І. П. Голосніченко доктор юридичних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфе­рі охорони здоров'я Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Се­вастопольська міські державні адміністрації Органи опіки та піклування є 5.6. Об'єднання громадян Громадська організація — За територіальним масштабом діяльності За способом обліку членів За шляхами легалізації (офіційного визнання)

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Ббк 67. 2я73 о-66, 2807.04kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.

Глава 5

тратами на їх приймання та облаштування; надають спеціально уповно­важеному центральному органу виконавчої влади у справах міграції ін­формацію про становище в країнах походження біженців; у разі потреби вживають заходів до возз'єднання на території України або поза її межа­ми сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статусу біженця в Україні; сприяють добровільно­му поверненню біженців у країну їх походження чи переселенню у дер­жави, які погоджуються надати їм притулок. Міністерство закордонних справ України здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, у сфері захисту біженців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфе­рі охорони здоров'я забезпечує обов'язкове медичне обстеження, у разі не­обхідності — лікування осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу бі­женця та яким надано такого статусу.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти сприяє задоволенню освітніх потреб осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця та яким надано такого статусу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Се­вастопольська міські державні адміністрації у межах своєї компетенції забезпечують задоволення потреб осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця та яким надано такого статусу.

Органи опіки та піклування є законними представниками дітей, роз­лучених з сім'ями. Вони вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встанов­лення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій з сім'єю, статусу біженця; сприяють дітям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до кра­їн: а) де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, ві­росповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), на­лежність до певної соціальної групи або політичні переконання; б) де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; в) з яких він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, гро­мадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або полі­тичні переконання.

Слід зазначити, що вказане не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

Суб'єкти адміністративного права 165

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця або її за­конного представника, поданої до органу міграційної служби в Автоном­ній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

При отриманні такої заяви орган міграційної служби: 1) реєструє заяву та подані документи; 2) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо на­дання статусу біженця; 3) проводить дактилоскопію особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця; 4) заповнює реєст­раційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй ста­тусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй ста­тусу біженця подав її законний представник; 5) заповнює інші необхідні документи; 6) оформлює особову справу; 7) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця від дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівни­ком спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи осо­бами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встанов­леними Конституцією та законами України, а також міжнародними дого­ворами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Зокрема, вони мають рівні з громадянами України права на: пересу­вання, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території Ук­раїни, за винятком обмежень, які встановлюються законом; працю; під­приємницьку діяльність, яка не заборонена законом; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих орга­нів; володіння, користування і розпорядження своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рі­шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; право-

166 Глава 5

ву допомогу; рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забез­печення в порядку, встановленому законодавством України, та користу­вання житлом, наданим у місці проживання.

Крім загальних обов'язків, таких як додержання Конституції та зако­нів України, виконання розпоряджень органів виконавчої влади, місцево­го самоврядування і їх посадових осіб, біженці забов'язані: 1) повідомля­ти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця про­живання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі; 2) у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу мігра­ційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання; 3) проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за міс­цем проживання.

Особа, яка має статус біженця може: а) його втратити чи б) бути його позбавлена.

Статус біженця втрачається, якщо особа: 1) добровільно знову ско­ристалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) на­була громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її за­хистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обгрунтованих побоювань стати жерт­вою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернути­ся в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обста­вини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; 5) отрима­ла притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадян­ської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяль­ністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському поряд­ку, здоров'ю населення України.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем про­живання біженця протягом місяця від дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

і

Суб'єкти адміністративного права 167

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату стату­су біженця може бути: а) особиста заява особи, якій надано статус біжен­ця в Україні, б) клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Підставою для подання про по­збавлення статусу біженця може бути лише клопотання органу внутріш­ніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу мігра­ційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладе­ної у поданні, потреби у встановленні справжності та дійсності докумен­тів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до МВС України, МЗС України, СБ України, інших органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату чи позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Україна співпрацює з іншими державами, Управлінням Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, іншими між­народними організаціями з метою усунення причин виникнення пробле­ми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх громадян­ської належності (підданства) або попереднього постійного проживання.

5.6. Об'єднання громадян

Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни Ук­раїни для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на консти­туційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань гро­мадян.

