Розділ 4 персонал І ї

Вид материала

Документы

Содержание КОНТРОЛЬНІСТЬ ЯК ІНТЕҐРАТИВНА ПЕРЕДУМОВА СВОБОДИ Лозинський Олег Будь-який рефлекторний акт людського організму на зовнішній подразник є реакцією усієї його нервової системи

Подобный материал:

• 25. 03. 06: Персонал, 243.24kb.
• План розділ Вихідні дані Розділ Розрахункові таблиці Розділ Висновки та пропозиції, 376.26kb.
• Человеческий фактор, 127.03kb.
• Розділ І. Основні напрями діяльності Правління аму в 2007 2008 роках Розділ ІІ. Розбудова, 3615.06kb.
• Консалтинговый Центр «Бизнес Персонал», 135.57kb.
• Розділ І. Характеристика області та її місце у господарському комплексі країни Розділ, 1818.09kb.
• Зміст вступ Розділ І, 1790.74kb.
• С. 1-2 Розділ походження, суть та функції грошей c. 3-8 Розділ, 223.42kb.
• А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни, 4146.15kb.
• Зміст вступ розділ 1, 429.88kb.

КОНТРОЛЬНІСТЬ ЯК ІНТЕҐРАТИВНА ПЕРЕДУМОВА СВОБОДИ

Лозинський Олег

До 70-ти річчя створення видатним українським науковцем

Я. І. Цурковським теорії психічної контрольності

Метою наукових пошуків залишається, як відомо, зменшення міри людського незнання і очевидно побільшення сфери усвідомлення внутрішньої та зовнішньої си-туації. Це прагматичне завдання науки, окреслене американським філософом Г. Пірсом, передбачає поєднання наукових пізнавальних процедур із сферою діяльності, причому успішної діяльності, як альтернативи до спонтанних, недалекоглядних, а отже наперед неуспішних діяльнісних актів.

Теоретичний та методологічний інструментарій психологічної науки також оці-нюється у критеріях практичної продуктивності. З цієї причини поява нового поняття, нової концепції, нового методологічного напрямку або ж відновлення призабутих нау-кових ідей неминуче зумовлює необхідність чіткого окреслення сфери їх наукової ефек-тивності. Виникають закономірні запитання: що нового можемо здобути застосовуючи новий концептуально-метологічний інструмент? Які додаткові можливості у пізнанні він відкриває в порівнянні з уже відомими та поширеними науковими підходами?

Звертаючись до наукової творчості видатного українського психолога Ярослава Івановича Цурковського перед нами також повставатимуть схожі запитання: якою стала новизна та актуальність теорії психічної контрольності у час її створення; у якій мірі ця теорія зберігає свою ефективність сьогодні, а також який зв’язок феноменів психічної контрольності із такими взаємопов’язаними поняттями як свідомість, знання, креатив-ність, вплив, свобода? Щоб відповісти, спробуємо пригадати чільні постулати цієї теорії.

У 1928 році Я. І. Цурковський через політичні обставини змушений був покину-ти Львів. Йому вдається знайти працю у Катовіцах (Польща) в Інституті профкон-сультації, який очолював відомий психолог Б. Бігеляйзен. Саме тут Я. Цурковським було створено спочатку теоретичні принципи методики експериментальних психоло-гічних досліджень на основі цілісної, синтезуючої психічної діяльності, а згодом винайдений і виготовлений психодіагностичний пристрій контролограф (1929 р.).

У вересні 1931 року контролографічна методика демонструвались у Москві на VII Міжнародному психотехнічному конгресі, і, як відомо, саме тоді Ярослав Іванович познайомився з Григорієм Силовичем Костюком, який у повоєнний період сприяв реа-лізації науково-практичних пошуків Цурковського.

Практичність запропонованої методики та її швидке поширення призвело до створення навесні 1932 р. у Катовіцах Інституту психотехнічних досліджень інтеграль-ним методом (існував до 1939 р.), де Я. Цурковський обіймав посаду директора і керів-ника відділення психотехнічної діагностики.

Розглянемо чільні постулати теорії психічної контрольності.

