2 Аналіз активів, пасивів та забов'язань зат кб «Приватбанк»…

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 2.аналіз упраління активами і пасивами на прикладі зат кб «приватбанк» Розділ 3.шляхи вдосконалення управління активами і пасивами комерційного банку Список використаних джерел Теоретичні основи управління активами і Види банківських активів Аналіз управління активами і пасивами 2.2 Аналіз активів, пасивів та зобов’язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» Резерви вдосконалення управління активами і пасивами комерційного банку Список використаних джерел Додаток а Додаток в Додаток г Додаток д

Подобный материал:

• Вступ, 543.97kb.
• План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань І господарських, 433.72kb.
• Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,, 2733.59kb.
• «ПриватБанк», 688.56kb.
• Аналіз якості кредитних активів комерційного банку, 66.91kb.
• Аудиторська фірма “АленАудит”, 626.74kb.
• Аудиторська фірма “АленАудит”, 579.64kb.
• Аудиторська фірма “АленАудит”, 6536.2kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету, 78.45kb.
• Угода про обмін конфіденційною інформацією, 170.59kb.

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ	6
1.1.Сутність управління активами і пасивами комерційного банку та його особливості	6
1.2.Класифікація активів і пасивів комерційного банку	15
1.3.Стратегія управління активами і пасивами комерційного банку	27
РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ УПРАЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»	36
2.1. Характеристика та загальний аналіз діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк»	36
2.2.Аналіз активів, пасивів та забов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк»….	39
2.3.Аналіз ефективності управління активами і пасивами ЗАТ КБ «Приватбанк»	47
РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ	57
ВИСНОКИ	74
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	79
ДОДАТКИ	82

ВСТУП


Банківська система України знаходиться в складному становищі: існують проблеми з ліквідністю, залученням ресурсів, погашенням кредитів. Після чотирьох років упевненого і досить стабільного зростання банківській системі доводиться звикати до жорстких умов існування. На сьогоднішній день у тринадцяти банках України введена тимчасова адміністрація, три банки знаходяться у стані ліквідації. Однією з найважливіших причин, що привели до таких наслідків на мою думку є неякісне та неефективне управління активами і пасивами комерційного банку.

Активи банку – це розміщення та використання капіталу комерційного банку з метою отримання прибутку і досягнення ліквідності банку. У пасивах банку відображаються джерела формування капіталу банку.

Під управлінням активами і пасивами банку підтримання їх якісного стану через який досягається зростання прибутку, оптимізація ризиків від операцій банку, його ліквідність, це перш за все відповідність за сумами та строками активних і пасивних операцій банку.

Головним завданням управління активами і пасивами у банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати високий, стійкий і наростаючий прибуток, не виходячи за межі ліквідності. Він зважується шляхом досягнення оптимального співвідношення спреду (показника, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банку) і ризику ліквідності. Оскільки така діяльність є управлінням, вона відноситься скоріше до різновиду мистецтва, ніж до науки. А це означає, що в управлінні активами і пасивами відсутні готові рецепти успіху.

Досліджували теоретичні засади управління активами і пасивами такі учені-економісти: Л.О. Примостка, О.А. Кириченко, Я.М. Миркни, А.М. Мороз, М.І. Савлук, К.М. Данильченко, Т.О. Раєвська, Л.А.Мещеряков, Л.В.Лисяк, О. Деревська та ін. У своїх працях вони вивчали суть поняття «активів», «пасивів» та «управління активами і пасивами», визначали класифікацію, структуру активів і пасивів, а також стратегії, інструменти, методи управління активами і пасивами комерційних банків.

Мета дослідження дипломної роботи – проаналізувати, як здійснюється управління активами і пасивами комерційного банку в Україні, показати ефективність використання методів управління активами і пасивами, дати пропозиції щодо вдосконалення управління активами і пасивами комерційного банку.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є сукупність теоретичних, методичних і практичних проблем з управління активами і пасивами.

Предметом дослідження дипломної роботи є управління активами і пасивами Акціонерного комерційно банку ЗАТ КБ «Приватбанк».

Для реалізації мети в дипломній роботі вирішується ряд завдань:

1. Визначити сутність управління активами та пасивами комерційного банку та його особливості: дослідження українських та зарубіжних вчених; процес, завдання, принципи управління активами і пасивами.
   
