Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств)
| Вид материала | Документы |
- Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони, 415.02kb.
- Державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин міністерства, 113.37kb.
- Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183, 6232.34kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний, 3698.1kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний, 3674.16kb.
- Методичні рекомендації щодо розробки програми створення робочих місць в регіоні, 1277.87kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2313.41kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2337.82kb.
- Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни», 38.48kb.
- Запорізька область, 65.07kb.
1.4 Зарубіжна практика кадрового забезпечення підтримуваної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю
Із трьох основних шляхів залучення інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до зайнятості – діяльність у КБ та ДЦ; захищена зайнятість та підтримувана зайнятість на відкритому ринку праці (див. підрозділи 1.1, 1.2, 1.3) – останній є визнаним міжнародною спільнотою найоптимальнішим шляхом повноцінної інтеграції у суспільне життя цієї категорії інвалідів.
Як вже було зазначено вище, сутність підтримуваної зайнятості полягає у забезпеченні інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю роботою на відкритому ринку праці за підтримки спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів (кураторів)11.
Наявність фахівців такого профілю обумовлено тим, що в зарубіжних країнах, на відміну від України, впроваджено детальну спеціалізацію в межах професії „соціальний працівник/ робітник". Так, за даними ISCO-88 – Міжнародної стандартної класифікації занять, у зарубіжних країнах виділяють окремо професії соціальних працівників/ робітників, які працюють виключно із певними категоріями громадян або верствами населення: жінками, які зазнали насильства в сім’ї; дітьми із неблагополучних родин; особами, яких умовно звільнено на поруки з місць позбавлення волі; громадянами похилого віку; особами з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю [22, С. 344 – 345].
Вивчення та аналіз функціональних обов’язків кураторів, які здійснюють супровід зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці у зарубіжних країнах, дозволяє констатувати, що в цьому процесі налічується чотири основні етапи:
- добір бажаючих працевлаштуватися;
- вивчення претендентів на працевлаштування та їх сімей;
- добір підходящих робочих місць;
- працевлаштування та підтримка на робочому місці.
Перший етап процесу супроводу – „добір бажаючих працевлаштуватися” – передбачає виявлення куратором інвалідів, які мають легкі та/або помірні порушення інтелектуального та/або психічного розвитку, та які, відповідно, бажають працевлаштуватися в умовах відкритого ринку праці й підтримуються сім’єю.
Другий етап передбачає вивчення претендентів на працевлаштування та їх сімей. Кураторами досконало вивчається вмотивованість, трудова націленість, рівень соціальної адаптованості та трудові можливості інвалідів. Вивчення здійснюється під час бесід із самими інвалідами, їх батьками (опікунами, піклувальниками), з іншими фахівцями, яких залучено до процесу реабілітації такого контингенту інвалідів.
Як правило, у переважної більшості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю немає досвіду роботи, а також трудової та допрофесійної підготовки. Професійні плани сформовано у них у загальному вигляді (непогано було би працевлаштуватися, але куди, за якою професією та як?). Майже у всіх інвалідів є проблеми зі спілкуванням, тому куратори формують у них конкретні професійні плани та коригують плани, що є неадекватними.
У ряді випадків куратори виявляють необхідність проведення поглибленої профорієнтації з метою уточнення схильностей, побажань, що у переважної більшості інвалідів ще не сформовані, виявляють особливості психіки.
За результатами вивчення претендентів на працевлаштування куратором складається план пошуку робочого місця та вживається заходів щодо його реалізації.
У плані зазначаються заходи, що мають здійснюватися для пошуку робочого місця та подальшого працевлаштування. До плану можуть бути внесені такі заходи, як, наприклад, реєстрація та консультація у службі зайнятості, зміна рекомендацій лікарів щодо трудової діяльності, корекція професійних планів, робота з батьками (опікунами, піклувальниками), навчання соціальним навичкам та соціально прийнятним нормам поведінки тощо. Такі заплановані заходи націлено на вирішення проблем інвалідів, що заважають їх безпосередньому працевлаштуванню.
