Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа регіональна економіка методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни для студентів напряму «Менеджмент»
| Вид материала | Документы |
- Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 687.25kb.
- Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 581.88kb.
- Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 415.47kb.
- Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 683.09kb.
- І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Менеджмент», 620.87kb.
- І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Маркетинг», 454.74kb.
- Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа міжнародні, 1057.65kb.
- Міністерство аграрної політики України Луганський національний аграрний університет, 838.75kb.
- Україна міністерство аграрної політики україни вінницький державний аграрний університет, 1415kb.
- Методичні рекомендації з дидактичним забезпеченням до самостійного вивчення дисципліни, 942.14kb.
Інвестиції — вкладення грошових коштів, майнових та інтелектуальних цінностей у матеріальні й нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою одержання прибутку чи соціального, екологічного ефектів тощо.
Інвестиційна політика (політика капітальних вкладень) — сукупність господарських рішень, які визначають основний напрям капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації у галузях пріоритетного розвитку.
Інновації — вперше створений і використаний засіб або спосіб діяльності (нова техніка, нова технологія), що дає реальний ефект (економічний, екологічний, соціальний) та в якому втілені нові знання (наукове відкриття. технічний винахід тощо).
Інтеграція економічна — процес зближення і поступового об'єднання певних економічних формувань (утворень).
Інтегрована господарська система — єдиний регіональний економічний простір, який формується на основі тісних економічних взаємозв'язків між усіма елементами господарського комплексу.
Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кількістю грошових знаків, котрі перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що породжує стрімке зростання цін.
Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура – транспорт, зв'язок, дороги, лінії електропередач і т. д.) та населення (соціальна інфраструктура – комплекс закладів освіти, охорони здоров'я, торгівлі тощо).
Капіталовкладення (інвестиції) — довгострокове вкладення капіталу в підприємства галузі економіки з метою збільшення нагромадженого капіталу та одержання прибутку.
Класифікація природних ресурсів: 1) за видами (мінерально-сировинні, кліматичні, біологічні (фауністичні і флористичні), земельні, водні, рекреаційні, геотермальні, атмосферні, територіальні, генетичні, космічні); 2) за вичерпністю (вичерпні та невичерпні); 3) за можливістю самовідновлення і культивування (відновлювані та невідновлювані); 4) за темпами економічного відтворення (відтворювані і невідтворювані); 5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими (замінні та незамінні).
Коефіцієнт народжуваності — кількість народжених на 1000 осіб населення, вимірюється в проміле (%о).
Коефіцієнт природного приросту населення — різниця між коефіцієнтом народжуваності та коефіцієнтом смертності населення за один і той самий період.
Коефіцієнт смертності — кількість померлих на 1000 осіб населення, вимірюється в проміле (%о).
Конкуренція — умови, за яких кількість продавців чи підприємств на ринку настільки велика, що поведінка кожного з них не впливає на рівень цін.
Контрурбанізація — соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації.
Конурбація — міська агломерація поліцентричного типу, тобто та, ядрами котрої є декілька більш або менш однакових за розмірами і значущістю міст.
Комбінування виробництва — одна з форм концентрації виробництва, яка досягається за рахунок поєднання різних типів виробництва в межах одного підприємства. Комбінування здійснюється з метою комплексного використання всіх видів виробничих ресурсів, раціонального поєднання послідовних стадій і скорочення довготривалого виробничого циклу, зниження транспортних затрат, собівартості продукції, удосконалення управління виробництвом.
Комбінат — об’єднання технологічно пов'язаних між собою підприємств, продукція одного з котрих служить сировиною, напівфабрикатом для іншого.
Концентрація виробництва — зосередження виробництва одного чи кількох споріднених видів продукції на великих підприємствах або в рамках обмеженого регіону. Здійснюється в різних формах: збільшення розмірів діючих підприємств шляхом їх розширення, реконструкції та модернізації, комбінування різних суміжних виробництв, будівництво великих підприємств. Види концентрації: агрегатна, технологічна, заводська, організаційно-господарська.
Кооперування — встановлення довготривалих виробничих зв'язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на виробництві окремих частин єдиного виробу. Кооперування зумовлюється ефективністю спеціалізації. Розрізняють галузеве та міжгалузеве кооперування.
