Київський університет туризму, економіки І права наукові записки
| Вид материала | Документы |
СодержаниеГайденко П.П. Проблема рациональности на исходе ХХ века // Вопросы философии. - 1991. - N 6. - С.8. |
- Київський університет туризму, економіки І права Кафедра філософії І соціальних наук, 671.98kb.
- Київський університет туризму, економіки І права, 436.45kb.
- Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
- Спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки, 72.44kb.
- Студентські наукові записки, 4870.22kb.
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 436.12kb.
- Університет туризму, Економіки І Права, 19.41kb.
- Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
- Висвітлено І критично проаналізовано основні наукові підходи до дослідження економічної, 35.81kb.
- Національна академія наук україни київський університет права, 628.4kb.
Гайденко П.П. Проблема рациональности на исходе ХХ века // Вопросы философии. - 1991. - N 6. - С.8.
Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Пространство и время в неживой и живой природе. - М.: Наука, 1975. - С. 16.
В. В. Кізіма
Субстанційні виміри феномену туризму
Проблеми які постають перед філософією з боку туризму, як фактору сучасного життя потребують глибокого вивчення. Трансцендування людини, яке відбувається за допомогою засобів туризму і служить сутнісною стороною самого туризму, має ряд характерних рис. Найважливіші з них аналізуються в статті. Ключові слова: «трансцендування», «топос».
Проблемы, которые стоят перед философией со стороны туризма, как фактора современной жизни требуют глубокого изучения. Трансцэнденция человека, которая происходит с помощью туризма и служит сутносной стороной самого туризма, имеет ряд характерных черт. Основные из них анализируются в статье. Ключевые слова: «трансцэнденция», «топос».
The problems in the philosophy from the tourist's side need a deep stude. Transcendention of a person has many features wich concern the sphere of tourism. The main of these features are anakysed in the article. Key words: «transcendentation», «topos»,
Вступ. В офіційних документах Всесвітньої туристської організації і в енциклопедичних роз’ясненнях туризм асоціюється - в суб’єктивному аспекті - з відпочинком, спортом, спілкуванням людини з природою та життям і культурою власного та інших народів; в об’єктивному - розглядається як економічний і соціокультурний чинник, пов’язаний з «індустрією відпочинку», впливами на суспільство, які стимулюють різноманітні інтеграційні тенденції, сприяють процесу глобалізації, забезпеченню миру і посиленню дружніх стосунків та взаєморозуміння народів, демократизації людських відносин, відкритості суспільств при збереженні їх культурної неповторності, виробленню і втіленню в життя загальнолюдських цінностей. Зазначається, що туризм виховує повагу до культури і історії всіх народів і тим фіксує можливість їх мирного співжиття, сприяє усуненню потенційних джерел внутрішніх і міжнародних конфліктів, забезпечує історичну спадковість та самоідентичність людства і виробленню відповідальності світової спільноти перед прийдешніми поколіннями.
Проте, така багатоманітність функцій туризму окрім того, що вона є позитивною його ознакою, складає певну практичну і теоретичну проблему, бо розмиває уявлення про сутність туризму, ховає її за різноякісним багатством сенсів. Інколи важко відокремити туризм як суспільну інституцію від ділової чи пізнавальної поїздки, від творчого потягу до нового і просто від переміщення людини чи групи людей у просторі. У подібних випадках кажуть про науковий, чи пізнавальний туризм, туризм діловий, екологічний тощо, хоч «туристична складова» вбачається у цих випадках часто досить механічним чином - як можливість паралельного відпочинку чи екскурсій під час здійснення поїздки у справах, чи їх хаотичне суміщення у часі і просторі. В міжнародній статистиці до туризму зараховують навіть поїздки на курорти, дачні місця до родичів і знайомих, на ярмарки, конгреси і т.п.
