І. П. Голосніченко доктор юридичних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание 6.2. Адміністративний примус Види заходів адміністративного примусу. Заходи впливу на фізичних осіб за вчинення адміністративних право­порушень 6.3. Форми державного управління Види форм державного управління.

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Ббк 67. 2я73 о-66, 2807.04kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.

Глава 6

тичному розумінні — найкраще визначені й детерміновані методи дер­жавного управління: переконання, заохочення і примус.

Правильне застосування саме цих методів у процесі здійснення дер­жавного управління забезпечує найбільшу й максимальну ефективність управлінської діяльності, раціональне функціонування всіх адміністра­тивно-правових інститутів, непохитність правових устоїв у галузях управління.

Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовуються для того, щоб забезпечити:

1. цілеспрямованість управлінської діяльності;
   
2. правомірність поведінки учасників управлінських відносин;
   
3. функціонування й захист встановленого державою режиму, за яко­
   го б неухильно виконувалися правові приписи усіх ланок управлінської
   системи;
   
4. нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин.
   

Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохо­чення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, мають розумно поєднуватися, тобто не протистоя­ти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватися загальним завдан­ням керівного впливу.

Правильне розуміння принципу розумного поєднання методів пере­конання, заохочення й примусу забезпечує досягнення максимально ко­рисних результатів у процесі здійснення державного управління.

При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу має бути гармонійним. Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів, до порушення норм за­конності. Гарантією правильного поєднання є визнання головної ролі ме­тодів переконання і заохочення як методів психічного впливу на свідо­мість, а через неї — на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських відносин.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять осно­ву функціонування апарату державного управління.

При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у про­цесі правоохоронної діяльності органи державного управління викори­стовують різноманітні прийоми і способи переконання і заохочення як методи цілеспрямованого впливу.

Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що ор­гани держави найчастіше використовують:

1. правове пропагування, пояснення сутності законів, правової полі­
   тики держави;
   
2. постійне інформування населення щодо стану справ у галузі охо­
   рони громадського порядку;
   

Методи і форми державного управління 189

3. стимулювання ініціативи громадськості стосовно надання право­
   охоронним органам допомоги щодо забезпечення правопорядку;
   
4. забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з пору­
   шеннями правопорядку;
   
5. проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигро­
   мадських проявів;
   
6. заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з пра­
   вопорушеннями.
   

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи пере­конання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулюван­ня громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусо­вих засобів впливу.

6.2. Адміністративний примус

Сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою систе­ми методів державного управління суспільством є метод примусу, що на­лежить до найжорсткіших засобів впливу. Саме тому посадові особи ор­ганів управління застосовують примус, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність цього методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б не використовувала його як най-необхідніший засіб управління своїми справами.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохо­ронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопору­шень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захис­ту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.

Відмінності, що існують між галузевими нормами (та тими, які скла­даються під їх впливом) і ступенем суспільної небезпеки галузевих де­ліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних при­мусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок зазначених обставин види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правови­ми галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-право­вий примус, адміністративний примус.

При аналізі взаємозв'язків галузей права і видів примусу привертає увагу те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Це пояснюється двома факторами.

З одного боку, появою в матеріальній сфері права комплексних галу­зей (економічне, житлове, податкове, банківське, морське, митне тощо),

190 Глава 6

які слід розглядати як повноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей процес є результатом розвитку права і сприяє перетворенню його на об'ємну по-ліструктурну систему. В цьому розумінні наявність у системі права мате­ріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й достатньо висо­кої інтенсивності регулювання суспільних відносин, а отже, й рівня розвитку.

З іншого, — відсутністю соціальних, а як наслідок і правових переду­мов збільшення різноманітності примусових заходів захисту правових відносин. Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу, її інтереси перебувають у площині вдосконалення існуючих за­ходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізації прин­ципу невідворотності покарання за вчинене правопорушення.

Через це захист правових відносин у цих галузях забезпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими видами держав­ного примусу.

Найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адап­туватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністра­тивний примус.

За своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є органічною складовою державного примусу.

Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньо­му порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правовідносин, по-перше, заходів попере­дження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових уста­новлень.

Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, на­приклад, оплатне вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; зобов'язання публічно по­просити вибачення у потерпілого; усунення (в разі необхідності) від ро­боти на період надзвичайного стану керівників державних підприємств, установ і організацій; тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів; тимчасове вилучення у під­приємств, установ і організацій навчальної військової техніки, вибухо­вих, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хіміч­них речовин; запровадження комендантської години; квартирної повин­ності тощо.

Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінально­го чи цивільно-правового примусу. Наприклад, штраф, що кримінальним і адміністративним законодавством визначається як грошове стягнення, а цивільним — як вид забезпечення виконання зобов'язань. Проте у за­значених видів грошового штрафу відмінні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому кожний з видів штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу,

Методи і форми державного управління 191

наділяється додатковою характеристикою, що дає змогу правозастосов-нику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу се­ред інших державних примусових заходів, такі:

• якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю
  відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримі­
  нальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідаль­
  ності), то адміністративний примус і адміністративна відповідаль­
  ність — різні правові явища. Поняття «адміністративний примус»
  значно ширше, ніж поняття «адміністративна відповідальність», та­
  ким чином адміністративна відповідальність є частиною адміністра­
  тивного примусу;
  
• заходи адміністративного примусу встановлюються, змінюються, ска­
  совуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного
  акта, який би містив перлік примусових заходів;
  
• заходи адміністративного примусу застосовуються великою кількі­
  стю суб'єктів (для порівняння відзначимо, що заходи кримінального
  примусу застосовуються виключно судом). Так, право накладання ад­
  міністративних стягнень мають більш як 40 суб'єктів (статті 218—
  244⁷ КУпАП);
  
• заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як до
  правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопо­
  рушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних,
  тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь-які проступки. У
  другому випадку застосування примусових заходів зумовлюється ви­
  никненням екстремальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, за­
  провадженням надзвичайного стану (при введенні такого стану може
  бути встановлена заборона перебувати на вулицях та в інших громад­
  ських місцях без спеціально виданих перепусток);
  
• застосування адміністративно-примусових заходів може бути зверне­
  но як до конкретних суб'єктів (бути персоніфікованим), так і до пев­
  ної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації. На­
  приклад, до мешканців селища, водіїв транспортних засобів, неповно­
  літніх тощо;
  
• застосування заходів адміністративного примусу передбачається різ­
  ними за юридичною силою нормативними документами: а) законами;
  б) положеннями; в) правилами; г) інструкціями;
  
• заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних,
  так і до юридичних осіб. Зокрема, до громадської організації за пору­
  шення чинного законодавства можуть застосовуватися такі адмініст-
  

192 Глава в

ративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасо­ва заборона чи припинення діяльності, штраф тощо; • усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язко­вий, державно-владний характер.

Види заходів адміністративного примусу. Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

а) заходи адміністративного попередження;

б) заходи адміністративного припинення;

в) заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових
установлень.

Проте, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх «розміщення» стосовно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити розвинутися протиправному вчинкові (припинити його), міні­мізувати збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійсню­ватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових установлень застосовуються за умови, якщо встановлено склад проти­правного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.

Заходи адміністративного попередження. Ці заходи (їх часто на­зивають адміністративно-попереджувальними) застосовуються з метою попередження правопорушень за умови, якщо їх вчинення лише перед­бачається.

Сутність попередження (запобігання, профілактики) правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усунен­ні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.

Законодавець вважає адміністративно-попереджувальну роботу важ­ливим компонентом забезпечення законності, порядку та дисципліни. Виходячи з цього, він вводить у КУпАП спеціальну статтю (ст. 6 «Запо­бігання адміністративним правопорушенням», яка передбачає вжиття профілактичних заходів, визначає їх цілі та суб'єктів.