2. Класифікувати активи і пасиви комерційного банку: структура та класифікація активів та пасивів.
   
3. Дослідити стратегію управління активами і пасивами.
   
4. Обґрунтувати вибір методологічних засад проведення дослідження.
   
5. Провести дослідження управління активами і пасивами на прикладі ЗАТ КБ «Приватбанк» .
   
6. Проаналізувати стан та тенденції управління активами та пасивами взагалі по банківській системі України.
   
7. Визначити можливості удосконалення управління активами і пасивами комерційних банків, зокрема ЗАТ КБ «Приватбанк».
   

Теоретичною та методологічною базою дипломної роботи є досягнення зарубіжного та вітчизняного досвіду в управління активами і пасивами комерційного банку. Вихідною інформаційною базою стали фахові літературні джерела, наукові статті, законодавча база, баланс та звіт про фінансові результати ЗАТ КБ «Приватбанк». У роботі застосовано науковий апарат сучасної економічної науки: систему економічних законів, наукових принципів, які сформульовані економічною наукою. Серед них: методи аналізу, горизонтальний та вертикальний аналіз операцій банку, логічний та історичний метод, статистичний методи, графічний і табличний методи, порівняльний і системний аналіз.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці пропозицій щодо удосконалення управління активами і пасивами в ЗАТ КБ «Приватбанк» та інших банків України. А саме методам управління активами і пасивами, що є ключовим значенням для управління ризиком ліквідності і є інтегрованим підходом до управління балансом та позабалансом. Також досліджуються актуальні проблеми банківської системи, які впливають на управління активами і пасивами та вносяться пропозиції, щодо їх вдосконалення.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І

ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ


1.1. Сутність управління активами і пасивами комерційного банку та його особливості


В процесі управління комерційним банком головною метою є доходність та мінімізація ризиків. Для досягнення цієї мети потрібно якісно та ефективно управляти фінансами комерційного банку.

Управління активами і пасивами спрямоване на досягнення необхідних пропорцій між групами активів і пасивів. Обережні банківські управлінці не будуть спрямовувати короткострокові депозитні вклади на довгострокові іпотечні кредити, оскільки такі кредити повернуться набагато пізніше, ніж настануть терміни повернення короткострокових депозитів. І хоча зміни у законодавстві стосовно іпотеки і дають змогу використовувати предмет застави у вигляді іпотечних цінних паперів, що мають ознаки ліквідності, дисбаланс, незбіг між термінами залучення та розміщення коштів — це явна загроза банківській ліквідності [1, с. 123].

Існує три управлінські підходи, кожен з яких пройшов еволюцію:

1) управління активами;

2) управління пасивами;

3) управління активами і пасивами (збалансований або інтегрований).

В дипломній роботі досліджуємо саме третій підхід управлінням фінансовими потоками – це управління активами і пасивами (УАП).

Управління активами та пасивами — одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі. 3 розвитком банківської системи це питання стало актуальним і для вітчизняних банків. Якщо раніше вони мали змогу достатньо заробляти, керуючись лише здоровим глуздом та інтуїцією керівництва, без огляду на те, чи відповідають їхні методи і практика роботи теоретичним засадам банківського менеджменту, то нині зростає інтерес до інструментарію, напрацьованого з урахуванням світового досвіду [3, с.234].

Перевагою збалансованого підходу є максимізація прибутку за умови досягнення прийнятного рівня ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Особливість його полягає у поєднанні всіх методів автономного управління банківськими портфелями в один скоординований процес.

В вітчизняній банківській практиці всі три підходи до управління фінансовими потоками існують паралельно. Деякі банки керуються підходом до управління все ще через активи, раніше у більшості банківських установ переважали автономні методи управління (тобто другий підхід — через пасиви), але все більше стає банків, де використовуються сучасні прогресивні методи управління.

Управління фінансовою діяльністю комерційних банків на сьогоднішній день (в кризовій ситуації банківської системи України) залишається актуальною науковою та практичною проблемою. Саме не збалансоване управління активами пасивами банку підірвало банківську систему України.