В теоретичному плані у цьому випадку важко аналізувати і визначати загальні закономірності і перспективи туристського руху. А це питання набуває все більшої не лише теоретичної, а й практичної актуальності. Незважаючи не певні негативні моменти, які присутні в туризмі (не завжди благотворний вплив туризму на оточуюче природне середовище, небезпека, що може підстерігати туристів із-за епідемічних станів або терористичних акцій в країнах перебування тощо), необхідність розвитку туризму ні в кого не викликає сумніву, і цей процес є досить активним. Проте, саме тому не можна залишати його без уваги і осмислення. Об’єктивні показники зростання масштабів туризму вже сьогодні вказують на наближення їх динаміки до експоненційної форми. Наприклад, якщо у 1950 р. кількість міжнародних відвідувань становила 25 млн., то в 2020 р. планується вже 1,5 млрд.! Виникає питання про адекватну оцінку і передбачення наслідків цих процесів та розуміння глибинних джерел і потенцій розгортання туристського руху. Важливо мати хоч якусь уяву про характер його еволюцій та можливі майбутні «туристські революції» (Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації Франческо Франжіаллі, виступаючи в Київському університеті туризму, економіки і права 9 жовтня 2002 р., говорив про «туристську революцію ХХ стотіття» - Франжіаллі Ф. Тенденції розвитку міжнародного туризму. - К., 2002, с.7).
Треба враховувати, що ці революції можуть мати не лише райдужні, а й песимістичні кольори. Адже прогрес засобів комунікації в світі звужує часові, отже і географічні рамки мандрувань. Разом з тенденцією збільшення прозорості кордонів країн це відносно скоро дозволить кожному індивіду усю нашу планету вважати «власною оселею» і «мандри» по ній стануть так само буденними і банальними, як зараз буденні наші пересування поїздом між містами, або метро з дому на роботу чи навпаки. Значною мірою це відбувається вже сьогодні. Ж.Атталі не випадково визначив сучасну людину як «кочовника», який завдяки банківський картці і шенгенській візі почувається в багатьох країнах (принаймні у європейському просторі) як у себе вдома. Можна додати до цього і мобільний телефонний зв»язок, який посилює цей ефект, а розвиток телебачення і интернету сприяє поширенню теле- і інтернет-туризму, який взагалі не потребує фізичного переміщення людини в просторі.. Усі ці зрушення свідчать, з одного боку, про безмежні можливості туризму, тобто є позитивними. З другого - повсякденні пересування людей, або сидіння перед телевізором навряд чи можна позначати традиційним словом «туризм». То чи не є ця суперечність показником можливих внутрішніх протиріч і катаклізмів у сфері туризму, або виродження його в буденність, тобто його скорої смерті?
Недостатнє розуміння сутності туризму заважає вирішенню подібних проблем, які насуваються, а також розвитку і ефективному використанню туризму у якості важливого компоненту життя людини і істотного джерела бюджету багатьох країн. Розкриття зазначеної сутності потребує спеціальних і цілеспрямованих зусиль, зокрема воно породжує необхідність філософського осмислення феномену туризму. Щоб в цьому переконатися, впевнимось, що традиційних поглядів на зазначені проблеми недостатньо.
Спроби екстенсивних рішень. Впевненість в нормальному розвитку туризму може базуватись на традиційній екстенсивній ідеології розширення можливостей існуючих і відкриття нових маршрутів і включення в сферу туризму все нових форм дозвілля, в кінцевому випадку - в перегляді і розширенні самого поняття туризму, аби не буденність витіснила туризм, а навпаки, туризм набув всезагального значення. Наприклад, до традиційних туристів можна зарахувати також глядачів пізнавальних телепрограм, членів «клубів кіномандрівників» і взагалі всіх «інтересантів», особливо тих, хто цікавиться життям різних народів, їх культурою та побутом, незалежно від того чи людина їздить по світу, чи читає про цих народів в бібліотеці або живиться інформацію з телебачення, радіо або інтернету. Принаймні, можна розглядати цих людей у якості потенційних туристів. Але на цьому шляху остаточно зникне різниця між туризмом і іншими суспільними процесами, тому що виявлення тих чи тих інтересів притаманне людині взагалі і знову виникає питання про специфіку саме туристських інтересів. Ясно, що без попереднього виявлення атрибутивних ознак туризму такий наслідок є неминучим.
