Оскільки це найбільш рухлива І гнучка скла­дова економічної системи

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Оскільки це найбільш рухлива І гнучка скла­дова економічної системи, 1742.55kb.
• Вступ, 779.69kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Досліджено роль інтелектуального капіталу у формуванні інноваційної економічної системи, 189.14kb.
• «Податки та оподаткування», 195.78kb.
• Зпроголошенням політичної І економічної незалежності України встало питання про створення, 428.11kb.
• Тема макроекономіка як наука, 540.79kb.
• Реферат з курсу «Гроші та кредит» на тему: Забезпечення фінансово-економічної сфери, 333.88kb.
• Реферат з курсу «Гроші та кредит» на тему: Забезпечення фінансово-економічної сфери, 321.94kb.
• 14. Операційні системи Тема 14. Операційні системи, 170.27kb.

Основні терміни і поняття

Господарський механізм, ринковий механізм, попит і про­позиція, ринкове ціноутворення, монополістичний капіталізм, корпоративний капіталізм, неокейнсіанство, державне регулю­вання, монетаризм, прибуток, кредит.

Подумай і дай відповідь

1. У чому полягає сутність ринку?
   
2. Як вплинув на структуру власності та її роль в економіці корпоративний, монополістичний капіталізм?
   
3. Які фактори впливають на якість механізму господарю* вання й управління?
   
4. Розкрийте основні проблеми трансформаційного періоду економіки України.
   
5. Поясніть, яка роль держави у ринковій економіці.
   

5.2. Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

Еволюційна теорія виходить із того, що господарський ме­ханізм має повною мірою реалізувати природно-історичний ха­рактер розвитку і діяльності людини, створювати умови для прояву трудової активності в єдності з перспективами зростан­ня людини як виробника, громадянина. Ось чому еволюційна економічна теорія зосереджується на реальних механізмах, які втілюють у життя інтереси людини. Вона ґрунтується на поши­реному стереотипі коли людина щоденно працює заради забез­печення сім'ї, виховання дітей, не ставлячи якихось особливих цілей. Тому і в еволюційній економіці немає особливих цілей і мотивів, а є одна мета — виживання і зростання, яка реалізуєть­ся в процесі виробничої діяльності, "природного відбору" у взає­модії з економічним середовищем. Тим самим створюються умови життєдіяльності, внутрішньо притаманні людині, її віко­вим традиціям.

Еволюційна економічна теорія розкриває рушійні сили транс­формаційних процесів у рутинних процесах поведінки суб'єктів господарювання, яка виявляється у виробничих операціях і технологічних процесах, у взаємодії всередині виробничих фак­торів та економічного оточення. Стереотипи поведінки праців­ників є головним предметом дослідження еволюційної економіч­ної теорії, оскільки саме вони визначають економічну динамі­ку. Вони постійно відтворюються, повторюються і водночас змінюються під впливом економічного оточення, яке змінюєть­ся. Під час "природного відбору" з усіх рутинних процесів по­ведінки зберігаються ті, які довели свою життєздатність, спри­яють виживанню і зростанню економічних суб'єктів у певних економічних умовах. Вони контрастують з аморальною поведін­кою багатьох людей, породженою масовою приватизацією дер­жавного майна. В умовах утрати державою регулюючої ролі в економіці масова приватизація відкрила нечувані можливості для легкого і швидкого збагачення. Люди, позбавлені твердих моральних устоїв, зловживаючи службовим становищем, вико­ристовуючи зв'язки і підкуп високих посадових осіб, заволоді­ли прибутковими державними підприємствами і швидко пере­творилися на олігархів. У країні склалася ситуація, коли не чесна праця, не добросовісне підприємництво, а грабіжницьке привласнення державного майна стало найкоротшим і найви- гіднішим шляхом до успіху. І, навпаки, переважна більшість людей, яка звикла своєю чесною працею забезпечувати нор­мальне життя собі та своїй сім'ї, була пограбована, позбавлена можливості працювати, кинута у прірву зубожіння. Навіть ті підприємці, які чесно займалися бізнесом, не змогли протисто­яти шаленому збагаченню небагатьох, нормально хазяйнувати, вони розорилися, втратили те, що нажили своєю працею, своїм розумом.

Атмосфера "прихватизації" — це не лише деформація про­цесів "природного відбору", такого важливого для становлення підприємництва, коли в рівних умовах конкурентної боротьби перемагає кращий, талановитий, вона спотворює і сам процес господарювання, коли не пошук і впровадження нових методів організації виробництва і праці, а пристосування до державно­го бюджету, державної власності й незаконне їх використання у власних корисливих інтересах стають найпрямішою і най­простішою дорогою примноження свого багатства.

