Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа міжнародні економічні видносини
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа регіональна, 720.45kb.
- Міністерство аграрної політики україни рівненський державний аграрний коледж курсова, 137.95kb.
- Міністерство аграрної політики України миколаївський державний аграрний університет, 1805.76kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
- Міністерство аграрної політики України Вінницький державний аграрний університет, 635.52kb.
- Міністерство аграрної політики україни, 245.98kb.
- Міністерство аграрної політики України Херсонський державний аграрний університет Рибогосподарсько-екологічний, 2173.65kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
- Курс лекцій суми 2003 міністерство аграрної політики україни сумський національний, 959.02kb.
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
АГРАРНИЙ КОЛЕДЖ УПРАВЛІННЯ І ПРАВА
ПДАА
міжнародні економічні видносини
методичні вказівки для самостійного вивчення
для студентів спеціальності 6.030601»Менеджмент»
Полтава 2010
Методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни
міжнародні економічні видносини
Укладач: Біловод Р.Т.
Затверджено на засіданні циклової комісії економічних дисциплін
Протокол № ___ від р.
Методичні рекомендації допоможуть студентам засвоїти питання, які винесені на самостійне опрацювання, оволодіти термінологією з визначених тем, допоможуть студентам розібратися з проблемами, які існують в сучасній економіці.
Тема 1.Предмет,значення і завдання курсу «Міжнародні економічні
відносини».
План.
1.Сутність МЕВ.
2.Моделі розвитку МЕВ.
Сутність міжнародних економічних відносин.
Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім’ями і племенами. Об’єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва.
Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.
Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об’єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав’язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності.
Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними. У другій половині ХХ ст. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них, але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства та його внутрішнім механізмом.
Таким чином можна зазначити, що міжнародні економічні відносини відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об’єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.
Моделі розвитку міжнародних економічних відносин.
Розглядаючи дане питання науковці часто користуються спрощеними теоріями, які мають назву моделей. У них у логічному або математичному вигляді виражається співвідношення між різними економічними параметрами. Використання моделей доцільне, оскільки дозволяє відволіктись від несуттєвих деталей і виявити принципові економічні зв’язки. У даних моделях були визначені основні напрямки зовнішньоторговельної політики: фрітредерство і протекціонізм.
Фрітредерство – це політика вільної торгівлі, при якій митні органи виконують тільки реєстраційні функції, вони не стягують експортного чи імпортного мита; не встановлюють будь-які обмеження на зовнішньоторговий оборот.
Політика протекціонізму спрямована на захист власної промисловості та сільського господарства від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.
В основі зовнішньої торгівлі лежить теорія абсолютної і порівняльної переваги.
Найчіткіше теоретичні постулати теорії абсолютних переваг втілив Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). Обґрунтувавши, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці, Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.
Він виступав за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн). Його загальні правила зводяться до наступних висловів: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні». «Якщо якась чужа країна може постачати нас якимось товаром за нижчою ціною, ніж ми самі здатні виготовляти його, доцільніше купувати його в неї за деяку частину продукту нашої власної промислової праці, затраченої в тій сфері, в якій ми маємо деяку перевагу».
Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.
Д. Рікардо пішов далі А. Сміта, заклавши дуже важливі теоретичні підвалини багатьох наступних концепцій світової торгівлі.
Вважаючи положення А. Сміта правильним, але окремим випадком він сформулював ідею про порівняльні (компаративні) переваги, які, як і А. Сміт, визначав як різницю у витратах, але не абсолютними, а відносними розмірами.
Він запропонував правило: кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на такому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість.
Основна причина критики теорії порівняльних переваг прибічниками інших поглядів ґрунтувалась на необхідності наближення її до реальної дійсності, насамперед, у плані зведення всіх витрат до праці.
У реальній дійсності, на думку багатьох науковців, у тому числі і сучасних, потрібно враховувати, крім праці, ще й інші фактори виробництва.
Основоположники вчення про фактори виробництва в якості таких виділили:
• працю;
• землю;
• капітал.
Їх ринкова ціна (заробітна плата, земельна рента, процент на капітал) формує витрати виробництва і дозволяє оцінювати фактори виробництва.
Е. Гекшер у 1919 році та Б. Олін у 1933 році сформулювали модель пропорційності факторів, якиа належить уже до неокласичної теорії міжнародної торгівлі. Основною відмінністю останньої від класичного напряму є визначення вартості товару:
• корисністю;
• ступенем задоволення потреб;
• попитом на товар.
Припущення моделі пропорційності факторів Гекшера – Оліна:
1) різне співвідношення факторів виробництва у виробництві різних товарів;
2) неоднакова відносна забезпеченість країн факторами виробництва;
3) однаковий рівень технології у різних країнах;
4) досконала конкуренція.