Другий напрямок, теж екстенсивний, пов’язаний з сподіванням на виникнення і розвиток ніби якісно нових форм туризму, які саме і усоблюватимуть туризм в його «чистому вигляді», але по суті якісної новизни порівняно з попереднім поглядом тут немає. Мова лише про якусь особливу екзотику. Сьогодні вже кажуть про екстремальний (пов’язаний з ситуаціями виживання в складних природних або штучно створених умовах) та космічний туризм. Але такому повороту подій заважатиме та обставина, що, у випадку екстремальності туризм скоріше за все редукуватиметься до того чи іншого виду (чи видів) спорту. В ситуації ж з космосом велика вартість «квитків» на космічні вояжі (десятки і сотні мільйонів доларів) поки що також не дозволяє вважати цей шлях масовим. Отже, в обох зазначених ситуаціях не виконуватиметься одна з провідних вимог до туризму - забезпечення його загальнодоступності. Туризм має відповідати здійсненню прав кожної людини на пересування і мандрування. Ця вимога знайшла відображення у відповідних туристських документах, в тому числі і рішеннях Всесвітньої туристської організації, і є принциповою.
Ми знову повертаємося до питання: чи не означає це реальної небезпеки «туристського колапсу» в досить близькому майбутньому? Воно може здатися надто абстрактним і далеким від сьогодення, але насправді, оскільки майбутнє туризму закладається саме зараз, то вже сьогодні треба визначатися з принципових питань щодо його сутності і можливостей і напрямків подальшого розвитку.
Якісно нові проблеми. Ми (людство) не застраховані від неприємностей тому, що навіть у випадку ззовні спокійного зростання ролі туризму в житті людини можуть зростати також перешкоди і небезпеки, які сьогодні присутні у ще нерозвиненій зародковій формі і мають відносно неістотний характер. І мова йде не лише про можливі метаморфози з відчуттям ностальгії чи про інші психологічні дискомфортні стани. Не можна виключати активізації і більш глибоких (архетипичних) чинників.
Замислимося над тим, що вже сама по собі зміна людиною топосу її повсякденної життєдіяльності, пов’язана з наближенням туристських форм поведінки і способу життя до нашого побутового буття, у випадку постійних пересувань людини по планеті може стати джерелом проблем, які сьогодні недостатньо усвідомлюються. І мова не лише про те, що і сьогодні вона часто не має бажання до зміни місця свого перебування, але вимушена це робити під впливом обставин (депортації, пошуки роботи за кордоном, міграції тощо), здійснювати, так би мовити, «насильницький туризм», який є для неї прокляттям (хоч формально його також можна розглядати як «мандри» і «прогулянку»). Річ в тім, що не завжди зміна місця і втрата, хоч б і тимчасова, відчуття батьківщини, свого етнічного і природно-географічного та соціального коріння, є благо. В дорозі людина менш захищена ніж вдома, більше підкорена владі випадковостей, непередбачених обставин і свавіллю людського оточення. Її сприйняття світу також змінюється, йде вшир, дії набувають характер безпосередніх і, значною мірою рефлекторних актів відповідно до поточної ситуації, людина поступово втрачає рівень і зміст досягнутої до того культури - глибину задумів, духовних переживань і ретроспективний вимір, що небезпечне можливістю її деградації. Поширення туризму несе в собі можливість зростання цих негативних явищ.
