Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни праця та зайнятість осіб з інвалідністю в україні національна доповідь київ

Вид материала

Документы

Содержание 4 Професійна реабілітація інвалідів 4.1 Завдання та принципи професійної реабілітації інвалідів

Подобный материал:

• Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний, 3674.16kb.
• Державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин міністерства, 113.37kb.
• Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони, 415.02kb.
• Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств), 1199.3kb.
• Міністерство праці та соціальної політики Пенсійний фонд України, 156.09kb.
• Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2009, 501.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Міністерство праці та соціальної політики України, 4883.57kb.
• Про стан реалізації міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади пропозицій, 477.44kb.
• М. Київ Про затвердження Правил будови електроустановок, 2122.78kb.
• Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені закон, 248.04kb.

4 Професійна реабілітація інвалідів

4.1 Завдання та принципи професійної реабілітації інвалідів

Основою повноцінної інтеграції інвалідів до суспільного життя є залучення їх до праці. Питання залучення інвалідів до праці є одним із головних завдань державної політики щодо цієї категорії громадян. Доведено, що саме праця сприяє більш ефективному розвитку в організмі людини процесів, націлених на компенсацію наслідків інвалідності.

Залучення інвалідів до праці дозволяє значно підвищити життєвий рівень самих інвалідів та членів їхніх сімей; призводить до утвердження інвалідів як особистостей, формує і підтримує почуття людської гідності, дозволяє задовольнити їх потреби в активній життєдіяльності. Окрім того, праця інвалідів створює додатковий обсяг виробництва продукції (надання послуг), а також певним чином може сприяти відносній компенсації дефіциту робочої сили на ринку праці. Наприклад, праця інвалідів у США збільшує річний обсяг національного продукту на 500 млн. дол.¹⁷.

Отже, залучення інвалідів до праці є процесом, що має економічні та соціальні переваги як для держави, так і для самих інвалідів.

Залучення інвалідів до праці забезпечується шляхом здійснення їх професійної реабілітації. У базовому вітчизняному законодавчому документі у галузі реабілітації інвалідів – Законі України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 р.
№2961-ІV зазначається, що професійна реабілітація – це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням із урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

До складу системи професійної реабілітації інвалідів входять такі компоненти, як:

1. оцінка професійних здібностей інвалідів та надання їм рекомендацій щодо подальшої професійної діяльності, що здійснюється лікарями-експертами медико-соціальних експертних комісій та, відповідно, передбачає оцінку характеру і ступеня обмежень у трудовій діяльності (стану працездатності) інваліда; експертизу потенційних професійних здібностей інваліда; надання інваліду рекомендацій щодо конкретних професій або видів праці з урахуванням його захворювання, персональних особливостей, віку, рівня освіти, соціальних та побутових умов;
   
2. професійна орієнтація;
   
3. професійне (або фахове) навчання для інвалідів, які не мають професії (фаху); перенавчання для осіб, які через настання інвалідності не можуть належним чином виконувати роботу за попередньою професією (фахом);
   
4. раціональне працевлаштування (за можливості на відкритому ринку праці), соціальний супровід працевлаштування та подальшої соціально-трудової адаптації інваліда;
   
5. динамічне спостереження (контроль) за раціональністю працевлаштування та успішністю соціально-трудової адаптації інваліда з їх коригуванням (за необхідності).
   

Слід зазначити, що працевлаштування інвалідів є раціональним у тому випадку, коли:

• інвалід працевлаштовується на робоче місце, яке є потенційно прийнятним для нього за станом здоров'я, психофізіологічними особливостями, особистісними мотивами та професійною підготовкою;
  
• інвалід залучається (якщо це дозволяє його стан здоров'я) до тієї професійної діяльності, яку він виконував до настання інвалідності. Такий підхід обумовлений не лише соціально-психологічними міркуваннями, але й тим, що відновлення професійних навичок, які вже має особа, є значно вигіднішим в економічному плані, ніж процес навчання новим професійним навичкам;
  
• працевлаштування не призводить до значного зниження рівня заробітної плати працівника-інваліда (у порівнянні із заробітною платою, яку працівник отримував до настання інвалідності).
  

Інформацію щодо раціональності працевлаштування інвалідів у 2004-2008 рр. подано в Табл. 4.1.

Таблиця 4.1 Дані щодо перевірки фахівцями МСЕК раціональності працевлаштування
інвалідів у 2004-2008 рр.*

осіб

Показники	2004 р.		2005 р.		2006 р.		2007 р.		2008 р.
	абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%
Чисельність працевлаштованих інвалідів (перевірено)	58364	23,1	64169	24,4	63935	23,0	61979	20,7	64268	20,0
із них: працевлаштовано нераціонально	4745	8,1	4364	6,8	4834	7,5	3957	6,3	4573	7,1
* За даними Міністерства охорони здоров'я України

Як видно із Табл. 4.1, найвищою питома вага нераціонально працевлаштованих інвалідів була у 2004 р. – 8,1% від загальної чисельності перевірених фахівцями МСЕК працевлаштованих інвалідів; найнижчою – 6,3% – у 2007 р.

