Geum.ru

Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2008

Вид материалаДокументы

Содержание


1996 Про внесення
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Як бачимо з таблиці, Україна за багатьма показниками фінансування освіти значно відстає не лише від розвинутих країн світу, але й від своїх сусідів – Росії та Білорусі.

Слабке фінансування освіти негативно позначилося на розвитку вищої школи. Воно спричинило значне погіршення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, зниження рівня добробуту професорсько-викладацького корпусу, призвело до падіння престижу викладацької роботи, девальвації вищої освіти. Це підтверджують і опитування, проведені Інститутом соціології НАН України в 2002 р.: тільки дві третини українців хочуть бути освіченими, інші вважають вищу освіту для себе недоступною25.

Тяжкі соціально-економічні умови негативно позначилися на кадровому потенціалі вищої школи. Почався масовий «відплив мізків» за кордон. Лише за 1996–2000 рр. межі України залишив 851 фахівець з ученим ступенем26. Відплив талановитої молоді за кордон призвів до посилення процесу старіння кадрів викладачів ВНЗ. У 2003 р. середній вік доктора наук становив 60, а кандидата наук – 57 років.

Внаслідок припинення фінансування почався розпад системи підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ, багато інститутів та факультетів підвищення кваліфікації викладачів закрито або перепрофільовано.

Порушилися партнерські зв’язки ВНЗ з підприємствами та організаціями, в яких студенти проходили практику, що негативно вплинуло на стан виробничої практики студентів та науково-дослідну діяльність кафедр і лабораторій ВНЗ, особливо технічного профілю.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачається 1,7% валового внутрішнього продукту на потреби науки, але практично впродовж останніх 15 років виділялося втричі менше. Внаслідок цього матеріально-технічна база наукових досліджень у ВНЗ застаріла. За даними Держкомстату України за період І991–2000 рр. чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи у вузівському секторі, скоротилася з 26,1 тис. до 11,2 тис. осіб. За даними Міністерства освіти і науки в 2005 р. половина ВНЗ не займалася науковою роботою27.

Долаючи труднощі, науковці вищої школи все ж продовжували наукові дослідження. З метою мобілізації ресурсів у 2004 р. започаткована практика створення міжвузівських центрів спільного користування науковим обладнанням. Тепер в країні діє вже 10 таких центрів.

В умовах гострої нестачі коштів держава змушена була перейти до нової, змішаної системи фінансування вищої школи, дозволивши державним закладам навчати студентів на контрактній основі. Причому державне замовлення щороку зменшувалося, а кількість контрактників зростала. Внески батьків зросли до 55% витрат ВНЗ. У 2003–2004 навчальному році, наприклад, структура контингенту студентів за джерелами фінансування виглядала так: кошти фізичних осіб – 61%, державний бюджет – 37%, місцеві бюджети – 1%, кошти галузей – 1%28. Але й при тому у ВНЗ не вистачало коштів на конче потрібні справи. У зв’язку з припиненням ремонтів трьох тисяч студентських гуртожитків у занедбаному стані опинилася соціально-побутова структура ВНЗ.

Долаючи негативні наслідки слабкого фінансування, ВНЗ вчилися працювати в ринкових умовах. За короткий час вони пройшли процес адаптації до роботи в нових умовах. Деякі ВНЗ, особливо економічного профілю, створили розгалужену систему практичного бізнесу. Наприклад, Тернопільська академія народного господарства (нині Тернопільський національний економічний університет) розрослася у багатогалузеве фінансове господарство і функціонує як навчально-виробничо-комерційно-фінансовий комплекс, який має розгалужену систему практичного бізнесу, що дає додаткові кошти для нормального функціонування ВНЗ.