У повсякденному житті громадяни частіше стикаються з адміністра­тивно-попереджувальними заходами, які застосовуються правоохоронни­ми органами (міліція МВС, податкова міліція, прокуратура), державни­ми інспекціями, контрольно-ревізійними службами та іншими, уповнова­женими на те державою структурами. Це, зокрема: • перевірка документів. Вона здійснюється з метою визначення: осо-


Методи і форми державного управління 193

бистості конкретної особи; якісних характеристик товарів, виробів, послуг; належності документа його пред'явникові; обгрунтованості та законності застосовуваних дій; справжності пред'явленого документа;

• безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебува­
  ють під адміністративним наглядом;
  
• відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профі­
  лактичних функцій;
  
• опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберіган­
  ня документів, товарно-матеріальних цінностей; опечатування вимі­
  рювальних приладів і пристроїв;
  
• вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена
  для реалізації населенню;
  
• заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і
  пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з ме­
  тою забезпечення громадської безпеки;
  
• заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких за­
  грожує безпеці руху;
  
• тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділян­
  ки місцевості або об'єкти з метою забезпечення громадського поряд­
  ку і громадської безпеки тощо.
  

Характерною особливістю адміністративно-попереджувальних захо­дів є те, що вони застосовуються в ситуаціях, коли правопорушення немає. Практиці відомі два види таких ситуацій:

1. Якщо є реальні підстави передбачати, що може здійснитися право­
порушення і його слід не допустити.

Заходи, що можна вжити при цьому, можуть бути а) індивідуальни­ми або персоніфікованими і б) загальними, що не мають чітко визначе­ного конкретного адресата.

Прикладом індивідуальних або персоніфікованих заходів (адресова­них конкретній особі) можуть слугувати правила адміністративного на­гляду. Вони являють собою систему обмежень і встановлюються стосов­но конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі та схильних до протиправних вчинків. Прикладом загальних заходів (що не мають кон­кретного адресата) можуть слугувати заходи контролю на безпеку, які за­стосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також па­сажирів.

2. Якщо потрібно забезпечити необхідний правопорядок за надзви­
чайних (екстремальних) умов.

Надзвичайні умови, що зумовлюють необхідність застосування адмі­ністративно-попереджувальних заходів, можуть бути різноманітними: пожежа, епідемія, повінь, землетрус, аварія, нещасний випадок тощо.

Найкраще ці заходи представлені в Законах України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р., «Про зону надзви­чайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., «Про захист населення

7 3-51

194 Глава 6

і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру» від 8 червня 2000 р. Це встановлення особливого режиму в'їзду, виїзду, пересування; заборона масових і спортивних заходів; введення ко­мендантської години та ін.

Заходи адміністративного припинення. Цей вид заходів (у юри­дичній літературі їх іноді називають «адміністративно-припинювальни-ми») належить до другого різновиду заходів адміністративного примусу.

Сама назва вказує на їх цільове призначення — припинення неправо­мірної поведінки, їх призначення полягає: а) в припиненні протиправної поведінки; б) в усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки; г) устворенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнен­ня винної особи до адміністративної відповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватись як самостійні (наприклад, припинення функціонування пункту харчування у зв'язку з порушенням санітарно-епідеміологічних правил), так і разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністратив­ними стягненнями.

Одні заходи адміністративного припинення через їх специфічне при­значення застосовуються досить часто, наприклад, вимога до громадяни­на чи посадової особи припинити правопорушення (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990 р.); інші — не так часто, на­приклад, обов'язкові до виконання приписи господарюючим суб'єктам щодо припинення порушення прав споживачів (п. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р.); треті — порівняно рідко, наприклад, застосування працівниками міліції вогне­пальної зброї як крайнього заходу (ст. 15 Закону України «Про мілі­цію»).

Заходи адміністративного припинення, як правило, закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в ст. 260 КУпАП (заходи за­безпечення провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня). У ній, зокрема, говориться: «з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі немож­ливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо скла­дання протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні пра­вопорушення допускається адміністративне затримання особи, особис­тий огляд, огляд і вилучення речей і документів».

