М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Содержание 4.1. Сутність системного аналізу у філософії права 4.2. Основні напрямки системного аналізу у філософії права

Подобный материал:

• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9464.48kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• М. А. Шепєлєв За редакцією доктора історичних наук, професора Д. В. Табачника, 69.7kb.

64

вчення про право. Одначе розроблені ними ідеї та поло­ження філософського екзистенціалізму стали основою для розвитку філософсько-правових концепцій екзистенціаль­ного спрямування.

З позицій такої філософії, основна мета філософії пра­ва — це розуміння і визначення права як екзистенціально­го явища в його співвідношенні з офіційним законом (по­зитивним правом). У цьому контексті екзистенціальне пра­во виступає як справжнє право, що відповідає "справжньо­му існуванню", екзистенції), а закон (позитивне право) — як дещо недійсне, відчужене від людини і протилежне його екзистенціальній сутності, як об'єктивована форма вира­ження "неістотного існування".

Загальна ідея екзистенціального праворозуміння по-різному трактується і реалізується в різних філософсько-правових концепціях екзистенціалізму¹.

Різноманітні аспекти екзистенціального підходу до права розроблено у працях німецького юриста В. Майго-фера. Буття людини у світі криє в собі два моменти: момент одиничності й неповторності буття людини та момент впливу на людське буття того світу, в якому існує це буття.

Таке розуміння екзистенції людини, яка відображає со­ціальне буття, Майгофер виражає за допомогою поняття "буття-в-якісті". В різноманітних конкретних ситуаціях своєї екзистенції, згідно з цією концепцією, виступає в різних екзистенціальне обумовлених соціальних ролях (батька чи сина, чоловіка чи жінки, покупця або продавця і под.). У рольових проявах людської екзистенції "самобут-тя" одного індивіда реалізується у відносинах із "самобут-тям" інших індивідів у загальному контексті соціального "співбуття" людей.

Рольові прояви людської екзистенції вивчаються в ме­жах "конкретного природного права", під яким Майгофер розуміє екзистенціальну інтерпретацію природно-правової категорії "природа речей". При цьому сенс такого "кон­кретного природного права" розкривається як конкретиза­ція "золотого правила" ("Поводь себе таким чином, щоби ти завжди ставився до людства і в своїй особі до всякого

ит.-.Желтова В. П Философия й буржуазнеє правосознание. — М., 1977 —

С.46. З 0-58

65

іншого також, як до мети та ніколи б не ставився до нього лише як до засобу". І. Кант).

Предметом екзистенціальної філософії права є ідея права, його поняття, а також самостійна воля як природ­ний стан людини.

Самостійна воля людини — буттєва (онтологічна) пере­думова її прав. Такі права — природні, тобто одвічно при­таманні людям як загальнолюдське явище, і зумовлюють таку ж загальнолюдську цінність права.

Звідси й поняття природного права — під ним розумі­ють правила належності поведінки (норми, заходи), що випливають єдино з природи людини і повинні служити мірилом і методологічною базою для позитивного законо­давства. Недотримання цих імперативів є спотворенням ви­щих розумових і моральних засад людського життя, спра­ведливості від природи. Природне право — це теж певною мірою примус, але примус до свободи і справедливості.

Екзистенціальний підхід характеризується тим, що со­ціальна природа і функції права розглядаються з позицій індивідуальної сутності людини, як вираження специфіч­них умов її конкретного буття. Існування ж елементів са­морегуляції у структурі поведінки особи екзистенціалізм пояснює існуванням у кожному індивіді особливого духов­ного світу, що визначає його мотиваційну структуру і лінію поведінки в кожній зі сфер правовідносин.

Прибічники цього підходу вивчають право і правові ін­ститути як форми індивідуальної та колективної життєді­яльності, як засоби співіснування людей. Ось чому в мето­дологічній площині вирішальна роль відводиться психоло­гічному (екзистенціальному аналізові сприйняття права і суб'єктивної оцінки правових процесів на всіх рівнях соці­альної структури).