По-перше, дамо визначення головної категорії теорії. Психічна контрольність – інтегративний психічний процес, який пронизує, структурує та завершує дію кож-ного психічного процесу, зумовлюючи розвиток та вдосконалення психіки. Для процесів контрольності характерна їх тенденція до вторгнення в усі психічні сфери особистос-ті; контрольність завершує дію кожного психічного процесу, як його заперечення, ске-роване на ефективну практику і проявляється завжди конкретно в конкретних обста-винах. Контрольні психічні процеси фіксують неадекватність у відображенні та пере-творенні особистістю дійсності. Ця гальмівна роль контрольних процесів зумовлена характером їх нейрофізіологічних (коригуючих) функцій, які, будучи гальмівними, завж-ди стають психологічним чинником призупинення рефлекторних й неадекватних до конкретного ситуативного контексту дій особистості.

Психічну контрольність, яка є цілісним психічним феноменом, теоретично ди-ференціюєть на види: а) неусвідомлену; б) чуттєву; в) логічну контрольність.

Контрольні процеси, як вважав Я. І. Цурковський, слід розглядати ще одним своєрідним психічним процесом, який інтегрує інтелектуальні, вольові та емоційні процеси. Поряд з цим їх не слід розглядати як надпсихологічні явища, з огляду на їх нейрофізіологічну природу. В контрольних психічних процесах концентрєються най-більш досконала функція врівноваження соціальної та біологічної життєдіяльності особистості з чинниками навколишнього світу.

Контрольність супроводжує та завершує психічну активність, зокрема: а) в емо-ційній сфері контрольність виступає як оціночна якість чуттів, що визначається нор-мами людського співіснування. До емоційної контрольності слід віднести почуття непорозуміння, сумніву, неспокою, тривоги, докорів сумління, неестетичні почуття та ін.; б) в інтелектуальній сфері контрольність проявляється у виявленні за допомогою досвіду або логічних когнітивних процедур хибних, неадекватних до конкретного контексту понять, суджень, умовиводів, знань, поглядів, переконань. Контрольні пси-хічні процеси забезпечують найвищу активізацію свідомості, осмислення усіх ланок діяльності особи; г) у вольовій сфері контрольність завершує вольовий акт. Вона доз-воляє з високим рівнем усвідомлення дати оцінку невірним або ж недостатньо активно виконаним діям, що суперечать цілеспрямованості особистості в дану мить. Ця ціле-спрямованість, визначається зокрема ідеологічною скерованістю суспільства. Вольовий контроль дає можливість особистості усувати недоліки та пробіли у діяльності та публічній практиці. Завдяки добре розвинутим якостям контролю та самоконтролю особа отримує здатність вільно й максимально влучно керувати своїми діями.

Поняття контрольності охоплює також контроль і самоконтроль, як дві сторони єдиного психічного процесу. Він стверджує, що найбільш складними, розширеними формами контрольності виступають критичність і самокритичність. В критичності і самокритичності виражається найактивніше, свідоме, перетворююче відношення особистості до світу, коли здійснюється перегляд аксіоматичних акцентів включно із вартістю власної ідентичності.

Високі якості контрольних психічних процесів залежать, з одного боку, від взаємозв’язку контролю та самоконтролю, з другого боку, від взаємодії логічної, чут-тєвої і неусвідомлюваної контрольності, а також від якісних особливостей темпераме-нту: сили, врівноваженості та рухливості. Сила контрольних процесів полягає в актив-ності, тривалості концентрації та виразності контрольності. Врівноваженість контро-льних процесів виявляється в адекватній взаємодії, з одного боку, контролю і само-контролю, а, з іншого – логічної, чуттєвої та неусвідомлюваної контрольності (тобто контрольності на всіх трьох інстанціях вищої нервової діяльності). Водночас врівно-важеність контрольних процесів визначається мірою гальмівної здатності, що прита-манна абстрактно-мислительній, вольовій та емоційній контрольності. Рухливість контрольних процесів виявляється у своєчасній оперативності та осциляції контроль-ності між різними об’єктами, у легкості переходу особистості від контролю до самоконтролю і навпаки, у швидкості переключення з логічної контрольності на чуттє-ву і навпаки. Цурковський виділяє такі основні якості контрольності: а) адекватність; б) конкретність; в) виразність; г) широта охоплення; д) своєчасна оперативність; е) ак-тивність; є) тривалість концентрації; ж) осциляція між різними об’єктами.