Заходи відповідальності за порушення адміністративно-право­вих установлень. Найбільш чітко окреслену класифікаційну групу захо­дів адміністративного примусу становлять примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовуються за пору­шення адміністративно-правових установлень.

Методи і форми державного управління 195

їх головною особливістю є те, що вони застосовуються виключно як заходи відповідальності та містяться в адміністративно-правових санк­ціях.

В юридичній літературі до цієї групи заходів адміністративного при­мусу доволі часто включають тільки адміністративні стягнення.

Такий підхід звужує сферу застосування адміністративно-примусо­вих заходів цієї групи, залишаючи за її межами заходи впливу адмініст­ративних санкцій, що не належать до адміністративних стягнень.

Зокрема, ст. 24^і КУпАП передбачає вжиття до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень приму­сових заходів впливу, які не є стягненнями; в санкції ст. 46^і міститься мі­ра відповідальності, яка не передбачена цим же Кодексом як вид адмі­ністративного стягнення (вилучення радіаційне забруднених предметів).

До юридичних осіб, у порядку відповідальності за порушення адмі­ністративно-правових установлень, можуть вживатися заходи впливу, які законодавець в одних випадках визначає як стягнення (ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1882 р.), а в інших — як «заходи адміністративного характеру» (ч. 10 ст. 2 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р.).

Заходам відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень можна дати таке визначення: це заходи адміністративного примуси, які містяться в адміністративна-правових санкціях і застосову­ються уповноваженими на те державними органами, з додержанням встановленої процедури, а) до фізичних осіб за вчинення адміністратив­них правопорушень; б) до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень.

Обов'язковою умовою вжиття таких заходів є здійснення адміністра­тивного провадження і прийняття рішення щодо вжиття відповідного заходу адміністративного примусу в установленому законом порядку і формі.

Адміністративним законодавством України передбачено санкції, які містять такі заходи:

а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинен­
ня адміністративних правопорушень;

б) накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинен­
ня адміністративних правопорушень (ст. 15 КУпАП);

в) застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних пра­
вопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як адмі­
ністративні стягнення (ст. 24^і КУпАП);

г) накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-пра­
вових установлень стягнень, які не визначаються законодавцем як адмі­
ністративні стягнення¹ (притягнення до відповідальності в адміністра­
тивному порядку);

д) застосування до юридичних осіб за порушення адміністративне-

196 Глава 6

правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визнача­ються законодавцем як стягнення.

Таким чином, за порушення адміністративно-правових установлень можуть застосовуватись, по-перше, стягнення; по-друге, вживатися інші заходи впливу.

Серед стягнень виділяють: а) адміністративні стягнення; б) дисцип­лінарні стягнення; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб.

Адміністративні стягнення чітко детерміновані й відповідно до чин­ного законодавства застосовуються до фізичних осіб за вчинення адмі­ністративних правопорушень.

їх застосування регламентовано перш за все Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими нормативними актами. Система адміністративних стягнень наведена в ст. 24 КУпАП, у якій ви­значено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть засто­совуватись адміністративні стягнення: попередження; штраф; сплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосередлнім об'­єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, що є знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного право­порушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові (право керування транспортними засобами, право полюван­ня); виправні роботи; адміністративний арешт. До іноземних громадян, крім зазначених заходів, за вчинення адміністративних правопорушень може бути застосовано видворення за межі України.

У ст. 25 КУпАП зазначено, що сплатне вилучення і конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стягнення.

Застосування дисциплінарних стягнень за вчинення адміністратив­них правопорушень передбачено ст. 15 «Відповідальність військовослуж­бовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень» КУпАП. Зокрема вона фіксує, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дис­циплінарними статутами.

Заходи дисциплінарних стягнень не кодифіковані й містяться в різ­них нормативних актах, що регламентують діяльність службовців дер­жавного апарату, зокрема в законодавчих актах, у правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах про дисципліну, які діють на підприєм­ствах, в установах, організаціях.

Див. ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян».

