Секція аналіз інвестиційних можливостей сучасного бізнесу бережняк Ю. В. Керівник: к ф. н., ст викл. Литовченко В. П

Вид материала

Документы

Содержание Інноваційна модернізація вітчизняної економіки Інновації як стратегічний фактор розвитку регіонів в умовах зниження економічної активності Порівняльний аналіз інвестиційної привабливості підприємств харчової промисловості

Подобный материал:

• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.
• Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій, 993.95kb.
• Керівник ст викл. Харитонов, 10.69kb.
• Секція  фундаментальні І прикладні проблеми транспортного машинобудування керівник, 206.25kb.
• Секція включає вирощування рослинних І тваринних природних ресурсів, 8714.6kb.
• Вок за кредитами, що надаються банками в національній валюті суб'єктам малого та середнього, 94.04kb.
• Консалтингова компанія «бізнес-консультант» запрошує Вас прийняти участь у семінарі-тренінгу, 38.73kb.
• Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження, 95.61kb.
• Наукові записки, 6979.43kb.

Література:

1. Бутнік-Сіверський О. Інвестиційна привабливість підприємства // Харчова і переробна промисловість. - 2005. - № 5.

2. Майорова Т. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник/ Тетяна Майорова,; Міжнар. науково-техн. ун-т. -К.: ЦУЛ, 2003. -375 с.

3. Загорняк Н. Інвестиційна діяльність у харчовій промисловості України // Економіка України. - 2003. - № 2.

4. Шпак Ю. Стан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в харчовій промисловості // Економіст. - 2005. - № 8.


Кормош Д. О.

Керівник: к. геогр. н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ІННОВАЦІЙНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ


Забезпечення економічного зростання в Україні зумовлює високу актуальність проблеми досягнення його сталості та темпів. Досвід економічно розвинутих країн переконливо свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирішальним чином залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Можна стверджувати, що саме рівень розвитку і динамізм інвестиційно-інноваційних процесів формують в сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання.

Сучасна економіка України характеризується високим рівнем зносу основних фондів, значна їх частина є фізично та морально застарілою. Тому виходом із такого становища є модернізація економіки на основі технологічного інноваційного оновлення. Інноваційний рівень є важливим чинником, що визначає обсяг інвестицій. Нові товари та передові технології стимулюють інвестиції, викликають необхідний підйом, або “хвилю” інвестиційних витрат.

Світова соціально-економічна практика свідчить про вичерпання чинників екстенсивного економічного розвитку. Визначальним фактором прискорення економічної динаміки, найбільш адекватним сучасному стану розвитку світової економіки, стають науково-технічні досягнення та інновації на всіх стадіях життєвого циклу продукту. Саме інноваційні процеси лежать в основі сучасних моделей розвитку провідних економік світу. Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку.

Світовий досвід розвитку передових країн переконує, що динамічне зростання витрат на інноваційні технології забезпечує нарощування й утримування ними конкурентоспроможного потенціалу.

Відновлення економічного зростання, про яке так бідкаються у владних структурах та безпосередньо у виробничих колах, нині неможливі без активного опанування інноваційного шляху розвитку. Відверто кажучи, забезпечення переходу до власне інноваційного типу розвитку є неодмінною умовою збереження економічного й політичного суверенітету нашої країни. Оскільки загальновизнано, що економіка, яка характеризується неймовірно високим рівнем ресурсо- та енергозатрат своєї продукції, що властиво для України, навіть без впливу інших зовнішніх факторів, приречена на поступове вичерпання резервів екстенсивного зростання та на подальше збільшення загроз економічної депресії. Тому реалізація синергетичного ефекту інноваційного розвитку стає для України єдино можливим способом зменшення технологічного й економічного відставання від розвинених країн.