Під працевлаштуванням на відкритому ринку праці розуміється залучення інвалідів до роботи у звичайному виробничому середовищі поряд із працівниками, які не мають інвалідності.

Щодо такого компоненту професійної реабілітації інвалідів як "соціальний супровід працевлаштування та подальшої соціально-трудової адаптації інваліда", слід зазначити, що під цим заходом розуміється процес, що включає у себе:

• сприяння інвалідам у пошуку роботи, яка відповідає як їх психофізіологічним можливостям, так і особистим схильностям та побажанням;
  
• безпосереднє працевлаштування інваліда на робоче місце;
  
• супровід протягом певного періоду соціально-трудової адаптації інвалідів шляхом, по-перше, навчання їх навичкам соціально-середовищної орієнтації (навчання інваліда орієнтуванню у даній місцевості та користуванню транспортними засобами для забезпечення доступу до роботи, плануванню роботи та робочого дня, встановленню робочих стосунків, дотриманню трудової дисципліни та правил безпеки праці тощо), по-друге, виявлення потреби у пристосуванні робочого місця та виробничого середовища до індивідуальних психофізіологічних потреб інваліда, сприяння здійсненню такого пристосування, навчання інваліда користуванню у процесі трудової діяльності засобами спеціального пристосування, надання інваліду допомоги в освоєнні робочого місця тощо. Означену діяльність мають здійснювати спеціально підготовлені фахівці. Це можуть бути інструктори із трудової адаптації та трудового супроводу інвалідів, що працюватимуть у складі спеціально створених служб або систем із супроводу працевлаштування інвалідів при державній службі зайнятості. Однак в нашій державі поки не передбачено такої служби або системи, яка б забезпечувала супровід працевлаштування та подальшу соціально-трудову адаптацію інвалідів. Отже, діюча на сьогодні система професійної реабілітації інвалідів в Україні може забезпечити працевлаштування та зайнятість на відкритому ринку праці переважно тих осіб з інвалідністю, яким не потрібно впровадження спеціальних підходів до організації їх праці та додаткової підтримки (супроводу) при працевлаштуванні та подальшій роботі.
  

Впровадження практики соціального супроводу працевлаштування інвалідів суттєво посилило би впевненість роботодавців у тому, що доручена інваліду робота буде виконана, та, як наслідок, підвищило би їх зацікавленість у працевлаштуванні інвалідів.

У схематичному вигляді компонентний склад системи професійної реабілітації інвалідів зображено на Рис. 4.1.


Професійна реабілітація інвалідів


Раціональне працевлаштування, соціальний супровід працевлаштування та подальшої соціально-трудової адаптації інвалідів




Оцінка професійних здібностей інвалідів та надання їм рекомендацій щодо подальшої професійної діяльності

Професійна орієнтація

Професійне (фахове) навчання (пере-навчання) інвалідів

Динамічне спостере-ження (контроль) за раціональністю працевлаштування та успішністю соціально-трудової адаптації інвалідів із їх коригуванням (за необхідності)




Рис. 4.1. Компонентний склад системи професійної реабілітації інвалідів



За даними Міністерства охорони здоров'я України за 2008 р. чисельність інвалідів, які перебувають на обліку у медико-соціальних експертних комісіях та потребують професійної реабілітації, становить 234846 осіб, або 34,3% від усіх інвалідів, які вперше визнані інвалідами або інвалідність яким підтверджена. Із зазначених осіб 100114 (42,6%) бажають працевлаштуватися. Професійну реабілітацію пройшли та працевлаштовані 53742 (22,9%) інваліда.

До основних суб'єктів вітчизняної системи професійної реабілітації інвалідів належать:

• інваліди;
  
• держава в особі органів законодавчої, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  
• медико-соціальні експертні комісії;
  
• загальноосвітні та спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей-інвалідів;
  
• професійно-технічні та вищі навчальні заклади;
  
• центри професійної реабілітації інвалідів;
  
• регіональні управління праці та соціального захисту населення;
  
• регіональні служби зайнятості;
  
• регіональні відділення Фонду соціального захисту інвалідів;
  
• регіональні відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  
• роботодавці (фізичні та юридичні особи);
  
• громадські організації інвалідів.
  

Кожен із зазначених суб'єктів системи професійної реабілітації інвалідів має власні функції в частині забезпечення функціонування цієї системи.

