Секція аналіз інвестиційних можливостей сучасного бізнесу бережняк Ю. В. Керівник: к ф. н., ст викл. Литовченко В. П

Вид материала

Документы

Содержание Проблемы привлечения инвестиций в посткризисный период Медведева В.С. Оценка инвестиционной привлекательности региона Інфляція: стан, причини, наслідки Внешнее финансовое кредитование в кризисных условиях развития 1. Субъективная детерминация. 2. Объективная детерминация. Москалёва Н.С. Основные виды и уровни экономического эффекта инноваций Методичні засади інвестиційної регіоналізації україни Аналіз ввп на душу населення країн світу Проблемы инвестиционных ресурсов в украине Переваги і недоліки аутсорсінгу управління проектами

Подобный материал:

• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.
• Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій, 993.95kb.
• Керівник ст викл. Харитонов, 10.69kb.
• Секція  фундаментальні І прикладні проблеми транспортного машинобудування керівник, 206.25kb.
• Секція включає вирощування рослинних І тваринних природних ресурсів, 8714.6kb.
• Вок за кредитами, що надаються банками в національній валюті суб'єктам малого та середнього, 94.04kb.
• Консалтингова компанія «бізнес-консультант» запрошує Вас прийняти участь у семінарі-тренінгу, 38.73kb.
• Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження, 95.61kb.
• Наукові записки, 6979.43kb.

Література:

1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 376с.
   
2. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 406с
   
3. Удалих О.О. Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства: Навчальний посібник. ­ Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 292с.
   
4. Статистичний щорічник України за 2010рік / За ред. Осауленка О.Г. – К.: Державний комітет статистики України, 2009. – 657с.
   

Маисурадзе Гиоргий

Тбилисский государственный университет имени Ивана Джавахишвили


ПРОБЛЕМЫ ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНВЕСТИЦИЙ В ПОСТКРИЗИСНЫЙ ПЕРИОД


Мировой финансовый кризис 2008 г. отрицательно повлиял на состояние инвестиционной активности в развивающихся странах по сравнению с развитыми странами, поскольку последние могли рассчитывать не только на поддержку государства, но и мировых финансовых организаций в случае возникновения затруднений с исполнением обязательств по инвестиционным проектам. Развивающиеся же страны, ввиду нестабильного развития национальных экономик и существенной зависимости от внешних источников финансирования, таких как государственный кредит, взятый у других государств или международных финансовый учреждений, не в состоянии были гарантировать исполнения прав инвесторов в случае каких-либо экономических потрясений.

Основной предпосылкой возникновения финансового кризиса явился дисбаланс в международной торговле и движении капиталов. При этом финансовый сектор, а именно, кредитный, оказался необоснованно «раздутым» вследствие разразившегося ипотечного кризиса в США, что привело к краху крупнейших инвестиционных банков. Добавляя к этому постепенное обесценивание доллара на мировом финансовом рынке в течение 2002-2008 гг. и непопулярную политику американского правительства по увеличению дефицита госбюджета, а также неизбежную цикличность экономического развития, в конце 2008 г. ведущие западные страны вынуждены были признать свою неподготовленность, находясь в шоковом состоянии от скорости распространения кризиса. Кроме того, правительствам многих стран ЕС пришлось взять на себя долги обанкротившихся финансовых учреждений. Таким образом, инвестиционная сфера оказалась в наименее выгодном положении, поскольку финансовые ресурсы были перенаправлены для подержания материального производства.

В настоящее время последствия мирового финансового кризиса не позволяют в полной мере использовать инвестиционный потенциал государств. Согласно оценкам Мирового банка [1] общий мировой объем прямых иностранных инвестиций, как сумма долей паевого капитала, реинвестированных доходов, а также другого долгосрочного и краткосрочного капитала, отражаемые в платежном балансе, в 2010 г. составил 1343,62 млрд. долл., что на 0,17% меньше, чем в 2009 г., на 21,73% меньше, чем в 2008 г. и почти в 2 раза меньше, чем в 2007 г.

Примечательно, что до 2007 г. в мировой экономике наблюдался существенный рост прямых иностранных инвестиций, которые с 2003 г. до 2007 г. выросли почти в 3,6 раза (рис. 1).

Среди лидеров по объемам полученных прямых иностранных инвестиций в 2010 г. были США, Китай и Люксембург, размер которых составил, соответственно, 236,22 млрд. долл., 185,08 млрд. долл. и 153,80 млрд. долл. или в совокупности 42,8% от их общемирового объема [1].

В условиях глобализации роль иностранного капитала в инвестиционной сфере государств возрастает. Несмотря на некоторый спад в осуществлении прямых иностранных инвестиций, в 2010 г. большинство стран смогло привлечь их больше, чем в 2009 г.




Рис. 1 – Динамика общемирового объема прямых иностранных инвестиций


Если рассматривать иностранные инвестиции в качестве ценностей, вкладываемых иностранными инвесторами в объекты инвестиционной деятельности с целью получения прибыли и/или достижения социального эффекта, то дополнительной причиной, способствующей формированию благоприятного инвестиционного климата является имидж страны. Основными формами иностранного инвестирования являются:

частичное участие в совместных предприятиях или приобретения части действующих предприятий (портфельные инвестиции);

создание предприятий, которые полностью принадлежат иностранным инвесторам, филиалам иностранных юридических лиц или приобретения в собственность действующих предприятий полностью;

приобретение недвижимого или движимого имущества путем прямого получения или в виде акций, облигаций, ценных бумаг;

приобретение прав на использование природных ресурсов и пользование землей;

приобретение других имущественных прав;

другие формы, в том числе без создания юридического лица, предусмотренные законодательством.

Постепенное восстановление мировой экономики послужило одним из толчков возвращения инвестиционной деятельности в прежнее русло. Необходимо подчеркнуть также, что в решении проблемы обеспечения инвестиционной привлекательности государств следует учитывать тот факт, что ни один инвестор не станет рисковать своими капиталовложениями, если не будет уверен в гарантировании их защиты со стороны государства. А это обеспечивается соответствующей законодательной и нормативно-правовой базой. При этом необходимо принимать во внимание и нормы международного законодательства в этой сфере.

Стремление Грузии к вступлению в Европейский Союз требует соответствия норм национального права требованиям права Европейского Союза (ЕС). В целом, национальное законодательство соответствует основополагающим нормам права ЕС в части осуществления инвестиционной деятельности и гарантий со стороны государства иностранным инвесторам.