Негативний вплив " прихватизації" на економіку полягає в тому, що незаконне привласнення державного майна одними неминуче породжує боротьбу за и перерозподіл. Справа виходить далеко за межі пристойності й законності. Як під час привати­зації нехтували елементарними нормами права і моралі, так іще нахабніше здійснюють перерозподіл цієї власності. Підкупом судів отримують незаконні рішення і на цій основі насильно за­хоплюють приватне майно, підприємства, фірми. Розуміючи хиткість своєї позиції, незаконності привласнення новоявлені бізнесмени роблять усе, аби максимально "вижати" захоплену власність у своїх інтересах, домогтись якомога більших доходів. Такі реалії економічного життя неминуче заперечують пошуки високоефективних форм господарювання, оскільки відразу після помітних результатів у прибутковості бізнесу здійснюються спро­би його захоплення будь-яким способом. Усе це неминуче при­мушує бізнесменів зосереджувати увагу на короткочасних ре­зультатах господарювання й ігнорувати його довгострокові ре­зультати. Хоча добре відомо, що добросовісне і високоефективне підприємництво пов'язане з великими інвестиціями у розвиток виробництва, з широкими заходами, спрямованими на його мо­дернізацію, підвищення науково-технологічного рівня. Інакше кажучи, ефективне підприємництво нерозривно пов'язане з дов­гостроковою перспективою. На жаль, і самі методи присвоєння державного майна, і створена на їхній основі система господарю­вання не забезпечують елементарних умов для повсякденної, дов­гострокової, такої, що побудована на використанні науково-тех­нічного прогресу, господарської діяльності, розрахованої на пер­спективу і досягнення високого економічного ефекту.

Еволюційний підхід розкриває погрішність "шокової терапії" як методу ринкових реформ, який із самого початку запрогра­мував наслідки, отримані в результаті його використання. Саме він породив викривлені форми підприємницької діяльності й усунув від ефективної діяльності великі маси людей, орієнто­ваних на чесну працю, ініціативну діяльність. Усе це не могло дати позитивних результатів, а навпаки, зумовило наслідки, які суперечать цілям і завданням, які ставилися до початку реформ. Нові власники, як правило, стали поганими господарями, вони не змогли забезпечити розвиток ефективного виробництва, не просунули економіку країни вперед. Це набуло втілення у ха­рактері ринкових відносин, у формуванні та дії ринкового ме­ханізму, коли на кожному кроці ринковій конкуренції проти­стоять монопольні тенденції, є величезна кількість монопо­лістів, які послаблюють і загострюють суперечності в економіці (досить назвати "нафтову", "цукрову" кризи 2005 р.). Разом із тим незаконне привласнення небагатьма особами багатств, ство­рених працею народу, зруйнувало механізм відтворення робо­чої сили, нарощування людського капіталу, відкинуло країну та и економіку на десятиліття назад.

Недооцінка державою їі регулюючої ролі в економіці зумови­ла посилення стихії та хаосу в економіці, глибоку і тривалу кризу. Відбулися демонетизація економіки, різке зниження об­сягів інвестиційного процесу, надзвичайне ускладнення і зву­ження кредитних відносин, зменшення обсягів кредитування як виробництва, так і споживання громадян, перш за все кре­дитування будівництва житла.

Життя ще раз продемонструвало, що здійснення радикаль­них реформ без підготовки суспільної свідомості, без розумін­ня форм і методів їх здійснення, без здобуття людьми знань про шляхи і способи їх проведення неминуче пов'язане з великими порушеннями, зі значними і небезпечними викривленнями і втратами, які дуже дорого коштують народу. Тому еволюційна економічна теорія виходить із того, що людина є головною дійо­вою особою й економічні та політичні реформи будуть ефектив­ними тоді, коли їхні ідеї будуть усвідомлені широкими верства­ми населення, які оволодівають новими формами економічної діяльності та поступово, послідовно, але неухильно просувають­ся на шляху їх здійснення, а перетворення за їхньою безпосе­редньою участю приносять їм певні плоди. Ці висновки підтвер­джуються досвідом Китаю, який на відміну від країн СНД з їхньою "шоковою терапією" здійснює ринкову трансформацію еволюційно, тісно поєднуючи становлення ринкових відносин зі зростанням творчих зусиль широких верств населення, роз­ширенням підприємницького руху, з активним державним управ­лінням і регулюванням соціально-економічних процесів.