До громадських організацій ч. З цієї самої статті Конституції відно­сить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'яза­них спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Частина 1 ст. 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на лік­відацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильни­цьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, під­рив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,

168 Глава 5

насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, по­сягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до ч. 2 ст. 37, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім того, ч. 5 ст. 37 не допускає утворення і діяльність організацій­них структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших дер­жавних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, кон­кретизують і деталізують інші закони та підзаконні акти, їх сукупність (включаючи Конституцію) становить специфічну систему і є законодав­ством про об'єднання громадян.

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адмі­ністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень. Держава інтенсивно та цілеспрямовано регулює їх діяльність. Проте використову­вані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосовуються щодо державних органів.

Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноважен­ня громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовід­носинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службо­вих осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єднань гро­мадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Центральне місце у законодавстві щодо функціонування в Україні об'єднань громадян належить Закону України «Про об'єднання грома­дян» від 16 червня 1992 р.

Саме він визначає, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Важливою особливістю цього Закону України є те, що його дія не по­ширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні орга­нізації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самовряду­вання (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні,

Суб'єкти адміністративного права 169

квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльнос­ті (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодав­ством.

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добро­вільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворено на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворено громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким ви­повнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

Членство в об'єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Зако­ну. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фі­зичні особи — громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповни­лося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлю­ється їх статутами. Крім фізичних осіб, у діяльності громадських органі­зацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки мають перед­бачатися їх статутами.

Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законо­давство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю чи неналежністю до об'єднань громадян.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (учас­ті) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випад­ків, передбачених законами України.

Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національною належністю. Обме­ження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій грома­дян встановлюються Конституцією та законами України.

На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодав­ство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та ді­яльності об'єднань громадян. Ними є: добровільність утворення; рівно­правність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.

170 Глава 5

Останній принцип, крім іншого, передбачає, що об'єднання мають ре­гулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та видатки.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян і вказує на критерії, за якими здійснюється їх розмежування. Такими кри­теріями є:

• мета створення і діяльності;
  
• територіальний масштаб діяльності;
  
• спосіб обліку членів;
  
• шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);
  
• вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян.
  Види об'єднань:
  

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян ви­
знається: а) політичною партією; б) громадською організацією. При
цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для
вирішення цього питання не має значення.

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної про­грами суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, на­ціонально-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише
громадські організації. Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими;
міжнародними.

До всеукраїнських належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих — діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних — діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави.

3. За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися
   на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають
   фіксованого індивідуального членства.
   
4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян
   класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом: а) реєстра­
   ції; б) повідомлення про заснування.
   

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві орга­нами (легалізуючими органами). До таких органів належать:

а) Міністерство юстиції України;

б) місцеві органи виконавчої влади;

в) виконкоми сільських, селищних, міських рад.

Суб'єкти адміністративного права 171

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об'єднання.

Вік членів політичних партій — 18 років, членів громадських органі­зацій — 14 років, вік молодіжних і дитячих організацій встановлюється статутами цих організацій.

За діяльністю об'єднань громадян встановлюється державний конт­роль і нагляд.

Контроль за додержанням об'єднаннями громадян положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять об'єднання гро­мадян, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за виконанням і додержанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи державної податкової адміністрації.

Якщо об'єднання громадян порушує законодавство, то до нього мо­жуть бути застосовані такі стягнення:

• попередження;
  
• штраф;
  
• тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;
  
• тимчасова заборона (зупинення) діяльності об'єднання в цілому;
  
• примусовий розпуск (ліквідація).
  

Попередження виноситься у письмовому вигляді легалізуючим орга­нам при вчиненні правопорушення, що не спричиняє обов'язкового за­стосування іншого виду стягнення.

Штраф накладається у судовому порядку за поданням легалізуючого органу чи прокурора у випадках грубого чи систематичного вчинення правопорушень.

Тимчасове припинення окремих видів чи всієї діяльності виконуєть­ся рішенням суду за поданням легалізуючого органу чи прокурора на строк до 3 місяців. Цей строк може бути продовжений судом, але при цьому загальний термін заборони на діяльність не може перевищувати 6 місяців.

Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання застосовується судом (за рішенням суду) на підставі подання легалізуючого органу чи проку­рора за такі порушення:

1. Вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян» (коли метою діяльності організацій є: зміна шляхом насиль­ства конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропа­гування війни, жорстокості, насильства, фашизму і неофашизму; розпа-

172