Geum.ru

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького

Вид материалаДокументы

Содержание


Характеристика статусу нематеріальної
3.2. Визначення поняття, складових та правового механізму охорони
3.3. Національні правові та інституційні механізми у сфері
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

Р О З Д І Л 3

ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТУСУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ

КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ


3.1. Міжнародно-правова охорона нематеріальної

культурної спадщини як складової частини всесвітньої спадщини


Розглядаючи питання правового статусу всесвітньої культурної та природної спадщини в доктрині міжнародного права, слід підкреслити, що відповідно до концепції всесвітньої спадщини нематеріальна культурна спадщина визнається об’єктом всесвітньої спадщини (розширене тлумачення концепції) [349], аналогічна позиція висловлюється і в культурологічній літературі.

Зокрема, культурна спадщина, як зазначає В.І. Акуленко, є сукупністю успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення [350, c. 434]. Під культурною спадщиною також розуміють надбання матеріальної та духовної культури людства, що успадковується від попередніх поколінь та є засобом піднесення духовності, єднання людей навколо вічних цінностей добра і краси [351, c. 10].

Міжнародні організації, в тому числі найбільш авторитетна в цій сфері – ЮНЕСКО під культурною спадщиною всього людства визнають історичні центри міст, культурні ландшафти, пейзажі, підводну культурну спадщину, музеї, рухому культурну спадщину, ремесла, документальну та цифрову спадщину, кінематографічну спадщину, традиції, мови, святкові події, ритуали та вірування, музику та пісні, театральне мистецтво, народну медицину, літературу, кулінарне мистецтво, традиційні спорт та ігри тощо [352].

Отже, культурна спадщина включає в себе об’єкти матеріальні та нематеріальні (духовні). На нашу думку, поняття всесвітньої спадщини (в сучасному розумінні) є більш широким, оскільки воно охоплює не тільки об’єкти матеріальної і духовної культури, але й об’єкти природи. Водночас, коли духовна (нематеріальна) спадщина включає в себе віровчення, легенди, казки, міфи, письмові і усні переклади та способи життя й поведінки, що найкращим чином віддзеркалює розмаїття людського буття.

Міжнародне співтовариство визнає органічний зв’язок, що існує між матеріальною і нематеріальною спадщиною та їх близьке переплетення, що відображається в окремих актах міжнародних організацій. Проте, в основних міжнародних документах, що стосуються охорони культурних та природних цінностей тривалий час тільки мимохідь згадувалась нематеріальна культура та необхідність її охорони (або це припускалось з загального змісту документів). Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р., та ряд інших міжнародних актів, регулюючи міжнародно-правові відносини щодо охорони визначних пам’яток архітектури, скульптури, живопису, не поширюється на нематеріальну культурну спадщину. Перевага в регулюванні міжнародно-правової охорони надавалась матеріальним пам’яткам, при чому в основному нерухомим. Тому ці документи не могли слугувати достатньою правовою основою для міжнародної охорони нематеріальної культурної спадщини.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В якості основоположних принципів такого нормативного акту були запропоновані наступні:
  1. Нематеріальна культурна спадщина повинна в основному зберігатися шляхом розвитку творчості і використання тими представниками суспільства, які є його творцями і носіями.
  2. Втрати нематеріальної культурної спадщини можна уникнути тільки шляхом забезпечення можливостей для відтворення благосприятливих умов і навичок, що пов’язані з процесом його створення, використання і передачі.
  3. Будь-який акт, що стосується нематеріальної культурної спадщини повинен стимулювати, заохочувати і охороняти право і здатність громад продовжувати використання своєї нематеріальної культурної спадщини шляхом розробки своїх власних підходів до управління та його усталеності.
  4. Здійснення культурних обмінів і підтримка культурного діалогу повинно сприяти розвитку творчості в цілому в умовах забезпечення визнання і рівноправних обмінів.

