Geum.ru

Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. - Суми, 2009. -  46 с

Вид материалаДокументы

Содержание


80 років від дня народження Л. С. Товстухи (1930)
Портрет роботи І.Рєпіна
Подобный материал:
1   2   3

80 років від дня народження Л. С. Товстухи (1930)


Леонід Самійлович Товстуха – художник декоративно-ужиткового мистецтва, народний художник України (1992), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1986).

Народився в с. Орлівка Ямпільського району. У 1947 р. закінчив місцеву семирічку. Мистецьку освіту здобував в Кролевецькому технікумі художніх промислів (1947 – 1951) та Московському технологічному інституті (1962-1968, заочно).

Після успішного закінчення технікуму одержав призначення на посаду майстра килимового цеху Полтавської промартілі ім. Лесі Українки. Попрацювавши там протягом року, перейшов на посаду начальника килимового цеху Решетилівської промартілі, де обіймав й інші керівні посади і, зрештою, став директором фабрики (статус фабрики промартіль дістала 1960 року).

Творчу діяльність розпочав 1953 року. Вже через рік показав на виставці свою першу солідну роботу – гобелен «Богдан Хмельницький» і заявив цим про себе як про перспективного автора. У подальшому Л. Товстуха створив немало інших тематичних гобеленів, з-поміж яких виділяються винахідливим й оригінальним розв’язанням теми твори: «Тиха українська ніч», «Свято Івана Купала», «Осінній ранок», диптих «Т. Г. Шевченко» з гармонійно укомпонованими в орнамент словами «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим, тихим словом». Головне в творах Л. Товстухи – майстерно розроблені, на основі мистецької народної традиції краю, але в дусі вимог сьогодення, орнаментальні ритми, колористичні гами, сюжетні задумки.

В цілому особлива заслуга Леоніда Товстухи полягає в тому, що він твердо й несхибно стоїть на позиціях народної естетики, будує свою творчість на засадах і традиціях народного, а відтак національного мистецтва. Він уміло аранжує народні мистецькі перлини, осучаснює їх, надає їм модерного звучання і таким чином забезпечує подальший розвиток національних традицій вже на новому, сучасному етапі творчого процесу.



Осінній ранок На Івана Купала Центаурії і пташки Ромашки

Саме Л. Товстуха дав життя численним класичним зразкам українських килимових виробів, переважно з полтавського регіону, які довгий час знемагали у музейних фондах, очікуючи на свого «визволителя». Робить це митець шляхом художньо тактовної, майстерної їх модернізації, шляхом умілого коригування художньої форми старих зразків відповідно до вимог сьогодення. Опрацьовані в такий спосіб музейні зразки впроваджуються у виробництво для виготовлення певного тиражу. Немовби заново народжені, оновлені народні класичні зразки побутових килимів звучать свіжо і користуються підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку.

Суто орнаментальними та колористичними засобами митець винахідливо розробляє цілком оригінальні декоративно-тематичні композиції. Це засвідчують, зокрема, створені ним «Лісова пісня», «Святковий», «Решетилівські мелодії», «Соняхи», «Козацькі мотиви», «Квітка осені», «Паморозь» та інші.

Для інтер’єру обласної наукової бібліотеки (СОУНБ) майстри решетилівської фабрики художніх виробів під керівництвом Леоніда Самійловича Товстухи у 1988 р. виготовили величний барвистий вовняний гобелен «Древо знань». Його розмір шість на одинадцять метрів, від підлоги до стелі заповнює стіну холу. На полотні ніжних блакитних тонів в українському стилі зображено дерево знань з коренями історії, книги, птахи – символи мудрості тощо.

Завдяки творчій та адміністративній діяльності Леоніда Товстухи та колективу працівників підприємства значна частина художньої продукції Решетилівської фабрики впродовж десятиліть ішла на експорт. Численні художні вироби фабрики, в тому числі творчі роботи Л. Товстухи, експонувалися на багатьох вітчизняних і зарубіжних виставках, форумах, ярмарках. Авторські килими мистця зберігаються й експонуються у різних престижних художніх музеях, галереях, інтер’єрах.