Необхідно зауважити, що головним принципом під час пошуку куратором роботи є „добір роботи під інваліда”, а не „інваліда під роботу” [23].
На третьому етапі після досконалого вивчення претендентів на працевлаштування куратором здійснюється добір робочих місць. Джерелами пошуку робочих місць, що використовуються кураторами, у переважній більшості випадків виступають:
- державна служба зайнятості та недержавні кадрові агенції;
- біржі праці для інвалідів;
- засоби масової інформації (переважно друковані та електронні) із оголошеннями
щодо наявності вакантних робочих місць;
- інформація про вакантні посади, отримана від батьків (опікунів, піклувальників)
інвалідів.
На четвертому етапі після того, як за сприяння куратора підібране робоче місце, що є прийнятним інвалідам за їх здібностями та можливостями, здійснюється їх безпосереднє працевлаштування.
Як свідчить зарубіжна практика, працевлаштування реалізується у декілька стадій:
- трудова проба;
- випробувальний термін (навчання виконанню трудових функцій із адаптацією на
робочому місці);
- оформлення на роботу;
- робота із підтримкою.
Трудова проба здійснюється куратором у тому випадку, коли сам інвалід ще не уявляє характеру майбутньої роботи, а роботодавець не у повній мірі впевнений, що інвалід з нею впорається.
У ряді випадків проби показують, що певні види робіт не підходять інвалідам (через погану моторику рук, складність із дотриманням трудового режиму, неможливість виконувати монотонну роботу тощо).
У період початкової адаптації на робочому місці куратор постійно працює з інвалідом: оцінює потреби у створенні спеціальних умов на робочому місці та сприяє, за необхідності, створенню цих умов, вчить інваліда виконанню виробничих обов’язків, дотриманню трудової дисципліни та правил безпеки праці, плануванню роботи та робочого дня, допомагає підвищити самооцінку, вводить інваліда до трудового колективу, сприяючи освоєнню в реаліях виробничої культури та виробленню стереотипу працюючої людини, виявляє виробничі конфлікти та запобігає їм, вчить, як краще дістатися до роботи, користуючись громадським транспортом, охайності, ввічливості, правильному та адекватному реагуванню на зауваження майстра та інших співробітників, тощо.
Під час початкової адаптації до обов’язків куратора входить також ведення переговорів із роботодавцями (інформування їх про психофізіологічні особливості інвалідів, передбачені чинним законодавством заходи щодо фінансово-економічного стимулювання роботодавців, які працевлаштовують інвалідів даної нозологічної групи тощо), із батьками інвалідів стосовно вирішення організаційних питань, що виникають.
За словами виконавчого директора Коаліції захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю Кравченко Р. І., у зарубіжних країнах початкова адаптація має чітко визначений термін, сягаючи близько 200 робочих годин. Якщо за цей час не відбулося адаптації інваліда до виконуваної роботи, куратор готує його до переходу на інше робоче місце на цьому самому підприємстві або шукає нове робоче місце (із легшими умовами праці) на іншому підприємстві.
Після проходження періоду початкової адаптації підтримка куратора зменшується, її періодичність у кожному конкретному випадку є індивідуальною, але найчастіше сягає одного разу на тиждень.
Куратори можуть здійснювати супровід зайнятості групи інвалідів (групове кураторство).
До функціональних обов’язків куратора також входить проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи із широким колом громадськості (у першу чергу із роботодавцями, батьками (опікунами, піклувальниками), іншими фахівцями, які працюють із таким контингентом інвалідів), щодо пропаганди системи підтримуваного працевлаштування та взагалі сприйняття інвалідності, у т.ч. внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості, як однієї із форм соціального різноманіття.
