Geum.ru

1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри

Вид материалаДокументы

Содержание


Пітер пауль рубенс.
Будівельне мистецтво месопотамії.
Мистецтво стародавнього єгипту.
2. Архітектура стародавньої греції.
Подобный материал:
1   2   3
Тема 3. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО XVІІ-XVІІІ СТОЛІТТЯ

1. Фламанські художники.

2. Голандська художня школа.


Розквіт фламанського мистецтва датується першою половиною 17 ст. саме в цей час складається знаменита фламанська школа, що дала світові видатних майстрів: Рубенс, Ван Дейк, Іорданс, Снейдерс, Браувер. Для живопису Фламандії характерні реалізм, народність, урочиста святковість образів. Офіційне мистецтво, яке панувало у Фламандії було бароко. Період відносного підйому мистецтва (50 р.) був недовгим, але він явив блискучі світові приклади.

ПІТЕР ПАУЛЬ РУБЕНС.

Народився 28 червня 1577 р. у м. Зічені, куди емігрував його батько. Дуже рано виявляє тяжіння до живопису, якому вчиться у різних художників, мандруючи по Італії, Іспанії. У 1609 році художник повертається до Фламандії, в майстернях за допомогою учнів, а іноді у співдружності з блискучими майстрами, як Ван Дейк, Снейдс, Рубенс виконує багаточисельні замовлення європейської знаті. Він створює колосальну кількість полотен, прикрашаючих палаци і храми багатьох столиць Європи. Повноцінне сприйняття буття, оптимізм, життєдайність, прославлення національного фламанського типу краси, знаходять своє втілення у прекрасних міфологічних композицій "Битва амазонок", "Лев'яча охота", "Охота на кабана", "Повернення Діани з охоти". На протязі всього свого творчого шляху Рубенс приділяв велику увагу портрету. Це були портрети то парадні: (Марії Медичи, Генріха ІV), то інтимні ("Солом'яна шляпка", "Шубка"). Творчість Рубенса являє собою безцінний внесок у скарбницю світової культури. Делакруа говорив: "Рубенс - бог". Його творчість мала великий вплив на розвиток талантів багатьох живописців Фландрії і всього світу.

Найбільшого значення у культурі 17 ст. мав живопис, у жодній країні він немав такого розповсюдження, такої вражаючої популярності, не ввійшов так швидко у побут різних верств населення. Всього за п'ятдесят років з'явилося безліч художників. Картини купують всі, навіть заможні селяни. Професія художника стає найпоширеною. Оселі сповнені картин, люди збірають цілі колекції, художники використовують їх замість грошей. Картини цінуються не тільки як художні твори, але і як товар для вкладання грошей для спекуляції. Художник в Голландії вже не залежить від замовлень королівського двору, знатних феодалів, церкви, він переважно працює на ринок: він продавець свого товару. Голландія дала світові найвидатніших майстрів Рембрандта, Хальса, Веєрмеєра; художників побутового жанру - Стена, Хооха, Мятен, Герборха Андріана ван Остаде; пейзажистів - Сегерса, Якоба ван Рейсдаля; анімалістів - Пауля Портера, Альберта Кейна, майстрів натюрморта - Клааса, Хеду, Кальфа.

РЕМБРАНДТ ХАРМЕНС ван РЕЙН (1606-1669)