Досвід Китаю, який здійснює глибокі перетворення еволю­ційним шляхом, який віднайшов багато форм і методів створен­ня й успішного функціонування еволюційної економіки, заслу­говує на особливу увагу. Перш за все слід відзначити деідеоло- гізацію державних рішень. Були створені умови для розвитку різних шкіл і напрямів економічної науки, які отримали повне право на різні методологічні підходи і вирішення актуальних проблем. Держава повністю відкинула практику минулого, коли якісь школи чи напрями науки оголошувалися науково неспроможними і заборонялися. Все це відкрило простір для висловлювання думок, їх зіставлення і вироблення обґрунто­ваних висновків і рекомендацій.

Нові умови розвитку економічних досліджень дали змогу подолати скутість економічної думки, боязнь висловити нову ідею чи положення, порівняно швидко позбутися панування до* гматизму, розвінчати цілу низку догматичних положень, абсо­лютизації тих чи інших процесів і явищ. Реалістичність, об'єк­тивність наукових підходів у Китаї особливо яскраво виявляєть­ся порівняно з іншими країнами перехідної економіки. Так, У

дореформені часи панувала догма про високі переваги дирек­тивного планового управління економікою. З початком перехо­ду до ринкової економіки настійливо проводиться думка про неефективність. Ці протилежні судження однобічні, догма­тичні, тоді як істина потребує всебічного аналізу відповідно до конкретної ситуації.

Досвід Китаю показує, що одним із головних факторів успіш­ного еволюційного розвитку є економічна роль держави, и управ­ління, контроль і регулювання соціально-економічних про­цесів, що визначає керований характер ринкових перетворень. Китайцям удалося уникнути протиставлення адміністративних та економічних, тобто ринкових, методів управління економі­кою. Якщо в інших державах у процесі боротьби за поширення ринкових методів нерідко відбувалось обмеження економічної ролі держави або навіть її усунення з економіки, то китайський підхід із позицій потреб господарської практики сприяв повно­му використанню можливостей держави.

Творчий підхід виявився у здійсненні Китаєм ринкових ре­форм. Розпочинаючи їх, керівництво країни не мало чіткого уявлення про систему господарювання, до якої мала рухатися країна. Тому було застосовано метод експериментування, коли важливі рішення про перебудову господарської системи спочат­ку проходили апробацію в окремих регіонах чи на обмеженій кількості господарств, ґрунтовно аналізувалися наслідки і на цій основі приймалося рішення стосовно майбутнього цих форм і методів господарювання: доопрацювання, відмова від них чи поширення їх. Багатоваріантність підходів з урахуванням ре­гіональних і місцевих особливостей, багатоманітність форм ре­алізації єдиних принципів дають змогу суб'єктам господарю­вання широко виявляти ініціативу і творчість у здійсненні еко­номічних перетворень.

Показово і те, що метою реформ проголошувалося не зрос­тання добробуту населення, а піднесення виробництва і розви­ток продуктивних сил. Тим самим держава звільняла себе від обіцянок народу, які в багатьох випадках не виконуються і при­зводять до зворотного, негативного впливу на соціально-еконо­мічну ситуацію. До того ж вони обмежують простір для манев­ру держави, не дають змоги здійснювати заходи вимушені обставинами, але втілюють інтереси населення, що в кінцевому підсумку гальмує економічні процеси. Інша справа, коли ме­тою є зростання виробництва, що дає необмежені можливості для діяльності держави, для вжиття заходів, які диктуються потребами розвитку виробництва. А чим більші успіхи у вироб­ництві, тим ширші можливості для поліпшення умов життя і праці. Китайське керівництво не відкинуло соціалістичних принципів, як сталося в інших країнах, а широко використо­вує їх у практиці реформування. Колективізм, гуманізм, соці­альна відповідальність близькі та привабливі для людини. Вони сприяють утвердженню людяності у відносинах, вимагають якнайповнішого врахування інтересів і потреб людей, соціаль­них груп. Для цього використовують і соціологічні досліджен­ня, які дають чітке уявлення про ставлення населення до ре­форм, і державні органи враховують це у своїй діяльності. Ра­зом з тим усе це дає змогу виховувати у населення розуміння реформ, усвідомлювати їхню відповідність інтересам народу, перетворює маси людей на свідомих учасників історичних про­цесів, розширює і змінює соціальну базу реформ.