Як свідчить зарубіжна практика, до кураторів висувається цілий ряд вимог. Так, вважається, що для успішного виконання професійних обов’язків таким особам необхідно, окрім теоретичних знань, володіти певним набором особистих якостей, а саме: психологічною грамотністю і тактовністю; гарною комунікабельністю та здібностями організатора; впевненістю у собі; прагненням до постійного самовдосконалення та роботи із максимальною самовіддачею; вмінням контролювати власні почуття та емоції; почуттям гумору; інтуїцією; сміливістю, креативністю; високим рівнем духовної та загальної культури; чіткими моральними принципами; емпатією тощо.
Крім вищезазначених вимог до особистих якостей куратора в Індонезії, наприклад, вимагають сертифікат поліції про бездоганну поведінку, а в Німеччині вивчається навіть релігійна позиція майбутнього куратора [24, С.204].
У деяких країнах одним із критеріїв відбору майбутніх соціальних працівників (у т.ч. кураторів) виступає наявність „особистої зрілості”, яка здебільшого пов’язана з віком та життєвим досвідом. Так, наприклад, в Ірландії студенти, які опановують професію майбутнього соціального працівника (у т.ч. куратора), не можуть бути молодшими 22 років, у Швейцарії – 20-22 років, у Великій Британії та Іспанії середній вік студентів шкіл соціальної роботи становить 25-30 років, у Данії – 35 років [24, С.10].
Як вже було зазначено вище, (див. підрозділ 1.1) з метою зміни негативних стереотипів громади щодо категорії інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у багатьох країнах поширено практику залучення до супроводу їх зайнятості добровільних помічників – волонтерів.
Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що у розвинених країнах особи, які мають інтелектуальні та психічні порушення, поступово починають інтегруватися до зайнятості на відкритому ринку праці. Практичну допомогу у цьому їм надають спеціально підготовлені фахівці, які володіють необхідними професійно-кваліфікаційними та особистісними якостями, потрібними для роботи з таким контингентом інвалідів. Отже, наведений аналіз зарубіжного досвіду діяльності таких фахівців має сприяти розбудові практики підтримуваного працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в Україні.
2 АНАЛІЗ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРАКТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ІНВАЛІДІВ ІЗ ПСИХІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТА РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ
Проблема інтеграції інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, у т. ч. до трудового життя, не є новою для України. Не лише в розвинених країнах, але й у базових вітчизняних інститутах та установах накопичено багатий науково-практичний потенціал, комплекс методів та форм роботи з інвалідами цієї нозологічної групи.
До того ж, як свідчать результати аналізу зарубіжної практики, викладені у попередньому розділі, зарубіжний досвід цінний не особливими ідеями або методами роботи із цим контингентом, а, головним чином, лише матеріальним забезпеченням, загальною політичною та економічною націленістю на інтереси цієї категорії громадян.
Розвитку вітчизняної системи реабілітації та трудової зайнятості осіб із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю значною мірою сприяє розроблення відповідної законодавчо-нормативної бази. Так, у відповідності до Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою КМУ від 08.12.2006 р. № 1686, інвалідам із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю надаються послуги із професійної реабілітації, що передбачає проведення профорієнтації, профвідбору, профпідготовки (перепідготовки та підвищення кваліфікації); трудової реабілітації в частині пристосування та створення робочих місць з урахуванням особливих потреб інвалідів, а також раціонального працевлаштування [25]. На виконання п.2 розділу IV Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року, затвердженої постановою КМУ від 12.05.2007 р. № 716, розроблено Типові положення про реабілітаційну установу змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю. У відповідності до положень зазначених документів передбачається проведення у реабілітаційних установах заходів щодо трудової реабілітації, що включають навчання найпростішим трудовим навичкам, дотримання техніки безпеки, забезпечення денної зайнятості із застосуванням творчих занять, сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів [26].