Не випадково, одним з найбільш жорстких покарань людини здавна вважалося заслання чи вигнання її з рідної домівки, міста, або взагалі за межи батьківщини. Згадаймо оцінки стародавніми авторами фактів вигнання філософів (Анаксагор), що іноді завершувалося навіть продажем їх у рабство (Платон). Широко відома й легенда про Агасфера (Вічного жида), яка мабуть не випадково привертала увагу і багатьох письменників і філософів (І.В.Гьоте, П.Шеллі, В.Жуковський, Е.Кіне, Е.Сю, Х.Борхес та інш.). Відмовивши Христу у короткочасному відпочинку під час руху його під тягарем хреста на Голгофу, Агасфер був покараний тим, що ніколи не мав спокою, він навіть був позбавлений можливості знайти вічне упокоєння у смерті. Подібне виключення з загального закону людської смертності має місце і в біблійних текстах, зокрема засуджені були чекати есхатологічної розв’язки Єнох та Ілія, приречений на блукання Каїн.
Багато прикладів негативних відчуттів, які пов»язані з переміщенням людини в інші місця, дає сучасна реальність. І тут загострюється ще одна тема для осмислення - туризм і суспільство. Туризм не існує поза інших суспільних відносин і вони мають істотний вплив на нього, як і він впливає на них. Обидві обставини можуть мати не лише позитивний, а й негативний зміст. Ми є сьогодні свідками масової міграції українців за кордон у пошуках роботи, у вигляді продажу жінок в сексуальне рабство і т.п. Це звичайно не туризм, але туризм інколи стає формою, що маскує ці цілі. Масовий відрив людей від домівки, від батьківщини, від свого генетичного і історичного коріння сам по собі набуває соціального характеру, виробляє нову психологію і інше ставлення до життя у їх учасників. З другого боку, значні переселення людей або міграції можуть негативно впливати не лише на людей, що їх здійснюють, а й на місця їх переселення. Не завжди позитивним є перенесення в інші країни своїх порядків і нав’язування їх іншим, як це робили під час епохи великих географічних відкриттів мандрівники-конкістадори щодо місцевих аборигенів. Тому ці порядки не сприймаються. Формуються маргінальні субкультури, представники яких втратили зв’язок з рідною культурою і не можуть адаптуватися в нову.
Тут знову ми стикаємось з невизначеністю сутності туризму, на цей раз у зв’язку з переплетінням туризму з прагматикою життя. Адже за потягом до невідомих земель часто стоїть не лише любов до мандрувань і жадоба нових вражень, а й більш жорсткі і невідворотні механізми, подібно до того, як за романтичним мандруванням навколо світу і відкриттями нових земель в свій час стояла практична потреба відшукання нових ринків, торгівельних шляхів і колоній. Сучасне прагматичне життя ще масштабніше експлуатує природний людський інтерес до мандрувань і до інших культур. Зростаючі переміщення великих мас людей все частіше викликаються зовсім не туристськими цілями, а фінансовими, економічними і політичними потребами і інтересами. При цьому можуть ігноруватися не лише гуманістичні принципи туризму, а й елементарна людська моральність, прикладом чого є діяльність сучасних місіонерів «свободи і демократії», які втручаються в життя інших народів незважаючи на спротив місцевого населення і відсутність реального ґрунту під приводами, що слугують виправданням навіть військового втручання і без санкцій міжнародної спільноти.
Усе це не може не відбиватися на туризмі. Під впливом зазначених загальносоціальних умов і у міру інституціалізації і бюрократизації туризму він поступово вироджується в майже неприкриту гонитву за грошима, в «бізнес», в якому, зрозуміло, турист цікавить туристські структури лише як покупець туристских послуг. Тому, як завжди буває у відносинах куплі-продажу, за гарною рекламною упаковкою, далеко не завжди виявляється добра якість товару і відпочинок перетворюється для туриста-покупця на муки і поневіряння. Отже, бездумне розширення сфери туризму може не лише не знімати труднощі, але й загострювати їх, переводячи їх в суто економічну, а то й в міжрелігійну і політичну площини або інші.