Несмотря на достаточно открытую инвестиционную политику Грузии, за период с 2008 г. объем иностранных инвестиций в страну уменьшился с 1,564 млрд. долл. до 0,548 млрд. долл. [1] или почти в 3 раза. При этом портфельные инвестиции в 2010 г. составили 50% общего объема прямых иностранных инвестиций или 0,267 млрд. долл. [2]. Однако по прогнозам на 2011 г. ожидается, что объем прямых иностранных инвестиций увеличится до 1,0 млрд. долл. Основные отрасли вложения иностранного капитала в Грузии – это строительство, развитие инфраструктуры, электроэнергетика, туризм и сельское хозяйство. Эти отрасли имеют значительный неиспользованный потенциал, реализация которого будет способствовать подъему экономики, что особенно важно в условиях нестабильной макроэкономической среды.

Таким образом, проблема иностранного инвестирования обостряется в посткризисный период, когда экономика нуждается в притоке дополнительного капитала с целью преодоления негативного влияния кризиса и обеспечения ее дальнейшего развития.


Литература:

1. Foreign direct investment [Электронный ресурс]. – Режим доступа: dbank.org/indicator/BX.KLT.DINV.CD.WD

2. Portfolio investment [Электронный ресурс]. – Режим доступа: dbank.org/indicator/BN.KLT.PTXL.CD


Медведева В.С.

Руководитель: к. геогр. н., доц. Щербина Н.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ОЦЕНКА ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ РЕГИОНА


Объемы поступления инвестиционных ресурсов в Украину непосредственно зависят от инвестиционной привлекательности её регионов. А инвестиционно привлекательным можно назвать тот регион, у которого высокий уровень динамики регионального развития. Для обеспечения высокого уровня динамики регионального развития необходим постоянный мониторинг инвестиционной привлекательности, который включает в себя не только объекты инвестирования, но и территории на которых расположены это объекты. Инвестиционная привлекательность является характеристикой, которая может применяться и к региону (отрасли), и к конкретному инвестиционному объекту (предприятие, финансовый инструмент). Этот параметр отражает факт соответствия данного инвестиционного объекта конкретным целям определенного инвестора.

Оценивая уровень инвестиционной привлекательности в целом, определим главные его составляющие. Это инвестиционный потенциал и инвестиционный риск.

Инвестиционный потенциал - совокупность имеющихся в регионе факторов производства и сфер приложения капитала.

Эта характеристика количественная, учитывающая основные макроэкономические показатели, насыщенность территории факторами производства (природными ресурсами, рабочей силой, основными фондами, инфраструктурой и т.п.), потребительский спрос населения. Его расчет основан на абсолютных статистических показателях.

Инвестиционный риск - совокупность переменных факторов риска инвестирования.

В научной литературе выделяют множество критериев оценки инвестиционного риска. Он характеризует вероятность потери инвестиций и дохода от них, показывает, почему не следует (или следует) инвестировать в данный объект, предприятие, отрасль, регион или страну. Степень инвестиционного риска может зависеть от целого ряда факторов: политической, социальной, законодательной, экономической, финансовой, экологической и криминальной ситуации в регионе.

Не менее важной составляющей инвестиционного риска является кредитный риск.

В международной практике обычно под инвестиционной привлекательностью или инвестиционным климатом объекта (территории, региона, организации) понимается лишь совокупность некоммерческих рисков `вхождения` инвестора в данный регион (некоммерческие риски непосредственно связаны с прямыми или косвенными действиями принимающего государства, которые причиняют ущерб иностранным инвесторам, осуществившим капиталовложения в экономику страны-реципиента).

Задачами оценки инвестиционной привлекательности региона является:

- определение социально-экономического развития,

- установление влияния инвестиционной привлекательности на приток инвестиций,

- разработка мер, направленных на урегулирование инвестиционной привлекательности.

Вопросу определения инвестиционной привлекательности отдельных территорий и объектов посвящено много работ отечественных и зарубежных ученых. За последние годы появилось много методик оценки инвестиционной привлекательности, которые адаптированы к отечественным хозяйственным реалиям. Эти методики основываются на межрегиональном сравнительном анализе.

Инвестиционно привлекательным называют тот регион, который имеет совокупность определенных параметров и характеристик, позволяющих задействовать необходимый объем капитала на взаимовыгодных с инвесторами условиях. Инвестиционная привлекательность-это интегральный показатель, который объединяет систему формальных и неформальных критериев, по которым определяется целесообразность вложения капитала в потенциальный объект инвестирования.

От эффективности инвестиционной политики страны, как известно, зависит уровень стимулирования экономического роста. Экономике Украины крайне необходимы дополнительные финансовые вливания, которые будут активизировать экономическое развитие. Но, в настоящее время, наблюдается замедление темпов развития, что является основным фактором снижения инвестиционной привлекательности. Современные условия экономического развития Украины требуют проведения активной политики по привлечению иностранных инвестиций. Таким образом, ключевым заданием современного периода является утверждение в Украине привлекательного инвестиционного климата.

Уровень инвестиционной привлекательности региона обусловливается в первую очередь отраслевой структурой его хозяйственного комплекса, трудовым и ресурсными потенциалами, а также инфраструктурным обеспечением социально-экономической сферы, территориальными и экологическими факторами.

Интегральная инвестиционная привлекательность региона – это сводный уровень объективных социально-экономических, природно-географических и экологических показателей, характеризующих условия хозяйственного развития региона и оказывающие позитивное либо негативное влияние на формирование инвестиционной активности в нем.

Интегральную оценку инвестиционной привлекательности региона предлагается осуществлять путем последовательного осуществления 8 этапов. И по окончанию восьмого этапа формируются соответствующие группы, к которым принадлежат анализированные области по уровням их привлекательности для потенциальных инвесторов.

Среди регионов, которые больше всего привлекают иностранных инвесторов, лидером является Киев (ежегодно он получает более четверти всех прямых иностранных инвестиций в Украину), а также Днепропетровская область (11%), Харьковская (4,8%), Киевская (4,2%) и Донецкая (4%) области.

В настоящее время Украина обладает достаточно неплохим инвестиционным потенциалом.

