Позняков Олексій Павлович. Українська військова преса як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності (1917-1921 рр.): дис канд філол наук: 10. 01. 08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка
| Вид материала | Документы |
- Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.
- Шевченко Олексій Володимирович, 123.8kb.
- Серажим Катерина Степанівна, 386.63kb.
- Афанасьєва Катерина Олександрівна, 190.33kb.
- Цейслєр Юлія Вадимівна. Вплив магнітних полів наднизької частоти на структурно-функціональні, 112.26kb.
- Авер'янова Ніна Миколаївна. Образотворче мистецтво як чинник національного виховання, 85.2kb.
- Лисенок Олексій Володимирович, 187.16kb.
- Автореферат на здобуття наукового ступеня, 458.06kb.
- Мележик Ольга Вікторівна, 144.34kb.
- Дячук Тетяна Миронівна удк 811. 161. 2’330. 342. 146: 001. 4 українська соціально-економічна, 606.44kb.
Позняков Олексій Павлович. Українська військова преса як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності (1917-1921 рр.): дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. - К., 2002. – 183 арк. - Бібліогр.: арк. 161-180.
Анотація до роботи:
Історичні події української національно-демократичної революції (1917-1921 рр.) органічно продовжили боротьбу за національне й соціальне визволення поневоленої та розділеної нації. Кардинальні революційні перетворення сприяли пробудженню національної свідомості серед найширших верств українського громадянства. Це також спричинило демократичний поступ в усіх сферах суспільного життя. Відновлена ж свобода друку і потреба суспільства в належному інформуванні заклали передумови формування національного інформаційного простору, спрямованого на всебічну реалізацію ідеї української державності.
Актуальність теми обумовлена тим, що в умовах реформування збройних сил сучасної української держави конче необхідне узагальнення історичного досвіду попередників, зокрема, перших спроб налагодження мережі друкованих військових видань і створення апарату збору й поширення оперативно-необхідної інформації серед військовиків залежно від потреби інформаційно-пропагандистської служби армії в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Важливим є вивчення координації творчих зусиль військової та цивільної преси згаданого періоду. Спроби розглянути окреслені проблеми під цим кутом зору реалізуються вперше.
Рівень наукового опрацювання проблеми. Важливе місце при проведенні аналізу діяльності преси та вивчення попереднього наукового досвіду щодо проблем формування національного інформаційного простору було відведено працям теоретиків журналістикознавства, соціології й політології: А.Москаленка, Е.Прохорова, В.Шкляра, В.Різуна, Г.Почепцова.
Уперше безпосередньо військовій пресі була приділена увага у ґрунтовній праці з історії національної української журналістики А.Животка. Роль національно-патріотичної журналістики в державотворенні й місце у цьому процесі преси січових стрільців досліджував І.Крупський. Безперечно корисним для дослідників є збірник найменувань української таборової преси часів першої світової війни О.Сидоренка. Феномен української таборової журналістики на значному проміжку часу й географію її розповсюдження дослідила Н.Сидоренко. Ця праця, оригінальна за формою, змістовно підтверджує велику роль таборової преси в національно-духовному самоствердженні українського народу. У монографії С.Костя, О.Тимчишин, Н.Федірка розкриваються етапи розвитку української військової преси. Типологічні ознаки видань, основні періодичні масиви в контексті революційних перетворень 1917-1921 рр. докладно і всебічно розглянув О.Мукомела. У працях автор певною мірою торкається питань зародження й розвитку військової преси. Процес розвитку й класифікації військової журналістики розробляв Г.Кривошея. У його працях чи не вперше проаналізована тематична спрямованість і жанрова палітра військової періодики. Важливу роль військової журналістики в національно-визвольних змаганнях розкрив С.Горєвалов. Це дослідження охоплює значний проміжок часу і певною мірою підсумовує надбання військової преси. Доволі контроверсійні судження викладені у праці П.Федоришина. Зокрема, про відсутність у військової преси 1917-1921 рр. власної структури, що спричиняло у важких умовах спонтанний добір інформації. Іншої точки зору дотримується С.Сегеда, який, здійснивши наукове дослідження, доводить протилежне, а саме: наявність типу військового видання передбачала певну структуру, що у свою чергу була керованою і чітко підпорядкованою.