Методи і форми державного управління 197

До співробітників органів внутрішніх справ, відповідно до Дисциплі­нарного статуту органів внутрішніх справ України, можуть застосовува­тися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затримка в при­своєнні чергового спеціального звання або подання на його присвоєння строком до одного року; попередження про неповну службову відповід­ність; пониження в посаді; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

У навчальних закладах і навчальних підрозділах МВС України, крім зазначених стягнень, можуть застосовуватися: позбавлення увільнення з розташування навчального закладу строком до одного місяця; позачерго­ве призначення в наряд по службі (крім призначення в караул або чер­говим по підрозділу) або на роботи до 5 нарядів.

На осіб рядового і командного складу, нагороджених нагрудними знаками, може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді по­збавлення цього знака.

Як правило, дисциплінарні стягнення може накладати керівник, який користується правом прийому на роботу цього працівника, а також ви­щестоящий начальник. Усне зауваження підлеглому може бути зроблене будь-яким начальником. У випадку відсутності посадових осіб, що ко­ристуються правом накладення стягнення, заходи дисциплінарного впли­ву вживаються тими, хто виконує їх обов'язки.

Якщо за ступенем тяжкості проступку необхідно накласти дисциплі­нарне стягнення, яке даний керівник застосувати не правомочний, він звертається з відповідним поданням до вищестоящого начальника.

Стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юри­дичних осіб, належать до нових заходів адміністративного примусу. Во­ни, як і дисциплінарні стягнення, не кодифіковані. Як правило, такі стяг­нення передбачаються нормами законів. Наприклад, ст. 28 Закону Украї­ни «Про об'єднання громадян» передбачає, якщо об'єднання громадян допускає порушення законодавства, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення: попередження; штраф; тимчасова заборона (призупинен­ня) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (призупинення) діяль­ності об'єднання в цілому; примусовий розпуск (ліквідація).

Інші, крім стягнень, заходи відповідальності, які накладаються в ад­міністративному порядку, подані в законодавстві: а) заходи впливу на фі­зичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень; б) заходи впливу на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових уста­новлень.

Заходи впливу на фізичних осіб за вчинення адміністративних право­порушень передбачені перш за все ст. 24^і «Заходи впливу, що застосову­ються до неповнолітніх» КУпАП. Згідно з нею, до осіб віком від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосо­вуватись такі заходи впливу: 1) обов'язково публічно чи в іншій формі попросити пробачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або су-

198 Глава 6

вора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з їх згоди, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу на юридичних осіб, які є заходами відповідальності і накладаються за порушення адміністративно-правових установлень в ад­міністративному порядку, не кодифіковані. Найбільшу питому вагу серед цих заходів мають заходи фінансового характеру, зокрема штрафи. На­приклад, ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цін­них паперів» від ЗО жовтня 1996 р. передбачає як захід відповідальності за різноманітні правопорушення у цій сфері тільки штрафи.

Крім штрафів, відомі такі заходи, як попередження і призупинення дії ліцензії (ст. 32 Закону України «Про Національну раду України з пи­тань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р.).

У деяких випадках законодавець досить докладно регламентує про­вадження у таких справах. Так, Порядок накладення штрафів за пору­шення законодавства про рекламу (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р.) чітко визначає види доказів; підстави для розгляду справи; вимоги до основних процесуальних доку­ментів; строки розгляду справи; компетенцію юрисдикційного органу; ко­ло інших осіб, які беруть участь у провадженні, а також їх повноваження; процедури розгляду справи, прийняття рішення у справі; оскарження рі­шень у справі, припинення провадження у справі, виконання рішень.

Законодавець уникає застосування щодо юридичних осіб таких тер­мінів, як «адміністративне правопорушення», «адміністративна відпові­дальність», «адміністративне стягнення». Поряд з цим, він може чітко вказати на належність заходів впливу до сфери адміністративного при­мусу. Так, у ст. 2 Закону України «Про Національну раду України з пи­тань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р. прямо визна­чається, що одним з основних завдань цієї ради є застосування в межах своїх повноважень заходів адміністративного характеру щодо організа­цій — порушників чинного законодавства України.

