Ю. шведа вибори та виборчі системи
| Вид материала | Документы |
- Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
- Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
- Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
- Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
- Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
- "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
- Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.
Cкасування реєстрації кандидатів. Відповідно до ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не пізніше ніж за три дні до дня виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) може прийняти рішення про скасування реєстрації окремого кандидата (кандидатів) у депутати, включеного до виборчого списку партії (блоку), з виключенням його з виборчого списку в разі: звернення кандидата у депутати після його реєстрації із письмовою заявою про відмову балотуватись; звернення партії (блоку) не пізніш як за п’ятнадцять днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації кандидата у депутати відповідно до рішення, прийнятого у порядку, передбаченому статутом партії (угодою про утворення блоку); прпинення громадянства України кандидата у депутати; вибуття кандидата у депутати за межі України на проживання чи з метою отримання політичного притулку; визнання кандидата у депутати недієздатним; набрання щодо кандидата у депутати законної сили обвинувачувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; включення кандидата у депутати до кількох виборчих списків партій (блоків) за наявності його письмових заяв про згоду балотуватися від цих партій (блоків); повторне вчинення кандидатом у депутати діяння, за яке йому було оголошено попередження. Не пізніше як за десять днів до дня виборів ЦВК може прийняти рішення про скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), в разі виявлення або виникнення підстав передбачених законом. Після прийняття такого рішення відповідна партія (блок) втрачає статус суб’єкта виборчого процесу. У разі прийняття такого рішення, після виготовлення виборчих бюлетенів ЦВК приймає рішення про передрук виборчих бюлетенів або про внесення до виборчих бюлетенів змін. ЦВК розглядає питання про скасування реєстрації кандидата чи про оголошення йому або партії (блоку) попередження у присутності кандидата у депутати чи представника партії (блоку) у ЦВК. Про час розгляду цього питання вказані особи повідомляються не пізніш як напередодні розгляду. ЦВК доводить до відома партії (блоку), кандидата у депутати рішення про скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати або про оголошення попередження не пізніш як наступного дня з дня його прийняття та надає представнику партії (блоку) у ЦВК або кандидатові у депутати копію цього рішення у той же строк. Якщо вказане рішення прийнято в останній день перед днем виборів, копія такого рішення видається зазначеним особам невідкладно. При цьому слід мати на увазі, що законодавством України передбачено процедуру оскарження рішення ЦВК до суду. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність ЦВК розглядаються Верховним Судом України.
Офіційне оголошення учасників виборчого процесу (кандидатів). Один із етапів процесу реєстрації кандидатів. Законодавство не всіх країн окреслює дату, коли офіційно буде поширено інформацію про кандидатів у депутати, які візьмуть участь у виборах. Так є країни, де це чітко зазначено. У Болгарії – Центральна виборча комісія (ЦВК) публікує списки кандидатів у президенти не пізніше ніж за 25 днів до виборів; Боснії і Герцоговині – списки учасників виборів до парламенту публікуються не пізніше ніж за 45 днів до виборів; Литві – оприлюднення в газеті списків має відбутися не менше ніж за 30 днів; Латвії – не пізніше ніж за 20 днів до початку виборів мають бути опубліковані в офіційній газеті програми і списки учасників виборів до Сейму; Македонії – комісії оголошують визначені списки у щоденній пресі принаймні за 30 днів до визначеної дати проведення виборів; Словаччині – органи місцевого самоврядування мають забезпечити надання списків кожному, хто голосує, не пізніше ніж за 20 днів до виборів. Однак у деяких випадках певного встановленого терміну не існує. У Албанії оголошення результатів реєстрації відбувається не пізніше як через 3 дні від дати отримання всіх даних, у Македонії на виборах президента комісія публікує імена кандидатів в офіційному віснику протягом 5 днів від дати отримання списків кандидатів. В Україні поширення інформації про зареєстрованих кандидатів у депутати чи політичні партії (виборчі блоки) відбувається одразу після прийняття рішення про реєстрацію учасників виборчого процесу в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. З одного боку, така практика є позитивною, оскільки дозволяє громадськості стежити за процесом реєстрації учасників виборчого процесу. Однак, з іншого боку, опублікування остаточних і найбільш повних матеріалів у певний час і в певному місці дозволить значно полегшити процес ознайомлення з учасниками виборів для тих, хто не володів інформацією протягом часу реєстрації кандидатів. Тим більше, що такий комплексний підхід дозволить швидше і легше повідомляти широку громадськість про зареєстрованих кандидатів чи партії (блоки).
