Geum.ru

Лазарович «Гей, ви, стрільці січовії…» формування українського стрілецького руху в Галичині: причини, передумови, наслідки

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7


Iсторик Осип Думiн висунув п’ять версiй причин, що, на його думку, привели до обмеження леґiону УСС [176] . На найбiльшу увагу заслуговують двi з них. Перша полягає в тому, що Австрiя хотiла за рахунок Схiдної Галичини добитися порозумiння з Росiєю i численна стрiлецька формацiя була б перешкодою для цього. За другою — австрiйськi властi не хотiли допустити до розширення українського леґiону, бо це б неминуче привело до активiзацiї українського нацiонального руху. Можна припустити, що взаємодiя цих двох причин i привела до кiнцевого наслiдку, iншi ж версiї О. Думiна, як опiр Українських Січових Стрільців складати присягу на вiрнiсть Австрiї, вiдмова їх iти походом на Почаїв проти росiйського вiйська та звинувачення українцiв Галичини в москвофiльствi — могли стати хiба що приводом до обмеження леґiону. Поряд з цим не слiд забувати i про те, що австрiйський уряд iз самого початку пiдозрiвав УСС, що вони стали до боротьби «тiльки за українську справу» [177] , а також про впливи полякiв, якi аж нiяк не були зацiкавленi, щоб українцi виставили свiй багаточисельний леґiон.


Звiстка про обмеження кiлькостi стрiльцiв викликала величезне обурення серед добровольцiв. Вiдразу ж зародилася i почала поширюватися думка, що нiхто не присягатиме, як не приймуть усiх. Студенти почали готувати «чорну раду», на яку мали зiйтися всi добровольцi i прийняти вiдповiдну ухвалу [178] . Така позицiя була справедливою, бо обмеження леґiону стало великим ударом для української нацiональної справи, i, як на воєнний час, дуже смiливою. Але вона не могла вирiшити тiєї складної проблеми, що стояла перед українцями: створення власного вiйська. Було зрозумiлим — коли добровольцi не складуть присяги, як того вимагала австрiйська влада, i не змиряться з обмеженням своєї формацiї, то нi про яке українське вiйсько не буде й мови. У цiй ситуацiї вперше виявив себе як стрiлецький iдеолог Дмитро Вiтовський. Вiн звернувся до присутнiх з такими словами: «Треба нам за всяку цiну вдержати для української справи наш зав’язок українського вiйська. Ми мусимо поборювати всi перешкоди на нашому шляху, що нас ждуть у майбутньому. Хоч би з нас мала вернути тiльки сотня додому, ми не смiємо зневiритися, мусимо виконати свiй нацiональний обов’язок у цiй вiйнi, який нам доручив наш нарiд» [179] . З такими аргументами змушенi були погодитися всi.


Третього вересня на загальному зборi було видiлено 2500 стрiльцiв, якi мали залишитися, а решта отримала документи для повернення додому. «Зі сльозами в очах благали вони залишити їх, — згадував Михайло Галущинський, — та годі було вволити їх бажання» [180] . Про це ж писав інший очевидець тих подій: «Гуцулія плакала, просила і цілувала по руках головного вожда стрільців, що був безрадний тут, що не міг нічого зробити на власну руку» [181] . А Роман Купчинський в своїй трилогії «Заметіль» наводить приклад, коли один з добровольців, учень торговельної школи, купив у іншого, дрібного купця, право залишитися в Українських Січових Стрільцях [182] . Деякі з відчислених добровольців обурювалися і навіть пробували чинити опір свому відрахуванню з леґіону. Обурювалися не так діями австрійського командування, як бездіяльністю тих, хто мав би їх захистити, насамперед членів ГУР та УБУ, котрі покинули добровольців напризволяще [183] . «Що скажуть вони всі, як прийдеться їм з нічим вертати, з одною сьвідомістю хиба, що їх не треба «Україні» [184] — це єдине в той час, що гнітило відчислених добровольців. Сум і розгубленість охопили як тих, що залишалися, так і тих, що мали вертатися додому. Бо коли згадати, що всi вони, маючи змогу залишитися вдома та перечекати гiршi часи, знехтували небезпекою i, вважаючи, що мають бути там, де можуть принести користь Українi, добровiльно з’явилися до українського вiйська — стає зрозумiлим їхнiй щирий патрiотичний порив (пізніше велика кількість відчислених в Стрию добровольців все ж таки зуміла дістатися до леґіону УСС [185] ), що згодом у лавах УСС отримав органiчне оформлення у виглядi стрiлецької iдеологiї.