6.3. Форми державного управління

Поняття форм державного управління. Сприйняття загальновизна­ного в цивілізованому світі поняття державної влади як єдності трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, судової) передбачає не тільки чітку ви­значеність і детермінованість їх функцій і компетенції, а й оснащення кожної з цих гілок дієвим механізмом, призначеним реалізовувати ці функції і компетенції у конкретній практичній діяльності.

Тобто державна влада не може реалізовуватися сама по собі. Вона має бути представлена (виражена) певними діями, які сприймаються як такі, що містять державно-владні накази керуючого впливу.

Методи і форми державного управління 199

Такі дії являють собою: по-перше, чітко виражені в реальній дійсно­сті вольові положення держави; по-друге, дії, що йдуть від конкретних суб'єктів, які представляють інтереси держави (суб'єктів з державно-владними повноваженнями); по-третє, дії, які реально відчувають чис­ленні державні та громадські структури, а також фізичні особи.

Якщо застосувати цей підхід до такої категорії, як виконавча влада, то цілком справедливим буде висновок, що вона міститься і виявляється у державному управлінні, а суб'єктами, в чиїх діях вона представлена, бу­дуть органи виконавчої влади, які у свою чергу, поширюють її вплив за допомогою інших виконавчо-розпорядчих органів.

Викладена позиція дає змогу визначити сутність і здійснити видову класифікацію такої юридичної категорії, як «форми державного управ­ління».

Що ж означають ці форми? У загальнонауковому трактуванні «фор­ма» завжди пов'язується з категорією «зміст». У цьому разі під формою розуміють той чи інший варіант зовнішнього вираження змісту.

Так, зміст гри в шахи зовнішньо виражається у формі переміщення за певними правилами фігур на шаховій дошці. В шахи можна грати й подумки. Але тоді не спостерігатимуться реально відчутні дії, які об'єк­тивно свідчать про те, що ведеться така гра, тобто зміст гри не виража­тиметься зовнішньо, зміст буде без форми, в якій він може себе виявити.

Аналогічно й державне управління зовнішньо виражається в кон­кретних, реальних, відчутних діях державних органів і посадових осіб. Так, зміст державно-управлінської діяльності тоді піддається чіткму сприйняттю, коли набуває потрібної форми.

Отже, у найзагальнішому вигляді під формою управлінської діяль­ності слід розуміти той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформ­лення) змісту цієї діяльності.

Кожен суб'єкт державного управління (орган чи посадова особа) на­ділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можли­вість обирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найефективніша і найбільшою мірою від­повідає державним інтересам.

Конкретними прикладами дій суб'єктів управління, в яких виража­ється зміст управлінської діяльності (тобто прикладами форм управлін­ської діяльності), можуть слугувати такі їх дії, як: видання акта управлін­ня, прийняття рішення, вирішення скарги, проведення наради, призна­чення ревізії, видача дозволу, реєстрація підприємства, здійснення конт­ролю, заборона будь-чого тощо.

Аналіз використовуваних у державному управлінні форм свідчить, що їх сукупність — це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними.

200 Глава 6

Система форм відіграє в управлінському процесі важливу роль. Зок­рема, за допомогою цієї системи забезпечуються: підтримка встановлено­го порядку; використання в інтересах і цілях державного управління по­тенціалу недержавних структур і громадян; гласність та врахування гро­мадської думки; зміцнення законності, дисципліни й організованості.

Форми управлінської діяльності відзначаються помітною самостій­ністю й універсальністю щодо конкретних галузей і сфер державного управління. Між ними немає жорсткої залежності та взаємозумовленості. Через це одні й ті самі форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах.

Це дає змогу виконавчо-розпорядчим органам шляхом застосування усього масиву відомих форм реалізовувати свої повноваження і в еконо­міці, і в адміністративно-політичній діяльності, а також успішно роз­в'язувати питання внутрішньоорганізаційного характеру.