Публікації

Товстуха, Л. Сучасний стан полтавсько-решетилівського килима і його перспективи [Текст] // Українська керамологія : нац. наук. щорічник. Кн. 2. – К. – Опішне, 2002. – С. 90-92.

Товстуха, Л. Килим «Квіти землі». 1982. Вовна, ручне ткання [Образотворчий матеріал] : [фото] // СРСР – наша батьківщина. – К., 1985. – Кольор. іл. № 46.

Товстуха, Л. Килим «Дерево життя». Решетилівка Полтавської обл. 1977 р. [Образотворчий матеріал] : [кольор. іл.] // Кара-Васильєва Т.В. Творці дивосвіту. – К., 1984. – Кольор. вкл.

Товстуха, Л. С. Килим «Дружба народів». 1967. [Образотворчий матеріал] : вовна, ручне ткання : [фото] // Державний музей українського народного декоративного мистецтва. – К., 1983. – іл. 14.

Товстуха, Л. С. Килим вовняний «Квіти перемоги». 1975 [Образотворчий матеріал] ; Килим вовняний «Осінь» : фрагмент. 1976 ; Килим вовняний «Літо» : фрагмент. 1976 ; Килим вовняний, 1972 [фото] // Художні промисли України : [альбом]. – К., 1979. – [Розд. 6. Килимарство : іл.10, 12. 13, 14].

Товстуха, Л. С. Килим «Квіти Полтавщини». 1977 [Образотворчий матеріал] : [фото] // Ленінським шляхом. – К., 1979. – іл. 56.


Періодика

Товстуха, Л. та ін. З Шевченком у серці [Текст] : [відповіді митців-лауреатів Шевченківської премії на запитання анкети] // Образотворче мистецтво. – 2004. – № 4. – С. 3.

Товстуха, Л. С. Гобелен «Ленін» [Образотворчий матеріал] : вовна, ручне ткацтво. 1969 : [фото] // Нар. творчість та етнографія. – 1986. – № 4. – Кольор. вкл.


Про нього

Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 444.

Мистецтво України [Текст] : біогр. довідник. – К., 1997. – С. 585.

Шевченківський словник Сумщини [Текст] / упоряд. В. Ю. Голуб-ченко. – Суми, 1993. – С. 84-85.

[Інтер’єр державної обласної універсальної наукової бібліотеки. Суми] [Образотворчий матеріал] : [фото 1991 р.] // Архітектори Сумщини : [альбом]. – К., 2007. – С. 12.

Федевич, Л. Дерево життя митця [Текст] : до 75-річчя від дня народження Л. Товстухи // Земляки: Альманах Сумського земляцтва в Києві. Вип. 2. – Суми, 2005. – С. 153-154.

Щербак, В. Видно шляхи полтавськії…[Текст] : [Леоніду Товстусі - 70] // Образотворче мистецтво. – 2000. – № 1-2. – С. 86-87 : фото, кольор. іл.

Вороненко, М. Гобелен для бібліотеки [Текст] // Ленінська правда. – 1989. – 5 лют. – С. 1.

Жоголь, Л. Творчість від землі [Текст] // Київ. – 1987. – № 8. – С. 158-159 : іл.


21 листопада


180 років від дня народження М. І. Драгомирова (1830 - 1905)


Михайло Іванович Драгомиров – видатний військовий діяч, теоретик військового мистецтва, національний герой Болгарії, педагог, літератор, талановитий адміністратор, генерал від інфантерії.

Народився в м. Конотоп у невеликому маєтку своїх батьків. Початкову освіту здобув у Конотопському повітовому училищі. У 1849 р. закінчив курси фельдфебелів при Дворянському полку у Петербурзі. У 1856 р. із золотою медаллю закінчив Імператорську військову академію. У 1863 р. Драгомиров здобув звання професора тактики цієї Академії. 1873 року стає командувачем 14-ї піхотної дивізії. З цією дивізією, навченою і підготовленою за власною системою, він брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., блискуче здійснив форсування Дунаю і взяв місто Систов (тепер Свиштов) у Болгарії. Але через тяжке поранення під час запеклих боїв за Шипку М. Драгомиров мусив залишити театр бойових дій.