По-друге. Слід наголосити, що теорія психічної контрольності, як якісно вищий рівень теоретичного узагальнення, охопила й переосмислила постулати існуючих на той час теорій: рефлекторної саморегуляції І. П. Павлова, психоаналізу, гештальтпсихології, когнітивної психолгії, суспільно-діяльнісної психології, критичної психології, необіхе-віоризму, психолінгвістики та ін. Водночас висновки названих наукових концепцій у теорії контрольних психічних процесів отримали якісно нову синтезуючу інтер-претацію.

Зокрема, диференціація рефлекторних актів на безумовні та умовні, якісний поділ умовних рефлексів на збудливі та гальмівні, а також вчення про першу та другу сигнальні ситеми теорії Павлова І. П. у теорії психічної контрольності розглядається крізь корегуюче-самовдосконалюючу здатність людської психіки: “Робота великих півкуль та найближчих підкоркових центрів є узгодженою діяльністю... Регулююча ж роль великих півкуль головного мозку зводиться до постійного коригування ригідності підкоркових центрів... Без цього корегування з боку кори великих півкуль мозку функціонування підкоркових центрів втрачає необхідну відповідність до життєвих обставин”. Я. Цурковський вказує, що фізіологічний субстрат контрольних психічних процесів виокремлюється в особливу ступінь нервової діяльності, що має спеціалі-зовані механізми впливу на рефлексивність, яка не відповідає конкретним обставинам.

Як бачимо постулати рефлекторної теорії Цурковським Я. І. переосмислюється: завдяки механізмам психічного самокорегування, завдяки тому, що “нервова процедура спочатку тимчасово сприяє створенню умовного рефлексу, а згодом його гальмує, знищує – відбувається безперервне корегування та вдосконалення сигнальної діяльності великих півкуль”.

Наступний етап наукових пошуків науковця торкався місця та ваги психічної контрольності у перцептивних процесах. Слід зауважити, що на методологічний стиль Цурковського Я. І. здійснили відчутний вплив принципи гештальтпсихології. Підходи вченого перегукуються з відомою тезою К. Левіна про те, що експеримент матиме найбільшу результативність, коли він є структурною одиницею цілісної теорії. Цурков-ський дуже близький до цієї думки: Ми не відривали методичних прийомів запропо-нованого психологічного дослідження від теоретичних постулатів. Відставання тео-ретичної роботи, без сумніву, справляє наслідки на загальний рівень конкретних психо-логічних досліджень. Тому пропонована методика психологічного вивчення особи випливає зі створеної нами теорії контрольних психічних процесів.

Така гештальт-орієнтована аналітична настанова зберігається і в конкретних дослідницьких процедурах: Будь-який рефлекторний акт людського організму на зовнішній подразник є реакцією усієї його нервової системи. Я. Цурковський не під-дається звуженому трактуванню людини як локалізованої істоти, він наполегливо звертається до цілісного підходу у вивченні особистості, до аналізу загального розвитку особи, вважаючи, що перебіг психічного процесу буде вірно інтерпретовано, якщо адекватно виявлений контекст розвитку свідомості загалом.

Принципи гештальтпсихології спонукали науковця вивчати людину на усіх ієрархічних рівнях, від нейродинамічного до макросоціального: Слід враховувати не лише закономірності вищої нервової активності людини, але й закономірності сус-пільного розвитку особистості.

Безпідставними, на думку Цурковського Я. І., є намагання розчленувати проце-дури мислення на аналітичні та синтетичні, він вважає, що: “Принцип єдності аналізу та синтезу ... вказує на те, що усяке протиставлення аналітичної і синтетичної діяльності ...не забезпечує успіху й повної картини” про функціонування людини.

Однак гештальт-підходи Цурковським Я. І. отримують у теорію психічної конт-рольності несподіване застосування. Підтверджуючи висновки про те, що сприймання та мислення продукує гештальт-структури, науковець зазначає, що контрольні психічні процеси скеровані у протилежному напрямку – на руйнування, гальмування, усунення вказаних перцептивних, когнітивних, поведінкових, системних утворень (архетипів, комплексів, стереотипів, установок, ригідності мислення, локальної ідентичності, риту-альних дій в культурі соціуму та ін.), замкнутих соціальних структур. Йдеться про конт-рольність, як про механізми усвідомлення та подолання знесвідомлюючих факторів.