Зокрема, у вересні 2002 р. відбувся Третій круглий стіл міністрів культури країн-членів ЮНЕСКО з питань охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини під назвою “Нематеріальна культурна спадщина – дзеркало культурного різноманіття” [381]. У ньому взяли участь делегації з 109 країн світу (в тому числі і України), представники дев’яти міжнародних організацій, Генеральний директор ЮНЕСКО. Головна мета форуму полягала в обговоренні пропозицій (як на міжнародному, так і на національному рівнях) щодо вивчення, інвентаризації, документації, популяризації, охорони та збереження культурної спадщини.

За результатами засідання прийнято Стамбульську декларацію, в якій зазначено, що “численні види нематеріальної культурної спадщини є одним з фундаментальних джерел культурної ідентичності народів і громад, а також загальним надбанням всього людства. Нематеріальна культурна спадщина створює в громадах відчуття належності та спадкоємності і, відтак, є одним з головних джерел творчості та культурної діяльності” [382].

Процес глобалізації, як відмічалось в Декларації 2002 р., який, з одного боку, несе серйозну загрозу існуванню нематеріальної культурної спадщини, з іншого – може сприяти її поширенню, головним чином завдяки новітнім інформаційним і комунікаційним технологіям, створюючи, таким чином, цифрову спадщину, яка теж заслуговує на збереження. Отже, глобалізація може сприяти виникненню нових надбань, спільних для людства, і таким чином пропагувати цінності солідарності і толерантності, що призведе до кращого розуміння інших і поваги до різноманіття. Створення підгрунття для по-справжньому сталого розвитку, основаного на зміцненні цінностей і практики нематеріальної культурної спадщини. Так само, як і культурне різноманіття, що випливає з нематеріальної культурної спадщини, остання (згідно з положеннями Стамбульської декларації) є гарантією сталого розвитку і миру.

Учасники міжнародного форму також взяли на себе зобов’язання сприяти проведенню відповідної дослідницької роботи, складанню національних реєстрів, всякій підтримці, визнанню та заохоченню “носіїв” нематеріальної культурної спадщини, забезпечити передачу їх знань та навичок наступним поколінням та розробити необхідну законодавчу базу і механізми її імплементації. Наголошувалося на значенні розвитку нових форм співпраці, обміну досвідом та проведенні двосторонніх та багатосторонніх консультації у цій сфері.

Нематеріальна культурна спадщина розглядається ЮНЕСКО як колективна мудрість людства [383], що в період глобалізації піддається загрозі «розмивання або зникнення». Відтак, її збереження та розвиток визначаються як ключове завдання Організації та країн-членів у справі збереження культурної самобутності країн, культурного різноманіття, а також поширення позитивної інформації в світі про різні народи та держави. Глибоко пов’язані з місцевою історією і природним довкіллям, висловлені, зокрема, за допомогою великого різноманіття мов, які відбивають таку ж кількість світоглядів, вони є суттєвим чинником збереження культурного різноманіття, що відповідає Універсальній декларації з культурного різноманіття 2001 р.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl


3.2. Визначення поняття, складових та правового механізму охорони

нематеріальної культурної спадщини в

Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини


Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини (далі – Конвенція 2003 р.) була прийнята переважною більшістю голосів на 32-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 17 жовтня 2003 р. [386].

Як правило, механізм та процес міжнародної правотворчості характеризується складністю та довготривалістю. Процес створення норм полегшується при укладанні двосторонніх міжнародних договорів, коли кількість учасників обмежена, що сприяє ефективнішому та оперативнішому досягненню взаємної згоди щодо змісту та юридичної сили міжнародного договору. Багатосторонні міжнародні договори, яким є Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., створюються протягом тривалого часу, оскільки всі учасники повинні узгодити зміст та надати юридичної сили такому документу. Генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура в своїй доповіді підкреслив активну діяльність, пов’язану з прийняттям Конвенції, оскільки міжнародний документ був розроблений всього лише за два роки (!), і зазначив, що «в сучасній міжнародній нормотворчості прикладів такої оперативності ще не було» [387]. Це ще раз підкреслює важливість прийняття цього міжнародного документу та загальне усвідомлення існуючих проблем в цій площині та рішуче бажання міжнародної спільноти їх вирішити.