Екзистенціалізм робить акцент на вивченні онтологіч­ної структури права, абсолютизуючи при цьому значення зворотних зв'язків буття до праворозуміння і процесу творення нових норм. З погляду екзистенціалістів, онтоло­гічне буття права не стільки детермінує людську поведінку як фактор зовнішнього впливу, скільки являє собою форму самовираження особистостей, рис людського характеру. Отож, світ справді людського існування є суб'єктивним; він протистоїть зовнішньому світові з його соціальними проблемами.

66

Завдання екзистенціальної правової філософії, на дум­ку А. Кауфмана і М. Мюллера, полягає в тому, щоб знайти субстанцію історичної зміни права, його "історичне буття".

Основна вимога "природного права як права екзистен­ції" полягає в тому, що необхідно виробити відповідний до гідності людини і цінностей людського життя взірець існу­вання індивідів та їхніх взаємовідносин. При цьому тради­ційне положення природного права про людську гідність трактується як вимоги порядку максимально можливої свободи всіх людей за дотримання їхньої безпеки, задово­лення їхніх потреб і розвитку їхніх здібностей.

Представники екзистенціальної правової філософії критикують юридичний позитивізм, який визнає лише "ем­піричні", "реальні" факти та ігнорує "ідеальні", "метафізич­ні" чинники, що призводить до трактування права як "од­нобічного соціологізму", "біологізму".

Отже, філософсько-правова антропологія вивчає при­родні джерела права. Сфера права при цьому не вичерпу­ється позитивним законодавством. Останнім окреслюють­ся ті юридичні норми, котрі діють у певний час і в певному місці. Але ж юридичні закони не залишаються вічними й незмінними, як закони природи, що їх треба вивчати і яких завжди слід дотримуватися.

Значить, основою методологічної парадигми філософії права є філософський раціоналізм, позитивізм, філософ­сько-антропологічні напрямки, з допомогою яких пізнаєть­ся ідея (сутність) права.

Істинне в праві, отже, є узгодженістю юридичного бут­тя зі своєю сутністю, тобто ідеєю, поняттям права. Юри­дичне буття, про яке йде мова, є саме тим юридичним еле­ментом змісту методології філософії права, щодо необхід­ності розкриття якого було зауважено вище.

§ 4. Системний аналіз у філософії права

Системний аналіз — найпродуктивніший дос­лідницький метод, його застосування у філосо­фії права є особливо актуальним. При цьому важливо з'ясувати, по-перше, сутність системного аналізу у філосо­фії права, по-друге, — його основні напрямки.

« 67

4.1. Сутність системного аналізу у філософії права

Доцільно насамперед підкреслити роль методо­логічної функції філософії в цілому. Методоло­гія, як уже зазначалося, це наука про методи, тобто спо­соби дослідження, системного аналізу певного об'єкта, су­купність необхідних засобів та операцій.

Йдеться про дослідження об'єктів як систем. Систе­ма — це ціле, складене з частин, сукупність взаємозв'яза­них елементів, цілісність. Звідси перший принцип (першо­основа) системного аналізу — цілісність об'єкта як систе­ми, властивості якої не зводяться до суми ознак її елемен­тів, не виводяться з цих ознак. Система характеризується діалектичною взаємозалежністю цілого й частини, коли кожний елемент залежить від свого місця і своїх функцій у цілісній системі.

Філософія права — складова філософського і водночас правознавчого системного утворення, що інтегрує в собі їхні сутнісні характеристики. Це — наука про найзагальні-ші теоретико-світоглядні проблеми правознавства, що ви­рішуються на філософському рівні.

Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональ-ності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середови­ща, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип.

Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослід­ницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-люди­номірний принцип є системоутворювальним щодо всіх ін­ших принципів системного аналізу. Концепцію вперше роз­робив автор цього матеріалу¹.