Відмітною рисою китайських реформ є те, що вони відкида­ють дуже поширену в інших країнах думку, що начебто рефор­ми вимагають жертв від народу. До речі, цю ідею проповідують західні економісти і соціологи. Китайське керівництво із само­го початку визнало ці "проповіді" неприйнятними і навіть шкід­ливими. Воно виходить із того, що реформи проводяться для людини і люди мають це не лише знати, а й відчувати. Проте робиться це не шляхом обіцянок, а через усвідомлення люди­ною, що чим більші досягнення у праці, тим швидше зростання виробництва, а отже, і кращі умови забезпечення потреб пра­цюючих і всього населення.

Дуже показовою в цьому плані є реформа цін, чутливого еле­менту господарського механізму, пов'язаного з реалізацією еко­номічних інтересів як трудових колективів, так і кожного тру* дівника, всього населення країни. Як відомо, "шокова терапія передбачає рішучу лібералізацію цін. В європейських країнах та країнах СНД замість державного планового регулювання цін» без особливої підготовки суб'єктів господарювання і населен­ня, було, по суті, одномоментно і широко введено вільне, тобто ринкове, ціноутворення. Як наслідок, в європейських країнах перехідної економіки від 70 до 90 % товарообороту реалізову­валось за вільними, ринковими цінами. При цьому слід мати на увазі, що часткова лібералізація цін у цих країнах розпоча­лася значно раніше, що певною мірою підготувало суспільну думку до масової лібералізації. Також важливо, що державне регулювання і контроль за цінами зберігалися на частину то­варів, які становили від 5 до ЗО % внутрішнього товарообороту. Безперечно, це дало змогу пом'якшити "ціновий шок" для під­приємств і населення, прискорити фінансову стабілізацію. Як видно, ціновий механізм настільки складний і чутливий, що і в умовах так званої "шокової терапії" треба було дотримуватись обережності і виваженості. Китайські економісти розуміли, що "шокова" лібералізація цін суперечить інтересам суб'єктів гос­подарювання, оскільки вони зацікавлені у низьких і стабіль­них цінах на сировину та інші засоби виробництва. Значне зрос­тання цін підірве умови розширеного відтворення, а отже, ви­кличе невдоволення реформами і протидію їм. Тому єдиним при­йнятним шляхом реформування цін було його поступове і вива­жене здійснення. Воно пройшло певні етапи, застосувались різні форми і методи його реалізації. На попередньому етапі (1978— 1984) зберігався старий механізм ціноутворення, за яким ди­рективно підвищувалися ціни на дефіцитні товари і знижува­лися на ті товари, яких вироблялося більш ніж достатньо. Тим самим планові ціни на товари, яких вироблялось більше ніж достатньо, наближалися до рівноважних цін. На другому етапі, починаючи з 1985 р., ціни поступово "відпускались", формува­лася нова система цін, за якої ціни на планову продукцію ви­значалися урядом, а на позапланову — ринком. Станом на 1996 р. товари, ціни на які визначалися ринком, становили 93 % за­гального обсягу продажу, 79 % загального обсягу закупівель сільськогосподарської продукції, 81 % загального обсягу реалі­зації засобів виробництва. Оскільки ціни на позапланову про­дукцію були вільними, то це відкрило можливість для під­приємств використати їх для свого розвитку. До того ж це поси­лювало заінтересованість підприємств у збільшенні поза­планового виробництва продукції, водночас сприяючи врегулю­ванню планових цін відповідно до вимог ринку. Щоб підприємства могли витримати перехід на ринкові ціни, використовува­лась державна субсидія.

Оскільки китайці не руйнували державний сектор прива­тизацією, а зосередили увагу на швидкому зростанні недержав­ного сектору, то це зумовило розширення сфери дії ринкових цін. У результаті, хоча межі й обсяги дії планових цін зали­шалися незмінними, але відносно, внаслідок зростання ролі недержавного сектору і розширення сфери дії ринкових цін частка планового ціноутворення та його вплив на економіку зменшувалися. Водночас держава вдосконалювала планове ціноутворення, регулювала рух планових цін у такий спосіб, щоб планові ціни все більше зближувалися з ринковими, щоб умови господарювання у державному і недержавному секто­рах вирівнювалися. Цей методологічний підхід до реформу­вання цін увійшов в історію як "двоколійна" система. І хоча на початку реформ між плановими і ринковими цінами, за ви­значенням китайських економістів, була прірва, Китаю вда­лося "перестрибнути прірву за два стрибки"¹⁶. Отже, посту­повість і виваженість реформи ціноутворення в Китаї дали змогу забезпечити стабільність умов для економічного зростан­ня, збільшення обсягів виробництва, уникнути того руйнуван­ня продуктивних сил, яке відбувалося в країнах СНД. Інакше кажучи, якщо для народів наших країн перехід до ринкової економіки обійшовся неймовірними втратами (нечуваний спад виробництва, безробіття, зубожіння народу і т. ін.), то еволю­ційний поступ дав змогу Китаю невпинно і високими темпами просуватися шляхом прогресу, набуваючи статусу однієї з най­потужніших держав світу.

