М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Содержание Вдосконалення управління та організаційно-штат­них структур Розвиток кримінальної міліції Розвиток міліції громадської безпеки Розвиток апаратів попереднього слідства Реформування кримінально-виконавчої системи Розвиток внутрішніх військ Вдосконалення роботи з кадрами

Подобный материал:

• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9464.48kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• М. А. Шепєлєв За редакцією доктора історичних наук, професора Д. В. Табачника, 69.7kb.

76

"системність методології—людина—діяльність". До назва­них загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-пра­вових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно-людиномірного принципу як першооснови цього методу. У цій площині принципове значення мають національні, міжнародні та інші за масштабами науково-практичні конференції — форуми фундаментально-мето­дологічних і прикладних розробок.

Наприклад, 1993 р. в Києві відбулася науково-практич­на конференція на тему: "Правова система України: теорія і практика". Учасники конференції зосередили свою увагу на таких питаннях: проблеми теорії та історії держави і права, їхні закономірності; конституційне та адміністра­тивне право і проблеми місцевого самоврядування; цивіль­не право і процес, господарське і трудове право; екологічне та аграрне право; кримінальне право, процес і криміналь­но-виконавче право; міжнародне публічне і міжнародне приватне право¹.

Цінність конференції полягає ось у чому: вона предста­вила систему правових наук; акцентувала на єдності теорії та практики, фундаментальних і прикладних досліджень, методології та методики втілення її у життя; відтворила фундаментально-прикладну роль філософії права, її мето­дологічні функції в системі правових наук, не виокремивши її проблематику, оскільки філософсько-правовий аспект пронизує все правознавство, а поза його межами — всі науки.

Справді, до філософсько-правового аналізу звертають­ся теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінології, криміналістики та ін. За­кономірності злочинності, її причин, носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки право­знавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків у єдиній філософсько-правовій цілісності. Сис­темний аналіз у філософії права детермінований з: транс­формацією суспільства; його турботами і проблемами; ак­туалізацією правових питань засобами масової інформації;

Див.: Правова система України: теорія і практика. — К., 1993.

77

використанням наявної ситуації різними суспільними сила­ми; пошуком ними консенсусу. Філософія права система­тизує основні правознавчі напрямки: теоретико-практич-ний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, еконо­мічний, кримінально-соціологічний, соціально-психологіч­ний, прогностичний.

Це відповідає вимогам системного аналізу. Автор цього матеріалу виступив із науковим повідомленням "Систем­ний аналіз методів кримінологічних досліджень" на 1-му міжнародному причорноморському соціально-девіантоло-гічному симпозіумі "Кримінологічна ситуація і громадська безпека в регіоні: проблеми, тенденції, досвід соціального, правового контролю та менеджменту" (Кишинів, 1995 р.)¹. Системний аналіз, діяльнісно-людиномірний принцип мають утверджуватись у науково-прикладних розробках.

Міжнародна науково-практична конференція на тему: "Йроблеми реформування органів внутрішніх справ на су­часному етапі"², проведена на базі Національної академії внутрішніх справ України ЗО—31 січня 1996 р. (тоді ще — Українська академія внутрішніх справ), розглянула зазна­чені проблеми системно-комплексно — на пленарних і сек­ційних засіданнях, на засіданнях "круглих столів". Автор цих рядків був одним із керівників третьої секції "Пробле­ми вдосконалення системи навчання, визначення наванта­ження та штатної чисельності співробітників ОВС, їх пра­вового та соціального захисту". Тобто аналізувався люд­ський фактор — у взаємозв'язку з іншою проблемати­кою — законодавчого вирішення реформування ОВС (секція № 1), удосконалення діяльності ОВС та визначен­ня пріоритетності відповідних служб і підрозділів (секція № 2).

Діяльнісно-людиномірний принцип цементує міжсисте-мні комунікації філософії права, зокрема з криміноло­гією — наукою про злочинність, її причини, особу злочинця, способи попередження злочинів.