Лише у 2005 р. реально в країні виявилася тенденція на збільшення фінансування освіти. В цей рік зведений бюджет на освіту досягнув 25,8 млрд. гривень, що на 6,9 млрд. або на 36,5% більше ніж у 2004 році. Це дозволило збільшити обсяги прийому студентів за державними замовленнями. Частка студентів, які навчаються на денному відділенні за державний кошт зросла до 57,6% (у 2004 р. вона становила 45%). За останні 2,5 роки витрати на освіту зросли втричі – з 14 до 42 млрд. гривень29 і досягли 6,6% валового внутрішнього продукту30. Зростання витрат на освіту дозволило підвищити заробітню плату працівникам ВНЗ, стипендії студентам, покращити матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Все це свідчить, що освіта дійсно перетворюється на стратегічний і пріоритетний напрям в Україні.

12 липня 2006 р. Кабінет Міністрів України ухвалив концепцію Державної програми розвитку освіти на 2006–2010 роки. Програма була спрямована на розширення обсягів охоплення населення освітою і на інтеграцію України до європейського освітнього простору. Враховуючи те, що в Україні ще не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти, концепція визначила шляхи виправлення становища.

Досягнення європейського рівня якості й доступності освіти було проголошено національним пріоритетом. Концепція висловилася за розроблення та впровадження державних стандартів нового покоління, індивідуальних програм навчання та об’єктивних методів оцінювання знань, оновлення змісту методичного забезпечення навчального процесу, упровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання відповідно до вимог Болонської декларації, створення ефективної системи підготовки і перепідготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів, їх атестації та професійного удосконалення, оптимізації механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів.

Концепція націлила працівників освіти на посилення інтегрування національної системи освіти у світовий освітній простір, на подальший розвиток співпраці з міжнародними міжурядовими організаціями, фондами і програмами (ООН, Європейським союзом, ЮНЕСКО, Радою Європи, Світовим банком)31.

У 2007 р. Міністерство освіти і науки змогло матеріально підтримати наукову діяльність 112 ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації (86% всіх державних ВНЗ). Це призвело до збільшення кількості викладачів, які займаються науковою роботою. Нині різними формами наукової та науково-технічної діяльності охоплено близько 90% науково-педагогічних працівників ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації. А це майже 70 тисяч осіб, в т. ч. 5,4 тис. докторів та 28,7 тис. кандидатів наук. Особливо вагомих здобутків у науковій роботі досягли такі провідні заклади, як Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, Національний аерокосмічний університет ім. М. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Національний гірничий університет, Національна металургійна академія України, Придніпровська державна академія будівництва і архітектури, Національний університет “Львівська політехніка”, Івано-Франківський національний університет нафти і газу, Донецький національний університет32.

Міністерство визначило шляхи подальшого нарощування наукового потенціалу вищої школи. Цьому, зокрема, слугуватиме створена ним за участю науковців Державна цільова програма «Наука в університетах», розрахована на 2008–2010 роки. Новиною в ній є експеримент із створення університетів нового типу – дослідницьких. Як зазначав Міністр освіти і науки С. Ніколаєнко, основним завданням цих університетів повинно бути продукування нових знань та підготовка наукових кадрів33. Ідея створення таких університетів схвально сприйнята вищими навчальними закладами. Вінницький національний технічний університет, наприклад, відразу ж своїм орієнтиром визначив перетворення свого ВНЗ саме на такий заклад34.

Вихід вищої школи із кризи, успіхи в її модернізації це насамперед натхненна творча праця людей – керівників галузі – міністрів освіти і науки України П. М. Таланчука (1992–1994 рр.), М. Ф. Згуровського (1994–1999 рр.), В. Г. Кременя (1999–2005 рр.), С. М. Ніколаєнка (2005–2007 рр.), заступників міністра, ректорського корпусу країни, науково-педагогічної громадськості, в першу чергу викладачів, які, працюючи у важких умовах, забезпечили прорив у діяльності вищої школи. Самовіддана праця всіх працівників вищої школи є запорукою успішного рішення відповідальних завдань, що постали перед нею на рубежі ХХ і ХХІ століть.

