Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. - Суми, 2009. - 46 с
| Вид материала | Документы |
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Сумські письменники дітям : огляд дитячої літератури письменників Сумщини / Сумська, 168.35kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 709.33kb.
- В бібліотеках області. Інформація. Досвід : дайджест. Вип. 26 / Сумська обл універс, 425.87kb.
- Академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни, 1371.68kb.
- Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені М. Островського, 1325.91kb.
Будинок-музей А. П. Чехова в Сумах [Текст] / Л. М. Євдокимчик, А. А. Кожевникова. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – 16 с.
Будинок-музей А. Чехова [Текст] // Україна. Скарби музеїв і заповідників : путівник. – К. : Чорлі, 1997. – С. 164-165.
Матеріали наукової конференції, присвяченої 110-річчю приїзду А. П. Чехова на Сумщину (1888 - 1998) [Текст] / Сум. обл. краєзнавчий музей, Будинок-музей А. П. Чехова, Укр. академія банківської справи. – Суми : Ініціатива, 1998. – 30 с.
Бабич, В. Г. Слобожансько-чехівські ремінісценції [Текст] // Третя Сумська обласна наукова історико-краєзнавча конференція 7-8 грудня 1999 р. – Суми, 1999. – С. 151-153.
Ратнер, В. Вся душа моя на Луке [Образотворчий матеріал] : [графіка] / Автор текста Л. Сапухина. – Сумы : ИТД «Университетская книга», 2007. – 16 с.
Листівки з ілюстраціями графічних робіт, присвячених перебуванню А. П. Чехова в Сумах.
Руденко, А. О бедной усадьбе замолвите слово… [Текст] // Вісник Сумської нерухомості. – 2006. – № 9. – С. 16-17.
З історії і сьогодення музею А. П. Чехова.
Музей утраченной эпохи [Текст] // Панорама. – 2000. – 2-8 марта. – С. 18.
Бесіда з завідуючою відділом Сумського краєзнавчого музею «Будинок-музей Чехова» Л. М. Євдокимчик та її попередницею Н. О. Капітоненко.
Корнилова, Е. Как при Чехове. Дому-музею великого писателя возвращают первозданный вид [Текст] // Ваш шанс. – 2006. – 18 окт. – С. 7а.
Про проведені реставраційні роботи.
Панкратова, Л. Даже из Норильска – к Чехову [Текст] // Данкор. Афіша. – 2007. – 23 мая. – С. А 14.
В музеї відбулося традиційне свято, присвячене приїзду Чехова до Сум.
Нестеренко, П. Вся душа моя на Луці [Текст] : до 145-річчя від дня народження А. П. Чехова // Уряд. кур’єр. – 2005. – 1 лют. – С. 10.
8 лютого
85 років від дня народження В. І. Зарецького
(1925 – 1990)
В
іктор Іванович Зарецький – видатний український художник-шістдесятник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1994).Народився в м. Білопілля, його батьки походили з заможних міщанських родин. Віктор навчався у різних школах у зв’язку з переїздами батьків. Це були промислові і шахтарські міста: Сталіно (нині Донецьк), Горлівка на Донбасі, Дніпродзержинськ на Дніпропетровщині. Під час війни батьки евакуювалися в Губаху на Уралі, а потім в селище Обідімо під Тулою.
На початку 1943 р. Зарецький пішов на війну, маючи 18 років, служив у запасних частинах. В жовтні 1945 року демобілізувався.
Навчався у Київському художньому інституті в майстерні С. Григор’єва. Ще студентом став авторитетним рисувальником, був сталінським та репінським стипендіатом. Його диплом «До Мавзолею» був виконаний з бездоганною професійністю.
У середині 50-х років В. Зарецький багато працює: чимало шедеврів створено на Донбасі, де минуло дитинство художника; на Поліссі він малює селян. У 60-х роках В. Зарецький поринає у світ громадського життя, стає президентом клубу творчої молоді «Сучасник». У 1968 р. разом з іншими представниками творчої інтелігенції підписав знаменитий «лист-протест ста тридцяти дев’яти», після чого зазнав адміністративних та партійних гонінь.
У 60-х роках В. Зарецький плідно працював як монументаліст. Багато видатних робіт у цій галузі він зробив з відомими художниками-шістдесятниками Б. Плаксієм, Г. Синицею, В.Смирновим, А. Лимаревим. Та, мабуть, найбільше В. Зарецький співпрацював зі своєю дружиною Алою Горською, з якою побрався на останніх курсах інституту. ЇЇ трагічна смерть у листопаді 1970 року дуже змінила життя В. Зарецького. І досі не розгадано обставини її смерті. Вже тоді її оточення сприйняло трагічну подію як політичне вбивство та ганебну провокацію. Нині в цьому немає сумнівів. В. Зарецький одразу ж опинився в ізоляції від суспільства, в атмосфері жаху і підозр. Наполеглива праця й підтримка друзів допомогли Вікторові Зарецькому подолати відчай. Підростав син Олесь. Життя тривало. Виставлявся, ілюстрував книжки. У співавторстві з колегами виконував мозаїки та монументальні розписи. Наприкінці сімдесятих заснував одну з найбільших у Києві приватних студій малюнку. Тоді ж він виклав свою методику навчання у нарисі «Роздуми біля полотна».
