Geum.ru

Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа міжнародні економічні видносини

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


План 1.Основні тенденції міжнародного поділу праці
План. Міжнародні економічні аспекти вирішення екологічних проблем.
Екологічна криза
Основною тенденцією розвитку ринку ПІІ
Міжнародний інвестиційний портфель включає
Основним мотивом для здійснення міжнародних портфельних
Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні.
Подобный материал:
1   2   3   4   5
ТЕМА 7 . Міжнародний поділ праці, як об’єктивна основа МЕВ.


План

1.Основні тенденції міжнародного поділу праці

У першому питанні слід зазначити, що МПП став результатом розвитку продуктивних сил, поглиблення багатовікового поділу праці та залучення в систему світових зв’язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.

Підкреслимо, що МПП розпочався з розширення простих торгівельних зв’язків між країнами у середині 16-18 ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав та формування у МПП міжнаціональних форм у рамках світового господарства на базі простої кооперації.

Визначальним фактором формування світового господарства стала інтернаціоналізація виробництва пов’язана з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП.

Слід акцентувати увагу на тенденціях і особливостях МПП до яких належать:

  1. У світовому господарстві зберігається і поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті крани припадає 25% населення 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються є постачальниками і споживачами готової продукції.

Між цією групою країн швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Зростає виробництво виробів на експорт для задоволення потреб промислово розвинутих країн ( «четвірка драконів» - Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, також Індія, Китай, Таїланд, Мексика, Бразилія та ін. « нові індустріальні країни» )

2. Основним в МПП став внутрішньо резервний поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3.Зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі промислово розвинутих країн, що викликає необхідність частої перебудови в системі МПП (США, Японія, Західна Європа).

4. Відбувається переорієнтація економік колишніх країн соціалістичного табору та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5. Зростає роль ТНК.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

Літ:1-8.


ТЕМА 8 . Загальні проблеми сучасних МЕВ.


План.



  1. Міжнародні економічні аспекти вирішення екологічних проблем.

У цьому питанні ми зазначимо, що проблеми міжнародного науково-технічного й економічного співробітництва щодо охорони навколишнього середовища вперше були висунуті на Стокгольмській конференції ООН з охорони природи у 1972 р. ЮНЕП в 1973 р. визначила основні напрямки міжнародного співробітництва:
  • Охорону здоровя та зростання добробуту населення;
  • Охорону ґрунтів і вод;
  • Захист Світового океану;
  • Охорону рослинності, диких тварин і генетичних ресурсів;
  • Проблеми енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Отже, основним завданням вирішення екологічних проблем є формування на планеті єдиного екологічно безпечного господарсько-економічного простору, який стане основою розвитку всіх країн світу.

Важливо знати, що за глобальною оцінкою Міжнародного ґрунтового центру ( Нідерланди), внаслідок антропотехногенної діяльності вже деградовано понад 15 % світового суходолу ( 6 % зруйновано водною ерозією, 28% - вітровою, понад 12 % - засолено через неправильне зрошення, 5 % - виведено з обороту внаслідок забруднення хімічними речовинами). Кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних ґрунтів стають пустелею через нераціональне використання, 5-6 видів тваринного та рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів.

Перелічимо зони екологічного лиха: Україна, Азовське, Чорне, Балтіцське та Японське моря, Урал , Арал і Приаралля, Перська й Мексиканська затоки, Кузбас, Тюменський нафтопромисловий регіон, Нова земля, Сахель Ефіопія та ін..

Таким чином, екологічні проблеми мають соціально-економічне підґрунтя, тобто деградація довкілля спричиняється взаємопов’язаними суспільними і природними чинниками.

Сучасна ситуація в системі природокористування характеризується трьома особливостями:
  • Кількісним розширенням енергоречовинного обміну між суспільством і навколишнім середовищем;
  • Глобалізацією впливу людства на біосферу;
  • Постійно зростаючим негативним антропотехногенним навантаженням на довкілля.

Саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспільною оболонкою, де, власне й здійснюється техніко-технологічна взаємодія суспільства з природою – взаємодія, яка конститує поняття « природокористування».

Екологічна криза – це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсові- екологічним можливостям біосфери.

Зазначимо декілька основних чинників екологічної кризи:
  • Кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;
  • Розвиток НТП без урахування екологічних вимог та обмежень;
  • « Демографічний вибух»
  • Еколого – урбанізаційну кризу
  • Мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.

Уваги приділимо двом групам екологічної кризи. До першої належать кризи, які мають вибуховий характер ( промислові катастрофи, ядерні аварії). До другої групи - повільні за характером розгортання екологічної кризи (опустелювання землеробських регіонів).

Отже, екологічні чинники стають одним із визначальних у формуванні та функціонуванні міжнародних економічних відносин, тому розглянемо основні напрями впливу екологічних чинників на міжнародні економічні відносини.