Українська економіка стала залежною від припливу іноземного капіталу, хоча Національний банк України (НБУ) приймає заходи, направлені на обмеження зовнішніх запозичень. Внутрішній ринок боргових інструментів розвивається швидко, але залишається неліквідним. Зростання внесків, які залучалися, помітно зростали, але продовжували відставати від зростання кредитування, тому банки все активніше залучали ресурси із-за кордону.

На сьогоднішній час для утримання ліквідності потрібні кошти, але в банках їх не має можливості де взяти. У зв’язку з кризовою ситуацією в країні та підірваною довірою до банків населення не надає своїх коштів до банківських установ; банки перестали довіряти один одному, тобто ринок міжбанківських кредитів теж не функціонує. А також залучити додаткові ресурси на міжнародному фінансовому ринку у зв’язку з світовою фінансовою кризою є неможливим. Отже, банкам залишається сподіватися на допомогу (рефінансування) НБУ.

Ці погляди поділяють і російські економісти підкреслюють, що «під УАП автори розуміють скоординований процес управління вимогами та зобов’язаннями кредитної установи, тобто всім балансом, а не окремими його частинами» [22, с. 15]. Далі вона наголошує, що УАП потребує комплексного підходу і спрямовується на розв’язання триєдиної задачі — підтримання ліквідності, підвищення прибутковості та мінімізацію банківських ризиків, а проте, до переліку методів УАП включає лише управління дисбалансами (гепом). Нагадаємо, що геп — це метод управління відсотковим ризиком, а тому за такого трактування всі інші банківські ризики, зокрема валютний, ринковий, ліквідності, залишаються поза межами УАП. Те саме стосується і категорії прибутковості, адже метод гепу забезпечує аналіз лише відсоткового прибутку (чистої відсоткової маржі), тоді як доходи банку формуються також за рахунок інших джерел, зокрема проведення валютних операцій, різниць між цінами купівлі і продажу цінних паперів тощо. Отже, таке обмежене розуміння УАП значно звужує можливості комплексного аналізу фінансової діяльності банку.

Управляти активами й пасивами банку — значить заздалегідь оцінювати ймовірність того, що банк може зазнати збитків за своїми операціями чи виявиться неспроможним виконати власні зобов'язання. Виважене управління дає змогу оцінити, який дохід банк має отримати від активних операцій, враховуючи існуючі процентні ставки за залученими коштами. Для таких розрахунків використовуються аналіз спреду та розривів у термінах погашення активів і пасивів. Відтак керівництво банку досягає бажаного результату, тобто збільшуються прибутки, зростає капітал банку [21, с. 26].

Економіст О. Деревська вважає, що управління активами і пасивами банку має ключове значення для керування ризиком ліквідності і є інтегрованим підходом до управління балансом та поза балансом, що розглядається як єдине ціле. Тобто всі банківські активи, зобов’язання та капітал слід розглядати комплексно як єдиний портфель. Управління активами й пасивами банку дає змогу управляти ризиком процентної ставки та ризиком ліквідності шляхом координування рішень щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів [6, с. 44].

У навчальному посібнику «Фінансовий менеджмент в банку» за редакцією Примостки Л.О. [30] під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність УАП полягає в скоординованому управлінні фінансами банку, в процесі якого через узгодження управлінських рішень та досягнення певних пропорцій між активними і пасивними операціями досягається кілька цілей, таких як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль за ліквідністю, управління спредом [21]. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов’язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризиковості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Трактування сутності та змісту управління активами і пасивами банку, тільки як методів чи окремих прийомів суттєво і безпідставно звужує сферу застосування інтегрованого підходу до управління банківськими фінансами. Спираючись на теоретичні засади та методологічні принципи системного аналізу, на нашу думку, найдоцільніше розглядати управління активами і пасивами як узагальнюючу методологічну концепцію, згідно з якою формується якісне та ефективне управління сучасним банком.

Отже, управління активами і пасивами — це розуміння нерозривної єдності активів, зобов’язань і капіталу банку та пріоритетної ролі сукупного портфеля (балансу) в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику [22, с.17].

Такий інтегрований підхід охоплює практично всі сфери фінансового управління банком: стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз та контроль, управління прибутком та ризиками, формування аналітичного інструментарію. Можемо стверджувати, що саме методологія інтегрованого управління активами і пасивами дає реальні можливості для розв’язання проблеми оптимізації співвідношення між прибутковістю і ризиком.

У всьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні, нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається рівнем управління.

Процес управління активами і пасивами – це формування стратегії та проведення заходів, які приводять структуру активів і пасивів банку у відповідність із стратегічними цілями банку, це інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети – підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Упровадження інтегрованого підходу до управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при Раді директорів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або ALKO). До складу Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у ліквідних коштах;

3) оцінювання величини та достатності капіталу;

4) прогнозування й аналіз коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у доходах і витратах;

7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного портфелів;

8) калькулювання цін на банківські послуги;

9) додаткові питання з управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство, або департамент активних і пасивних операцій, є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує управлінські рішення КУАП.

Із впровадженням нових форм організації банківської діяльності в банках виокремлюються такі структурні угрупування, як центри відповідальності, прибутку (профіт-центри) та витрат. Між казначейством та профіт-центрами здійснюються операції з умовного використання ресурсів їх купівлею та продажем за трансфертною ціною.

Трансфертна ціна показує внутрішню вартість ресурсів у системі банку з урахуванням ринкових індикаторів (ставка МБК, облікова ставка НБУ, ставка розміщення ОВДП). Система трансфертного ціноутворення дозволяє оптимізувати політику банку щодо управління активами та пасивами і разом з тим виявити високорентабельні чи навпаки, збиткові банківські продукти. Впровадження системи трансфертних цін стимулює ефективну діяльність підрозділів банку.

Отже, казначейство є інформаційним центром банку, адже специфіка функціональних особливостей дозволяє одержувати щоденно значний обсяг інформації зі структурних підрозділів банку, агрегувати її та передавати на інші ієрархічні рівні, зокрема й керівництву банку [20, c.104].

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинен орієнтуватись на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від об’єму і структури активів і пасивів, об’єму прибутків і витрат, ефективності діяльності банку.

Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай, пов’язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.

Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку. Надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом всього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній об’єм власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку.

Завдання щодо досягнення надійності комерційного банку передбачають врахування всіх факторів, що забезпечують дотримання вказаних критеріїв.

Поряд з економічними завданнями, що стоять перед управлінням банком, важливе значення має місце даного банку в розв’язанні загальногосподарських завдань. Банк об’єктивно необхідний для розвитку економіки і являється важливою його складовою. Тільки при активній участі в економічних процесах банк може розвиватись зовнішньо і внутрішньо. Мається на увазі стимулювання росту виробництва і обігу створеного продукту, сприяння підтриманню стабільності грошової одиниці.

Нарешті, завдання при управлінні активами і пасивами повинні орієнтуватись на задоволення інтересів членів колективу, що реалізують економічні установки в діяльності банку. Серед таких завдань присутні направленість на задоволення матеріальних запитів, розвиток особистої кар’єри, задоволення індивідуальних потреб.

Співвідношення вказаних завдань специфічне для кожного банку. Але важливо, щоб всі вони органічно поєднувались одне з одним.

Управління активами й пасивами та його результати повинні відповідати певним вимогам. Ці вимоги накладають відбиток на саме управління і повинні обов’язково виконуватись на кожному етапі. Визначимо найважливіші принципи управління активами й пасивами.

1. Управління активами і пасивами має базуватись на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

2. Управління має носити науковий характер, тобто основуватись на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень.

3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностей в діяльності банку.

4. Однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний досліджуваний об’єкт розглядається як складна динамічна система, яка включає ряд елементів певним чином пов’язаних між собою і зовнішнім оточенням. Вивчення кожного об’єкта повинно здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5. Управління активами і пасивами має бути об’єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги витікає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності і достовірності розрахунків.

6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі.

7. Управління активами і пасивами має проводитися за планом, систематично, а не час від часу. З цієї вимоги витікає необхідність планування управлінської роботи в банку, розподіл обов’язків з її виконання між виконавцями і контроль за її виконанням.

8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям, з метою забезпечення безперервності відповідного процесу.

9. Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко проводити оцінювання ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх в життя.

10. Моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку.

11. Один з принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.