Сутність цієї концепції:

• людина — найвища соціальна цінність, міра всіх речей;

• міра самої людини — її діяльність;

Див.: Молоха О. Є. Системний аналіз в кримінології. — К., 1996.; Системний аналіз в кримінології. Концептуальні схеми. — К., 1996.; Системний аналіз в кри­мінології// Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн. - К., 1996. - № 1. - С. 165-182; Методологічна функція кримінології: Монографія. — К., 1998; Методологічна функція кримінології // Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн, — К., 1998. — № 1. — С. 61—75; Системний аналіз в правознавстві. — К., 1999.

68

• діяльність — суто людський спосіб існування, основ­ний фактор і критерій людського розвитку;

• людський розвиток — найвища мета суспільства і са­моціль самої людини;

• структура людської діяльності: середовище і потреби (об'єктивні фактори), усвідомлення об'єктивних потреб та їх діяльне задоволення (суб'єктивні фактори);

• усвідомлення потреб —у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових настанов, вибору засобів їх реалізації;

• діяльне задоволення потреб — у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому.

Філософія права — вищий щабель правознавства, його загальнометодологічний чинник, вихідний пункт ме­тодології.

З розвитком виробництва, науки, мистецтва методоло­гія набуває своєї справжньої сутнісної характеристики — як системи дослідницьких методів. Особливе місце в роз­робленні проблем методології належить Сократові, Плато-нові та Арістотелю. Сократ висунув на перший план діа­лектичну природу мислення як засобу досягнення істини у процесі зіставлення різних понять. Платон убачав діалек­тику понять у пошуку принципу кожної речі, для чого думка повинна рухатись відповідно до об'єктивної логіки предмета пізнання. Арістотель узагальнив своїх поперед­ників, уособив системний аналіз як провідний дослідниць­кий метод.

Властиві Арістотелю Стагіріту (384—322 до н. е.) сис-тематизм і енциклопедичне охоплення дійсності позначені нестаріючою актуальністю. Створений ним понятійний апарат пронизує філософський і в цілому науковий лекси­кон, як і сам стиль наукового мислення (історія питання, поставлення проблеми, аргументи за і проти, рішення і т- д.)¹.

За Арістотелем, логіка є пропедевтикою до всієї систе­ми наук. Філософія поділяється на: теоретичну, мета якої — знання заради знання; практичну (знання заради діяльності); поетичну (знання заради творчості). Своєю чергою, теоретична філософія містить: власне філосо-

Див.: Аристотель. Сочинения: в 4 т. — М., 1973—1983.

69

фію — любомудрість; фізичну, математичну, які охоплю­ють природничі й точні науки.

Власне філософія — методологія теоретичної, яка, сво­єю чергою, є методологічною основою практичної та пое­тичної філософії. До практичної філософії Арістотель відносив етику й політику, до поетичної — риторику й поетику.

Власне філософія (методологія) на відміну від інших наук розкриває сутність явищ буття: йдеться про діалекти­ку гносеології та онтології. Гносеологія — теорія пізнання; онтологія — теорія буття. Гносеологія та онтологія діалек­тичне взаємозв'язані, як буття і його пізнання.

В основі онтології Арістотеля, методології пізнання буття лежать: категоріальний аналіз (сутність об'єкта), ка­узальний аналіз (його причини), вчення про можливість і дійсність. Це повною мірою стосується філософії права, інших правових наук. Відзначимо, зокрема, що криміноло­гія (наука про злочинність) вивчає: злочинність як свою основну категорію, вихідний елемент свого предмета; її причини (умови, фактори, детермінанти); можливості її по­долання і справжні способи вирішення цього завдання, — насамперед через попередження злочинних діянь.

Систематизація наук за Арістотелем допомагає з'ясу­вати також місце філософії права в системі наук — філо­софських, суспільних, природничих та ін.

