Особливості правового регулювання праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей
| Вид материала | Документы |
- 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
- Назва реферату: Дефіцит заліза у вагітних Розділ, 76.46kb.
- План Вступ Права жінок як юридична категорія > 1 Генезис становлення прав жінок міжнародні, 326.91kb.
- Про Координаційну раду з питань реалізації державної політики стосовно дітей, молоді,, 93.08kb.
- Рубіжанська міська рада п’яте скликання, 262.35kb.
- Праця жінок Стаття 174, 74.08kb.
- Назва модуля : Гендерні дослідження Код модуля: ср 6036 С01, 96.5kb.
- Ус Ірина Володимирівна Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Корекція, 96.95kb.
- Програми щодо поліпшення становища сімей та жінок у Дніпропетровській області, 447.25kb.
- України Головне управління юстиції у Полтавській області Особливості правового регулювання, 381.55kb.
3. Правове регулювання робочого часу
вагітних жінок та жінок,які мають дітей
 | Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. |
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.
Cкорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмрі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робчого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до статті 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Неповний робочий час має меншу, ніж встановлено нормативно-правовими актами, тривалість.
Обовязкове застосування неповного робочого часу передбачено для сумісників (в тому числі, жінок) державних підприємств, установ та організацій (п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій»)
Стаття 56 КЗпП закріплює право власника або уповноваженого ним органу за угодою між працівником встановлювати як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Водночас частина друга згаданої статті імперативно закріплює обов’язок власника або уповноважений ним органу, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Тому, на практиці частіше говорять не про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на «півставки», «чверть ставки».
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав жінки, наприклад скорочення тривалості її відпустки.
Неповний робочи час може встановлюватися на певний період або без обмеження строком. В останньому випадку власник не позбавляється можливості змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, якщо на підприємстві в установі, організації проводяться зміни в організації виробництва і праці, але із дотриманням процедури встановленої ст. 32 КЗпП.
Частина перша статті 175 КЗпП спочатку декларує заборону праці жінок у нічний час: «Залучення жiнок до робiт у нiчний час не допускається,..». Потім формулює винятки з цієї заборони: «…, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхiднiстю i дозволяється як тимчасовий захiд.». Межі дії цього винятку встановлюють за допомогою двох критеріїв – галузева належність та тимчасовість такої праці. Відповідно до частини 2 згаданої статті : «Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України».
Водночас стаття 55 КЗпП, що кореспондує із статтею 176 КЗпП, встановлює пряму та безумовну (незалежно від наявності згоди жінки) заборону залучення до роботи в нічний час вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 3-ох років.
Слід зазначити, що нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу
Згідно статті 176 КЗпП «Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Угода сторін трудового договору, що порушує зазначене правило не допускається.»
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП).
Період від 3 до 14 років починається від дня коли дитині виповнилося 3 роки і закінчується в день, коли їй виповюється 14 років. Під дітьми в даному випадку розуміють дітей, щодо яких жінка юридично оформлена матір’ю. Вживання слів «діти», «діти-інваліди» зовсім не означає, що в конкретної жінки має бути кілька дітей -інвалідів, оскільки слово «жінка» вживається у згаданій статті теж у множині. Тому жінка має вищезазначені пільги і у випадку , якщо вона юридично є матрію однієї дитини у від від 3 до 14 років або дитини – інваліда.
Слід налоголосити, що відповідно до статті 20 «Про державну службу» для виконання невідкладної і непередбаченої роботи жінки-державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в кому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.
Таким чином, можна зробити наступний висновок:
1. Законодавець встановлює 2 категорії жінок та відповідні цим категоріям, різні за обсягом, обмеження щодо залучення до певни видів робіт:
1) вагітні жінки та жінки, що мають дітей у віці до 3-ох років (для них встановлюється повна та безумовна заборона залучення до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні, направлення їх у відрядження незалежно від наявності їх згоди )
2) жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дитину - інваліда. Для цієї категорії жінок обсяг обмежень значно звужено: останні не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди, але у випадку додержання умов ст. 71 КЗпП, (можуть залучатися до роботи у вихідний день без їх згоди.
 | Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. |
4. Правове регулювання часу відпочинку вагітних жінок та жінок, які мають дітей
4.1. Особливості надання щорічної оплачуваної відпустки.
Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника, а також у зручний для працівника час надаються:
1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї
Для одержання щорічної основної відпустки у зазначений час жінка повинна подати власникові медичну довідку. При цьому жінка на день початку щорічних основних відпусток повинна мати стаж роботи в рахунок робочого року, за який вона просить надати їй щорічну відпустку, тривалістю хоча б 1 день.
2) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
3) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;
Одинокій матері, які виховують дитину без батька, опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків щорічні відпустки за їх бажанням надаються в зручний для них час.
Щорічна основна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами чи збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.
Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Якщо працівник відпрацював на підприємстві менше року, середню заробітну плату обчислюють виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка.
У розрахунковому періоді підсумовуються виплати, які враховуються під час обчислення середньої заробітної плати і зазначені у п. 3 Порядку № 100. До таких виплат належать:
– основна заробітна плата (тарифна ставка, оклад);
– доплати й надбавки;
– премії, що мають постійний характер, винагорода за вислугу років та за підсумками роботи за рік тощо.
У п. 4 Порядку № 100 зазначені виплати, які не включаються в розрахунок, зокрема матеріальна допомога та інші.
Відповідно до п. 7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустку, тривалість якої розраховується в календарних днях, провадиться діленням сумарного заробітку за фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Одержаний результат множать на число календарних днів відпустки.
4.2. Інші види відпусток
Для вагітних жінок та жінок, що мають дітей КЗпП та Законом України «Про відпустки» додатково встановлюються такі види відпусток:
Соціальні (ст.ст. 17-20 ЗУ «Про відпустки»):
1) відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів — 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
Наприклад, якщо допологова частина відпустки становила 72 дні, то післяпологов частина буде становити 54 дні. Якщо ж допологова частина відпустки становила 68 днів, то післяполгова становитиме 58 днів.
Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.
Згідно до абзацу 1 пункту 10 частини першої статті 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чоронобильскої катастрофи» жінкам, які постраждали внаслідок Чоронобильскої катастрофи (віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи) відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається тривалість 90 календарних днів до пологів та 90 календарних днів після пологів. Цим категоріям жінок допологова та післяпологова частини відпусток також надаються сумарно тривалістю 180 календарних днів.
Листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами видається за місцем спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після).
У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді, на підставі запису в історії пологів та обмінній карті вагітної, засвідченого підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу, де відбувались пологи, за місцем спостереження за вагітною додатково видається листок непрацездатності на 14 календарних днів, крім жінок, яких віднесено до I - IV категорій постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС.
Жінкам, які належать до I - IV категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, видається листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів (90 днів на період допологової відпустки і 90 - на період післяпологової відпустки).
Якщо вагітна не спостерігалась з приводу вагітності до дня пологів, листок непрацездатності видається з дня пологів на період тривалості післяпологової відпустки у вищезазна-ченому порядку, лікувально-профілактичним закладом, у якому відбулися пологи.
2) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків (далі – інші особи).
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
За бажанням жінки або інших осіб, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або інших осіб (на ім’я власника або уповноваженого ним органу), повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. В наказі має зазначатися строк такої відпустки. При цьому жінка може за своїм розсудом у будь-який час перервати таку відпустку, а потім знову зажадати такого надання. При бажанні вийти на роботу до закінчення, встановленого наказом, строку відпустки жінка подає заяву. На підставі цієї заяви видається відповідний наказ.
Правовідносини між працівником, який перебуває у відпустці до досягнення дитиною трьохрічного віку (шести, шістнадцяти років) і власником ускладнюються тим, що на період відпустки власник приймає на роботу для тимчасового незайнятого робочого місця (посади) іншого працівника. У звя’зку з достроковим виходом на роботу жінки, яка має право на таку відпустку, працівник, який прийнятий для зайняття тимчасово незайнятого робочого місця (посади), підлягає звільненню.
Ситуації правової невизначеності вдається уникнути за наступних умов:
День подання заяви з проханням про надання відпустки і день початку такої відпустки збігатися не можуть: заява повинна бути подана завчасно, принаймні в день, який передує дню початку відпустки. Аналогічно день подання заяви про переривання відпустки і достроковий вихід на роботу не можуть збігатися, оскільки до виходу на роботу потрібно встигнути видати відповідний наказ. Дотримання вказаних рекомедацій дає можливість не порушувати положення закону щодо звільнення працівника, якого прийняли на роботу для заміщення тимчасово незайнятого робочого місця.
