Система образования в китае

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15

ИЗУЧЕНИЕ ПРОБЛЕМЫ ЭФФЕКТИВНОГО ОСВОЕНИЯ МАТЕРИАЛА ДИСЦИПЛИНЫ: «ОБЩАЯ ФИЗИКА»

Кузикова С.Б., асп. Коваль В.В.

Обучение в высшем учебном заведении - один из важных периодов в жизнедеятельности человека, его личностного роста и становлении как специалиста с высшим образованием.

Поиск путей успешной адаптации к новым социальным условиям и новому виду деятельности является главной проблемой для людей, которые пришли получать новые знания. Также необходимо учесть, что с переходом на Болонскую модель образования, происходит переход на новые модели обучения, кардинально изменяются учебные планы, формы проведения занятий, критерии оценки знаний, внедряются новые стандарты образования. Основным направлением обучения становится – профессиональное обучение, которое в свою очередь приобретает большую сложность по формам и содержанию.

Все эти факторы оказывают влияние на процесс адаптации студента к новым для него условиям вузовской жизни. И от того, как вчерашний школьник и особенно "приезжий студент", живущий в отрыве от семьи, пройдет этот период, будет во многом зависеть качество его учебы, и уровень его подготовки как специалиста.

Именно данной проблеме и было посвящено социологическое исследование на тему «Проблемы эффективного изучения и освоения материала дисциплины: «Общая физика».

В процессе исследования был проведен опрос студентов второго курса физико-технического факультета. Целью исследования было выяснение характера трудностей при изучении данного курса и поиск путей их преодоления.

В результате исследования были получены следующие интересные результаты.

Среди причин, которые мешают эффективно изучать и осваивать материал, назывались:

- собственную неорганизованность и ленивость –15,3 %;

-отсутствие мотивации из-за неопределенности будущего –15,0 %:

- большие нагрузки и высокие темпы подачи информации – 14,7%:

- сложность подаваемого материала – 14,2%;

- недостаточный уровень базовой подготовки –13,2 %.

- не дали ответа – 27,6% .

Как видим, наибольшее число студентов видят причины своей неуспеваемости в собственной нерадивости, лени, что может быть следствием системы педагогического воздействия в школе и семье. Самообвинение - это, в сущности, форма психологической защиты. Такая позиция, к сожалению, никаких конструктивных следствий не предусматривает. Студент считает, что если бы он не ленился, то хорошо бы учился, но чаще никаких действий не предпринимает. Другие причины трудностей - например, стереотипы учебных действий по аналогии со школьными, необходимость качественного изменения стиля работы - в большинстве случаев остаются неосознанными.

Интересен также взгляд студентов на пути преодоления трудностей в усвоении материала. Назывались следующие пути:

индивидуальный подход к каждому студенту – 24,2%;
робота малыми группами – 24,2%;
увеличение количества часов физики– 17,7%;
уменьшение количества часов и предметов второстепенного значения – 17,5%;
использование при подаче материала наглядных методов, которые позволяют ускорить понятие и усвоение материала (например, компьютерные модели физических явлений) – 16,4%.

Из вышесказанного можно сделать вывод, что для более эффективного усвоения материала необходимо задействовать и активировать скрытый потенциал студентов. А механизмами этого процесса могут быть вышеприведенные пути. Так, например, можно изменить формы подачи материала, делать его более интересными и живыми, следует акцентировать значимость знаний по вопросам, необходимым для будущей профессиональной деятельности и др.

Велика роль и позитивного отношения студентов к себе и своим возможностям. Поэтому преподавателю необходимо укреплять у студентов, особенно 1 и 2 курса, веру в себя. Активизация индивидуального потенциала -Я могу - повышает у студентов чувство компетентности, а значит и самооценку. Уверенность в себе и своей способности понимать материал способствует более успешному усвоению новых знаний. Но в тоже время, очевидно, что качество обучения невозможно повысить без активности самих студентов, без их самостоятельной работы. Ведь на сколько идеально не был бы подготовлен материал преподавателем, на сколько совершенными не были б технические средства подачи информации, но при отсутствии желания вложить хоть каплю труда в познание мира, все это бесполезно.