Народився 15 липня 1606 року у м. Лейдені у сім'ї мірочника. Вчиться живопису у місцевих художників, переїздить до Амстердаму, де дуже скоро домагається успіху і визнання. Цьому сприяло виконання групового портрету "Анатомія доктора Тулька" (1632). У 1634 році бере шлюб з дівчиною із заможної родини - Саскії ван Єйленбург. Це дає йому матеріальну незалежність. Художник купує дім, збирає колекцію творів мистецтва, античні статуї, малюнки, антикваріат. У 1642 році Рембрандт малює груповий портрет "Нічна варта", однак, незвичайна задумка картини, нові художні прийоми викликали незадоволення замовників і привели до подальших розбіжностей майстра з амстердамськими багатіями. Центральне місце у творчості генія займають портрети і сюжетні композиції ("Портрет "Яна Сікса", "Вірсавія", "Портрет Гендрік'є Стофельс","Портрет дідуся у червоному", "Портрет бабусі"). В цих роботах художник як би розсуває рамки часу, розповідаючи глядачам про ціле життя своїх персонажів. Повна відсутність замовників, майже повністю обумовлена відлюдкуватим, незалежним характером художника призвели Рембрандта до повного зубожіння. У 1657 році все його майно було розпродане, він переїздить у бідний квартал. Саме у цих умовах він створює свої визначні шедеври ("Синдики", "Повернення блудного сина", "Автопортрет"). Смерть художника пройшла майже непомітно, він помер 4 жовтня 1669 року. І тільки лише через двісті років його ім'я здобуло світової слави. Творчий доробок Рембрандта колосальний. Зберігалося біля 500 його картин, 1500 малюнків. Всі ці твори - яскравий взірець демократичного і гуманістичного мистецтва.


Тема 4. ФРАНЦУЗЬКІ ІМПРЕСІОНІСТИ ТА ПОСТІМПРЕСІОНІСТИ

- ЯК ВИДАТНЕ ЯВИЩЕ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

1. Імпресіоністи Едуард Мане, Клод Моне, Ренуар, скульптор Огюст Роден.

2. Постімпресіоністи Вінсент Ван Гог, Поль Гоген.


Французька культура у 19 ст. дала світові таке видатне художнє явище, яке отримало назву "імпресіонізм" (від фр. "іmpressіon" означає враження). Невеличка група молодих французьких художників прагнула відтворити на холсті миттєві враження від природи, оточуючої дійсності, вони відмовилися від чітких контурів, чорних тіней, малюючи не стільки самі предмети, скільки кольоровий орнамент, атмосферу. Ці молоді художники вийшли працювати на природу, під відкритим небом, почали використовувати світлі, чисті кольори. Імпресіоністи внесли новації в композицію картини, крім того вони малювали звичайні предмети, пейзажі, портрети своїх друзів, сучасників. Художникам довелося вперто відстоювати принципи свого мистецтва. °х роботи не приймалися на офіційні виставки, вони були вимушені влаштувати кілька власних виставок, які були зустрінуті ворожо, жорсткою критикою та публікою. Новаторство і краса їх живопису була оцінена лише через два десятиріччя, коли багато з майстрів були вже старими людьми. Сьогодні кращі музеї світу пишаються своїми зібраннями робіт імпресіоністів. Найпослідовнішим імпресіоністом був КЛОД МОНЕ (1840-1926), який створив просякнуті сонячним сяйвом, вібруючи водночас прозорі пейзажі, з мотивами стіжків сіна, тополевих алей, ставків з білим лататтям, одна з робіт художника мала назву "Враження. Схід сонця", звідки виникла назва для всього спрямування.