Та стоси живописних і графічних робіт В. Зарецького хронічно лягали «на полицю».
У 1989-му році в Києві відбулася перша персональна виставка художника. А через півтора року, 23 серпня 1990 року його не стало. Потім була резонансна ретроспективна експозиція в п’яти залах Державного музею українського образотворчого мистецтва і повернення з напівзабуття, і заснування Премії імені Віктора Зарецького для молодих художників (1993), і посмертна Шевченківська премія (1994), і широкий розголос творчості митця за межами України.
В. Зарецький належав до митців «андеграунда», які, на відміну від офіційно визнаних художників «соціалістичного реалізму», намагалися зберегти справжні національні надбання світового та українського мистецтва попередніх епох. Художник набув справжньої майстерності в новому для українського мистецтва напрямку – сецесії. Образи, створені В. Зарецьким, мають суто індивідуальний характер, художник розкриває внутрішній світ того, кого зображує на полотні.
Фрески, декоративні панно, що створені В. Зарецьким, прикрашають приміщення посольств Польщі та Німеччини в Києві, установи та організації у Донецьку, Маріуполі, Івано-Франківську та Сумах. Зокрема, в Сумському обласному театрі ім. М. Щепкіна в фойє в 1980 р. за ескізами В. Зарецького (архітектор С. Сліпець) створена керамічна композиція на міфологічну тему «Птаха «Сирина». Вона розповідає про райську істоту, яка зачарувала людей своїм мистецтвом співу. Символіка даного твору передана митцем через складну стилізацію рельєфів та гру кольорів з застосуванням золотих фарб в тому ж стилі «сецесії», який був поширений в Європі на початку XX ст.
У фонді Сумського художнього музею зберігається робота В. Зарецького «Дівчинка з соломинкою», яка була написана в 1960 р. Цей твір по праву увійшов до скарбниці сучасного мистецтва як один з кращих дитячих образів.
У 2001 році у сумському мистецькому центрі «Собор» була організована персональна виставка нашого земляка. Така подія сталася завдяки сину художника Олексію Вікторовичу та сумському земляцтву в Києві.
Душа піднімається на небо Дерево
Красуня. Червоні квіти Грай, музико, грай! Сад спокус
Публікації В. Зарецького
Зарецький, В. Роздуми біля полотна [Текст] // Образотворче мистецтво. – 1993. – № 1. – С. 8-11; № 2. – С. 7-8. : іл.
Зарецький, В. З сірого зошита [Текст] : (спогади художника) // Київ. – 1992. – № 1. – С. 159-167. : іл.
Твори
В книгах
Солдатка 1887 – 1988 [Образотворчий матеріал] // Український живопис XX – початку XXI ст. З колекції НХМУ. – К., 2006. – іл. 144.
Солдатка [Образотворчий матеріал] // Українки в історії. – К., 2004. – С. 132.
Дівчата. 1962 [Образотворчий матеріал] // Укр. живопис. – К., 1989. – С. 82.
Дівчата. 1963 [Образотворчий матеріал] // Українське радянське образо-творче мистецтво і архітектура : альбом. – К., 1987. – іл. 357.
Оксана. 1977 [Образотворчий матеріал] // Саноцька Х. Діти в україн-ському живописі. – К., 1985. – С. 128.
Портрет В. І. Касіяна [Образотворчий матеріал] : // Портрет у творчості українських живописців. – К., 1979. – іл. 85.
Беруть льон. Портрет ланкової П. Сироватко [Образотворчий матеріал] // Там само. – іл. 8.
Доярка П. Чубок і їздовий І. Синько [Образотворчий матеріал] // Там само. – іл. 89.
Монументальное искусство СССР [Текст] : [альбом]. – М., 1978.
Іл. 249 : «Прапор перемоги». Мозаїка в залі Слави Музею «Молодої гвардії», 1971.
Іл. 251 : Будинок середньої школи № 5 в Донецьку. 1966.
В хате. 1965 [Образотворчий матеріал] // Изобразительное искусство Києва. – М., 1977. – іл. 16.
В періодиці
Великдень [Образотворчий матеріал] ; Портрет Алли Бурбан ; Відроджена весна ; Метелик щастя ; Зелен-свято ; Спалах літньої зорі // Укр. культура. – 2006. – № 10. – С. 22-23.
Портрет Кравченко. 1986 р. [Образотворчий матеріал] // Мистецтво та освіта. – 2005. – № 2. – 4-та стор. обкл.