Иностранные инвестиции поступают в нашу страну пока еще в недостаточном объеме, отсутствуют заметные изменения в условиях инвестирования, неудовлетворительное текущее состояние. Все эти проблемы требуют решения. И главная роль в процессе повышения инвестиционной привлекательности Украины должна принадлежать государству, которое владеет для этого необходимыми средствами бюджета и внебюджетных фондов и способно в масштабах всей страны определить перспективные направления и объекты инвестирования.


Литература:

1. Економіка і маркетинг у XXI сторіччі" — 2007 / Матеріали 8-ї Міжнародної наукової конференції студентів и молодих учених. — Донецьк, ДонНТУ — 2007, С. 77-79.
   
2. Пересада А.А. та ін. Інвестування: навч. метод. посібник для самост. вивч. дисц.-К.: КНЕУ, 2001. с.280-281.
   
3. С.О. Іщук,Т.В. Кулініч. Оцінювання інвестиційної привабливості регіону: методичний аспект/ С.О. Іщук,Т.В. Кулініч// Регіональна економіка. – 2010. - №3. – С. 71-79.
   

Медведкова А.Ю.

Керівник: ст. викл. Нефьодова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ІНФЛЯЦІЯ: СТАН, ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ


Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей[1].

Україна пережила одну з найвищих в світовій історії інфляцій. Про її причини та закономірності досі висловлюються судження, які не відповідають дійсності. На нашу думку, проблема інфляції у сьогоденні носить достатньо актуальний характер.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Інфляція - це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина гро­шової маси виявилась не забезпеченою економічни­ми благами[1].

Не слід ототожнювати інфляцію з грошовою емі­сією (законодавче обумовленим випуском додаткових грошей в обіг). Емісія грошей може мати як інфля­ційний, так і неінфляційний характер. Якщо, при­міром, додатковий випуск грошей зумовлений зростан­ням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, то він не є інфляційним[2].

Якщо ж випуск грошей спрямований на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за “природний” тощо, то емісія виступає як інфляційний чинник.

Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли Національний банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв’язання також вимагає застосування дійових важелів[3].

Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського відсотку) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва та продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв’язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною[3].

Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон’юнктури і стану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.

Якби український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств державні облігації у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірність істотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

Слід підкреслити, що економічна криза, яку пережила Україна, породила цілу низку проблем, без розв'язання яких неможливо вийти з цієї складної ситуації. Можна йти різними шляхами, спираючись на світовий досвід. Адже складну ситу­ацію з розрухою в економіці пережили також Німеччина після Другої сві­тової війни і США у період великої депресії. Досвід цих держав дає матеріал для порівняльного аналізу ситуації і вибору оптимального шляху подолання інфляцій­них процесів і досягнення стабілізації економіки.


Література:

1.Заболоцький Б.Ф.. – Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка: Підручник. – К.: 2003. – 368 с

2. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 856 с.

3. Офіційний сайт Нацбанку України. / www.bank.gov.ua

4.Офіційний сайт ДержКомСтату. / www.ukrstat.gov.ua

5.Офіційний сайт Верховної Ради України. / www.parlament.org.ua


Михайлова Е.Д.

Руководитель: к.геогр.н., доцент Щербина Н.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ВНЕШНЕЕ ФИНАНСОВОЕ КРЕДИТОВАНИЕ В КРИЗИСНЫХ УСЛОВИЯХ РАЗВИТИЯ


Взаимодействие денег и долгов, лежащее в основе современного финансового рынка, происходит на протяжении более 5 тысяч лет. Исходной и конечной толчками долгового контракта являются деньги: их получает заёмщик на момент заключения контракта, и они возвращаются кредитору на момент исполнения контракта вместе с оплатой заёмных средств. Взаимодействие денег и долгов, или монетизация долга, - это базовый процесс, формирующий любую, самую развитую и сложную финансовую систему, в том числе любую страну. Нарушение процесса монетизация долга порождают как локальные аномалии на отдельных рынках, так и приводят к возникновению и раздуванию глобальных финансовых пузырей, которые рано или поздно лопаются. Сама область внешних финансовых заимствований фундаментально изучена в трудах иностранных и отечественных экспертов-экономистов. Данная проблематика в условиях глобализации кризисных процессов приобретает невиданные формы – нетрадиционные, остродискуссионные, парадоксальные.

В современных условиях мотивы внешних займов ещё более неординарны; имеют и субъективную, и объективную детерминацию.

1. Субъективная детерминация. В контексте данной направленности речь идёт о уже ставших традиционными на протяжении последних тысячелетий как успешные, так и не очень попытки власть имущих решить текущие финансовые проблемы методом их бессрочной (для украинских правительств) пролонгации. Примечательно то, что это происходит при обстоятельствах, когда проблематично либо невозможно обеспечить удовлетворение базовых потребностей страны, т. е. внутренних и внешних финансовых нужд, более очевидными способами. Как следствие, страдают процессы и механизмы обмена внешними денежно-кредитными обязательствами на реальные активы (земли, недвижимость и тому подобное) И если в 1990-е годы не реализовались «еврооблигационные» схемы внешних займов, то только лишь по причине непонимания их целесообразности главами

Администрации Президента, Кабинета Министров, Министерства Финансов и Национального банка Украины.

2. Объективная детерминация. Импортируя предпринимательский капитал во всевозрастающих объёмах, мобилизуя значительные финансовые массивы кредитов и портфельных инвестиций на международных финансовых рынках, украинская экономика практически входит в систему глобальных международных финансов. Что, с одной стороны, даёт новые возможности развитию национального бизнеса, его конкурентоспособности и продвижению на экономических просторах, а с другой – делает рыночно не самодостаточную украинскую экономику всё более уязвимой к глобальным кризисным процессам, подвергает политическому и экономическому давлении со стороны стран-кредиторов. При этом действие механизмов распространения экономических кризисов непосредственно зависит от степени интегрирования национальных финансовых фондов в глобальный рынок капитала: чем выше её уровень, тем большую чувствительность проявляет отечественная экономика ко всеобъемлющим кризисным всплескам. Наоборот, страны с надлежащим уровнем контроля за движением капитала и разумно ограниченным доступом международным финансовым рынкам является более устойчивой в отношении эффектов финансовой кризисной инфекции. Т.к. решение прибегнуть к займам принималось неоднократно, ко второй категории государств нашу державу, увы, причислить сложно.