Якщо норми Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. всебічно вивчаються та аналізуються фахівцями, то положення Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р. ще не отримали уваги в наукових працях юристів – міжнародників та інших фахівців в силу незначного часу, що пройшов від ухвалення цього документу. Правовий аналіз даного документу дасть змогу виявити позитивні тенденції, що виникли у сфері міжнародно-правової охорони об’єктів культурної спадщини та спрогнозувати подальший напрямок їх розвитку.

Оскільки офіційний переклад Конвенції про охорону культурної нематеріальної спадщини 2003 р. українською мовою відсутній, автор здійснила власний переклад вказаного документу (Міжнародна конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р. // Пам’ятки України: історія та культура. – К., 2004. – № 4. – С. 64–70).

Згідно з ст. 32 Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р. підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами-членами ЮНЕСКО в порядку, передбаченими їх відповідними конституційними процедурами. Вона повинна вступити в силу через три місяця з дня здачі на збереження тридцятої ратифікаційної грамоти або документу про прийняття, затвердження або приєднання (ст. 34 Конвенції 2003 р.).

Станом на 3 грудня 2005 р. згоду на обов’язковість Конвенції 2003 р. висловили 27 держав, в тому числі Алжир (15.03.2004 р. шляхом затвердження), Мавританія (04.06.2004 р. шляхом ратифікації), Японія (15.06.2004 р. шляхом прийняття), Габон (18.06.2004 р. шляхом прийняття) та Панама (20.08.2004 р. шляхом ратифікації). Отже, невдовзі Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини набере чинності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Механізм міжнародно-правової охорони нематеріальної культурної спадщини складається з Міжурядового Комітету нематеріальної культурної спадщини з розгалуженою мережею консультуючих та допоміжних органів, Фонду нематеріальної культурної спадщини, створення Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини, Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони. Аналогічні міжнародні інституції були засновані Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р.

Крім вищезазначених міжнародних органів Конвенція засновує Генеральну Асамблею держав-учасників. Генеральна Асамблея, яка є “повновладним органом цієї Конвенції” складається з усіх держав-учасників. Вона збирається на чергові сесії один раз в два роки або на позачергові сесії на прохання Комітету нематеріальної спадщини або не менше однієї третини держав-учасників. Генеральна Асамблея діє у відповідності до Правил процедури, які вона повинна прийняти (ст. 4).

До Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини (Комітету) входять представники 18 держав, які мають бути обрані згідно із принципом справедливого географічного розподілу та справедливої ротації (cт. 5, 6). Коли кількість держав-учасників досягне 50, то кількість держав-членів Комітету буде збільшено до 24. Представниками держав-членів цього Комітету повинні бути компетентні у різних сферах нематеріальної культурної спадщини особи (п. 7 ст. 6). У Конвенції передбачені основні функції Комітету, які полягають у наступному:
  • сприяння досягненню цілей Конвенції, заохочення та забезпечення моніторингу її виконання;
  • надання консультації відносно передової практики та підготовка рекомендації про заходи з охорони;
  • підготовка та подання та утвердження Генеральної Асамблеї проекту плану використання засобів Фонду;
  • підготовка та подання на затвердження Генеральної Асамблеї оперативного керівництва щодо виконання Конвенції;
  • розгляд доповідей держав стосовно виконання Конвенції та їх резюмування для Генеральної Асамблеї;
  • розгляд заявок держав та прийняття рішень стосовно включення до Списку та відбору пропозицій, а також надання міжнародної допомоги.

За своїми методами роботи Комітет є підзвітним Генеральній Асамблеї. Він ухвалює свої правила процедури, може створювати на тимчасовій основі спеціальні консультативні органи, необхідні для виконання його завдань, може запрошувати на засідання будь-які державні або приватні органи, а також будь-яких осіб, що володіють “визнаною компетенцією” в різних областях нематеріальної культурної спадщини, з метою проведення з ними консультацій з конкретних питань.

Комітету надає допомогу Секретаріат ЮНЕСКО, який готує документацію для Генеральної Асамблеї та Комітету, а також проекти порядку денного для їх засідань та забезпечує виконання прийнятих рішень.