Системний аналіз передбачає: класифікацію об'єктів та їхніх елементів, тобто їх розподіл за класами, видами то­що; типологію всього цього за типовими ознаками. Систем­но-філософський аналіз відповідно включає класифікацію

Див.: Матеріали симпозіуму. — Кишинів, 1995.

2 Див.: Програма та рекомендації конференції. — К., 1996.

78

і типологію досліджуваних об'єктів, насамперед людської особистості.

Так, узагальнення правоохоронної практики і літерату­ри дозволяють систематизувати як класифікаційні, так і типологічні характеристики особи злочинця, застосовуючи поняття "криміногенний тип особи" як ширший за своїм значенням; йдеться про: послідовно-криміногенний, ситуа­тивно-криміногенний і ситуативний типи.

Розгляньмо їхні сутнісні характеристики.

Послідовно-криміногенний тип особи формується в се­редовищі, де норми права і моралі систематично порушу­ються. Злочин випливає зі звичного стилю поведінки та обумовлюється стійкими антисоціальними потребами, інте­ресами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, цільовими на­становами, засобами їх реалізації. Криміногенна ситуація не лише використовується, а й створюється; конкретне, безпосереднє середовище пристосовується до себе, зло­чинна поведінка тут є відносно автономною.

Ситуативно-криміногенний тип особи характеризуєть­ся порушенням морально-правових норм не злочинного характеру, а деформованим виконанням соціальних ролей. Злочинець тут формується і діє в суперечливому мікросе-редовищі, його вчинки значною мірою детерміновані нес­приятливою під морально-правовим кутом зору ситуацією. У цьому випадку на перший план виходить взаємодія особи і соціального середовища насамперед на його мікрорівні, негативний характер якого обумовлює криміногенну си­туацію, яку злочинець не стільки створює, скільки вико­ристовує, слідує їй.

Ситуативний тип суб'єкта злочину позначений залеж­ністю від ситуації, в якій він знаходиться: чим вона кон­фліктніша, тим у індивіда такого типу більше шансів по­рушити морально-правові норми, оскільки він не в змозі зробити правильний вибір і вихід з конфлікту, навіть на­магається виправдати свою протиправну поведінку неспри­ятливими обставинами. Водночас він може відмовитися від учинення злочину, знаючи про наслідки й відповідальність. Не випадково в цьому варіанті застосовано характеристи­ку "ситуативний тип суб'єкта злочину", що відрізняє його від ситуативно-криміногенного, а тим паче — від послідов­но-криміногенного типу.

79

У наведених узагальненнях чітко простежується реалі­зація системно-філософсько-правового аналізу, діяльніс-но-людиномірного принципу, методологічної функції фі­лософії права. Ці узагальнення є, по-перше, підсумком конкретніших досліджень, по-друге, методологічною ба­зою їх наступного розгортання. У літературі типологія суб'єктів злочину стосується загальної злочинності, окре­мих її проявів, видів та їхніх носіїв. При цьому враховуєть­ся особистісна філософсько-правова проблематика.

Наприклад, щодо неповнолітніх, а потім і молодих зло­чинців зіставляються дві характеристики: морально-право­ва та відносно товариських неформальних груп із повною, неповною і частковою криміногенною деформацією¹. Неповнолітні злочинці диференціюються як: випадкові; ре­ально можливі; які відповідають антисоціальній спрямова­ності особи; її злочинній настанові².

Філософія права сприяє поєднанню кримінологічних і конфліктологічних досліджень.

Істотний показник конкретної криміногенної ситуа­ції — її конфліктність, яка, своєю чергою, характеризуєть­ся проблемністю, виникненням проблем, труднощів на шляху до мети, а також мотиваціиністю — за рівнем впливу ситуації на вчинок людини: нейтральні мотиви поступають­ся мотивам гостро зацікавленим.

Із науки конфліктології відомо, що конфліктні ситуації позначені зіткненням протилежних інтересів сторін кон­флікту, неадекватністю оцінок, ціннісних орієнтацій, цілей і т. ін. Відбувається змагання інтелектів, коли кожний су­перник намагається передбачити ходи противника, можли­ві наслідки і діє з урахуванням цього.