Из вышесказанного следует, что процесс обучения должен быть осознанным и личностно мотивирован, с использованием потенциальных возможностей студентов.

О ПРОБЛЕМЕ ВЫБОРА ПРОФЕССИИ

Снопченко Анна

В студенческом возрасте происходит преобразование мотивации, всей системы ценностных ориентаций, с одной стороны и интенсивное формирование специальных способностей с другой.

Для студенческого возраста характерно стремление к социальному сближению, поиск смысла жизни, построение жизненных планов, которые определяются объективными условиями и ценностными ориентациями личности. Проявляется ярко выраженное стремление к получению высшего образования, интересной работы. Усиливается установка на хорошие жизненные условия и материальную обеспеченность.

В период студенчества отмечается общая направленность студентов на свое будущее, и все настоящее выступает для них в сете этой новой направленности их личности. У них формируется собственное нравственное мировоззрение, моральное «Я», которое предполагает наличие устойчивой системы убеждений, не зависимых от внешних условий и давлений окружающих.

Эффективность учебного процесса в вузе в целом, прямо связана с тем, насколько высока мотивация овладения будущей профессией у студентов.

Ежегодно миллионы людей решают, куда пойти учиться. Какую профессию они изберут - престижную, интересную или ту, которой легко овладеть?

Какие факторы обусловливают выбор человеком той или иной профессии? На практике оказывается, что склонности учитываются в последнюю очередь, а вот мнение родителей оказывает огромное влияние. Выделяют 8 факторов выбора профессии:

Позиция старших членов семьи

Есть старшие, которые несут прямую ответственность за то, как складывается твоя жизнь. Эта забота распространяется и на вопрос о твоей будущей профессии.

Позиция товарищей, подруг

Дружеские связи в твоём возрасте уже очень крепки и могут сильно влиять на выбор профессии. Можно дать лишь общий совет: правильным будет решение, которое соответствует твоим интересам и совпадает с интересами общества, в котором ты живешь.

Позиция учителей, школьных педагогов

Наблюдая за поведением, учебной и внеучебной активностью учащихся, опытный педагог знает много такого о тебе, что скрыто от непрофессиональных глаз и даже от тебя.

Личные профессиональные планы

Под планом в данном случае подразумеваются твои представления об этапах освоения профессии.

Способности

О своеобразии своих способностей надо судить не только по успехам в учебе, но и по достижениям в самых разнообразных видах деятельности.

Уровень притязаний на общественное признание

Планируя свой трудовой путь, очень важно позаботиться о реалистичности своих притязаний.

Информированность

Важно позаботиться о том, чтобы приобретаемые тобой сведения о той или иной профессии не оказались искаженными, неполными, односторонними.

Склонности

Проведя опрос студентов 5 курса на тему «Оправдались ли Ваши ожидания от учебы в СумГУ», получены такие результаты. Большинство студентов не довольны обучением. В основном указываются следующие причины:

- низкий уровень знаний у преподавателей;

- множество «ненужных» дисциплин;

- отсутствие трудоустройства.

Многие поняли, что сделали неправильный выбор специальности, отметив, что «Экономика – это не мое».

Также немало таких студентов, которых, по их словам, родители заставили идти именно на экономический факультет. Некоторые шли учиться в СумГУ из-за отсутствия возможности учиться в более престижных ВУЗах, например, в Киеве или Харькове.

Менее трети опрошенных получили от обучения то, что хотели, но лишь некоторые отметили тягу именно к экономике, а не к обучению в целом.

Таким образом, напрашивается вывод, что студенты неверно мотивировали свое обучение на экономической специальности.

Чтобы не получать впредь так много отрицательных отзывов об обучении необходимо создать условия для получения информации о разных профессиях и специальностях. В школах в старших классах проводить специальные тестирования, позволяющие определить способности и склонности к определенным видам профессиональной деятельности. Проводить беседы со школьниками и их родителями по поводу выбора профессии на основе полученных результатов тестирования.

