Оскільки це найбільш рухлива І гнучка складова економічної системи
| Вид материала | Документы |
- Оскільки це найбільш рухлива І гнучка складова економічної системи, 1742.55kb.
- Вступ, 779.69kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Досліджено роль інтелектуального капіталу у формуванні інноваційної економічної системи, 189.14kb.
- «Податки та оподаткування», 195.78kb.
- Зпроголошенням політичної І економічної незалежності України встало питання про створення, 428.11kb.
- Тема макроекономіка як наука, 540.79kb.
- Реферат з курсу «Гроші та кредит» на тему: Забезпечення фінансово-економічної сфери, 333.88kb.
- Реферат з курсу «Гроші та кредит» на тему: Забезпечення фінансово-економічної сфери, 321.94kb.
- 14. Операційні системи Тема 14. Операційні системи, 170.27kb.
Стереотипи поведінки, високоефективне підприємство, приватизація, демонетизація економіки, соціалістичні принципи, лібералізація економіки, "ціновий шок", продуктивні сили, регульовані ціни, інвестиційний клімат.
Подумай і дай відповідь
- Розкрийте рушійні сили трансформаційних процесів.
- У чому негативний вплив приватизаційної політики в Україні? Доведіть свою думку.
- Яка роль держави в трансформаційній економіці?
- Які наслідки мав еволюційний підхід до реформування економіки в Китаї?
- Що означає в економіці "шокова терапія"? Як її оцінюють еволюціоністи?
5.3. Формування національної інноваційної системи
Відкриття та обґрунтування Й. Шумпетером інновацій та інноваційного розвитку ще на початку XX ст. було геніальним передбаченням, яке реалізувалося спочатку в перетворенні науково-технічного прогресу на вирішальний фактор економічного розвитку, потім у становленні якісно нового інноваційного типу економічного зростання, що у свою чергу зумовило становлення і розвиток національних інноваційних систем, тобто загальнодержавного науково-виробничого комплексу, який поєднує наукові дослідження, створення нової техніки і технології та їх упровадження у виробництво, переозброєння і зростання науково-технологічного рівня економіки, її ефективності та конкурентоспроможності на світовому ринку. Всі елементи цього комплексу взаємопов'язані, а їх функціонування відбувається на основі поєднання правових норм та фінансово-економічних механізмів.
Формування і розвиток національних інноваційних систем потребували їх наукового дослідження, виявлення сутності, структури, взаємодії їхніх елементів і функціонування цієї системи. Не менш важливо розкрити її місце в економічній системі. Ця об'єктивна потреба набула втілення у низці робіт західних економістів у 90-х роках XX ст., а в Україні ця проблема стала актуальною після закінчення спаду виробництва і початку економічного зростання.
Аналіз опублікованих праць свідчить, що є два підходи до пізнання національної інноваційної системи. Один із нихx полягає в тому, щоб дати досить повне уявлення про цю систему. Для цього окремо характеризуються інституціональний устрій інноваційної економіки, технологічні пріоритети інноваційного розвитку виробничої сфери економіки, фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності, розвиток інноваційного підприємництва, ринок об'єктів права промислової власності, трансфер технологій і державна політика в національній інноваційній системі. Як видно, розглядаються актуальні проблеми інноваційної діяльності. Насправді, не ринку, не ринковому механізму, а саме державі, державному регулюванню, у тісній взаємодії з ринком, ринковим механізмом, належить провідне місце у становленні інноваційного типу розвитку. Державна політика відіграє особливу роль. "Вона формує інституціональний профіль системи... режим діяльності підприємницького середовища, рівень і міру орієнтації фундаментальних досліджень на ринок, систему мотивації науково-дослідної активності, її спрямованість у бік виробництва, організацію сектору вищої освіти"xi. Отже, роль держави величезна. Автори визнають: "В Україні і на цей час не сформовано науково обґрунтовану інноваційну політику" і не сформовано господарський механізм інноваційного розвитку. "В інституціональному плані перед державою постає завдання сформувати такий господарський механізм..."xii.