Елі Гекшер, відомий шведський економіст, сформулював вихідні принципи теорії пропорційності факторів у коротенькій статті (1919 р.), в якій він стверджував, що міжнародний обмін витікає з відносного надлишку або відносної рідкості факторів виробництва, які знаходяться у розпорядженні різних країн. Країна вважається надлишково наділеною певним фактором виробництва, якщо співвідношення між кількістю цього фактора і рештою факторів у ній вища, ніж в інших країнах. Кожна країна має тенденцію до спеціалізації на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найбільш сприятливим.
У 30-х рр. Бертіл Олін уточнив теорію свого вчителя думкою, що міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори, тобто мобільність товарів замінює складнішу мобільність факторів виробництва. Це уточнення отримало назву «Теореми Гекшера – Оліна».
У 1948 році Пол Самюелсон вивів математичні умови, за яких теорема Гекшера – Оліна ставала цілком реальною, після чого отримала назву «Теореми Гекшера – Оліна – Самюелсона». Вона набрала приблизно такого звучання: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичної техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів, міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.
Таким чином, за Гекшером, Оліном, Сомюелсоном порівняльна оцінка факторів виробництва призводить до таких висновків:
1) у країнах-учасницях міжнародного обміну існує тенденція до вивозу тих товарів, для виготовлення яких використовуються переважно надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;
2) розвиток міжнародної торгівлі вирівнює «факторні» ціни, тобто доходи, які отримують власники факторів у різних країнах;
3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами.
Зовнішньоекономічну стратегію фірм (але вже наприкінці 80-х років) пояснював вчений із США М. Портер у теорії міжнародної конкурентоспроможності націй. За цією теорією, конкурентоспроможність країни на світових ринках залежить від чотирьох параметрів:
1) здатності створювати відсутні фактори;
2) умов попиту на внутрішньому ринку;
3) впливу споріднених та обслуговуючих галузей;
4) стратегії фірми та конкуренції.
Отже, міжнародна спеціалізація є функцією порівняльної ефективності комбінації факторів виробництва у набагато складнішому просторі, ніж запропонував Рікардо.
Це такий простір, де:
– якісним елементам належить основна роль;
– фактори виробництва мають певну мобільність;
– виробництвом вважається будь-яка доцільна діяльність людини;
– ефекти розміру з’являються як на рівні виробничих одиниць, так і ринків збуту;
– державна політика може викликати викривлення.
Теоретичні розробки Портера послужили основою для вироблення рекомендації на державному рівні із підвищенням конкурентоздатності зовнішніх товарів у Австралії, Новій Зеландії,США В 90-х роках.
Можна зробити висновок, що розглянуті моделі розвитку міжнародних економічних відносин спонукають до міжнародного поділу праці дозволяючи досягти економічного оптимуму як на світовому рівні, так і на рівні кожної країни.
Літ:1-8.
Тема 2.Світове господарство та особливості його розвитку.Типологія країн світу іроль окремих їх угрупувань уСГ та МЕВ.
План.
1.Попяття СГ як обєктуМЕВ.
2.Основні пропорції світової економіки.
Відповідь на перше питання стосується МПП, який був ніби тим об’єднуючим елементом, що створив систему світового господарства як сукупність взаємопов’язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.
Інтернаціоналізація сфери обігу ( товарна стадія руху капіталу) – загальна тенденція для всіх країн світу, але при цьому торгівельні зв’язки та обслуговуючі валютно- кредитні відносини між країнами утворюють лише первинний рівень цілісності міжнародних відносин.
Слід охарактеризувати структуру світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, де всі країни світу поділяють на 3 основні групи :
- Розвинуті країни;
Країни Західної Європи ( крім Мальти),США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія,Ізраїль, Південно Африканська Республіка ( ПАР). Виокремлюється підгрупа найрозвинутіших країн - « Велика сімка» : США, Японія, Канада, Німеччина, Франція,Велика Британія, Італія.
- Країни з перехідною економікою;
Колишні соціалістичні країни : країни СНД, Естонія, Латвія, Литва, країни Центральної Європи.
- Країни, що розвиваються (нові індустріальні країни та найменш розвинуті країни).
Країни колишні колонії. Країни які увійшли у стадію індустріалізації ( нові індустріальні країни) : Бразилія, Мексика, Аргентина, Філіппіни, Корея, Сінгапур, Індонезія, Тайвань.
Найменш розвинуті країни : Ефіопія, Афганістан, Гаїті, Бангладеш, Ангола, Непал, Сомалі, Лаос (їх близько 45).
Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний світо господарський простір,що утворює другий рівень світо господарських відносин.
Єдиний світо господарський простір – це наднаціональне середовище підприємства (Бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові, соціально – культурні вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності.
Зупинимо увагу на підсистемах світового господарства на другому рівні :
- Технологічна – сукупності вимог, які пред’являє НТР, що забезпечують конкурентоспроможність на світовому ринку ( наукомісткість; інформаційно-комп’ютерний характер технології; ресурсозберігаючий, безвідходний та екологічно чистий тип технології)реалізація цих вимог практично неможлива.
- Економічна – єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, вільний взаємообмін національними валютами.
Підкреслимо, що ця підсистема формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та валютно фінансової діяльності.
- Правова – це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки. Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного приватного, цивільного та патентного права.
- Соціально – культурна підсистема. Процес формування передбачає : єдиний підхід до соціальної політики; формування нового мислення; вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті, мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем; досягнення більш високого рівня життя і зменшення відмінностей між « багатими» та « бідними» державами.
Зробимо висновок, що кожна з перелічених підсистем специфічна, але функціонують вони як елементи цілісного організму – єдиного наднаціонального світо господарського простору. Розбалансованість у функціонуванні будь - якої з підсистем впливає на стан системи в цілому. Взаємодія технологічної, економічної, правової, соціально – культурної підсистеми рівноправна і рівнозначна.
У останньому питанні слід зазначити, що основні пропорції, які характеризують стан, закономірності й тенденції світового господарства, є співвідношення між попитом і пропозицією на світовому ринку; між сумою товарів і послуг у світовій торгівлі та кількістю міжнародних ліквідних засобів, що опосередковують рух товарних потоків і послуг; між матеріально-речовою і вартісною частинами світового товарообігу, та ін..
Акцентуємо увагу на окремих сферах світового господарства, де формуються міжгалузеві та внутрішньогалузеві натуральні чи вартісні пропорції між видобувними й обробними галузями; між харчовою та легкою промисловістю і сільським господарством тощо. Міжнародні пропорції в окремих підсистемах світогосподарських зв’язків ( патентові- ліценційна торгівля, науково – виробниче співробітництво,валютно-фінансова сфера, міжнародний фінансовий ринок, ринок інвестицій ), об’єктивна пропорція між промисловим, торговим і позичковим капіталом.
Літ:1-8.
Тема 3. МЕВ у системі СГ і проблеми їх розвитку.
План.
1.Місце та роль України у світовій економічній системі.
2.Роль МЕВ у вирішенні глобальних проблем.
Формування розвинутого національного ринку праці, який дедалі більше втягує Україну в орбіту міжнародних міграційних процесів, що проявляється у обміні людським ресурсом як усередині країни, так і за її межі.
Зробимо акцент на посиленні територіальної міграції населення, що зумовлюється такими причинами:
- Закономірностями розвитку сучасного міжнародного ринку праці;
- Структурною перебудовою української економіки і пов’язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації;
- Нерівномірністю регіонального розміщення продуктивних сил, суттєвими відмінностями соціально-економічних умов життя в селі та в місті;
- Різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах.
Зовнішня еміграція українських громадян на сучасному етапі має свої особливості й суперечливості, викликані сукупністю внутрішніх та зовнішніх факторів ( кризові явища політичного, соціально-економічного, гуманітарного характеру).
Основні потоки української трудової еміграції спрямовані переважно до Польщі, Росії, Чехії, також Угорщини, Італії, Португалії, Велика Британія з метою заробітку у дрібній торгівлі, у домогосподарствах, на будівництві тощо.
Звернемо увагу, що нині міжнародна міграція людського ресурсу перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і країн-реципієнтів. Україну чекає доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці, але існують і свої переваги:
- Знизити рівень безробіття;
- Значну частину емігранти заробітної плати переказуватимуть на батьківщину, що формуватиме дохідну частину платіжного балансу країни та ін..
Як відомо, коли існують переваги, там повинні бути і недоліки, що підштовхує Україну у процесі міжнародного обміну робочою силою до розроблення в державі ефективної міграційної політики, метою якої має стати вирішення таких проблем:
- Розширення масштабів легального працевлаштування укр. громадян на ринку праці іноземних держав;
- Створення надійного соціального захисту прав та інтересів українських емігрантів;
- Залучення іноземної робочої сили в Україну, зокрема інженерно-технічних та наукових кадрів, при реалізації спільних проектів.
Нагадаємо, що міграція-це двосторонній процес. Наприклад, можливі такі канали припливу іммігрантів:
Повернення на батьківщину частини тих українців, які живуть і працюють за кордоном;
- Запрошення на роботу спеціалістів і робочих кадрів із різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;
- В’їзд біженців та повернення депортованих народів та ін..
Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.
Літ:1-8.
Тема 4. Еволюційні періоди формування МЕВ.
План.
- Етапи розвитку МЕВ.
1.Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм «міжнародної» торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сімʼями і племенами.
Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. до монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об’єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарських відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав’язалася гостра боротьба за ринок збуту, джерелами сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу.
Могутній монополістичний капітал економічно розвинутих країн, проникаючи на територію менш розвинутих країн, закріплювався там, забезпечуючи собі й політико-адміністративне планування, все більше беручи участь в їх політичному житті. Це призвело до завершення територіального поділу світу між великими країнами й утворення колоній. Почався специфічний колоніальний міжнародний поділ праці, особливістю якого є нав’язування колоніям тієї спеціалізації, яка вигідна капіталу монополій. В результаті колоніальні країни змушені були підпорядковувати своє господарство експортному виробництву окремих видів сировини, потрапляючи в кабальну залежність від могутніх країн, оскільки все інше вони повинні були ввозити в країну ззовні.
Руйнування колоніальної системи світового господарства почалося після Першої світової війни і закінчилося в 60-х рр. ХХ ст. її крахом. В результаті світове господарство набуло сучасного вигляду і являє собою глобальний економічний організм, побудований на взаємозв’язку і взаємозалежності всіх країн і народів.
Літ:1-8.
Тема 5. Середовище розвитку МЕВ.
План.
- Ознаки, об’єкти та суб’єкти МЕВ.
Виділяють наступні домінуючі ознаки МЕВ як сфери розвинутого ринкового господарства:
- В основі світового господарства будь-якої національної економіки і МЕВ лежать міжнародний поділ праці і міжнародний обмін, які передбачають, що виробництво і (або) споживання окремих країн так чи інакше зв’язані між собою.
- Учасники МЕВ економічно відокремлені, зокрема, в особливій формі національно-господарського відокремлення, що об’єктивно обумовлює товарно-грошовий характер зв’язків.
- У МЕВ повніше діють закони попиту-пропозиції, вільного ціноутворення (з т. з. світогосподарських обмінних зв’язків).
- Так само, як і національні ринки, світовий ринок МЕВ характеризується конкуренцією товарів і послуг, продавців і покупців.
- Одна із основних форм МЕВ – міжнародна торгівля являє собою множину міждержавних потоків продукції.
- Обмін товарами і послугами, міжнародний рух факторів виробництва зумовлюється рухом грошей, системою розрахунків, товарними кредитами, валютними відносинами.
- МЕВ передбачають власну інфраструктуру, спеціальні інститути. Вони представлені міжнародними економічними, фінансово-кредитними закладами й організаціями як світового (СОТ, Міжнародна торгова палата, Світовий банк, МВФ та ін.), так і регіонального значення (Єврокомісія, ЄБРР тощо).
- МЕВ піддані монополізації, яка можлива внаслідок концентрації виробництва і збуту приватними підприємницькими структурами (створення та діяльність ТНК) і в результаті міжнародних, міждержавних угод та союзів, об’єднуючих найбільші держави і фірми постачальників певних видів продукції (Міжнародний нафтовий картель, ОПЕК).
До об’єктів МЕВ відносять товари і послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметами міжнародного обміну; багатостороннє та різноманітне співробітництво країн і міжнародних організацій у галузі екології та вирішенні глобальних проблем.
До суб’єктів МЕВ відносять державні структури: урядові та інші державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також державні підприємства та організації; відносини між партнерами різних країн; міжнародні організації, зокрема системи ООН, особливо при наданні фінансово-кредитної допомоги, інвестування коштів в окремі проекти. Значна діяльність у сфері МЕВ здійснюється транснаціональними корпораціями і міжнародними об’єднаннями, зокрема на ринку капіталів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів.
Літ:1-8.
Тема 6. Закони і принципи розвитку СГ і МЕВ.
План.
- Види та характерні особливості сучасних МЕВ.
У другій половині ХХ ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці,інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
МЕВ відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об’єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.
Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на макрорівні, макрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні – окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні – міжнародні організації та наднаціональні інститути.
У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:
- міжнародна торгівля товарами та послугами;
- міжнародна міграція капіталу;
- міжнародна міграція робочої сили;
- міжнародна передача технологій;
- міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
- міжнародна економічна інтеграція;
- міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.
Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов’язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:
- зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією – із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
- інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
- зростання масштабів міграції робочої сили;
- прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
- швидкий обмін науково-технічними знаннями;
- поєднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.
розвиток сфери послуг;
- поєднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.
Літ:1-8.