З зазначених обставин випливає, що проникнення в сутність феномену туризму не просто має принципове значення, а й потребує вже сьогодні реального виходу на рівень саме філософської рефлексії і відповідної артикуляції. Можна сказати сильніше: у цій необхідності полягає виклик до філософії з боку сучасного туризму. Оскільки сутність - поняття однопорядкове з поняттям субстанції, в узагальненому вигляді зазначений виклик можна розглядати як проблему визначення субстанційних засад туризму. Принципова позиція, що націлює саме на субстанційний аналіз питання, полягає у тому, що розвиток туризму як сфери суспільного життя, хоч і не може бути виключений з соціуму, але повинний спиратися на власні засади, виходити з своєї специфіки і відповідати їй. А для цього зазначені засади і специфіка мають бути чітко визначені і зрозумілі. Стаття і присвячена з’ясуванню пов’язаних з цією проблемою деяких вихідних позицій.
Відповідь на виклик. Усвідомлення туризму як факту суспільного життя і виникнення перших туристських організацій відбувалося достатньо пізно - в Х1Х ст. Тоді туризм (від фр.tour - прогулянка, поїздка) розглядався у чисто зовнішньому його сприйнятті - як мандрування у вільний від роботи час, пов’язаний з відпочинком засіб задоволення рекреаційних потреб людини (оздоровлення, пізнання, відновлення продуктивних сил людини). Відповідно до цього виділялися види туризму - спортивний, культурно-пізнавальний, приміський, релігійний тощо. Що ж до філософського його осмислення, то воно відбувається лише у ХХ ст. і продовжується в наш час. Проте, й досі філософський аспект залишається недостатньо вивченим, ознакою чого є, зокрема, те, що колективна праця, яку читач тримає у своїх руках, є по суті першим монографічним виданням з філософії туризму не лише в Україні, а й в Європі.
В філософському аналізі теми мандрування виявилися свої труднощі. В дослідженнях всезагального розуміння понять «шлях», «мандрування», «мандрівник», «дорога» існує реальна небезпека реїфікацій, перетворення їх в самостійні реалії, внаслідок чого філософу легко впасти в гріх трансцендентизму, наділивши ці поняття позачуттєвими смислами і відірвавшись від їх практичного коріння - реального туризму. Рух філософської думки у бік трансцендентистського тлумачення феномену туризму здається інколи тим «природнішим», що широкі передумови для цього дає міфологічна та міфопоетична і містична традиції. Відштовхуючись від історій про мандрування і пригоди міфологічних героїв (наприклад Одісея або Енея) і релігійних персонажів між «тим» і «цим» світами (перенесення Геракла на Олімп і надання йому безсмертя, «взяття богом» Єноха на небо, вознесіння Христа тощо), або запозичуючи щось в давніх уявленнях про мандри душі (реінкарнацію) тощо, теоретик може досить вільно відчувати себе в світі різноманітних розумових спекуляцій. Але в такому випадку філософія туризму перетворюється в чергову якщо не міфологему, то традиційну філософську онтологію, яка до реального туризму безпосереднього відношення не має і майже нічого не дає практиці. Наприклад, Габріель Марсель, говорячи про «людину мандруючу», надав поняттю мандрів граничний екзистенційний «надлюдський вимір», відзначивши, що «саме душа, саме вона - одвічна мандрівниця, саме про душу і тільки про неї буде найвищою правдою сказати, що бути - це бути в дорозі» (Марсель Г. Homo viator.- К.: Видавничий дім «КМ Academia», Університетське видавництво «Пульсари», 1999. - с.14). Відношення пов’язаної з цим духом «мандруючої людини» з практикою повсякденного туризму є дуже опосередкованим.
Отже, вихідною методологічною настановою філософії туризму треба визнати необхідність здолання крайнощів традиційного туристського емпіризму (онтизму) з одного боку, і філософського туристського трансцендентизму - з іншого. Потрібна постановка та вирішення проблеми туризму на граничному субстанційному рівні, але у власних межах туризму. Мова йде про філософію не мандрів, а саме туризму у всій повності його смислів і в його комплексності, де важливими, але лише як моменти, виявляється і поняття шляху і мандрів.