12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багатократний ефект [33].

Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об’єктивність, точність, достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.

Узагальнюючи розглянуті теорії та їх значення підведемо підсумок, що формування методологічних засад аналізу банківської діяльності має спиратися на логіку системного аналізу, принципи портфельної оптимізації та інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку. Реалізація концептуальних положень системного аналізу в банківській сфері дає змогу створити оптимальний банківський процесор.


1.2. Класифікація активів і пасивів комерційного банку


Пасиви комерційних банків — це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залучені і позичені [33].

Всі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за економічним змістом, за місцем мобілізації, за можливістю прогнозування величини ресурсу, за джерелом утворення, за можливістю використання [34, с. 26].

І. За економічним змістом: 1) власні кошти, які складаються зі статутного фонду, резервного та інших фондів, що створюються в процесі діяльності банку, нерозподілений прибуток банку; 2) кошти банків-кореспондентів; 3) кошти клієнтів на рахунках банків; 4) грошові заощадження населення, що формуються в результаті зменшення поточного особистого споживання населення; 5) міжбанківські кредити, включаючи кредити від НБУ; 6) цінні папери випущені; 7) інші ресурси.

ІІ. За місцем мобілізації: 1) ті, що мобілізуються самим комерційним банком; 2) придбані в інших банках.

ІІІ. За можливістю прогнозування величини ресурсу: 1) ті, що піддаються безпосередньому прогнозуванню; 2) ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню.

IV. За джерелом утворення: 1) власні; 2) залучені (кошти, які банк залучає на вклади і депозити); 3) запозичені (кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або міжбанківських кредитів).

V. За можливістю використання: 1) постійні; 2) тимчасові.

Власний капітал банку – це величина, яка визначається шляхом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяльності банку входять в капітал банку, якщо вони відповідають таким принципам: стабільність; субординація стосовно прав кредиторів; відсутність фіксованих нарахувань доходів.

Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності та погашення можливих збитків, які перебувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпорядженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку складається із статутного фонду, спеціальних фондів банку, загальних резервів, результату минулих років, результату поточного року і результату переоцінки основних засобів і нематеріальних активів. Статутний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності – додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Капітал банку поділяється на:

а) основний капітал (капітал І рівня);

б) додатковий капітал (капітал ІІ рівня) [3, с.83].

Основний капітал банку включає такі елементи:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці.

Емісійні різниці (емісійний дохід) – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав); резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує затвердження;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

Додатковий капітал може включати:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) результат переоцінки основних засобів, що враховується до регулятивного капіталу банку за результатами звітного фінансового року в розмірі, який визначено за результатами оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності та підтверджено аудитором (аудиторською фірмою), за умови проведення оцінки майна із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості, та з використанням порівняльного методу;

г) прибуток поточного року, що зменшений на суму нарахованих доходів, строк отримання яких відповідно до умов угоди не визначений або передбачений більше ніж через 3 місяці (крім операцій з цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком). У цьому разі сума не отриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку;

д) субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином [2, с.5]:

1) депозити;

2) не депозитні залучені (запозичені) кошти.

Вклад (депозит) – це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Операції, пов’язані із залученням коштів для вкладів, називаються вкладними (депозитними). Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Сучасна банківська практика характеризується значним різноманіттям вкладів (депозитів), які поділяються:

а) залежно від категорії вкладників – на вклади (депозити) фізичних та вклади (депозити) юридичних осіб;

б) за ознакою резидентності – вклади (депозити) резидентів та вклади (депозити) нерезидентів;

в) за способом оформлення вкладу (депозиту) – шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки або ощадного (депозитного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту;

г) залежно від виду валюти, у якій залучаються грошові кошти на вклади (депозити) – вклади (депозити) у національній валюті, вклади (депозити) в іноземній валюті, вклади (депозити) у банківських металах;

д) залежно від строку та порядку повернення грошових коштів – вклади (депозити) на вимогу, строкові вклади (депозити), накопичувальні вклади (депозити) та умовні вклади (депозити);

є) залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів – вклади (депозити) з простими процентами та вклади (депозити) із складними процентами;

ж) за характером сплати процентів – авансом, щомісяця, щокварталу, після закінчення року, після закінчення строку дії договору;

з) за характером дострокового повернення грошових коштів або банківських металів – вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про повернення грошових коштів або банківських металів, вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення.