Аналіз літератури та практики забезпечення зайнятості інвалідів з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в Україні дозволив констатувати, що найбільш типовими установами, де здійснюється зайнятість цієї категорії осіб, виступають:
- лікувально-виробничі (трудові) майстерні (підсобні господарства, спеццехи) при психоневрологічних інтернатах та диспансерах;
- майстерні при допоміжних школах-інтернатах, спеціалізованих професійно-технічних училищах, центрах медичної, професійної (трудової) реабілітації;
- майстерні (гуртки) при центрах денного перебування.
Лікувально-виробничі майстерні (далі – ЛВМ) при психоневрологічних інтернатах та диспансерах створено з метою проведення трудової терапії інвалідів I та II груп із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, навчання їх новим, доступним професіям, удосконалення наявних трудових та професійних навичок та сприяння подальшому працевлаштуванню інвалідів, у т. ч. й в умовах відкритого ринку праці. Організація роботи інвалідів у ЛВМ, як правило, індивідуальна, весь технологічний процес скеровується та контролюється майстром-інструктором. Основне правило організації праці інвалідів у ЛВМ – кожен працює у відповідності до власних психофізіологічних можливостей.
Варто зазначити, що інваліди, які працюють у ЛВМ при психоневрологічних інтернатних установах, перш за все, обслуговують та задовольняють потреби самого інтернату, однак можуть виконувати й замовлення сторонніх організацій.
Найбільш поширеними видами праці у вітчизняних ЛВМ є: столярні, слюсарні, картонажно-палітурні, плетіння (лозоплетіння, соломоплетіння), художньо-прикладні (випалювання, різьба по дереву) – для чоловіків; шиття, виготовлення штучних квітів, плетіння, картонажно-палітурні, художньо-прикладні ( рукоділля, художнє вишивання) – для жінок.
Необхідно зауважити, що за сучасних соціально-економічних умов багато ЛВМ закривається через відсутність необхідної державної фінансової підтримки, однак деякі з них знаходять нові форми організації праці для цієї категорії інвалідів. Так, наприклад, у ЛВМ Центру медико-соціальної та трудової реабілітації психічно хворих №2 (м. Київ) здійснюється трудова терапія інвалідів I та II груп внаслідок олігофренії, шизофренії, епілепсії, маніакально-депресивного психозу, віком від 16 років. Адміністрацією цього Центру самостійно здійснюється пошук замовлень від підприємств (установ, організацій) різних форм власності та господарювання та укладаються договори на вироблення картонажної продукції (швидкозшивачів).
Технологію виготовлення швидкозшивачів суттєво полегшено та пристосовано до можливостей інвалідів. Процес трудотерапії контролюють інструктори з праці ( на одного інструктора припадає 25 інвалідів, що значно більше, ніж передбачено нормами у розвинених зарубіжних країнах ).
Інвалідам, зайнятим у ЛВМ, виплачується винагорода у відповідності до кількості виробленої продукції за діючими положеннями оплати праці працівників відповідного виробництва або за цінами, встановленими замовниками продукції.
Необхідно зауважити, що в окремих регіонах України у рамках модернізації системи охорони здоров’я та, відповідно, на основі врахування прогресивного зарубіжного досвіду поширюється практика перепрофілювання ЛВМ через те, що, на думку фахівців-реабілітологів, їх функціонування за сучасних умов не відповідає головній меті – забезпеченню трудової та соціальної реабілітації осіб із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю. Замість ЛВМ при установах психоневрологічного профілю передбачається створення відділень реабілітації для осіб із психічною патологією, в яких проводитиметься не лише відновлюване лікування психічно хворих методом трудової терапії, але й здійснення комплексу інших реабілітаційних заходів (фізіотерапія, лікувальна фізкультура, групова та індивідуальна психотерапія, культтерапія тощо). На думку авторів дослідження, подібна прогресивна практика згодом має бути поширеною у всій Україні.