Конфліктні ситуації мають щонайменше три варіанти: сприяють злочинові; перешкоджають йому; є нейтральни­ми щодо нього. Все залежить від домінуючого стану кож­ного з варіантів на певний момент. Але в кінцевому підсум­ку все залежить від людини. Обставини, що сприяють зло­чинові, залишаються лише обставинами, тобто умовами*

Див.. Домова А. Й., Ермахов В.Д, Беляева Н. В. Проблеми типологии несо-вершеннолетних преступников // Вопросн борьбьі с преступностью: Сб. — Вмп. 24. - М, 1976. - С. 12-26. 2

Див.: Миньковский Г. М. О некоторнх общих положеннях криминологическо-го изучения личнос ги // Теоретические проблеми учення о личности преступника: С6. - М., 1979. - С. 26.

80

Причини мають глибший і прихованіший характер, тому легше попередити розгортання обставин-умов у злочинне діяння, що відповідає сутності профілактики. У ній важли­во тримати в центрі уваги механізм індивідуальної злочин­ної поведінки.

Визначення цього механізму розкриває: його сутність; його структуру. Сутність механізму індивідуальної злочин­ної поведінки полягає в тому, що це — зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх, психічних процесів і станів, що обумовлюють (детерміну­ють) рішення скоїти злочин, спрямовують і контролюють його виконання¹. Сутність визначає структуру, механізм індивідуальної злочинної поведінки, діалектику двох ком­понентів діяльності: цілі й засоби; їх співвідношення. І тут Р. Мертон вдало систематизував відповідні положення, ще раз довівши ефективність урахування діяльнісно-людино-мірних параметрів у дослідженнях.

Р. Мертон розрізняв п'ять логічно можливих, альтерна­тивних способів пристосування та адаптації людини до умов, що існують у суспільстві або групі: підпорядкування, інновацію (оновлення), ритуалізм, ретритизм (відхід від життя), бунт.

1. Підпорядкування: людина приймає як соціально ви­значені цільові настанови та інституціоналІзовані засоби їх реалізації.

2. Інновація: приймає цілі, але не засоби.

3. Ритуалізм: приймає засоби, але не цілі.

4. Ретритизм: не приймає ні цілей, ні засобів.

5. Бунт: наявних цілей і засобів не приймає, пропонує нові².

Пристосування типу 1 — найпоширеніше, типу 4 зу­стрічаємо досить рідко. Інші варіанти мають пересічний характер реалізації.

Це — загальна схема функціонування блоку "цілі—за­соби" в системній структурі людської діяльності. Далі все залежить від змістовного наповнення цієї схеми в реально­му житті.

Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. ЗО. 2

Див.: Мертон Р. К. Социальная структура й аномия. В кн/. Социология пре-ступности. - М., 1966. - С. 199-313.

81

г

Діалектика цілей і засобів правоохоронних органів вті­лена в Конституції України, відповідних законах. Органи правопорядку діють у творчому контакті з іншими структу­рами суспільства, без чого ефективність роботи неможлива.

Важливе значення має робота міліції — державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправ­них посягань. Ці положення про соціально-правовий ста­тус міліції України закріплено в Законі України "Про мі­ліцію". Вони адекватні конституційним положенням про статус людини та її захист — так Основний Закон України втілюється в окремих законодавчих актах, що робить нор­мативну базу надійною та систематизованою.

Статусно-сутнісні ідеї відтворено в основних завданнях міліції, які в своїй сукупності складають цілісну цільову настанову цього органу виконавчої влади:

• гарантування особистої безпеки громадян, захист їх­ніх прав і свобод, законних інтересів;

• запобігання і припинення правопорушень;

• охорона й забезпечення громадського порядку;

• виявлення й розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили;

• забезпечення дорожнього руху;

• захист власності від злочинних посягань;

• виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

• участь у поданні соціальної та правової допомоги гро­мадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, установам та організаціям у виконанні покладе­них на них завдань.

Максимальна ефективність функціонування системи МВС, як і всієї правоохоронної системи, являє собою ак­туальну проблему, цільову настанову і конкретне значення. Це — центральний пункт вчення про попередження зло­чинності, яке, своєю чергою, є логічним компонентом фі­лософсько-правової науки в цілому і кримінологічної — безпосередньо.

Питання ефективності попередження злочинності та правоохоронної діяльності входить до комплексу загаль­носуспільної необхідності всебічного реформування і вдосконалення всіх сфер суспільства. Принципи перетво-

82

рень у системі МВС такі: захист людини, суспільства, дер­жави від протиправних посягань; єдність системи; законо­давче визначення ОВС; максимальна економічність, прос­тота і гнучкість системи; першочерговий розвиток низових ланок як першооснови системи МВС; доступність населен­ню; зосередженість усіх ланок на боротьбі проти злочин­ності; звідси — пріоритетність служб, розширення повно­важень органів місцевого самоврядування у забезпеченості правопорядку на їхніх територіях, упровадження наукової організації праці в систему.

Підвищення ефективності правоохоронної роботи про­низує всі напрямки вдосконалення і розвитку системи МВС України: вдосконалення управління та організаційно-штатних структур; розвиток кримінальної міліції; розвиток міліції громадської безпеки; розвиток апаратів поперед­нього слідства; реформування кримінально-виконавчої системи; розвиток внутрішніх військ; удосконалення робо­ти з кадрами; правове забезпечення реформування ОВС.

Отже, системний аналіз поступово впроваджується і в правоохоронну сферу, сприяючи цим підвищенню ефек­тивності боротьби проти злочинності, її попередження.

Вдосконалення управління та організаційно-штат­них структур означає впровадження принципів науково­го управління в діяльності ОВС. Мова йде про пріоритет­ність стійкого управління на основі максимально повної інформації про оперативну обстановку, всіх аспектів робо­ти на поточний момент і на перспективу, розмежування функцій усіх підрозділів, посилення штабної функції, оп­тимальне співвідношення штабних, лінійно-галузевих і функціональних підрозділів. МВС зосереджує стратегічне керівництво; до ГУМВС—УМВС делегуються деякі загаль-ноуправлінські функції в межах керівництва своїм регіо­ном; міськрайоргани посилюють управління в частині, що їх стосується, в них створюються штабні підрозділи.

Розвиток кримінальної міліції відбуватиметься в на­прямку попередження і розкриття тяжких злочинів через ужиття оперативно-розшукових заходів структурними під­розділами кримінальної міліції (карного розшуку, бороть­би з незаконним обігом наркотиків, Державної служби бо­ротьби з економічною злочинністю, боротьби з криміналь­ним приховуванням прибутків від оподаткування, кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх).

83

Розвиток міліції громадської безпеки зв'язаний, на­самперед, із загальною та індивідуальною профілактикою злочинів, тому центральною тут є служба дільничних ін­спекторів. У перспективі можливе створення муніципаль­ної міліції, переведення охоронної роботи міліції на конт­рактну основу.

Розвиток апаратів попереднього слідства означати­ме зниження навантаження на слідчих, зосередження зу­силь на розкритті тяжких злочинів, перерозподіл підслід­ності ОВС—Прокуратури—СБУ, декриміналізацію окре­мих злочинів, розширення повноважень органів дізнання, створення підрозділу з розслідування організованих зло­чинів, захист слідчих, підготовка кадрів.

Реформування кримінально-виконавчої системи пе­редбачає комплектування, навчання, виховання кадрів, їх соціально-побутове забезпечення, покращання медичного й торговельного обслуговування спецконтингенту, переве­дення охорони установ виконання покарань із внутрішніх військ до системи органів виконання покарань після їх укомплектування на контрактній основі, з можливою на­ступною передачею Міністерству юстиції, а функцій при­мусового лікування від алкоголізму і наркоманії — Мініс­терству охорони здоров'я.

Розвиток внутрішніх військ, своєю чергою, доцільно здійснити у напрямку активнішої участі в охороні громад­ського порядку та боротьби проти злочинності, викорис­тання військ спеціального призначення для ліквідації ма­сових безпорядків, актів тероризму, — з відповідними структурними змінами у внутрішніх військах.