У курсі лекцій з філософії (кер. І. В. Бичко) відтворено історичні типи філософствування, проаналізовано етапи становлення і розвитку української філософії у взаємоз­в'язку зі світовою філософією — до актуальних питань сьогодення, в тому числі проблематику філософії права, її становлення і розвитку¹.

У вступі (Філософська пропедевтика) підкреслено, що філософія виступає як спосіб духовного самовизначення людини в світі, а відтак обґрунтовується людиномірність предмета філософії, яка визначається як світоглядне знан­ня, — за диференціації софійного та епістемного способів філософствування, з урахуванням етноментальних харак­теристик філософського знання.

У цих положеннях міститься передумова для розгорну­того формулювання діяльнісно-людиномірного принци-

Див.: Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. — К., 1994. 70

пу — визначальної першооснови системного аналізу як найпродуктивнішого дослідницького методу, що принци­пово важливо для розкриття методології науки, в тому числі філософії права.

Повторимо, що міра людини — її діяльність: правомір­на чи неправомірна, протиправна, навіть злочинна. Саме ця проблематика складає серцевину філософії права. Систем­ний аналіз на основі діяльнісно-людиномірного принципу дозволяє глибоко і всебічно розкрити сутність, структуру і функції філософсько-правової науки.

Системний аналіз охоплює онтологічний, антрополо­гічний, епістемологічний, істерико-логічний аспекти права, сукупність яких складає предмет філософії права як особ­ливого розділу соціальної філософії, а водночас і право­знавства.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права є проявом одвічної сутності права: це — забезпечення і захист свободи і розвитку людини, визна­чення її можливостей і гарантій. Діяльнісна сутність люди­ни, своєю чергою, проходить через увесь зміст філософ­сько-правової доктрини, діалектику особистості, права і держави, механізм забезпечення прав і свобод людини у взаємозв'язку з її обов'язками, з процесом утвердження законності, демократії, громадянського суспільства.

Такий висновок повною мірою підтверджується всією історією становлення і розвитку філософії права, почи­наючи з її перших історичних типів — вчень Платона, Арістотеля, Конфуція. Досить знаменним є виведення рим­ськими юристами норм природного права з особливостей людини, як частини єдиної розумної природи. Саме при­рода людини стала джерелом права за нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бентам, С. Туфендорф, Г. Вольф, Г. Лейбніц, Й. Фіхте).

Ідея невідчуження прав особи Дж. Локка невідривна від концепцій поділу влади (Монтеск'є, Джефферсон), сус­пільного договору (Ж.-Ж. Руссо), демократичної респуб­ліки (Т. Мор, Т. Кампанелла). Самостійна воля людини, втілена в її діяльність, — субстанція права.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права досить виразно проступає у Гегеля, який узагальнив своїх попередників: Платона ("Держава", "За­кони"), Арістотеля ("Політика"), Цицерона ("Про держа-

71

ву", "Про закони"), Макіавеллі ("Государ"), Гоббса ("Левіа­фан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської"), Спінози ("Політичний трактат"), Монте-ск'є ("Про дух законів"), Руссо ("Про суспільний договір"), Канта ("Метафізичні засади вчення про право"), Фіхте ("Основи природного права").

У гегелівській "Філософії права" — три частини, в кож­ній з яких по три розділи. Частина перша "Абстрактне право" (Власність. Договір. Неправо); частина друга "Мо­раль" (Умисність і провина. Намір і благо. Добро і совість); частина третя "Моральність" (Сім'я. Громадянське суспіль­ство. Держава). Людський, діяльнісний чинник пронизує всю структуру твору. Людина — вихідний елемент суспіль­ства, його структурних підрозділів, у тому числі й право­вих інститутів¹.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу певною мірою присутній в ідеях морального права В. С. Соловйова, М. О. Бердяєва, В. В. Чичеріна, в соціоло­гічній юриспруденції Б. О. Кістяківського, який розробив концепцію права як соціального явища², що є важливим для розуміння процесу становлення сучасної соціології права³. Соціологія права, юридична соціологія, юридична психологія⁴ виступають конкретизацією філософсько-пра­вових ідей стосовно людини, її життєдіяльності в усіх сфе­рах суспільного життя.