Кількісне обмеження леґіону привело до різкої зміни його соціального складу. Якщо раніше серед добровольців домінувало селянство, то тепер, згідно з наказом австрійської влади, збільшилася питома вага інтеліґенції, яка в деяких сотнях, зокрема Вітовського та Дідушка, доходила 80-90% [186] . Загалом же в первісному складі леґіону УСС інтеліґенція, в тому числі й студенти та учні, становила близько 40% [187] (за іншими даними — з самого початку ця цифра доходила 70%, а після перших боїв знизилася до 35-40% [188] ), селяни — трохи більше 26%, приблизно стільки ж нараховували і робітники разом з ремісниками [189] . Щодо решти — даних нема.


Абсолютну більшість серед стрілецтва становила молодь: у віці до 22 років — 75%, від 22 до 27 років — 16%. Всі стрільці, за винятком 0,76%, були українцями і сповідували греко-католицький обряд [190] . Подавляюча більшість їх була грамотною. Таких же, що не вміли писати, хоча дехто з них міг читати, нараховувалося 10-12% [191] . Українські Січові Стрільці представляли практично всі краї Східної Галичини, а також мали окремих вихідців із Західної Галичини, Закарпаття, Наддніпрянщини, Буковини [192] . Це свiдчило, що нацiональна iдея тою чи iншою мiрою захопила все галицько-українське суспiльство.


По обіді 3-го вересня, пiсля того, як основна частина добровольцiв пiд тиском властей прощалася з леґiоном, стрiльцi котрi залишилися, змушенi були прийняти австрiйську присягу. Один з учасників заприсяження Микола Голубець так описав цю церемонію: «Глухо і без ентузіязму прогомоніла стрілецькими лавами рота присяги... В суматосі, що тоді запанувала, трудно було визнатися, хто заприсяжений, хто ні, так само, як нікому було провірювати, хто присягав щиро, а хто... замість слів присяги, деклямував у їхній такт, якийсь виїмок з Шевченкового «Кобзаря» [193] . Тодi ж, як свiдчать очевидцi, завдяки старанням Дмитра Вiтовського, було складено й iншу — таємну присягу на вiрнiсть Українi, яку прийняв священик о. Осип Нижанківський. Цього разу присягали всi — i «реєстровики», i тi, хто не потрапив до УСС (подiбнi присяги проводили й ранiше, пiд час перебування добровольцiв у своїх повiтах, а також i в майбутньому — їх складали стрiлецькi новобранцi) [194] . В присязі зазначалося: «Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені Господи Боже й Архангеле Михаїле допоможіть. Амінь» [195] . Подальшi подiї показали, що саме остання присяга стала моральним iмперативом для новiтнього українського вiйська.


Таким чином завдяки ініціативі передових кіл галицько-українського суспільства, насамперед молоді, в Україні на початку ХХ ст. було відновлено національне військо — леґіон Українських Січових Стрільців. Воно мало стати наочним доказом живучості ідеї української незалежності та нерозривності її з величною державницькою думкою Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи; відкривало нову сторінку змагань українського народу за волю. Самою назвою Українські Січові Стрільці ніби зв’язували себе зі славними традиціями Запорізької Січі, вперше за довгі роки перебираючи святі обов’язки захисту прав свого народу. Незважаючи, що УСС, стаючи до боротьби, змушенi були змиритися з певною регламентацією своїх дій австрiйською владою — то був тодi єдиний шлях до створення українського вiйська (становлення козацтва також вiдбувалося в умовах чужої держави), — це зовсiм не означало, що стрiлецтво буде вiдстоювати чужi йому iнтереси. Першим доказом того, що з початку свого iснування УСС стояли на позицiї боротьби за Українську державу, а не за австрiйськi iнтереси, стала їх вiдмова приймати присягу на вiрнiсть габсбурзькiй династiї. I хоча в цьому випадку стрiльцям не вдалося здiйснити задумане, сам факт вiдмови став нарiжним каменем у фундаментi стрiлецької iдеологiї. Iдейний шлях, який започаткувало передвоєнне стрiлецтво, i який пiдтримали стрiльцi у Стрию, раз i назавжди визначив прiоритети Українських Січових Стрільців.


