Тенденції розвитку вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації відповідно до болонської декларації

Вид материала

Документы

Содержание Об’єкт дослідження Мета дослідження 1. Уведення двоциклового навчання 2. Запровадження кредитної системи 3. Контроль якості освіти 4. Розширення мобільності. 5. Забезпечення працевлаштування випускників 6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни департамент науково-технологічного розвитку, 278.24kb.
• Навчальна програма нормативної дисципліни для учнів загальноосвітніх, професійно-технічних, 758.24kb.
• Інформація щодо спільної роботи професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних, 96.29kb.
• Програми творчих випробувань з фахових дисциплін для вступників за напрямами 020204,, 1515.47kb.
• Навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють, 2238.39kb.
• Програма навчальної дисципліни з спецкурсу фізична електроніка для студентів вищих, 239.09kb.
• Міністерство охорони здоров’я україни український центр наукової медичної інформації, 5757.25kb.
• Програма для вищих навчальних закладів І-II рівнів акредитації зі спеціальності 06010101, 201.71kb.
• Щодо затвердження пріоритетних тематичних напрямів вищих навчальних закладів та наукових, 3474.74kb.
• Зарахованих на навчання на Ікурс до вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, 1851.67kb.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ


Михайло Марцинюк


Івано-Франківський коледж фізичного виховання


Постановка проблеми, аналіз останніх досліджень і публікацій.
У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є не від’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.[1]

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція - це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, отже, стає ключовою ланкою відкриття України світом, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства. [4]

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. [5]

Викладене вище підтверджує актуальність проблеми і обумовлює вибір теми дослідження.

Об’єкт дослідження .Роль і місце вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації після підписання Болонської декларації.

Предмет дослідження. Процес входження в європейську інтеграцію та перспективи розвитку вищої освіти в Україні.

Мета дослідження. Вивчити перспективні напрямки розвитку вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації в світлі підписання Болонської угоди.

Концептуальні ідеї.

Згідно зі стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, передбачається входження середньої і вищої освіти в європейський освітній простір. Усе це відбувається в рамках Болонської декларації, основний зміст якої полягає в тому, що країни-учасниці, а їх нині вже сорок, зобов’язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність до моделі , яка є прозорою і легко порівнюється, дає змогу з часом видавати дипломи загальноєвропейського зразка.[3]

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:

• побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;
  
• посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;
  
• досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;
  
• формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;
  
• підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;
  
• змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.
  

Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу.

Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 року (протокол №2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу. [5]

Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових пропозицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняття ЕСТS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції „навчання впродовж усього життя”.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежно від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейських досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання і уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікації має бути спрощене. Для забезпечення визначення кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.[2]

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не має належної якості.

Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможності на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.[1]

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. [5]

Функціонування системи підготовки молодших спеціалістів підтверджує, що вона здатна до адаптації в нових умовах. Водночас, стан і тенденції, які характеризують систему, свідчать, що вона не позбавлена певних недоліків, суперечностей і проблем. Усунення та розв’язання їх є нагальною потребою. Насамперед, це стосується мережі ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, яка за основні роки зазнала певних якісних і кількісних змін. Однією з передумов таких змін стала трансформація колишньої середньої спеціальності освіти в перший ступінь вищої освіти, що забезпечує підготовку молодшого спеціаліста. Причому найпомітніші кількісні зміни в мережі припадають на 1997 рік, коли відповідно до постанови Кабінету міністрів України частину малочисельних технікумів, училищ було об’єднано, окремі включено до структури університетів, академій. Такі процеси тривають і донині.

Ось які зміни відбулися в мережі за типами навчальних закладів порівняно з 1995/1996 навчальним роком: з 427 технікумів стало 301, а з 256 училищ стало 196, з 99 коледжів – 174. Водночас постає запитання: чи відповідає стан мережі нинішнім і перспективним вимогам? Думаємо, що ні! Насамперед, не можна погодитися з великою розпорошеністю вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації за підпорядкуванням. Нині ці заклади входять до сфери управління 20 міністерств і відомств, у 15 з яких зосереджено лише 12 відсотків закладів.[3]

Централізація управління системою вищої освіти, в тому числі, й вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації, - це не просто формальний акт зміни підпорядкування, але й шлях до інтеграції навчальних закладів, до підвищення якості підготовки фахівців, створення умов для реалізації ступеневої вищої освіти.[4]

В умовах, коли в загальноосвітній середній школі вводиться профільне навчання, саме вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації мають взяти на себе функцію одного з напрямів старшої профільної школи і особливо для навчання дітей із сільської місцевості. Цьому сприятиме й те, що технікуми та училища розташовані не лише в обласних, а й у районних центрах, селищах. Отже, вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації забезпечуватимуть технологічний профіль і стануть в ряду таких самих навчальних закладів найпрестижнішими.