Кафедра філософії Національної академії внутрішніх справ України намагається органічно поєднати філософію права як науку і навчальну дисципліну, що дозволяє по­стійно відтворювати і розвивати діалектичний взаємоз­в'язок дослідницького і педагогічного аспектів, а це корис­но їм обом.

Спільно з кафедрою теорії держави і права НАВСУ 1997 р. розроблено програму курсу "Філософія права", що складається з семи розділів, кожний з яких присвячений актуальним проблемам: І. Вступ до філософії права. Пред-

Див.: Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — М., 1990. 9

Див.: Кистяковский Б. А. Право как социальное явление // Вопр. права. — М., 1919. - Кн. VIII. - С. 106-111.

о

Див.: Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. — М., 1995.

Див.: Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологиче-ские й теоретические проблеми. — К., 1990.

72

мет філософії права; II. Методологія як інструментарій права; III. Історичні типи філософії права. Історична доля вітчизняної філософії права; IV. Право як продукт куль-турно-цивілізаційного процесу (правова онтологія);

V. Правова епістемологія: парадигма, доктрина, істина в праві. Філософські аспекти взаємодії права, влади, закону;

VI. Особистість і право. Гуманістична природа права (пра­вова антропологія); VII. Діяльність правоохоронних орга­нів як об'єкт філософського осмислення.

Проблема "Особистість і право" є наскрізною ідеєю всього курсу, його методологічного, історичного, онтоло­гічного, епістомологічного, правоохоронного аспектів. Це збігається з розробленою автором цього матеріалу концеп­цією системного аналізу на основі діяльнісно-людиномір-ного принципу.

Людина — міра всіх речей, діяльність — міра самої людини. Правомірний чи неправомірний вектор людської діяльності визначає саму людину, є головним фактором і критерієм її розвитку. Все залежить від змістовного напов­нення об'єктивних і суб'єктивних чинників людської діяль­ності: криміногенне середовище і відповідні потреби де­формують інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, цільові на­станови і відповідний вибір засобів їх реалізації, що втілю­ється у девіантні, неправомірні вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому. Особливо небезпечними є злочинні прояви зазначених форм діяльного задоволення потреб особи. Йдеться про суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність), передбачені кримінальним законом і кримі­нальною відповідальністю (ст. 7 Кримінального кодексу України).

Філософія права використовує загальнофілософський категоріальний апарат, зокрема в системному аналізі на основі діяльнісно-людиномірного принципу.

Соціальне середовище — суспільні, матеріальні та ду­ховні умови існування, формування та діяльності людини, що оточують її. Потреби вимагають їх задоволення, що необхідно для підтримання життєдіяльності організму лю­дини, особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, внутрішнього спонукання активності. Середовище, потре­би — об'єктивні фактори людської діяльності, що усвідом­люються і діяльно задовольняються суб'єктом.

73

г

Йдеться про інтереси — усвідомлену об'єктивну потре­бу. Інтереси стоять за безпосередніми спонуками до дії: ціннісними орієнтаціями (цінність — ієрархія інтересів), мотивами, цільовими настановами (ціль — передбачення результатів діяльності та способів їх досягнення), вибору засобів реалізації цільових настанов, способів їх до­сягнення.

Цей блок елементів усвідомлення об'єктивних потреб, детермінованих певним середовищем, є передумовою ді­яльного задоволення потреб, що включає відповідний блок елементів: вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому: правомірну чи неправомірну, що залежить від змісту структурних елементів діяльності, її вектора. Філософія права інтегрує ці елементи на основі системного аналізу.

Системний аналіз охоплює загальну теорію систем, її конкретні модифікації, тектологію, науку управління (про­грамування та організації виконання програм). Філософ­сько-правові дослідження, як і всі інші, спираються на цей теоретико-системний арсенал, внесок у який роблять різні науки — від філософії до кібернетики.