Также необходимо создать в ВУЗе службу, которая может ответить на все интересующие вопросы по разным специальностям, существующим в в данном учебном заведении. Она может помочь школам в проведении специальных тестирований.

Если все же выбор молодых людей уже совершен, и оказался не желательным, то необходимо изменить мотивацию уже в процессе обучения.

Так, можно создавать спецкурсы, дополняющие основное направление обучения другими видами деятельности. Например, на экономическом факультет для людей с математическими способностями или склонностями к программированию создать курс по созданию компьютерных программ, необходимых для работы экономистов и бухгалтеров. Для людей, желающих с высокими коммуникативными качествами создать курс по подбору персонала и тому подобное.

В заключение можно сказать, что мотивировать обучение нужно задолго до поступления, предоставлять интересующую информацию школьникам. Но и при обучении на «нелюбимой» специальности можно ненавязчиво корректировать мотивацию. Главное, чтобы у студента было желание повернуть сложившуюся ситуацию в лучшую для себя сторону.

НЕЕФЕКТИВНІСТЬ АВТОРИТАРНОГО СТИЛЮ

ВИКЛАДАННЯ У ВНЗ

Герман М.В.

Існує декілька стилів викладання. І буває досить складно визначити перевагу того чи іншого, особливо молодим спеціалістам. Намагатися встановити „приятельські” стосунки з групою чи дистанціюватися та наголошувати на різницю статусів. За порадою деяких колег вони обирають авторитарний стиль проведення занять. На скільки ефективним він може бути?

Перше експериментальне психологічне дослідження стилів керівництва було проведене в 1938 р. німецьким психологом Куртом Левіном. У цьому ж дослідженні була введена класифікація стилів керівництва, котру використовують і в наші дні [4].

В ставленні викладача до студентів, його керуванні колективом розрізняють авторитарний, демократичний та ліберальний стилі спілкування.

Взагалі, авторитарний, чи директивний стиль передбачає високу централізацію влади, одноосібність в прийнятті рішень і жорсткий контроль за діяльністю підлеглих.

Демократичний, чи колегіальний стиль заснований на колективному обговоренні найважливіших виробничих проблем і колективної відповідальності. Такий стиль керівництва стимулює ініціативу з боку підлеглих і сприяє встановленню сприятливого психологічного клімату в колективі.

Ліберальний, чи стиль потурання передбачає мінімальну участь керівника в управлінні колективом. При такому стилі управління підлеглі ніби залишені самі собі, їх робота рідко контролюється.

Певне, найближчий до оптимального демократичний стиль. Він передбачає участь студента в обговоренні задач, які стоять перед групою; вимогливість поєднується з переконуванням. Тут більше задоволення процесом і результатом труда, сильніше творче начало, вища результативність. В колективах з таким стилем керування тісніші взаємні контакти студентів, яскравіша радість за успіхи товаришів, відповідальність за загальну справу, самоконтроль. В колективах, якими керують авторитарно, частіше складуються ворожі стосунки, дух змагання інколи перетворюється на конкуренцію, відмічається небажання працювати за послаблення контролю. При ліберальному стилі керівництва дозволяються байдужість до справ інших, а інколи – безвідповідальне відношення до справи; в деякій мірі – це найгірший стиль.

Авторитарний стиль характеризується твердістю, в ньому домінує вимогливість до студентів (його реальні можливості на задньому плані). Авторитарний викладач працює, розраховуючи на „старанного” студента, не вважаючи за потрібне брати до уваги його індивідуальні особливості. Дисциплінарний вплив на студентів тут домінує. Характерними були також нетактовні зауваження на адресу одних учасників і безпричинні, необґрунтовані похвали інших. Відхилення від „середньої” поведінки сприймається жорстко: активний студент – „бунтівник”, пасивний – „ледащо”. У такого викладача - апріорі негативні настанови. Його оцінки студентів дуже суб’єктивні й полярні. Спілкування зі студентами – суто формальне; неупередженість перетворюється на холодність. Викладач легко вдається до характеристики групи в цілому. Треба зазначити (для пояснення), авторитарні дії можуть бути спричинені зокрема й поєднанням слабих знань студентів з бажанням викладача дати їм якомога більше. Дотримуючись авторитарного стилю, викладач використовує свої права, не враховуючи думку студентів чи вимоги ситуації. Головний метод впливу - наказ, повчання.. Для такого викладача характерний низький рівень задоволення професією, хоча він може мати репутацію “сильного педагога”. Але на його заняттях учні почуваються незатишно, втрачають активність і самостійність, їх самооцінка падає. Можливі конфліктні ситуації. Авторитарний стиль у чистому вигляді представляє собою стресову виховну стратегію.