Признаки и факторы двух основных типов имеют первостепенное влияние на доступ к источникам внешнего финансирования, его потенциальные объёмы, надёжность, сроки и условия его предоставления, операционные и другие предпосылки. Это, прежде всего, конъюнктура глобального рынка, то есть экономическая ситуация, складывающаяся на ссылка скрыта и характеризующаяся уровнями ссылка скрыта и ссылка скрыта, рыночной активностью, ссылка скрыта, объемами продаж, движением процентных ссылка скрыта, ссылка скрыта, заработной платы, ссылка скрыта, а также динамикой ссылка скрыта и потребления; также инвестиционным климатом, имиджем и брендом государства-реципиента или отдельного объекта инвестирования. Основными источниками получения иностранных кредитов являются двусторонние и многосторонние государственные кредиты, кредиты отдельных промышленных фирм, корпораций, монополий, кредиты международных валютно-финансовых организаций и банков. При этом кредиты, например, Европейского банка реконструкции и развития (ЕБРР) и Мирового банка реконструкции и развития (МБРР) носят в настоящее время не только льготный (представляются под низкие проценты сроком до 20 лет при 5 и более годах моратория на выплату основного долга), но и комплексный характер. В данном случае представители банка участвуют в осуществлении проекта, начиная со стадии разработки и до его полного завершения, осуществляя в этот период мониторинг его реализации, оказывая необходимую техническую и консультационную помощь.

Не прогнозируя продолжительность кризиса и количественные параметры его возможных последствий, в качественном плане будет не лишним заметить, что кризисные явления и процессы при глобализации становятся экстраполируемыми при условиях, когда общество теоретически и практически не способно осуществлять системные антикризисные мероприятия, адекватно реагировать и отвечать на современные глобальные кризисные импульсы и всплески. Исходя из реалий настоящего времени, проблемы государственного антикризисного управления и функционирования предстают пред нами в новом свете, приобретая новые, нетрадиционные, противоречивые, спорные формы. Кризисы развиваются не автономно, а влияя друг на друга, и если на международном и национальных уровнях их влияние имеет в основном функциональную направленность (политический → экономический кризис, социально → политический кризис, банковский → долговой → системный финансовый кризис и т.д.), то на более масштабном уровне он получает качественно другие ступени развития в сложной системе «человек → природа → экономика → общество → цивилизация».

В этой связи представляется крайне необходимым коренным образом изменить политику привлечения и использования внешних займов для Украины как с точки зрения структуры, сроков и направлений использования, так и с точки зрения жесткой изначальной направленности на конечный результат — повышение экспортной конкурентоспособности экономики. При всей политической непопулярности этого шага, необходимо полностью отказаться от внешнего финансирования невалютоокупаемых проектов, имеющих высокую социальную значимость, но низкую или нулевую эффективность с точки зрения создания источников погашения задолженности. Одновременно необходимо приостановить использование тех кредитных линий, которые излишне обременительны для Украины в плане сроков возврата задолженности и высокого процента, а также начать переговоры о реструктуризации долга.


Литература:

1. Интернет-энциклопедия Википедия.
   
2. постоянный адрес статьи из интернет-издания: ссылка скрыта
   
3. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь.-5-е изд., перераб. и доп.-М., 2006
   
4. Интернет-издание: ссылка скрыта , раздел «теория кредита», международный кредит.
   
5. Смирнов А.Д. Макрофинансы II: модель пузырей и кризисов ссылка скрыта Том. 14 (2010), № 4
   
6. Интернет-ресурс «Развитие». Международное общественное объединение по научно-исследовательским и информационно-образовательным программам. Статья «Концептуальные основы внешнего заимствования», Е. Давыденко
   

Москалёва Н.С.

Руководитель: к.геогр.н., доцент Щербина Н.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ОСНОВНЫЕ ВИДЫ И УРОВНИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО ЭФФЕКТА ИННОВАЦИЙ


Термин и понятия «инновации» ввел в научный оборот австрийский ученый Йозеф Алоиз Шумпетер в первом десятилетии ХХ века.

Инновация представляет собой материализованный результат, полученный от вложения капитала в новую технику или технологию, в новые формы организации производства, труда, обслуживания и управления, включая новые формы контроля, учета, методов планирования, анализа. Это нововведение в области техники, технологии, организации труда или управления, основанное на использовании достижений науки и передового опыта, обеспечивающее качественное повышение эффективности производственной системы или качества продукции. Инновация – это не всякое нововведение, а только такое, которое серьезно повышает эффективность действующей системы.

Каждая инновация имеет своей целью достижение какого-либо результата. Он не всегда может совпадать с поставленной задачей, так свои коррективы вносит время, сама экономическая обстановка и общество. Оно как бы определяет спрос на инновации, новшества.

Наиболее часто сущность инновации определяется как результат творческого процесса в виде созданных или внедренных новых потребительских стоимостей, применение которых требует от использующих их лиц либо организаций изменения привычных стереотипов деятельности и навыков.

Эффективность инноваций определяется их конкретной способностью сберегать соответствующее количество труда, времени, ресурсов и денег в расчете на единицу всех необходимых и предполагаемых полезных эффектов создаваемых продуктов, технических систем, структур.

В. А. Василенко в качестве критериев эффективности инноваций выделяет следующие:

- научный – в контексте того, приводит ли данный вид деятельности к существенному расширению сферы деятельности;

- экономический – в плане того, приводят ли инновации к результату, значимому для общества и экономики в целом.

При этом существует влияние критериев эффективности двух групп: локальные критерии эффективности субъектов хозяйствования и локальный критерий эффективности деятельности всей экономической системы. Под их влиянием складываются такие виды эффекта от реализации инноваций.

Экономический эффект проявляется в интенсификации производства и, как следствие, – росте объёмов производства и реализации продукции.

Научно-технический эффект проявляется в изменении технико-эксплуатационных и потребительских характеристик продукта или услуги; проявляется в повышении технического уровня производства, что обеспечивает повышение капиталовооружённости и продуктивности труда.

Финансовый эффект учитывает финансовые последствия реализации проекта (показатели эффективности производственной деятельности, финансового состояния предприятия, реализующего проект, показатели эффективности инвестиций).

Ресурсный эффект проявляется в росте или экономии потребления того или иного ресурса, задействованного при производстве продукта инновации; экономии на ресурсах за счёт использования более дешёвого сырья или же такого сырья, использование в производстве которого оказывает меньшее травмирующее воздействие на окружающую среду.

Социальный эффект проявляется в росте благосостояния работников предприятия, уровня их доходов, сбережений, благосостояния и потребительской способности, улучшении условий их работы, жизни и отдыха, качественном повышении условий труда.