Білобог і Чорнобог. Поєдинок. 1987 [Образотворчий матеріал] : // Обра-зотворче мистецтво. – 2005. – № 2. – С. 3.
Начерк до портрету Миколи Мерзлікіна. 1965 [Образотворчий матеріал] // Кіно-Театр. – 2002. – № 1. – С. 23.
Весняні клопоти. 1987 [Образотворчий матеріал] : полотно, олія. // Кіно- Театр. – 1996. – № 1. – 3 стор. обкл.
Весняні клопоти [Образотворчий матеріал] : (1989, олія, темпера, полотно) // Синтези. – 1994. – № 1. – С.34.
Світла душа [Образотворчий матеріал] : полотно, темпера. 1989-1990 // Образотворче мистецтво. – 1993. – № 2. – С. 9.
[Портрет заслуженої артистки України М. Р. Капніст] // Укр. культура. – 1992. – № 10 – 11. – С. 17.
Портрет Бориса Антоненка-Давидовича [Образотворчий матеріал] // Укр. культура. – 1992. – № 8-9. – 3 стор. обкл.
«Соняшник. Портрет Євгена Сверстюка» [Образотворчий матеріал] // Укр. культура. – 1992. – № 5. – С. 17.
Солдатка [Образотворчий матеріал] : олія. 1987 – 1989 // Київ. – 1992. – № 5. – 2-га стор. обкл.
Портрет Івана Світличного [Образотворчий матеріал] // Укр. культура. – 1992. – № 4. – С. 17.
Портрет художниці Алли Горської [Образотворчий матеріал] : (з приватної колекції В. Жданова) // Укр. культура. – 1992. – № 3. – С. 17.
Іван Драч [Образотворчий матеріал] : папір, олівець. 1960 – 1962 (с. 89) ; Василь Стус : папір, олівець. 1971 – 1972 (С. 116) ; Анатолій Лимарев : папір, акварель. Друга пол. 1950-х (с. 127) ; Білобог і Чорнобог : частина триптиха «Релігії». 1975 – 1987 ; Автопортрет. 1978 – 1979 (с. 158) : [малюнки] // Київ. – 1992. – № 1.
Василь Стус [Образотворчий матеріал] : [портрет] // Соц. культура. – 1990. – № 7. – С. 22.
Про В. Зарецького
Кравчук, Л. Про присудження Державних премій України імені Т. Шев-ченка 1994 року [Текст] // Молодь України. – 1994. – 5 берез. – С. 1; Літ. Україна. – 1994. – 10 берез. – С.1.
Державну премію України ім.. Т. Г. Шевченка 1994 р. присуджено художникові Зарецькому В. І. (посмертно) за картини: «Солдатка», «Літо», «Дерево (витоки мистецтва)», «Ой, кум до куми залицявся», «Весняні клопоти».
Положення про премію імені Віктора Зарецького [Текст] // КіЖ. – 1993. – 9 жовт. – С.8.
Премія заснована Українською Академією мистецтва, Спілкою художників України та ін.
Довідкова література
Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 166.
Мистецтво України [Текст] : біографічний довідник. – К., 1997. – С. 256.
Митці України [Текст] : енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С. 260.
В книгах
Червона тінь калини [Текст] : (листи. Спогади. статті). – К., 1996.
Книга присвячена життю знаменитого подружжя митців-шістдесятників А. Горської та В. Зарецького.
Медведєва, Л. Новаторство шістдесятників і творчість Віктора Зарець-кого [Текст] // Мистецькі обрії – 2003. Вип. 6. – К., 2004. – С. 66-77.
Калініченко, Н. Автопортрет художника повернувся на батьківщину [Текст] // Земляки : Альманах Сумського земляцтва в Києві. Вип. 1. 2003-2004. – Суми, 2004. – С. 253.
Зарецька, М. Спогади про художника Віктора Зарецького [Текст] // Молода Україна (Торонто, Канада). – 1990. – Ч.396 (верес.-жовт.).
В періодиці
Хвостенко, Г. Зарецький Віктор Іванович [Текст] // Сумщина. – 2008. – 5 листоп. – С.4.
Гонтова, Л. Орнаментальні форми у творчості Густава Клімта і Віктора Зарецького [Текст] // Мистецтво та освіта. – 2006. – № 4. – С. 55-58.
Знахорук, В. У променистому сяйві великого майстра [Текст] : (до 80-річчя від дня народження В. І. Зарецького (1925 – 1990) // Укр. культура. – 2006. – № 10. – С. 22-23. : [кольор. іл.].
Бурбан, А. Щоб краса не залишала землю [Текст] : спомин про художника Віктора Зарецького // Україна. – 2005. – № 8-9. – С. 56-57.
Як створювався «Птах «Сирін» [Текст] : [художник В. І. Зарецький і архітектор С. П. Сліпець] // Суми і сумчани. – 2004. – 26 лют. – С. 8.