Отже, довоєнний стрілецький рух отримав своє органічне продовження в діяльності леґіону Українських Січових Стрільців у роки Першої світової війни, а згодом і київських Січових Стрільців у ході національної революції 1917-1921 рр. Крім єдності стрілецької ідеології та спільності історичної назви, всі три формації УСС об’єднували ще й люди, що їх творили: основні кадри ідейного, організаційного та фахового старшинського складу леґіону УСС вийшли з передвоєнних стрілецьких товариств; без традиції й досвіду УСС неможливо уявити собі появи київських СС. Серед них Іван Чмола, Роман Дашкевич, Федь Черник, Роман Сушко, Василь Кучабський, Василь Семець та багато інших.


Список використаних джерел і літератури


Центральний Державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далі: ЦДАВО) України, ф. 4465т (Колекція окре­мих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб), оп.1, спр.22. – Протоколи засідань членів Бойової Управи УСС у Відні за 1914 р.


ЦДАВО України, ф. 4465т, оп.1, спр.23. – Протоколи засідань членів Бойової Управи УСС у Відні за 1916 р.


ЦДАВО України, ф. 4465т, оп.1, спр.968. – Спогади «Сотня Вітовського».


Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 365 (Жандармські установи тимчасового воєнного гене­рал-губернаторства Галичина), оп.2, спр.17. – Переписка с помощниками начальника и унтер-офицерами временного жандармского управления военного генерал-губернаторства в Галиции.


Центральний державний історичний архів (далі: ЦДІА) України у м. Львовi, ф. 309т (Наукове товариство імені Т.Шевченка), оп.1т, спр.1198. – Мемуари полковника УСС Габсбурга В.


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т (Леґіон Українських січових стрільців), оп.1, оп. 1, спр. 7 – Матеріали до історії Леґіону українських січових стрільців (Реферати, листи та інше).


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 13 – Звіти Боберського І., Цегельського Л. і Сингалевича В. про стан частин УСС.


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 75 – Листи батьків з протестами проти зачислення їх синів в ряди УСС.


ЦДІА України у м. Львові, ф. 353 т, оп. 1, спр. 241 – Щоденник Стефаника В.


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360 (Адковат В. Старосольський), оп. 1, спр. 48 – Статут т-ва «Січові Стрільці» у м. Львові.


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп 1, спр. 49 – Звернення, звіти, накази та інші документи про діяльність Української Бойової Управи УСС.


ЦДIА України у м. Львовi, ф. 581 (Колекція документів про діяльність урядів та армій УНР та ЗУНР), оп.1, спр.91 – Про намір митрополита Шептицького зробити свого брата командантом стрільців.


ЦДІА України у м. Львові, ф. 640 (П. Франко), оп.1, спр.12 – Стаття П.Франка «Пласт».


Державний архiв Тернопiльської областi, ф. 231 (Про діяльність "Січі", 1913-1914), оп.1, спр.157.


Львiвська наукова бiблiотека iм. В.Стефаника НАН України, вiд.рукописiв, ф. 9 (Фонд окремих надходжень), од. зб. 4410 – Статут товариства «Січових стрільців» у Львові.


Боротьба. – 1918. – 19 бер.


Відгуки. – 1913. – № № 1, 2.


Вістник Союзу визволення України. – 1915. – 24 квiт.; 1916. – 25 черв.


Дiло. – 1912. – 13 квіт.; 1914. – 29 черв., 30 лип.; 1915. – 16, 17 жовт., 24 лист.


Молода Україна. – 1900. – № № 1, 8.


Новий час. – 1934. – № 183.


Українське Слово. – 1915. – 27 лип.


Шляхи. – 1913. – № № 2, 7.


Бачинський Ю. Мої спомини про Драгоманова // Вістник Союзу визволення України. – 1915. – 15 серп.


Бачиньский Ю. Україна irredenta. – 2-е вид. – Львів, 1900.


Боберський І. Сокільський рух в австрійській Україні // Пам’яткова книжка СВУ і Календарь на 1917 р. – Відень, 1917.


Бой. Українські Січові Стрільці (УСС) і Січові Стрільці (СС) // Календар Червоної Калини на 1924 р. – Львів—Київ, 1923.


Будзиновський В. Йшли діди на муки (Введення в історію України). – Тернопіль, 1994.


В. Дз. УСС в борбi, життю i традицiї // Буковинський православний календар на 1918 р. – Вiдень, 1918.


Велика історія України: У 2-х т. Т. 2 / Зладив М.Голубець. – К.: Глобус, 1993.


Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). – Львів: Світ, 1996.


Винниченко В. Відродження нації: У 3-х ч. Ч.2. – Репринтне відтворення 1920 р. – К., 1990.