Магістраль — транспортний шлях, який з'єднує два або кілька районів. По міжнародних магістралях здійснюються міжнародні перевезення.
Мегалополіс — найбільша форма розселення, що утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій.
Меліорація — цілеспрямована зміна властивостей природно-територіальних комплексів із метою оптимального використання природного потенціалу земель, води, клімату, рельєфу та рослинності. Розрізняють земельні, водні, хімічні, рекультиваційні та інші меліорації.
Механізм державної економічної політики — система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких досягається її головна мета.
Механічний рух населення — різні види територіального переміщення населення. Термін "М.р.н." з'явився в 2-й половині XIX ст. У сучасній науковій літературі, як правило, використовується термін "міграція населення",
Міграція населення — рух (переселення) людей з одного місця в інше, зі зміною місця проживання на більш-менш тривалий час або назавжди. Однією з основних ознак М.н. є перетинання адм. кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі виділяють перш за все зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням держкордону, вона одержала також назву міжнародна міграція населення, її поділяють на міжконтинентальну та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення в інше. Ніякі переміщення в межах одного і того ж населеного пункту не розглядаються як М.н. Виділяють міграцію сільського населення й міського, міжміську міграцію і міграцію в сільську місцевість – міграційні потоки «село – місто», «місто – місто», «місто – село», «село – село». За способом реалізації М.н. поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та за їх допомогою, і неорганізовану міграцію, яка проводиться силами й засобами самих мігрантів. Головні причини М.н. соціально-економічні, політичні, військові, екологічні.
Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства.
Міжнародний поділ праці — форма суспільного територіального поділу праці, яка являє собою поділ праці між країнами, спеціалізацію їх виробництва на певних видах продукції, котрими вони обмінюються. Проявляється в спеціалізації окремих країн у рамках всесвітнього господарства у виробництві певної продукції та послуг, що зумовлює необхідність обміну результатами діяльності у вигляді товарів на всесвітньому ринку. Сприяє поглибленню і розширенню господарських зв'язків.
Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують вивезення (імпорт) товарів і послуг та їх увезення (експорт).
Міжнародні фінансові центри — центри міжнародного ринку позикового капіталу.
Міжнаціональний поділ праці — спеціалізація окремих країн на виробництві певної продукції чи наданні послуг, котрими країни обмінюються.
Міжнаціональний ринок — сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, взаємопов'язаними участю в міжнаціональному поділі праці.
Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов’язаний із розміщенням промислових підприємств, об’єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності.
Моніторинг — комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних та техногенних процесів.
Народжуваність населення — процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні.
Народонаселення — сукупність людей, які живуть на земній кулі чи в межах конкретної території, континенту, країни.
Населений пункт — територіально цілісний і компактний ареал концентрації населення з усіма необхідними умовами й обладнанням для життя, праці та відпочинку людей.
Населення — природно-історична спільність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва та відтворення самого життя.
Науково-технічна революція (НТР) — процес перебудови технічної основи економіки на базі фундаментальних наукових відкриттів і винаходів у всіх галузях.
Науково-технічний прогрес (НТП) — органічно взаємопов'язаний процес розвитку науки й удосконалення засобів виробництва, технологій, готової продукції.
Науково-технічні зв'язки — одна з форм зовнішньоекономічних зв'язків, що передбачає використання переваг міжнародного географічного поділу праці в галузях науки і техніки.
Національна економіка— конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовлене розміщення на обмеженій державними кордонами території.
Національний дохід — заново створена вартість у сфері матеріального виробництва внаслідок функціонування всіх факторів виробництва: праці, землі, капіталу тощо.
Національний продукт — натурально-грошова кількість товарів та послуг, вироблених національно-господарським комплексом протягом певного періоду часу, наприклад року.
Національний ринок — система стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами виробництва і суб'єктами споживання продукту окремої країни, що встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.
Паливно-енергетичний баланс — система взаємопов'язаних показників, які характеризують обсяги і структуру видобутку природного палива та виробництва енергетичних ресурсів, а також показники їх споживання.
Пасажирообіг — показник, що характеризує роботу пасажирського транспорту. Визначається як добуток кількості перевезених пасажирів на відстань перевезення. Вимірюється в пасажиро-кілометрах (пас.-км).