Водночас застосування суб'єктом управління тієї чи іншої форми ба­гато в чому визначається його компетенцією, характеристиками об'єкта управління, управлінською метою, прагненням отримати той чи інший конкретний результат. У такій ситуації принципово важливим виявля­ється уміння вільно орієнтуватись у всій різноманітності форм, здатність здійснити обгрунтований вибір найефективніших серед них, а за необхід­ності поєднувати вже відомі чи знайти нові форми.

Існуючі взаємозв'язки і взаємозалежності між формами та іншими складовими управлінської діяльності, як правило, передбачені і певною мірою регламентовані адміністративно-правовими нормами. Такі норми найчастіше містяться у положеннях про той чи інший орган державного управління, посадових інструкціях, правилах тощо.

Так, служби безпеки дорожнього руху міністерств, інших централь­них органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, уста­нов і організацій згідно з положенням про них мають право проводити наради, семінари, конференції, конкурси та інші заходи щодо вдоскона­лення роботи з питань забезпечення безаварійної роботи транспортних засобів.

Органи захисту прав споживачів мають право: давати господарюю­чим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи щодо припинення по­рушень прав споживачів; опломбовувати в порядку, передбаченому зако­нодавством у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, виробни­чі, складські, торговельні та інші приміщення, а також неправильні, не­справні й такі, що не мають відповідного клейма, чи з порушеними тер­мінами перевірки вимірювальні прилади; проводити у встановленому по­рядку за участю заінтересованих центральних органів державної вико­навчої влади та господарюючих суб'єктів порівняльні огляди, виставки, дегустації якості товарів.

Міністерство у межах своїх повноважень видає на основі й на вико­нання чинного законодавства накази, організує та контролює їх виконай-

Методи і форми державного управління 201

ня; у разі потреби видає разом з іншими центральними органами держав­ної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями спільні ак­ти; складає у встановленому порядку зведені квартальні, річні бухгалтер­ські, статистичні звіти і баланси за видами діяльності.

Органам управління залізничним транспортом надано право розроб­ки узгодженого графіка руху поїздів і плану їх формування; розробки технічних вимог до нових видів рухомого складу. Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями, об'єднаннями, підприємствами та організаціями залізничного транспор­ту, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контро­лює їх виконання.

Аналіз ступеня адміністративно-правової регламентації, порядку ви­користання управлінських форм (тобто того, наскільки жорстко, деталь­но держава регламентує застосування тієї чи іншої форми) показує, що вона неоднакова для різних форм.

Максимально регламентовані форми, що пов'язані з реалізацією пра-возастосовних, правоустановчих і правоохоронних функцій виконавчої влади. Саме вони спричинюють найістотніші юридичні наслідки і їх рег­ламентація має важливе значення з позицій забезпечення режиму закон­ності в державному управлінні.

Значно менше регламентовані форми, що не спричиняють прямих юридичних наслідків (наради, консультації). Тут виконавчим органам надається широка можливість самостійного вибору управлінських форм.

Разом з тим застосовувані форми державного управління і в першо­му, і в другому випадку мають відповідати таким вимогам: не виходити за межі режиму законності; відповідати компетенції даного суб'єкта уп­равління; відповідати призначенню і функціям управлінської діяльності; відповідати змісту і характеру вирішуваних питань; сприяти досягненню мети управлінського впливу; враховувати особливості конкретного об'єк­та управління.

Зрозуміло, що ступінь регламентації використання форм державного управління не перешкоджає вільному вибору самим органом управління тієї з них, яка в цій ситуації є доцільною, ефективною, найбільшою мі­рою відповідає поставленим завданням і меті (наприклад, проведення інструктування замість видання директив).

Узагальнюючи викладені положення, можна зробити висновок, що під формою державного управління слід розуміти зовнішньо виражену дію — волевиявлення суб'єкта управління, здійснене у рамках режиму за­конності та його компетенції для досягнення управлінської мети.

Види форм державного управління. Різноманітність форм держав­ного управління, помітні відмінності в характері, юридичній силі, ролі в управлінському процесі роблять актуальною проблему їх класифікації. Слід зазначити, що донині адміністративно-правова наука не має загаль­новизнаної класифікації форм управлінської діяльності.

202