Юрченко, Н. Мовою страждання і радості [Текст] // Сумщина. – 2001. – 23 черв. – С. 3.
Про виставку творів В. Зарецького у мистецькому центрі «Собор».
Зарецька, О. Роздуми біля полотна [Текст] // Злагода. – 2001. – № 4 (трав.). – С. 16.
Про життєвий і творчий шлях В. Зарецького. Іл.: «Портрет жінки».
Сліпець, С. П. Як створювався птах «Сирин» [Текст] // Білопільщина. – 2001. – 24 січ.; 5 трав. – С. 4.
Спогади архітектора про В. Зарецького, зокрема, їх сумісну працю над панно у театрі ім. М. Щепкіна в Сумах.
Омельчук, Ю. Згадаймо Віктора Зарецького [Текст] // Народна газета. – 2000. – 24.08 - 30.08. – С.3.
До 75 - річчя від дня народження В. Зарецького.
Юрченко, Н. Непересічний талант [Текст] : [до 75-річчя від дня народження відомого українського художника В. Зарецького] // Суми і сумчани. – 2000. – 15 черв. – С. 2.
1 вересня
180 років від дня народження М. Д. Хмирова (1830 – 1872)
М
ихайло Дмитрович Хмиров – історик, бібліофіл, бібліограф.Народився Михайло Дмитрович в с. Локотки (нині в межах Шостки) тогочасного Глухівського повіту у стародавній дворянській родині з Тульської губернії. Закінчивши 1848 р. 1-й Московський кадетський корпус, вступив офіцером до лейб-гвардії Ізмайлівського полку. Вже під час служби виявив літературний хист – в «Журнале военно-учебных заведений» з’явився його вірш на честь 50-літнього ювілею великого князя Михайла Павловича. Молодий офіцер брав участь в Угорській кампанії 1849 р., на початку 50-х років XIX ст. виконував обов’язки репетитора з математики у кадетському корпусі. Саме тоді розпочав збирати власну бібліотеку, яка згодом нараховувала близько 12 тисяч примірників різноманітних періодичних видань, в тому числі французьких і німецьких. Під час Кримської війни 1853-1856 рр. перебував у військах, які охороняли Фінську затоку.
Наприкінці 50-х років, зацікавившись історією свого полку, Михайло Дмитрович поринув у роботу в полковому, артилерійському, інженерному архівах та Архіві Московського генерального штабу. Саме робота в архівах дала можливість опанувати широке коло історичних джерел, здобути знання з різних періодів історії країни та різних галузей науки. Недаремно свого часу його називали «живою енциклопедією».
На початку 60-х рр. через матеріальну скруту Михайло Дмитрович залишив службу і заробляв на прожиття виключно літературною працею. Перші його друковані твори з’явилися у журналі «Рассвет» (1860 – 1861) і були присвячені відомим особам і письменницям того часу – графині Головкіній, А. Буніній, М. Поспєловій, Є. Кульман, К. Годуновій. В журналах «Время» (1861), «Русский мир» (1862), збірнику «XVIII век» П. І. Бартенєва були надруковані праці про окремих представників династії Біронів. Про широту наукових інтересів Хмирова свідчать його численні нариси з вітчизняної історії тисячолітнього періоду – від розселення слов’ян, княжіння Аскольда і Діра до воєн Росії з Наполеоном, опубліковані на сторінках відомих видань «Северное сияние» и «Живописный сборник ». Статті з історії церкви подані у 6-му томі «Энциклопедического словаря» (1861 - 1863).
Михайло Дмитрович був відомим в країні біографом. Чимало статей про військових, політичних і громадських діячів, літераторів вміщено в «Портретной галерее» Мюнстера, періодичних виданнях: «Отечественные записки», «Русский архив», «Русская старина», «Всемирный труд», «Артиллерийский журнал», «Народная школа». На сторінках «Живописного сборника» надруковано статті Хмирова (іноді без підпису) про В. Гюго, А. Гумбольдта, А. Лінкольна та інших зарубіжних діячів політики і пера, переклади з англійської, німецької і французької мов.
Окремими виданнями вийшли праці: «Алфавитно-справочный перечень государей русских и замечательнейших особ их крови » (Спб., 1870), «Алфавитно-справочный перечень русских удельных князей и членов царствующего дома Романовых» (Спб., 1870, літери А-И), «Полное и обстоятельное собрание анекдотов четырех шутов: Балакирева, Д’Акосты, Педрилло и Кульковского» (Спб., 1869, у співавторстві з П. Єфремовим). Після смерті Михайла Дмитровича вийшли в світ «Исторические статьи» (Спб., 1873), «Металлы, металлические изделия и минералы в древней России. Материалы для истории русского горного промысла» (Спб., 1875), деякі документи з архіву вченого були надруковані у журналі «Исторический вестник» (1880 - 1881).