Після одужання, 1 квітня 1878 року, М. Драгомирова призначають начальником Миколаївської військової Академії Генерального штабу в Петербурзі. 1889 року він став командувачем військ Київського військового округу.

1 січня 1898 р. М. Драгомирова призначили ще й Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором.

У питаннях військової тактики М. Драгомиров дотримувався прогресивних поглядів, які були викладені в його відомій роботі «Підручник тактики» (1879 р.).

М. І. Драгомиров підтримував тісні зв’язки з багатьма діячами літератури, мистецтва, науки. Багато років він приятелював з українськими істориками В. Б. Антоновичем, Д. І. Багалієм, філологом П. Г. Житецьким, членами київської «Старої громади».

У 1889 р. Михайло Іванович познайомився з художником І. Ю. Рєпіним. У них склалися теплі, дружні стосунки, і генерал навіть позував для всесвітньо відомої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (зовнішність Драгомирова була покладена в основу створення образу кошового отамана І. Сірка).

Серед знайомих М. І. Драгомирова фігурували також історик Д. Л. Яворницький, художник М. К. Пімоненко та інші.


Портрет роботи І.Рєпіна

М. І. Драгомиров – автор багатьох наукових праць з військової справи та літературознавства: «Разбор «Войны и мира» с военной точки зрения », «Очерки», «Заметки о русском солдате», «Заметки о Наполеоне», «Жанна Д’Арк», «Подготовка войск в мирное время», «Австро-Прусская кампания», «Опыт руководства по подготовке частей к бою» та інш.

Влітку 1903 р. М. Драгомиров подав у відставку. Наприкінці 1903 р. він переїхав до рідного Конотопа.

Помер Михайло Іванович Драгомиров 28 жовтня 1905 р. і був похований поблизу Вознесенської церкви у м. Конотоп.

Михайла Івановича було удостоєно багатьох відзнак і нагород. Його було обрано почесним членом Київського і Московського університетів, Михайлівської артилерійської та Миколаївської академій Генерального штабу (згодом також почесним віце-президентом останньої), Королівської військової академії у Стокгольмі, членом Державної Ради. Уряд Франції нагородив його орденом Почесного Легіону 1-го та 2-го ступенів.

За радянських часів могила генерала М. І. Драгомирова була декілька разів пограбована. Згодом місцезнаходження родинного поховання Драгомирових стало невідомим.

Зберігся будинок Драгомирова у м. Конотоп та залишки парку біля нього на вулиці, названій його ім’ям. В 1992 р. тут поставлено пам’ятник, виконаний за проектом київського скульптора Б. С. Довганя.

В Києві, де тривалий час жив, працював і творив генерал Михайло Драгомиров, у 1999 р. з’явилася вулиця, названа його ім’ям.

У вересні 2006 р. в рамках «Міської програми створення меморіального комплексу садиби генерала Драгомирова М. І.» у Конотопі були проведені пошукові роботи з виявлення справжнього місця поховання М. І. Драгомирова. Тепер перед містом-батьківщиною видатного генерала поставлена мета – створення історико-культурного комплексу родини Драгомирових. Основою для створення цього комплексу повинні стати будинок генерала М. І. Драгомирова, так званий «Драгомирівський ліс» з алеями та парком у колишньому заміському маєтку Драгомирових, церква Вознесіння Господнього, побудована батьком М. І. Драгомирова, та низка інших об’єктів, пов’язаних з ім’ям діяча військової справи.

Ім’я М. І. Драгомирова носять два болгарських села. У музеї Болгарської Народної Армії зберігається човен, на якому він форсував Дунай.


Про нього

Сушинський, Б. Всесвітня козацька енциклопедія [Текст]. – Одеса, 2007. – С. 128.

Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 137-138.

Драгомиров, М. І. – генерал, педагог, літератор : матеріали науково - практичної конференції (27 жовтня 2005 р.) / Конотоп. краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. – Конотоп, 2005. – 66 с.

Євтушенко, О. В. Поховання генерала М. І. Драгомирова у Конотопі [Текст] // Сіверщина в контексті історії України : зб. наук. праць. Матеріали 6-ї наук.-практ. конф. (17-18 травня 2007 р.). – Суми, 2007. – С. 122-124.

Євтушенко, О. В. Доля невідомої могили [Текст] : (до історії роду Драгомирових) // Краєзнавчий збірник : статті та матеріали. – Суми, 2006. – С. 212-219.

Гурець, М. П., Борошнєв, В. О. Михайло Іванович Драгомиров – військовий, педагог, літератор [Текст] // Конотопщина: час, події, долі. Науково - популярне видання. – К., 2005. – С. 140-143.

Садівничий, М. Конотопець в історії Болгарії [Текст] // Земляки: Альманах сумського земляцтва в Києві. Вип.1. 2003 – 2004. – Суми, 2004. – С. 109-112.

Лисий, І. Е. Драгомиров на Дунаї [Текст] // Матеріали четвертої Сумської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції (14-15 грудня 2001 р.). Ч.1. – Суми, 2001. – С. 84-88.

Садівничий, В. Командир – наш земляк [Текст] : до 120-річчя форсування Дунаю в російсько-турецькій війні 1877-1878 років [Текст] // Сумський календар – 97 / під заг. ред. В. О. Садівничого. – Суми, 1996. – С. 75-77, бібліогр.

Садівничий, В. Генерал - літератор [Текст] // Сумська старовина : зб. наук. праць. – Суми, 1996. – С. 36-37.

Тень генерала Драгомирова [Текст] // Пикуль В. Исторические миниатюры. В 2-х т. Т. 2. – М., 1991. – С. 331-336.

Генерал М. И. Драгомиров в изображении Репина (1889-1898) [Текст] // Репин. Художественное наследство. Т. 1. – М.- Л., 1948. – С. 185-198.


Періодика

Хвостенко, Г. Драгомиров Михайло Іванович [Текст] // Сумщина. – 2008. – 6 верес. – С. 4.

Євтушенко, О. В., Дегтярьов, С. І., Звагельський, В. Б. Вшанування пам’яті генерала М. І. Драгомирова [Текст] / О. В. Євтушенко, С. І. Дегтярьов, В. Б. Звагельський // Сумська старовина. – 2006. – №№ XVIII – XIX. – С. 7-12.

Драгомирови з’їжджаються в Конотоп [Текст] // Сумщина. – 2006. – 11 жовт. – С. 1.

Нащадки генерала М. Драгомирова відвідали Конотоп.

Махун, С. Українець, який так і не став малоросом [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – 23 верес. – С. 21.

Дєньгін, С. Знайдено прах Драгомирових [Текст] // Сумщина. – 2006. – 19 серп. – С. 3.

Акічев, Ш. Генеральські сини [Текст] // Данкор Конотоп. – 2006. – 22 февр. – С. 8; 15 марта. – С. 8.

Євтушенко, О. Збережімо разом те, що в нас колись було і те, що ми зараз зможемо повернути [Текст] // Конотопський край. – 2005. – 16 лют. – С. 4.





Зміст


Передмова……………………………………………………………………………2

Перелік дат на 2010 рік……………………………………………………………...2

50 років з дня відкриття Будинку – музею А. П. Чехова в Сумах………………..9

85 років від дня народження В. І. Зарецького……………………………………12

180 років від дня народження М. Д. Хмирова……………………………………16

100 років від дня народження І. А. Лисого……………………………………….18

90 років від дня народження М. П. Лушпи……………………………………….21

80 років від дня народження Л. С. Товстухи……………………………………..24

180 років від дня народження М. І. Драгомирова………………………………..27