Таким чином, на сьогодні існує низка праць з історії української військової журналістики. Водночас, і досі відчувається нестача комплексного дослідження, в якому б військова періодика розглядалась як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності ( 1917-1921).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертації органічно інтегруються в державну навчальну програму післядипломної підготовки фахівців у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України. Насамперед дослідження має зв’язок з тематикою курсів “Теорія і практика військових засобів масової інформації” (історичний розвиток жанрів і тематичні напрямки в українській військовій пресі) та “Історія Збройних Сил України” .
Дисертаційна робота пов’язана з напрямком досліджень Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні питання масової комунікації" та є складовою частиною його наукових програм.
Мета й наукові завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне і всебічне дослідження української військової преси під кутом зору ідейного забезпечення формування збройних сил та становлення української держави; спроба концептуально осмислити функціонування військових ЗМІ в інформаційному просторі країни.
Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:
- дослідити еволюцію формування національного інформаційного простору початку ХХ століття, його внесок в утвердження української ідеї на теренах колишніх монархій: Росії й Австро-Угорщини;
- розкрити структуру військової преси в контексті революційних перетворень як складової ланки інформаційного обширу України (1917-1921 рр.);
- висвітлити передумови зародження і періодизацію розвитку військової преси під час визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.);
- виявити функціональні можливості військової преси на різних етапах збройної боротьби за державну незалежність;
- простежити розвиток проблемно-тематичних напрямків і жанрових форм в залежності від внутрішньої та зовнішньої ситуації;
- за допомогою вибіркового контент-аналізу виявити ефективність впливу військових видань 1917-1921 рр. в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил та пропаганді державного устрою України;
- визначити досвід масово-інформаційної та організаційної роботи редакцій військових часописів;
- з’ясувати оптимальні форми взаємодії цивільних і військових часопиів.
Об’єктом дослідження є українська військова преса як складова національного інформаційного простору України (1917-1921 рр.), основні типологічні риси й характерні особливості військових видань в загальній мережі періодики, їхня генеза під впливом зміни форм влади: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР.
Предметом дослідження є масив військових часописів з їхньою проблемно-тематичною і жанровою палітрою, що забезпечувала за допомогою друкованого слова реалізацію ідеї української державності ( 1917 – 1921 рр.).
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, об’єктивності, науковості, що базуються на засадах сучасної теорії журналістики, соціології й політології.
Праця має комплексний аналітичний характер, оскільки в ній застосовано конкретно-історичний, порівняльний та системний методи дослідження. Так, за допомогою конкретно-історичного методу досліджувалася військова періодична спадщина на тлі реальних історичних подій, кардинальних суспільно-політичних і соціальних перетворень тогочасної дійсності. Порівняльний метод використовувався з метою виявлення конкретних рис мережі друкованих видань країни в різні історичні періоди національної революції (1917-1921 рр.). Системний метод дослідження обумовлював залучення джерел, що значною мірою допомогло дисертантові вирішити поставлені наукові завдання, сформувати наукові висновки і практичні рекомендації.
Наукова новизна одержаних результатів даної дисертації полягає в тому, що:
- вперше з-поміж відомих наукових праць, присвячених вивченню військової преси періоду 1917-1921 рр., досліджені основні форми й методи масово-інформаційної діяльності редакцій військових газет і військових інформаційних служб, способи реалізації інформаційно-психологічного впливу в умовах воєнного і надзвичайного станів;
- впроваджено в науковий обіг нові архівні дані стосовно урядової політики, спрямованої на структуризацію військової інформаційно-пропагандистської служби при організації збройних сил;
- дістало подальший розвиток дослідження функціональної ролі й місця військових засобів масової інформації в національному інформаційному просторі;
- доведено, що недостатня інтеграція між військовими засобами масової інформації і військовими інформаційними службами та незавершена в умовах збройної боротьби координація між цивільною і військовою пресою призвели до руйнації основ національного інформаційного простору, що великою мірою спричинило поразку у визвольних змаганнях 1917-1921 рр.;
- на історичному досвіді підтверджена необхідність функціонування ефективної інформаційної структури збройних сил як складової ланки національного інформаційного простору України.