Духовним батьком угрупування імпресіоністів вважається ЕДУАРД МАНЕ (1832-1883), батьки якого судили хлопчику кар'єру судейського чиновника. Але, поборовши опір батьків, Мане стає художником. Він пише відому "Олімпію". Офіційно визнаним художником Мане був лише у 1907 році. А саме художник за життя продав лише кілька своїх робіт. Його картина "Сніданок на траві" (1863) викликала величезне обурення публіки, яка не зрозуміла сміливості з якою художник вирішує живописні задачі. Така ж доля спіткала і вищезгадану "Олімпію". Публіка знущалася, реготала, шокувалася від цієї роботи. Потрібно було майже півстоліття для встановлення істини. З групою імпресіоністів пов'язано ім'я ОГЮСТА РЕНУАРА (1841-1919). Художник в більшості своїй малював людей: модисток, прислужниць, простих робітниць, дрібних буржуа, дітей. Але ніхто з його сучасників не зумів з певним теплом, сердечністю, м'якістю розкрити фізичну красу людини, оспівати молодість, грацію, передати живий блиск очей, схвильваний вираз обличчя, посмішку, настрій персонажу. Його персонажі щасливі, сповнені радості життя, неповторно чарівні, прекрасні. До угрупування імпресіоністів належали також КАМІЛЬ ПИСАРО (1830-1903), який з любов'ю писав міські пейзажі, зображуючи паризькі бульвари, чисельні екіпажі, фігури пішоходів. ЕДГАР ДЕГА (1832-1917), син банкіра - яскравий представник імпресіонізму. Улюблені теми художника - балерини та жокеї. Дега не шукав красивих мотивів, він часто зображував негарні обличчя, пози. Головним для нього був чіткий малюнок, цікава композиція, миттєва і динамічна, як би зрізана збору. Здається, що художник спробує зафіксувати на полотні миттєвий рух балерини, жокея, характерні ракурси та жести.

Серед них знайшовся майстер, який зміг перенести їх ідеї у скульптуру - це був ОГЮСТ РОДЕН (1840-1917). Його скульптура передає живу пульсацію бронзової та мармурової поверхні, рух схоплений у польоті. ("Громадяне Кале", "Бальзак", "Поцілунок").

Постімпресіонізм. У передостанньому десятиріччі 19 ст. у Франції працювали кілька видатних художників, творчість яких заклала підвалина авангардного живопису 20 ст. Це ВІНСЕНТ ВАН ГОГ (1853-1890), людина величезного таланту і трагічної долі. Свої надзвичайно яскраві, буяючі фарби, художник знайшов після переселення у Францію. Саме там, у невеликому південному містечку Армі він пережив недовгий, але сповнений найвищої творчої наснаги, період свого життя. Там же спіткала його психічна хвороба, коли вона відпускала художника, Ван Гог створював кращі свої твори: пейзажі, портрети, картини на яких утілені прості речі. Поруч з червоним, синім і зеленим кольорами, Ван Гог незмінно користувався жовтим, ясногарячим, кольором спілої пшениці, сонячника, спекотного південного сонця. Він писав шаленими, сильними мазками, іноді вичавлював фарбу з тюбика просто на полотно. На його полотнах все рухається і звивається: вітер рве дерева, на небі пульсує сонячний диск, мерехтять південні зорі.

Подібно Ван Гогу самоукою був француз ПОЛЬ ГОГЕН (1848-1903), який також почав писати у середньому віці. Прагнучи створити нове мистецтво, він шукав вражень серед простих, близьких до природи людей, спочатку на Британії, згодом на Поліонезії. Гоген розробив індивідуальний стиль. Його картини декоративні, написані сильними, чистими, яскравими фарбами, які створюють однорідну площину, поділену контурами. Роботи художника випромінюють таємничу пристрасть, загадковість, притаманних місцевій культурі. ("Ніколи", "Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?", "Королева краси").

До постімпресіоністов зараховують також АНРІ де ПУЛУЗ-ЛОТРЕКА (1864-1901), який виразно відображав паризьке життя кінця століття з людей у театрах, кафе, будинках розпусти. Своїми прекрасними театральними плакатами він заклав підґрунтя рекламній графіці наших днів.


Тема 5. УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС

1. Український живопис XVІІ-XVІІІ століття.

2. Розвиток українського живопису ХІХ століття.

3. Художники другої половини ХІХ - початок ХХ сторіччя.