Вдосконалення роботи з кадрами — головний напрям­ок реформування і вдосконалення діяльності ОВС, як і всіх правоохоронних органів, а також організацій, установ, за­кладів у державі в цілому. Адже йдеться про людський фактор — вирішальний у будь-якій справі. Діяльнісно-лю-диномірний принцип системного аналізу у філософії права об'єктивно вимагає зосередитися саме на цьому вирішаль­ному факторі.

Системно-філософський правовий підхід передбачає також висвітлення правового забезпечення досліджувано­го об'єкта, зокрема процесу реформування органів внут­рішніх справ. Йдеться про реалізацію філософського прин-

84

ципу сходження від абстрактного до конкретного — сто­совно даного конкретного явища.

Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється через реалізацію норм права у формах їх додержання, виконання, використання та засто­сування. Застосування норм права — найважливіший етап забезпечення реформування будь-якої сфери суспільної життєдіяльності, в даному випадку — системи органів внутрішніх справ, як і правоохоронних органів в цілому.

Йдеться про застосування положень Конституції Ук­раїни, Законів України про міліцію, прокуратуру, адвока­туру, про статус суддів, про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, про оперативно-розшукову діяльність, про Службу безпеки України.

Ці нормативно-правові акти безпосередньо стосуються правового забезпечення діяльності правоохоронних орга­нів. Водночас системний філософсько-правовий підхід ви­магає враховувати міжсистемні взаємозв'язки — з законо­давством всіх інших сфер суспільства, а також міжнарод­но-правових і зовнішньоекономічних відносин.

Діалектика загального і особливого знаходить свій про­яв і в структурі кожного окремого нормативно-правового акта: так, Закон України про міліцію включає загальні по­ложення, обов'язки і права міліції, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, проходження служби, правовий і соціальний статус, відповідальність працівників міліції, контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Системний аналіз у філософії права — методологічна основа всіх правових явищ, включаючи їх правове забезпе­чення, застосування норм права як особливої форми його реалізації. Саме наукова методологія лежить в основі сут-нісної характеристики відповідного понятійного апарату, що має принципове значення і для практики.

Категорія застосування норм права визначається як спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спе­ціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноваже­них державою громадських органів щодо прийняття інди­відуально-конкретних правових приписів з метою вирішен­ня конкретної справи.

85

Значить, системний філософсько-правовий аналіз має як фундаментально-методологічний, так і практично-при­кладний характер. Це, зокрема, стосується визначення ста­дій процесу застосування норм права, правового забезпе­чення практичної правоохоронної діяльності.

Перша стадія — встановлення та аналіз фактичних об­ставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення, друга стадія зводиться до вибору та встанов­лення аутентичності тексту норми права (юридична квалі­фікація), третя стадія — прийняття рішення по справі, чет­верта стадія — заключна, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджують­ся у життя.

Вихідним при цьому є системний аналіз у філософії права, що визначає його актуальність, теоретичне і прак­тичне значення.

Таким чином:

1. Системний аналіз у філософії права інтегрує всі ас­пекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеть­ся про методологічний, історико-генетичний, онтологіч­ний, епістемологічний, антропологічний, правоохоронний аспекти.

2. Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дос­лідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людино-мірного принципу, розробленого автором цього матеріалу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філосо­фії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність.

3. Діяльнісно-людиномірний принцип систематизує всі інші принципи системного аналізу — цілісності, структур­ності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалеж­ності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи.

4. Структура людської діяльності — суто людського способу існування, основного фактора і критерію люд­ського розвитку криє в собі об'єктивні фактори (середови­ще—потреби) і фактори суб'єктивні (усвідомлення об'єк­тивних потреб у вигляді інтересів, цінностей, мотивів, цілей і вибору відповідних засобів; діяльне задоволення потреб у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому).

5. Філософія права — найвищий методологічний рівень правознавства — об'єднує всі його підсистеми, інтегрує

86

аналіз системи права і правової системи в органічному вза­ємозв'язку з дослідженням правотворчої, правозастосов-ної, правоохоронної діяльності, яка є різновидом людської діяльності взагалі, — з її сутнісними, структурно-функці­ональними характеристиками.