Посилення вимог, особливо на внутрішньому ринку, та підняття офіційних регуляторних бар'єрів щодо технічних, економічних, ресурсозберігаючих властивостей продукції вітчизняних галузей обумовлює зацікавленість підприємств у здійсненні інновацій. Але через застарілість основних фондів та дефіцит фінансових ресурсів така технологічна перебудова зволікається. В умовах, що характеризують нинішній економічний стан розривом виробничого та фінансового капіталів й гострим дефіцитом інвестиційних ресурсів, механізм ринкового стимулювання інновацій не спрацьовує, а інновації не стають належним важелем та засобом підвищення конкурентоспроможності. Відтак, основним завданням інноваційної політики держави повинно стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного й виробничого потенціалів, опрацювання й упровадження механізмів активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва і поширення інновацій у всіх сферах національної економіки.

Безперечно, проблема реструктуризації та інновації вітчизняної економіки не нова. Ще десяток років тому Верховна Рада ухвалила Концепцію науково-технічного й інноваційного розвитку України. 2004 року Уряд прийняв Державну програму інноваційного розвитку. Крім того, опрацьовано та прийнято 9 Законів України, які визначають зміст, завдання та правове поле, затверджено близько 40 нормативних актів Кабміну і міністерств.

Інноваційний розвиток, обраний Україною як стратегічний пріоритет для забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, має спиратися як на головну конкурентну перевагу - на реалізацію людського потенціалу, тобто якнайефективніше застосування праці, знань, вмінь, інтелектуального капіталу.

Сучасний стан інноваційного розвитку в Україні сформувався під впливом низки серйозних макроекономічних проблем, пов`язаних, перш за все, з нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей, зниженням урегульованості економіки на стадії радикальних економічних реформ.

Для активізації процесів інноваційної модернізації вітчизняної економіки та стимулювання її структурної перебудови в нарощуванні частки високотехнологічних галузей, необхідно забезпечити реальні впровадження:

- пільгового оподаткування коштів виробничих підприємств, які спрямовуються на освоєння високих технологій, науково-дослідних розробок, а також інноваційних підприємств на початкових стадіях освоєння ними нових технологій й організації випуску нової конкурентної на світовому ринку продукції ;

- пільгового режиму амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту, зниженого відсотку оподаткування, прибутку на частину вартості інвестицій, яка використана для придбання устаткування, особливо на стадії модернізації підприємства;

- податкового стимулювання зниження енерго- й ресурсомісткого виробництва та застосування дестимулюючих санкцій на випуск застарілої продукції і використання неефективних ресурсо- й енергомістких та екологічно небезпечних технологій;

- державного страхування кредитів приватних банків, наданих для виконання інноваційних проектів;

- заходів нормативно-правового обмеження ресурсів держави для фінансування сировинного сектора;

- практики розширення обсягів державного замовлення на проведення НДДКР та промислове освоєння технологій і продукції, які є стратегічними у контексті забезпечення інноваційного розвитку та конкурентоспроможності;

- стимулювання сукупного інноваційного попиту вітчизняних споживачів та надання вигідних умов виробникам відповідної продукції для задоволення попиту зовнішнього ринку;

- ефективної державної підтримки виробників та експортерів високих технологій і виробленої з їх використанням продукції;

- розширення платоспроможного попиту сектора кінцевого споживання як динамічнішого і чутливішого до новітніх зразків продукції та послуг;

- ефективного використання потенціалу методів нетарифного регулювання експорту й імпорту для захисту економічних інтересів вітчизняних товаровиробників у визнаних міжнародною практикою правових формах;

- посиленої тактичної гнучкості тарифного регулювання експорту й імпорту промислової продукції з урахуванням вимог СОТ і відповідної практики державного втручання;

Таким чином, провідним напрямком переходу України до інноваційного розвитку повинно стати кардинальне поліпшення інвестиційного клімату і всебічного заохочення національного капіталовкладення та інвестиційно-інноваційних процесів.


Література:

1. Андрійчук В. Г.: Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 р., № 1, с. 4-8
   
2. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / авт. упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. - К. : Парламентське видавництво, 2009. - 632 с.
   

Левченко Р. Р.