Вклади (депозити) на вимогу – це грошові кошти або банківські метали, що розміщені на вкладних (депозитних) рахунках у банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника в готівковій (лише для фізичних осіб) чи безготівковій формі

Строкові вклади (депозити) – це грошові кошти або банківські метали, розміщені у банку на визначений договором строк, які можуть бути повернені вкладнику після закінчення обумовленого строку або на першу вимогу вкладника, якщо таке передбачено договором банківського вкладу (депозиту). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Накопичувальні (ощадні) вклади (депозити) – це вклади, що призначені для нагромадження грошових заощаджень і можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами на вимогу за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення. Отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Отже, умовні вклади (депозити) – це вклади, під час оформлення яких установлюється будь-яка умова щодо повернення грошових коштів або банківських металів. Умова за вкладом не має суперечити законодавству України або бути такою, що може ускладнити повернення вкладу (депозиту). Якщо умови вкладу (депозиту) містять визначений строк зберігання, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Умовні вклади (депозити) без визначення строків зберігання обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Недепозитні залучені (позичені) кошти банку – це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів НБУ, операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку та ін. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України. [2, с.7]

Міжбанківський кредит займає особливе місце в структурі джерел залучених кредитних ресурсів банку. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні у зв’язку з впровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Він є оперативним способом одержання коштів; має, в основному, короткостроковий характер. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. Міжбанківський кредит надається при встановленні кореспондентських відносин, але разом з тим міжбанківський кредит – найдорожчий за інші джерела.

Міжбанківські кредити є таких видів:

1) добові (овернайт);

2) строкові;

3) безстрокові (онкольні).

Добові міжбанківські кредити – це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутацією. В окремих випадках за наявності сумніву щодо платоспроможності позичальника кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів).

Кредитна угода укладається за телефоном, телеграфом, часто без документальної фіксації.

Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (тиждень, місяць, 3 місяці, 6 місяців, рік; на євроринку зустрічаються міжбанківські кредити строком до 5 років).

Кредитна угода на видачу таких кредитів укладається в письмовій формі після оцінки кредитоспроможності банку-позичальника.

Безстрокові кредити. При цьому виді кредиту строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна зі сторін не прийме рішення про розірвання такої угоди [20, с.107].

Кількісний тендер – це тендер, на якому НБУ наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансування. Сума коштів, що пропонується для рефінансування, може оголошуватися або не оголошуватися.

Процентний тендер – це тендер, під час оголошення якого банки у своїх заявках до НБУ, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержати кредит.

Пряме РЕПО – це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між НБУ та банком про купівлю НБУ державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти з подальшим зобов’язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту за обумовленою ціною на обумовлену дату.

2. Надання стабілізаційного кредиту – кредиту НБУ, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений НБУ строк.

3. Депозитні операції:

а) укладення депозитних договорів;

б) емісія депозитних сертифікатів НБУ;

в) операції зворотного РЕПО.

Депозитний сертифікат НБУ – це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ в без документарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.

Зворотне РЕПО – це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між НБУ та банком про продаж НБУ зі свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату;

4. Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Операції з купівлі (продажу) державних цінних паперів можуть здійснюватися НБУ шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства України, згідно з установленими ними правилами.

З метою підтримання ліквідності банків і регулювання грошово-кредитного ринку НБУ може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних цінних паперів на позабіржовому ринку. Ініціатором такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенні операції з купівлі (продажу) таких цінних паперів.

НБУ з метою регулювання грошово-кредитного ринку може проводити з банками операції з державними цінними паперами, що є в портфелі НБУ, з обов’язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час.

Незалежно від джерел коштів і термінів їхнього залучення, основною метою проведення пасивних операцій є використання залучених коштів для формування активів банку й одержання прибутку.

Активи, або вкладення комерційного банку, класифікуються, виходячи зі ступеня їх ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку і залучені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами. З цього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси [5].