***

Модернізація освіти в Україні виявила серйозні недоліки в дослідженні проблем вищої школи в останні роки. Педагогічна наука не спрацювала на випередження й виявилася не здатною оперативно відреагувати на вимоги часу. Життя вимагало не просто активізації наукових досліджень у галузі педагогіки вищої школи, але й корінної їх перебудови. Це обумовлювалося насамперед такими факторами:

– в умовах становлення інформаційного суспільства вища освіта перетворилася з елітарної на масову, змінилася її роль і вимоги до професійної, методологічної та світоглядної підготовки фахівців – все це вимагало глибокого наукового осмислення;

– на зламі ХХ–ХХІ століть, на думку сучасних вчених-дидактів, відбулася зміна і педагогічної доктрини. На зміну попередній, яку можна назвати „освіта-викладання”, прийшла нова – „освіта-творення”35. Це поставило на порядок денний питання про зміну всієї педагогічної системи: мети навчання, його змісту, методів, засобів. Без допомоги вчених ці проблеми розв’язати не можна;

  разом з тим повсякденна педагогічна практика виявила, що між вимогами часу і традиційними методами, формами навчання, які продовжують застосовуватися у вищій школі, існують протиріччя. На практиці доводиться спостерігати інерційність у подоланні стереотипів імперативної педагогіки, яка панувала за радянських часів, схильність викладачів до збереження методів, які колись були ефективними, але не підходять до нових умов. Доводиться долати і такі недоліки, як слабке запровадження суб’єкт – суб’єктної концепції освіти, при якій викладач і студент виступають рівноправними партнерами процесу навчання. Обмеженість фінансових можливостей гальмує процес індивідуалізації навчання, хоча воно останнім часом активно декларується. Одночасно педагогічна практика останніх 10–15 років запровадила чимало нового в організації, формах, методах і засобах навчання, зокрема в галузі інформаційних технологій. Але часто-густо вони застосовуються без достатнього наукового обґрунтування.

Таким чином, як об’єктивні так і суб’єктивні чинники обумовлюють необхідність посилення науково-дослідної роботи в галузі вищої освіти.

Приємно відзначити, що вже в перші роки розвитку незалежної української держави почала спостерігатися значна активізація досліджень проблем вищої школи. За останні 15 років в Україні проведено понад 20 наукових і науково-практичних конференцій міжнародного і всеукраїнського рівнів, які були присвячені актуальним проблемам вищої школи. Серед них варто відзначити такі: „Гуманізація і гуманітаризація – пріоритетний напрям державної політики України в галузі вищої освіти” (Дніпропетровськ, 1992), „Науково-методичні аспекти удосконалення вузівської освіти в умовах багатоступеневої підготовки фахівців” (Харків, 1992), „Наукові засади реформування вищої освіти в Україні” (Київ, 1994), „Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку” (Київ, 1996), „Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти” (Донецьк, 1998), „Концептуальні засади модернізації систем освіти в Україні” (Харків, 2002), „Вища технічна освіта на зламі століть” (Київ, 2001), „Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні” (Донецьк, 2006) та ін.

Розгортанню педагогічних досліджень сприяло утворення в 1992 р. Академії педагогічних наук України, створення в її структурі Відділення педагогіки і психології вищої школи (1997), а також заснування Інституту вищої освіти (1999). У структурі АПН України для повноцінного інформаційного забезпечення розвитку педагогічної науки, освіти і практики, зокрема для забезпечення фахових інформаційних потреб науковців і практиків галузі, створено Державну науково-педагогічну бібліотеку України ім. В. О. Сухомлинського (1999), що є важливим кроком у діяльності АПН України. Уперше в Україні почали видаватися журнали присвячені проблемам вищої школи: „Вища освіта України” (2000), „Вища школа” (2001), „Філософія освіти” (2005); у багатьох ВНЗ з’явилися продовжувані педагогічні видання (журнали, вісники, збірники наукових праць). Кількість публікацій у них почала вимірюватися сотнями у рік. З’явилися численні колективні, а також індивідуальні монографії з актуальних проблем вищої школи. Оскільки в Україні на відміну, наприклад, від Росії відсутня система координації наукових досліджень з проблем вищої школи, у науковців виникли труднощі з орієнтуванням у друкованих працях. Ось чому слід вітати ініціативу Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського щодо видання першого в Україні зведеного науково-допоміжного бібліографічного покажчика з проблем вищої школи. Сподіваємось, що його поява сприятиме подальшому поглибленню наукових досліджень у галузі вищої освіти.