Український живопис є частиною світової художньої культури. Початок його збігся з добою середньовіччя, коли від XІV століття формується українська народність, а передісторія сягає мистецтва Київської Русі. В цей час мистецтво виконувало замовлення феодальної верхівки та православної церкви, зміст і форми його були суворо регламентовані. Виконуючі соціальні замовлення, живопис розвивався на всіх тогочасних землях України, зокрема в Галичині, на Волині, Лівобережжі, хоча і не всюди його пам'ятки збереглися до сьогодні. Визначними художніми центрами були Львів та Київ. У XVІІ-XVІІІ століттях, крім іконопису, в українському мистецтві починають розвиватися й інші жанри: історичний, пейзажний, побутовий. Особливого розвитку набуває портрет. Іконопис втрачає свою канонічність, сучасність виявляється в ньому безпосередньо в конкретних життєвих писах. Конкретні історичні особи з'являються у Канонічних сюжетах, релігійні персонажі під пензем українських живописців на той час набувають яскравих життєвих рис.

Друга половина XVІІ-XVІІІ століття характерні своєрідним переплавленням на місцевій основі європейських стилів Ренесансу і бароко. Утворився так званий стиль "козацького бароко" в межах якого виникло чимало творів, що мають всесвітнє значення. Особливою сторінкою українського мистецтва став живописний портрет, в якому своєрідно переплелися прагнення козацької старшини до утвердження своєї міжновладності, традиційні засоби іконопису, вплив народної творчості і новітні досягнення європейської живописної культури.("Портрет отамана Війська Донського Данила Єфремова", "Портрет переяславського полковника Семена Селими", "Портрет Василя Гамалії"). Про неабиякий фаховий митців того періоду свідчить той факт, що славетні М.Левицький, В.Боровиковський після переїзду з України до Росії легко і невимушено розкрилися як майстри, і задовольняли смаки арістократичних замовників Петербурга і Москви. Розвиток українського живопису в першій половині ХІХ століття здійснювався у загальному ??? російського мистецтва, провідний напрямок якому давала Петербургська Академія. Але хоча майстри нового часу в своєму навчанні художників. Друга половина ХІХ - початок ХХ століття характерні консолідацією художніх сил країни. Ідейність, народність, реалізм стали основними гаслами демократично настроєних митців того часу. ("В люди" М.Костанді, "Глухошань" П.Левченка, "Проводи рекрутів" І.Соколова, "Хворий" Трутовський тощо). В українському живописі найбільшого розвитку набули побутові та пейзажні жанри. Визначні представники побутового та пейзажного жанрів: С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Тимошенко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та інші.


Тема 7. РОСІЙСЬКИЙ ЖИВОПИС НА ЗЛАМІ ДВОХ СТОЛІТЬ

1. Творчість художників об'єднання "Мир искусств".

2. Російський авангард.


