Geum.ru

Київський національний університет іменітараса шевченка

Вид материалаДокументы

Содержание


А ви, дітки, ростіть обоє.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

А ви, дітки, ростіть обоє.

Що дітки знають, до діткам,


А матки, до маткам214.

Щоправда, жінки рідко ставали на такий "двобій", навпаки – намагалися запобігти конфлікту, бажаючи добра своєму супернику: "Один хрест, один мир, одне помазання. Шоб не шкодило ни тєбє, ни мнє" 215.

Коли ж у результаті "зносків" дитина все-таки починала хворіти – "Тілечко, наче од костя одставати, так буде теліпацца. І спать не буде… Синє стане. І буде таке тілечко, наче зовсім нияке. І понос буде вельми" (зап. у с. Чорнорудка від перес. із с. Лозниця), то радили іти до річки і збирати там усяке сміття, яке коріння дерев затримувало на її берегах. Називали його "зносяк", тобто знесене водою. Ще радили йти на три межі, назбирати там будь-якого зілля, потім у ньому скупати дитину, віднести ту воду на "розходні" чотири дороги до схід сонця, і йти назад, не озираючись (зап. у с. Старосільці).

Крім "зносок" існували ще інші дитячі хвороби: "крикси", "плакси", "вердікси". При цьому вона погано спала, постійно плакала, кричала.

Традиційно лікували цю хворобу кількома способами.

При першому хвору дитину несли "лікувати" до дерев, переважно до дуба, інколи до берези (частіше дівчаток). Там відбувалося "братання" з деревом, а потім передавання йому хвороби. У такому разі відбувається обмін між "цим" і "тим" світом, між світом людей та надприродних сил216.

Ідею обміну, на думку російських учених Т. Агапкіної й А. Топоркова, можна пояснити впливом вірувань про підмінених дітей217. Щодо надання переваги дубу серед інших дерев існують кілька гіпотез. Російська дослідниця Л. Виноградова припускає, що дерева вірогідно фігурують в обрядових текстах як місця, де мешкають самі міфологічні істоти218. Український дослідник А. Темченко вважає, що звичай називати дерева (зокрема, дуб) "кумом", "сватом", "братом" пов‘язаний з тим, що українці давно підмітили здатність хвороби передаватися спочатку близьким родичам. Відповідно "поріднившись" із деревом, сподівалися, що воно забере хворобу собі. Що ж до надання прерогативи саме дубу, то дослідник пов’язує це з тим, що серед усіх дерев він вважався найміцнішим і найсильнішим219. Подібної думки дотримуються Т. Шевчук220 та інші дослідники, які переконані, що саме дуб є найбільш шанованим деревом у традиційній культурі слов’ян, він пов’язувався з богом-громовержцем, символізував силу, міцність, чоловіче начало221.

Існували й інші варіанти лікування: хвору дитину несли в курник і там замовляли "крикси": "Носимо хвору дитину до курей. Кури сидять у кучці. То занесемо туди, як уже поночі, й кажемо: "Куріци, куріци, беріть Маріїни ночлівіци-кріклівіци, із вечора до півночи, із півночи до рана, шоб спала до білого дня". Тричі скажемо і йдемо назад, не оглядаючись"222.

Що ж стосується символіки, пов’язаної з домашньою птицею, то тут обігрується ефект відлякування хвороби як демонічної істоти півнячими та курячими голосами; до того ж голоси домашніх тварин символізують межі освоєного людиною "свого" простору223.

На Рівненщині поширеним є спосіб передавання "ночниць" іншим дітям. Мати хворої дитини "била" її різкою з хатнього віника, а потім цю різку несла до іншої хати, де була мала дитина, і встромляла в стріху. Ця дія може бути пояснена таким чином: биття означає символічне вигнання хвороби з тіла хворого. Використання віника теж є символічним, бо цей предмет хатнього вжитку вимітає все сміття, тобто все непотрібне і зайве. У даному разі він забирає на себе хворобу дитини224.

Тепер ця обрядодія не виконується, в усякому разі нам не вдалося зафіксувати чи знайти інформацію щодо цього в інших дослідників, а лікування обмежується відвідуванням до шептухи, яка і виганяє "крикливиці". Хоча, як свідчать архівні матеріали, існували й інші способи позбавитися від цієї напасті. Так, на Волині перелякану дитину тричі пересаджували попід столом225, що символізувало "нове" народження.

Однією з найстрашніших хвороб на Поліссі вважають "даннє". Останнє, як зазначалося вище, зазвичай "дають", "упирають на горілку" під час гулянки особи, які володіють знаннями з чорної магії. Щоб захиститися від "дання", необхідно було підкласти мізинець під чарку, з якої п’єш: якщо вона тріснула, хтось мав намір дати дання:

"Кажуть, хто знає, у якісь причині, чи весілля чи шось, оці шо знають, даннє давать, до вже кому дадуть даннє, то берешь у руки стопочку да стопочка лопається, значить це вже шось дано, це вже хтось шось дав (зап. у с. Повч).

"Дання" переважно діагностують і лікують шептухи так само, як і "вроки", – вишіптують на воду:

Ну, це так говорать у воду. Поставила води і берешь ножа з дерев‘яною колодочкою, тільки з дерев‘яною колодочкою. І перехрещувать. Як сама молишся, той і воду перехрещуєшь. А тоді тре спічки і кидаєшь. Да тоді, як на вмируще, то вони тонуть або навхрест кладуться, а як будешь жить – то вони плавають... Хрестом хоч ляже, то ще воно може очунять, а як потонуло, то уже погано. А туєю водою больному тре умиваться, по всьому тілі і донизу, донизу" (Зап. у с. Жовтневе від перес. із с. Рудня Повчанська).

Спираючись на розповіді інформаторів, можна припустити, що "даннє" може бути і певною субстанцією, яку робили з вужа і закладали під нігті, які потім вмочувались у горілку, якою напували людину: "О, то десь з вужа, то ж дає, за палець застромлює його, за ньогтік положить. Хай за мізинець чи куда, встромить і в горілку і всьо" (зап. у с. Лука від перес. із Рудня-Радовельська).

До речі, крім хвороби, жителі Полісся вважають під "данням" також намовлене зі шкідливою метою зілля або якісь речі, які підкидають комусь, щоб заподіяти лихо (зап. у с. Лисівка від перес. із с. Великі Кліщі).