На жінок, які в період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працюють на умовах неповного робочого часу або вдома, поширюються такі права:
1) вони одержують допомогу з державного соціального страхування (частина восьма ст. 179 КЗпП);
2) час такої роботи зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку (п. 1 частини третьої ст. 82 КЗпП); стажу державної служби (для жінок-державних службовців);
3) щорічна відпустка надається повної тривалості, оскільки така робота не спричиняє обмеження обсягу трудових прав жінки (частина третя ст. 56 КЗпП);
4) у разі тимчасової непрацездатності застрахованої жінки листок непрацездатності оплачується на загальних підставах.
| Застереження |
| Відповідно до підпункту «б» пункту 3.15 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, у період відпустки без збереження заробітної плати, відпустки для догляду за дитиною до трьох років листок непрацездатності у зв'язку із хворобою дитини не видається. |
3) відпустки жінкам, які усиновили дітей
Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.
Жінкам, які усиновили дитину старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Ця відпустка надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу та лише за умови, що заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.
Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на загальних умовах.
4) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). Ця відпустка надається понад щорічну основну відпустку
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Декілька підстав мають місце в наступних випадках:
- жінка має двох дітей, хоча б один з яких є інвалідом. Однією підставою права на додаткову відпустку є наявність двох дітей, другою – наявність дитини - інваліда.
-жінка має двох і більше здорових дітей, і, крім того, дитину –інваліда;
- жінка має двох дітей–інвалідів;
- жінка має усиновлену дитину віком до 18 років і двох своїх дітей, що не досягли віку 15 років;
- жінка є одинокою матір’ю і при цьому має 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину - інваліда;
- жінка усиновила дитину – інваліда. Вона має право на додаткову відпустку за однією з підстав, якою є усиновлення, і з іншою підставою, якою є наявність дитини-інваліда. Те, що ці підстави можуть бути розділені лише ідеально, не може бути приводом для твердження ,про те, що існує лише одна підстава. Навіть у сфері кримінального права дії правопорушника кваліфікуються з урахуванням не тільки реальної, але й ідеальної сукупності злочинів;
- якщо жінка взяла під опіку дитину і має свою, хоча б одну дитину, то на неї в силу статті 186-1КЗпП поширюються гарантії, що встановленні статтею 182-1 КЗпП. Це означає, що така особа має право на додаткову відпустку за такими підставами: 1) як така, що взяла дитину під опіку; 2) як така, що має двох або більше дітей. Така особа отримує право на додаткову відпустку за двома підставами також у випадках, коли вона взяла під опіку дитину-інваліда.
Відпустки без збереження заробітної
плати (ст.25 ЗУ «Про відпустки»):
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) До досягнення дитиною шести або шістнадцяти років.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку. Факт потреби у такому догляді має бути підтверджений медичним висновком. Ця відпустка надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 КЗПП, повністю або частково в межах установленого періоду (6 або 16 років) та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Аналогічно, як і випадку, надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3–го річного віку, жінка має право в будь-який момент перервати відпустку, вийти на роботу, а потім знову подати заяву про її надання в межах встановлених граничних строків.
2) Матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Вищезазначені положення є новелою трудового законодавства і стосується лише догляду за здоровою дитиною. Як визначено у положеннях Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян від 13 листопада 2001 року № 455 Для догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, на весь період її хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування. Листок непрацездатності не видається для догляду за здоровою дитиною на період карантину. Якщо жінка вимушена знаходитися на карантині вдома і не бажає брати відпустку без збереження заробітної плати, вона має можливість, для догляду за здоровою дитиною, використати щорічну додаткову оплачувану відпустку, якщо вона має на неї право.
Постає питання «Чи можна так просто надати порушуючи затверджений графік відпусток?» Відповідаємо: можна. Адже, як передбачено у ст. 10 Закону по відпустки, щорічні відпустки таким категоріям жінок за їх бажанням бажанням надаються в зручний для них час;
3) матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
4) жінкам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час зазначених відпусток, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
4.3. Перерви для годування дитини
Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.
На відміну від загальної перерви для відпочинку і харчування, перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
Оскільки, закон не встановлює способу годування, при якому жінка має право на перерву для годування дитини, тому до неї не можуть бути предявлені вимоги щодо надання будь-яких медичних довідок або висновків. Сама лише наявність дитини віком до півтора року є достатньою підставою права жінки на переви для годування дитини.
На практиці тривалість і час надання перерв визначаються в нормативному порядку колективними договорами, що є не зовсім правильним, оскільки стаття 183 КЗпП є спеціальною конкретною нормою (на відміну від статті 7 Закону України «Про колективні договору і угоди», яка є загальним правилом). Крім того, положення частини 3 статті 183 КЗпП дають підстави для висновку про те що, для врахування бажання матері власник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації повинен вирішувати ці питання щодо кожної жінки окремо безпосередньо на підставі положень статті 183 КЗпП.