По-перше, наявна у світовому господарстві й посилювана під дією НТР нерівномірність економічного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів природокористування та однаковість екологічних ситуацій у різних регіонах Земної кулі.

По-друге, вплив природоохоронних заходів.

По-третє, між розвинутими державами, країнами з перехідним типом економіки та країнами, що розвиваються, існують відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку, стані навколишнього середовища, також у державній політиці у сфері природо охорони, екологічної освіти. Під цим впливом виникли новий вид міжнародних економічних відносин, як екологічний неоколоніалізм. Його суть полягає у тому, що розвинуті держави цілеспрямовано прагнуть розв’язати власні екологічні проблеми за рахунок менш розвинутих.

По-четверте, загальне загострення світової екологічної ситуації, посилення ресурсові-екологічної взаємозалежності держав, значні відмінності у можливостях вирішення міжнародних природоохоронних завдань. Світогосподарські зв’язки набирають значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах – учасницях міжнародного економічного обміну. Але ці зв’язки мають і негативні сторони нейтралізація яких може бути досягнута шляхом перебудови світо господарських зв’язків на пріоритетних засадах екологічної інтеграції та екологічного імперативу. Міжнародне екологозрівноважене економічне співробітництво має стати ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті, а також вирішення складних соціальних проблем у багатьох країнах світу.

Слід зазначити, що Україна є учасницею майже 250 міжнародних державних галузевих програм у сфері охорони довкілля. Унікальне геополітичне розташування України зумовлює те, що будь-які її міжнародні відносини прямо чи опосередковано пов’язані з екологічними чинниками., але від рівня та якості напрацювання і впровадження політико-економічних й організаційних механізмів європейської екологічної інтеграції залежить і рівень розв’язання її власних екологічних проблем, які є транснаціональними і глобальними.


Літ.1-8


Тема 9.Міжнародна економічна інтеграція.


План.


1.Європейська асоціація вільної торгівлі.

2.Специфіка інтеграції східноєвропейських країн.


1. Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. Країни, що обєднались в ЄАВТ, заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Це гальмувало весь процес і знижувало ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники- Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Фвстрія, які прєдналися до ЄС.

Нині ЄАВТ-це організація до якої входять Швейцфрія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головна мета ЄАВТ-розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світоврї торгівлі, усунення торговельних перепон.


2. Сучасна історія східноєвропейської інтеграції повязана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рішення про створення РЕВ було прийнято в Москві в 1949 році. Хоча РЕВ являє собою форму інтеграції соціалістичних країн, її цілі ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи.

В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподілялися держпланами. Це давало змогу учасникам РЕВ задовольняти за рахунок централізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих потреб, розплачуючись один з одним промисловими товарами.

Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 р., на світові ціни з введенням розрахунків у вільно конвертованій валюті сприяв різкому скороченню товарообігу, оскільки його учасники не мали достатніх резервів. Внаслідок цого стали розриватися звязви і в червні 1991 р. Відбулася ліквідація РЕВ.

Літ:1-8.


Тема10.Міжнародні економічні організації у багатосторонньому економічному співробітництві і регулюванні МЕВ.


План.


  1. Міжнародне економічне співробітництво та ООН.



Організація Об’єднаних Націй – це найбільша, універсальна і найавторитетніша міжнародна організація сучасності, яка покликана займатися вирішенням головних політичних проблем.

Об’єднуючи 185 незалежних держав, вона безпосередньо здійснює свою діяльність у сферах економічного, соціального і політичного розвитку країн, сприяє формуванню стабільного і сприятливого середовища для міждержавного співробітництва.

Пріоритетне значення в ООН має формування продуктивного міжнародного економічного середовища, яке сприяє досягненню прогресу в розвитку країн світу, ефективній інтеграції країн, що розвиваються, в систему міжнародної торгівлі.

У Преамбулі Статуту Організації Об’єднаних Націй відмічено, що її мета – сприяти економічному і соціальному прогресу всіх народів. Домінуючими структурними елементами системи органів економічного співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті, а саме Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Секретаріат.

Генеральна Асамблея служить найвищим форумом у рамках Організації для обговорення найважливіших проблем економічного характеру. Свої функції Асамблея здійснює, в основному, через Другий Комітет із економічних і фінансових питань – один із головних комітетів Асамблеї.

Центральним форумом, на якому обговорюються міжнародні економічні та соціальні проблеми глобального міжгалузевого характеру та розробляються рекомендації з цих проблем для держав-членів і системи ООН у цілому, є Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР). В обов’язки Ради входить організація досліджень і підготовка різного роду доповідей та рекомендацій із величезного переліку міжнародних економічних, соціальних та культурних питань.

Секретаріат Організації Об’єднаних Націй – адміністративно-виконавчий орган, який забезпечує нормальне функціонування інших інститутів ООН. Більшість співробітників центрального апарату секретаріату працює на економічну службу. Найбільшим з підрозділів економічного апарату ООН є Департамент з економічних і соціальних питань.

Значне місце в міжнародному економічному співробітництві та системі міжнародних організацій займають спеціальні програми, такі як: Програма розвитку ООН (ПРООН), Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) та інші.

Зокрема Програма розвитку ООН (ПРООН) була створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН як допоміжний орган Генеральної Асамблеї. Її діяльність фінансується за рахунок добровільних внесків держав, тому зберігається їх контроль над фінансуванням операцій. Діяльність ПРООН у наш час забезпечується майже в усіх країнах, що розвиваються з метою кращого використання ними своїх економічних потенціалів, підвищення рівня життя населення, нарощування обсягів виробництва і сприяння економічно безпечному розвитку економіки.

Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) була створена як автономний орган ООН для сприяння промисловому піднесенню в країнах, що розвиваються, згодом була реорганізована з метою підвищення ефективності її роботи на місцях. Так, був затверджений Консультативний комітет представників на місцях (ККПМ) для розробки і формулювання керівних принципів у галузі класифікації найму, розміщення надання звітності, управління й оцінки діяльності старших радників із промислового розвитку в регіонах.

Статутом ООН передбачається створення спеціалізованих установ, однією з них є Конференція з торгівлі і розвитку. Створена вона Генеральною Асамблеєю і є постійним міжурядовим органом та координаційним центром Генеральної Асамблеї ООН у галузі торгівлі, фінансів, технологій, інвестицій і розвитку. В її діяльності беруть участь практично всі держави-члени ООН і ряд міжнародних організацій.

Основними завданнями Конференції з торгівлі і розвитку є:

∙ сприяння розвиткові міжнародної торгівлі, забезпечення стабільного миру і рівноправного співробітництва між державами;

∙ розробка рекомендацій, принципів, організаційно-правових умов і механізмів функціонування сучасних МЕВ;

∙ участь у координації діяльності інших установ системи ООН у Галузі економічного розвитку, налагодженні економічних зв’язків.

Метою діяльності Конференції з торгівлі і розвитку – є сприяння країнам, що розвиваються, у вирішенні завдань, пов’язаних з глобалізацією МЕВ і інтеграцією у світову економіку на справедливій основі.


Літ:1-8.


Тема 11.Міжнародна інвестиційна діяльність і виробниче співробітництво.

План.


1.Основні тенденції розвитку прямих іноземних інвестицій.

2.Міжнародні іноземні інвестиції.


1. Важливою тенденцією, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій і полегшує міжнародну міграцію капіталу, є проведення національними урядами і міжнародними організація­ми політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвес­тиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх, так і в ба­гатосторонніх міждержавних, регіональних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, які діють у рамках міжнародних економічних організацій зокрема COT. До норм державного ре­гулювання ПІІ можна віднести:

1) надання державних гарантій як країною базуван­ня, так і приймаючою країною.

2) врегулювання інвестиційних спорів.

3) усунення подвійного оподаткування;

4) страхування зарубіжних інвестицій;

5) дипломатична й адміністративна підтримка.

Основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення част­ки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73 % припадає на проми­слово розвинуті країни, понад 24 % — на країни, що розвивають­ся, і менше 3 % — на країни Центральної і Східної Європи.

У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90 %, країни, що розвиваються, — 8 %, а країни Централь­ної і Східної Європи — менше ніж 1 %.

Основну частку загального обсягу вивезення (92 %) і ввезення (80 %) інвестицій припадає на СІІІА, Європейський Союз та Японію.

Найбільші обсяги інвестицій зафіксовані з Харківської (27,2%), Одеської (16,5), Дніпропетровської (10) областей, міст Києва (20) та Севастополя (8,7).

Особливістю світового ринку інвестицій є висування на роль провідника на міжнародному ринку інвестицій саме Євросоюзу. Країн ЄС є найбільшими інвесторами завдяки обміну капіталами між собою. Близько 80 % усього експорту ПІІ припадає на європейські країни: Велику Британію, Німеччину, Францію, Нідерланди та Швейцарію. За обсягом залучених інвестицій перше місце посідають США, а потім ідуть Німеччина, Велика Британія, Бельгія.

2. Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвесто­ру права реального контролю над об'єктом інвестування, а тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно з при­дбаною часткою «портфеля» об'єкта інвестування, яка в міжна­родній практиці, як привило, не перевищує 10 %.

Міжнародний інвестиційний портфель включає:

  1. акції, тобто цінні папери, що засвідчують майнове право власника цього грошового документа по відношенню до особи, яка цей документ випустила,

2. боргові цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчу­ють відношення позики власника документа по відношенню до осо­би, яка випускає ці папери. Боргові цінні папери поділяються на:

а) облігації, прості векселі, боргові розписки. Ці грошові ін­струменти дають їх держателю безумовне право на гарантований фіксований, або змінюваний (за договором) грошовий доход. Під облігацією розуміють цінний папір, що засвідчує внесення її вла­сником грошових коштів і підтверджує зобов'язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього папера в передба­чені строки з виплатою фінансового відсотка. Вексель — це встановлена законом форма боргового зобов'язання про безумов­не повернення боргу;

б) інструменти грошового ринку, які дають їх держателю без­мовне право на гарантований доход на визначену дату. До них відносяться: казначейські векселі- державні цінні папери на пред’явника, що засвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом всього строку володіння цими паперами; депозитні сертифікати банку-письмові свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її проведення у вказані строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу нарахованих на номінал; банківські акценти тощо);

3. фінансові деративи-похідні грошові інструменти, які засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів, і не створюють жодних майнових претензій до емітента (опціон-контракт, який дає його власнику право купити чи продати визначену кількість фінансових інструментів за встановленою ціною протягом обумовленого часу в обмін на сплату певної суми; варант-документ, який дає право його власнику придбати на пільгових умовах акції у даного емітента за фіксованою ціною протягом визначеного часу; форвардний контракт-контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору; ф’ючерсний контракт- контракт на купівлю чи продаж стандартної кількості певного виду цінних паперів на певну дату за ціною, раніше встановленою при укладанні угоди; своп-угода, яка передбачає обмін через визначений час та на основі погоджених правил платежами за тією самою заборгованістю. )

Основним мотивом для здійснення міжнародних портфельних інвестицій є одержання більш високих доходів за кордо­ном.

Міжнародні портфельні інвестиції зростають у міру того, як інвестори намагаються диверсифікувати свою діяльність у між­народних масштабах для максимізації доходів із врегульованим ризиком. Обсяг міжнародного ринку портфельних інвестицій значно більший від міжнародного ринку прямих інвестицій. По­над 90 % міжнародних портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами.


Літ:1-8.


Тема 12: Міжнародні науково-технічні відносини.


План.


  1. Міжнародне регулювання ринку технологій.
  2. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні.


  1. Міжнародне регулювання ринку технологій.

Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винаходи, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об’єкти інтелектуальної власності.

Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організація торгівлі (СОТ).

Основними цілями Європейської патентної організації є: видача європейських патентів; розширення співробітництва між європейськими державами у сфері охорони винаходів, посилення патентного захисту; сприяння створенню і модернізації патентних систем у країнах, що розвиваються; здійснення наукової, інформаційної і видавничої діяльності.

Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності є промислова власність, що стосується захисту права на винахід, товарні знаки, промислові зразки, а також авторські права в основному на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні здобутки. Головні цілі СОІВ – охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями; розширення адміністративного співробітництва між об’єднаннями держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одному одержанні права на винаходи, товарні знаки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.

У правовій системі СОТ одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торгівельні аспекти права інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, що регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.

Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних прав інтелектуальної власності (ПІВ): патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації іноземців, а також між іноземцями і вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності. Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартий захист одержав правовий статус.

З метою забезпечення того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначався негативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається, що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи заходи законодавчого характеру, для запобігання власниками інтелектуальної власності зловживання своїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чи несприятливо впливає на передачу технологій.


  1. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні.

В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносять групи 84-90 за товарною класифікацією схеми Єдиного митного тарифу України, що ґрунтується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів (ГС):

∙ машини та устаткування;

∙ електричні машини;

∙ локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.;

∙ засоби наземного транспорту, крім залізничного;

∙ літальні, космічні апарати, їх частини;

∙ судна, човни, інші плавучі засоби;

∙ прилади.

Відсутність окремих вітчизняних наукоємних товарів компенсується за рахунок імпорту. Це свідчить про те, що середній рівень «інтелектуалізації» вітчизняного імпорту вищий за середній рівень «інтелектуалізації» вітчизняного експорту, цей фактор є індикатором певної імпортозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених у зарубіжних країнах ліцензій має технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об’єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2 % займають винаходи, 14 % - ноу-хау і 44 % послуги типу «інжиніринг».

Також Україна має зв’язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензійної продукції. Найбільша його частина припадає на Росію і Білорусь, а найменша – на США. Це свідчить про відносно низький рівень технологічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високо розвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об’єктів інтелектуальної власності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцензійними договорами об’єктів відноситься до екологічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що найбільше користується попитом за кордоном ліцензійна продукція, що пов’язана з ресурсозберігаючими технологіями. Але темпи передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових речовин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямами інтелектуальної власності розвивається ще досить слабко.


Літ:1-8.