Було б неправильно зображати справу так, начебто в Китаї відбувалося пряме і висхідне зростання. Навпаки, експеримен­тальний, пошуковий характер реформ передбачає і повернення назад, і перероблення чи вдосконалення вже зробленого. Тим більше, що розвиток економіки Китаю, як і всіх країн, має цик­лічний характер, коли економічне зростання посилюється чи дещо гальмується, виникають сировинні та інші кризи. Китайські економісти по-своєму оцінюють різні етапи в економіч­ному розвитку. Це може бути "хаос", "усунення, що настає за хаосом", "нежиттєвість", тобто затухання ділової активності, потім "пожвавлення", які повторюються у вигляді циклів три­валістю 4—5 років.

У цій ситуації керівна економічна роль держави, яка спи­рається на такий надійний критерій, як зростання ВВП, забез­печує розв'язання складних суперечностей, подолання негатив­них тенденцій. Для цього використовуються різноманітні засо­би: стабілізація цін на засоби виробництва і предмети спожи­вання, відсоткової ставки та валютного курсу, регулювання гос­подарських прав суб'єктів господарювання, кредитних відно­син, розвитку недержавного сектору економіки, особливо в час­тині його сировинного забезпечення.

Отже, китайські економічні реформи, за всієї своєрідності, мають велике міжнародне значення¹⁷, що виявляється у таких їх рисах:

• активна регулююча роль держави, яка спрямовує еко­номічні перетворення і визначає правила поведінки суб'єктів господарювання;
  
• всебічне врахування економічних інтересів різних соціаль­них прошарків і груп, соціальна орієнтованість реформ;
  
• формування сприятливого інвестиційного клімату, системи правових і фінансових гарантій для вітчизняних та іноземних ін­весторів, інституційних форм захисту внутрішнього ринку;
  
• розвиток багатоукладної економіки, форм налагодження співробітництва між державою і бізнесом, між великим і дріб­ним бізнесом, між суб'єктами господарювання різних форм власності;
  
• створення вільних економічних зон, зон інтенсивного роз­витку, технополісів, наукових інкубаторів та інших регіональ­них полюсів зростання;
  
• різноманітні форми залучення заощаджень населення для внутрішнього кредитування розвитку економіки та забезпечен­ня гарантій збереження цих заощаджень з боку держави;
  
• широке співробітництво держави із зарубіжною китайсь­кою діаспорою;
  
• досвід багатосторонніх політичних консультацій, створен­ня структур широкого патріотичного фронту всіх прошарків на­селення в інтересах забезпечення внутрішньої політичної стабіль­ності та зміцнення міжнародних зв'язків і авторитету країни.
  

Цей комплекс заходів забезпечив безперервне зростання мак- роекономічних показників — середнього рівня ВВП на душу на­селення, обсягу промислового виробництва, середнього спожи­вання та грошового доходу на душу населення. Досвід Китаю і В'єтнаму, який теж іде шляхом послідовних та впорядкованих реформ, довів, що становлення ринкової економіки в цих краї­нах відбувається без так званого трансформаційного спаду. Цей досвід заперечує твердження західних учених-економістів про начебто невідворотність цього спаду, що він начебто є обов'язко­вою умовою переходу до ринкової економіки. Китайський досвід заперечує розроблену західними вченими так звану "шокову те­рапію" і невтручання держави в економіку, що начебто є най­кращим способом реформування економіки. Справді, лібералі­зація економіки — необхідна умова ринкової трансформації, але досвід показав, що головним є те, як вона проводиться. Або це одночасне відпускання цін і відкриття ринку, що неминуче ви­кликає дестабілізацію економіки, інфляцію, пограбування на­селення та інші негативні процеси. Або це послідовність і вива­женість у реформі цін, розширенні прав суб'єктів господарюван­ня, які здійснюються під контролем держави і регулюються нею, що дає змогу стримувати інфляцію, забезпечувати стабільні умо­ви господарювання, а отже, дозволяє уникнути спаду виробниц­тва, руйнації економіки і зубожіння народу, що має місце в краї­нах, які застосували "шокову терапію".