На порозі ХХ століття російське мистецтво переживає фазу оновлення творчих завдань та перебудови умов художнього життя. 1890-ті роки утворюють рубіж, з якого починається новий шлях в історії російської зображувальної культури. "Товарищество передвижных художественных выставок" вже не мало тої величезної впливової сили на розвиток російської художньої культури, як це було і ще 20-25 років тому. Згадаємо, що у 1880-х роках живопис художників-передвижників досяг вершини. Майже на кожній виставці з'являлися шедеври. Суріков створив тоді "Утро стрилецкой казни", "Меньшиков в Березове" та "Бояриню Морозову". Рєпін написав "Кресный ход в Курськой губернии", "Не ждали" та кращі з своїх портретів. Поруч з кращими художниками виступала низка великих майстрів: Олексій Саврасов, Василь Пєров, Іван Крамской, Іван Шишкін, Ісаак Левітан, Микола Ге, Володимир Маковський, Микола Ярошенко. Звільнивши передове російське мистецтво від мертвого вантажу академічних традицій, звернувши увагу живопису до тем та образів повсякденного життя, створивши реалістичний художній метод, передвижники виконали своє завдання. К 1890 рокам передвижництво перестало бути новаторською течією і почало завернувши коло свого розвитку. А між тим, вже у 1880-х роках розпочав свою творчу діяльність геніальний Михайло Врубель, розвивалася майстерність щедро обдарованих живописців Костянтина Коровіна, Михайла Нєстерова. 22-х річний Валентин Сєров, син відомого російського композитора, написав "Дівчинку з персиком". Названі художники приймали участь у пересувних виставках, але відчували себе чужинцями в цьому середовищі, підпадали під критику метрів академічного живопису. В 1890-х роках відбувається процес перегрупування російського мистецтва. Спочатку виникає так званий гурток абранцевських художників, які згромадилися біля відомого московського мецената та громадського діяча Сави Івановича Мамонтова. В гурток входили деякі відомі передвижники - І.Ю.Рєпін, В.Д.Полєнов, В.М.Васнєцов, які співчували молоді. Але ведучу роль в ньому стали відігравати молоді митці - Костянтин Коровін, Валентин Сєров, Михайло Врубель. Під їх впливом у Абранцево сформувалося творче середовище, виникли художні майстерні, де відроджувалися засоби і форми селянського прикладного мистецтва. Однак цей гурток іще не створив нових організаційних форм художньо-просвітньої та виставочної діяльності. Здійснення цієї задачі випало на долю групи діячів, які згуртувалися біля журналу "Мир Искусства". Учасники цієї групи внесли в російську культуру нові ідеї, нову естетику і нові принципи. Ця група зародилася у Петербурзі у 90-х роках, її ядром став гурток студентської молоді, що прагнула самоосвіти. Головну роль в ньому грали: Олександр Бенуа, представник відомої в Росії художньої фамілії, син архітектора, брат художника-аквареліста, в майбутньому художник, історик мистецтва, критик і музейний діяч; Костянтин Сомов, художник; Дмитро Філософов, літератор та публіцист; Сергій Дягілєв, музикант, критик, художній діяч, менеджер; В.Ф.Нувель, музичний критик; художники Банет та Лансере. Всіх їх відрізняла всебічна обдарованість та висока культура. В розвитку громадської активності гуртка величезну роль відіграв Сергій Павлович Дягілєв (1872-1929). Він поставив собі на мету об'єднати кращих російських художників, допомогти їм війти в європейську культуру і возвеличити російське мистецтво на Заході. У 1898 році Дягілєв влаштував в Петербурзі "Виставку російських і фінленських художників". Він відкрив журнал, що виходив на протязі 6-ти років (1899-1904). Керівники журналу влаштовували виставки "Мир Искусств" до участі яких залучалося широке коло художників Москви та Петербурга. А з 1906 року Дягілєв розпочав послідовно, енергійно здійснювати свою мрію про возвеличування російських художників на Заході. Перший крок - ретроспективна виставка живопису від давньоруської ікони до "Мира Искусств" (паризький осінній салон 1906 року); 1907 рік - серія концертів російської музики; 1908 рік - постановка опери Мусорського "Борис Годунов" за участю Шаляпіна, в декораціях Бенуа та Головіна, костюмах за ескізами Білібіна; 1909 рік - гастролі російського балету. Ганна Палива, Вацлав Ніжинський, Михайло Фокін, Тамара Карсавіна. Оформлення балетних спектаклів такими видатними художниками: Бакст, Бенуа, Реріх, Добужинський, Михайло Ларіонов, Наталя Гончарова.


Тема 8. АРХІТЕКТУРА КУЛЬТУРНИХ ОБЛАСТЕЙ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

1. Будівельне мистецтво Месопотамії та Єгипту.

2. Антична архітектура.

3. Архітектура Риму.