Методологічний підхід, згідно з яким система як цілісність розглядається через відокремлення багатьох її складових, дає змогу краще проаналізувати ці елементи, але Національна інноваційна система (НІС) — це складна система з великими відмінностями між її суб'єктами, тому, на нашу думку, на перший план виступає потреба розкрити і налагодити взаємодію елементів системи. Без цього вона не зможе функціонувати як слід. Тому невипадково другий підхід полягає у різкому обмеженні питань із тим, щоб глибше розкрити взаємодію елементів системи та здійснити комплексний аналіз. Як пише один із авторів, "щоб сформувати ключові напрями розв'язання цього завдання, ми використовуємо досить апробовану (підкреслено нами. —Авт.) схему розгляду макроекономічних блоків — виробництво товарів і послуг та виробництво знань з урахуванням можливостей та інтересів держави як важливої дійової особи в національній інноваційній системі"xiii. Такий підхід не лише плідний, а й "досить апробований" і з самого початку враховує роль держави в інноваційному процесі. Разом із тим держава діє у ринково-конкурентному середовищі, що зумовлює глибоке поєднання державного регулювання з ринковим механізмом. Отже, національна інноваційна система не тільки генетично пов'язана зі змішаною економікою, а є и складовою частиною. Головне завдання і призначення НІС полягає в тому, щоб якнайтісніше пов'язати науку і техніку з виробництвом, забезпечити взаємодію наукових досліджень, дослідно-конструкторських розробок та їх упровадження у виробництво, зростання науково-технічного рівня всієї економіки. Справа в тому, що в Україні, як і в інших країнах, є розрив між науковими дослідженнями, розвитком науки і виробництвом, його науково-технологічним рівнем. І, що дуже важливо, за колишнього СРСР причину цього розриву вбачали у відсутності ринку, але Україна вже 15 років іде шляхом створення ринкової економіки, а ця проблема залишається досить гострою. Очевидно, справа не просто в ринку, а в ступені його розвитку, в досконалості ринкового механізму. Формування НІС передбачає вдосконалення як діяльності держави у цій сфері, так і ринкового механізму.
Ідею національної інноваційної системи висунув і дав її перше обґрунтування К. Фрімен ще у 1987 р. Національна інноваційна система (НІС) — це "сукупність різних інститутів, які спільно і кожний окремо роблять свій внесок у створення і поширення нових технологій, утворюючи основу, яка слугує урядам для формування і реалізації політики, що впливає на інноващинии процес. Система взаємопов'язаних інститутів, призначена для того, щоб створювати, зберігати і передавати знання, навички й артефакти, які визначають нові технології"22. Неважко побачити, що у цьому визначенні хоч і згадується комерціалізація, головний акцент робиться на інститутах. Але на відміну від попереднього визначення тут є спроби, хоч і не зовсім вдалі відокремити національні особливості. Наприклад, зазначення "у межах національних кордонів", хоч і певною мірою, але ізолює НІС від світових процесів. Насправді ЩС в умовах глобалізації нерозривно пов'язана зі світовим ринком функціонувати і без нього, тим більш ефективно, не може. Так, нині Україна успішно експортує металопродукцію, яка користується попитом. Успішно працює на зовнішній ринок титанова галузь. Практично на всіх світових ринках гідно представлені товари важкого машинобудування. Водночас Україні конче потрібні новітні інноваційні розробки і технологи для відновлення електро- і радіотехнічної промисловості. Тому, на нашу думку, має йтися не про "національні кордони", а про взаємодію національних інноваційних систем зі світовою глобалізованою економікою. І, нарешті, обидва визначення НІС обходять економічний механізм взаємодії інститутів, що не можна нічим виправдати, адже для органічного поєднання науки і виробництва та впровадження наукових результатів у практику не лише потрібні відповідні інститути, а й економічні стимули цих процесів. Відомо, що й у колишньому СРСР, й у незалежній Україні неодноразово створювалися державні комітети чи міністерства з проблем науки і техніки з певними структурами на місцях, але це, на жаль, не розв'язувало проблеми. І сьогодні вона залишається нерозв'язаною, оскільки немає економічної заінтересованості виробництв і наукових установ у впровадженні надбань науки і техніки у виробництво. Саме це стало основою для висновку про те, що для розвитку інноваційної системи в Росії "головне — механізми, які дають змогу здійснювати діяльність зі створення, зберігання і поширення нових знань і технологій"xiv. Отже, за всієї важливості
інституцій, які забезпечують функціонування НІС, основна увага має приділятися винайденню і відпрацюванню механізмів, які забезпечать глибокий взаємозв'язок та взаємодію науки та виробництва, створення дійової системи економічної мотивації суб'єктів господарювання до інновацій та втілення їх у виробництво, а суб'єктів науково-дослідної сфери — до доведення наукових розробок до нових зразків техніки і технології, готових для впровадження у виробництво.
Все це дає підставу зробити висновки, що національна інноваційна система за своїми устоями (багатоманітністю форм власності та поєднанням державного регулювання з ринковим механізмом) є породженням не суто ринкової, а змішаної економіки, що вона за своїми функціями становить складову механізму функціонування та розвитку економіки і суспільства.