Саме злагоджена взаємодія усіх зазначених суб'єктів системи професійної реабілітації інвалідів забезпечує виконання цією системою її головної функції – сприяння повноцінній інтеграції інвалідів до суспільного життя завдяки залученню їх до праці.

Обсяг та зміст професійної реабілітації інвалідів та, у кінцевому підсумку, її успішність залежать в значній мірі від тих принципів, якими керуються у своїй діяльності суб'єкти вітчизняної системи професійної реабілітації інвалідів. В основу державної політики щодо професійної реабілітації інвалідів повинно бути покладено такі принципи:

• гуманістичної націленості процесу професійної реабілітації інвалідів, під чим розуміється надання інвалідам права вибору проходження професійної реабілітації у тих закладах, які вони вважають найбільш зручними та корисними для себе. Цей принцип у вітчизняній практиці реалізується завдяки передбаченого законодавством України права інвалідів на отримання реабілітаційних послуг у реабілітаційних установах за їх власним вибором;
  
• активної участі самих інвалідів в організації їх професійної реабілітації, що означає участь у проведенні професійної реабілітації інвалідів поряд з державними установами (організаціями) різної відомчої належності недержавних (громадських) об'єднань, які виражають інтереси інвалідів;
  
• державно-суспільного характеру управління системою професійної реабілітації інвалідів, який полягає у забезпеченні як взаємопов'язаної діяльності щодо професійної реабілітації інвалідів державних установ та недержавних (громадських) об'єднань, які виражають інтереси інвалідів, так і їх відповідальності за результати своєї роботи у відповідності до чинного законодавства;
  
• комплексності. Цей принцип полягає у тому, що досягти успіхів у професійній реабілітації інвалідів можливо тільки шляхом комплексного, багатопланового впливу не лише на сферу професійної діяльності інваліда, але й на усі інші, не менш важливі сфери його життєдіяльності – родинну, побутову, суспільну, освітню, особистісну, сферу дозвілля тощо;
  
• етапності, безперервності та наукоємності здійснення процесу професійної реабілітації, що передбачає організацію цього процесу у відповідності до етапів – складових професійної реабілітації у їх послідовності, спадкоємності та безперервності (медико-соціальна експертиза інвалідів, їх професійна орієнтація, загальноосвітнє, професійне або фахове навчання, раціональне працевлаштування, соціальний супровід працевлаштування та подальша соціально-трудова адаптація, динамічне спостереження (контроль) за раціональністю працевлаштування та успішністю соціально-трудової адаптації інвалідів з їх коригуванням);
  
• своєчасності початку здійснення заходів щодо професійної реабілітації інвалідів. Цей принцип передбачає, що заходи з професійної реабілітації повинні починатися у найбільш сприятливий для інваліда період, тобто якомога раніше і краще за все під час проведення медичної реабілітації;
  
• диференційованого та індивідуального підходу до інвалідів при проведенні професійної реабілітації, що передбачає їх побудову в залежності від кола потреб, соціально-професійної недостатності та обмеженості життєдіяльності кожного інваліда, враховуючи його індивідуальні особливості (стать, вік, нозологію захворювання, соціокультурний та соціально-економічний статус тощо) та його реабілітаційний потенціал;
  
• партнерства суб'єктів професійної реабілітації, що передбачає побудову процесу професійної реабілітації на партнерських взаємовідносинах: "фахівець із професійної реабілітації – інвалід – сім'я", створення неформальних довірливих відносин між суб'єктами професійної реабілітації;
  
• інноваційності заходів щодо професійної реабілітації інвалідів, що передбачає запровадження новітніх технологій проведення професійної реабілітації, розроблених з урахуванням кращого вітчизняного та міжнародного досвіду у цій сфері;
  
• динамічного спостереження та контролю за проведенням професійної реабілітації інвалідів, що передбачає здійснення динамічного контролю за ходом та ефективністю усіх заходів щодо професійної реабілітації на кожному з її послідовних етапів та коригування цієї діяльності у випадку необхідності.
  

Вищезазначені принципи професійної реабілітації інвалідів у тій чи іншій мірі знайшли своє відображення у законодавчо-нормативних актах України, які стосуються професійної реабілітації інвалідів. Але у цих законодавчо-нормативних актах не у повній мірі відображені основні принципи професійної реабілітації інвалідів, визначені ратифікованою Україною Конвенцією МОП №159 "Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів" (1983 р.), а саме:

• рівність можливостей інвалідів та трудящих в цілому;
  
• рівність можливостей та ставлення до трудящих чоловіків та жінок, які є інвалідами.
  

Таким чином, законодавство України щодо професійної реабілітації інвалідів потребує удосконалення саме в частині забезпечення рівних прав інвалідів.