Авторитарний викладач визначає не тільки загальні цілі діяльності та завдання, але й вказує способи його виконання, жорстко вирішуючи, хто з ким буде робити. Завдання та способи його виконання давалися учням поступово. (Такий підхід знижує мотивацію діяльності, оскільки людина точно не знає її кінцевої мети.) Слід також відмітити, що в соціально-перцептивному плані та в плані міжособистістних настанов орієнтація на поетапний розподіл діяльності та такий же поетапний контроль свідчать про недовіру викладача до самостійності й відповідальності власних учнів. Чи як мінімум це може означати, що викладач вважає, нібито в його групі ці якості розвинуті дуже погано. Авторитарний викладач жорстко зупиняє усілякий прояв ініціативи, розглядаючи її як неприйнятне самоуправство. Дослідження інших вчених, які йшли за роботою К. Левіна, показали, що подібна поведінка авторитарного керівника ґрунтується на його уявленні про те, що ініціатива підриває його авторитет і віру в його компетентність. "Якщо хтось з учнів пропонує покращення за рахунок іншого ходу роботи, значить, він непрямо вказує на те, що я цього не передбачив ", — так судить авторитарний педагог [4] .

Викладач демократичного стилю намагається врахувати індивідуальні особливості студентів. Він радше спробує організувати їх роботу, аніж слідкуватиме за дисципліною. В оцінках студентів тут більше різноманітності (а відповідно й об’єктивності), в контактах – ініціативи, намагання перейти від суто формального спілкування до особистісного. Характеризувати студентську групу в цілому такий викладач, зазвичай, відмовляється, оскільки вбачає в кожному студенті індивідуальність. Установленню демократичного стилю сприяє ініціювання питань студентів, а також позаучбове спілкування. Викладач залучає студентів до прийняття рішень, прислуховується до їх думки, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, а й особистісні якості учнів. Основні методи впливу: спонукання, порада, прохання. Задоволення своєю професією, гнучкість, високий ступінь прийняття себе та інших, відкритість і природність у спілкуванні, доброзичлива налаштованість, що сприяє ефективності навчання.

При демократичному стилі оцінювалися факти, а не особистість. Але головною особливістю демократичного стилю виявилася активна участь групи в обговоренні ходу передбаченої роботи та її організації. В результаті в учасників розвивалась впевненість у собі й стимулювалося самоуправління. При цьому стилі в групі зросла товариськість і довірчість у взаємовідносинах.

При ліберальному стилі викладач обмежується переконуванням (немає необхідної вимогливості), це стиль „невтручання” фактично ми маємо справу зі спробами повністю зняти з себе відповідальність за успіхи чи поразки студентів. Викладач ухиляється віл прийняття рішень, передаючи ініціативу студентам, колегам, батькам. Організацію та контроль за діяльністю учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, відчуває залежність від студентів. У випадку ліберального стиля характер спілкування в основному залежить від студентів (позитивне тут - в урахуванні поведінки студентів, негативне - у відмові від впливу на цю поведінку). Мета тут нечітка, викладач підладжується під студентів (так "легше жити"): "Вони ж не маленькі!" Ліберальний викладач дає студентам короткі (як правило, формальні) характеристики. Для цих людей характерна низька самооцінка, відчуття тривоги та невпевненості в собі, низький життєвий тонус, незадоволеність своєю роботою.

В цілому можна сказати, що для викладача авторитарного стилю його реноме, авторитет - вищі справи (мається на увазі розкрити особистість і підготувати фахівця), у демократичного домінує діло, викладач ліберального стилю не піклується ні про своє реноме, ні про справу (часто в нього є інше діло, важливе для нього самого).