Нарешті, НІС має конкретно-історичний характер. Як становлення інноваційного типу розвитку, так і формування НІС нерозривно пов'язані з виникненням і становленням нового інформаційного (постіндустріального) способу виробництва. Україна, як і інші країни СНД, зокрема Росія, перебуває на індустріальній стадії цивілізації, тому для них важливим є поєднання високих індустріальних технологій з інформаційно-комунікаційними. Але попри важливість індустріальних технологій визначальну роль відіграють технології, що реалізують інформацію і знання як якісно новий виробничий ресурс. Про це досить переконливо свідчить те, що цитований вище автор вбачає головне в розвитку НІС у Росії у механізмі "створення і поширення нових знань і технології", тобто в становленні економіки знань та інформаційного способу виробництва.
НІС — це система, яка створюється державою з урахуванням ринку, ринкового механізму. Концепція інноваційного розвитку України розроблена і затверджена Верховною Радою ще у 1999 р. Нині Міністерство освіти і науки розробило її нову редакцію і розпочало громадське обговорення. До кінця 2005 р. ця робота мала бути завершена24. Для реалізації цього типу розвитку багато зроблено в галузі законодавчого забезпечення25. Проте треба мати на увазі, оскільки наука і техніка швидко розвиваються, а на сучасному етапі відбуваються якісні зрушення в організації науково-технічної діяльності, у технологіях виробництва, потрібні наукові узагальнення, розкриття нових процесів і тенденцій та їх законодавче оформлення.
А. Виробництво товарів і послуг
Кінцевою метою національної інноваційної системи є піднесення науково-технологічного рівня виробництва. Можна досягати великих успіхів у наукових пошуках, але якщо вони не втілюються у виробництві, якщо не зростає його техніко-техно- логічний рівень, то можливості, які відкриває наука, не реалізуються. Розвинуті країни, забезпечивши швидке становлення і розвиток НІС, домоглися успішного використання здобутків науково-технічної революції, значного піднесення науково-техно- логічного рівня економіки та її ефективності, переходу на нову стадію цивілізаційного прогресу. Вони визначили шляхи і методи техніко-економічного вдосконалення виробництва. Тому їхній досвід лежить в основі становлення технологічних пріоритетів інноваційного розвитку економіки України. Але це не може бути механічним перенесенням їхнього досвіду на наші умови. Рівень розвитку та структура економіки України вимагають органічного поєднання високих індустріальних технологій із широким, і справді пріоритетним, використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Як раніше було показано, в Україні панівними є ПІ і IV технологічні уклади. На підприємства цих укладів припадає до 95 % промислової продукції, що виробляється, водночас на V технологічний уклад припадає приблизно 4,5%. Така технологічна структура нашої економіки не відповідає потребам зростання економіки України. Технологічна відсталість зумовлює її низьку ефективність, а отже, різко обмежує можливості і нагромадження, і споживання. У структурі експорту України частка інноваційної, високотехнологічної, наукомісткої про-
Ситуація ускладнюється й тим, що за роки тривалої і тяжкої економічної кризи такі передові галузі економіки, як електронна та радіопромисловість, були зруйновані, що призвело до різкого погіршення структури економіки. В Україні на сировинну продукцію припадає 67,8 %, інвестиційну — 12,9, товари широкого вжитку — 18, товари тривалого користування — 1,3 %xv. Нераціональна структура економіки набуває втілення й у недостатньому розвитку машинобудування, яке є джерелом нової техніки і технології, основою технічного переозброєння економіки, зростання її ефективності. Досвід розвинутих країн показує, що розвинуте машинобудування істотно впливає на структуру економіки і визначає її сучасний рівень. Так, у структурі обробної промисловості частка машинобудування становить: у Швеції — 39 %, Італії — 26, Нідерландах — 25, Фінляндії — 24, Угорщині
- 26, а в Україні лише 13,6 %xvi.
Глибокий спад виробництва у машинобудуванні зумовив те, що основні фонди фактично не оновлювалися, виробничий апарат зношувався і застарівав. Середній фактичний строк служби активної частини фондів ще на початок 2001 р. дорівнював 18,7 року20, що значно перевищує економічно доцільні строки експлуатації. В такому становищі тільки завдяки інноваціям можна здійснити технологічну і структурну модернізацію економіки, забезпечити зростання її ефективності й тим самим створити незмірно кращі умови життя і праці людей.
Аналіз показує, що в нашій економіці відбувається інноваційна діяльність (табл. 5.1)80.
Таблиця 6.1. Впровадження прогресивних технологічних процесів та освоєння виробництва нових видів продукції в промисловості
| Показник | 1901 р. | 1996 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р.xvii |
| Впровадження нових прогресивних технологічних процесів | 7 303 | 2 936 | 1 403 | 1421 | 1 142 | 1 482 |
| 3 нихі маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних | 1 826 | 1 044 | 430 | 469 | 430 | 606 |
| Освоєння виробництва продукції | 13 790 | 11 472 | 16 323 | 19 481 | 22 847 | 7 416 |
| 3 них: нових видів техніки | 11482 | 9 398 | 631 | 610 | 620 | 710 |