3.7. Проведення передвиборчої пропаганди та агітації (від. лат. propagare – “розповсюджувати”, agitatio – “приведення в дію”). Одна з головних процедур виборчої кампанії. Взагалі пропаганда й агітація вважаються потужними засобами політичного впливу на маси у демократичному суспільстві, інструментом у боротьбі за політичний авторитет, за владу, за прихильність виборців. Виборча пропаганда й агітація становить важливий етап будь-якої виборчої кампанії. Для кожної політичної сили він розпочинається з моменту її реєстрації, а закінчується для всіх однаково – напередодні голосування. Забороняється будь-яка передвиборча агітація у день голосування. Передвиборча агітація полягає в поширенні шляхом особистих зустрічей та бесід, доповідей, виступів на мітингах, зборах, через газети, радіо та телебачення, засоби наглядної агітації тощо ідей та настанов, які мають спонукати маси до активних політичних дій, впливати на їхню свідомість та настрій. Інакше кажучи, агітація – процес впливу на виборця в ході виборчої кампанії. Під час передвиборчої агітації проводять обговорення політичних, ділових і особистих переваг кандидата на виборну посаду, закликають голосувати “за” чи “проти”. Передвиборча агітація – це: повідомлення виборцям політичних й особистісних характеристик кандидата, намагання домогтися, щоб його образ був якомога привабливішим для громадян; висвітлення достоїнств його передвиборної платформи – сукупності завдань, які він має намір розв’язати, принципів та ідей, виходячи з яких, він здійснюватиме свою діяльність; інформування про позицію партії у конкретних питаннях суспільного життя, про конкретні заходи, за допомогою яких вона намагатиметься розв’язати проблеми. Процес проведення передвиборчої агітації пов’язаний із прямим та непрямим контактуванням з виборцями. Прямими видами контактування є: особисті зустрічі, виступи-промови на мітингах, особисті зустрічі, кампанія “від дверей до дверей”. Непрямими видами контактування з виборцями є: друкована агітація і жива опосередкована агітація. До друкованих видів агітації належать: білборди, плакати, брошури, буклети, листівки, публікації тощо. До опосередкованих видів агітації відносяться: виступи на радіо, телебачені і. т. п. Агітація відрізняється від пропаганди тим, що остання відокремлює автора від джерела повідомлення. А це означає, що автор повідомлення насправді не завжди є реальним автором, він може бути лише ретранслятором повідомлення, людиною, яка лише озвучує. Передвиборча пропаганда – це: систематизований, цілеспрямований вплив, здійснюваний партією або групою підтримки кандидата з метою поширити серед населення певну партійну ідеологію, переконати виборців віддати свої голоси за конкретну партію чи кандидата. Основні стратегії пропаганди: переконання, утвердження, повторення. З морального погляду виділяють три основні типи пропаганди: біла пропаганда (має своє істинне джерело), сіра пропаганда (пропагандист використовує спеціально створені ним джерела – неурядові засоби масової інформації (ЗМІ), організації, тощо.), чорна пропаганда (пропагандист поширює матеріали від третьої особи), контрпропаганда, “чорний” ПР (технології дискредитації чи антиреклами). Основними характерними рисами пропаганди є: монологічність, відсутність зворотнього зв’язку. До методів пропаганди відносять цензуру, ритуалізацію, контроль за всіма сферами життєдіяльності людини тощо. Пропагандистські матеріали зазвичай розробляються відповідно до наступних принципів: пропаганди ніколи не буває забагато; пропаганда повинна бути максимально простою та зрозумілою; пропаганда повинна бути одноманітною; пропаганда повинна бути однозначною; пропаганда повинна більше впливати на почуття, емоції, аніж на розум; пропаганда повинна бути шокуючою. Головну частку витрат на передвиборчу пропаганду й агітацію, як правило, несуть самі учасники кампанії. Сучасне виборче законодавство докладно регламентує діяльність політичних партій, пов’язану з передвиборчою агітацією (проведення виборчих зібрань, мітингів, використання засобів масової інформації, інші форми проведення агітації). У ряді країн, передусім тих, що розвиваються (Індія, Туніс) має місце тенденція до регулювання загальних умов поведінки учасників передвиборної агітації та виборчої кампанії в цілому. Формою такого регулювання є угоди про правила поведінки впродовж періоду виборчої кампанії, які укладають політичні партії. Зазвичай вони мають характер політичних, а не правових норм, але в деяких державах вони отримують і законодавче оформлення. Прикладом тут може слугувати виборчий закон ПАР 1993 р. Виборче законодавство регламентує усі форми агітаційної діяльності політичних партій у період проведення виборчих кампаній і особливо ті, що пов’язані з використанням ЗМІ. У деяких країнах право вільного доступу до них у період виборчої кампанії є конституційним правом політичних партій (Бразилія, Португалія). Політичні