Экологический эффект проявляется в снижении негативного воздействия на окружающую среду (атмосфера, геосфера, гидросфера, ноосфера) производства, которое является объектом инновационной деятельности.

Бюджетный эффект проявляется в характере финансовых последствий осуществления инноваций для бюджетов всех уровней в виде увеличения или снижения налоговых поступлений в бюджеты государственного и регионального уровня.

Общенациональный эффект инноваций состоит в ускорении темпов развития экономики страны в целом на макроуровне и росте благосостояния её населения.

В последнее время, как в Украине, так и в других странах СНГ наблюдается значительное снижение инновационной активности промышленности в целом. Быстрое сокращение производственного потенциала и уменьшение затрат на его обновление привело в наших странах за последние годы к коренным изменениям состояния производственного комплекса. В большей части он физически и морально устаревший. В отраслях промышленности наблюдается снижение объемов производства наукоемкой продукции, которые определяют технический и технологический уровень страны. Инновационная активность уменьшается под влиянием низких платежеспособности и спроса как со стороны государства, так и со стороны негосударственного сектора экономики. В условиях сокращения спроса предприятия и организации в первую очередь сокращают объемы производства наукоемкой продукции в пользу более дешевой и технологически простейшей.

Мировой опыт доказывает, что государство – далеко не самый лучший инновационный менеджер, который не способен определить оптимальные инновационные проекты. Это ведет к ряду негативных последствий. Во-первых, реализуемые с помощью государственной поддержки проекты не окупаются – ограниченные ресурсы тратятся впустую. Во-вторых, наличие высокой доли субъективности в принятии решений о финансировании проектов ведет к искажению экономических стимулов: становится более важно продать проект государству, нежели чем создать востребованный на рынке продукт. Успешные конечные продукты могут создаваться бизнесом только в условиях конкурентной борьбы.

В реальной жизни оценка эффективности инноваций таит в себе несколько очень существенных проблем. Некоторые из них, такие как учет инфляции, соизмерение разновременных показателей, приведение инвестиций и издержек производства к единой годовой размерности, технически решаются на практике с помощью различных методов, коэффициентов и пр.

Однако с инновационными проектами связаны и другие, не столь легко решаемые проблемы. Одной из основных является проблема учета общей величины эффекта от внедрения инноваций, так как отдельные его аспекты (социальный, экологический, научно-технический) представляются несоизмеримыми друг с другом, и даже дать интегральную оценку одному лишь социальному результату практически невозможно.

Поэтому как информационная база, так и методы определения эффективности инноваций должны совершенствоваться, чтобы учитывать те изменения, которые происходят в нашей стране.


Литература:

1. Стеченко Д. М. Інноваційні форми регіонального розвитку : Навч. посіб. – К. : Вища шк.., 2002. – 254 с. : ил.
   
2. Йохна М. А. Економіка і організація інноваційної діяльності : Навч. посіб. / М. А. Йохна, В. В. Стадник. – К. : Академія, 2005. – 400 с.
   
3. Скрипко Т.О. Інноваційний менеджмент: підручник / Т.О. Скрипко. – К.: Знання, 2011. – 423 с.
   
4. Чучіна І.М. Державна інвестиційно-інноваційна політика та її особливості / І.М. Чуріна // Вісник КДУ імені М. Остроградського. – Вип. 2/2010 (61). – Ч.1. – С. 169–172.
   

Назіпова А.Р.

Керівник: к. геог. н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ


Дана тема є досить актуальною, оскільки саме за допомогою інвестицій можна забезпечити економічне зростання держави, регіонів, потрібно тільки правильно їх використовувати якщо вони не мають цільового направлення.

Метою дослідження є оцінка сучасного інвестиційного процесу в Україні та регіонах і знаходження шляхів припливу інвестицій в державу та регіони.

Успішне реформування економіки України  у нових умовах господарювання вимагає широкомасштабних трансформаційних процесів в усіх сферах суспільного життя. Спрямовані на економічне зростання України суттєві структурно-технологічні зрушення передбачають потужне фінансове забезпечення. Такі процеси, як якісне та структурне оновлення виробництва і створення ринково інфраструктури відбуваються здебільшого шляхом інвестування. Чим активнішим є інвестиційний процес в країні, тим швидше здійснюються ефективні ринкові перетворення. Питання залучення іноземних інвестицій в українську економіку набуває все більшого значення, оскільки держава не має достатньо внутрішніх фінансових ресурсів для вирішення багатьох проблем соціального та економічного характеру.

Інвестиційна регіоналізація є одним із конструктивних напрямків суспільно-економічних досліджень інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність відіграє важливу роль у регіональному розвитку продуктивних сил. Вихід української економіки з кризи пов'язаний передусім з відтворенням інвестиційного процесу. Державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на стимулювання джерел нагромадження всередині країни, широке залучення зарубіжного підприємницького капіталу.

Основними критеріями інвестиційної регіоналізації є:

1.Інвестиційна активність регіону – це сукупність об’єктивних ознак та особливостей безпосередньо інвестиційної діяльності, що відображає інтенсивність, структуру та масштаби інвестиційної діяльності,а також розвиненість інвестиційної інфраструктури.

2. Територіальні особливості є ознакою будь-якого виду інвестиційної діяльності, які об’єктивно формуються під впливом регіональних, загальнодержавних та міжнародних факторів.

3. Результативність інвестування в регіоні – це сукупність властивостей та ознак, що відображають фінансову та соціально-економічну ефективність інвестиційної діяльності в регіоні.

Зважаючи на міжгалузевий, інтегративний характер інвестиційної діяльності, а також враховуючи складну ситуацію на інвестиційному ринку країни, проблеми вдосконалення територіальної організації важливо вирішувати комплексно, з врахуванням внутрішніх та зовнішніх аспектів функціонування інвестиційної діяльності.

Певним кроком до вироблення такої концепції стала Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. Згідно цього документу регіональна інвестиційна політика повинна бути спрямована на забезпечення регіонів інструментами державної підтримки, завдяки яким вони зможуть бути конкурентоспроможними на ринку інвестицій, а створення такої системи потребуватиме як прямої фінансової підтримки з державного бюджету, так і створення загальнонаціонального сприятливого інвестиційного клімату.