1. Будівельне мистецтво - найбільш стародавній вид людської діяльності, а це означає, що багато тисячоліть тому закладалися підвалини всього подальшого розвитку архітектури. Доісторичний період прийнято ділити на основні етапи: стародавньокамінний вік - палеоліт, новокамінний - неоліт, бронзові та залізні віки. Разом з тим дуже важливо чітко визначити їх границі, оскільки розвиток суспільства був завжди нерівномірним. В неоліті вже будують будівлі з дерева очерету, лози та глини. Водночас в інших місцях підводяться будівлі на сваях та так звані общині будинки (такий тип житла - "пуєбло" до нещодавніх часів існував у американських індійців). Поселення знайдені у північній Італії (1800 до н.е.) На стовпах влаштовувалися площадки, розміщувалися хатинки, все поселення оточувалося дерев'яним парканом, виконувався рівчак і заповнювався водою. Перші монументальні кам’яні споруди в Європі називалися менгірами, дольменами, кромлехами. Менгір - "довгій камінь"; дольмен - два довгих вертикальних камнів, на яких покладено горизонтальний камінний брок (Данія, Британь). Вони поставлені так, що утворюють ... схожі на коридори простору. Кромлех - встановлені по колу вертикальні каміння, з'єднані між собою блоками. Найбільш відоме: "Стоунхендж у південній Англії. Це комплекс з масивних 4 та 8 метрових камінців, що створюють центричну композицію. Він побудований в середині ІІ тисячоліття до н.е. В ньому враховані закони, пов'язані з астрономією. Це досить часто зустрічається в архітектурі стародавніх віків (Єгипет, Центральна Америка).

БУДІВЕЛЬНЕ МИСТЕЦТВО МЕСОПОТАМІЇ.

У плодючих областях басейнів Нілу, Єфрата, Тигра, Інда, Ганга, Чанзян у стародавні часи виникають великі держави: Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, і створюється своєрідна архітектура. Між Єфратом і Тигром більше ніж 5000 років тому існували шумери, які вважаються засновниками месопотамської культури. Головний будівельний матеріал - цегла викамена, глазурована, цегла - сирець. Основа всіх конструкцій - могутні, багатометрові стіни, зовнішній бік яких прикрашався глазурованою цеглою, вона створювала розкішні орнаменти, зображення тварин. Великі шумерські міста мали ... сітку вулиць і навіть каналізацію. Міські укріплення мали подвійні стіни (м.Урук) шириною 5 м та довжиною 9 кілометрів. Месопотамські храми підводили на високих підвалинах. Домінакти храму - зікхурат - висока ступенчата споруда схожа на холм. На його вершині був розташований храм, який служив також обсерваторією. Столиця Месопотамії - Вавілон (2000 р. до н.е.) був окружений кількома кріпосними стінами. Сітка вулиць була пряма. Святилище бога Мардука, (Вавілонська башта) була поставлена на високій терасі, основа якої мала форму квадрата. Саме він дав поштовх для виникнення біблейської легенди про стовп, який підтримує небо. Стародавні історики віднесли сили його до одного з семи чудес всесвіту. Житлові будинки мали центральний дворик де проходило життя сім'ї. Через нього все житло провітрювалося. Перекриття були плоскими, а будинки двоповерховими. В Месопотамії здавна будували канали, резервуари для води, акведуни, мости, цитаделі. Кожен володар будував для себе новий палац. Вони мали по 200 кімнат, які обкружляли внутрішні двори. Зовні вони виглядали масивними конусами без вікон, обнесені оборонними стінами. В багатьох позиціях мешканці Месопотамії випередили будівельників інших країн. Вони вивчилися виводити арки та склепи, бо в них не було дерева. Була тільки глина, яку по більшості не виколювали, а тільки сушили на сонці і тому сьогодні від величезних храмів та фортець залишилися купи глини. А колись палаци являли собою групу приміщень для прийомів, інтимної частини будівлі правителя (гарема) та хазяйських приміщень - по інший бік палацу. Храми і палаци були багато прикрашені золотом і емалями, на плоских кровлях палаців влаштовувалися сади.

МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ.