У минулі роки (переважно за радянських часів) було поширено практику працевлаштування психічно хворих у спеціалізовані цехи на звичайних підприємствах. У теперішній час такі форми працевлаштування практично зникли, але можливе працевлаштування осіб із психічними розладами на спеціалізовані підприємства інших категорій інвалідів, а також у надомних умовах.
Помітну роль у нашій державі у забезпеченні зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю відіграють громадські організації інвалідів. Саме цими організаціями здійснюються практичні кроки щодо впровадження новітніх організаційних форм та моделей професійної реабілітації та зайнятості інвалідів цієї нозологічної групи.
Так, саме завдяки ініціативам громадських організацій інвалідів у нашій державі починає поступово поширюватися прогресивна, заснована на зарубіжному досвіді, практика деінституціалізації (надання реабілітаційних послуг інвалідам у невеликій службі на рівні громади, а не у великих стаціонарних інтернатних установах), що здійснюється на базі Денних центрів та Клубних будинків (ДЦ та КБ).
Найбільшого розвитку означена практика набула у столиці держави – м. Києві, де вперше в Україні у 1999 р. було відкрито КБ „Душа до душі” та у 2005 р. – ДЦ „Джерела”, заснований однойменною громадською організацією допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною недостатністю.
У процесі реабілітації інвалідів у ДЦ „Джерел”, у першу чергу, проводяться тренінги із розвитку навичок, необхідних у повсякденному житті та побуті (тренінг орієнтування у часі та уміння стежити за часом; тренінг навичок самостійного життя: навчання самостійному виконанню щоденних гігієнічних навичок, приготуванню їжі, утриманню в порядку одягу, елементарному прибиранні приміщення, пранню тощо; транспортний тренінг: уміння користуватися транспортом для поїздок до різних місць).
Після прищеплення клієнтам вищезазначених основних соціальних навичок, відбувається залучення їх до посильної трудової діяльності (зайнятості невиробничого характеру, або занять) у майстернях та гуртках ДЦ, де ними виготовляються та декоруються свічки, папір із паперових відходів, вітальні листівки, дрібні вироби із каменю, повстини тощо. До роботи у ДЦ залучено висококваліфікованих фахівців у сфері корекційної педагогіки, психології, соціальної роботи, які пройшли стажування за кордоном, а також волонтерів, здебільшого із числа батьків (опікунів, піклувальників) інвалідів. Поступово й в інших, переважно обласних центрах країни також створюються подібні установи, однак цей процес ще не набув широкого масштабу.
Ще одним прикладом успішної роботи громадських організацій інвалідів, може слугувати діяльність центру трудової реабілітації для розумово відсталих інвалідів м. Києва із відділенням соціальної адаптації (скорочена назва „Трудовий Центр „Трамплін”), де на основі зарубіжного досвіду та передових вітчизняних методик здійснюється реабілітація та забезпечення зайнятості цієї категорії інвалідів. У майстернях "Трампліну" понад 50 інвалідів навчаються ремеслу з кераміки, лозоплетіння, ремонту взуття, виготовлення свічок, виробів із дерева, пластмаси, машинному в’язанню.
Однак прогресивну вітчизняну практику професійної реабілітації та зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю накопичено не лише в столиці, але й в інших регіонах держави. Так, у м. Одеса вже понад 17 років діє одна із провідних установ у сфері професійної реабілітації інвалідів цієї нозологічної групи – Інститут реабілітації осіб із вадами психофізичного розвитку ім. Я. Корчака. Професійна реабілітація інвалідів здійснюється у столярній та швейній майстернях Інституту, обладнаних сучасним устаткуванням.
У столярній майстерні інваліди із розумовою відсталістю виконують соціальне замовлення на виробництво брайлівських посібників, календарів, абетки, географічних карт для спеціалізованих шкіл-інтернатів м. Одеси, де навчаються діти, які є інвалідами внаслідок ураження органів зору. У майстерні виробляється також й наочне приладдя на замовлення корекційних шкіл та реабілітаційних центрів для розумово відсталих осіб Німеччини. У швейній майстерні інваліди із розумовою відсталістю шиють декоративні подушки, прихвати для кухні, подушечки для голок тощо.