Великий інтерес для історичної науки становлять неопубліковані рукописи Хмирова з історії Росії часів Катерини II, доповнення і коментарі до 8-ми томів «Словаря» Бантиш-Каменського, 4-х томів «Российской родословной книги» П. В. Долгорукова, «Истории Российской Иерархии» Амвросія, численні зошити і записні книжки з біографічними замітками, стоси надписів з могильних пам’ятників не лише столичних, але й провінційних (монастирських) цвинтарів.
Незважаючи на напружену літературну працю, багату бібліотеку, якою безкоштовно користувалися усі, хто звертався до вченого за допомогою, Михайло Дмитрович потерпав від матеріальних нестатків. Через це він змушений був закласти свою бібліотеку відомому журналісту, видавцю, редактору «Отечественных записок» А. О. Краєвському. Після смерті останній три чверті суми боргу передав у літературний фонд з метою використання цих коштів для навчання дітей Хмирова.
Помер Михайло Дмитрович 27 листопада 1872 р. в Петербурзі, де і похований.
Про нього
Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 471-472.
Обриси облич [Текст] // Терлецький В. З берегів Шостки. – Суми, 1995. – С. 16-19.
До біографії М. Д. Хмирова [Текст] / Передмова і примітки В. Власенка // Сумська старовина. – 2002. – № X. – С. 167-182.
Білокінь, С. Раритети української бібліографії у збірках Олександра Лазаревського та Михайла Хмирова [Текст] // Київська старовина. – 1998. – № 4. – С. 131-164.
Пустовойтов, В. Подвиг библиографа [Текст] // Советское Полесье (Шостка). – 1995. – 13 сент. – С. 2.
Терлецький В. Літератор из Локоток [Текст] // Советское Полесье. – 1973. – 7 апр.
24 (10) вересня
100 років від дня народження І. А. Лисого
(1910 – 2000)
І
ван Андрійович Лисий – відомий краєзнавець Конотопщини, педагог, поет, лауреат почесної відзнаки ім. О. Лазаревського Конотопської міської ради (1999 р.).Народився в с. Підлипне Конотопського району. Вчився в сільській початковій школі, в Конотопській четвертій семирічці. До 1930 року жив біля батьків, сільських трударів (до революції «виборні козаки»), працював у рідному селі. На початку березня 1930 року всю родину експропріювали і вивезли до Архангельської області. За спробу втечі з місця заслання наприкінці 1930 року Івана Андрійовича запроторили на апатитові розробки до Хібіногорська Мурманської округи. Там згодом, без «відриву від виробництва», він вступив до гірничо-хімічного технікуму на геологорозвідувальне відділення. Після отримання довгоочікуваного дозволу 1938 року приїздить в Україну і вступає до Київського педагогічного інституту на історичний факультет, який закінчив лише у 1946 році, пройшовши через пекло Великої Вітчизняної війни, на якій був тяжко поранений. Йому ампутували ногу і комісували з лав Червоної Армії.
У лютому 1944 року приїхав у Підлипне, у свою хату його не пустили і він поїхав учителювати у Великий Самбір.
Подальша трудова діяльність І. А. Лисого була такою. Викладач історії у Конотопському технікумі сільськогосподарського будівництва, директор Жолдаківської семирічної школи. З 1960-го, два роки, працював надомником в артілі «Труд інваліда», а потім – відповідальним секретарем Конотопської районної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури.
В царині історії України, краєзнавства ним зроблено багато. І. А. Лисий склав «Археологічну карту Конотопського району», археологічні плани землеволодінь усіх колгоспів та радгоспів району, схематичний план воєнних операцій на Конотопщині в 1941-1943 роках, «Синхронну таблицю археологічних культур України», склав схему бойових дій під Конотопом та Соснівкою, яка увійшла в науковий обіг дослідників.
В доробку пошуковця численні розвідки про бій частин Червоної Армії в серпні 1919 р. з денікінцями біля с. Підлипного; про формування загону січових стрільців у с. Підлипному; про сталінські репресії на Конотопщині та ін.
За поданням місцевого осередку «Просвіти» ім. Т. Шевченка Конотопська міська рада прийняла рішення про перейменування вулиці Колективної у с. Підлипному на вулицю ім. І. А. Лисого.
У вересні 1999 р. Івану Андрійовичу Лисому була вручена почесна відзнака ім. О. М. Лазаревського Конотопської міської ради.
І. А. Лисий залишив нащадкам значну духовну спадщину, в якій крім краєзнавчих праць є поетичний доробок – добірка віршів, написаних Іваном Андрійовичем у засланні. Журналістка – просвітянка Зоя Шалівська налагодила контакти зі столичним музеєм шістдесятників, куди передала твори І. А. Лисо-го.