Щодо класифікації та структури активів комерційного банку, то як правило, цьому питанню не приділяється достатня увага. Автори монографій, навчальних посібників, наукових статей розглядають одну чи дві класифікації, хоч деякі з них не враховують певних напрямків розміщення активів, інші – всього розмаїття підходів.

На думку українських економістів Данильченка К.М. та Раєвської Т.О., статті активів за рівнем ліквідності можна розподілити на: високоліквідні активи, ліквідні активи, низьколіквідні активи, неліквідні активи, недоходні активи, квазіактиви [5, с. 56].

1. Високоліквідні активи – це кошти в касі, в НБУ та в інших банках, а також активи, які можна швидко конвертувати у готівкові та безготівкові кошти. Вони не дають банку доходу, але необхідні для розрахунків за зобов’язаннями. До них належать: готівкові кошти та банківські метали; кошти до запитання в НБУ; кошти до запитання в інших банках; строкові депозити в НБУ.

2. Ліквідні активи – це активи, які приносять банку дохід, а саме: усі надані кредити; депозити в інших банках; цінні папери; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3. Низьколіквідні активи – пролонгована та дебіторська заборгованість.

4. Неліквідні активи – прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами.

5. Недоходні активи становлять: основні засоби та нематеріальні активи; капіталовкладення; товарно-матеріальні цінності.

6. Квазіактиви: нараховані доходи (витрати) банку, пов’язані із залученням коштів; прострочені нараховані доходи та інші активи.

Практично всі дослідники з метою управління активами комерційного банку напрямки розміщення коштів поділяють на п’ять головних напрямків.

Головним недоліком цього підходу є відсутність класифікації активів за рівнем ризику та класифікації з метою управління активами.

Отже, при управлінні активами комерційного банку їх доцільно класифікувати: за видом операцій з врахуванням рівня ліквідності та тривалості вкладення, за рівнем ризику, за рівнем доходу, за тривалістю повернення коштів, за валютою операцій, за типом контрагентів та у розрізі філіалів, а також слід враховувати базову класифікацію активів з метою управління. На підставі цих класифікацій можна побудувати нову класифікацію активів комерційного банку (рис. 1.1).

Базовою для побудови узагальнюючої класифікації є класифікація активів з метою управління.

Саме ця класифікація враховує залежність напрямків використання коштів від джерел їх формування. Розглянемо детальніше структуру деяких складових даної класифікації активів.

До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. Ця група активів включає: платіжні документи із процесі інкасування; кошти на кореспондентських рахунках у центральному (національному) банку; кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках; обов’язкові мінімальні резерви.





Первинні резерви є мало дохідним видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їхньої частки в структурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків-кореспондентів, із якими укладені відповідні договори.

Вторинні резерви – це група активів банку, які в достатньо короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів по зобов’язаннях банку. Основне їхнє призначення – бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку.

До цієї групи активів належать: вкладення в державні короткострокові цінні папери; вкладення в корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери; міжбанківські кредити на термін до 7 днів.

Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, дохідні активи – кредити та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення питомої ваги цих груп в активах банку. Відзначимо, що частка кредитів в активах банків коливається від 20% до понад 80%, а питома вага портфеля цінних паперів досягає 25-30%. Фондовий портфель банку складається з: цінних паперів на продаж, цінних паперів на інвестиції, інвестицій капіталу в асоційовані компанії, інвестицій капіталу в дочірні компанії. Кредитний портфель банку складається з: короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок.

Вкладення в основні фонди – це найдовгостроковіші активи банку, без яких неможливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них неможлива організація роботи з моменту його створення.


1.3. Стратегія управління активами і пасивами комерційного банку


Управління активами і пасивами – це діяльність банку щодо проведення фінансових операцій з метою підтримання ліквідності, оптимізації ризиків його комерційної діяльності, хеджування таких ризиків, коригування валютних позицій банку, здійснення операцій, що належать до інвестиційної та фінансової діяльності банку [32,с.115].

Досліджуючи управління активами і пасивами можна стверджувати, що сьогодні переважає в банківській діяльності «інтегрований» підхід або «збалансований», але одностайної точки зору щодо визначення поняття комплексного управління активами і пасивами ще не вироблено.