Інститутом також виконується соціальне замовлення від міського управління праці та соціального захисту населення на прання білизни для самотніх пенсіонерів та осіб з інвалідністю (до 1000 кг на місяць). У пральні офіційно працевлаштовано чотирьох осіб із розумовою відсталістю.
З дозволу місцевих органів виконавчої влади Інститутом відкрито власну „торгову точку”, де реалізується вироблена інвалідами продукція. Виручені від реалізації продукції кошти виплачуються інвалідам.
Необхідно зауважити, що вітчизняними громадськими організаціями інвалідів, що опікуються проблемами осіб із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, постійно здійснюється пошук можливих видів трудової діяльності цього контингенту інвалідів на відкритому ринку праці. Однак випадки працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці, як показали проведені авторами дослідження, вимірюються одиницями. Причина цього, на думку представників громадських організацій інвалідів, полягає у відсутності в державі програм підтримуваного працевлаштування, що скеровані та впроваджуються спеціально підготовленими фахівцями із супроводу зайнятості цієї категорії інвалідів. Такий стан речей обумовлений, перш за все, тим, що, на відміну від багатьох розвинених країн, у вітчизняній професійно-класифікаційній структурі взагалі відсутня професія фахівця-супроводжувача зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці, а професійно-кваліфікаційні обов’язки соціального працівника, соціального робітника, спеціаліста із трудового та побутового влаштування інвалідів, інструктора з трудової адаптації (див. ДКХП "Соціальні послуги" – галузевий випуск № 80), а також інструктора з трудової терапії (див. ДКХП „Охорона здоров'я” – галузевий випуск №78) у повній мірі не враховують цих напрямів діяльності.
Отже, незважаючи на появу певних позитивних тенденцій у вітчизняній системі професійної реабілітації інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, рівень їх зайнятості, особливо на відкритому ринку праці, й, відповідно, соціалізації та інтеграції у суспільство, у порівнянні із розвиненими країнами, залишається нижчим.
З метою виявлення основних причин низького рівня зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю та, відповідно, пошуку шляхів удосконалення вітчизняної практики забезпечення зайнятості цієї категорії громадян авторами дослідження було проведене експертне опитування фахівців державних структур, установ комунальної власності, громадських організацій інвалідів.
Всього було опитано 64 фахівці, у т. ч. у м.м. Києві – 10 фахівців, Миколаїві – 7, Луганську – 28, Сімферополі – 14 фахівців, у мм. Керч, Ялта, Роздольне, Бахчисарай, Одеса – по 1 фахівцю (Додаток Б, Табл. Б. 1). Серед проінтервюйованих осіб представлено саме ті категорії фахівців, які у найбільшій мірі обізнані із основними проблемами забезпечення зайнятості інвалідів цієї нозологічної групи, що, на нашу думку, підвищує рівень обєктивності узагальненої оцінки з питань, що вивчалися (Додаток Б, Табл. Б. 2).
Серед фахівців, які брали участь в опитуванні, переважають жінки (81,7% від загальної чисельності респондентів). Переважна більшість опитаних (54,8%) у віці, старшому за 40 років, що свідчить про наявність певного життєвого досвіду, практики роботи у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів.
Аналіз відповідей фахівців дозволив визначити, що основними причинами низького рівня зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в Україні виступають:
1 Відсутність розробленого та затвердженого нормативно-правового акту щодо супроводу зайнятості осіб із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю як різновиду соціальних послуг (29,6% відповідей).
2 Занепад у більшості міст (регіонів) спеціалізованих майстерень, недостатня кількість денних програм зайнятості, "Клубних будинків" тощо, де особи із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю змогли б брати участь у діяльності (у т.ч. трудовій) разом з іншими психічно хворими та розумово відсталими особами під наглядом та за допомогою асистентів, соціальних працівників, майстрів зі спеціальною освітою, менеджерів (20,3% відповідей).
