Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Зовнішня політика україни як об’єкт дослідження. зовнішня політика київської русі та галицько-волинського князівства
Методичні рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА



План

1. Історія зовнішньої політики України та її періодизація.

2. Міжнародні зв’язки Київської Русі.

2.1. Зовнішня політика київських князів в процесі об’єднання земель та племен східних слов’ян (IX-X ст.).

2.2. Міжнародні відносини Київської держави за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

2.3. Зовнішня політика київських князів в період феодальної роздробленості Русі (друга половина ХІ-ХІІ ст.).

3. Міжнародні зв’язки Галицько-Волинського князівства.

3.1. Дипломатія Романа Мстиславича у роки об’єднання Волині з Галичиною.

3.2. Зовнішня політика Данила Галицького.

3.3. Міжнародна діяльність нащадків короля Данила після його смерті.


РЕФЕРАТИ:
  1. Зовнішньополітичний контекст християнізації Русі.
  2. Золотоординська дипломатія українських князів.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розгляд першого питання необхідно розпочати з аналізу таких понять як «зовнішня політика», «міжнародні відносини», «міжнародна політика», «геополітика», «дипломатія» у їх співвідношенні між собою [3; 4; 17, с. 11-24; 19, с. 67, 102-103, 138, 201; 20, с. 420-425; 21, с. 531-535; 29, 502-514]. Дослідження зовнішньої політики України у пропонованому курсі постає як предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати загальну характеристику основних періодів зовнішньополітичної історії України [3; 4, c. 43-50; 5; 16, 3-4; 17, с. 351; 26].

Починаючи розгляд другого питання, необхідно зосередити увагу на зовнішніх факторах формування державності східних слов’ян з центром у Києві. Слід з’ясувати загальний зміст зовнішньої політики за часів Олега, Ігоря, Ольги та Святослава у процесі об’єднання земель та племен східних слов’ян; виявити вплив на державотворчий процес контактів з варягами, хозарами, Візантією [1, с. 135-164; 9; 13; 15, с. 6-16; 16, с. 6-12; 18, с. 19-142; 22; 24; 25; 26, с. 110-116; 27, с. 14-74; 28, с. 30-88].

Окремого розгляду потребують міжнародні відносини Київської держави за часів князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Необхідно розкрити військово-політичну діяльність князів (військові походи, налагодження дипломатичних контактів, династичні шлюби), зовнішньополітичне значення християнізації Русі, розвиток торгівельних відносин та ін. [9; 11; 15, с. 6-16; 16, с. 12-34; 17, с. 352-357; 18; 22; 26, с. 110-120; 27, с. 59-172; 28, с. 30-67].

У другому питанні слід описати зміни характеру зовнішньої політики Київської Русі, які настали у період її феодальної роздробленості. Головну увагу необхідно приділити впливу зовнішніх сил на конфлікти між окремими самостійними князівствами Русі (натиск кочових племен, залучення у міжкнязівську боротьбу іноземних феодалів) [27, с. 174-242; 28, с. 89-159].

Третє питання потребує розкриття особливостей політичних, економічних, династичних, військових взаємин на міжнародній арені феодальної верхівки Галицької та Волинської земель упродовж кінця ХІІ – першої половини ХІV ст. Необхідно, насамперед, розглянути міжнародну діяльність князя Романа Мстиславича у ході об’єднання Галичини й Волині у єдине князівство, висвітлити стосунки князя із сусідніми європейськими країнами (Польщею, Угорщиною, Німеччиною, Візантією, Римом), походи проти половців [6; 10, c. 153-160, 256-266; 12; 14; 16, c. 46-51; 18, c. 161-165, 181-182, 200-201; 27, c. 254-258].

Розкриваючи зміст третього питання, слід охарактеризувати основні вектори зовнішньополітичної діяльності Данила Галицького, під час правління якого Галицько-Волинське князівство стало одним з найвпливовіших міжнародних суб’єктів у Центральній Європі. Слід охарактеризувати відносини Данила та його нащадків з угорськими, польськими та литовськими феодалами, Тевтонським Орденом, Папським Престолом та Золотою Ордою [7; 8; 10, c. 178-228, 266-292; 12; 15, c. 16-18].