Філософське осмислення людської природи спонукало Цурковського Я. І. стверджувати, що, по-суті, саме опритомлююча роль контрольних психічних процесів і в бутті окремого індивіда, і в бутті людського виду загалом причетна до виокремлення людини зі світу природи, у якому повновладно діє причинно-наслідковий закон: перевірка людиною на практиці власних відображень забезпечує її владарювання над явищами та законами природи, суспільства і психічної діяльності. Адекватність відо-браження об’єктивної реальності та схоплення її свідомістю стає первинною життє-вою та суспільною потребою особистості.

Теорія психічної контрольності охоплює також когнітивно-лінгвістичні аспекти людської діяльності. Ця проблематика перебувала в центрі уваги науковців у 1950–70-х роках й переосмислювалась представниками когнітивної та критичної психології. Зо-крема критичний психологічний напрямок, як відомо, концентрував свої наукові зусил-ля навколо проблеми: здатність до дії, здатність особи ставати повновартісним су-б’єктом життєдіяльності. Психічні процеси, в рамках цього підходу, є структурними елементами цієї здатності, а її передумовою є когнітивна сфера. З цієї причини сприй-няття диференціювали на неадекватне та адекватне, а розумову активність на побуто-ве мислення (фетишизоване, спрощене, персоніфіковане) та розуміння (проникнення в сутність явищ).

Чільну категорію когнітивної психології – фактор знання, як вирішальний чинник успішності людської поведінки Цурковським Я. І. конкретизується в категорію достовірного знання: “контрольність... форма психічної діяльності особистості є невід’ємною і завершальною складовою відображальної діяльності, свідомості особи, і пов’язана з мовленнєвим спілкуванням людей... Перевірка на практиці отримує в процесі людського пізнання характер вищої сходинки, виступає як на етапі чуттєвого, так і на етапі абстрактного пізнання і створює достовірні знання. Перевірка включена в усі форми психічної діяльності людини у вигляді його контрольних психічних процесів”.

По-третє. Цілісний підхід до вивчення людської природи дав змогу Цурков-ському Я. І. прослідкувати місце та функції контрольних психічних процесів не лише у статичному (аналіз окремих підсистем психіки), а й у динамічному – діяльнісному аспекті буття людини, де рухливі умови існування вимагають реалізації її синтезуючих, креативних потенцій: Призупинення дії корегуючих функцій безповоротно тягне за собою розбалансування процесів відображення та життєдіяльності. Феноменоло-гічний за своєю сутністю цей науковий підхід вказує не тільки на важливість здійснення актів феноменологічної редукції, постійного перегляду наявних динамічних стереоти-пів та подолання системності, стереотипії з допомогою чого людина виходить з поля каузальності. Це водночас не означає замкнутості людини, навпаки лише високий рі-вень контрольності уможливлює людині адекватність, неупередженість, вона здобуває статус суб’єкта, особи. Контрольність стає аналогом умови трансцендентальної свободи, у розумінні І. Канта, як самовизначення волі власним законом, завдяки чому започатковується новий каузальний ряд у світі явищ. Саме трансцендентальна свобода уможливлює практичну свободу, як незалежність волі від примусу чуттєвих спонукань та локальних ідентичностей (соціальних, смислових).

Цурковський Я. І. наголошував, що корегуюча функція є абсолютно специфіч-ним психічним явищем, однак не схильний був ототожнювати її з метафізичними феноменами, аргументуючи власну позитивістську настанову наявністю неусвідомленої контрольності. Однак, можемо припустити, що подібний позитивістський оптимізм міг зумовлюватись домінуючими у першій половині ХХ сторіччя позитивістськими науко-вими тенденціями, а також історичними обставинами в яких доводилось проживати науковцю, особливо у повоєнний період.