Як духовний заповіт нащадкам сприймаються вірші тоді ще двадцятирічного юнака Івана Лисого «Бережіть Україну», що завершується такими рядками:
Хто не хоче в Гулаг, Соловки, Воркуту,
Магадан, Колиму, у тюремну країну,
Бережіть свою волю і мову святу,
Бережіть Україну!
Публікації І. А. Лисого
Того буремного 1919-го [Текст] // Радянський прапор (м. Конотоп). – 1979. – 26 верес.
У с. Підлипному Конотопського району діяв червоноармійський «Юнацький гурток».
Нові сторінки історії [Текст] // Радянський прапор.-1987. – 27 берез.
До 350-річчя заснування м. Конотоп.
Увагу питанням археології [Текст] // Радянський прапор. – 1987. – 13 жовт.
Про роботу Конотопської археологічної секції по охороні пам’яток історії.
Бій козаків Івана Виговського із царським військом О. Трубецького біля сіл Соснівки, Шаповалівки, Попівки 27 – 28 червня 1659 року [Текст] // Радян-ський прапор. – 1991. – 2 жовт.
Конотопський сотник та його козаки [Текст] // Металіст. – 1992. – 6 лют. – С. 4.
Історія Конотопа сер. XVII ст. Подано реєстр Конотопської сотні.
Соснівська (Конотопська) битва [Текст] // Сільські горизонти (м. Конотоп). – 1992. – 29 верес.
Кобзарство Конотопщини [Текст] // Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 3. – С. 59-62.
Загін січових стрільців з с. Підлипного [Текст] // Конотопський край. – 1995. – 23 серп.
Був створений у 1917 р. на захист молодої української держави.
Творці великої Руїни [Текст] // Сільські горизонти. – 1996. – 10, 13, 17 лип.
Про українську демократію періоду до XVII ст., кандидатів на гетьманську булаву, одного з них – І. Виговського.
Повернення з небуття [Текст] // Конотопський край. – 1996. – 14, 17 серп.
З історії Конотопщини.
Липицьке князівство на Конотопщині [Текст] // Сільські горизонти. – 1996. – 7, 10, 14, 17 серп. – С.4.
Летять у вирій журавлі [Текст] ; Волошки ; Павлу Тичині ; Г. Петрову : [вірші] // Червоний промінь. – 1997. – 21 лют.
Це сталося в Козацькій Діброві [Текст] // Господар. – 1997. – № 21-22 (берез.). – С. 1.
Історичні події сер. XVII ст. на Конотопщині. Вибори гетьмана І. Самой-ловича.
Легенди в історії України й Конотопщини [Текст] // Сільські горизонти. – 1998. – 13 черв. – С.2, 4; 17 черв. – С. 2, 3.
Спогади про ті трагічні роки [Текст] // Сільські горизонти. – 1998. – 12, 15, 22, 29 серп.; 2, 9, 12 верес.
Репресії 30-х років в с. Підлипне Конотопського району.
Виживаємо самотужки [Текст] // Сільські горизонти. – 1998. – 2 груд. – С. 2
Історія і сьогодення с. Підлипне Конотопського району. Розмова з сільським головою.
І. Виговський у пам’яті народній [Текст] // Сільські горизонти. – 1999. – 8, 15. 29 груд. – С.3; 2000. – 15 січ.; 2, 5, 9, 26 лют.
І. Виговський на Конотопщині (сер. XVII ст.).
Про нього
Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 260.
Ільченко, Г. Лауреати відзнаки ім. О. М. Лазаревського. Лисий Іван Андрійович (1910 - 2000) [Текст] // Факти (Суми). – 2006. – № 52. – 25-31 груд. – С. 2
Іван Андрійович Лисий [Текст] : [некролог] // Сумська старовина. – 2001. – № VIII – IX. – С. 231.
Матвійчик, М. Увіковічено пам’ять І. А. Лисого [Текст] // Сільські горизонти. – 2001. – 19 трав. – С. 4.
Одну з вулиць с. Підлипне названо ім’ям І. Лисого.
Борошнєв, В. Конотопському осередку краєзнавців – 5 років [Текст] // Конотопський край. – 2001. – 20 січ. – С.2.
Серед тих, хто займався вивченням історичного минулого Конотопщини, згадується І. А. Лисий.
Хвостенко, Г. На поклик рідної зорі [Текст] // Сумщина. – 2000. – 22 лип. – С. 3.
Пам’яті Івана Андрійовича Лисого [Текст] // Конотопський край. – 2000. – 20 трав. – С. 4.
[Іван Андрійович Лисий : некролог] [Текст] // Сільські горизонти. – 2000. – 17 трав. – С. 4.
Хто ми без минулого? [Текст] // Конотопський край. – 1999. – 3 берез. – С. 3.
Нотатки другої конференції краєзнавців Конотопщини, в якій брав участь ветеран краєзнавства І. А. Лисий. Є фото.
