити суперечність.
30.Софістика.
Софістика (з грецьк. – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип’ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо. І в цьому відношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. Софістика не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом. Софістика як спосіб мислення має виключно суб’єктивістський характер. Властива їй свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агностицизму. Софістика не є світоглядом. На цій підставі, можна зробити висновок, що софістика як різновид метафізики в цілому нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики лише в певному значенні цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємо діалектику як логіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвитку об’єктивного світу.
1. Прикладне значення логіки як науки
2.Мислення, мова, мовлення. Мислення з психологічної та логічної точок зору.
Формальний та змістовний аспекти мислення
3.Закони логіки
4.Знаки: синтаксис, семантика, прагматика. Іменя як знаки.
5.Поняття як форма мислення (загальна характеристика).
6.Зміст та обсяг поняття, їх співвідношення. Фактичний та логічний обсяг поняття.
Відношення обсягів порівнюваних понять
7. Класифікація понять. Поняття та категорії
8. Визначення змісту поняття
9.Узагальненя ті обмеження поняття. Поділ поняття.
10.Судження як форм амислення. Судження і висловлювання.
11.Модальність та значення суджень. Двозначні ті багатозначні логіки.
12. Суб’єкт і предикат в одиничних та категоричних судженнях.
13.Суб’єкт і предикат в атирбутивних та реляційних судженнях
14.Класифікація простих категоричних атрибутивних суджень за якістю та кількістю
15.Відношення між судженнями. Логічний квадрат. Заперечення судження
16.Складні судження. Поняття логічного сполучника. Таблиці істинності. Таблиці істинності.
17.Еквіваленція та імплікація (пряма та обернена): їх змістовне та формальне тлумачення як логічних сполучників.
18.Кон’юнкція, строга та нестрога диз’юнкція: їх змістовнета формальне тлумачення як логічних сполучників.
21. Умовивід як форма мислення (загальна характеристика)
22.Види умовиводів. Достовірність умовиводів
24.Перевірка правильності дедуктивних умовиводів.
25. Традиційна силогістика
26.Умовиводи за аналогією
28.Логічний аналіз поняття причинно-наслідкового зв.язку
30.Софістика