У першому рефераті варто проаналізувати політичне значення прийняття християнства на Русі у контексті її відносин з іншими суб’єктами міжнародних відносин [2; 11; 16, c. 12-34; 18, c. 6, 75-76; 22; 27, c. 109-124, 271-286]. У другому рефераті слід описати режим залежності українських земель від Золотої Орди, який встановився внаслідок монголо-татарської навали [7; 8; 10, c. 195-212; 16, c. 41-46; 18, c. 281-290; 23, c. 18-38; 28, c. 130-157].


ЛІТЕРАТУРА
  1. Баран В.Д. Давні слов’яни. – К.: Альтернативи, 1998. – 336 с.
  2. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988. – 262 с.
  3. Віднянський С.В. Зовнішня політика України: Виклад за програмою підготовки магістрів зовнішньої політики. – К.: ДЕМІД, 2006. – 76 с.
  4. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи // Український історичний журнал. – Випуск 4. – 2001. – С. 41-57.
  5. Войтович Л.В. Середні віки в Україні: хронологія, проблеми періодизації // Український історичний журнал. – Випуск 4. – 2003. – С. 134-139.
  6. Волощук М. Проблема васальної (?) підлеглості князів Ігоревичів Чернігівських від угорського короля Ендре ІІ: джерела, історіографія, постановка проблеми // Український історичний збірник. – Випуск 11. – 2008. – С. 18-25.
  7. Головко О.Б. Держава Романовичів та Золота Орда // Український історичний журнал. – Випуск 6. – 2004. – С. 3-16.
  8. Ісаєвич Я. Князь і король Данило та його спадкоємці // Дзеркало тижня. – № 48 (372). – 8-14 грудня 2001 р.
  9. Княжа доба: історія і культура / Інститут українознавства імені І.Крип'якевича НАН України. Відп. ред. Я.Ісаєвич. – Львів, 2007. – Вип. 1. – 336 с.
  10. Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. – К.: Альтернативи, 1998. – 336 с.
  11. Котляр М.Ф. Шляхи християнства на Русь (легендарні й реальні) // Український історичний журнал. – Випуск 5. – 2008. – С. 4-15.
  12. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999. – 220 с.
  13. Кушинська Л.А. Про джерело права русько-візантійських угод Х ст. // Український історичний журнал. – Випуск 6. – 1999. – С. 89-94.
  14. Майоров О. Зовнішня політика Галицько-Волинської Русі часів Четвертого Хрестового походу: стосунки з Німеччиною, Візантією та Польщею // Ruthenica. – Випуск 7. – К.: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 105-129.
  15. Моця О.П. Київська Русь і країни Європи: характерні риси східнослов’янської державності, рівні міжнародних відносин та напрями контактів // Український історичний журнал. – Випуск 1. – 2007. – С. 4-19.
  16. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посібник. – К.:Либідь,1999. – 240 с.
  17. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б.Кухти. – Ч.4: Міжнародна політика. – Львів: Кальварія, 1999. – 436 с.
  18. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. – М., 1968. – 474 с.
  19. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
  20. Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 568 с.
  21. Політологія / За ред. А. Колодій. – 2-ге вид. – К., 2003. – 664 с.
  22. Пріцак О. Походження Русі. – К.: Обереги, 1997. – Т.1. – 1080 с.
  23. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. – К.: Альтернативи, 1998. – 320 с.
  24. Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – М., 1980. – 358 с.
  25. Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. – М., 1982. – 240 с.
  26. Симоненко Р.Г. Про геополітичний фактор в історії України: Зв’язок геополітики й історичного розвитку України // Український історичний журнал. – Випуск 3, 2001. – С. 105-127.
  27. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Альтернативи, 1998. – 352 с.
  28. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – СПб: Алетейя, 2003. – 160 с.
  29. Шляхтун П.П. Політологія. – К.: Либідь, 2005. – 576 с.


ТЕМА 2