Туризм як форма трансцендування.. Початковим для зазначеного аналізу може бути фіксація факту потягу людини до мандрування, до «відпочинку» поза власної оселі, за межі свого міста і навіть держави, і «просте» питання: чому цей факт має місце? Чому людина має потребу і намагається долати свій особистий «топос», відчуває нудьгу від довгого перебування в одному місці, прагне змінити цю ситуацію, часто навіть не усвідомлюючи причини цього. Чому проведення відпустки, якщо воно не пов’язане з хоч би тимчасовим виїздом за межі місця проживання, часто розглядається як марно втрачена можливість «дійсно відпочити». Чому людина здавна прагнула, часто з ризиком для життя, мандрувати не лише по поверхні землі, а й уживала відчайдушні спроби відірватися від неї і летіти до зірок, навіть коли для цього ще не було реальної технічної можливості і явного практичного попиту? Більше того, фактом є те, що саме жадоба до змін і здолання власного топоцентризму, попри інші причини, завжди була і є умовою і чинником прогресу, зокрема географічних відкриттів, винаходу нових засобів зв’язку (радіо, телебачення) і подорожування (залізниця, автомобіль), а мисленне здолання людиною свого геоцентричного становища у творах фантастів, а потім і у винахідників перших літальних апаратів сприяло появі авіації і космонавтики. Зазначений потяг людини до зміни місця її перебування, який штовхає її на мандри по землі і викликає її тугу за небом (потяг до топогенезу), - настільки явний і всезагальний, що проблему можна обернути і зафіксувати її як аксіому, більше того, як атрибутивний вимір буття людини, для якої дійсно: бути - це бути в дорозі. . Тоді філософський аналіз туризму може розпочинатися з з’ясування суті цієї атрибуції і її змісту.
Про що свідчить ця даність? К.Ціолковський в образній формі висловив важливу думку, що має безпосереднє відношення до розглядуваного питання. Він казав: «Земля - колиска людства, але не можна вічно жити в колисці». Чому не можна? Мабуть з тієї ж причини, з якої не може людський ембріон вічно залишатися у материнському лоні і потребує виходу у зовнішній світ, хоч, з другого боку, він має для цього попередньо визріти в материнських умовах протягом 9 місяців. Людина завжди пов’язана з певним місцем свого буття, але вона з часом намагається вийти з нього як з колиски, яка її обмежує, тому що необхідність здолати це обмеження виникає як умова її подальшого розвитку і самого її буття. Перебування людини у певний час у певних умовах і у певному місці для адаптування в ньому і саморозвитку відповідно до нього, як і наступне долання цього стану, коли він стає тягарем для людини, - це однаково важливі передумови не лише формування, народження і розвитку людини, а й її життя. Життя людини, з цієї точки зору, є постійне вдосконалення людини, вихід за свої власні межи. Вказуючи на особливість «людської ситуації», Е.Фром не випадково зазначає, що людина народжується усе своє життя. В цілому, можна погодитись з думкою Г. Зіммеля, згідно з якою людське життя - це є постійне трансцендування - творче становлення людини, яке одночасно об»єктивується в багатоманітних формах культури. Визначене внутрішніми потребами людини трансцендування - це є філософська засада теми мандрування, розглядуваного в самому загальному розумінні - як умова буття людини. А людина у цьому розумінні - завжди мандрівник, який долає все більш широкі обмеження і отримує нові можливості розгортання своєї самості, своєї внутрішньої (духовної) і зовнішньої (матеріальної) культури.
Проте, хаос зазначені позиції є вихідними для розуміння глибинних засад туризму, вони ще не є самими цими засадами, оскільки туризм є лише однією з важливих форм трансцендування. Тому як філософська засада туризму ця теза потребує додаткового розкриття, яке повинне врахувати зазначені раніше небезпеки - рух від неї у бік повернення до туристського емпіризму з одного боку, або до онтології мандрування як абсолюту - з другого. Потрібний рух в напрямку власне філософії туризму, яка нас саме цікавить і в якій поняття трансцендування у сенсі туризму має цілком певний зміст.