Отже, за даними комітету статистики найбільш привабливими регіонами є м. Київ, Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Київська області. Чернівецька область займає 25 місце в рейтингу інвестиційної привабливості регіонів. Як свідчать показники, інвестування в цей регіон поступово збільшується.

Із загальної чисельності регіонів України 14 мають обсяг прямих іноземних інвестицій, менший 1%. Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь. Частку від 1 до 5% загального обсягу ПІІ мають АР Крим, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Найвищі обсяги ПІІ — у Дніпропетровській області — 10,1% (за рахунок продажу “Криворіжсталі”) та в столиці — 24,2%.

До суттєвих компонентів інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку для упровадження органами місцевої влади за умов трансформаційних перетворень, можна віднести: технопарки; бізнес-інкубатори; національні фінансово-кредитні установи; іноземні інвестиції; внутрішні інвестиції; обробну промисловість (зокрема сільськогосподарської продукції); машинобудування; інші галузі народного господарства.

Для активного впровадження результатів наукових досліджень у соціальну сферу та економіку регіону необхідно надати регіональній інвестиційній політиці інноваційного спрямування, що має включати форми і методи стимулювання науково-технічної активності, активізації взаємодії науки і виробництва з метою широкого втілення розробок у кінцевий виробничий результат: нові конкурентоспроможні, високоліквідні види продукції та технологічні процеси. Регіональна інноваційна політика повинна передбачати удосконалення економіко-правової бази, інформаційної та інших складових інноваційної діяльності.

Ключовими аспектами державної регіональної політики є вирівнювання умов та якості життя в країні, стимулювання фінансової спроможності слаборозвинених територій, підтримка стабільності і передбачуваності взаємовідносин у питаннях розвитку та запровадження стандартів, які б гарантували громадянам однакову доступність до державних послуг незалежно від місця проживання. Це вимагає формування мінімальної ресурсної бази, яка включала б місцеві податки й збори та комунальну власність. Необхідно ввести обґрунтовані нормативи відрахувань від загальнодержавних податків на основі диференційованих коефіцієнтів, які враховували б особливості розвитку регіонів.


Література

1. Качаєв Ю.Д. Особливості територіального розвитку інвестиційного ринку України, Укр. геогр. Журнал – 2008.-№3.
   
2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року від 21.07.2006.
   
3. Державний комітет статистики України / [Електроний ресурс]
   

Пічугіна С.

Керівник: к. е. н., доцент Сарбаш Л.Д.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


АНАЛІЗ ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ КРАЇН СВІТУ


Рівень життя – ступінь задоволення матеріальних і духовних соціальних потреб населення. Але необхідно враховувати, що рівень життя – це динамічний процес, який відчуває вплив безлічі факторів. Визначення рівня життя – складний і неоднозначний процес. Оскільки він, з одного боку, залежить від складу і кількості потреб суспільства, а з іншого, обмежується можливостями задоволенню, знову ж виходячи з різних факторів, що обумовлюють економічне, політичне і соціальне становище в країні [1].

Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризує вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці фактори належать, — резидентам чи іноземцям. Тобто, при вимірюванні ВВП враховується вартість товарів, вироблених підприємствами, організаціями, установами у межах країни, незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, і навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України [2].

Актуальність теми дослідження складається у виявленні залежності економічного рівня життя людей усіх країн світу та чисельністю населення. Новизна дослідження полягає не лише в об'єктивному аналізі взаємозалежності цих даних, але і у використанні сучасних методів обчислень у статистиці та аналізу статистичних показників у дослідженні цієї проблеми.

У більшості випадків, для порівняння рівня розвитку різних країн економісти використовують показники ВВП на душу населення. Для того щоб знайти ВВП на душу населення, потрібно поділити показник ВВП цієї країни на чисельність населення цієї країни. ВВП на душу населення дає уявлення про кількість товарів і послуг, що припадає в середньому на одного жителя країни, і називається також "доходом на душу населення" або "душовим доходом" [3, 386]. Одним з головних завдань дослідження є зіставлення показників рівня ВВП на душу населення та чисельності людей у країнах всього світу. Це зіставлення показників дає повну характеристику розподілення населення в залежності від економічного стану держави.


Таблиця 1 – Структура кількості країн за рівнем ВВП за 2010 рік

Розмір ВВП на душу населення, дол.США	Кількість	Структура, %	Розмір ВВП на душу населення, дол.США	Кількість	Структура, %
До 1000	11	4,80	31000-36000	12	5,24
1000-6000	81	35,37	36000-41000	13	5,68
6000-11000	34	14,85	41000-46000	7	3,06
11000-16000	34	14,85	46000-51000	2	0,87
16000-21000	7	3,06	51000-56000	1	0,44
21000-26000	11	4,80	56000-61000	2	0,87
26000-31000	9	3,93	Більше 61000	5	2,18
Разом:	229

Проілюструвавши таблицю «Структура кількості країн за рівнем ВВП за 2010 рік», можна зробити висновки, що найбільша кількість країн сконцентрована у проміжку, де нижньою границею є показник 1000 дол. США, а верхньою – 6000 дол. США. Це зовсім невеликий показник, отже рівень життя в цих країнах відповідно низький. До цього проміжку входять такі країни, як Ефіопія, Афганістан, Руанда, Гаїті, Бангладеш, Таджикистан, Нігерія, Молдова, Індія, Ірак, Вірменія та інші. Ці держави знаходяться у стані «економічної катастрофи » [4]. У найбідніших країнах ВВП на душу населення менший за середню зарплатню у країнах, що розвиваються. Цьому стану сприяють високий рівень безробіття, слабке позиціонування уряду та національної валюти.

Як можна побачити, країни розподілені не зовсім рівномірно. Помічаємо, що велика кількість країн зосереджена також у проміжках 6000-11000 (Єгипет, Україна, Китай, Туніс, Бразилія) та 11000-16000 (Азербайджан, Турція, Казахстан, Білорусь, Латвія, Росія, Літва) тис. дол. США – по 34 країни у кожному. У свою чергу, лише по 2 країни мають розмір ВВП достатньо високий – 46000-51000 (США, Бруней) та 56000-61000 (Джерсі, Норвегія) тис. дол. США відповідно. Високій рівень ВВП обумовлюється розвиненістю держав в більшості галузей: науково-технічній, інноваційній, соціальній, фінансовій та інших.

У результаті проведеного аналізу можна дійти висновку, що рівень ВВП на душу населення відображає якість життя в країні. Низький рівень у слабо розвинутих країнах, високий – переважно в розвинутих державах.