Керівник: к. геогр. н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ІННОВАЦІЇ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ЗНИЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ


У нинішніх умовах забезпечення темпів та сталості економічного зростання залежить від масштабів і якісного рівня інвестиційно-інноваційної діяльності, структурно- технологічних змін на основі інновацій. Тому серед кола питань, які розглядаються сучасною економічною наукою, проблема управління інноваційними процесами належить до першорядних.

На різних рівнях економічного управління й регулювання розробляється і реалізується інноваційна політика, яка є складовою частиною державної наукової й технічної політики.

Головною ознакою регіонального розвитку повинна бути спрямованість на активізацію інноваційних процесів. Тому особливої уваги заслуговує дослідження сутності інвестування інновацій в регіональну економіку в умовах зниження економічної активності.

У вітчизняній та зарубіжній літературі проблемам інвестування присвячено чимало фундаментальних праць, орієнтованих на вивчення окремих аспектів інвестиційного та інноваційного процесів.

Вагомий внесок у дослідження зазначеної проблематики зробили такі вчені як: Г. Александер, Є. Бойко, С. Буткевич, І. Бланк, Б. Губський, В. Галенко, М. Горинь, Л. Гітман, Н. Гасаненко, В. Денисюк, М Долішній, М. Денисенко, С. Довгий, С. Злупко, Т. Зозуля, В. Коломийчук, І. Крейдич, Т. Левандівський, І. Лукманова, С. Москвін, Л. Мельник, М. Марковіц, Т. Майорова,, А. Мочерний.

Метою статті є дослідження інновацій, значення та перспектив інвестиційно-інноваційних процесів в системі регіонального розвитку.

Дослідження інноваційної складової регіональної стратегії розвитку обумовлені тим, що економічні системи, в яких інноваційні ідеї, знання стають джерелом конкурентної переваги, є найхарактернішою рисою постіндустріального періоду розвитку суспільства.

До основних проблем інноваційного розвитку регіону належать: недосконалий механізм фінансового забезпечення інноваційних програм; високий ступінь зносу основних виробничих фондів; важкий фінансовий стан підприємств і відсутність ефективного менеджменту; недостатній ступінь залучення середнього та малого бізнесу до інвестиційно-інноваційної діяльності; нерозвиненість регіональної інфраструктури інвестиційно-інноваційного процесу, включаючи системи інформаційного забезпечення, техніко-економічної експертизи, сертифікації і просування розробок, підготовки та перепідготовки кадрів та виробничо-технологічної підтримки; недосконалість законодавчо-правового забезпечення і інноваційної діяльності необхідними інвестиціями, механізму стимулювання та забезпечення захисту інтелектуальної власності; недостатній розвиток теоретичних досліджень в цій сфері тощо.

В розвинутих країнах щорічне зростання ВВП забезпечують 70-80% інноваційних інвестицій. У нас цей показник не перевищує 7% [6]. За умов кризи інноваційні вкладення на підтримку діючих технічно відсталих виробництв можуть слугувати ознакою оздоровлення економіки.

Як видно з табл. 1, за останні три роки інноваційна діяльність в країні не активізується. Навпаки, спостерігається зниження її темпів, особливо відносно тих напрямків, які пов’язані з використанням нових технологічних процесів, освоєння нових видів продукції та нових видів техніки.





Безпосередній вплив на інноваційну активність регіонів України чинять такі фактори, як загальний обсяг витрат за напрямами інноваційної діяльності; внутрішні поточні витрати на наукові та науково-дослідні роботи; кількість організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи; чисельність фахівців, зайнятих у науковій та науково-технічній сфері; кількість вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації.