Основний будівельний матеріал - каміння. Єгиптяни були магістрами його добичі та обробки. Вони висікали високі кам’яні брила в вигляді обелісків, які були символами Ра, а також величезні стовпи і колони висотою з 5-ти поверховий будинок, брила кам’яні припасовувалися без розтвору, всуху. Будували храми, гробниці, піраміди. Найбільш значним культовим комплексом вважається храм Атона в Фівах (сучасні села Карнах і Луксор). Крім подібних споруд у верхній течії Нілу, печерні храми вирубали в монолітній скелі. На зовнішній стороні скелі фасад - це тільки гігантські скульптури, а в глибині тягнеться анфілада приміщень, оформлених скульптурами, рельєфами, багатокольоровими розписами. Єгиптяни вірили, що душа людини (Ка) після смерті живе лише в тому випадку, коли тіло (Ба) залишається недоторканим. Тому для збереження мумії будувалися гробниці, масштаби, а для фараонів піраміди ще за життя, з маленькими камфами, куди не було входу з підземними ходами глибиною до 30 м. Масштаба (арабське лава) мала форму усеченої піраміди. Вони завжди зводилися біля пірамід, були орієнтовані по країнах світу, створювали місто померлих. Піраміди дивували своїми розмірами, геометричною точністю, а також кількістю праці. °х відшліфовані поверхні сяяли у промінях сонця. Сама величезна споруда - ансамбль пірамід в Гізе (пір.Хюнса). Пізніше гробниці стали вирубати у скелях. Завдяки цьому у 1922 році була знайдена піраміда Тутанхамона з її казковими багатствами. Міста та будинки з'являються в Єгипті, вже в 4 тисячоліття до н.е. Міста були каналізовані мали укріплення, але використовувалися для будівництва цегла, яку отримували змінюючи нільський мул та солому тому ці будівлі не дійшли до наших днів. Будинки були квадратними, або прямокутними орієнтовані на північ, назустріч вітрам, виходили у садочки. Єгиптяни будували і величезні інженерні споруди - це сітка каналів, водосховищ, завдяки якій біля Нілу виникла зона квітучих садів. Вони побудували канал, що поєднав Червоне море з Нілом, а тим самим з Середземним морем.

2. АРХІТЕКТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.

Величезними досягненнями грецького будівельного мистецтва були храми. Найстаріші руїни храмів відносяться до епохи араїки (6 ст. до н.е.), коли греки почали використовувати у будівництві мармур. Прообразом храму послугувало житло греків - прямокутна будівля з двома колонами. В більшості своїй храми будувалися на пагорбку, до нього вели сходи. У приміщенні храму мали право входити лише жреці і тому народ був присутній на площі перед храмом. Виходячи з цього грецькі будівники приділяли велику увагу красі зовнішнього вигляду храму. Розміри, співвідношення частин, кількість колон були чітко встановлені. У грецькій архітектурі панувало 3 стилі: дотичний, іонічний, коринфський. Найстарішим з них був дотичний стиль, що склався у епоху АРХАЇКИ (600-480 р. до н.е.). Власне розквіт грецької архітектури розпочався у 5 ст. до н.е., в період КЛАСИКИ (з 480-323 р. до н.е. - рік смерті Олександра Македонського).