Література:


1. Енциклопедичний словник Блокгауза і Єфрона – режим доступу:

[otekar.ru/brokgauz-efron-u/33.php]

2. Бібліотека українських підручників – Основи економічної теорії. Дзюбик С. Д. – режим доступу:

[ki.ws/10611207/politekonomiya/valoviy_vnutrishniy_produkt_natsionalniy_dohid]

3. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.

4. Країни з найнижчим ВВП – режим доступу:

[.ru/texts/lowest-gdp-per-person/]


Пилипко А.С.

Руководитель: к.геогр.н., доцент Щербина Н.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ПРОБЛЕМЫ ИНВЕСТИЦИОННЫХ РЕСУРСОВ В УКРАИНЕ


Потребность в сбережении позитивной динамики экономического роста, достигнутой за последние годы, и дальнейшие структурные реформы в Украине свидетельствуют о необходимости поиска потенциальных источников формирования инвестиционных ресурсов. Результаты фундаментальных исследований украинских и зарубежных ученых однозначно свидетельствуют о том, что процессы экономического роста обусловлены объемами и темпами роста инвестиций, их структурой и качественными характеристиками. Несмотря на некоторое оживление инвестиционного процесса в Украине, позитивная тенденция в инвестиционной сфере еще не приобрела постоянный и стабильный характер. Кроме того, в условиях трансформации рыночных отношений продолжают действовать факторы, которые сдерживают развитие инвестиционной деятельности. Инвестиции представляют собой важнейшую экономическую категорию расширенного воспроизводства, играющую ключевую роль в реализации структурных сдвигов в экономике и формировании народнохозяйственных

В Украине исследованиями инвестиционной сферы занимались: Aнтонечко Т., Пруненко Д., Иткин О., Жилякова О. «Факторы, которые влияют на иностранные инвестиции»; Герасимчук М, Губський Б. «Государственное регулирование иностранного инвестирования»; Ефремов В.А. «Перспективные направления и механизмы стимулирования инвестиций».

Инвестиции затрагивают самые глубинные основы хозяйственной деятельности, ускоряя процесс экономического роста в целом. В современных условиях они выступают важнейшим средством обеспечения условий выхода из сложившегося экономического кризиса, структурных сдвигов в экономике, обеспечения технического прогресса, повышения качественных показателей хозяйственной деятельности на микро- и макроуровнях. Активизация инвестиционного процесса является одним из наиболее действенных механизмов преобразований экономической системы.

 В период становления в Украине рыночных отношений и интегрирования национальной экономики в мировой рынок одной из самых актуальных проблем является проблема формирования эффективной инвестиционной политики. Главная составляющая последнего – региональная инвестиционная политика. Каждый регион может предложить свои ресурсы как возможный объект инвестирования. Для этого необходимо иметь возможность создавать условия, которые содействуют повышению инвестиционной привлекательности.

  Проблема иностранного инвестирования на сегодня актуальна и методы ее решения недостаточно отработанны. Необходимо понимать достоинства и недостатки от привлечения иностранного капитала в экономику Украины, а также факторы, препятствующие созданию благоприятного инвестиционного климата и выходу отечественного производителя на мировой рынок.

Наиболее эффективным источником внешнего финансирования являются прямые иностранные инвестиции, за которые Украина не несет ответственности. Это не кредиты, которые мы должны возвращать с процентами. Это личный риск того, кто вложил деньги. Но именно такие вложения возрождают украинскую экономику. Налоги с доходов от их деятельности платятся в украинский бюджет, а не в бюджет страны-инвестора. В то же время экономика Украины сравнительно с другими экономиками региона Восточной Европы и бывшего Советского Союза является одной из наименее привлекательных для иностранных инвесторов.

Неблагоприятный инвестиционный климат (в правовом, экономическом, и инфраструктурном аспектах) предопределяет низкий уровень привлечения прямых иностранных инвестиций в Украину, пропорций на макроуровне, адекватных рыночным формам хозяйствования. Сложившаяся кризисная ситуация фактически парализовала инвестиционный процесс как на микро- так и макроуровне. Это проявилось в абсолютном сокращении объема капитальных вложений и деформации источников их формирования, резком снижении реального производственного накопления. Поэтому поиск путей стабилизации экономики, в первую очередь, предполагает активизацию инвестиционной деятельности, которая, прежде всего, должна быть сориентирована на коренные структурные преобразования. Это, в первую очередь, касается такой основополагающей пропорции воспроизводства как соотношение между фондами накопления и потребления в составе национального дохода. 
Мировая практика показывает, что существенное повышение народного благосостояния достигается не путём снижения нормы накопления, а, наоборот, при ее достаточно высоком уровне и высоких темпах роста национального дохода. Но для этого необходимо обеспечивать высокий или постоянно возрастающий уровень эффективности производства. Поэтому главной особенностью современной инвестиционной стратегии должно стать повышение эффективности национальной экономики, которая бы позволила расширить границы накопления, приостановила бы снижение, а затем и стабилизировала норму производственного накопления. 

Целью инвестиционных программ должна стать переориентация значительных ресурсов на развитие отраслей, удовлетворяющих потребительские запросы населения. При этом необходимо в перечень приоритетных направлений включить и отрасли социальной инфраструктуры. Анализ также показывает, что в настоящее время капитальные вложения, в основном, сосредотачиваются в сфере основного производства. Поэтому инвестиционная стратегия в настоящее время должна быть ориентирована на первоочередное удовлетворение потребностей в развитии тех отраслей, которые дополняют и обслуживают основное производство. В последние годы произошло резкое сокращение расходов на социально-культурные потребности, а также науку и научное обслуживание, что привело к прямому упадку данной сферы. 
Сложившуюся в настоящее время в Украине отраслевую структуру инвестиций, нельзя считать оптимальной, ибо она постоянно воспроизводит далеко не совершенную отраслевую структуру экономики в целом. Для преодоления подобного положения, первостепенное значение имеет развитие рыночных отношений, становление частного предпринимательства, прежде всего, в сферах финансовой и производственной инфраструктур, в области оказания услуг производственного и потребительского характера, приватизации предприятий бытового обслуживания и становления рыночных форм инвестирования отраслей этих сфер. Основными направлениями повышения эффективности инвестиционной деятельности, в настоящее время и в ближайшей перспективе, будут:

- улучшение воспроизводственной структуры капиталовложений;

- усовершенствование технологической структуры капитальных; 

- изменение отраслевой структуры капитальных вложений в пользу отраслей потребительского назначения;

- приоритетное обеспечение капитальными вложениями прогрессивных направлений научно-технического прогресса; 

- увеличение объемов капитальных вложений на строительство социальной инфраструктуры;

- сбалансированность инвестиционного цикла.