На сьогодні переважна більшість регіонів позбавлена власних коштів для фінансування інновацій. Вирішення проблеми лежить у площині надання більшого регіонального самоврядування, посилення фіскальних повноважень регіонального управління, залучення зовнішніх фінансових джерел. Такі фінансові інструменти, як гранти, позики, акціонерний капітал і непряма підтримка становлять базові елементи регіонального фінансового ланцюжка вартості. Головне – як для публічного, так і для приватного секторів у процесі забезпечення фінансовими ресурсами інноваційного розвитку – це скоординувати свою діяльність таким чином, щоб різні елементи цього ланцюга були взаємозалежними й ефективно взаємодіяли. В Україні ні на центральному, ні на регіональному, ні на місцевому рівнях не сформовані відповідні умови для побудови інноваційно-інвестиційної моделі розвитку регіонів.

Тому активізація інвестиційно-інноваційних процесів в регіоні повинна забезпечуватися:

- об'єднанням зусиль органів державної влади на місцях, підприємств та установ, незалежно від форм власності, для залучення інвестицій в економіку області;

- створенням системи координації взаємодії органів державної влади, підприємств, установ, банків, консалтингових та інформаційних фірм для залучення інвестицій;

- наданням інформації вітчизняним та іноземним інвесторам про потенційні можливості підприємств, організацій та установ області;

- раціональним використанням інвестиційних і кредитних ресурсів;

- підвищенням конкурентоспроможності підприємств регіону та їх продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- розробкою регіональних інвестиційних та інноваційних програм, проектів, пропозицій для залучення інвестицій на технічне переобладнання підприємств машинобудування з метою випуску продукції кінцевого циклу;

- освоєнням нових технологій і стабілізацією роботи підприємств регіону.

Таким чином, розвиток економіки України та її регіонів неможливий без масштабних інвестицій в інновації, які являють собою найважливіший фактор економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньої техніки і технологій, сучасних систем організації та управління економічними процесами, якісного відновлення ринкової інфраструктури.

Активізація інвестування є складовою частиною економічної політики, яка проводиться державою, галузями, регіонами, підприємствами, шляхом встановлення масштабів і структури інвестицій, джерел формування, напрямків їх раціонального використання, відновлення технічної бази виробництва, розвитку ринкових механізмів та підвищення рівня життя населення. Вона передбачає стратегічне прогнозування і планування інвестиційного процесу в реальному секторі економіки, сприяє вирішенню завдань соціально-економічної стратегії країни і спрямовується на реконструкцію тих підприємств, які здатні за короткий термін стати конкурентоспроможними на світовому ринку, задовольняти внутрішній попит населення в продукції та послугах, підвищувати зайнятість населення, отримувати високий прибуток і сплачувати податки, відроджувати вітчизняне виробництво і скорочувати необхідність імпорту товарів, розвивати науку та наукоємні виробництва.


Література:

1. Бойко Є.В. Інновації в процесі розвитку регіонів // Регіональна економіка. – №4. – 2010. – с.24.
   
2. Денисюк В.О. Інноваційна політика в умовах зниження економічної активності // Актуальні проблеми економіки. - №2. – 2011. – с.65.
   
3. ссылка скрыта
   
4. ссылка скрыта
   

Лось Ю.І.

Керівник: к.е.н., доцент Михайленко Г.А.

Національний університет харчових технологій


ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ


В теперішній час в економічній науці відсутній єдиний загальновизнаний методичний підхід до виміру й оцінки інвестиційної привабливості промислових підприємств. Економісти, які досліджують це питання, одностайні в думці, що інвестиційна привабливість підприємства має характеризуватися як комплекс показників його діяльності, що визначає для інвестора сферу переважних значень інвестиційної поведінки [1].

Відома безліч методик оцінки інвестиційної привабливості промислового підприємства. Однак всі вони мають певні недоліки, а саме: багато методів, що запозичені в іноземних авторів, спрямовані, в основному, на фінансові, а не на реальні інвестиції; запозичені методи, що стосуються саме реальних інвестицій, розроблені для умов стабільної економіки, де чітко проявлені всі економічні закони, і не адаптовані до реальної економічної ситуації України; більшість методів заснована на аналізі безсистемних наборів показників фінансового стану підприємства, тобто носить ретроспективний характер, тоді як інвестора цікавлять результати майбутньої діяльності; багато методів засновано на експертній оцінці і мають характер невизначеності, бо відображають суб'єктивну думку експертів.