Практичне значення одержаних результатів. Здійснене дослідження, в якому зроблена спроба з’ясувати закономірності функціонування військової періодики як складової інформаційного простору в складних умовах воєнного часу і безпосередньо під час бойових дій, покликане дати змогу військовим журналістам, а відтак і політикам, глибше зрозуміти значення друкованого слова для інформування і морально-психологічної підтримки військовослужбовців у різних умовах виконання своїх обов’язків. Узагальнений досвід попередників і сьогодні може стати в нагоді при формуванні мережі військових засобів масової інформації.
Окрім цього результати дослідження вказують на необхідність пошуку нових форм у викладанні військової журналістики, а також обґрунтовують потребу відпрацювання навчальних курсів під умовною назвою "Екстремальна журналістика" для майбутніх працівників мас-медіа.
Джерела. В основу дисертаційного дослідження покладено періодика військових та цивільних часописів 1917-1921 років. Зокрема, дисертант здійснив вибірковий контент-аналіз центральних військових газет: "Вісника Військового Генерального Комітету" (згодом "Військового вісника"), "Армії", "Васильківських Вістей", "Ставки" ( згодом "Української Ставки"). Були ретельно досліджені інші військові газети, преса українських повстанців: "Стрілець", "Стрілецька Думка", "Український Стрілець", "Воєнно-науковий Вісник", "Козацька думка", "Новини", "Наша правда", "Дзвін", "Повстанець", "Голос Махновця", "Шлях до Волі", "Червоний Стрілець" тощо.
Воєнна тема посідала чільне місце на сторінках цивільної періодики, що зумовило дослідження низки цивільних газет: "Нової Ради", "Робітничої газети", "Народної Волі", "Самостійника", "Вісника Ради Народних Міністрів".
У науковому дослідженні використовувались архівні джерела, насамперед, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Вивчені фонди: Управління преси і пропаганди (Ф. 1113); Управління по справам друку при Українській Державі (Ф. 1184); Головного управління Генерального штабу Української Держави (Ф. 1077); редакції “Військово-Наукового Вісника” Генерального штабу (Ф. 2611); Інформаційного бюро армії УНР (інструкторсько-організаційний відділ) (Ф. 2250). Була залучена джерельна база відділу рідкісної книги та видань Національної парламентської бібліотеки, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Проаналізована мемуарна спадщина відомих українських публіцистів, учасників визвольних змагань 1917-1921 рр.
У роботі над дисертацією використано праці теоретиків журналістикознавства в галузі теорії й соціології масово-інформаційної діяльності, наукові політологічні доробки лідерів та ідеологів національно-демократичного руху.
Безперечно важливим джерелом під час роботи над дисертацією були законодавчо-нормативні акти про функціонування ЗМІ у суспільстві, Конституція України, довідкові матеріали Головного управління виховної роботи і прес-служби Міністерства оборони України, щодо інформаційного забезпечення особового складу Збройних сил України, аналітичні доробки Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України про ситуацію в інформаційному просторі та офіційні документи, ухвали й постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
Особистий внесок здобувача. Всі наукові статті, де викладено дисертаційного дослідження, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Практично всі положення пройшли апробацію й були використані на третій науково-практичній конференції “Теорія і практика запобігання та розв’язання конфліктів в умовах військової діяльності”, що проводилась Київським військовим гуманітарним інститутом в 1996 р., а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти”, що відбулась у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України у 2001 році, де обговорювалось дослідження автора “Українська військова преса як складова інформаційного простору в ідеологічному забезпеченні формування Збройних Сил (1917-1918 рр.)”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, а також у трьох публікаціях в інших наукових збірниках.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінок, у тому числі на 20 сторінках, поданий список використаних джерел (379 найменувань).