Адже постає цілком обґрунтоване запитання: чи самі процеси психічної конт-рольності не зазнають корегування? Хоча контрольність сама по-собі є корегуючою, вдосконалюючою інстанцією, що трансформує психіку, однак сам Цурковський  виділяє з цілісної за своєю природою психічної контрольності неусвідомлений, чуттєвий та логічний її підвиди. Це, очевидно, породжує наступну нез’ясованість: якщо психічна контрольність трансформується спочатку з неусвідомленої у чуттєву контрольність, а згодом у логічний її підвид, то, таким чином, з нею відбуваються певні зміни. Схи-льність до змін може стати ознакою того, що психічна контрольність від самого початку не є самодостатнім психічним утворенням. Вона є не лише інтеґративним суб’єктом вдосконалення психіки, а й водночас залишається об’єктом вдосконалення вищого рівня контрольності. Це засвідчує її посередницьку функцію у системі над-психічної контрольнсті. Недарма Цурковський Я. І., дотримуючись засад гештальтпсихології, вка-зує на вирішальну вагу контексту: соціального, мовного, мовленнєвого, іншими слова-ми – знаково-символічний, світоглядний, смисловий простір у який занурений індивід.

Отже, науковець розумів психічну контрольність як локальне втілення контро-льності смислової. Саме смислова кнтрольність вдосконалює, вивищує, одухотворює тілесний та психічний вияв людської істоти, інтегрує розрізнені її прояви, наповнює життя людини певним над-психічним змістом. Недарма Цурковський врешті веде мову про контрольність як про глибинне заперечення психічної діяльності, як про самоза-перечення, що проявляється завжди конкретно в конкретних обставинах. Науковець виявляє парадоксальну межу розвитку людини, за якою можлива лише якісна – смис-лова її трансформація, внаслідок редукування фізіологічного та психологічного компо-нентів людської особистості, іншими словами – усвідомлене подолання меж локальної ідентичності завдяки психологічному та фізичному розототожненню. Здійснювана завдяки контрольності феноменологічна редукція є одночасним вростанням у смис-ловий простір об’єктивного духу. Це врешті видозмінює, як наголошує Цурковський, людську практику: поведінка стає усвідомленою діяльністю, а згодом набирає форми персоніфікованого вчинку. На символічно-смисловому рівні така особистісна трансфор-мація стає новим початком, новою домінантою у трансперсональній сфері смислу, свідченням її свободи. Можемо припустити, що схожим чином трансформується соці-альне буття людини напочатку у простір культури, а згодом у сферу виявлення духов-них феноменів.

Поглиблене прочитання наукової творчості українського вченого Ярослава Іва-новича Цурковського дає змогу не лише по-новому оцінити його спадщину. Слід вести мову про визнання вагомості наукового внеску Цурковського Я. І. у скарбницю як української, так і світової психологічної думки. Створена ним у 1930–1960-х роках ціл-ком оригінальна теорія психічної контрольності переосмислила і синтезувала наявний на той час теоретичний доробок науки про психіку людини. Її методологічний інстру-ментарій охоплює практично весь спектр психологічної дисципліни від нейрофізіології до теорії особистості, загальної, диференційної, педагогічної, психології професійної орієнтації, психології творчості, соціальної психології, психології управління, політич-ної психології, психотерапії. Категорія контрольності містить значний евристичний потенціал, який ще не вивчено в усій своїй повноті. Зокрема зміст явищ та процесів, які охоплює поняття контрольність (control з англ.: керувати, регулювати, управляти; нагляд, володіння, розпоряджання; той хто не піддається приборканню) охоплює знач-ний семантичний ресурс для дослідженнь в рамках таких дисциплін як культурологія, політологія, теорія управління, конфліктологія, економіка, теорія міжнародних відно-син, геополітика та ін.

Цей евристичний потенціал концепції психічної контрольності дає вагомий поштовх для подальших досліджень молодих науковців. Як слушно зауважує сучасний український філософ Карамишева Н. В.: В основі створення нових наукових понять лежить науково-пошукова діяльність вчених, виникнення нових напрямів і галузей дос-ліджень, історична зміна стилю наукового мислення, історична зміна категоріальних структур науково-теоретичного пізнання, інтегративні процеси в науці^.

Створена Ярославом Івановичем Цурковським теорія психічної контрольності відповідає усім зазначеним вище вимогам, які необхідні для означення її як само-достатній психологічний напрямок.