партії у більшості країн (за винятком США) безкоштовно отримують певний обсяг ефірного часу на державних радіо і телестанціях (а подекуди, як у Португалії, також і на приватних). Однак у деяких країнах безкоштовний ефірний час надається не усім партіям. Наприклад, в Австралії – тільки тим, хто веде боротьбу не менше ніж за 10 % місць і отримав на останніх виборах не менше 5 % голосів. У Австрії та Швеції право на безкоштовний час отримують тільки партії, що мають фракції у парламенті. У США законодавство регулює платний доступ до ЗМІ, встановлюючи принцип рівних можливостей. У ряді країн політичні партії безпосередньо беруть участь у розподілі ефірного часу. Наприклад, в Італії – через парламентську комісію зі звернень громадян та нагляду за діяльністю радіо і телебачення, у Великобританії і ФРН розподілом часу завідують спеціальні об’єднані комісії, до складу яких входять уповноважені політичних партій. В Україні порядок передвиборної агітації регулюється розділом VIII Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Під передвиборною агітацією він розуміє “здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.” Закон встановлює часові обмеження для передвиборної агітації. Передвиборна агітація є найбільш політизованою частиною виборчого процесу. Саме в її ході відбувається донесення до виборців інформації, яка сприятиме їх максимально зваженому, обгрунтованому і свідомому вибору в ході голосування. На відміну від попереднього виборчого законодавства чинний закон не пов’язує початок проведення передвиборчої агітації з фактом реєстрації кандидатів у депутати, а чітко встановлює межі її проведення. Розпочинається вона з 00 годин 50 дня до дня виборів і закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. Під зазначені строки проведення передвиборної агітації підпадають всі форми її реалізації. Обов’язок повідомити через ЗМІ про початок передвиборної агітації покладається на Центральну виборчу комісію (ЦВК). Передвиборна агітація у період виборчого процесу поза строками, встановленими законом, забороняється. У ряді країн початком передвиборної агітації може бути день оголошення дати голосування, як у Польщі та Румунії, опублікування списку кандидатів Головною виборчою комісією, як у Литві, і знову ж, конкретно визначений день до дати голосування (15 днів – Туреччина, 21 день – Ізраїль). Однозначно повсюди дозволено проводити агітацію до початку виборчої кампанії, оскільки юристи виходять з того принципу, що ніхто не може знати, кого зареєструють кандидатом. А от передвиборну агітацію в період виборчої кампанії поза встановленими строками для ведення передвиборної агітації в основоному заборонено. Також забороняється за 15 днів до дня голосування оголошувати в державних та недержавних засобах масової інформації результати соціологічних досліджень та опитувань громадської думки та інші прогнози. До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень. До передвиборної агітації також не можна відносити дії, спрямовані на спонукання виборців брати чи не брати участь у голосуванні взагалі, незважаючи на їх мотивування. Суттєвою ознакою передвиборної агітації є, насамперед, її публічний характер, тобто поширення агітаційних заходів на широке коло осіб. Переважно масовий, публічний характер передвиборної агітації опосередковано підтверджується і тим, що в ньому широко задіяні як безпосередні учасники, а також засоби масової інформації. Відсутність заходів з передвиборної агітації з боку суб’єктів виборчого процесу не є підставою для скасування рішення про їх реєстрацію. Закон встановлює вимогу безумовного дотримання принципу рівних умов при здійсненні передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету. Законом на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено обов’язок надавати придатні для проведення публічних заходів передвиборної агітації приміщення. Однак ця норма поширюється лише на заходи, які організовує виборча комісія. Ця норма не поширюється на випадки проведення публічних заходів передвиборної агітації, організованих партією (блоком). Організація публічних заходів передвиборної агітації включає в себе також обов’язок сповіщення виборців про час і місце проведення таких заходів, про їх зміст. Обов’язок забезпечення рівних можливостей для проведення таких заходів є обов’язком відповідної окружної виборчої комісії надавати для різних партій (блоків) однакові (рівнозначні за умовами проведення публічних заходів з передвиборної агітації) приміщення на умовах рівної оплати за їх оренду. Закон також передбачає можливість для партій (блоків) орендувати приміщення для проведення заходів передвиборної агітації на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду. У законі міститься вказівка на необхідність повідомлення відповідної окружної виборчої комісії про час і місце проведення публічних заходів передвиборної агітації партією (блоком). У виборчому законодавстві більшості країн маємо також чітку норму про забезпечення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування безпосередніх умов для проведення передвиборної агітації. Наприклад, місцеві органи управління Молдови у п’ятиденний термін після дати реєстрації кандидата встановити і гарантувати мінімум спеціальних місць для розміщення виборчих плакатів і листівок, а також гарантувати всім кандидатам можливість організовувати зустрічі з виборцями на рівноправних засадах. Визначити місця для розміщення виборчих плакатів під час агітації зазвичай належить до компетенції місцевих рад. Це передбачено, зокрема, законодавством Словацької Республіки. Оригінальною є практика Польщі, де відповідним законом регламентується і право ради гміни (сільської ради) заборонити розміщення виборчих плакатів через причини, пов’язані з охороною пам’яток архітектури і навколишнього середовища; більше того, плакати мають клеїтися так, аби їх було легко потім зняти. Виборчий закон Македонії передбачає деталізований і розширений перелік відповідних повноважень: за муніципалітетами закріплено право визначати місця для безкоштовного розклеювання виборчих плакатів, а також визначати додаткові для цього місця і брати за це гроші; закон також зобов’язує його використати ці кошти одразу після виборів для знищення сміття, що залишилося після виборчих кампаній. За порушення цієї норми особа, яка очолює муніципалітет буде оштрафована на суму від 40000 до 50000 динарів. У виборчому законодавстві ряду країн суб’єктом повноважень у процесі агітації виступає конкретна фізична особа (мер аьо інша особа, яка очолює місцевий орган влади). Згідно із законодавством Литви, саме керівники державних і муніципальних органів, а також мери муніципалітетів або уповноважені ними на це особи повинні сприяти кандидатам в організації зустрічей з виборцями, а отриманні необхідної інформації. У законі про вибори Румунії суб’єктами повноважень щодо визначення місць для виборчих плакатів, зобов’язань щодо ліквідації матеріалів попередньої виборчої кампанії – є мери. У Чеській Республіці до компетенції мера належить право виділяти місця для наклеювання агітаційних плакатів від шістнадцятого дня перед виборами, з метою забезпечення права рівності для всіх кандидатів. Важливою проблемою передвиборчої агітації є проблема використання службового становища кандидатом з метою агітації. Більшість законів містять лише загальні норми про відповідальність за використання посади. Окрема стаття в Законі про вибори до парламенту Литви “Заборона на ведення передвиборної агітації з використанням службового становища” містить більш конкретні положення. Цей самий закон передбачає певні механізми оптимізації можливості запобігти порушенню норм, як, наприклад у випадку, якщо кандидатові у зв’язку з посадовими обов’язками необхідно виступити в засобах масової інфорсвції (ЗМІ) з важливим повідомленням – він може зробити це тільки на прес-конференції. Причому транслюватиметься вона державними засобами інформації або в програмах ЗМІ, які фінансуються за рахунок державних або муніципальних коштів, і транслюватиметься в запису із попереднім вилученням частин, які містять елементи виборчої агітації. У виборчому законодавстві Молдови зазначається, що жоден кандидат не має права на привілеї у зв’язку із посадою, яку він обіймає, а деталізується лише аспект, який пов’язаний із забороною висвітлювати в ЗМІ робочі візити кандидатів, які обіймають посади республіканського або районного рівня. Досить поширеним з метою запобігти використанню службового становища кандидатом з метою агітації є законодавче закріплення заборони на сумісництво. У Законі про вибори Латвії наведено перелік владних посад, з яких особа має неодмінно звільнитись у разі реєстрації її кандидатом на вибори, причому передбачено необхідність повідомити про своє звільнення Центральну виборчу комісію (ЦВК) не пізніше ніж через місяць після реєстрації списку кандидатів до Сейму. У Законі про вибори Боснії і Герцеговини є аналогічний перелік посад, проте він підкріплений більш жорсткою умовою, що потенційний кандидат має звільнитися ще до власної реєстрації на участь у виборах. Аналіз законів різних країн Європи дозволяє відзначити дві тенденції у практиках законодавчого вирішення проблеми використання службового становища кандидатом з метою агітації. У одних випадках це так звана практика заборони сумісництва, коли особа, що реєструється як кандидат повинна звільнитись з посади, яку вона обіймала, а в інших випадках передбачається впровадження механізмів запобігання і мінімізації таких зловживань. Невирішеним в українському законодавстві залишається й питання прихованої політичної реклами. Практика спостереження за правотворчим процесом у парламенті вказує, що при врегулюванні цього питання виникає безліч проблем, які потребують комплексного аналізу та вивчення.