Б. І. Корольов, проф.,

Заслужений працівник вищої школи України

(Інститут вищої освіти АПН України)
  1. Створення та удосконалення нормативно-правової бази вищої школи у сучасній Україні (1991–2006)


1.1. Закони України. Постанови Верховної Ради України


1991
  1. Про освіту: Закон України № 1144-ХІІ від 4 черв. 1991 р. // Відомості Верхов. Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 452.


1995

  1. Про встановлення стипендій Верховною Радою України курсантам і слухачам вищих військово-навчальних закладів: Постанова Верхов. Ради України від 23 черв. 1995 р. № 246/95 ВР // Відомості Верхов. Ради України. – 1995. – № 23. – С. 513–515. – Дод.: Положення про порядок призначення стипендій Верховною Радою України курсантам і слухачам вищих військово-навчальних закладів та кафедр (факультетів, відділень) військової підготовки вищих навчальних закладів України, що здійснюють підготовку офіцерських кадрів.


1996

  1. Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про встановлення стипендій Верховної Ради України курсантам і слухачам вищих військово-навчальних закладів": Постанова Верхов. Ради України від 12 верес. 1996 р. № 364/96-ВР // Закони, постанови, прийняті Верховною Радою України на шостій сесії, 3 верес. 1996 р. – 24 січ. 1997 р. – К., 1997. – С. 44–45.

Те саме // Відомості Верхов. Ради України. – 1996. – № 45. – Ст. 244.
  1. Про встановлення іменних стипендій Верховної Ради України студентам вищих закладів освіти: Постанова Верхов. Ради України від 5 черв. 1996 р. № 226/96 ВР // Закони, постанови, прийняті Верховною Радою України на п'ятій сесії (16 січ. – 12 лип. 1996 р.). – К., 1996. – Ч. 2. – С. 72–73.

Те саме // Відомості Верхов. Ради України. – 1996. – № 32. – Ст. 154; Голос України. – 1996. – 12 черв. – С. 3; Уряд. кур'єр. – 1996. – 13 черв.

  1. Про освіту: Закон України від 23 берез. 1996 р. № 100/96–ВР // Відомості Верхов. Ради України. – 1996. – № 21. – С. 253–278.

Те саме // Нормат.-прав. забезпечення освіти. – Х., 2004. – Ч. 1. – С. 26–58.


1997

  1. Про інформацію Кабінету Міністрів України "Про забезпечення працевлаштування молоді, зокрема випускників шкіл, вузів та інших навчальних закладів": Постанова Верхов. Ради України від 16 лип. 1997 р. № 463/97-ВР // Відомості Верхов. Ради України. – 1997. – № 38. – С. 676.



1998

  1. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 2 лют. 1998 р. № 75/ 98-ВР // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 10. – Ст. 376.



  1. Про національну програму інформатизації: Постанова Верхов. Ради України від 4 лют. 1998 р. № 74/98-ВР // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 10. – Ст. 375.


1999

  1. Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні: Закон України від 03.12.99 № 1273 XIV// Відом. Верхов. Ради. – 1999. – № 51. – Ст. 459.


2002

  1. Закон України "Про вищу освіту": Наук.-практ. коментар / За ред. В. Г. Кременя. – К., 2002. – 323 с.



  1. Про вищу освіту: Закон України від 17 січ. 2002 р. № 2984-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 20. – С. 506–536; Вища шк. – 2002. – № 6. – С. 74; Голос України. – 2002. – 5 берез. (№ 43). – С. 10–15; Освіта України. – 2002. – 26 лют. (№ 17). – С. 2−8.