Системний аналіз у філософії права в своїй сутнісній характеристиці фіксує його найістотніші аспекти: методо­логічний, історико-генетичний, онтологічний, гносеологіч­ний, структурно-функціональний, систематизовані діяль-нісно-людиномірним принципом, провідною першоосно­вою системного дослідницького пошуку.

4.2. Основні напрямки системного аналізу у філософії права

Це, по-перше, філософський аналіз системи права, по-друге — філософський аналіз пра­вової системи.

Система права — внутрішня будова права як цілісної сукупності правових норм, утілених у галузях права (кон­ституційному, адміністративному, цивільному, криміналь­ному, кримінально-процесуальному, господарському, фі­нансовому, сімейному, міжнародному і т. д.).

Правова система — сукупність усіх правових явищ сус­пільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, со­ціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму¹.

Див.: Загальна теорія держави і права / За редакцією В. В. Коиєйчикова. — К., 1997. - Гл. 15.

74

У цій площині принципове значення мають досліджен­ня вчених-юристів, серед яких чільне місце посідають ук­раїнські дослідники, в тому числі представники Національ­ної академії внутрішніх справ.

Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функ­ція філософії права є складовою різноманітних управлін­ських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємо­зв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляють­ся у філософсько-правовій науці.

Загальна теорія систем Л. Берталанфі, тектологія О. Богданова, наукова організація праці Ф. Тейлора, різні аспекти управління виробництвом Ф. Джільберта, Г. Емер-сона, Г. Черча, О. Гастєва, Й. Єрманського, вчення про управління Файоля, про стосунки між людьми Д. Кар-негі¹ — весь цей доробок управлінської проблематики є істотним для характеристики регулятивної функції філо­софії права, з урахуванням її соціально-правової специфі­ки, предмета, методів, функцій.

Ця проблематика вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення нау­кової раціональності: класичного (до кінця XIX ст.), нек-ласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогоден­ня). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації: малих систем; великих систем; сис­тем, що самоорганізуються (наш час)².

Системи, що самоорганізуються, називаються ще диси­пативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий на­прямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в

Див.: Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: Навч. посібник / Пер. з рос. - К., 1993. 2

Див.: Степин В. С. Научное познание й ценности техногенной цивилиза-ции // ВопросьІ философии. - 1989. - № 10. - С. 18.

75

різних системах¹. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоор­ганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних сис­тем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотиза-цію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синерге­тики є актуальними.

Адже йдеться про енергетику особистості — її діяль­ність: якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу її життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами сере­довища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єк­тивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зру­шення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передба­чуваного результату, досягти якого людина намагається).

І оскільки дія — завершальний елемент механізму люд­ської діяльності, єдиний критерій людини, яка оцінюється не за її думками І словами, а за результатами дій, діяльніс-ний аспект є вирішальним, у тому числі в правоохоронній роботі. Філософія права усвідомлює ЇЇ сутність у взаємоз­в'язку з індивідуальною поведінкою. Водночас життя вима­гає істотно поглибити розкриття постаті правоохоронця, який стоїть на варті законності й правопорядку.

Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади

Див.: Філософія: Курс лекцій... - Лекція 14; Методи научного познания й физика. — М., 1985; Добронравова Й. С. Синергетика: становление нелинейного мншления. — К., 1990; Климонтович Н. Ю. Без формул о синергетике. — Минск, 1986; Николис Г., Пригожий Й. Познание сложного. — М., 1990; Ребане К. К. Знер-гия, знтропия, среда обитания. — М., 1985; Фокс Р. Знергия й зволюция жизпи на земле. — М., 1992; Пимтенхо В. Е., Поддубньш В. А., Черненко Й. В. Социальньїй морфогенез (зволюция й катастрофи, синергетический подход). — К., 1993.