Примак, О. Історія, яка поруч [Текст] // Конотопський край. – 1999. – 27 січ. – С. 1-2.
Голова міського осередку Всеукраїнської Спілки краєзнавців в своєму інтерв’ю згадує краєзнавця І. А. Лисого серед імен, на яких тримається вивчення історії рідного краю.
Акічев, Ш. М. З історії Конотопського краєзнавства XX ст. [Текст] // Сумська старовина. – 1998. – № 3-4. – С. 98-100.
Згадується І. А. Лисий як пристрасний краєзнавець та етнограф.
Вірші з-за колючого дроту [Текст] // Червоний промінь. – 1997. – 21 лют. – С. 5.
Про краєзнавця, етнографа І. Лисого.
Соболєв, А. Роботящим рукам. роботящими руками [Текст] // Конотопський край. – 1996. – 21 серп. – С. 3.
Про життя і творчість І. А. Лисого.
Солдат. Археолог. Просвітянин [Текст] // Конотопський край. – 1995. – 20 верес. – С. 4.
4 жовтня
90 років від дня народження М. П. Лушпи (1920 – 2007)
«Я не просто люблю це місто – я вріс в нього своїми коренями»
(М. Лушпа)
Михайло Панасович Лушпа – державний і партійний діяч, почесний громадянин м. Суми, член КПРС, член Спілки архітекторів України.
Народився в с. Могриця Сумського району у селянській сім’ї. Закінчив сумську середню школу № 20 (нині № 18) у 1940 році. З дитинства любив м
алювати, закінчив художню школу. Син партизана громадянської війни, в 9-му класі вступив в партію (перший такий факт на весь СРСР). У 1940 році вступив до Харківського будівельного інституту на архітектурний факультет.
Коли почалась війна, довелось воювати на Ленінградському фронті.
У січні 1947 року йому запропонували посаду інструктора у Сумському обкомі партії. Через рік став завідуючим сектором, а в 1953 р. закінчив вищу партійну школу. Йому на той час було 33 роки, і в такому віці став другим секретарем Конотопського міськкому партії. Через рік став головою міськвиконкому. Ще через рік – першим секретарем міськкому. В цілому в Конотопі пропрацював 10 років.
У 1962-му році, коли обкоми розділили на промислові і сільськогосподарські, М. Лушпу призначили головою промислового облвиконкому. Потім, коли обкоми знову об’єднали, він став заступником голови об’єднаного облвиконкому.
З червня 1972 р. до жовтня 1988 р. працював першим секретарем Сумського міськкому партії, потім – заступником голови Сумської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
В 70-ті роки місто Суми належало до провінційних містечок і було чи не найгіршим обласним центром України. Михайло Панасович всі 17 років свого перебування на посту мера втілював у життя свою ідею зробити Суми сучасним красивим містом, жив і працював за принципом: «Все для людей, все в ім’я людини».
В Сумах з’явилось телебачення, пішли тролейбуси, виросли широкі проспекти, зведено обласний драматичний театр ім. М. Щепкіна, Театральна площа і торговий комплекс «Враца», висотний 18-поверховий готель «Суми» та адміністративні будівлі на майдані Незалежності, критий (центральний) ринок, 8 – 12 мікрорайони, Курський мікрорайон, меморіал «Слави», дитячий парк «Казка», молодіжний центр «Романтика», обласна наукова бібліотека, 35 дитсадків, півтора десятка шкіл, фонтан «Садко», висаджено сотні тисяч троянд.
По ступеню внеска у розвиток Сум Михайла Панасовича Лушпу можна зрівняти хіба що з промисловцем і меценатом І. Г. Харитоненком. Видатний, талановитий керівник і організатор, М. Лушпа завжди неймовірно високо ставив планку задач.
«Я дуже хотів підняти Суми, зробити їх не гіршими за інші обласні центри України. Я стягав до Сум гроші, «пробивав» цехи і цілі заводи. Мабуть, мені щось вдалося зробити. У Сумах стали проводити і республіканські і всесоюзні семінари. Їх учасникам – партійним секретарям, головним архітекторам – на прикладі нашого обласного центру показували, як із звичайного повітового містечка за короткий час можна зробити сучасне красиве місто. Я намагався зосередити у Сумах найкраще. Проект критого ринку ми знаєте де взяли? Аж із Ульяновська привезли! Проект унікальний: купол – 900 тонн бетону – тримається на тросах!» (із інтерв’ю: «Сумщина». – 2004. – 21 січ. – С. 3).
Михайло Лушпа був делегатом XXV з’їзду КПРС, депутатом Верховної Ради УРСР кількох скликань. Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1981). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, Дружби народів, Вітчизняної війни II ст., «За заслуги» III ст., Рівноапостольного князя Володимира, двома орденами «Знак пошани», медалями.