Такий підхід змінює соціальне призначення навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. І тому потрібно:

1. не тільки зберегти, а й розширити прийоми до коледжів, технікумів, училищ на основі базової загальної середньої освіти. Якщо й надалі домінуючими у структурі прийому будуть випускники старшої школи, то найближчим часом через демографічну ситуацію і збільшення кількості студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації для коледжів та технікумів може не вистачити абітурієнтів.
   
2. забезпечити виконання в повному обсязі стандарту профільної школи. Не можна ні в якому разі підмінювати зміст середньої освіти, зменшувати його. Отже, доведеться або переглянути терміни навчання в коледжах, технікумах, що складно зробити з фінансових причин, або переглянути методичні засади організації навчання. Для узгодження програм коледжів, технікумів та старшої школи доцільно ввести модульну систему формування переліку дисциплін, що дасть змогу зарахувати відповідні блоки, якщо буде потреба перейти на ту чи іншу програму.
   

Впровадження в Україні ступеневої вищої освіти створило перед­умови для багатоваріантної моделі її здобуття. В нинішніх умовах універси­тетська модель „бакалавр-спеціаліст, магістр” уже не є єдиною формою здобуття повної вищої освіти. Звідси постає потреба вирішення питання щодо ефективних умов функціонування вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації в складі вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та складі навчально-науково-виробничих комплексів. [3]

Насамперед треба визнати, що нормативно-правове регулювання комплексів уже не відповідає реаліям, які за своєю різноманітністю вийшли за межі діючого нормативного поля. На жаль, ще не створено достатніх умов для виконання вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації своїх обов’язків як членів комплексів щодо прийому випускників коледжів та технікумів для навчання за так званою скороченою програмою.

Нині завдання полягає в тому, щоб практично реалізувати ступеневість вищої освіти через схеми: „молодший спеціаліст-бакалавр-спеціаліст, магістр” або „молодший спеціаліст – спеціаліст”. Не з усіх спеціальностей це можна та й потрібно робити, оскільки 227 спеціальностей молодшого спеціаліста не мають навіть приблизного свого продовження на рівні бакалавр, спеціаліст, магістр. До речі, позитивного досвіду з цього питання набуто протягом багатьох років у галузі педагогічної освіти, де фактично з 1989 року державне замовлення за заочною формою навчання в межах 80 відсотків зорієнтоване на прийом випускників педагогічних коледжів та училищ. Така схема підготовки також є важливою формою мотивації навчання студентів у коледжах, технікумах та підтримки обдарованої молоді.

ВИСНОВОК. Реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі указами Президента України затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу.

Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами – членами ЄС і країнами – кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський союз і країни – кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.


Література.

1. „Болонський процес у фактах і документах” (Сорбона-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. – Тернопіль: Вид. „Економічна думка” ТАНГ, 2003 р. – 60 с.
   
2. „Шукати шляхи модернізації освіти” доповідь міністра освіти і науки В.Кременя на Всеукраїнській нараді вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Газета „Освіта України”, № 95 від 19.12.2003 р. – 22 с.
   
3. „Болонський процес: зближення, а не уніфікація”. Газета „Дзеркало тижня”, № 48 (473) від 13.12.2003 р. – 10 с.
   
4. „Модернізація вищої освіти України і Болонський процес”. – Київ: Науково-методичний центр вищої освіти, 2004. – 3, 4, 6, 26 с.
   
5. „Модернізація вищої освіти і Болонський процес”. Газета „Освіта України”, № 60-61 (557) від 10.08.2004 р. – 24 с.
   

Tendencies of the development of higher educational establishments of the I-II accreditation level after signing the Bolon declaration

Mykhailo Martsyniuk

Ivano-Frankivsk college of physical education


Abstract. This article is devoted to studying the perspective trends of the development of higher educational establishments of the I-II accreditation level.

Key words: Bolon process, higher educational establishments of the I-II accreditation level