Політико-географічне положення — місце країн на політичній карті світу, віддаленість від економічних центрів і транспортних осей інтеграційних угруповань, участь у військово-політичних та політико-економічних організаціях, у міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації. Важливе значення має положення зовнішніх джерел сировини і продовольства, їх віддаленість, різноманітність.
Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємозумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків.
Працездатне населення — сукупність людей віком від 17 до 60 років, здатних за психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі.
Працездатність — здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров'ю.
Принципи розміщення продуктивних сил — обґрунтовані наукою і практикою правила, якими керуються при розташуванні капіталу, створенні робочих місць, використанні ресурсів.
Природний рівень безробіття — рівень безробіття, що відповідає стійкому станові економіки і до якого тяжіє його фактичний рівень у довгостроковому періоді.
Природний рух населення — зміна чисельності (збільшення, зменшення) за рахунок природного приросту (народжуваність мінус смертність).
Природні ресурси — елементи, об'єкти і сили природи, які використовуються людиною в процесі праці.
Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні.
Природокористування — сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходи для його збереження. Воно розглядається і як сукупність усіх форм продуктивних сил, виробничих відносин та відповідних їм організаційно-економічних форм, пов'язаних із первинним освоєнням, використанням і відтворенням людиною об'єктів навколишнього природного середовища. Компоненти природокористування: ресурсоспоживання (видобуток ресурсів, ресурсокористування); конструктивне перетворення (комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшення окремих властивостей ресурсів меліорація, ліквідація наслідків господарської діяльності); відтворення природних ресурсів (створення умов для відтворення відновлюваних ресурсів); охорона середовища проживання і природних ресурсів: управління та моніторинг.
Природокористування нераціональне — коли вплив людини на природу призводить до підривання її відтворювальних здатностей і сил (надмірним вирубуванням лісів, надмірним виловом риби та ін.), до зниження якості, вичерпання природних ресурсів, до забруднення навколишнього середовища промисловими викидами й отрутохімікатами, до зниження або знищення оздоровчих і естетичних цінностей природи. Нераціональне природокористування може бути результатом як навмисних, так і ненавмисних дій, а також стихійних явищ.
Природокористування раціональне — передбачає оптимальність зв'язків суспільства і природи, екологізацію виробничої діяльності, збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання, народногосподарського підходу до організації природокористування.
Природний рух населення — зміна чисельності та складу населення в результаті народжуваності й смертності без урахування механічного переміщення.
Продуктивні сили — жива праця, основний, оборотний капітал та фінанси, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво товарів і послуг для задоволення суспільних потреб.
Продуктивність — відношення реального обсягу національного виробництва до кількості використаних ресурсів.
Промисловий вузол — зосереджене на обмеженій території виробничо-територіальне поєднання підприємств, що формується або вже сформувалося.
Промисловий пункт — промислове підприємство разом із поселенням, яке виникло при ньому.
Промисловий район — інтегральний район із переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації.
Промисловий центр — місто чи селище міського типу, де розміщено кілька промислових підприємств, що є основою розвитку поселення і його виробничої спеціалізації.
Пропорції національної економіки — кількісні співвідношення між сферами й галузями національної економіки, між працею, капіталом і національним продуктом, між виробництвом та споживанням, між продуктивними силами регіонів країни.
Радикальна економічна реформа — система організаційних, господарсько-економічних законів, спрямованих на докорінну зміну існуючих у країні економічних відносин, управління, структури і механізму функціонування господарської системи.
Район економічний — територіально спеціалізована частина національної економіки, взаємопов'язана економічними відносинами з іншими територіями.
Район економічний інтегральний — цілісна частина національної економіки, основною ознакою якої є наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до центру (великого населеного пункту) району.
Районування економічне — науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що сформувалися історично або внаслідок розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.
Регіоналізація (розвитку продуктивних сил) — об’єктивна тенденція все більшого орієнтування процесів економічного відтворення, а також обсягів, характеру та територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва відповідно до регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіонального рівня.