Отже, можна зробити наступні висновки.

Сучасний керівник повинен досконало володіти різними методами управління, оскільки в різних ситуаціях найбільш ефективним і прийнятним може виявитися той чи інший стиль керування. Наприклад, в екстремальних ситуаціях досить виправданий авторитарний, що передбачає швидке прийняття рішень і безсуперечне виконання розпоряджень. У нормальних умовах роботи організації ефективнішим і бажанішим є демократичний стиль керування.

Виходячи з результатів експерименту, найгіршим виявився стиль потурання. При ньому було виконано менше за все роботи та й якість її вимагала кращого. Важливо було й те, що учасники відмічали низький рівень задоволення роботою в групі.

Авторитарний стиль педагогічного спілкування є ефективним з точки зору економії часу й досягнення всіх поставлених цілей і задач учбового заняття. У той же час авторитарний стиль має свої певні недоліки: поява ворожості серед студентів, зниження мотивації діяльності, припинення будь-якої ініціативи з боку студентів і т. і. Цей стиль педагогічного спілкування дуже добре підходить для викладання технічних дисциплін, оскільки дозволяє за відведений для заняття час виконати дуже великий об’єм роботи.

Найефективніший - демократичний стиль. Учасники групи виявляли живу зацікавленість роботою, позитивну внутрішню мотивацію діяльності. Значно підвищувалась якість й оригінальність виконання завдань. Групова спільність, почуття гордості за загальні успіхи, взаємодопомога та дружелюбність у стосунках — все це в демократичній групі розвинулося в дуже високій мірі.

Пізніші дослідження лише підтвердили результати експерименту Левіна. Перевага демократичного стилю в педагогічному спілкуванні була доказана на різних вікових групах, починаючи з молодших школярів і до студентів [4].

Демократичний стиль педагогічного спілкування більш за все підходить для викладачів гуманітарних дисциплін. Але поряд з усіма плюсами демократичний стиль має свої недоліки: не завжди досягаються поставлені цілі й задачі викладача, періодично трапляється втрата контролю над студентами.

Результати проведеного дослідження показали, що викладачам з авторитарним стилем викладання необхідно пом’якшити свій стиль педагогічного спілкування на користь демократичного. Це потрібно зробити, щоб забезпечити плідну роботу з боку студентів. Проведене опитування показало, що більшість студентів відмічають і цінять якості викладача, характерні саме демократичному стилю педагогічного спілкування.

Деяким викладачам з демократичним стилем викладання необхідно краще розвивати в собі навички комунікативних здібностей, набути навички управління педагогічним спілкуванням з метою підвищення ефективності учбово-виховного процесу.

Викладачам з яскраво вираженим стилем попускання в процесі проведення занять необхідно позбавитись цього на користь двох інших стилів, оскільки цей стиль майже не дає ніяких результатів в учбовій діяльності.

Література:

1. Преподаватель и студент: практика общения.

ссылка скрыта

2. Опросник “Психологический портрет учителя / родителя” (Г.В.Резапкина) ссылка скрыта

3. Стили руководства и конфликтные ситуации в системе высшего образования

ссылка скрыта

4. СТИЛИ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ОБЩЕНИЯ. А. А. Реан, "Мир детства", 2003, № 9

ссылка скрыта

5. Образование. Педагогика.

А.В. Андриенко. Оптимизация учебно-воспитательного процесса в вузе посредством стилей педагогического общения.

ссылка скрыта

6. Л.В. Мильченко Культура педагогического оценивания // Взаимодействие личности, общества и образования в современных социокультурных условиях: Межвузовский сборник научных трудов. – СПб.: ЛОИРО, 2005, С. 439 – 442.

ссылка скрыта

7. УЧЕНЫЕ ЗАПИСКИ ТАВРИЧЕСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО УНИВЕРСИТЕТА. Выпуск N 3(42)

Некоторые психолого-педагогические условия оптимизации учебно-воспитательного процесса А. Г. Тулегенова, к. пед. н, доц.

ссылка скрыта

Blog

Система образования в китае