Ця класична епоха нерозривно пов'язана з іменем державного діяча Перікла, під час правління якого розпочато грандіозні будівельні роботи в Афінах на Акрополі (верхнє місто). Роботи розпочато у 447 р. з будівництва Парфенону, кериптерального доричного храму, архітекторами якого були Іктин і Калікрат. Іншою будівлею став Пропілеї (арх. Мнесікл) - парадні ворота Акрополю. Пізніше у західній частині Акрополю будується маленький іонічний храм, присвячений богині перемоги - Нікє. В останню чергу було розпочато будівництво Єрехтейона - храму з дуже складним планом, виступаючим збоку портиком, де перекриття підтримують знамениті караміди. Найбільш визначні споруди цього періоду виникають Пелононесі. Наприклад, в Єпідаврі у 380-375 рр. архітектор Полікнет - молодший побудував самий великий грецький театр. Будівельна техніка. Головний будівельний матеріал - каміння, спочатку вапняк, потім мармур. З каміння возводилися перш за все громадські будівлі. Житлові будинки будувалися із сирцевої цегли, іноді випаленої цегли. Кам'яну кладку виводили без ... кам'яну конструкцію підсилювали за допомогою дерев'яних шпонок, сціплювали блоки металевими скобами. У грецький містах, починаючи з VІ століття будувалася безліч громадських споруд. Ядром міста була фортеця (укріплений акрополь), в яку входили царський дім (базіліка), яка з плином часу відігравала роль тільки релігійного центру. Під Акрополем виростало місто із власним центром, площею. Сюди громадяни приходили на збори, йшла торгівля, розташовувалися громадські, культурні будівлі. Стародавні грецькі місця зростали стихійно, без загальної містобудівничої ідеї. Пізніше вони з розмахом перебудовувалися, на їх місці возводилися нові міста, планування яких мали регулярну прямокутну систему. Головною комунікацією був портик, так звана "стоя". Під ним прогулювалися філософи (звідси виникло поняття "стоїки"), виставлялися художні твори. До найбільш значних міських споруд відносився "булевтерів", в якому засідала міська рада, також "пританей", де постійно підтримувався священний вогонь. Скульптури і пам'ятники доповнювали і прикрашали простори агори. Кожне місто мало свій храмовий комплекс і театр. Для фізичного виховання слугували "гімназії" - будівлі які складалися з лекційних залів, навчальних кімнат, зали для ігор і змагань, умивальні кімнати. Грецький житловий будинок, складався з цегли, пізніше з каміння, мав плоскі перекриття і кровлю, фасади на вулицю без вікон, центральний дворик (аулу). У період пізного розквіту грецької культури (від 330 до 33 р. до н.е.) було створено безліч величних творів будівельного мистецтва. Це вівтар Зевса у Пергаму, відомий мавзолей у Галікарнасі, що вважався одним з семи чудес світу.

Греція у кінці 1 ст. до н.е. підпадає під панування Риму, могутність якого постійно виростала. Рим започаткований у 753 р. до н.е., у ІІ ст. до н.е. стає центром світової держави. Римське будівельне мистецтво бере свій початок з грецького. Однак, наскільки греки були тонкими художниками, настільки римляни практичними будівниками. Це виявляється і в спрямованості архітектури і в перевазі громадських будівель над культовими. Римляни навчилися виводити з каміння арки, склепіння, купола, почали використовувати для змінення кладки вапняний розчин, на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. вони винайшли бетон (вапняний розчин, вулканічний пісок "пульцела", щебень). Перейнявши грецькі ордери колон, вони віддавали перевагу пишному коринфському. Найбільш визначні пам'ятки архітектури відносяться до перших століть нашої ери. Кожен імператор вважав за необхідне мурувати площі, обнесені колонами (форум), тріумфальні арки, храми, терми - місця відпочинку і розвал. На площах споруджували великі торгівельні та судейські будівлі - базіліки. Цей тип будівлі відіграв пізніше визначну роль у церковному будівнитві. Великі досягнення мали римляни у галузі інженерних споруд. Вони спорудили грандіозну сітку доріг, якими була вкрита вся римська імперія, а також водогони і акведури. У ІІ ст. до н.е. тільки у Римі було дев'ять великих водогонів, які забезпечували 1350 водяних джерел, 15 фонтанів, 11 розкішних терм, десятки громадських лазень. Загальна довжина римського водогону дорівнювала 430 км. В період найбільш могутності імперії римський вплив у провінції стає настільки сильним, що у всіх великих містах за прикладом Риму будуються форуми, базіліка, тріумфальні арки, театри, амфітеатри, терми і різні інженерні споруди. Житлові будинки обладнуються з великим комфортом, прикрашаються живописом і мозаїкою.