Пріоритетним напрямком залучення іноземних інвестицій залишається промисловість, де на початок цього року зосереджена половина іноземного капіталу. Серед галузей промисловості найбільш інвестиційно-привабливими є підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв, оброблення деревини та виробництва виробів з деревини, машинобудування, виробництва меблів. Більше третини іноземного капіталу акумульовано в установах, що здійснюють фінансову діяльність [2].

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її інвестиційних коштів в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової (понад 120 млн. доларів) та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості створено більше двадцти спільних підприємств. Серед них — слід виділити "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", "Роси Буковини", "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька шоколадна фабрика), "Реємтсма Київ-тютюнова фабрика", "Рейнолдс тобакко-Львів", "Цукринка-2" (на базі Коровинецького цукрового заводу), "Чумак" (на базі Каховської харчосмакової фабрики), "Бен'є Україна" (на базі Миколаївського молочного комбінату) [3].

Ділові стосунки харчових підприємств України налагоджено з фірмами США, Англії, Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам: "ХІПП" — співпраця з підприємствами Закарпатської, Тернопільської областей, міст Києва та Ужгорода щодо створення спільних підприємств по виробництву продуктів дитячого харчування; "БАСФ" — щодо поставки пестицидів і гербіцидів в обмін на патоку; фірми "КРОНЕС", "ШТАЙНЕКЕР", "ЗЕНТУ", "ХУПП-МАНН" постійно співпрацюють з українськими пивоварами.

З метою дослідження основних тенденцій інвестування розглянемо динаміку іноземних інвестицій в галузі харчової промисловості України за 2008-2010 роки (табл. 1).


Таблиця 1 - Динаміка прямих іноземних інвестицій в промисловість України за 2008-2010 роки

Показники	2008  рік	2009  рік	2010 рік (станом на 30.09)	Відхилення 2010 року від
				2008 року		2009 року
				абсолютне	Темп росту,%	абсолютне	Темп росту,%
Промисловість усього, млн.дол. США	8055,7	13274,8	13487,5	5431,8	167,4	212,7	101,6
Харчова промиловість, млн. дол. США.	141,3	141	138,7	-2,6	98,2	-2,3	98,4
Частка ПІІ, %	1,70	1	1	-0,7	х	0,0	х
Рентабельність операційної діяльності підприємств легкої  промисловості,%	1,90	3,40	4,10	2,2	х	0,7	х

*Розраховано за даними Держкомстату України [4]

Як видно з таблиці 1 частка прямих іноземних інвестицій в харчову промисловість коливається в межах 1-1,5% від загальних вкладень. Звичайно рівень рентабельності в межах 3-4% не є привабливим для інвесторів. Проте рівень рентабельності можна змінити шляхом введення інноваційних технологій у виробництво і таким чином зменшити витрати та собівартість продукції та збільшити величину прибутку від інвестиційної діяльності.

Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх ранжування за такими п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками:

• рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);
  
• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв'язку, складського господарства тощо);
  
• демографічний фактор;
  
• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);
  
• рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.
  

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входять до його складу. У свою чергу кількісна оцінка кожного синтетичного показника отримана складанням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу.

Далі на основі кількісної оцінки п'яти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

Для цього оцінювання використовувались і такі аналітичні показники:

• питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;
  
• обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;
  
• рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);
  
• середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;
  
• обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя в регіоні;
  
• кількість компаній і фірм усіх форм власності в регіоні;
  
• питома вага збиткових підприємств у загальній кількості працюючих компаній і фірм.
  

Отже,  інвестиційна привабливість підприємств харчової промисловості у розміщенні капіталу (у вигляді фінансів, обладнання, сировини) відображається через систему показників, серед яких в першу чергу необхідно виділити швидку окупність вкладень, завдяки незначним строкам виробництва і реалізації продукції, швидке переформування асортименту, наявність місцевих сировинних ресурсів і потенціальну ємність ринку України.