Geum.ru

Нування різних типів лексичних об’єднань учені звернули увагу в 19столітті, деякі особливості польової структури лексики враховувалися при побудові тезаурусів П

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Семантичне поле: проблема визначення

На можливість існування різних типів лексичних об’єднань учені звернули увагу в 19столітті, деякі особливості польової структури лексики враховувалися при побудові тезаурусів(П. Роже, В. фон Вартбург). Перше теоретичне обґрунтування „поля” в мовознавстві пов’язують з працею І.Іпсена (1924), хоча у Й. Трієра ідея „поля” виникла раніше(в1923році).Для

мовця-на думку Тріра -, слова існують не відокремлено, а пов’язані одне з одним за змістом. Мовним полем Й. Трір вважав групу споріднених смислів або деяку змістову сферу. Прикладом такого поля в працях Й. Тріра виступає поняттєва сфера інтелекту, яка покривається словами із значенням ”розум”, „свідомість”, „мудрість”, „хитрість”.

Сучасні мовознавці називають поля Тріра лексико-семантичними, а не семантичними (поняттєвими), оскільки в цих полях за семантичним принципом об’єднується лексика.

Однак лексико-семантичне поле Тріра виділялося тільки на основі логіко-семантичного, а не на основі мовного підходу, а отже не бралося до уваги групування слів з їх реальною семантичною багатогранністю.

У наш час лінгвісти все більше почали задумуватися над тим, якою мірою запропоновані ними моделі опису мовної системи співвідносяться з реальними можливостями та особливостями функціонування мови в індивідуальній свідомості. Це цілком закономірно в умовах більш чіткого переходу лінгвістики на позиції діяльнісного підходу до дослідження мовних явищ, реалізація якого потребує послідовного вивчення неперервного зв’язку мови як психічного феномену з іншими психічними функціями людини, насамперед з пам’яттю як з базисним механізмом, який лежить в основі можливостей прояву всіх одно генетично сформованих видів діяльності та всіх тих, що забезпечують їх мізкову систему.

Традиційно дослідження лексичної підсистеми мови проводилося у формі виявлення лексичних групувань різного типу та їх обсягу, а також встановлення відношень між ними.

Так, наприклад, Ф. П. Філін для вираження лексичних групувань, елементи яких пов’язані однорідними значеннями, використовує термін лексико-семантична група, різновидами якого є антонімічні і синонімічні групування, а також лексичні групи з родовидними відношеннями.

Л. М. Васильєв вважає, що поняттєве „поле” перебуває з лексико-семантичною групою у родо-видовидних відношеннях, тобто лексико-семантичні групи, синонімічні ряди є сукупністю лексико-семантичного поля.

Г. А. Уфімцева, навпаки, розглядає всі три основні групування(поле, лексико-семантична група та синонімічний ряд) як рівноправні види більш складних парадигматичних об’єднань в лексиці.

О. М. Дородних термін „семантичне поле” трактує як недиференційовані лексичні об єднання , тому питання про відмінність типів цих групувань у його працях навіть не ставиться.

А З. Д. Попова зауважує, що предмети і явища зовнішнього світу пов’язані одне з одним складним відношенням , які проектуються на лексичну систему мови, розкладаючи її на взаємопов’язані лексичні блоки. Різні типи об’єктів зовнішнього світу-зони „світу речей” та „світу ідей” - розрізняються специфікою своїх системних відношень, що ускладнює характер взаємозв’язку між лексемами, які покривають ці „зони”. По-друге, елементи лексичної системи мови пов’язані своїми внутрішньо-мовними відношеннями, які породжені конкретними умовами розвитку і функціонуванням мови. Обидві системи зв’язку – внутрішня мовна і зовнішня мовна-утворюють сітку парадигматичних відношень між словами та лексико-семантичним полем.

Отже, польова модель системи мови має різноманітні інтерпретації. Предметом дослідження в теорії поля в сучасній лінгвістиці є групування мовних одиниць, об’єднаних на основі спільності позначуваного ними (семантичний принцип) та виконуваних ними функцій (функціональний принцип), або на основі двох ознак (функціонально-семантичний принцип).