Регіональна політика — сфера діяльності суспільства, що реалізує інтереси держави відносно регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів методами, які враховують природу сучасних регіональних процесів, а також цілі та завдання розвитку суспільства. Геополітична парадигма держави характеризується цільовою спрямованістю, пріоритетами регіонального розвитку, обґрунтованою стратегією й тактикою узгодженого розвитку всіх сфер регіонального життя і регіону в цілому, а також ефективним механізмом регулювання територіальних пропорцій через свої особливі інститути та за допомогою своїх особливих методів. Від раціонального поєднання інтересів держави і регіонів залежать ефективність територіального управління та збалансованість господарства країни, використання природно-виробничого потенціалу, формування єдиного економічного і соціального простору країни.
Регіональні соціальні стандарти — оптимальні науково обґрунтовані показники раціональної забезпеченості населення соціальними послугами (товарами) й об'єктами соціальної сфери відповідно до регіональних загальноресурсних передумов соціально-економічного розвитку. Вони визначають кількість тих чи інших послуг (товарів) і об'єктів соціальної сфери, які мають припадати на душу населення або на визначений контингент населення певного регіону.
Ресурси — джерела й передумови отримання необхідних для людей матеріальних та духовних благ, котрі можна реалізувати при існуючих технологічних і соціально-економічних відносинах. Виділяють матеріальні, трудові, природні, фінансові, економічні та інші види ресурсів.
Ресурси природні — природні об'єкти і явища, які використовуються або можуть використовуватися для прямого та непрямого споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтриманню умов існування людства і підвищенню якості життя: компоненти та сили природи, суспільна корисність котрих позитивно чи негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини: використовуються (або потенціально придатні для використання) як засоби праці (земля, водні шляхи, вода для зрошення), джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо), сировина і матеріали (мінерали, ліси, ресурси технічної води), безпосередньо як предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства), рекреації (місце відпочинку).
Ресурсозберігання — виробництво та реалізація кінцевих продуктів із мінімальною витратою речовин і енергії на всіх етапах виробничого циклу (від видобутку до реалізації) з найменшою дією на людину та природне середовище.
Ресурсозберігаюча технологія — узагальнена назва технологій, за яких виробничий процес забезпечується мінімальною витратою ресурсів, енергії, матеріалів, праці, капіталу при заданій кількості випуску продукції та необхідній продуктивності.
Ринкова економіка — економічна система, що базується на механізмі гнучкості цін і конкуренції, узгодження попиту й пропозиції, приватних і суспільних інтересів.
Ринок збалансований — ринок, на якому підтримується повна за обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом і пропозицією.
Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. Він характеризує форми та методи погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників та роботодавців, пов'язані з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Сформувалися різні моделі ринку праці, що відображають його організацію, структуру та функціонування.
Ринок регіональний — ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонування якого обмежується переважно межами одного регіону (області, кількох областей).
Рівень безробіття — виражена у відсотках кількість населення працездатного віку, не зайнята певний час у суспільному виробництві.
Рівень життя — рівень задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, що виявляється в загальному обсязі спожитих матеріальних благ та послуг, реальних доходах населення, рівні споживання продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, розмірі оплати праці, тривалості робочого і вільного часу, житлових умовах, рівні освіти, охорони здоров'я, культури, стані екології та ін.
Розміщення виробництва — розподіл виробництва по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов в окремих країнах та їх економічних районах, а також до особливостей територіального поділу праці.
Розміщення продуктивних сил — процес наукового обґрунтування й реалізації на практиці економічних рішень щодо формування господарських об'єктів з урахуванням територіального поділу праці.
Розселення населення — розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень з їх взаємовідносинами. Р. н. відбиває як процес розподілу та перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна виділити такі головні та найпоширеніші його форми:
1. Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями-садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних ділянок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-однодвірки фермерів у зоні гомстедів США.
- Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважаючою формою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.
- Місто як найважливіша форма міського розселення.
- Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. Найуніверсальнішим, поширеним практично у всіх країнах видом поселень є зосередження гірничопромислового населення (селища шахтарів та рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з переробкою деревини, третій — із переробкою сільськогосподарської сировини.
- Поселення службового характеру (поза містами, у сільській місцевості). Функції службових поселень (як правило, невеликих за розміром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.
- Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти, як правило, відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки - табори. Козівництво — це форма розселення із специфічним господарським побутом.
Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.