Вихор І. На стрічу великим подіям // Відгуки. – 1913. – № 1.


Возняк М. Українська державність. – Відень, 1918.


Выписъ зъ руководства до вправы для стражи народной // Додатокъ до «Зори Галицкой». – Львов. – 1848. – № 25.


Гайдучок С. Цифри оповiдають про УСС // Літопис Червоної Калини. – 1935. – № 4.


Галущинський М. З Українськими Сiчовими Стрiльцями. Спомини з рокiв 1914–1915. – Львiв: Діло, 1934.


Гей, там на горі «Січ» іде... Пропам’ятна книга «Січей». – Вінніпег, 1985.


Голубець М. Рік грози і надій 1914. – Львів: Укр. бібліотека, 1934.


Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Т. ССХХІІ. Праці історико-філософської секції. – Львів, 1991.


Давний Р. Початки Українських Січових Стрільців // Запорожець. Календар для народа на 1921 р. – Відень,1920.


Дмитерко-Ротич Г. Листопадовi мiркування // Календар Українського Народного Союзу на 1962 р. – Б. м., б. р.


Донцов Д. Сучасне політичне положеннє нації і наші завдання... – Львів, 1913.


Дорошенко В. Українство в Росiї. – Вiдень, 1916.


Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Т. 1 // Березіль. – 1991. – № 11.


Думiн О. Історія Леґіону Українських Січових Стріль­ців. 1914-1918. // Дзвін. – 1991. – № 9-12; 1992. – № 1-12; 1993. – № 1-6.


Думін О. Початки організації Українських Січових Стрільців // Вістник. Місячник літератури, мистецтва, науки й громадського життя. Т. 3. Кн. 7-8. – Львів, 1934.


Думін О. Про причини ограничення чисельности леґiону УСС // Вiстник. – 1934. – № 10.


Жмир В. На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості) // Філос. і соціол. думка. – 1991. – № 3.


З крiвавого шляху УСС. – Львiв, 1916.


З листiв одного героя (З письм четаря Iвана Балюка до Дмитра Донцова) // Шляхи. – 1915. – № 1.


За волю України: Історичний збірник УСС. 1914–1964 / За ред. С. Рiпецького. – Нью-Йорк: Червона Калина, 1967.


Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. – К.: Основи, 1993.


Зленко П. Українськi Сiчовi Стрiльцi. Матерiяли до бiблiографiчного показчика. Варшава, 1935.


Історія сiчових стрiльцiв: Воєнно-iсторичний нарис. – К.: Україна, 1992.


Історія України: Курс лекцій: У 2-х кн. Кн. 1 – Від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. / Мельник Л., Гуржій О., Демченко М. та ін. – К.: Либідь, 1991.


Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст. / Упоряд. Б.Якимович. – 4-те вид., змін. і доп. – Львів: Світ, 1992.


Купчинський Р. Заметіль. ІІ. Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. – Львів: Каменяр, 1991.


Кучабський В. Від первопочинів до проскурівського періоду // Історія січових стрільців: Воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992.


Кучабський Ю. Василь Кучабський // Україна в минулому. Збірник статей. Вип. 2. – Київ—Львів, 1992.


Лановик Б., Лазарович М. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001.


Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914–1918: В 3-х ч. – Львів, 1928–1930.


Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. – Львів: Накл. власним, 1926.


Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. – Львів: Каменяр, 1990.


Лозинський М. Галичина в життю України // Вістник Союза визволення України. – 1916. – № № 61-80.


Лукiянович Д. Не попав у реєстр // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1935 р. – Львiв, 1934.


М. Р. Перший стрiлецький старшинський корпус // Літопис Червоної Калини. – 1934. – № 7-8.


Міхновський М. Самостійна Україна // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали: У 3-х т. Т. 1 / Упорядкували Т. Гунчак і Р.Сольчаник. – Мюнхен: Сучасність, 1983.


Мороз В. Україна в двадцятому столітті. – Тернопіль, 1992.


Нагаєвський I. Iсторiя Української держави двадцятого столiття. – К.: Український письменник, 1993.


Назарук О. Мілітарний рух серед української молодіжи середніх шкіл перед війною // Діло. – 1915. – 16-17 жовт.


Назарук О. Слiдами Українських Сiчових Стрiльцiв. – Львiв, 1916.


Назарук О. Що то є нарід або нація. – Львів, 1911.


Палiїв Д. Листопадова революцiя: З моїх споминiв. – Львiв: Новий час, 1929.


Підручна книжечка пластуна і пластунки // Старожитності. – 1991. – № 4.