Виділені за цими ознаками групування являють собою системні утворення з характерними для будь-якої системи зв’язками та відношеннями. Водночас вони мають власні специфифічні ознаки. Так на сучасному етапі об’єктами досліджень постають не окремі групи дієслів, а семантичні поля, які об’єнують кілька груп.

Наприклад, В. П. Абрамов зараховує до семантичного поля „передачі” 13 підкласів згуртованих у два лексико-семантичні поля:передачі конкретного об’єкта та передачі інформаціі.

Т. А. Потапеннко в семантичному полі руйнівної дії на об’єкт в лексико-семантичні групи об’єднує слова з семантикою руйнування , знищення, ушкодження.

Отже, семантичне поле розглядається як таке об єднання, яке в свою чергу поділяється на ряд лексико-семантичних груп, а співвідношення цих понять трактується як співвідношення загального та конкретного (Виноградов, Потапенко).

Деякі вчені стверджують, що більший обсяг лексико-семантичної групи створюється за рахунок приєднання до поля одиниць різних частин мови. ( Слєсарєва, Гінзбург).

„Семантичне поле, - пише Слєсарєва - є найбільш високим рівнем лексико-семантичних зв’язків парадигматичного характеру. Семантичне поле об’єднує слова різних частин мови, що перебувають між собою в безпосередніх семантичних зв’язках”. Під час аналізу подібних лексичних груп простежується польовий характер цих мікросистем .На думку вченого, лексико-семантична група характеризується досить високим ступенем упорядкованості зв’язків між одиницями, а семантичні зв’язки у полі – різним ступенем упорядкованості (від ядра до периферії).

Є. В. Кузнєцова зауважує ,що правомірно говорити про семантичну групу як про лексичне групування з польовим принципом організації системи.

Питання про ядерну одиницю у мовознавстві не є дискусійним. Учені визначають наявність базової одиниці як обов’язкового елемента груп, підкреслюючи її категоріальний характер (Гак), малозмістовність семної структури (Чернейко), інваріативність семантичного наповнення категоріальної лексеми(Богданов,Афанасьєва).

Терміни лексико-семантичне поле і функціонально-семантичне поле можуть вживатися як синонімічні, оскільки береться до уваги насамперед групування лексем за певними значеннями, які фіксуються ще на словниковому рівні. Водночас ці терміни розрізняються аспектами дослідження певних груп словникових одиниць.

Термін функціонально-семантичне поле позначає функціонально-семантичну категорію, граматична семантика якої виражається засобами різних рівнів мови.

Лексико семантичне поле має особливу структуру, для якої характерна наявність ознак, що утворює поле – в ядрі і не повний набір цих ознак при можливому їх послаблені - на периферії.

Специфіка поля, способу існування об’єкта, на думку Щур полягає в тому, що завдяки виділеності певної групи за спільною ознакою до неї приєднуються нові елементи з такою ж ознакою, яка закріплюється за цими елементами. Іншою важливою характеристикою лексико-семантичного поля, зазначає Щур, є можливість перетину двох полів, що призводить до створення спільних елементів , зон семантичного переходу. Перехід від ядра до периферії також відбувається поступово – шляхом вилучення периферійних зон з різним ступенем віддалення від ядра.

Поле може об’єднувати в своєму складі різнорідні мовні засоби, які належать різних граматичних класів та мовних рівнів.

Так до лексико-семантичного поля, як вважає Гайсіна, можуть належати слова, які виражають між частиномовні відношення: дієслова, прикметники, іменники, прислівники, що означають різні ситуації .а також лексичні одиниці, які виражають актанти цих ситуацій на основі тенденцій тяжіння слів актантної семантики до відповідних слів предикатної семантики. Міжрівневість є специфічною ознакою функціонально-семантичного і лексико-семантичного полів.