Публічність заходів пердвиборчої агітації. Означає, що передвиборна агітація здійснюється відкрито, гласно, спрямовується на невизначене, але значне за чисельністю коло осіб. Вона передбачає поширення серед виборців певних ідей, поглядів, закликів, які можуть потенційно схилити (чи реально схилятимуть) цих виборців до голосування за відповідні виборчі списки. Публічний характер зазначених заходів передбачає також завчасне сповіщення виборців про час та місце проведення цих заходів.
Цілі передвиборчої агітації. Головна мета, яка стоїть перед організаторами виборчої агітації. На кожній окремій стадії виборчої кампанії цілі передвиборчої агітації є різними. Можна виділити наступні основні цілі передвиборчої агітації: 1. Ідентифікація імені (назви партії). Виборець повинен знати, чути ім’я кандидата (назву партії). 2. Створення іміджу. Імідж відкриває можливість до емоційного сприйняття кандидата (партії) виборцями. 3. Постановка проблем. Багато виборців голосують, орієнтуючись на відповідні проблеми, які піднімає кандидат та запропоновані ним (партією) шляхи їх розв’язання. 4. Використання контрасту. Це сприяє кристалізації образу кандидата, виділяє його з маси опонентів. 5. Захист від нападок опонентів. 6. Заклик віддати свої голоси на виборах. Загалом головною метою передвиборчої агітації є створення механізму формування позитивної громадської думки стосовно кандидата у депутати (політичної партії).
Форми передвиборчої агітації. Способи поширення передвиборної агітації суб’єктами виборчого процесу. Передвиборна агітація може проводитись у таких формах: проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів; проведення публічних дебатів, дискусій, “круглих столів”, прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності політичних партій (виборчих блоків) – суб’єктів виборчого процесу чи кандидатів у депутати; оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації; розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами; проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії (блоку) – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку; публічні заклики голосувати “за” чи “проти” партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу або публічні оцінки діяльності цих партій (блоків) чи кандидатів у депутати; в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України. “Громадяни України,- сказано у ст. 66 Закону України “Про вибори ародних депутатів України”,- мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за чи проти партій (блоків), кандидатів у депутати.”
“ Ходіння в народ”. Одна з форм безпосередньої комунікації з виборцями. Вона полягає в особистому спілкуванні кандидата у депутати з виборцями. Завдяки цьому кандидат виглядає ближчим і зрозумілішим виборцям, його образ здобуває необхідну теплоту, людяність. Ця форма спілкування особливо активно використовується американськими та англійськими політиками ще з 30-х рр. Існує чимало варіантів неформальних зустрічей кандидата з виборцями: ділові візити у міські райони, зустрічі на зупинках громадського транспорту, візити на заводи та фабрики, відвідання інститутів та шкіл, закладів охорони здоров’я, сфери обслуговування, ярмарок та святкових гулянь, спортивних заходів, зборів трудових колективів, етнічних груп, громадських організацій тощо. Вважається, що чим більше зустрічей провів кандидат з виборцями – тим більшим колом потенційних прихильників він заручився. Ця форма комунікації з виборцями зазвичай поєднується з кампанією “від дверей до дверей”.
“ Від дверей до дверей”. Агітаційна кампанія, спрямована на організацію безпосереднього спілкування виборців з кандидатом у депутати або його агітаторами шляхом системно організованого походу по квартирах та будинках. Дана кампанія особливо пропагується в зарубіжній літературі. Кампанія особливо ефективна в невеликих містечках, де більшість людей знають один одного. Головне завдання даної кампанії не стільки інформаційне, скільки комунікативне – увага проявлена в особистому спілкуванні агітаторами, цінується виборцями й викликає зворотню реакцію. Існують наступні правила проведення даної кампанії: агітатори повинні мати при собі рекламні матеріали з портретом, біографією та програмою кандидата; найкращий час для візиту – від 17 до 20 або в суботу у першій половині дня; не старатись переконати виборця будь-якою ціною; потрібно давати співбесіднику висловитись й не бути нав’язливим та надокучливим; записувати усі прохання та побажання виборців.