2003

  1. Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту": Закон України від 19 черв. 2003 р. № 1004-IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2004. – № 2. – Ст. 9; Голос України. – 2003. – 22 лип. (№ 134). – С. 21; Офіц. вісн. України. – 2003. – № 29. – Ст. 1444; Уряд. кур'єр. – 2003. – 23 лип. (№ 134). – Орієнтир. – № 27. − С. 10−11.


2004

  1. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Затв. Законом України від 18 берез. 2004 р. № 1629 IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367; Голос України. – 2004. – 4 черв. (№ 101). – С. 24–25.



  1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти): Закон України від 14 груд. 2004 р. № 2229 IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2005. – № 4. – Ст. 103; Голос України. – 2005. – 11 січ. (№ 3). – С. 11; Уряд. кур'єр. – 2005. – 19 січ. (№ 9). – Орієнтир. – № 3. – С. 4−5.



  1. Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю: Закон України від 4 листоп. 2004 р. № 2150-IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2005. – № 2. – С. 40; Уряд. кур'єр. – 2004. – 24 листоп. (№ 224). – Орієнтир. – № 45. – С. 1−2.



  1. Про Рекомендації парламентських слухань "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні": Постанова Верхов. Ради України від 4 черв. 2004 року № 1755 IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2004. – № 38. – С. 479; Освіта України. – 2004. – 22 черв. (№ 48/49). – С. 4.


2005

  1. Про внесення зміни до статті 35 Закону України "Про вищу освіту": Закон України від 4 листоп. 2005 р. № 3077 IV // Відомості Верхов. Ради України. – 2006. – № 5/6. – Ст. 72; Офіц. вісн. України. – 2005. – № 48. – Ст. 2982. – С. 11.



  1. Про ратифікацію Кредитної угоди (Проект "Рівний доступ до якісної освіти в Україні") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку: Закон України від 21 груд. 2005 р. № 3255 IV // Офіц. вісн. України. – 2006. − № 1/2. – Ст. 10. – С. 72.


2006

  1. Про вищу освіту: Закон України // Законодавство України про освіту. За станом на 14 груд. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К., 2007. – С. 141–194.



  1. Про внесення зміни до статті 57 Закону України "Про освіту" щодо надання пільгових кредитів педагогічним та науково-педагогічним працівникам: Закон України від 22 лют. 2006 р. № 3461 IV // Офіц. вісн. України. – 2006. − № 11. – Ст. 695. – С. 65.



  1. Про освіту: Закон України. За станом на 8 груд. 2006 р. / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Парламент. вид-во, 2006. – 40 с.



  1. Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Гамбія про співробітництво у галузях економіки, освіти, науки і техніки: Закон України від 22 лют. 2006 р. № 3466 IV // Офіц. вісн. України. – 2006. − № 11. – Ст. 698. – С. 74−76.

1.2.Укази та розпорядження Президента України


1995

  1. Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 12 верес. 1995 р. № 832 // Уряд. кур'єр. – 1995. – 21 верес. – С. 6. – Дод.: Основні напрями реформування вищої освіти в Україні.



  1. Про Положення про національний заклад (установу) України: Указ Президента України від 16 черв. 1995 р. № 151/95 // Вища освіта України. – 2001. − № 1. – С. 103.


1996

  1. Про деякі питання надання вищим навчальним закладам статусу національного: Указ від 29 квіт. 1996 р. № 304 // Зб. Указів Президента України. – 1996. – Вип. 2. – С. 75–76; Освіта. – 1996. – 15 трав. – С. 1; Уряд. кур'єр. – 1996. – 14 трав. – С. 11.



  1. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: (Із внесеними змінами): Указ Президента України від 23.01.1996 р. № 77/97 // Освіта України: Нормат.-правові док. / Редкол.: В. Г. Кремень (голова), В. О. Зайчук, Я. С. Яцків та ін. – К., 2001. – С. 372−373.