Михайло Панасович – почесний громадянин м. Суми (1994 р.). Ім’ям М. Лушпи названо проспект у м. Суми (2000 р.). На будинку, де жив Михайло Панасович (пров. Академічний, 7), на його честь встановлено меморіальну дошку (2008 р.).
Помер 23 травня 2007 року. Разом з ним закінчилась ціла епоха в житті нашого міста – епоха процвітання і творення.
Про М. П. Лушпу
Окремі видання
Пам’ять про М. П. Лушпу [Текст] / Упоряд. М. Вороненко, Р. Воронен-ко. – Суми : Корпункт, 2009. – 176 с.
Книга спогадів рідних, земляків, друзів, соратників, людей, різних за віком і професією, об’єднаних великою повагою й любов’ю до М. Лушпи – непересічного керівника, почесного громадянина м. Суми.
Тарасенко, І. Легенди без домислу [Текст] : біограф. нарис. – Суми : Собор, 2000. – 52 с.
В книгах
Сумщина в іменах [Текст] : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 270.
Вінниченко, М. Д. В іменах і подіях. Будівельна Сумщина [Текст] : біографічно – енциклопедичний збірник. – Суми : ВАТ «СОД», вид-во «Козацький вал», 2003. – С. 13, 23.
Архітектори Сумщини [Текст] : альбом. – К. : Фолігрант, 2007. – С. 44- 45, 92.
Балаян, В. Яскрава особистість – Михайло Лушпа [Текст] // Балаян В. «В сім’ї вольній, новій…» – Суми, 2006. – С. 62-64.
Близнюк, А., Подоляка Н. Почесні громадяни міста Суми [Текст]. – Суми : Макден, 2005. – С. 63-65.
Хто є хто на Сумщині [Текст] : видатні земляки : довідково-біограф. видання. Вип. 1. – К., 2005.- С. 229-230.
Балаян, В. Таким бачу його я [Текст] : штрихи до портрета Михайла Лушпи // Слобожанщина : альманах літераторів Сумщини. Вип. 8. – Суми, 2002. – С. 133-136.
В періодиці
Балаян, В. В памяти народной [Текст] // Ярмарок. – 2008. – 2 окт. – С.2.
Шаповал, А. Зруйнувати легко, складно побудувати [Текст] // Суми і сумчани. – 2008. – 30 трав. – С.2.
Відкрито меморіальну дошку М. Лушпі [Текст] // Ярмарок. – 2008. – 29 трав. – С. 1.
В память о градостроителе Лушпе [Текст] // Ваш шанс. – 2007. – 17 окт. – С. 5 а.
Міська влада ініціює збір коштів на будівництво пам’ятника і відкриття музею М. Лушпі.
Сенько, Н. Він мріяв і здійснював свої мрії [Текст] // Вперед. – 2007. – 13 жовт. – С. 7.
Мудрик, П. Багаєва С. Прощання з людиною - легендою [Текст] // Суми і сумчани. – 2007. – 1 черв. – С. 3.
Пам’яті Громадянина [Текст] // Сумщина. – 2007. – 31 трав. – С. 1.
Гагина, Е. Он не просто любил этот город [Текст] // Ваш шанс. – 2007. – 30 мая. – С. 17 а.
Гвоздик, А. Памяти Михайла Лушпы [Текст] // В двух словах. – 2007. – 30 мая. – С. А 14.
Мер города роз [Текст] // Панорама. – 2006. – февр. – С. 8. – (Спец-проект).
Градобудівничому – 85 ! [Текст] // Суми і сумчани. – 2005. – 7 жовт. – С. 1.
Гагина, Е. «Похож на маму? Будет счастлив!» [Текст] // Ваш шанс. – 2004. – 1 сент. – С. 19 а.
Розмова з М. П. Лушпою.
Чернов, В. Михайло Лушпа: «Я – щаслива людина» [Текст] // Сумщина. – 2004. – 21 січ. – С. 3.
Федорина, А. Почесний громадянин, або як Суми містом ставали [Текст] // Україна молода (Київ). – 2001. – 23 жовт. – С. 11.
Нестеренко, П. Почесний громадянин Сум [Текст] // Уряд. кур’єр (Київ). – 2000. – 18 жовт. – С. 9.
Геренко, С. Курс серця Михайла Лушпи [Текст] // Сумщина. – 2000. – 4 жовт. – С. 3.
До 80-річчя з дня народження.
Почесному громадянину Сум Михайлу Панасовичу Лушпі – 80 [Текст] // Площа Незалежності, 2 : інф.-аналіт. журнал. – 2000. – № 1(верес.). – С. 23.
Семерня, Л. Михаил Лушпа [Текст] : биография в фотографиях// Славутич. – 1999. – 1 окт. – С. 3.
Семерня, Л. Живая легенда города Сумы [Текст] // Славутич. – 1997. – 17 янв. – С. 1-2.
Бесіда з М. П. Лушпою.
17 жовтня