Про сiчовий рух // Запорожець. Календар для народа на 1921 р. – Вiдень, 1920.


Програма національно-демократичного (народного) сторонництва // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали: У 3-х т. Т. 1 / Упорядкували Т. Гунчак і Р.Сольчаник. – Мюнхен: Сучасність, 1983.


Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. – Нью-Йорк: Червона калина, 1956.


Соловей Д. Винищення українства – основна мета Росії у війні 1914 р. // Новий літопис. – Вінніпег—Манітоба, 1963. – № 1.


Старосольський Ю. Велика гра. Гутірка про ідею й методу пластування. – Вашингтон, Філадельфія, Детройт: Молоде життя, 1979.


Степанів О. На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912–1914. – Львів: Червона Калина, 1930.


Стефанiв З. Iсторiя українського вiйська // Київська старовина – 1992. – № 6.


Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1991.


Темницький В. Українські Січові Стрільці (Думки й уваги з приводу українського мілітарного руху). – Відень: СВУ, 1915.


Томашiвський С. Галичина. Полiтично-iсторичний нарис з приводу свiтової вiйни. – Б. м., 1915.


Трильовський К. З мого життя // Гей, там на горі «Січ» іде... Пропам’ятна книга «Січей». – Вінніпег, 1985.


Трильовський К. З моїх споминiв. Початки стрiлецької органiзацiї i Боєва Управа // Iсторичний календар-альманах Червоної Калини на 1927 р. – Львiв, 1926.


Трофим`як Б. Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х років ХІХ ст. до 1939 рр.): Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.


Трухан М. Негативний стереотип українця в польськiй пiслявоєннiй лiтературi. – Мюнхен—Львiв, 1992.


Угрин-Безгрiшний М. Нарис iсторiї Українських Сiчових Стрiльцiв. – Рогатин—Львiв—Київ, 1923.


Угрин-Безгрішний М. Отаман УСС Михайло Галущинський // Літопис Червоної Калини. – 1931. – № 11.


Угрин-Безгрішний М. Українські Січові Стрільці // Календар Червоної Калини на 1924 р. – Львів—Київ, 1923.


Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914–1920 / За ред. Б.Гнаткевича. – Репринт. відтворення з вид. 1935 р. – Львiв: Слово, 1991.


Франко І. Ukraina irredenta // Вивід прав України. – Львів: Слово, 1991.


Франко І. З кінцем року // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали: У 3-х т. Т. 1 / Упорядкували Т. Гунчак і Р.Сольчаник. – Мюнхен: Сучасність, 1983.


Франко І. З останніх десятиліть ХІХ в. // Зібр. творів: У 50 т. Т. 41. – К.: Наукова думка, 1984.


Франко І. Не пора!.. // Стрілецька Голгофа: Спроба антології / Упряд., авт. вступ. ст. і прим. Т. Салига. – Львів: Каменяр, 1992.


Франко І. Поза межами можливого // Вивід прав України. – Львів: Слово, 1991.


Франко І. Українці // Зібр. творів: У 50 т. Т. 41. – К.: Наукова думка, 1984.


Чайковський А. Як формовано Сiчових Стрiльцiв у Самбiрщинi // Літопис Червоної Калини. – 1931. – № 9.


Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). – Львiв, 1931.


Шухевич С. Видиш брате мiй (8 мiсяцiв серед УСС). – Львiв: Червона Калина, 1930.


Юревич-Кнiгинецький Е. Українськi мiлiтарнi органiзацiї у Схiднiй Галичинi перед свiтовою вiйною // За державнiсть. Матерiяли до iсторiї вiйська українського. Зб. 6. – Калiш, 1936.


Відомості про автора

Лазарович Микола Васильович народився 17 березня 1963 р. в селі Баня-Березові на Івано-Франківщині. В 1982 р. закінчив Коломийський технікум МОД, а після служби в армії — історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту.

З 1989 р. працював викладачем у Кремене-цькому педагогічному коледжі ім. Т. Шевченка. Брав активну участь у процесах українського національного відродження другої половини 1980-х — початку 1990-х років. Протягом 1993 — 1995 років навчався в аспірантурі Тернопільської академії народного господарства. В 1996 р. захистив кандидатську дисертацію “Українське Січове Стрілецтво: формування, ідея, чин”.


Автор понад півсотні наукових робіт, у тому числі низки монографій, підручника, навчальних посібників, з історії України та економічної історії. Нині працює доцентом кафедри українознавства Тернопільської академії народного господарства.