Варто підкреслити, що в проекті цього міжнародного документу (Першого проекту міжнародної конвенції щодо збереження нематеріальної культурної спадщини [405]) ст. 10 передбачалось створення Наукового комітету або Комітету експертів по збереженню нематеріальної культурної спадщини. За своїм юридичний статусом даний Комітет мав бути консультативним органом Комітету нематеріальної культурної спадщини. За проектом ця міжнародна інституція повинна була складатись з осіб, які є фахівцями в галузі охорони нематеріальної культурної спадщини для проведення наукових та технічних експертиз науковцями, практичними працівниками або представниками культурних громад.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Система контролю за виконанням Конвенції 2003 р., передбачена в розділі 7, є подвійною. Вона полягає в тому, що кожна держава-учасниця надає періодичну доповідь у встановленій формі Комітету про “законодавчі та регламентуючі положення або про інші заходи, вжиті ними з метою виконання цієї Конвенції”. Форма доповіді та її періодичність повинні бути встановлені Комітетом. В свою чергу Комітет, аналізуючи доповіді держав та підсумовуючи власну діяльність надає Генеральній Асамблеї доповідь, яка доводиться до відома Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Генеральна Конференція ЮНЕСКО згідно з нормами міжнародного права може приймати резолюції та рекомендації. Таким чином має забезпечуватись ефективний міжнародний контроль в сфері охорони нематеріальної культурної спадщини.

Крім того, держава, яка отримує допомогу від Фонду нематеріальної культурної спадщини надає Комітету окрему доповідь про використання такої допомоги.

Особливої уваги заслуговують положення Конвенції, що зобов’язують держави-сторони вживати заходи, спрямовані на забезпечення визнання та поваги до нематеріальної культурної спадщини шляхом підвищення поінформованість громадськості в цій сфері через застосування всіх відповідних заходів, зокрема, просвітніх й інформаційних програм; зобов’язання широкого інформування громадськості про небезпеки, що загрожують цій спадщині, про заходи, що вживаються на виконання цієї Конвенції, а також сприяння створенню природних просторів та пам’ятних місць, які необхідні для існування нематеріальної культурної спадщини (ст. 14).

Таким чином, схвалення Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р. сприятиме збереженню, популяризації, передачі наступним поколінням найбільш крихкої форми культурної спадщини. Заходи національної охорони ефективно доповнюватимуться міжнародною допомогою внаслідок скоординованого співробітництва держав під егідою Комітету нематеріальної культурної спадщини. В той же час принципи та норми міжнародного права, що регулюють охорону нематеріальної культурної спадщини складають новий інститут міжнародного права в рамках галузі міжнародного права – міжнародного права охорони культурної спадщини.

3.3. Національні правові та інституційні механізми у сфері

охорони нематеріальної культурної спадщини


Духовний розвиток людства з урахуванням особливостей історії та культури всіх народів, народностей, етнічних груп планети повинен відбуватися на основі принципу, де культурне різноманіття буде загальновизнаною нормою, правилом співіснування народів світу. На сьогоднішній день є дуже важливим відшукати гармонійний баланс між глобальним і національним, природним і культурним. В України ця традиція закладена видатним філософом і культурологом В.І. Вернадським [407]. Його ідея “ноосфери” поєднує всі сфери людської діяльності – науку, мистецтво, релігію, нематеріальну культуру та навколишнє середовище тощо.

Складовою культурного розмаїття є нематеріальна культурна спадщина, яка становить найбільш крихку частину національної культури. Тому для її охорони найважливішими заходами є заходи національної охорони, які можуть відображати найбільш правильні варіанти охорони нематеріальної культурної спадщини.

Найбільш авторитетною в сфері охорони культурної спадщини міжнародною організацією – ЮНЕСКО – пропонується два можливих напрямки національної охорони нематеріальної культурної спадщини.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Не дивлячись на всі труднощі, пов’язані з політичною та економічною трансформацією, розвивається інфраструктура культури, зокрема, мережа фольклорно-етнографічних ансамблів. Центрами збереження традиційного фольклору зі всім його багатоманіттям залишаються Волинський, Закарпатський, Полтавський, Черкаський народні хори. Під егідою Міжнародної ради організації Фестивалів Фольклору та традиційного мистецтва (СІОFF) проходять широко відомі в світі міжнародні фестивалі “Берегиня”, “Коляда”, “Калинове літо” тощо.