Як і кожне системно-структурне об’єднання, поле має відповідну структуру. У ньому наявне відповідне групування елементів всередині певної множинності, перетин відношень у конфігурації елементів накладання зв’язків. Поле може мати в своєму складі кілька мікро полів, що характеризуються відносною самостійністю.

З. Д. Попова виділяє такі основні ознаки поля:

1)поле має інвентар елементів пов’язаних між собою структурними відношеннями

2)елементи, які утворюють поле, мають семантичну спільність і виконують єдину функцію

3)поле може об’єднувати однорідні і різнорідні елементи

4)в структурі поля виділяють мікро поля

5)в структурі поля наявні ядерні і периферійні конституенти, ядро консолідується навколо компонента – домінанти, а периферія має „зонну” організацію

6)ядерні конституенти найбільш спеціалізовані для виконання функцій поля, систематично використовуються, виконують функцію поля, одночасно вони найбільш частотні порівняно з іншими конституентами та обов’язкові для поля

7)між ядром та периферією існує розподіл функцій: частину функцій виконує ядро, частину – периферія

8)межа між ядром та периферією, а також між окремими зонами периферії нечітка, розпливчаста

9)конституенти поля можуть приєднуватися до ядра одного поля і до периферії іншого поля і навпаки

10)різні поля накладаються один на одного, утворюють зони поступових переходів.

Для семантичного поля характерна наявність загальної семантичної ознаки, яка об’єднує всі одиниці поля і виражається лексемою з узагальненим значенням.

Польова модель ґрунтується на розумінні мови як системи підсистем, між якими відбувається взаємодія і взаємопроникнення.

За цією моделлю мова відображається як функціональна система, якій властива постійна перебудова елементів та відношень між ними. У процесі польового структурування розкриваються діалектичні зв’язки між мовними явищами і поза мовною дійсністю, а також механізм цього зв’язку та його закономірності, виявляються особливості мовного пізнання, розкриваються його національно-специфічні риси.

Польовий підхід до понять змістовної структури слова (семантем) і значення (семем) дозволяє значно розширити уявлення про обсяг семантики та пізнати процеси, які в ньому відбуваються.

Підсумовуючи проведений аналіз літератури, ми приймаємо такі визначення:
  • мова являє собою єдине ціле – структуру. Головними поняттями, які визначають сутність мови та її законів, є: семантичне поле, реальний світ, внутрішня форма мови.
  • Лексико-семантична група – це сукупність слів, які належать до однієї частини мови й об’єднані внутрішньомовними зв’язками на базі взаємозумовлених та взаємопов’язаних елементів значення.
  • Семантичне поле – це сукупність мовних одиниць, які об’єднані спільністю значень і являють предметну, понятійну або функціональну подібність явищ, що ними позначаються.



Література
    1. Бондарко А. В. Функциональная граматика .-Л., 1984,- 132 с.



    1. Васильев Л. М. Теория семантических полей//Вопросы языкознания. -М., 1971.-№5.-С. 106-111.



    1. Васильев Л. М. Значение в его отношении к системе языка.- Уфа, 1985.- 64 с.



    1. Филин Ф. П. Очерки по теории языкознания.-М., 1982,-С. 227-239.



    1. Уфимцева А. А. "Теории семантического поля" и возможности их применения при изучении словар­ного состава языка // Вопросы теории языка в современной зарубежной лингвистике.- М., 1961.-
      С.30-63.



    1. Humboldt W. von. Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaues und ihren Einfluß auf die geistige Entwicklung des Menschengeschlechts. "Gesam. Werke". B. VII.- Berlin, 1848.



    1. Ipsen G. Der alte Orient und die Indogermanen. "Stand und Aufgaben der Sprachwissenschaft. Festschritt für W. Streitberg".- Heidelberg, 1924- 320c.



    1. Jolles. Antike Bedeutungsfelder. "Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur". - B. 58.-1934.- 540 c.



    1. Porzig W. Wesenhafte Bedeutungsbeziehungen. "Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur". - B. 58.- 1934.- 540 c.



    1. Porzig W. Das Wunder der Sprache.- Bern, 1949.



    1. Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes.- Heidelberg, 1931 .