3 Переважання у вітчизняній системі надання соціальних послуг особам із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю інтернатної системи замість індивідуальної чи групової (у малих групах), що здійснюється на рівні громади. (17,2% відповідей фахівців).
4 Відсутність необхідної підтримки (у т.ч. державної) діючих та низькі темпи створення нових спеціалізованих підприємств, лікувально-виробничих майстерень (цехів, дільниць) для здійснення трудової реабілітації, оволодіння професіями та працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю (10,9% відповідей).
5 Відсутність у регіонах банків даних щодо робочих місць для працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю та визначення кількісної потреби в таких робочих місцях (9,4% відповідей).
Відсутність цільового державного замовлення на вироблення продукції спеціалізованими підприємствами та лікувально-виробничими майстернями, де зайняті інваліди із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю; низький рівень працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на робочі місця, визначені 4-відсотковою квотою, передбаченою Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Обидві ці пропозиції отримали по 6,3% відповідей.
Дуже вагомою причиною, що стримує працевлаштування інвалідів цієї нозологічної групи, у т.ч. й в умовах відкритого ринку праці, названо наявність лише переліку рекомендованих професій для працевлаштування осіб із психічними захворюваннями (див. Додаток В) та, відповідно, відсутність подібного переліку професій для навчання та подальшого працевлаштування інвалідів із розумовою відсталістю. Тому експертами МСЕК при наданні трудових рекомендацій інвалідам із розумовою відсталістю, як правило, вказуються не конкретні професійні назви робіт, а показані та протипоказані умови праці або зазначається, що особі із такою інвалідизуючою патологією "рекомендовано некваліфіковану, переважно ручну працю".
До речі, у Російській Федерації на основі нормативних документів та науково-обгрунтованих методичних рекомендацій щодо професійного навчання та працевлаштування осіб із відхиленнями в інтелектуальному розвитку за участю провідної установи, що займається науково-методичним забезпеченням процесу реабілітації цієї категорії інвалідів – Санкт-Петербурзького науково-практичного центру медико-соціальної експертизи, протезування та реабілітації інвалідів ім. Г. А. Альбрехта – розроблено Перелік професій, рекомендованих для професійної підготовки та працевлаштування осіб із розумовою відсталістю (див. Додаток Г). Необхідно констатувати, що переважна більшість (близько 90,0%) зазначених у цьому Переліку професійних назв робіт наявна й в Національному класифікаторі України "Класифікатор професій" ДК 003:2005.
Отже, на думку експертів, з метою поліпшення вітчизняної практики працевлаштування інвалідів із розумовою відсталістю та, відповідно, на виконання п. 36 Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 р. в Україні також необхідне розроблення власного переліку професій для навчання та подальшого працевлаштування інвалідів із розумовою відсталістю. Методичною базою для розроблення в Україні даного переліку професій може слугувати практичний досвід Російської Федерації.
Таким чином, аналізуючи вітчизняну практику забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, можна констатувати, що за сучасних соціально-економічних умов у державі склалася практика працевлаштування інвалідів головним чином у ЛВМ. Поступово впроваджується практика здійснення професійної реабілітації інвалідів із важкими інтелектуальними порушеннями на базі ДЦ та у майстернях спеціалізованих реабілітаційних установ.
Однак значна частка інвалідів, особливо із простим дефектом психіки та легкою розумовою відсталістю, могла би працювати на відкритому ринку праці у рамках програм підтримуваного працевлаштування за умов сприяння в адаптації на робочому місці з боку спеціально підготовлених фахівців, однак такого роду реабілітаційних послуг в Україні поки що не надається, головним чином через відсутність у національній професійно-класифікаційній структурі професії фахівця із супроводу зайнятості інвалідів цієї нозологічної групи.