У виборі стратегій управління банком незначний, так як існує лише дві. Перша спрямована на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Варто звернути увагу на те, що вибір найраціональнішої стратегії управління є надто індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Перевагою стратегії УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто переш­коджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним .

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов’язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої ліквідності.

Стратегій управління активами і пасивами в другому виданні свого посібника виділяє спочатку загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі гепу, імунізації балансу, валютного метчингу (рис. 1.3). Необхідною умовою їх ефективного застосування є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозування цінової динаміки ускладнене, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку (P) за умови обмеження ризику (R) через установлення максимально допустимого його значення, у другій ¾ мінімізація ризику за утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий .

До методів УАП належать зокрема такі, як структурне балансування, управління гепом, управління дюрацією, імунізація балансу, хеджування, страхування, управління спредом. Нині в міжнародній банківській практиці удосконалення інструментарію УАП відбувається досить динамічно, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують проведення як балансових, так і позабалансових операцій.

Дослідження взаємозв’язків між трьома підходами до управління банківськими фінансами показує, що кожен наступний є логічним продовженням попереднього та включає весь арсенал вже відомих методів і прийомів.

В підручнику «Банківські операції» А.М. Мороз виділяє три підходи управління активами і пасивами. Кожний банк обирає власну стратегію в управлінні активами та пасивами, виходячи із поставлених завдань та існуючих для цього можливостей. Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

а) управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

б) управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

в) управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Тобто, управління активами і пасивами прямо пов’язує з ліквідністю. «Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські управлінці повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. Разом з тим за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: якщо зміниться економічна ситуація на ринку банківських капіталів, він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку. Очевидно, що управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку»[23, с. 519].

Для того, щоб оцінити ризик ліквідності використовується показник геп. А.М. Мороз в своєму підручнику наводить приклад розрахунку гепу за звітністю банків станом на 01.09.2006 року, з аналізу вийшло, що з 12 банків першої групи один банк мав додатний геп, у другій групі з 15 банків лише два мали додатний геп, із 28 банків у третій групі тільки вісім мали додатний геп. «Це свідчить про те, що великі та середні українські банки мають великий ризик ліквідності за позицією «кошти до запитання, або на вимогу». Тобто зобов'язання, які банки взяли на себе за коштами на вимогу, в цілому не забезпечуються відповідною групою активів. Ситуація з коштами терміном «до місяця» дещо краща, але не набагато. Серед банків першої та другої груп близько половини мали від'ємний геп, тобто так само тут суттєвий ризик ліквідності. Ті банки, що мають незбіг між обсягом залучених коштів з терміном повернення «до одного місяця», не забезпечені вкладеними коштами з таким терміном повернення. Таке становище має відповідне пояснення. Для того щоб заробляти кошти, банки повинні свої активи робити довгостроковими. Активом банку з терміном повернення до одного місяця може бути міжбанківський кредит. Але такі кредити використовуються здебільшого для того, щоб не залишалися надлишки ресурсів на кінець дня. Проценти за такими кредитами мінімальні, і вони апріорі не можуть відігравати значної ролі в банківських активах (або мати значну питому вагу в усіх його активах). Понад 70 % вкладень становлять кредити юридичним та фізичним особам, А такі кредити завжди довгострокові, тобто надаються на термін, що перевищує термін 30 днів. І якщо пояснення цього факту можна віднести до виправданих реалій функціонування нашої банківської системи, наявність від’ємного гепу в групі коштів від «32 до 365» та більше року пояснити важко»[ 23, с. 520].

Усі управлінські процеси в банку тісно пов'язані між собою. Забезпечення фінансової стійкості залежить не тільки від розміру активів та рівня їх ліквідності, збалансованості активних та пасивних операцій. Для кожного банку важливим є те, яку політику він проводить в управління активами і пасивами.

Проаналізував дані табл. 1.2 та 1.3, взяті із звітів українських банків, за допомогою групової методики НБУ.

Таблиця 1.2

Структура банківських активів

Види банківських активів	Відсоток
Високоліквідні активи	12-14
Надані кредити	73-77
Вкладення в цінні папери	3-6
Дебіторська заборгованість	0,5-1
Основні засоби та нематеріальні активи	4-6
Нараховані доходи до отримання	1
Інші доходи	0,1-0,3