Дослідження та науковий аналіз багатовікової культурної спадщини українського народу проводить Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Україна є активним учасником всіх заходів, що вживаються ЮНЕСКО, зокрема, делегація України була присутня на Третьому круглому столі міністрів культури країн-членів ЮНЕСКО (2002 р.). Міністр культури та мистецтв України звернувся до учасників форуму, підкресливши, що наша держава підтримує проект Міжнародної конвенції щодо охорони нематеріальної культурної спадщини, його основоположні принципи, які базуються на загальновизнаних принципах прав людини, справедливості, стабільного розвитку, взаємної поваги серед культурних співтовариств, формування почуття самобутності, сприяння культурному різноманіттю і творчості людини. Україна запропонувала підтримувати Міжнародним Фондом проекти створення спеціального сайту “Перлина народного генія”, проведення один раз на чотири роки Всесвітньої олімпіади народного традиційного мистецтва. Особливо цінною є пропозиція щодо створення регіональних (континентальних) бюро документації зразків народної творчості. Зокрема, таке європейське бюро запропоновано Україною створити в Закарпатті – “місці, де сходяться кордони п’яти європейських держав, де мешкають вже багато століть представники більше 60 національностей, етнічних груп”.

Відповідно до рішення Стамбульської декларації міністрів культури-членів країн ЮНЕСКО 2002 р., прийнятої на Стамбульському форумі, Міністерство культури і мистецтв України розпочало роботу з підготовки Державної програми охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини [409, с. 5]. Була створена робоча група, до складу якої увійшли представники міністерств культури, фінансів, юстиції, науки і освіти, економіки, закордонних справ, а також науковці, фольклористи та інші фахівці галузі. За поданням Мінкультури рішенням уряду в України створено Державну службу з питань національної культурної спадщини як урядовий орган державного управління в складі Міністерства культури і туризму, що має опікуватися збереженням всіх видів об’єктів культурної спадщини (аналіз діяльності цього державного органу – в § 2.4.). Нині відбувається формування цієї нової структури і на центральному, і на регіональному рівнях.

Цими проблемами на сьогоднішній день займаються Міністерство культури і туризму України, Національна комісія України у справах ЮНЕСКО.

Міністерство культури і туризму України згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України від 02.12.2005 р. № 1688 [410] є центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері культури. Одними з завдань Міністерства є розробка і здійснення заходів щодо забезпечення умов для відродження і розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів, ремесел; організація популяризації культурних надбань українського народу за межами України і світової культури в Україні, сприяння задоволенню національно-культурних потреб українців і прихильників української культури, які проживають за межами України тощо. Виконання поставлених завдань сприяє охороні та розвитку нематеріальної культурної спадщини України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Доцільним є завдання щодо розроблення методики складення Державного реєстру творів нематеріальної культурної спадщини та Державного реєстру виконавців фольклору. Серед заходів передбачених Програмою є створення картотеки відеозаписів рідкісних фольклорних творів та народних обрядів, всеукраїнської інформаційної бази культурно-мистецьких заходів з традиційної культури, переведення на сучасні цифрові носії записи фольклору, що зберігаються в державних наукових установах, навчальних закладах, приватних колекціях.

Популяризації нематеріальної культурної спадщини сприятиме започаткування в засобах масової інформації рубрики «Нематеріальна культурна спадщина», створення на телеканалі «Культура» цикл передач, присвячених нематеріальній культурній спадщини тощо.

Одним з актуальніших завдань для України в цій сфері є надання згоди на обов’язковість норм Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р. Ратифікація Україною цього міжнародного документу вимагатиме активних заходів по його імплементації, серед яких, на нашу думку, найважливішим є розробка та прийняття нормативно-правового акту відносно охорони нематеріальної культурної спадщини України, який мав би силу закону. Застосування (функціонування) такого закону в українському законодавстві сприятиме забезпеченню належних правових, організаційних та інших заходів з боку держави в сфері відродження, охорони, популяризації та збереження духовної спадщини українського народу, а отже і у справі консолідації української нації.