Литература:

1. Проблемы привлечения иностранных инвестиций в Украину. В.И.Торкатюк, д-р техн. наук, Г.Г.Фесенко, канд. филос. наук, Г.Г.Фирсов Харьков: ХНАГХ, 2005
   
2. Мироненко Н. Правда об инвестиционном климате Украины // Український інвестиційний журнал. – №3. – 2003. - С. 78-86. 
   
3. Ефремов В.А. Перспективные направления и механизмы стимулирования инвестиций // Экономика Украины – К., 2003. – №9. – С. 86-92. 
   
   
   

Плакида С. І.

Керівник: к. е. н. доцент Верич Ю. Л.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ АУТСОРСІНГУ УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ


Управління проектами в сучасному світі є одним з пріоритетних напрямів. Світова практика свідчить, що успішний розвиток галузей народного господарства (промисловості, будівництва, медицини тощо) неможливий без виконання інноваційних проектів. Розвиток економіки та бізнесу України зумовлює ріст кількості складних масштабних проектів, які фінансуються з Державного бюджету, Світовим та Європейським банками, приватними вітчизняними та зарубіжними компаніями. Тому важливим завданням є їх реалізація, інструментом якої виступає методологія управління проектами. Одним із ефективних способів управління проектом за певних умов є його передача на аутсорсинг.

Серед робіт, в яких розглянуті загальні підходи та методологія управління проектами, можна відмітити дослідження Г. Дітхлема, І. Кендалла, К. Роллінза та багатьох інших. Але багатогранність існуючих проблем сучасності зумовлює необхідність формування нових підходів та методів до управління проектами, які б ґрунтувалися на світовому досвіді, враховували специфіку умов господарювання в Україні, забезпечували позитивний результат.

Метою дослідження є визначення проблем, переваг і недоліків аутсорсінгу управління проектами.

Управління проектами стає одним з ключових інструментів досягнення оперативних та стратегічних цілей багатьох компаній. Але не завжди реалізація проектів власноруч призводить до запланованих керівництвом компанії результатів. Серед причин можна виділити різке зростання кількості проектів та/чи нестачу власних спеціалістів, які уміють управляти проектами, брак власних ресурсів. Наслідуючи світову практику, багато компаній віддають перевагу передавати управління проектами зовнішній компанії, яка спеціалізується на аутсорсингу та є незалежною від підрядника проекту і яка представлятиме її інтереси. Особливо це є дієвим під час реалізації кількох проектів [1].

У процесі управління проектом [2]:

• визначаються цілі проекту та його обґрунтування;
  
• формується структура проекту (підцілі, основні етапи роботи тощо);
  
• визначаються необхідні обсяги і джерела фінансування;
  
• проводиться добір виконавців, наприклад, через процедури торгів і конкурсів;
  
• здійснюється підготовка і укладання контрактів;
  
• визначаються терміни виконання проекту, складання графіка його реалізації, обчислення необхідних ресурсів;
  
• проводиться калькуляція й аналіз витрат;
  
• здійснюється планування і врахування ризиків;
  
• проводиться аналіз виконання проекту, в тому числі добір «команди» проекту;
  
• здійснюється забезпечення контролю за ходом виконання проекту тощо.
  

Актуальним сьогодні в сфері управління проектами є використання аутсорсингу. Аутсорсинг управління проектами є поширеним і перевіреним підходом середніх і великих компаній до реалізації проектних завдань у всьому світі. Наприклад, в компанії «Toyota Motor» аутсорсинг управління проектами набуває все більшого поширення, про що свідчить статистика по проектах.

Для України аутсорсинг управління проектами — нова і унікальна послуга, в рамках якої завдання по управлінню проектами замовника реалізуються зовнішньою компанією, яка, спеціалізуючись саме на професійному управлінні проектами, представляє інтереси замовника. Реалізація проектів силами компанії не завжди приводить до запланованих керівництвом результатів. Основні причини можливих невдач — різке зростання кількості проектів і нестача власних фахівців, що справді добре вміють управляти проектами [3, с. 314].

Аутсорсинг - (англ. outsourcing) - передача традиційних не ключових функцій організації зовнішнім виконавцям - аутсорсерам, субпідрядникам, висококваліфікованим фахівцям сторонньої фірми.

До аутсорсингу управління проектами організації звертаються за таких умов [3, с. 315]:

• Стрімке зростання кількості проектів при недостатності власного персоналу.
  
• Неуспішна реалізація або провал проектів.
  
• Стратегія передачі непрофільної діяльності на аутсорсинг.
  
• Стратегічна важливість проектів (строки, бюджет).
  
• Впровадження корпоративної системи управління проектами через аутсорсинг.
  

Слід зазначити основні переваги аутсорсінгу управління проектами, які наведено на рис. 1.

При цьому не варто ігнорувати недоліки використання аутсорсингу.

По-перше, можуть виникати труднощі з налагодженням систем компанії – замовника та аутсорсера при передачі кількох бізнес-процесів.

По-друге, при залученні до бізнес-процесів недобросовісного партнера, можливе розголошення конфіденційної інформації компанії, зниження якості

продукції.

По-третє, можливі проблеми з децентралізацією управлінської роботи та фінансових потоків [4].





Рис. 1 Переваги аутсорсингу управління проектами


Як свідчать результати досліджень основні проблеми, які можуть виникнути при застосуванні аутсорсингу наведено на рис. 2.




Рис. 2 Проблеми при застосуванні аутсорсингу управління проектами


Отже, використання аутсорсингу в сфері управління проектами є ефективним інструментом реалізації і супроводжується багатьма перевагами для організації-замовника. Але зберігаються деякі проблеми передачі функцій управління проектами на аутсорсинг - цє частково сформований ринок аутсорсингових послуг, пасивність замовників, наявність ризиків тощо.


Література:

1. Матвій І. Є. Проблеми і перспективи аутсорсінгу управління проектами [Электроний ресурс]. – Электроні текстові дані (92 Кб). – Режим доступу: